Geum.ru

1. Предмет психології : структура, завдання, методи

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5

Релігійні почуття —психічний стан віруючих людей, основою якого є прагнення наблизитися до Бога. Таке почуття виникає, передусім під час молитви, відвідування церкви, участі у богослужінні, контактів з предметами культу .

З людською психікою тісно пов'язана воля. Під цим поняттям психологи розуміють, психічну діяльність людини, зорієнтовану на цілеспрямовані дії і вчинки через подолання труднощів і перешкод. Воля л юдини визначається вмінням долати перешкоди і труднощі на шляху до м ети, управляти своєю поведінкою, підпорядковувати свою діяльність у ставленій меті. На цьому шляху людині приходиться долати зовнішні і їнутрішні труднощі.

Зовнішні труднощі —це об'єктивні перешкоди, протидія інших і л юдей, природні перешкоди. Внутрішні перешкоди залежать від самої л юдини. До них належать пасивність, поганий настрій, лінощі, почуття ст раху.

Щоб бути вольовою людиною, потрібно розвивати і виховувати такі я кості: цілеспрямованість, самостійність, рішучість, наполегливість, в итримку, сміливість, мужність, дисциплінованість. Аналізувати зміст цих вольових якостей вважаємо зайвими, вони загальновідомі.

Література

1. Бех І.Д. Від волі до особистості. — К.: Україна. — Віта, 1995. — 480 с.

2. Вилюнас В.К. Психология эмоциональных явлений. — М.: И-во Моск.ун-та, 1976. — 142 с.

3. Цигульська Т.Ф. Загальна та прикладна психолог ія. Курс лекцій. — Київ: Вища школа, 2000.

4. Кр ысько В.Г. Психология и педагогика в схемах и таблицах. — Москва: АСТ, 2000. — 384 с.

5. Селье Г. Стресс без дистресса. — Москва, 1982.

6. Кириленко Т.С. Виховання почутт і в. Київ, 1989.


Тема 4. Психологічний аналіз пам яті

Важливою особливістю психіки людини є те, що предмети та процеси навколишнього світу, які ми сприймаємо, не зникають безслідно для нашої свідомості, а зберігаються у корі головного мозку. Тільки завдяки збереженню та відтворенню інформації, людина може орієнтуватися у навколишньому середовищі та постійно нарощувати свій і нтелектуальний потенціал. Запам'ятовування, зберігання і наступне відтворення інформації називається пам яттю.

Кожний вид людської діяльності пов'язаний з певним видом пам'яті. Для видової класифікації пам'яті у психології існують три основні критерії: об'єкт запам'ятовування, ступінь вольової регуляції пам'яті, тривалість з береження інформації .

За об'єктом запам'ятовування пам'ять поділяється на: емоційну, образну, словесно-логічну та моторну.

Емоційна пам'ять зв'язана з почуттями людини. Завдяки їй людина може співчувати та співпереживати.

На основі образної пам'яті людина цілісно відображає навколишній світ. Вона поділяється на зорову, слухову, дотикову, нюхову, смакову. У переважної більшості людей задіяна зорова і слухова пам'ять. Інші види образної пам'яті обслуговують певний вид професійної діяльності.

Словесно-логічна пам'ять — це запам'ятовування і відтворення думок. Цей вид пам'яті притаманний тільки людині.

Моторна пам'ять служить основою для набуття рухових навиків тих, хто вчиться ходити, писати, навчається використовувати інструменти та пристрої у професійній діяльності, спорті .

За ступенем вольової регуляції пам'ять поділяється на м и мовільну та довільну. Мимовільне запам'ятовування відбувається без вольових зусиль. Довільне запам'ятовування потребує уваги та зосередженості і ндивіда.

Поділ пам'яті на короткочасну та довготривалу здійснюється на основі такого показника як її тривалість. Короткочасна пам'ять виникає при миттєвому сприйнятті інформації та негайному її відтворенні. Цей вид пам'яті добре розвинений у перекладачів та різного роду операторів управління. Довготривал а пам'ят ь — це спроможність людини упродовж довгого часу зберігати сприйнятий досвід.

