2007 Розвиток громадянського суспільства та захист громадянських прав в Україні: позиції політичних партій та виборчих блоків
| Вид материала | Документы |
- Українська Гельсінська спілка з прав людини (угспл) Діяльність політичних партій, 602.39kb.
- Програми співпраці місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування,, 479.52kb.
- Програма діяльності кабінету міністрів україни «український прорив: для людей,, 1445.21kb.
- Програма діяльності кабінету міністрів україни "український прорив: для людей,, 1304.78kb.
- Програма діяльності кабінету міністрів україни «український прорив: для людей,, 1375.43kb.
- Програма співпраці місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування,, 657.53kb.
- Програма співпраці місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування,, 272.29kb.
- 1. Чи вважаєте Ви достатньою свою обізнаність про Європейський Союз, 198.34kb.
- План Громадянське суспільство: зміст поняття. Сутність та найважливіші структурні елементи, 587.14kb.
- Першочергові завдання для Стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства, 133.43kb.
Бюлетень "Твій вибір–2007"
Розвиток громадянського суспільства та захист громадянських прав
в Україні: позиції політичних партій
та виборчих блоків
Випуск № 7
Київ–2007
Бюлетень "Твій вибір—2007". Вип. № 7. Розвиток громадянського суспільства та захист громадянських прав в Україні: позиції політичних партій та виборчих блоків. — К.: [Український незалежний центр політичних досліджень], 2007. — 32 с.
Текст:
Максим Лациба, керівник програм Українського незалежного центру політичних досліджень,
Олександр Вінніков, радник з правових питань, проект "Мережа громадської дії в Україні"
Зміст
Резюме……………….….………….….…………….…….….………….….…….…..………….…...… 3
Вступ…….………….….…………….…….….………….….…….….………….….……………..…..… 5
1. Розвиток громадянського суспільства....………...….………….……………..….…….………..…..….… 6
2. Свобода вираження поглядів....………...….………….……………..….…….…………..….…………….… 10
3. Право на свободу мирних зібрань....………...….………….……………..….…….…………..….…..…… 13
4. Свобода об'єднання (асоціацій) ....………...….………….……………..….…….…………..….…..……… 15
5. Право на доступ до інформації....………...….………….……………..….…….…………..….……….…… 18
6. Право брати участь в управлінні державними справами....………...….………….……….…….. 21
7. Право на справедливий суд....………...….………….……………..….…….…………..….………………… 26
8. Право на звернення по захист до Уповноваженого з прав людини....………...….…….……. 29
Видання підготовлено за сприяння Національного фонду підтримки
демократії (США) в рамках проекту УНЦПД "Просвіта громадян
на позачергових парламентських виборах 2007 року в Україні".
Бюлетень "Твій вибір—2007" випускається українською мовою в друкованому й електронному
варіантах. Електронний варіант Вісника представлений на сайті УНЦПД за адресою .kiev.ua. У друкованому варіанті видання розповсюджується безкоштовно за адресною розсилкою серед охочих. УНЦПД дозволяє поширювати матеріали з посиланням на джерело.
Будемо щиро вдячні за відгуки щодо матеріалів, уміщених у виданнях УНЦПД.
© УНЦПД
Резюме
Після проведення політичної реформи 2004 року політичні партії та виборчі блоки стали основними утримувачами й розпорядниками державної влади. Такий стан справ вимагає від громадськості прискіпливої уваги до виборчих програм політичних сил, законодавчих ініціатив депутатів, голосування партійних фракцій та дій коаліційно-партійного уряду.
На жаль, жодна з парламентських політичних партій не визначила у своїй виборчій програмі 2007 року такої мети, як розвиток в Україні громадянського суспільства. Натомість усі зусилля політиків спрямовані на гарантування соціальних стандартів життя різним соціальним групам, складання планів економічних реформ, визначення подальших перспектив у сферах військової та зовнішньої політики.
Отже, жодна з основних політичних сил України не бере на себе зобов'язання щодо захисту й гарантування всіх громадянських прав і свобод загалом. Щоправда, у виборчих програмах 2007 року є згадки про забезпечення 5 окремих громадянських прав, а саме: 1) права на свободу вираження поглядів (БЮТ, Партія регіонів), 2) права на доступ до інформації (БЮТ); 3) права на справедливий суд (БЮТ, СПУ, КПУ, НУ—НС, Партія регіонів), 4) права на убезпечення від тортур (НУ—НС); 5) права на свободу думки, совісті та віросповідання (НУ—НС, КПУ); 5) права на участь в управлінні державними справами (БЮТ, КПУ, НУ—НС, Партія регіонів).
