Економіка підприємств Покропивний Поняття, цілі І напрямки діяльності підприємства

Вид материала

Документы

Содержание Залучення іноземних інвестицій для розвитку та посилення ефективності діяльності суб'єктів господарювання Оцінка ефективності виробничих і фінансових інвестицій Розрахунок капітальних вкладень, приведених Капітальні вкладення за проектами

Подобный материал:

• Програма вступних іспитів зі спеціальності 050107 «Економіка підприємства» Кваліфікаційний, 286.14kb.
• Програма вступних іспитів зі спеціальності 050107 «Економіка підприємства» Кваліфікаційний, 232.82kb.
• В. М. Тюріна Рекомендовано кафедрою "Економіка підприємств міського господарства",, 643.37kb.
• Міністерство освіти І науки україни, 839.69kb.
• Конспект лекцiй (для студентів спеціальностi 050100 "Економіка підприємства", спеціалізації, 1260.16kb.
• Питання до вступних випробувань з фахових дисциплін для здобуття освітньо-кваліфікаційного, 61.51kb.
• М. П. Пан Рецензент: зав кафедри управління будівництвом І міським господарством хнамг,, 1869.51kb.
• За переліком дисциплін програми підготовки спеціалістів з економіки підприємства дисципліна, 125.45kb.
• Методика визначення інтенсивного розвитку аграрних підприємств. Основні напрями формування, 130.24kb.
• Методичні вказівки, 406.38kb.

Залучення іноземних інвестицій для розвитку та посилення ефективності діяльності суб'єктів господарювання


