Geum.ru

1. Предмет психології : структура, завдання, методи

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5

У нашій недавній історії релігія інтерпретувалася як соціальний обман (опіум народу). У марксистській теорії виховна функція релігійної віри. категорично заперечувалася. Більш того, вона трактувалась виходячи із визначення Ф.Енгельса про «фантастичне відображення», оцінювалась як антинаукове, антикультурне і реакційне явище. Але релігія — це явище духовної культури, форма суспільної свідомості, яка по-своєму відображає дійсність, культивує людські почуття любові, терпимості, добра, милосердя, співчуття, обов'язку, справедливості, совісті. Тому сьогодні, незважаючи на наукові досягнення, які здавалось би заперечують її світоглядні положення, релігія продовжує бути великою соціальною організованою силою в світі. Однак, як показує практика, в релігійній вірі можуть відображатися і протилежні настрої та ідеї: фанатизм, вороже ставлення до людей іншої віри тощо. Крім цього, церковнослужителі, як п равил о , релігійну віру висувають на перший план, вважають її основним показником духовності людини. З ї х точки зору Бог є гарантом стабіль н ості л ю дського життя. Але кожна люд ин а, керуючи сь пр и нци пом свобод и сові сті, п ови н на сама створювати для се бе своєрідну еталонну м оде л ь життєдіян ня. В процесі виховання людина може сама обрати для себе взірцем життє ді ння п е в н у релігію, реліг ій но-духовну систему, загальноприйнятий духо в но-релігіни й еталон, або не прийма ти жодного. Іноді людина в и будову є власну релігію , створює «свого Бога», або пристає до тої чи іншої церковної конфесі ї. Проте завжди, відшукуючи опори власного буття, людина засвоює культурно-історичний та вибудовує власний досвід духовного т воре ння , ад же вона є істотою духовною — де о дна з найсуттєвіших ознак люд ського спос обу існуваная як такого.

Кожне су сп ільств о ба з ується на вірі в певні ідеали. З цього п риводу н еобхідно проаналізуват и ціл ком протилежну концепцію виховання— марксистськ о- ленінську, яка існувала у нашій країні упродовж 70 рожів. Тут була інша крайність. Войовниче заперечуючи ре ліг ійну в іру, КПРС силою нав'язувала віру в комуністичні ідеали. Вони були відображені у так званому «Моральному кодексі, будівника комунізму». З двадц ят и його пунктів тільки чотири мали відношення до моралі, решта носили ідеологічну комуністичну зорієнтованість .

Сьогодні Україна, а отже і українська педагогічна наука, шукає свої ідеали і орієнтири, створює нову концепцію виховання. В цьому проце сі вибір системи цінностей повинен відповідати нашій історичній тради ції виховання, українській ментальності, духовній культурі і педагогічній спадщині .

Віра людини — це об'єктивна потреба її духовної сутності. Вона едуже важливим чинником людського життя, дозволяє переносити різні життєві негаразди і труднощі» Педагогічна функція віри полягає у вихованні духовної краси людини, формуванні у неї гуманістичних загальнолюдських цінностей .

Література

1. Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава, 1994.

2. Кураев А.О. О вере и знании — без интонаций // Вопросы философии. — 1992. — № 7. — С.45-63.

3. Теоретичн і основи педагогіки / За ред. проф.О.Вишневського. — Дрогобич, 2001.

4. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори. — Київ, 1983.


Тема 17. Виховання і свобода людини

Свобода індивіда традиційно вважається найвищою духовною цінністю. Тому не випадково одним із найвизначніших актів п олі тичн а д умки післявоєнного світу вважається ухвалення ОО Н Загальної декларації прав людини. Проте правителі радянського блоку зробили усе можливе, щ об цей документ став не доступним їхнім народам, Реально український н арод вперше дізнався про Загальну декларацію прав людини тільки в роки д ержавної незалежності.

Декларація складається з преамбули і 30 статтей. Принциповою засадою Декларації є рівність правового статусу людей. Усі люди, зазначається в ст.1. Декларації, народжуються вільними і рівними у своїй рівності та правах. Вони наділені розумом, совістю і повинні діяти один щодо одного в дусі братерства.

Стара радянська тоталітарна система всіляко душила будь-які прояви соціальної свободи. В основі виховання лежало марксистське розуміння свободи як усвідомленої необхідності. При цьому існував чіткий розподіл функцій: свобода для вихователя і необхідність повної покори для вихованця. Саме поняття «виховання» визначалося як ціленаправлений вплив на індивіда з метою формування в ньому певних, наперед визначених якостей. При такій системі виховання вихователь був завжди правий, а виконавець позбавлений свободи вибору. Безперспективність такого однонаправ ле ного процесу виховання довела практика. Неможливо 'виховувати повноцінну самостійну особу, коли за неї хтось думає, оцінює, вирішує, а їй самій дає вже готові вказівки як себе поводити.

