Geum.ru

Економіка підприємств Покропивний Поняття, цілі І напрямки діяльності підприємства

Вид материалаДокументы

Содержание


Чинники підвищення використання капітальних вкладень та фінансових інвестицій
Подобный материал:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   34


Існують певні особливості визначення ефективності капітальних вкладень на окремих стадіях і напрямках інвестиційно-відтворювального циклу.
За здійснення проектно-кошторисних робіт ефективність ка­пітальних вкладень має визначатись з урахуванням кінцевого їхньо­го результату — якості проектних рішень. Для досягнення належ­ного рівня ефективності реальних інвестицій проводяться вибір та економічне обґрунтування найліпших варіантів проектних рішень. За реалізованими проектами розраховують питомі капітальні ви­трати на проектування, порівнюють останні з нормативами або ана­логами з урахуванням періоду їхньої окупності.
За розрахунків ефективності інвестування технічного переоз­броєння або реконструкції підприємства використовують додаткові показники — умовне вивільнення працівників та економія матері­альних і паливно-енергетичних ресурсів. Якщо метою технічного переозброєння (реконструкції) є поліпшення якості продукції, то економічним результатом інвестицій може бути збільшення при­бутку виробника та споживчого попиту. За проведення цієї форми відтворення основних фондів з метою організації виробництва продукції оновленої номенклатури економічні показники інвесту­вання технічного переозброєння (реконструкції) мають бути зістав­лені з аналогічними показниками ефективності спорудження но­вого підприємства.
Розрахунки ефективності інвестування нового будівництва або розбудови діючих підприємств треба проводити з обов'язковим порівнянням економічної результативності технічного переозбро­єння (реконструкції) відповідних виробничих об'єктів. У процесі порівнювання показників ефективності необхідно враховувати весь обсяг капітальних вкладень, включаючи витрати на створення об'єктів соціальної інфраструктури, а також втрати від «заморожу­вання» інвестицій.
Економічну ефективність капітальних вкладень природоохо­ронні об'єкти визначають порівнянням досягнутого ефекту від збереження чи поліпшення екологічного стану довкілля або змен­шення його забруднення і капітальних витрат на створення (розви­ток) таких об'єктів. За проектування таких об'єктів вибір найліп­шого технічного рішення з кількох можливих здійснюється з ура­хуванням чинника часу. Для визначення повного ефекту від здійснення природоохоронних заходів необхідно враховувати мож­ливе поліпшення стану довкілля на всій території, де мають місце негативні наслідки порушення екологічної рівноваги.
Викладена методика визначення ефективності капітальних вкла­день дає змогу відібрати найліпші проекти (варіанти) за мінімаль­ною величиною зведених витрат (собівартість обсягу товарної про­дукції плюс середні щорічні капітальні вкладення в межах періоду (їхньої нормативної окупності) та визначити загальну економічну
ефективність здійснюваного проекту через обчислення очікувано­го (фактичного) коефіцієнта прибутковості інвестування. Проте широке застосування такої методики істотно ускладнює чи навіть унеможливлює об'єктивну оцінку доцільності капіталовкладень за умов розвинутих ринкових відносин. Це пояснюється тим, що вона:
1) ґрунтується на показнику зведених витрат, який є штучно скон­струйованим і реально не існує в практиці господарювання;
2) лише частково враховує чинник часу (зміну вартості грошей з часом);
3) ігнорує амортизаційні відрахування як джерело коштів і тим самим обмежує грошові потоки лише чистими доходами;
4) не враховує існуючі в ринковій економіці господарський ризик та інфляцію.
З огляду на ці міркування виникає нагальна потреба в застосу­ванні дещо інших методичних основ оцінки доцільності виробни­чих інвестицій. Такі методичні основи мають бути позбавлені вад, властивих офіційній методиці, і завдяки цьому більш пристосовані до реальних ринкових відносин між суб'єктами господарювання.