Необхідність  залучення, види, форми і структура іноземних інвестицій. Розвиток і посилення ефективності господарюван­ня виробничих підприємств України значною (якщо не вирішальною) мірою залежать від загаль­нодержавного інвестиційного потенціалу, який формується за рахунок різних фінансових джерел, у тім числі іноземних інвестицій. За кризового стану більшості вітчиз­няних підприємств та організацій, за браком власних інвестиційних ресурсів та інтенсивною інтернаціоналізацією (інтеграцією) вироб­ничо-господарських систем об'єктивно необхідним стає все ширше залучення іноземних інвестицій. Останні використовуються для фінансової підтримки вітчизняних товаровиробників та інших суб'єктів господарювання, запровадження нових технологій, нарощу­вання експортного потенціалу, структурної перебудови економіки. Іноземне інвестування може здійснюватися в різних формах залежно від типу інвестора, його мети та ступеня ризику, на який він готовий. Основними типами прямих іноземних інвестицій заз­вичай бувають:
а) створення спільних підприємств (організацій);
б) започаткування діяльності дочірніх підприємств (філій);
в) ук­ладання ліцензійних угод з вітчизняними фірмами;
г) придбання неконтрольних пакетів акцій вітчизняних фірм-емітентів;
д) купів­ля контрольних пакетів акцій у підприємств, що їх випускають і реалізують.
Спільні підприємства створюються та управляються спільно іноземними інвесторами й місцевими партнерами. У ролі останніх виступають найчастіше приватні фірми, але такими можуть інколи бути й державні підприємства. Кілька іноземних інвесторів з різних країн можуть створити спільне підприємство в третій країні з ме­тою зменшення стартових інвестиційних витрат. Спільні підприє­мства дають змогу зарубіжним інвесторам мати більшу нішу на місцевому ринку з меншим підприємницьким ризиком, ніж за пря­мої купівлі місцевої фірми на аукціоні або створення дочірнього підприємства (філії).
Створення власних дочірніх підприємств (філій) як варіант вкла­дання капіталу є найбільш ризикованим і зв'язаним із найбільши­ми зобов'язаннями з боку іноземного інвестора. Такий варіант, як правило, застосовується в країні, на ринках котрої можна досягти найбільшого потенціалу для отримання прибутку (доходу).
Ліцензійну угоду місцева фірма укладає здебільшого з відповід­ною транснаціональною корпорацією. Відповідно до ліцензійної угоди остання передає право на використання нової технології місцевій фірмі, яка стає відповідальною за маркетинг і виробниц­тво певного товару. Така угода дає іноземному партнерові мож­ливість виходити на ринок з мінімальним підприємницьким ризи­ком. Крім того, іноземні інвестори можуть придбати акції місцевої (вітчизняної) фірми, з якою укладено ліцензійну угоду.
Придбання неконтрольних пакетів акцій місцевих фірм здійснюється іноземним інвестором через пряму купівлю на місце­вому фондовому ринку. Оскільки іноземні партнери внаслідок прид­бання такої кількості акцій не набувають права контролювати діяльність місцевої фірми, то такі інвестиції заведено називати, як ми вже зазначали, портфельними (пасивними).
Такий спосіб інвестування використовується переважно в про­цесі приватизації місцевих підприємств (організацій) або обміну боргів приватних чи державних суб'єктів господарювання на їхні акції.
Контрольні пакети акцій місцевих фірм іноземні інвестори можуть придбати різними способами (прямою купівлею, у процесі приватизації, обміну боргів на акції тощо). Цей варіант інвесту­вання вітчизняних фірм (підприємств, організацій) надає право контролювання їхньої діяльності. Водночас він передбачає більші зобов'язання іноземного інвестора і триваліший час для одержан­ня очікуваних прибутків. Проте така форма інвестування забезпе­чує значні вигоди місцевим підприємствам: прискорює оновлення номенклатури продукції, що виробляється, збільшує загальний обсяг виробництва, допомагає покривати борги за комунальні по­слуги тощо.
Дуже важливим для іноземних інвесторів є встановлення сту­пеня привабливості інвестування в місцеві фірми (підприємства, організації). Потенційні іноземні інвестори, коли приймають рішен­ня про доцільність інвестицій у тій чи тій країні, звертають увагу на наявність достатніх ознак привабливості інвестування. До та­ких ознак належать:
характеристика місцевого ринку (його місткість, купівельна спроможність населення, потенціал зростання цих показників);
доступність ринку з погляду сприятливого законодавчого се­редовища;
наявність у достатній кількості кваліфікованої робочої сили,
її реальна вартість і продуктивність;