Симптоматично, що найбільш актуальним для парламентських політичних партій та виборчих блоків виявилося право на справедливий судовий процес. Усі вони висловилися за судову реформу, і більшість їхніх позицій збігаються. Але чому тоді Верховна Рада, яка складається з представників саме цих політичних сил, так і не спромоглася схвалити більшість законодавчих ініціатив у цій сфері?..
Значної популярності серед політиків набула ідея розширення участі громадян у процесі прийняття рішень. Основним механізмом участі громадян в управлінні державою Партія регіонів, КПУ і БЮТ вважають референдуми всеукраїнського та місцевого рівня. Тож так само прикро, що за півтора року роботи в парламенті жодна з фракцій так і не внесла поправок до відповідного закону для запровадження дієвої процедури проведення референдумів та наступного безумовного врахування результатів народного волевиявлення. Одна тільки фракція БЮТ подавала, а потім відкликала такі законопроекти...
Запровадження механізмів громадського контролю визнали за свою мету тільки дві політичні сили — Партія регіонів і НУ—НС. Але чомусь уряд В. Януковича ніяк не наважиться прийняти давно розроблений Порядок громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади. Натомість він успішно ліквідував Раду підприємців при КМУ. А члени НУ—НС — мери 5 обласних міст (Львова, Одеси, Тернополя, Вінниці, Житомира) — впродовж півтора року роботи на цих посадах так і не ухвалили статутів міст, де мають бути регламентовані процедури проведення громадських слухань.
Захищати право на свободу слова взялися тільки дві політичні сили — БЮТ та Партія регіонів. Їхні парламентські фракції та коаліційний уряд ініціювали почасти позитивні законопроекти, але так і не розв’язали двох ключових проблем: запровадження суспільного мовлення та оприлюднення прізвищ власників ЗМІ. Водночас, за оцінками журналістів, найбільше "ворогів преси—2006" перебуває в лавах Партії регіонів (рівно половина з 10 "номінантів"). Це відомі партійні керівники, які своїми рішеннями та діями грубо перешкоджали здійсненню журналістської діяльності.
Проаналізувавши програму БЮТ до виборів 2007 року, можна дійти висновку, що Блок Юлії Тимошенко головним чином займатиметься: 1) запровадженням суспільного мовлення, захистом прав журналістів; 2) започаткуванням судової реформи, введенням принципу виборності суддів, створенням незалежних дисциплінарних комісій, скасуванням судового збору та уможливленням надання безкоштовних адвокатських послуг малозабезпеченим; 3) відкриттям громадянам доступу до публічної інформації; 4) вдосконаленням законодавства про всеукраїнський і місцеві референдуми.
Своєю чергою, Партія регіонів у новому парламенті планує досягати великих, хоч і дещо абстрактних цілей: 1) захищати свободу слова; 2) забезпечити умови для незалежного правосуддя та пряму виборність суддів громадянами; 3) поставити владу під контроль народу; 4) радитися з народом щодо вступу в НАТО на референдумі.
Блок "Наша Україна — Народна самооборона" у Верховній Раді VІ скликання збирається: 1) чистити правосуддя, вводити інститут виборних мирових суддів, створювати незалежну Судову палату для переатестації всіх суддів і перевірки відповідності їхніх доходів майновому стану; 2) запроваджувати підзвітність органів державної влади та місцевого самоврядування, забезпечувати громадську експертизу та публічну оцінку виконання партіями передвиборних зобов’язань; 3) гарантувати дотримання свободи віросповідання; 4) гарантувати позбавлення громадян від катувань в слідчому ізоляторі та дотримання їхніх прав у цій установі.
Комуністична партія України розвиватиме громадянське суспільство так: 1) залучить громадян до прийняття доленосних рішень із питань внутрішньої та зовнішньої політики за допомогою всеукраїнських і місцевих референдумів; 2) забезпечить обрання суддів безпосередньо громадянами з можливістю їх відкликання; 3) втричі збільшить державне фінансування дитячих та молодіжних організацій уже у 2008 році; 4) гаран-тує свободу совісті і віросповідання, а водночас і порушить її, надавши державну підтримку одній з релігій (канонічному православ’ю) та заборонивши діяльність осередків, належних до деяких інших релігій ("тоталітарних сект").
Соціалістична партія України планує здійснювати тільки судову реформу — в невідомому напрямку.