У функціонуванні пам'яті виділяють процеси — запам'ятовування, збереження, відтворення і забування. Ефективність запам'ятовування залежить від мотивів, цілей і способів діяльності людини. Збереження '- це здатність пам'яті утримувати деякий час певну інформацію. Відтворення пов'язане з пригадуванням матеріалу. Відтворення є основним якісним показником пам'яті. Забування — це властивість пам'яті втрачати через певний проміжок часу набуту раніше інформацію. Забування, крім відомих негативних наслідків, має і позитивну сторону, вона захищає н аш мозок від перевтомлення. Залежно від особливостей протікання процесів пам'яті, людей можна поділити на чотири групи: тих, хто швидко запам'ятовує і довго забуває; швидко запам'ятовує і швидко забуває; повільно запам'ятовує, але довго забуває; довго запам'ятовує і швидко забуває.

Успішне запам'ятовування, збереження та відтворення матеріалу. залежить від багатьох умов. В першу чергу від і нтересу людини до того матеріалу, який необхідно запам'ятати. Велике значення для запам'ятовування мають почуття. Емоції та почуття активізують мозок людини і сприяють кращому запам'ятовуванню.

Важливою умовою доброго запам'ятовування є розуміння матеріалу. Те, що зрозуміле, (швидше запам'ятовується і довше зберігається у пам'яті. Позитивно впливає на процес запам'ятовування і внутрішня установка людини на міцне і довге засвоєння інформації.

Запам'ятовування проходить набагато успішніше при поєднанні його з діяльністю людини. У процесі діяльності людина порівнює, узагальнює, робить певні висновки і тим самим сприяє більш свідомому закріпленню матеріалу.

Запам'ятовування невід'ємне від вольових якостей людини. Досить часто саме наполегливість, завзятість виступають основними показниками успішного запам'ятовування.

Таким чином, до основних, якісних показників пам'яті належать: місткість, тобто її здатність запам'ятовувати велику кількість інформації, швидкість запам'ятовування, тривалість збереження засвоєного, готовність до відтворення.

Наявність в однієї людини всіх вищеназваних якісних показників пам'яті є швидше ідеалом, ніж реальністю. Найбільш поширеним є підхід, при якому береться до уваги лише швидкість запам'ятовування та тривалість збереження інформації.

Отже, пам'ять людини є невід ємним важливим складником її психіки, що надає людині здатність мислити, розвивати ц і розумові здібності через утримування потрібної інформації, її аналіз та синтез.

Література

1. Зінченко П.І., Рєпкіна Г.В. Пам ять і її розвиток. — К.: Знання, 1965. — 48 с.

2. Истомини З.М. Развитие памяти. М.: Просвещение, 1978. — 120 с.

3. Лурия А.Р. Маленькая книжка о большой памяти. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1966. — 87 с.

4. М ясоїд П.А. Загальна психологія: Навчальний посібник. — К.: Вища школа, 2000. — 479 с.


Тема 5. Психологія пізнавальних процесів

Психічні пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, мислення і мова, уява, увага) відіграють важливу роль у різних сферах людської життєдіяльності.

Відчуття — відображення в корі головного мозку окремих ознак і властивостей предметів, явищ, які безпосередньо діють в даний час на органи відчуттів людини (зір, слух, смак, нюх, дотик). За допомогою відчуттів людина пізнає зовнішні характеристики предметів: величину, форму, колір. густину, температуру, звук, запах, смак тощо. На основі відчуттів виникають складніші психічні процеси — сприйняття, мислення, уява, увага.

Відчуттями володіють не тільки люди, але й деякі тварини — гострим зором (орли), нюхом і слухом (собака). Очі мурашок розрізняють ультрафіолетові промені, які не доступні очам людини. Летючі миші і дельфіни сприймають ультразвуки котрих не чує людина. Змія відчуває найменші коливання температури — в 0,001 градуса . Але органи відчуттів людини розрізняють у речах значно більше ознак і властивостей, ніж відчуття тварин, бо людські відчуття збагачуються мисленням.

Важливо знати яким чином інформація із зовнішнього світу поступає до мозку людини. В психології канали зв'язку між мозком і довкіллям називається аналізаторами. Аналізатор — це складне нервове сполучення, яке єднає органи відчуттів людини з її корою головного мозку. Всі аналізатори пристосовані для сприйняття тільки для них характерних властивостей предметів чи явищ. Наприклад, око реагує на світлові подразники, вухо — на звукові, ніс та язик — на хімічні властивості, шкіра — на механічні і температурні подразники.