ступінь валютного ризику (курс місцевої валюти має сприяти економічній стабільності і породжувати довіру зарубіжних інвес­торів);
можливість репатріації капіталу (передовсім наявність зако­нодавства, що не обмежує вивезення інвестованого капіталу і при­бутку);
стан захисту інтелектуальної власності (ця ознака є пріори­тетною, особливо для динамічних галузей — виробництва комп'­ютерів, засобів зв'язку, фармацевтики);
торгова політика, яка істотно впливає на вартість і масштаби експорту та імпорту певної продукції;
міра державного регулювання економіки, що є важливим для захисту інтересів виробників і споживачів, а також для сприяння припливу іноземних інвестицій;
наявність або можливість запровадження податкових та інших пільг, що стимулюють активне залучення іноземних інвестицій;
політична стабільність, яка в кінцевому підсумку є найваж­ливішою ознакою для прийняття рішення про доцільність інве­стування, оскільки зарубіжні інвестори просто не будуть ризи­кувати своїми капіталами в нестабільному політичному середо­вищі;
сприятливий економічний клімат, підтримування низького й передбачуваного рівня інфляції;
достатній розвиток інфраструктури виробництва та ринку, наявність або можливість створення зон вільної торгівлі.
За останні кілька років помітно змінилася галузева структура іноземних інвестицій в Україну. Якщо 1994 року їхня питома вага у виробничих галузях становила 92,9% загального обсягу, то 1999 року — приблизно 80%. При цьому в промисловості Украї­ни вона знизилася з 52,5 до 35%. У 3 рази скоротилися іноземні інвестиції в чорну та кольорову металургію (з 7,5 до 2,5%); у 2,5 раза — у легку промисловість (з 5,6 до 2,2%); в 1,7 раза — у ма­шинобудування і металообробку (з 17, 3 до 10,0%). Водночас об­сяг прямих іноземних інвестицій збільшився в торгівлю (з 22,2 до 34,8%), невиробничу сферу в цілому (з 7,1 до 20%), у тім числі в охорону здоров'я — у понад 50 разів.
Державне регулювання та ефективність залучення інозем­них інвестицій. Законодавче регулювання іноземних інвестицій у національну економіку здійснюється кількома законами України, ухваленими протягом 1991— 1996 років Верховною Радою, і декретом Кабіне­ту Міністрів України.
Закон України «Про захист іноземних інвестицій на Україні» 1991 р. передбачає, що:
а) інвестиції, прибутки, законні права та інтереси іноземних інвесторів захищаються законами України;
б) держава не може реквізувати іноземні інвестиції за винятком ви­падків стихійного лиха;
в) іноземним інвесторам гарантується можливість переказу за кордон їхніх прибутків та інших сум, отри­маних на законних підставах.
Національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності щодо іноземних інвестицій встановлено Законом Ук­раїни «Про іноземні інвестиції» (1992 р.). Цим законом перед­бачено, що: 1) іноземні інвестиції в Україні не підлягають на­ціоналізації; 2) іноземні інвестори мають гарантії на 10 років на випадок змін законодавства України про іноземні інвестиції; 3) встановлюється низка податкових пільг для підприємств з іно­земними інвестиціями.
Декретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» (1993 р.) іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний і без затримки переказ за кордон їхніх доходів (прибутків) та інших коштів у іноземній валюті, одержаних на законних підста­вах. У разі встановлення законодавчими актами України нових видів податків функціонуючі підприємства з іноземними інвестиціями звільняються від них на 5 років. Відносна величина іноземних інве­стицій, що залучаються, має становити не менше 20% статутного капіталу підприємства.
Закон України «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» (1994 р.) визначає: пріоритетні сфери для іно­земного інвестування; вимоги до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг; пільги, що надаються інвестиційним проектам у пріоритетних сферах.
До пріоритетних сфер для іноземного інвестування в Україні віднесено: агропромисловий, лісопромисловий, паливно-енергетич­ний і металургійний комплекси; машинобудування; медичну, лег­ку, хімічну й нафтохімічну промисловість; зв'язок; транспортну й соціальну інфраструктури.
Вимоги до іноземних інвесторів полягають у такому:
а) іноземні інвестиції мають сприяти створенню нових робочих місць;
б) вони мають бути спрямовані на впровадження сучасних або перспективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних тех­нологій;
в) вони мають орієнтуватися на найбільш раціональне викорис­тання сировинної бази України і сприяти зниженню енергоспожи­вання на одиницю продукції;
г) продукція, виготовлена із залученням іноземних інвестицій, має бути конкурентоспроможною на міжнародних ринках.
 