В умовах розбудови незалежної української держави потрібна нова система виховання. І будувати її необхідно (як це робить с я у будь-як ому демократичному суспільстві) на засадах свободи.

Найперше, що вимагає виховання свободою, — так це надання вихованцю права вибору. Кожна людина має свій неповторний внутрішній мікросвіт, свої особисті потреби та інтереси і тому має право вибирати тс, що їй необхідно засвоїти. Будь-який зовнішній тиск на особистість здатний викликати з її боку лише протидію. Так виникає непорозуміння між вихователем і вихованцем. І якщо останній і погодиться прийняти умови виховання, то це буде лише зовнішня згода, а внутрішнє протистояння лише загостриться.

Вихователь повинен підказати вихованцю правильний вибір. Це здійснюється через зацікавлення. Процес зацікавлення багатогранний. Він починається з самого вихователя: з його зовнішнього вигляду, щирості його намірів, компетентності, бажання допомогти, з нерозривної єдності між його словами та вчинками. Зацікавленість спонукає до формування внутрішніх переконань у правильності вибору. Лише в цьому випадку зникає протистояння і виникають відносини співробітництва. Вихователь разом з вихованцем визначають кінцеву мету виховання, обговорюють засоби її досягнення.

Звичайно, засади партнерства вимагають від вихователя великих емо ці йних та інтелектуальних затрат. Але лише за умов повної самовіддачі вихователя, на думку в и датного педагога В.Сухомлинського, можна досягти успіхів у вихованні.

В умовах розвитку демократичного суспільства не доцільно користуватися застарілими установками про те, що вихованець повинен бути під постійним наглядом вихователя. Такий підхід робить процес виховання одностороннім, стримує розвиток ініціативи та творчості. Залишаючись сам на сам з життєвими проблемами, вихованець, не навчений самостійно приймати рішення, буде постійно потребувати зовнішньої допомоги та опіки. В той же час досить важливо у процесі виховання не допускати навіть найменших елементів примусу. Але виховання не може здійснюватися самоплинн о . Вирішення цієї проблеми можливе лише за умови співставлення ціннісних орієнтацій вихованця з культурним ідеалом (комплексом принципів, притаманних носію найвищих морально-етичних . вартостей).

Сучасна педагогіка розробляє систему формування самовідповідальної особи, її основними складовими є: розвиток у вихованця системи самоконтролю — критичного аналізу своїх думок, бажань, вчинків та їх співставлення із загальнолюдськими цінностями та ідеалами; формування в ньому внутрішнього механізму самообмеження — вміння співставляти свої потреби з реальними можливостями їх задоволення; усвідомлення необхідності постійної сямокорекції своїх дій — вміння визнавати свої помилки, вчасно їх виправляти та намагатися не допускати їх у, майбутньому.

У процесі виховання людина повинна не тільки підкорятися загальнолюдським цінностям і нормам, а бути їх вільним творцем. Самоусвідомлюючн увесь набутий людський досвід, вільна людина йе має права зупинятись на досягнутому. Свобода спонукає її до творчості, бо лише на засадах свободи є змога творити добро, красу та істину.

Література

1. Бордовская Н.В., Реак А.А. Педагогика. Учебник для вузов. — Питер, 2001. — 304 с.

2. Ващенко Г. Загальні методи виховання. — Київ, 1997.

3. Русова С. Нова школа соціяльного виховання // Український освітній журнал. — № 1. — 1994. — С.12-43.

4. Франк С.Л. Духов ные основы общества. — Москва, 1992.


Тема 18. Людина в системі ціннісних орієнтацій

Виховання людини грунтується на визнанні певної системи цінностей, яким надається перевага у даному суспільстві. Наприклад, у радянські часи була сформована ціла ієрархія духовних вартостей, які навіть були закріплені у «кодексі будівника комунізму». Цінності християнського виховання також викладені у релігійному кодексі — Катехізис. Виникає запитання: чи потрібен кодекс цінностей для сучасного громадського виховання у нашій демократичній державі — Україні? Безумовно потрібен, якщо кодекс цей не догматичний чи формальний, а життєвий та демократичний. В педагогічних нарисах «Сучасне українське виховання» О.Вишневського виділяється п'ять груп (рівнів) вартостей, на які повинен орієнтуватися громадянин держави.

1. Абсолютні вічні вартості. Ці вартості мають у ні версал ьне значення для кожної людини. Характер цих вартостей загальнолюдський. Сфера їх застосування необмежена. Це такі вартості як доброта, чесність, любов, справедливість, гідність, мудрість, свобода, правда, віра, щ и рість , краса, благородство і ін. Абсолютні вічні вартості — це золотий фонд вселюдського духу, культури, досвіду. Орієнтуючись на них, людина стає людиною цивілізованою та моральною.