Передовсім треба домовитись про однозначне розуміння і тлу­мачення нових (раніше не використовуваних) фінансово-економі­чних термінів: початкові інвестиції, грошовий потік, дисконтна ставка, теперішня вартість майбутніх надходжень (доходів), внут­рішня ставка доходу, господарський ризик.
Початкові інвестиції (початкова вартість проекту) — це ре­альна вартість проекту капітальних вкладень з урахуванням резуль­татів від продажу діючого устаткування та податків. Математично вони обчислюються як сума звичайних витрат на започаткування інвестицій за мінусом усього початкового доходу. Початкові капі­тальні витрати охоплюють: вартість машин, устаткування та інших необхідних підприємству знарядь праці за реальною ціною купівлі; додаткові витрати, що зв'язані з транспортуванням і мон­туванням нового обладнання, а також із технічним наглядом за ним; податки на продаж старого обладнання, якщо такі передбачено чинним законодавством країни. За умови технічної реконструкції або розширення діючого підприємства капітальні витрати включа­ють також вартість будівельно-монтажних робіт. За спорудження нового підприємства довгостроковими є всі витрати, що входять до складу виробничих інвестицій (капітальних вкладень).У зв'яз­ку із започаткуванням інвестицій кожне діюче підприємство має певний початковий дохід, тобто виручку від продажу старого ус­таткування; податкові знижки на продаж старого обладнання зі збитком; податкові пільги на інвестиції тощо.
Грошовий потік — це фінансовий показник, що характеризує ступінь так званої ліквідності підприємства (фірми, компанії), тоб­то вимірник того, як швидко можна продати його (її) активи та одержати гроші. Цей показник складається з чистого доходу підприємства та безготівкових витрат (зокрема амортизаційних відрахувань). Урахування амортизації як джерела фінансових коштів є виправданим і важливим, оскільки амортизаційні відра­хування мають певний лаг (проміжок часу) між нарахуванням і ви­користанням за призначенням.
Оцінюючи доцільність інвестицій, обов'язково встановлюють (розраховують) ставку дисконту (капіталізації), тобто процентну ставку, що характеризує, по суті, норму прибутку, відносний по­казник мінімального щорічного доходу інвестора, на який він спо­дівається. За допомогою дисконту (облікового відсотка) визнача­ють спеціальний коефіцієнт, в основу обчислення котрого покла­дено формулу складних процентів та який застосовується для при­ведення інвестицій і грошових потоків до порівнянного в часі виду (тобто для визначення теперішньої вартості останніх через певну кількість років інвестиційного циклу).
Під теперішньою вартістю розуміють вартість майбутніх до­ходів нині, яка обчислюється множенням грошового потоку за кож­ний рік на так званий відсотковий чинник теперішньої вартості (спеціальний коефіцієнт приведення) відповідного року за ви­значеною дисконтною ставкою. Якщо із загальної величини те­перішньої вартості вирахувати початкові інвестиції, то мати­мемо показник чистої теперішньої вартості, що його по­кладають в основу одного з найпоширеніших методів оцінки до­цільності капіталовкладень у країнах з розвиненою ринковою еко­номікою.
Внутрішня ставка доходу відбиває ставку дисконту, за якої те­перішня вартість грошових потоків і початкові інвестиції є при­близно однаковими. Інакше кажучи: внутрішня ставка доходу — це дисконтна ставка, за якої чиста теперішня вартість грошових потоків дорівнює нулю. Цей показник також можна достатньо широко використовувати в практиці господарювання підприємств для оцінки ефективності капітальних вкладень. Розрахований по­казник внутрішньої ставки доходу має бути не нижчим за граничну (необхідну) ставку, яку підприємства (фірми, компанії) мають вста­новлювати, виходячи з вартості фінансування та ризикованості проекту капітальних витрат.