На жаль, політичні партії та виборчі блоки не приділили жодної уваги захисту таких основоположних громадянських прав, як права на свободу мирних зібрань, на свободу об’єднань, на захист від дискримінації, на життя, на свободу та особисту недоторканність, на приватне і сімейне життя, на свободу пересування і вільний вибір місця проживання.
Найбільше законопроектів щодо забезпечення громадянських прав і свобод в парламенті 5 скликання подали депутати від Партії Регіонів та Блоку Юлії Тимошенко, але саме проекти БЮТ найрідше доходили до першого читання. Більше половини проектів, поданих БЮТ, і половину проектів, поданих депутатами-соціалістами, було відкликано, що свідчить про їх недостатню послідовність у цій сфері. Втім, більше половини проектів, поданих Партією регіонів, і половина проектів, поданих депутатами від НУ, було відхилено або голосування по них не відбулося, що може свідчити як про недостатню якість власне проектів, так і упередженість інших партій. Найбільше законопроектів, які набрали чинності закону або прийнято у першому читанні та в цілому, подали Кабінет Міністрів та блок Наша Україна. "Прохідними" були також ініціативи Президента, дві з яких набрали чинності закону, та Комуністичної партії, котрі майже не мали ініціатив щодо розвитку громадянського суспільства.
Вступ
Як уже було сказано, після політичної реформи 2004 року вся повнота державної влади опинилась у руках політичних партій та виборчих блоків, які здобули найбільшу електоральну підтримку. Саме вони визначають, хто з їхніх членів буде депутатом Верховної Ради, а хто піде працювати до рад нижчого рівня — обласної, районної або міської. А нині саме політичні партії та виборчі блоки вирішують, хто стане прем’єр-міністром, хто очолить міністерства, хто працюватиме суддею, хто — прокурором, хто керуватиме державними підприємствами. Тепер політичні об’єднання стали центрами формування державної політики і прийняття стратегічних рішень.
У статутах більшості партій сказано, що вони створені з метою захисту прав громадян, представлення їх інтересів, побудови демократичної держави. Але чи насправді виборчі програми партій та виборчих блоків спрямовані на гарантування основних прав і свобод людини? Чи містяться в них відповіді на непрості виклики сьогодення? Чи є в них рекомендації щодо розв’язання найгостріших проблем розвитку громадянського суспільства? І чи дійсно ці сили, отримавши владу, виконують свої програми щодо захисту прав і свобод громадян?
На всі ці питання ми спробуємо відповісти в нашому виборчому бюлетені.
Які права і свободи мають українці?
Громадянські права і свободи, гарантовані українським громадянам Конституцією України 1996 року, закріплені в міжнародних документах, що їх ратифікувала наша держава: в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 рік) та Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1966 рік).
До переліку громадянських прав і свобод, які гарантуються і Конституцією України, і згаданими конвенцією та пактом, належать: 1) право на життя; 2) право на свободу від катувань та жорстокого поводження; 3) право на свободу та особисту недоторканність; 4) право на справедливий суд; 5) право на приватне і сімейне життя; 6) право на свободу думки, совісті і віросповідання; 7) право на доступ до інформації; 8) право на свободу вираження поглядів; 9) право на свободу мирних зібрань; 10) право на свободу об’єднань; 11) право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання; 12) право на сім'ю; 13) право на захист від дискримінації; 14) право на приватну власність; 15) свобода від раб-ства; 16) право на освіту.
На додаток до цього Конституція України гарантує ще й інші громадянські права: 17) право обирати і бути обраним; 18) право на участь в управлінні державними справами; 19) право на розгляд індивідуальних і колективних петицій; 20) право на звернення по захист до Уповноваженого з прав людини; 21) право на рівний доступ до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування. Понад те, Основний Закон України гарантує громадянам низку політичних, соціальних, економічних, культурних та інших прав.
Однак практично скористатися цими правами українці можуть тільки за наявності відповідного законодавства та чітких механізмів їх реалізації. Саме політичні партії та виборчі блоки несуть відповідальність за розробку та прийняття відповідних законів і підзаконних актів.
Відтак, за оцінками представників правозахисних організацій, здійснення майже кожного права громадянина, гарантованого Конституцією, в практичному житті має значні обмеження та перепони. Щодо деяких прав і досі немає належних законів, а наявні документи в цій сфері не відповідають позитивному світовому досвіду1.
З огляду на це ми спробуємо розібратися, як п’ять парламентських партій і блоків (Партія регіонів, Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Блок Юлії Тимошенко, Блок "Наша Україна — Народна самооборона") визначають у своїх програмних документах свою позицію щодо захисту деяких громадянських прав і свобод українців та що вони реально роблять для цього у стінах Верховної Ради.