Аналізатори складаються із трьох відділів: переферичного, або рецептора; провідникового; мозкового або центрального, що знаходиться в корі головного мозку,

До переферичного відділу аналізаторів відносяться рецептори —органи чуттів (око, вухо, язик, ніс, шкіра) і спеціальні рецептори — закінчення, які закладені'у м'язах, тканинах і внутрішніх органах тіла. Рецептори — це анатомо-фізіологічні трансформатори, які реагують на певні подразники, внаслідок чого відбувається збудження нервової системи. Провідниковий відділ здійснює нервове збудження від рецепторного апарату до центрів головного мозку.

Мозковий або центральний відділ виконує функцію аналізу. Саме тут виникають відчуття. Вони поділяються на три групи. До першої відносяться відчуття, які відображають зовнішні ознаки і властивості оточуючих людину предметів і явищ: зорові, слухові, смакові, нюхові і шкірні. Другу групу складають відчуття , які відображають стан організму — органічні, відчуття рівноваги, рухові. До третьої групи відносяться дотикові і больові відчуття.

Складнішим пізнавальним психічним процесом є сприйняття. Це відображення в корі головного мозку людини предметів, явищ, подій як цілісності. Психологи виділяють переважно такі властивості сприйняття: цілісність (відображення об'єкту пізнання як єдиного цілого), осмисленІсть (застосування у сприйнятті знань і досвіду), вибірковість (виділення пізнавального об'єкту з і нших), константність (відносна постійність образів), апперцепція (залежність сприйняття від психічного стану, досвіду і якостей людини).

У процесі сприйняття важливу роль відіграють пауза, інтонація, освітлення, звукове'середовище, побілка приміщень і т. д. Відомо, наприклад, що червоний колір збуджує, привертає увагу, голубий діє заспокійливо. Дослідження показують, що правильно вибрана побілка приміщень та обладнання підвищує продуктивність праці на 15—20 %.

В основі сприйняття лежать аналізатори, вони відіграють не одинакову роль. Як правило, один із них визначальний. У залежності від того, який аналізатор відіграє у сприйнятті головну роль, відрізняють зорові, слухові, дотикові сприйняття. Сприйняття деколи неправильно, викривлено відображає предмети і явища оточуючого довкілля. Таке явище називають зоровими ілюзіями.

Важливе місце у пізнавальних процесах людини займає уява, мислення і мова. Уява — це відтворення у свідомості образів конкретних предметів, а також створення нових образів, ідей. До уяви спонукають людину різні завдання, потреби, бажання, почуття, настрій, світогляд. Завдяки уяві, людина створює нові образи, в думці передбачає події, результати своєї праці, заглядає у майбутнє. Уява буває таких видів: мимовільна, довільна, відтворююча, творча, мрія .

Мислення — це складний психічний процес опосередкованого і узагальнюючого пізнання оточуючого світу. Мислительна діяльність людей здійснюється за допомогою таких операцій: порівняння, аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, конкретизації.

Порівняння — це співставлення предметів з метою встановлення їх схожості і відмінності. Аналіз — це мисли нн е розчленування предмета на його складові частини. Синтез — це з'єднання окремих елементів, розчленованих аналізом у єдине ціле. Абстрагування — це виділення істотних ознак і нехтування іншими властивостями, які є на даному етапі пізнання другорядними. Узагальнення — це мисли нн е об'єднання предметів і явищ на основі їх загальних ознак. Конкретизація — це підтвердження теоретичних положень фактами, прикладами з практичного життя.

Таким чином, психічні пізнавальні процеси відіграють важливу роль у людській життєдіяльності. Вони протікають у відповідності з індивідуальними властивостями кожної людини, поглядами, переконаннями, мотивами і цілями.

Література

1. Величковский Б.М. Современная когтинивная психология. — М.: Изд-во Моск.у-та, 1982. — С.184-248.

2. Лозова В.І. Пізнавальна активність школярів. — Харків: Основа, 1990. — 88 с.

3. Скрипченко О.В. Психічний розвиток учнів. — Київ, 1974. — С.46-68.

4. Психологія. З викладом основ психології релігії. Під ред. О.Юзефа Макселона. — Львів: Свічадо, 1998. — 320 с.


Тема 6. Індивідуально-психологічні особливості людини

Індивідуальні особливості людей були названі темпераментом (від лат. t е m рега m е ntum — співвідношення, пропорція).

Темперамент — це анатомо-фізіологічні і психологічні індивідуальні особливості людини, які визначають динаміку її діяльності та поведінки, Є чотири основних показники динаміки психічних процесів і поведінки: активність і емоційність, збудження і гальмування. В залежності від цих процесів розрізняють людей із сильною і слабкою нервовою системою.