Господарський ризик звичайно означає непевність і не­стабільність гарантування та одержання очікуваних доходів від ка­пітальних вкладень. Оцінка доцільності інвестицій — це майже зав­жди оцінка проектів (альтернативних варіантів) з ризиком. Май­бутні доходи від реалізації того чи того проекту вкладення капіта­лу можуть несподівано зменшитись або збільшитись. Існує багато чинників, які зумовлюють зменшення очікуваних грошових потоків підприємства: втрата підприємством своїх позицій на зовнішньо­му чи внутрішньому ринках; збільшення собівартості товарної продукції (послуг); зростання вартості фінансування; більш жорсткі І- вимоги до захисту довкілля тощо.
Основні методичні положення щодо визначення доцільності інвестицій того чи того суб'єкта господарювання відображуються в узгодженій системі розрахунків і логічних дій, що здійснюються поетапно, у певній послідовності.
• Перший етап: розрахунок початкових інвестицій на підставі наявних цифрових даних щодо всіх елементів, котрі входять до складу початкових капітальних витрат і початкового доходу підприємства.
• Другий етап: визначення здогадних і безпечних грошових по­токів за кожний рік розрахункового періоду, ураховуючи всі види доходів підприємства, суми амортизаційних відрахувань і фактор еквівалента певності, абсолютне значення якого з кожним наступ­ним роком зменшується.
• Третій етап: встановлення теперішньої вартості майбутніх грошових потоків із використанням її відсоткового чинника (коефі­цієнта приведення а), що обчислюється за формулою (8.2), де пг означає ставку дисконту (капіталізації).
• Четвертий етап: обчислення чистої теперішньої вартості (ЧТВ) грошових потоків та оцінка за методом застосування ЧТВ доцільності інвестицій з урахуванням ризику й інфляції та (або) визначення внутрішньої ставки доходу (ВСД), за якої ЧТВ дорів­нює нулю, і прийняття рішення про доцільність капітальних вкла­день за методом ВСД.
Наведемо приклад визначення доцільності капітальних вкла­день (дані умовні). Вихідні дані та послідовність розрахунків від­повідних показників для оцінки доцільності інвестицій умовного суб'єкта господарювання наведено в табл. 8.3. За розрахунками чиста теперішня вартість цього проекту становить 651 тис. грош. од. (п. 10 табл. 8.3). Це означає, що оцінюваний проект капіталь­них вкладень є прийнятним, оскільки показник ЧТВ має позитив­не абсолютне значення і свідчить про прибутковість інвестицій взагалі.
Водночас підприємство (інвестор) майже завжди хоче знати та­кож міру прибутковості проекту капітальних вкладень. Тому (як доповнення або паралельно) слід визначити очікуваний рівень ВСД, за якого ЧТВ = 0. За розрахунками, наведеними в табл. 8.3, має бути зрозуміло, що ця умова задовольняється тоді, коли дисконтну ставку підняти з 12 до 14%, тобто взяти більш реальну її величину. Саме 14% і є реальною внутрішньою ставкою доходу підприєм­ства, яка перевищує граничну ставку (13%) і точніше оцінює доцільність інвестування.
Особливості оцін­ки ефективності і випуску та реалізаційних паперів. У процесі оцінки ефективності використання цінних паперів у вітчизняній системі господарю­вання зазвичай треба враховувати: поточні (опе­раційні) витрати, зв'язані з організацією випуску, розміщення та обігу цінних паперів; номінальну і
ринкову вартість одиниці певного виду цінних паперів; загальний обсяг емітування цінних паперів та їхню частку в загальній вели­чині фінансових ресурсів підприємства (організації) та інших суб'єктів господарювання; абсолютний (відносний) дохід емітентів і власників тих чи тих видів цінних паперів. Саме з урахуванням названих показників визначаються особливості оцінки ефективності випуску, розміщення й обігу цінних паперів на вітчизняному та міжнародному фондовому ринках.
У загальному обсязі цінних паперів в Україні за кількістю і вар­тістю найбільшу частку становлять різноманітні акції підприємств (організацій). Тому правильній оцінці ефективності саме цього ви­ду цінних паперів приділяється найбільша увага з боку емітентів і власників.
Капіталізована вартість акцій (К ) визначає ринкову вартість акцій акціонерного товариства, тобто
Ква =Q ∙ Ар (8.3.)
де Q — кількість емітованих акцій;
Ap — ринкова вартість однієї акції.

