Тут, у Переяславі І на Переяславщині, розпочав свою педагогічну І літературну діяльність 28-річний вихованець Києво-Могилянської акадедемії: у 1750 51 рр
| Вид материала | Документы |
- Московська патріархія святкує руйнування києво-могилянської академії?, 3191.98kb.
- Комплекс споруд Києво-Могилянської XVII-XX квартал між Академії (ансамбль Братського, 621.56kb.
- Шарий Андрій Михайлович. Народився 18 січня 1977 року. Педагогічну діяльність як спеціаліст, 192.77kb.
- 1. Банк міжнародних розрахунків, 1283.44kb.
- Національний Університет "Києво-Могилянська Академія", 219.51kb.
- Тема : поняття аграрного права, 539.1kb.
- Звіт попова володимира Васильовича про педагогічну діяльність на посаді старшого викладача, 102.86kb.
- Реферат на тему: Сидір Твердохліб, 106.62kb.
- Методичні рекомендації щодо проведення у навчальних закладах області єдиного уроку, 59.77kb.
- Товариство з обмеженою, 628.75kb.
Література.
Багалій Д.І. Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода. – Харків: Державне в-тво Україна, 1926. – 397 с.
Біланюк П. Вступ до богословської спадщини Григорія Сковороди (переклад з англійської І. Гарника) // Сковорода Григорій: образ мислителя / збірка наукових праць. – Київ, 1997. – С. 361 – 383.
Барабаш Ю. “Знаю человека…” Григорий Сковорода: Поэзия. Философия. Жизнь. – Москва: Художественная литература, 1989. – 335 с.
Верба Г.М. Ключ до християнської філософії Григорія Сковороди / Монографія. – Тернопіль, видавництво Астон. – 656 с.
Верба Г. М. До Сковороди істинного // Рідна школа. – 2002. – Липень .
Верба Г.М. Григорій Сковорода на межі тисячоліть: проблема перекладу // Київська старовина. 2001. №1 – С. 183-191; №2. – С. 156-168.
Горський В.С. Філософія Григорія Совороди // Горський В.С. Історія української філософії: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Київ: Наукова думка, 2001. – С. 101 – 125.
[Ковалинский М.И.] Жизнь Григория Сковороды / Сковорода Г.С. Повне зібрання творів: У 2 т. – Київ: Наукова думка, 1973.
Махновець Л. Григорій Сковорода. Біографія. – Київ: Наукова думка, 1972. – 255 с.
Мишанич О. Григорій Сковорода (1722 – 1794 ) // Сковорода Г. Твори:
У 2 т. / Передмова О. Мишанича. – Київ: Обереги, 2005. – Т. 1. – С. 9 – 35.
Попович М. Григорій Сковорода: філософія свободи . – Київ: Майстерня
Білецького, 2007. – 256 с.
Ушкалов Л. Біблійна герменевтика Григорія Сковороди на тлі українського
барокового богомислення // Збірник Харківського історико-філологічного
товариства: Нова серія. – Харків, 1999. Т. 8. С. 23 – 44.
Чижевський Д. Філософія Г.С. Сковороди / Підготовка тексту, мовна редакція
та вступна стаття Л. Ушкалова. – Харків: Акта, 2003. – 432 с.
Ушкалов Л.В. Григорій Сковорода: семінарій. – Харків: Майдан, 2004. –
876 с.
Эрн В. Борьба за Логос. Г. Сковорода. Жизнь и учение. – Минск: Харвест;
Москва: АСТ, 2002. – С. 333 – 389.
РОЗДІЛ V.
ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ СКОВОРОДИ
1.Загальна характеристика педагогічних поглядів Сковороди
2. Педагогічні погляди Сковороди та Яна Амоса Коменського
3. Проблеми виховання в Сковороди
5. Сковорода й традиції античної педагогіки
5. Сковорода й педагогічна думка ХІХ-ХХ ст.