Іноземним інвестиційним проектам у пріоритетних сферах на­даються певні пільги. Основними з них є: застосування норм прискореної амортизації; збільшення періоду звільнення від податку на прибуток і додану вартість; повернення 50% експортного мита на товари виробничого призначення і 100% на деталі, вузли та аг­регати, імпортовані за кооперацією; надання кредиту на пільгових умовах; страхування інвестиційних ризиків.
Законом України «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.) чітко визначено різновиди іноземних інвестицій і форми їхнього здійснення в Україні, виписано державні гарантії захисту інозем­них інвестицій (ті самі, що й у раніше ухвалених законодавчих актах України). Крім того, у законі зазначено, що іноземними інвестора­ми в Україні можуть бути:
1) юридичні особи, створені відповідно до законодавства інших країн;
2) фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання в Україні;
3) іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;
4) інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності.
В окремому розділі викладено засади функціонування інозем­них інвесторів за концесійними договорами (контрактами), регла­ментовано порядок виробничої кооперації, спільного виробництва та інших видів спільної інвестиційної діяльності.
Підприємствами з іноземними інвестиціями вважаються такі, іноземні інвестиції в статутному фонді яких становлять не менше 10%. Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвес­тора до статутного фонду вітчизняного підприємства (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкла­дання митом.
Для всіх іноземних інвесторів на території України встанов­люється національний режим інвестиційної та іншої господарсь­кої діяльності.
Цілеспрямовані та вміло використані іноземні інвестиції здебі­льшого є високоефективними як для самого іноземного інвестора, так і для підприємства країни — одержувача інвестицій. За умови політичної стабільності та сприятливого економічно-інвестиційного клімату іноземний інвестор завжди матиме зиск від вкладення влас­ного капіталу в те чи те місцеве підприємство.
Ефективність іноземних інвестицій характеризується пере­довсім через розмір дивідендів або дохідність (прибуток на одини­цю) від вкладених фінансових коштів і через термін окупності (по­вернення) останніх. В Україні, наприклад, названі показники ре­ально мають достатньо високі значення і цим самим підтверджу­ють ефективність іноземних інвестицій.
Важливо зазначити, що іноземні інвестиції, залучені вітчизня­ними підприємствами, активно сприяють освоєнню останніми но­вих видів продукції, істотному збільшенню її виробництва, вирі­шенню проблеми неплатежів тощо.
Яскравим прикладом може бути діяльність в Україні швейцарсь­кої фірми «КрафтЯкобс Сушар», яка свого часу придбала 88% акцій тростянецької шоколадної фабрики «Україна». Швейцарська фірма гарантувала внесення понад 22 млн доларів СШАдовгострокових кредитів.
За рік, що минув після проведення тендера, новим співвласни­ком освоєно 45 нових видів продукції, а обсяг виробництва на фаб­риці «Україна» збільшився у 1,6 раза. Крім того, коли у зв'язку з неплатежами місцеві підприємства почали відключати від елект­ромережі, іноземний інвестор заплатив за борги всього міста Тростянець, аби йому не заважали працювати, і зобов'язався регуляр­но вносити авансові платежі в сумі 100 тис. доларів США за елек­троенергію для місцевих споживачів.