Традиційно виділяють такі основні типи темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний і меланхолічний. В чистому вигляді названі темпераменти зустрічаються дуже рідко. З точки зору психології, немає поганих, або хороших темпераментів, кожен наділений позитивними особливостями.

Сангвінічний темперамент характеризується цікавістю, рухомістю, життєрадісністю. Представник цього типу емоційно нестійкий, легко піддається почуттям, але вони у ньому переважно несильні і неглибокі. Сангвінік швидко забуває образи, легко переносить невдачі, товариський, доброзичливий, привітний. У навчанні швидко засвоює той матеріал, який викликає емоційний відгук і не вимагає багато зусиль.

Флегматичний темперамент. Представник цього типу повільний, спокійний, неквапливий, врівноважений. В будь-якій діяльності проявляє ґрунтовність, продуманість, наполегливість. Схильний до порядку, звичної обстановки, не любить перемін ні в чому. Як правило, доводить розпочату справу до кінця. Всі психічні процеси у флегматика проходять сповільнено. Ця сповільненість заважає йому в учбовій діяльності, особливо там, де вимагається швидко запам'ятати, зрозуміти, міркувати, зробити. В подібних випадках флегматик може бути безпорадним, але зате запам'ятовує він надовго, грунтовно, міцно.

У відносинах з людьми флегматик завжди спокійний, дружелюбний. Його важко вивести з рівноваги, він ухиляється від сварок. При правильному вихованні у флегматика легко формуються такі риси як посидючість, діловитість, наполеглівисть.

Представники холеричного темпераменту відрізняються швидкістю рухів і дій, збудливістю, неврівноваженістю. Психічні процеси протікають у них швидко, інтенсивно. Холерик із захопленням береться за справу, проявляє ініціативу, працює з піднесенням. Але піднесення і захоплення зникають, коли робота одноманітна і вимагає посидючості та терпіння. У спілкуванні з людьми холерик проявляє різкість, гарячковість, дратівливість, емоційну нестриманість, що нерідко призводить до конфліктних ситуацій.

У представників меланхолічного темпераменту психічні процеси протікають уповільнено, вони мляво реагують на сильні подразники; тривале і сильне напруження викликає у них уповільнену діяльність, а потім і припиняє її. Вони швидко стомлюються . Але у звичайній і спокійній обстановці люди з таким темпераментом почувають себе спокійно і працюють продуктивно. Емоційні стани у людей меланхолічного темпераменту виникають повільно, але відрізняються глибиною, великою силою і тривалістю; меланхолік легко вразливий, важко переносить образи, схильний до замкнутості, уникає спілкування з малознайомими і новими людьми, часто соромиться.

Із темпераментом тісно пов'язаний характер людини. Коли ми вживаємо слово «характер», то розуміємо поведінку людини, її звички. Слово «характер» з грецької означає «риса», «прикмета», «ознака», «особливість».

Характер — це сукупність індивідуальних психічних властивостей особистості, які визначають відношення людини до оточуючого довкілля, її діяльність, поведінку, вчинки. Особливою ознакою характеру людини є звичка, що міцно закріплюється у відповідь на вплив різних зовнішніх подразників.

Риси характеру прийнято ділити на дві основні групи. Першу групу. складають ті риси характеру, які визначають відношення людини до дійсності (відношення до суспільства, колективу , і нших людей, до праці, до самого себе). Друга група включає в себе вольові риси характеру: цілеспрямованість, самостійність, рішучість, наполегливість, витримку, мужність і сміливість, дисциплінованість.

Характер впливає на здібності людини. Підставою для визначення здібностей є два показники: швидкість оволодіння певним видом діяльності і якість досягнутих результатів.

Здібності — це і ндивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають вимогам даної діяльності і є умовою успішного її виконання. Здібності формуються і виявляються тільки в процесі відповідної діяльності. Однак, сучасна психологія визнає і роль вроджених факторів у розвитку здібностей.

Розрізняють здібності різного рівня — учбові, загальні, розумові і спеціальні, творчі. Учбові здібності передбачають засвоєння уже відомих досягнень людської цивілізації, здобуття знань, умінь і навиків.