Педагог – одна-єдина професія, якою Сковорода будь-коли займався. Спочатку, в 1750 – 51 роках, одразу після повернення з мандрівки по Європі, він на запрошення переяславського єпископа Никодима Срібницького стає викладачем поетики в Переяславському колегіумі. Хоча правила поетичного мистецтва, що їх викладав Сковорода, як казав Михайло Ковалинський, „були простіші й зрозуміліші для учнів", а до того ще й давали „цілком нове та достеменне уявлення про поезію, вони відбігали від узвичаєних засад старої української поетики, а тому спричинилися до конфлікту Сковороди з консисторією, наслідком якого він утратив посаду. Трохи перегодом (1753 – 1759) Сковорода був домашнім учителем у переяславського дідича Степана Томари. Зрештою, у 1759 році на запрошення білгородського єпископа Йоасафа Миткевича Сковорода стає викладачем Харківського колегіуму. Тут він працював (з чималими перервами) аж до 1769 року, викладаючи поетику, греку, синтаксиму й катехізис. Улюбленим учнем Сковороди в Харкові був Михайло Ковалинський. Листування Сковороди та Ковалинського впродовж 1762 – 67 років – то справжня „педагогічна поема” [Л.У. – С. 494-496].
1. Загальна характеристика педагогічних поглядів Сковороди
Педагогічної проблематики Сковорода торкається в цілій низці своїх творів, зокрема, у трактаті «Початкові двері до християнської добронравності», у збірці «Харківські байки», діалозі «Алфавіт миру», притчі «Убогий Жайворонок», у листах до Михайла Ковалинського. Однак найдокладніше філософ розкриває власні педагогічні ідеї в притчі «Вдячний Еродій». Він критично поціновував приступне тільки багатіям виховання, засноване передовсім на іноземних мовах, музиці, танцях тощо. Цьому модному вихованню Сковорода протипокладає своє розуміння природи речей. На його думку, справа доброго виховання розпочинається ще зі знаття астрологічних та інших правил „доброго народження”. Першими й найліпшими вчителями дитини є батьки (тільки потім на допомогу їм приходять фахові вихователі й школа). А першим завданням вихователя є розпізнання „сродності” дитини. Зробити це важко, але можливо, адже „всяка таємниця має свою тінь”: „Дивись, як хлопчак, граючись, робить ярмо та вдягає його цуценяті чи кошеняті – хіба то не є тінь його хліборобської душі? І чи не є це поклик до землеробства?.. А коли він припасовує шаблю, чи це не смак до військової справи? Коли трирічний хлопчина вчиться зі слуху набожних пісень, полюбляє зазирати до священних книг, гортати сторінки, дивитися то на таємничі малюнки, то на літери, чи це не таємна іскра природи, що зродила та покликала його до богослів'я?” І батьки, і фахові вчителі мають розвивати природні здібності дитини, тобто бути помічниками природи. „Усяка справа, – каже Сковорода, – має успіх, коли їй сприяє природа. Тільки не заважай їй, а коли можеш, усувай перешкоди та ніби прочищуй їй шлях: воістину, вона все зробить чисто й удатно. Клубок сам собою покотиться з гори, забери тільки камінь, що йому заважає. Не вчи його котитися, а лише допомагай. Не вчи яблуню родити яблука: вже природа сама її навчила. Бережи її лише від свиней, одріж дикі парості, очисть од гусені, пильнуй, аби на коріння не потрапляла сеча тощо. Учитель і лікар не є учитель і лікар, вони лише служники природи, єдиної справжньої лікувальниці та навчительки. Коли хто хоче чогось навчитися, повинен для цього народитися” [Л.У. – С. 497-502].