1. Розвиток громадянського суспільства
Розвиток громадянського суспільства є одним із пріоритетів гуманітарного розвитку людства. Це є визнаною ООН метою діяльності урядів різних країн. Можна сказати, що громадянське суспільство — це суспільство, в якому не тільки гарантовано всі права людини та всі громадянські свободи, але й забезпечено їх реалізацію. Це суспільство, де держава ефективно сприяє створенню і діяльності різноманітних організацій громадянського суспільства, визнає їх партнерами у розв’язанні суспільних проблем. Це суспільство, де запроваджено модель дорадчої демократії, за якої всі владні рішення приймаються після проведення публічних консультацій із громадськістю, а хід їх реалізації відбувається під пильним громадським контролем.
Розвинене громадянське суспільство є гарантом суспільної і політичної стабільності, безперебійної роботи демократичних механізмів урядування, прозорості діяльності органів влади та, зрозуміло, свободи слова.
У чому проблема?
На жаль, в Україні й досі не існує комплексної державної політики щодо сприяння розвитку громадянського суспільства, спрямованої на запровадження сприятливих умов для створення організацій громадянського суспільства та полегшення їх діяльності і забезпечення основних громадянських прав та свобод. Натомість існують вочевидь дискримінаційні порівняно з бізнесом умови створення та реєстрації різних видів ОГС, обмеження у сфері правозахисної діяльності, а дієві механізми підтримки діяльності ОГС з боку держави й бізнесу відсутні. Це обумовлює небажання громадян створювати такі організації та неспроможність наявних ОГС досягати своїх цілей.
На 47 млн. населення в Україні зареєстровано 38 тисяч громадських організацій, тоді як, наприклад, в Естонії з її 1,3 млн. населення діє 25 тисяч таких організацій.
Для розв’язання цих проблем необхідно: 1) прийняти Концепцію сприяння розвитку громадянського суспільства та план дій на її виконання; 2) спростити та здешевити державне регулювання процедур створення та реєстрації різних організацій громадянського суспільства; 3) забезпечити для ОГС і державних організацій рівні можливості у сфері надання соціальних послуг населенню за рахунок державного і місцевих бюджетів, розширити фінансування соціальних послуг через ОГС через державний і місцеві бюджети; 4) посилити податкові стимули для бізнесу і громадян, які жертвують кошти організаціям громадянського суспільства, та внести відповідні зміни до податкового законодавства.
Позиції основних політичних гравців
Як було зазначено, у виборчих програмах основних політичних сил до виборів 2006 та 2007 років ми не бачимо чітко сформульованої мети — розвиток громадянського суспільства в Україні, проте деякі згадки про цей напрямок діяльності в них усе ж є.
Блок Юлії Тимошенко тільки у виборчій програмі зразка 2006 року використовує тер-мін "громадянське суспільство", визнаючи його партнером у подоланні соціальних хвороб: "Об'єднаємо зусилля держави, громадянського суспільства і релігійних конфесій у боротьбі проти безпритульності, алкоголізму та наркоманії, СНІДу, проституції та злочинності. Програми з цих проблем будуть підтримуватися коштами бюджету".
В програмі уряду Ю. Тимошенко "Назустріч людям" про це говориться ще лаконічніше: " Головні пріоритети — людський розвиток і гідність, духовність і свобода, рівність і солідарність, громадянське суспільство та демократія…"
Партія регіонів у своїй виборчій програмі 2006 року визначає одним із своїх пріоритетів захист свобод і дотримання демократичних процедур: "Захист демократії і свободи — права людини в Україні будуть понад усе, а опозиція матиме всі права і можливості для діяльності". В цьому ж документі вона визнає профспілки та організації роботодавців партнерами уряду, плануючи спільно з ними "створити ефективну систему захисту працівників на підприємствах усіх форм власності".
У тексті Угоди про створення Антикризової коаліції в липні 2006 року, укладеної Партією регіонів, СПУ і КПУ, визначено підходи парламентської більшості та уряду до розвитку громадянського суспільства. У розділі "Засади гуманітарної політики" сказано: "1. Ефективний захист прав і свобод громадян: 1) утвердження повноцінного громадянського суспільства, в якому людина всебічно розвивається і самореалізується; 2) забезпечення незалежної діяльності громадських організацій і рухів, збільшення їх впливу на прийняття суспільно важливих рішень; 3) забезпечення свободи слова та незалежності ЗМІ; 4) запровадження гендерної рівності".
