Geum.ru

Пророк, якого ми не знали…” (про роки заслання т. Г. Шевченка)

Вид материалаДокументы

Содержание


Вступне слово викладача
Наталія Іракліївна
Усков Ну-ну, голубе! Ведуча 2
Завершальне слово викладача
Подобный материал:
“ПРОРОК, ЯКОГО МИ НЕ ЗНАЛИ…”

(ПРО РОКИ ЗАСЛАННЯ Т.Г. ШЕВЧЕНКА)

Н. Феделеш

(ВП НУБіП України “Мукачівський

аграрний коледж”)

Мета: підвищувати інтерес студентів до вивчення української літератури; поглибити їх знання про маловідомі сторінки життя і творчості великого українця – Тараса Григоровича Шевченка. Спонукати студентів до активної пошукової і дослідницької діяльності, вчити складати невеликі сценарії, у яких поєднувалися б музика, лірика і акторська гра. Прикладом великого самозречення в ім’я народу виховувати у студентів почуття патріотизму, гордості за здобутки української культури.

Обладнання: презентація Power Point, проектор, екран, ноутбук, аудіозапис українських народних пісень та творів М. Лисенка, виставка творів Шевченка; зал прикрашений вишитими рушниками, стенд із репродукціями картин Шевченка періоду заслання

Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:

Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?

Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

В.Баранов

(У центрі сцени на проекторі слайд зі словами:

"Пророк, якого ми не знали....."

Збоку – портрет Т.Г.Шевченка

Слова ведучих і поезій Т. Шевченка звучать на фоні музики М. Лисенка

та народних пісень. Грає музика, яка поволі стихає).

Вступне слово викладача

Сьогодні ми зібралися для того, щоб ще раз згадати про того, кого здається, ми дуже добре знаємо. Це Тарас Григорович Шевченко, “великий Кобзар”, чия літературна спадщина вважається основою української літератури і сучасної української мови, художник. Шевченко – явище надзвичайне, якщо виходити з того, ким він був за своїм соціальним станом і якого значення набув, як поет і громадянин. Письменникам, що належали до привілейованого стану, куди легше було стати високоосвіченими людьми, а при наявності таланту – і значними літераторами: їм у цьому служила сама система умов і

виховання. Зовсім інша річ – стати письменником виходцем з народу, неосвіченого, безправного, пригніченого тяжкою працею. А ще стати глашатаєм передової суспільної думки, поводирем пригноблених класів і станів проти самодержавства, поміщиків – явище справді дивовижне, перед яким не можна не схилити голови. Великий поет, поборник правди і свободи, голосом якого говорила ціла нація, своїми художніми творами виразив не тільки існуюче становище свого народу, а й передбачив його світле майбутнє. Те майбутнє, до якого український народ повинен прийти через горнило національно- визвольної боротьби, напруженої праці. Напрошується запитання: як поет, перебуваючи в умовах неволі, лютої заборони української мови, міг за словниковим запасом постати в рівень з Пушкіним (понад 17 тис. слів у творах), бути глибоко обізнаним у світовій літературі, історії, театрі, музиці, живописі та інших духовних сферах культури ? Шевченко своє слово ставив на сторожі отих рабів німих і за те хотів лише, щоб його згадали колись незлим, тихим словом. Хоча для нього було не так важливо, чи хто згадає його, чи забуде. Та не однаково йому було, як його рідну Україну злії люди вогні окраїною збудять… Безконечно відданий своїй землі, Тарас Шевченко довгі роки був позбавлений можливості повернутися на Батьківщину, і тільки смертю, звільнений від царського нагляду, він повернувся…Тарас Шевченко став не тільки національною гордістю України – слава про нього поширилася далеко за її межами.

Ведуча 1

Шевченкові вкоротили віку, але не зламали духу. Цареві Миколі так і не вдалося зробити з нього солдата своєї загарбницької армії, перетворити в слухняне “безмолвне бидло”. Коли минуло десять років муштри, Шевченко записав у своєму “Журналі”.

Шевченко

В незабутній день оголошення мені вироку я сказав собі, що з мене не зроблять солдата – так і не зробили. Я не тільки глибоко, навіть поверхнево не вивчав жодного рушничого прийому. І це тільки тішило моє самолюбство.

Ведучий 2

Якщо з офіційним начальством Шевченко поводився нарочисто стримано, то зовсім іншим бував в стосунках з друзями і добрими знайомими. З багатьма з них він листувався. Варварі Репніній, “доброму і єдиному”, він писав:

Шевченко

Лихо діється зі мною, та не одно, а всі лиха упали на мою голову: одно те, нудьга і безнадія давить серце, а друге, нездужаю з того дня, як привезли мене в цей край: ревматизм, цингу перетерпів, слава Богу, а тепер очі і зуби так болять, що не знаю де дітись.