Творчі здібності характеризуються створенням нових способів виконання діяльності. До загальних розумових здібносте й відноситься розумова активність, критичність, систематичність, швидкісна розумова орієнтація, високий рівень аналігико-синтетичної діяльності, зосереджена увага. Спеціальні здібності — це музикальні, художньо-образотворчі, математичні, літературні, конструктивно-технічні і т. д.

Високий рівень розвитку здібностей називають талантом.

Література

1. Грановская Р.Я. Элементы практической психологии. Ленинград: Из-во ЛГУ, 1988.

2. Гільбух Ю.З. Темперамент і пізнавальні здібності школяра: Діагностика, педагогіка. — К.: ВІПОЛ, 1992. — 212 с.

3. Губко О.Т. Темпераменти дітей. — К.: Знання, 1966. — 37 с.

4. Каганець І.В. Психологічні аспекти в менеджменті: типологія Юнга, соціоніка, психоінформатика. — Київ-Тернопіль, 1997. — 204 с.

5. Комплексна програма пошуку, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді / Уклад.: В.Шевченко, О.Киричук. — К., 1991. — 29 с.


Тема 7. Основи вікової психології

Психіка людини не є сталою, однорідною. Упродовж всього життя в ній з'являються все нові й нові якості. Одночасно деякі з цих якостей втрачаються. Динаміку змін психіки людини вивчає вікова психологія. Вона поділяється на дитячу психологію, психологію підлітка, юнацьку психологію, психологію дорослої людини (ак.мелогію), психологію старості (геронтопсихологію).

Особливістю дитячої психології є те, що в ній активно формуються всі складові людської психіки. Тому дитячу психологію поділяють на психологію немовляти, переддошкільний період, дошкільний період.

У немовляти в основному формуються почуття та сприйняття, моторна та елементи словесно-логічної пам'яті. Другий рік це рік становлення систем сприйняття та мислення. Протягом третього — четвертого року розвивається мимовільна увага та пам'ять. У переддошкільний період швидко розвивається друга сигнальна система, у підшкільний вік завершується розвиток уваги, мислення мови, практичних навичок. У дошкільний період активно формуються інтелектуальні, здібності, починається період свідомого формування особистих переконань.

Юність у психології визначають періодом від підліткового віку до самостійного дорослого життя. Юність поділяють на два періоди: рання юність —15—18 років і пізня — від 18 до 23 років.

Період ранньої юності є найбільш складним періодом у життєдіяльності людини, У цей період завершується формування її біосистеми, проходить складний процес становлення її соціального «Я». Фактично, це період другого (соціального) народження людини. Суперечливість даного періоду у тому, що молода людина намагається самостійно вирішати всі свої проблеми, але практично не має соціального досвіду:

Характерними ознаками цього періоду є: внутрішні протиріччя в оцінці і діяльності, схильність займати крайні позиції у вирішенні життєвих проблем.

Психологи зазначають, що у цей період психіка є найбільш вразливою, молода людина болісио сприймає будь-які обмеження її свободи. Тому досить важливо у цей період не вирішувати за неї її проблем, а надати їй максимум позитивної інформації для самостійної оцінки і прийняття правильних рішень.

Другий період юності є більш стабільним стосовно першого. Особливістю другого періоду є те, що молода людина вступає у самостійне життя, створює свою сім'ю . Основною проблемою цього періоду стає вирішення суперечності між внутрішніми оцінками і переконаннями з одного боку та реальною дійсністю з іншого. Соціологічні дослідження показують, що у цей період спостерігається найбільший розрив між потребами та можливостями людини . У психіці відбувається бурхлива переоцінка цінностей. Якщо у перший період юності молода людина жила майбутнім, то тепер її більше хвилює теперішнє.

В цілому в період юності молода людина формулює особисті теорії сенсу життя, щастя, кохання, йде постійний процес порівняння особистої системи оцінок та переконань з реаліями життя.

В останній час досить актуальними стають проблеми акселерації (прискореного психічного та фізичного розвитку молодої людини). Акселерація має як позитивні, так і негативні соціальні наслідки. Досить важливо враховувати саме негативні її наслідки, відставання інтелектуального розвитку від фізіологічного, неспроможність психіки адаптуватись до динамічних зовнішніх змін, фактична відсутність соціального досвіду і нагальна потреба його мати.

Завершення юності є передумовою періоду зрілості. Хронологічні рамки цього періоду найбільш умовні. Зрілість це період найвищого розвитку фізичних, інтелектуальних та духовних здібностей, максимального задоволення різноманітних потреб, досягнення поставлених цілей.