Комуністична партія України в розділі "Реально захищені громадянські права" своєї виборчої програми 2007 року обіцяє: "Держава гарантуватиме реалізацію політичних прав громадян, права на працю, відпочинок, гідну зарплату і регульовані ціни, житло, достойну пенсію, безоплатну медичну допомогу та освіту, і юридично відповідатиме за їх порушення". Щоправда, тут ідеться не про громадянські, а виключно про соціально-економічні права.
Вельми показово, що комуністи пропонують, аби головний законодавчий орган захищав права тільки однієї соціальної групи — "трудящих", що автоматично обумовлює дискримінацію інших громадян: "Верховна Рада перетвориться в інструмент забезпечення національних інтересів України і прав трудящих". З іншого боку, тільки вони обіцяють підтримувати діяльність окремих громадських організацій: "В 2008 році втричі збільшиться державне фінансування дитячих та молодіжних організацій".
Блок НУ—НС у своїй програмі не згадує про громадянське суспільство жодним словом, а в програмі—2006 його попередника — блоку "Наша Україна" — містяться дуже загальні й обтічні висловлювання щодо громадянських прав і свобод: "Ми бачимо її [Україну. – М. Л., О. В.] демократичною, правовою, європейською державою з соціально-ринковою економікою, в якій кожний може реалізувати свої можливості, а держава надає допомогу тим, хто її потребує".
Партії/блоки і громадськість
На жаль, провідні політичні партії та виборчі блоки так і не спромоглися започаткувати співпрацю і запровадити механізми комунікації з громадськістю. Не вдалося відкрити мережу громадських приймалень, не створено й партійних аналітичних центрів, які б розробляли різні варіанти політики, залучаючи до цього незалежних експертів (як це робить, наприклад, Фонд К. Аденауера в Німеччині або Національний демократичний інститут у США). У цьому зв’язку варто нагадати, що в 2006 році громадська організація "Комітет виборців України" двічі зверталася до парламентських партій та блоків із проханням надати інформацію про адреси та контакти громадських приймалень в Україні. БЮТ, СПУ, КПУ та "Наша Україна" проігнорували це звернення, і тільки Партія регіонів надіслала таку інформацію (щоправда, далеко не повну). Виходить, що фактично політичні партії та блоки ховаються від виборців, не бажаючи чути ні їхні питання, ані пропозиції.
Усі п’ять парламентських політичних сил мають свої партійні сайти, але на жодному не вдалося знайти адреси центрального офісу та бодай якихось контактів для листування з керівництвом. Щоправда, майже всі вони (крім "Нашої України") подали на сайтах контактні дані своїх обласних організацій. Але тільки БЮТ та СПУ оприлюднюють деякі свої офіційні рішення або рішення своїх керівних органів.
Парламентські фракції цих політичних сил не проводять системних консультацій із громадськими організаціями з приводу тих чи інших законопроектів. Єдине зрушення в цьому напрямку — ініціативи керівників деяких парламентських комітетів зі створення громадських дорадчих органів при цих комітетах. Так, було створено громадські ради при Комітеті будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства (голова — Юрій Сербін із БЮТ) та Комітеті з питань промислової і регуляторної політики і підприємництва (ініціатором виступила заступник голови Ксенія Ляпіна з "Нашої України").
Також фракція Блоку Юлії Тимошенко створила Науково-експертну раду, до складу якої ввійшли представники громадськості і науковці. Однак нормальної роботи ця рада так і не налагодила.
А от уряд В. Януковича в 2006 році ліквідував Раду підприємців при Кабінеті Міні-стрів України, яка дев'ять років поспіль слугувала головним механізмом проведення консультацій між бізнесом і владою. Замість неї було створено Раду інвесторів, сформовану виключно з числа представників крупного капіталу, але вона так і не запрацювала належним чином.
Більшість міністрів урядів Ю. Тимошенко, Ю. Єханурова, В. Януковича не приділяли належної уваги консультаціям із громадськістю та роботі громадських рад при міністер-ствах. Можна назвати хіба що декілька приємних винятків із цього правила. Плідно співпрацювали з громадськістю тодішні "нашоукраїнці" — міністр закордонних справ Борис Тарасюк (нині член НУ—НС), міністр екології Павло Ігнатенко (НУ—НС), міністр юстиції Сергій Головатий (НУ—НС/Партія регіонів), міністр будівництва Павло Качур (НУ—НС) та соціаліст — міністр внутрішніх справ Юрій Луценко (НУ—НС).