Балансова вартість однієї акції (Аб) є бухгалтерським підтвер­дженням забезпеченості кожної емітованої акції капіталом акціо­нерного товариства. Вона обчислюється за допомогою формули

А6 = (Ка +Р)/Q , (8.4)
де Ка — балансова вартість акціонерного капіталу; Р — розмір страхового (резервного) фонду.

Співвідношення ринкової і балансової вартості акцій (Сa ) — це узагальнюючий індикатор, що свідчить про успіх (невдачу) акціо­нерного товариства, тобто
Сa = Аp/Аб. (8.5)

Прибуток на акцію (Па) уможливлює оцінку величини доходів, що спрямовуються на споживання й нагромадження і припадають на одну акцію. Для цього використовується формула
Па=(Пч-Впк)/Q, (8.6)
де Пч — сума чистого прибутку;
Впк — абсолютна сума відсотків за користування позиковими коштами.

Дивідендна віддача акції (Да) характеризує розмір доходу, що спрямовується на поточне споживання акціонерів, тобто виплату дивідендів у розрахунку на одну акцію за ринковою вартістю:
Да = d/Ар, (8.7)
де d — розмір нарахованого дивіденду в національній валюті.

Коефіцієнт забезпеченості привілейованих акцій (Кз) дає змогу , оцінити забезпеченість привілейованих акцій чистими активами емітента, а відтак — розрахувати ступінь захищеності капіталу інвестора. Його величину обчислюють за формулою
Кз = Чак /Qпр , (8.8)
де Чак — вартість чистих активів емітента (акціонерного това­риства);
Qпр — кількість емітованих привілейованих акцій.

Коефіцієнт ліквідності акцій (Кл ) характеризує реальну мож­ливість продажу (розміщення) акцій того чи того емітента (акціо­нерного товариства). Його розраховують як співвідношення за­гального обсягу пропонування акцій (Упроп) і реального обсягу про­дажу акцій (Vпрод ), тобто
Кл =Vпроп /Vпрод (8.9)

Коефіцієнт "пропонування-попиту" (Кп.п.) — це співвідношення цін пропонування і попиту стосовно акцій; обчислюється за фор­мулою
Кп.п. = Ц проп/Цпоп , (8.10)
де Цпроп, Цпоп — відповідно ціна пропонування акцій і попиту на акції.

Коефіцієнт обігу акцій (Ко6) дає змогу визначити обсяг обігу акцій конкретного емітента і є різновидом показника ліквідності. Його можна розрахувати з формули
Коб = Vпрод/Ква. (8.11)

Крім названих показників, економічну ефективність викорис­тання акцій, випущених емітентом, опосередковано можуть харак­теризувати відносні обсяги зростання продажу продукції, що ви­готовляється, та отриманого чистого прибутку стосовно опера­ційних витрат на випуск і розміщення всіх видів акцій за пев­ний проміжок часу. До того ж емітовані та придбані акції для їхніх власників служать добрим спонукальним мотивом до ліпшої пра­ці, оскільки розмір періодично нараховуваних дивідендів на акції прямо залежить від загальної суми отриманого чистого при­бутку.
Кілька показників характеризують ефективність випуску і при­дбання облігацій підприємств та інших суб'єктів господарювання. Основні з них такі:
1) прямий дохід на облігацію;
2) конверсійна премія;
3) коефіцієнт конверсії.
Прямий дохід на облігацію (Д0) визначає залежність відносної величини доходу на облігацію від норми відсотка та ринкової вар­тості облігації. Цей показник обчислюється за формулою
До = Нпр ∙ Он : Ор (8.12)
де Нпр — норма відсотка прямого доходу на облігацію;
Он, Оп — відповідно номінальна й ринкова вартість облігації.

Конверсійна премія (Пк) характеризує величину вигод (збитків) інвестора від конвертації облігацій в акції та обчислюється відпо­відно за формулою
Пк =Арк - Ок, (8.13)

де Арк — ринкова вартість акції на момент випуску конвертова­них облігацій;
Ок — ціна конверсії, тобто ціна, за яку облігація може бути кон­вертованою в акцію.

Коефіцієнт конверсії (Ккон ) показує кількість акцій, що їх мож­на одержати в обмін на конвертовану облігацію. Для його обчис­лення використовується формула
Ккон = Онк/Ок, (8.14)
де Онк — номінальна вартість конвертованої облігації.