Ведуча 1

Змучений душею і тілом, б’ючись у тенетах неволі й нудьги, він не знав, куди подітись, де шукати рятунок. Тоді звертався до свого вірного порадника – знаменитої "Захалявної книжечки". Шевченко бачив, що втрачається навіки його талант художника, а він його так

пестив. В такому становищі хоч кого охопить відчай, а тим паче натуру з високорозвиненим відчуттям прекрасного. Бували хвилини, коли він опинявся на грані розпачу, коли серце надривалось від безвихідних потугів. Подібний настрій вилився у вірші, присвяченому переяславському лікарю Андрію Козачковському, на квартирі якого колись був створений безсмертний " Заповіт ":

(Вірш звучить на фоні музики)

Давно те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя-дяка,

Гарненько вкраду п'ятака –

Бо я було трохи не голе,

Таке убоге – та й куплю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу.

Та й списую Сковороду

Або “Три царіє со дари”

Та сам собі у бур'яні,

Щоб не почув хто, не побачив,

Виспівую та плачу.

І довелося знов мені

На старість з віршами ховатись,

Мережать книжечки, співати

І плакати у бур'яні.

І тяжко плакать. І не знаю,

За що мене господь карає?

Минають літа молодії,

Минула доля, а надія

В неволі знову за своє,

Зо мною знову лихо діє

І серцю жалю завдає.

А може, ще добро побачу?

А може, лихо переплачу?

Води Дніпрової нап'юсь,

На тебе, друже, подивлюсь,

І, може, в тихій твоїй хаті

Я буду знову розмовляти

З тобою, друже мій. Боюсь!

Боюся сам себе спитати,

Чи се коли сподіється?

Чи, може, вже з неба

Подивлюсь на Україну,

Подивлюсь на тебе.

А іноді так буває,

Що й сльози не стане;

І благав би я о смерті...

Так ти, і Украйна,

І Дніпро крутоберегий,

І надія, брате,

Не даєте мені бога

О смерті благати.

("А.О.Козачковському")

Ведучий 1

Доля на якийсь час змилосердилася над поетом-вигнанцем. У травні 1848 року Шевченко був зарахований художником в Аральську експедицію, яка тривала до жовтня 1849 року. Клопотався про зарахування арештанта в експедицію губернатор Обручов – Людина високоосвічена, ділова і принципова. Ці кілька місяців Були найкращими за всі десять років існування поета на засланні. Очолював експедицію відомий мореплавець і географ Олексій Бутаков. Український народ з особливою вдячністю завжди ставився до цього "Магелана Аральського моря", адже він був одним із гуманних представників російського народу, який у найтяжчі часи невільницького поетового життя простягнув йому руку рятівника.

Ведуча 2

Певний час Шевченко жив з Бутаковим в одній каюті на шхуні "Константин". Коли експедиція повернулася в Оренбург, Бутаков виклопотав дозвіл залишити Шевченка в місті для остаточної обробки матеріалів. Завдяки впливу Бутакова життя Тараса Григоровича Шевченка значно поліпшилось. Він мешкав на приватній квартирі і писав вірші, малював портрети знайомих, бував у домах місцевої аристократії на літературних читаннях, вечорах, святкових бенкетах, ходив у цивільному одязі. В цей час Шевченко створює більшість своїх живописних робіт, в яких малює аквареллю, олівцем види Аральського моря.

Ведучий 2

В Оренбурзі Тарас Григорович близько зійшовся з польськими революціонерами.

Сценка № 1

Дійові особи: Шевченко, Сераковський, Мостовський, Венгржиновський .

(Шевченко вбігає, розглядається, вітається. Бачить свого "Кобзаря".

Біжить до нього).

Сераковський

Шевченко?...Шевченко ви?

Шевченко

Даруйте...

Сераковський

Ідіть же сюди, сідайте! Та сідайте ж! Чого ви не сказали про себе одразу? Чув я про вас, знав що ви будете...

Шевченко

Ви знали?

Сераковський

Вас знає Мамбеллі! Та й не тільки він... Ну від інших… (Розглядяє його). Як же ви так безглуздо спіймалися?... З оцим... Мефодієм. Там же спійматись не було за що!...Хоч би як воно не було, а шлях ви обрали один – шлях боротьби, повстань.... Зараз Мостовський підійде, Венгржиновський.

Шевченко

Я з ними знайомий. Де ви його взяли? (Показує на "Кобзар")

Сераковський

Поляки прислали... А ось і вони.

Мостовський

О, ці рядки: Так будем жить, людей любить Святого Господа хвалить!.......

Венгржиновський

Україну я знаю мало. Шкода. Слухаю вас і про неї думаю. Яка вона близька Польщі, незважаючи ні на що... А цар – ворог спільний. Ви старший за мене, і почуваю, як ви любите Україну: до сліз, до мук хресних, чоловічих, козацьких, вогненних, до болю в очах, коли заплющиш очі і уявиш собі її, святу, смутну і мужню...

Шевченко (відійшовши в сторону)

Отак-то, ляше, друже-брате,

Неситії ксьондзи, магнати,

Нас порізнили, розвели,

А ми б і досі так жили...

Мостовський О, твір один, ще новий...

Сераковський Польщі б такого як ви, поета!

Мостовський

Міцкевича з нами немає. Ми такі самотні! У Польщі немає рівного йому народного поета, Тарасе Григоровичу! Ми не бачимо його і такого як ви!