Оцінка ефективності виробничих і фінансових інвестицій


Методика оцінки ефективності виробничих інвестицій (капітальних вкладень). Ефективність виробничих інвестицій (капіталь­них вкладень) характеризує економічні, соціальні або інші результати і господарську доцільність їхнього здійснення. Основою оцінки доцільності капітальних витрат служить порівнювання вигі­дності того чи того проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків через реалізацію найліпшого з кількох варіантів (проектів) інвестицій.
Офіційна методика оцінювання ефективності (доцільності) ка­пітальних вкладень передовсім визначає загальні положення. Найбільш суттєвими з них є такі.
• По-перше, розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються за: розробки різних проектних і плано­вих (прогнозних) документів; оптимізації розподілу реальних інве­стицій за різними формами відтворення основних фондів; оціню­вання ефективності витрачання власних фінансових коштів підприє­мства.
• По-друге, у розрахунках визначають загальну економічну ефек­тивність як відношення ефекту (результату) до суми капітальних витрат, що зумовили цей ефект. Витрати та результати обчислю­ють з урахуванням чинника часу. На підприємствах економічним ефектом капітальних вкладень служить приріст прибутку (госпроз­рахункового доходу).
• По-третє, з метою всебічного обґрунтування та аналізу еко­номічної ефективності капітальних вкладень, виявлення резервів її підвищення використовують систему показників — узагальне­них і поодиноких. До узагальнених показників належать період окупності капітальних витрат (кількість років або місяців, за які відшкодовуються початкові інвестиції) та питомі капітальні вкла­дення (у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) — капіталомісткість. Окрім узагальнених до систе­ми входять такі поодинокі показники, що підлягають спільному комплексному аналізу: продуктивність праці; фондовіддача; мате­ріаломісткість (енергоємність), собівартість, якість і технічний рівень продукції; тривалість інвестиційного циклу; величина соці­ального ефекту (як порівняти із соціальними нормативами); показ­ники, що характеризують поліпшення стану навколишнього сере­довища.
• По-четверте, за визначення ефективності капітальних вкла­день має бути виключений вплив на сумарний ефект так званих не інвестиційних чинників, тобто заходів, здійснення яких не по­требує капітальних вкладень. Це означає, що з одержаного підприємством загального ефекту (прибутку) треба вилучати ефект від повнішого використання введених раніше виробничих потужнос­тей, збільшення коефіцієнта змінності роботи устаткування, за­провадження прогресивних форм організації виробництва, праці та управління, підвищення професійної підготовки й майстерності персоналу тощо.
У практиці господарювання підприємств приймаються різно­манітні рішення, зв'язані з інвестуванням виробництва й соціаль­ної інфраструктури. З огляду на це заведено розрізняти загальну (абсолютну) та порівняльну (оцінку доцільності) ефективність ка­пітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних витрат показує загальну величину їхньої віддачі (їхню результативність) на тому чи тому підприємстві, її розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за пев­ний період часу.
Порівняльна ефективність капітальних вкладень визначається лише тоді, коли є кілька інвестиційних проектів (варіантів вирі­шення господарського завдання). Вона характеризує переваги (еко­номічні, соціальні та інші) якогось одного проекту капітальних витрат проти іншого або інших. Розрахунки порівняльної ефективності здійснюють з метою визначення ліпшого з можливих про­ектів (варіантів) інвестування виробництва. Абсолютна й порівняль­на ефективність реальних інвестицій взаємозв'язані. Визначення найбільш доцільного проекту (варіанта капітальних вкладень) ба­зується на зіставленні показників абсолютної їхньої ефективності, а аналіз останньої здійснюється порівнянням нормативних, запла­нованих чи фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.
Застосовують два взаємозв'язані показники, за якими визнача­ють абсолютну ефективність інвестицій: перший (прямий) — ко­ефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) капітальних витрат Ер; другий (обернений до нього),- період (строк) окуп­ності капітальних вкладень (Тр = 1/Ер).
Коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) обчислюють за співвідношеннями: для окремих проектів або форм відтворення основних фондів діючих підприємств
Е`р = приріст прибутку ( зниження собівартості ) : капітальні вкладення
для підприємств (окремих цехів і виробничих об'єктів), що бу­дуються
Е``р = загальна сума прибутку : корисна вартысть проекту
Приріст прибутку визначається як різниця величини прибутку за останній рік попереднього та розрахункового періодів (на сільсько­господарських підприємствах — як середньорічний приріст при­бутку), а капітальні вкладення враховуються сумарно за порівнян­ними цінами без будь-яких вирахувань.
Розрахункові значення коефіцієнтів Ер треба порівняти з норма­тивним коефіцієнтом Ен, що встановлюється централізовано
Міністерством економіки України на певний період (його тривалість звичайно дорівнює так званому горизонту прогнозування чи інди­кативного планування). Проект (варіант) капітальних вкладень визнають доцільним (ефективним) за умови, коли Ер≥Ен
Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій, основу якої становить вибір економічно найдоцільнішого проекту капітальних вкладень, здійснюється через обчислення показника так званих зведених витрат Z за формулою
Z=Ci + EнKi → min
де Сі — поточні витрати (собівартість) за і-м проектом (варіан­том);
Кі — капітальні вкладення за і-м проектом (варіантом).
Проект (варіант) капітальних вкладень із найменшими зведе­ними витратами і буде найліпшим з економічного погляду. Однак треба враховувати, що порівнянню підлягають лише проекти, які відповідають вимогам соціальних і техніко-економічних норма­тивів, охорони навколишнього середовища та техніки безпеки.
Цей метод визначення порівняльної ефективності капітальних вкладень базується на припущенні, що вони (вкладення) здійсню­ються одноразово в повному обсязі. Насправді порівнювані проек­ти часто відрізняються один від одного саме розподілом інвестицій за термінами їхнього здійснення або тривалістю створення вироб­ничих об'єктів. Тому економічну ефективність капітальних вкла­день визначають з урахуванням чинника часу, тобто проводять роз­рахунок впливу неодночасності капітальних витрат на їхню ефек­тивність. З цією метою інвестиції більш пізніх років приводять до одного розрахункового року (як правило, це перший рік інвесту­вання) множенням їх на спеціальний коефіцієнт α, який обчис­люється за формулою
Α= 1/ (1 +hn)t-1, (8.2)
де hn — норматив приведення різночасних витрат, що дорівнює 0,08;
t — період приведення (t-й рік).
Розраховані за формулою (8.2) коефіцієнти а мають такі значен­ня для відповідних років: першого — 1,0; другого — 0,926; треть­ого — 0,857; четвертого — 0,793; п'ятого — 0,734; шостого — 0,680; сьомого — 0,630; восьмого — 0,583; дев'ятого — 0,540; десятого — 0,5.
Вплив різночасності капітальних вкладень на їхню ефективність можна показати на такому прикладі (дані умовні).
Розроблено два проекти спорудження виробничого об'єкта. Обсяг капітальних вкладень за першим проектом становить 260 млн. грош. од., за другим — 250 млн. грош. од. Тривалість спо­рудження — 5 років. Капітальні витрати за роками інвестуван­ня об'єкта розподілено неоднаково (табл. 8.2). Проектна со­бівартість річного випуску продукції за першим проектом дорів­нює 140 млн. грош. од., за другим — 142 млн. грош. од. Коефіцієнт
Ен = 0,16.
Користуючись формулою (8.1), можна розрахувати зведені ви­трати без урахування чинника часу. За першим проектом вони ста­новитимуть 181,6 млн. грош. од. (140 + 0,16 • 260), за другим — 182 млн. грош. од. (142 + 0,16 • 250). Отже, без урахування чинника часу перший проект спорудження виробничого об'єкта є нібито більш ефективним. Якщо ж для розрахунків узяти капітальні ви­трати, приведені за допомогою коефіцієнта а до першого року інвестування (табл. 8.2), то перевагу слід віддати другому проекту, зведені витрати по якому становлять 175,81 млн. грош. од. (142 + 0,16 • 211,32) проти 177,86 млн. грош. од. за першим проек­том (140 + 0,16 • 236,63). На підставі цього можна зробити такий висновок: перший проект витрат може бути схвалений тільки за умови поліпшення розподілу капітальних вкладень за роками спо­рудження об'єкта.

Таблиця 8.2
РОЗРАХУНОК КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ, ПРИВЕДЕНИХ
ЗА ДОПОМОГОЮ КОЕФІЦІЄНТА а ДО ПЕРШОГО РОКУ
ІНВЕСТУВАННЯ, млн. грош. од.

Рік інве­стування	Капітальні вкладення за проектами		α	Капітальні вкладення, привезені до першого року інвестування, за проектами
1	2	1	2
1-й	80	30	1,000	80,00	30,00
2-й	80	40	0,926	74,08	37,04
3-й	60	70	0,857	51,42	60,00
4-й	30	60	0,793	23,79	47,58
5-й	10	50	0,734	7,34	36,70
Усього	260	250	—	236,63	211,32