За визначення ефективності випуску (реалізації) і використан­ня в системі господарювання інших видів цінних паперів (казна­чейських зобов'язань, ощадних сертифікатів, векселів, приватиза­ційних майнових сертифікатів) застосовуються майже ті самі ме­тодичні засади, тобто зіставляються операційні витрати (ціни) та результати (економічні наслідки) для емітентів і власників. Основ­ним показником рівня ефективності таких цінних паперів служить фінансовий дохід їхніх власників у вигляді певного річного відсот­ка від загальної суми внесених (депонованих) власних грошових коштів або матеріальних цінностей згідно з чинним законодавством України.
Приватизаційні майнові сертифікати, отримані дорослим насе­ленням в установах Ощадного банку України, мають забезпечити відповідний дохід їхнім власникам лише у майбутньому (внаслі­док обміну їх на акції підприємств, котрі перетворюються на відкриті акціонерні товариства).


Чинники підвищення використання капітальних вкладень та фінансових інвестицій

Основні чинники підвищення ефективності капітальних вкладень. На рівень ефективності використання капітальних вкладень, їхню результативність (віддачу) впли­ває велика кількість різноманітних організаційно-економічних чинників. Без ретельного врахуван­ня таких у практиці сучасного господарювання неможливо досягти максимальної прибутковості інвестування вироб­ництва та інших сфер діяльності підприємств. Найбільш істотний вплив на ефективність капітальних вкладень справляють групи чинників, що визначають структуру і тривалість інвестиційно-відтворювальних процесів, ефектоутворюючу спроможність еко­номічних методів управління ними з боку відповідних суб'єктів господарювання.
Високий рівень ефективності виробничих інвестицій значною мірою пояснюється прогресивністю елементно-технологічної та відтворювальної їхньої структури. Що вища за величиною частка витрат на створення чи оновлення активної частини основних
фондів підприємств, то більшою є віддача капітальних вкладень. Це зумовлює необхідність ретельного економічного обґрунтування частки капітальних витрат на придбання виробничо-технологічно­го устаткування для кожного проекту (варіанта) інвестування дію­чого або споруджуваного підприємства. Особливо активними та цілеспрямованими мають бути дії для оптимізації відтворюваної структури капітальних вкладень. Практичне здійснення таких дій зв'язане з вирішенням двох головних завдань:
1) збільшення віднос­ного обсягу інвестицій у відшкодування (просте відтворення) вар­тості машин та устаткування від усієї суми накопиченого амортиза­ційного (реноваційного) фонду;
2) встановлення раціональних про­порцій чистих капітальних вкладень у різні форми розширеного відтворення основних фондів і формування необхідних виробни­чих потужностей підприємств.
Чи не найбільші можливості підвищення ефективності викори­стання капітальних вкладень зумовлюються організацією сучасної проектно-кошторисної справи і забезпеченням завдяки цьому ви­сокої економічної ефективності проектних рішень. Саме у про­цесі розробки проектів розширення та реконструкції діючих і спо­рудження нових виробничих об'єктів (підприємств) мають бути використані найновітніші досягнення в галузі техніко-технологічних та організаційних рішень, будівельних матеріалів і конструкцій, просторового розміщення будівель (споруд); обґрунтовані і прий­няті для розрахунків зменшені проти минулого періоду та інших аналогічних об'єктів питомі капітальні вкладення; а також реаль­на кошторисна вартість усього обсягу робіт за відповідною фор­мою відтворення основних фондів.
Великим і досі мало-використовуваним резервом підвищення ефективності капітальних вкладень є значне скорочення тривалості всіх стадій інвестиційного циклу — від проектування до освоєння введених в дію виробничих об'єктів та об'єктів соціальної інфра­структури. Як свідчить аналіз фактичного стану справ на під­приємствах багатьох галузей народного господарства України, три­валість реконструкції (розширення) діючих і спорудження нових виробничих об'єктів перевищує існуючі нормативи в середньому в два рази, а проектування та освоєння — приблизно в півтора раза. До цього треба додати, що чинні в Україні нормативи тривалості окремих стадій інвестиційного циклу вже й так є істотно більши­ми, ніж у багатьох зарубіжних країнах з розвиненою ринковою еко­номікою.
Здійснювані з метою збільшення віддачі з кожної грошової оди­ниці капітальних вкладень технічні, технологічні та організаційні заходи не можуть забезпечити досягнення очікуваних результатів, якщо вони не будуть супроводжуватись дійовими економічними методами управління інвестиційними процесами в цілому. Від так варто наголосити, що: ці методи не застосовуються ізольовано (само­стійно), а мають бути складовою частиною впроваджуваного загаль­ного механізму ринкових відносин між усіма суб'єктами господарю­вання; першочергового вдосконалення потребують методи визначен­ня необхідного обсягу та оцінки економічної доцільності капіталь­них вкладень, прогнозування реальної тривалості інвестиційного процесу для функціонально однакових виробничих об'єктів, систе­ма мотивації інтенсивного інвестування виробництва.