2. Національні вартості. Це духовні цінності, що функціонують в колі якогось одного народу і які йому є зрозумілі та потрібні. До цій групи вартостей належать такі поняття як патріотизм, почуття національної гідності, українська ідея, історична пам'ять, повага до державних символів тощо. Складовою частиною національних вартостей є віра в національні ідеали, у щасливе майбутнє свого народу в колі дружніх народів, а також любов до національної культури, рідної мови, звичаїв та обрядів.

3. Громадянські вартості. Це визнання рівності всіх людей на землі, принципів демократії, прав і свобод людини, ідеї соціальної рівності, толерантного ставлення до чужих поглядів, якщо вони не суперечать абсолютним і національним вартостям. У систему громадя н ських варт о с т ей входять права, свободи і обов'язки людини, особливо право кожної людини на життя, на волю, на гідність. Деякі дослідники ці права людини вважаюті ключовими громадянськими правами. Вони дійсно зафіксовані у Декларації прав людини (1948 р.). Декларації прав дитини (1979 р.). Конвенції про права дитини (1989 р.), в резолюціях Генеральної Асамблеї ООН, в Ко нс т итуції України. Дух цих документів виражає віковічні прагнення людини до якнайповнішої свободи у реалізації своїх життєвих сил та талантів. Економічну свободу прав і свобод людини становить приватна власність. Повага до приватної власності — ознака вільної людини і навпаки — зневага чи не нависть до приватної власності — ознака психології дюмпена-раба .

4. Сімейні вартості. Це вартості, які вміщують у собі моральні основи сімейного життя. До таких вартостей належать: подружня вірність, піклування про д ітей, піклування про батьків і старших у сім'ї, пошана до предків, догляд за їхніми могилами, взаємна любов батьків, злагода та довір'я між членами сім'ї, гармонія стосунків поколінь у сім'ї, демокра тиз м відносин, повага до прав дитини і старших, відповідальність за інших членів сім'ї, допомога слабшим членам сім'ї, гармонія батьківського ї материнського впливу у вихованні, спільність духовних інтересів членів сім ї , здоровий спосіб життя, прихильність до спорту, культ праці, дбайливе ставлення до її продуктів, дотримання народних звичаїв, охорона традицій, гостинність і т. д.

Потрібно пам'ятати, що родина є органічною частиною нації та джерелом формування громадянина-патріота. Тут відбувається перше і головне становлення людини. Витоки української сім'ї сягають сивої' давнини. У нас склалася віковічна традиція сімейного життя. З перших років життя родина є найближчим оточенням для людини. Домашнє тепло, аура духовності та святкового настрою, що створюється багатими звичаями та обрядами, має на дитину глибокий вплив. Тут дитина природньо ю душею і. розумом засвоює морально-етичні вартості. Дитячий садок з цієї точки зору є другорядним.

5. Вартості особистого життя. Це вартості, які визначають риси характеру, поведінку та стиль приватного життя людини. До таких вартостей відносяться: орієнтація на пріоритет духовних цінностей, внутрішня свобода, особиста гідність, воля, самодисципліна, мудрість, розум, здоровий глузд, мужність, рішучість, героїзм, лагідність, доброзичливість , правдомовність, поміркованість, урівноваженість в особистих і громадських справах, оптимізм, почуття гумору, життєрадісність, бадьорість, терпеливість, гармонія душі та зовнішньої поведінки, працьовитість, підприємливість, старанність, цілеспрямованість, витривалість, наполегливість, самостійність у мисленні та діяльності, творча активність, твердість слова, точність, самокритичність, почуття відповідальності, ощадливість, вміння мовчати і слухати інших, культ доброго імені, надійність у праці, збереження чужої таємниці, шляхетність і відповідальність у стосунках з людьми, протидія згубним звичкам (алкоголізму, наркоманії, палінню тощо), щедрість, допомога хворим, захист знедолених, увага до власного здоров'я, розвиток своїх здібностей, турбота про охорону довкілля і ін.

Важливо пам'ятати, що у вихованні людини потрібно дотримуватися гармонії, а не протиставлення різних рівнів вартостей, їх поєднання у динамічну систему виховання людини-громадянина.

Література

1. Постовий В.Г. Сучасна сім я та її педагогіка. — Київ, 1994.

2. Стельмахович М.Г. Українсько-родинна педагогіка. — Київ, 1996.

3. Сухомлинський В.Б. Батьківська педагогіка. — Київ, 1979.

4. Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання / Вибран і педагогічні твори. — Київ, 1983.