2. Педагогічні погляди Сковороди та Яна Амоса Коменського
Педагогічні погляди Сковороди мають чимало спільних рис з ідеями фундатора європейської педагогіки Нового часу Яна Амоса Коменського (1592 – 1670), викладеними передовсім у таких творах, як «Велика дидактика», «Материнська школа», «Пансофічна школа» та «Всезагальна порада про виправлення людських справ». Твори Коменського були добре відомі в старій Україні (з-поміж раритетів книгозбірні Харківського колегіуму знайдемо амстердамське видання творів Коменського 1657 року). Хоча Сковорода ніде прямо не покликається на них, він, так само, як і Коменський, вважає добре виховання неодмінною умовою гармонійного розвитку людини та досконалого суспільного ладу. Звідси випливає спільна для обох філософів ідея всезагальної освіти й виховання. Спільним для Сковороди й Коменського є також принцип природовідповідності: добре виховання перебуває в гармонії з природою, тобто з Божим промислом, чи „cродністю", як казав Сковорода. Саме тому воно легке – Коменський у своєму «Лабіринті» писав, що з Богом усе є „легке та зручне”. Зрештою, душа виховується заради того, аби пізнати Бога й бути у злагоді з ним. Педагогічні погляди Сковороди й Коменського мають глибоке містичне підложжя та прибрані в пишні шати барокової емблематики [Л.У. – С. 500-502].
3. Проблеми виховання в Сковороди
„Добре виховання”, на думку Сковороди, відіграє важливу , роль у житті людини, адже саме воно надає довершеності її вродженим здібностям. Коментуючи сентенцію: „Агs регfiсіt паturаm”, – філософ каже, що виховання („наука”) – це не що інше, як „практика та звичка”, „донька природи”: „Птах може навчитися літати, але не черепаха”. „Добре виховання” розпочинають батьки. Основою батьківського виховання, як стверджував Сковорода в притчі «Вдячний Еродій», є: 1) „добре народження”; 2) піклування про здоров’я дитини та 3) виховання вдячності. Справу батьків продовжують професійні педагоги та школа. Листи Сковороди до Михайла Ковапинського дозволяють окреслити головні напрямки професійного „доброго виховання”. Філософ навчає свого вихованця християнських чеснот, говорить про необхідність боротьби з пристрастями, про „золоту мірноту", тобто про дотримання міри в усьому, про щиру та фальшиву дружбу, про ідеал Христової бідності та рятівні розмови із самим собою, про те, як слід лікувати болячки та які вживати харчі, про читання священних книг тощо. Крім того, людина має повсякчас виховувати й сама себе. Наприклад, чоловік, народжений до „богослів’я”, повинен цуратися світової марноти, прагнути усамітнення, любити бідність і цноту, бути терплячим, знати священні мови, читати стародавніх поганських філософів та отців Церкви, а головне – Біблію. Тоді, десь у 30 років, він почне потроху розуміти природу речей („Довго сам навчайся, якщо хочеш навчати інших. Плодом усіх наук та мистецтв є правильна практика. І ти, коли проповідуєш слово Божої правди, потверджуй його дивами свого непорочного життя. Не можна змурувати словом те саме, що руйнуєш на ділі”). Живучи так, чоловік, народжений до „богослів’я”, у 50 років „народжується вдруге”, тобто стає нарешті досконалим „богословом” [Л.У. – С. 502-504].
4. Сковорода й традиції античної педагогіки
Одним з важливих джерел сковородинської педагогіки є філософія та література античного світу. Про це свідчать рясні покликання Сковороди на Епікура, кініків, Платона, Плутарха, стоїків та інших у ході розгляду питань освіти й виховання. Скажімо, поняття „сродність” Сковорода прямо пов'язував з ідеєю: „Similem ad sіmіlеm ducit Dеus” („Бог веде схоже до схожого”), – яку в старій Україні приписували або платонікам (Іван Максимович), або сприймали як загальник стародавньої філософії (Іларіон Денисович). Навіть сковородинська метода розпізнавання „сродності” дитини, подана в «Алфавіті миру» („Дивись, як хлопчак, граючись, робить ярмо та вдягає його цуценяті чи кошеняті – хіба то не є тінь його хліборобської душі?.. А коли він припасовує шаблю, чи це не смак до військової справи? Коли трирічний хлопчина вчиться зі слуху набожних пісень, полюбляє зазирати до священних книг, гортати сторінки..., чи це не таємна іскра природи, що зродила та покликала його до богослів'я?), виразно асоціюється з культурою Стародавньої Греції та Риму. „Коли афіняни хотіли розпізнати природні схильності своїх дітей, – писав Антоній Радивиловський в «Огородку Марії Богородиці», – тоді в ті дні, як ремісники відкривали свої майстерні з різним начинням, виводили їх та пильно придивлялися, на що ті будуть звертати увагу... Якщо хто спрямовував очі на майстерню, де було військове начиння, Та простягав руку до лука, до шаблі, тоді знали, що той має бути вояком. А якщо хто дивився туди, де були книги, і тягнувся до Арістотеля, Гомера, то бачили, що з нього має бути добрий поет чи філософ” [Л.У. – С. 506-507].