Важелі підвищен­ня ефективності обігу цінних паперів. Основні організаційно-економічні важелі ефек­тивного формування і реалізації фінансових інве­стицій підприємств та організацій показано на рис. 8.6.
Найвагомішим організаційно-економічним важелем ефективні­шого формування та використання фінансових інвестицій (цінних паперів) можна вважати розвиток фондового ринку в Україні до масштабів, що відповідають параметрам достатньо потужної рин­кової системи господарювання. При цьому дуже важливо дотри­муватися певних (визнаних у всьому світі) принципів функціону­вання такого ринку, як-от:
правова впорядкованість (достатній розвиток правової інфра­структури забезпечення діяльності фондового ринку);
прозорість (надання потенційним інвесторам необхідної інформації щодо умов випуску та обігу цінних паперів, а також щодо фінансово-господарської діяльності їхніх емітентів);
контрольованість (формування надійного механізму обліку та контролю, запобігання зловживанням і злочинності на ринку цінних паперів);
соціальна справедливість (створення однакових можливос­тей для діяльності інвесторів на ринку цінних паперів, дотриман­ня прав і свобод суб'єктів ринку);
ефективність (максимальна реалізація потенційних можли­востей фондового ринку для мобілізації та розміщення фінансо­вих інвестицій у пріоритетні галузі національної економіки).
Поліпшення організації державного регулювання фондового ринку має охоплювати такі організаційні заходи:
1) уточнення функцій системи регулювання фондового ринку, адаптованих до умов розвиненого ринкового середовища;
2) обов'язкове оприлюд­нення всієї необхідної заінтересованим особам інформації про ри­нок цінних паперів;
3) обов'язкові ліцензування і нагляд за діяль­ністю фінансових посередників та організованих систем торгівлі цінними паперами на фондовому ринку;
4) забезпечення в повній мірі прав власників окремих видів цінних паперів;
5) своєчасне внесення назрілих змін до законодавчих актів, що служать право­вою базою практичного регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів.

Основні важелі ефективнішого формування та реалізації фінансових :інвестицій
· Формування й дальший розвиток фондового ринку, дотримання загальновизнаних принци­пів його функціонування
· Поліпшення організації державного регулю­вання фондового ринку України
· Удосконалення системи економічного обґрунту­вання емітування різних видів та обсягів цінних паперів
· Ширше залучення стратегічних інвесторів до про­цесу придбання цінних паперів високодохідних і високоліквідних підприємств
· Максимально можливе розширення посеред­ницької діяльності щодо випуску та обігу цінних паперів
· Здійснення виключно грошової приватизації державних підприємств
· Посилення контролю за виконанням інвестиційних зобов'язань
· Підготовка та підвищення кваліфікації кадрів, які займаються формуванням і використанням фінансових інвестицій
· Оптимізація обсягів купівлі пакетів різних ви­дів цінних паперів вітчизняними та зарубіжни­ми інвесторами
Удосконалення системи обґрунтування емісії різних видів та обсягів цінних паперів має бути спрямоване на: детальний кількісний аналіз практики випуску й розміщення різних цінних паперів; виявлення всієї сукупності недоліків системи емітування цінних паперів в Україні; економічне й соціальне обґрунтування пріоритетності (черговості) випуску окремих цінних паперів та обсягу емітування за їхніми видами з урахуванням дохідності, а також міри впливу на розвиток виробничих та інших суб'єктів гос­подарювання та ефективність їхньої економічної діяльності.
Ширше залучення стратегічних інвесторів до процесу придбан­ня цінних паперів високодохідних і високоліквідних підприємств передбачає послідовне здійснення таких організаційно-економіч­них заходів: по-перше, концентровану в часі аналітичну оцінку виробничо-господарської діяльності всіх підприємств та органі­зацій, що підлягають приватизації, і виявлення всіх реально функ­ціонуючих і потенційно ефективних підприємств з достатньо ви­соким рівнем рентабельності та ліквідності активів; по-друге, ак­тивний пошук за допомогою доступних методів (включаючи й за­лучення засобів масової інформації) потенційно можливих інвес­торів і пропонування останнім першочергового придбання акцій чи інших емітованих цінних паперів ефективних суб'єктів госпо­дарювання. При цьому бажано застосовувати певну систему сти­мулювання інвесторів для прискорення процесу реалізації випуще­них цінних паперів і досягнення поставлених емітентами цілей.
Максимально можливе розширення посередницької діяльності щодо випуску та обігу цінних паперів через надання додаткових послуг у цій сфері спеціалізованими інституціональними утворен­нями, банківськими установами та інвестиційними компаніями також помітно сприятиме підвищенню ефективності формування й використання фінансових інвестицій підприємств (організацій). Зазвичай до таких посередницьких послуг належать: брокерська й дилерська діяльність; управління портфелями цінних паперів; реє­страційні функції та довірчі операції; надання позик, зв'язаних із використанням цінних паперів; поєднання функцій фінансового посередника на ринку цінних паперів та інституціонального інвес­тора тощо.
Одним з важливих організаційно-економічних важелів більш ефективного формування й використання фінансових інвестицій має стати відмова від малоефективної сертифікатної приватизації і перехід до здійснення виключно грошової приватизації держав­них підприємств та інших цілісних майнових комплексів. Це пояс­нюється можливістю формування в такий спосіб реального влас­ника суб'єктів підприємницької діяльності, нагромадження знач­них фінансових інвестицій від приватизації, підвищення ефектив­ності виробничо-господарської діяльності приватизованих під­приємств та інших суб'єктів господарювання.
Посилення контролю за виконанням інвестиційних зобов'язань, зокрема умов конкурсів з продажу державного майна можна до­сягти через: по-перше, установлення санкцій за порушення обу­мовлених термінів і форм інвестування об'єктів приватизації; по-друге, розробку і практичне використання економічного механіз­му деприватизації (націоналізації) пакетів акцій неефективно при­ватизованих суб'єктів господарювання.
Неодмінною умовою ефективного функціонування фондового ринку, використання всіх видів цінних паперів має бути постійна підготовка та підвищення кваліфікації кадрів, які професійно зай­маються формуванням і реалізацією необхідних обсягів фінансо­вих інвестицій. Досягнення такої важливої мети можливе з допо­могою розширення мережі спеціальних навчальних закладів відпо­відних рівнів, започаткування в діючих навчальних центрах підго­товки високопрофесіональних фахівців за всіма необхідними спе­ціальностями та спеціалізаціями.
Важливим організаційно-економічним важелем ефективнішого залучення фінансових інвестицій в економіку України треба вва­жати оптимізацію обсягів купівлі пакетів різних видів цінних па­перів вітчизняними й зарубіжними інвесторами. Розроблені нау­ковцями методичні основи оптимізації інвестиційного портфеля учасників фондового ринку (ринку цінних паперів) полягають у тім, що потенційні інвестори:
1) розглядають кожну інвестицію як мож­ливий розподіл очікуваних прибутків за період володіння цінними паперами;
2) намагаються максимально збільшити очікуваний дохід протягом одного інвестиційного циклу;
3) оцінюють можливий ризик за інвестиційним портфелем, ураховуючи мінливість очіку­ваних доходів;
4) приймають остаточне рішення щодо видів та обсягу купівлі цінних паперів на засаді максимізації очікуваних доходів і мінімізації можливого ризику.
Лише комплексне використання названих організаційно-еконо­мічних важелів спроможне забезпечити максимально можливу ефективність формування та реалізації фінансових інвестицій усіх суб'єктів підприємницької (виробничо-господарської) діяльності в Україні.
Тому всі учасники ринку цінних паперів мають одночасно й комплексно вживати конкретні заходи організаційного та економі­чного характеру.