5. Сковорода й педагогічна думка ХІХ-ХХ ст.
Свого часу видатна діячка на ниві українського шкільництва Софія Русова писала про те, що в багатьох творах Сковороди „висловлені такі думки, які освітлюють філософське і громадське значення виховання, показують напрямки, якими бажано вести дитину до свідомості”. Ідеї Сковороди знайшли своє продовження і в педагогічній думці XIX – XX століть. З-поміж тих педагогів, чиї думки суголосні науці Сковороди, називають, зокрема, Костянтина Ушинського, Памфіла Юркевича, Сергія Миропольського, Бориса Грінченка, Софію Русову, Якова Мамонтова, Василя Сухомлинського та інших. Скажімо, близькою до науки Сковороди є висловлена Памфілом Юркевичем у його «Курсі загальної педагогіки» думка про навзаємну залежність „доброго виховання” та світу ідей („...тільки достеменне пізнання справжньої сутності духа вможливлює правильне виховання, і тільки правильне виховання дає духу можливість оприявнити в житті свою справжню сутність”), а педагогіка Василя Сухомлинського, чия найвідоміша праця має назву «Серце віддаю дітям», виразно нав'язується до сковородинської „філософії серця”: „Щоб стати справжнім педагогом, вихователем дітей, треба віддати їм своє серце” [Л.У. – С. 504-506].
Література.
Багалій Д.І. Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода. – Харків: Державне в-тво Україна, 1926. – 397 с.
Барабаш Ю. “Знаю человека…” Григорий Сковорода: Поэзия. Философия. Жизнь. – Москва: Художественная литература, 1989. – 335 с.
Верба Г.М. Сковорода і музика // Сковорода Григорій: образ мислителя / Збірка наук. праць. – Київ, 1997. – С. 417 – 430.
Верба Г. Перечитуючи Сковороду (Коментарі дослідника до кількох хрестоматійних поезій Григорія Сковороди) // Дивослово. – 1998. №7. – С. 34 – 36.
Верба Г.М. Ключ до християнської філософії Григорія Сковороди / Монографія. – Тернопіль, видавництво Астон. – 656 с.
[Ковалинский М.И.] Жизнь Григория Сковороды / Сковорода Г.С. Повне зібрання творів: У 2 т. – Київ: Наукова думка, 1973.
Махновець Л. Григорій Сковорода. Біографія. – Київ: Наукова думка, 1972. – 255 с.
Мишанич О. Григорій Сковорода (1722 – 1794 ) // Сковорода Г. Твори:
У 2 т. / Передмова О. Мишанича. – Київ: Обереги, 2005. – Т. 1. – С. 9 – 35.
Ніженець А.М., Стогній І.П. Григорій Сковорода. Пам’ятні місця на
Україні. – Київ: Наукова думка, 1984. – 94 с.
Попович М. Григорій Сковорода: філософія свободи . – Київ: Майстерня
Білецького, 2007. – 256 с.
Стадниченко В.Я. Іду за Сковородою: Сповідь у любові до вчителя
[Документальна повість-подорож]. – Київ : Криниця, 2002. 176 с
Ушкалов Л.В. Григорій Сковорода: семінарій. – Харків: Майдан,
2004. – 876 с.