Венгржиновський

Ви теж наш поет, Тарасе Григоровичу.

Ведучий 2

Один з прапорщиків гарнізону, людина підла і жорстока, на прізвисько Ісайка, у червні 1850 року написав оренбурзькому генерал-губернатору донос про те, що Шевченко ходить у цивільному одязі, вільно листується з знайомими, пише вірші, малює. Під час обшуку нічого кримінального не було знайдено. Обручов розпорядився, щоб підозрюваного відпустили. Але не так відреагували на цю подію в Петербурзі. За особистим розпорядженням царя поет повинен був бути засланий у найвіддаленіше укріплення під суворий нагляд із забороною писати і малювати.

Ведуча 1

Шевченка було заарештовано вдруге, відправлено спочатку в Орськ. Понад півтора місяця, поки велося слідство, він перебував в одному казематі з колодниками та клеймованими каторжниками

Ведуча 2

Побутові умови були тяжчі, ніж в Оренбурзі. Казарми гірші, обмундирування зношене, ковдри порвані, "подушок не полагалось", часто не вистачало харчів. Навіть дзеркала не було . Береги Каспію взимку замерзали, і зв’язок із зовнішнім світом на кілька місяців припинявся зовсім. Коли ж приходила пошта, Шевченко одержував від друзів з України та Петербурга книжки, збірники, журнали, тому дещо знав про новинки української та російської літератури.

Ведучий 2

Першим ротним командиром у Новопетрівському кріпленні був штабс-капітан Потапов – брутальний і жорстокий самодур. Він ретельно виконував царський наказ щодо солдата Шевченка. Щоденна багатогодинна муштра, дріб’язкові причепки ротного, поганее харчування, постійна моральна пригніченість невпинно підточували здоров’я поета-страдника, але не зламали його духовно, не зменшили його жагу до творчості.

Ведуча 1

Не раз порушував Тарас Григорович клопотання про дозвіл малювати, але завжди отримував відмову. У вільний час ішов у якийсь безлюдний куточок і малював на стіні або огорожі, крейдою чи вуглинкою різні краєвиди, записував нові вірші на клаптиках паперу.

Іноді малював портрети солдатів і офіцерів, віддаючи їх замовникам. З того, що було створено за 1850-1857 рр. у Новопетрівському, майже нічого не збереглося.

Ведучий 1

Цар і його сатрапи не тільки скалічили життя великої людини, а й обікрали український народ, культуру всього людства. Заславши Шевченка в далекі глухі краї, ізолювавши його від народу, цар сподівався, що за 10 років жорстокої солдатчини поетова муза втратить свою попередню силу і запал, а можливо й зовсім замре. Талановита особистість без творення жити не може: її думка, поетична уява працюють постійно, навіть всупереч волі самої людини, бо така її духовна природа...

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся... але не каюсь!..

Люблю, як щиру, вірну дружину,

Я безталанную свою Вкраїну!

Роби, що хочеш, з темним зо мною,

Тільки не кидай, в пекло з тобою

Пошкандибаю . . .

Ведуча 2

В околицях форту Шевченко виявив алебастр і глину, придатну для ліпки. Оскільки цар не додумався "політичному злочинцеві" заборонити займатися скульптурою, Тарас Григорович взявся до виготовлення статуеток і скульптурних груп, які дарував своїм знайомим, навіть пересилав до Петербурга. Оскільки арештант не мав змоги дотримуватися технології виготовлення скульптур, жоден з творів до нас не дійшов.

І небо невмите, і заспані хвилі;

І понад берегом геть-геть,

Неначе п’яний, очерет

Без вітру гнеться. Боже милий!

Чи довго буде ще мені

В оцій незамкнутій тюрмі,

Понад оцим нікчемним морем

Нудити світом? Не говорить,

Мовчить і гнеться, мов жива,

В степу пожовклая трава;

Не хоче правдоньки сказать,

А більше ні в кого спитать.

Ведучий 2

Недалеко від форту знаходилося стійбище казахів. Жили вони надзвичайно вбого. Пошарпані юрти погано захищали від холоду й спеки, посіви проса й кукурудзи давали мізерні врожаї, рідко яка сім’я мала козу. Тарас Григорович нерідко бував у стійбищі, мав багато друзів серед казахів, малював їхні портрети та побутові сцени. Слава про акина Терезі, як називали його кочівники, поширилась по всьому степу. Про нього складалися легенди, пісні. З особливою любов’ю поет ставився до казахських дітей.

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

Прилітайте, сизокрилі

Мої голуб'ята,

Із-за Дніпра широкого

У степ погуляти

З киргизами убогими.

Вони вже убогі,

Уже голі... Та на волі

Ще моляться богу.

Прилітайте ж, мої любі,

Тихими речами

Привітаю вас, як діток,

І заплачу з вами.

Ведуча 1

З ініціативи Шевченка за його безпосередньою участю з солдатів та офіцерів форту було організовано драматичний гурток і хор. Новий комендант Маєвський, що ставився до поета з великою прихильністю, якось сказав йому:

Ведучий 2

"Щедро тебе, Тарасе Григоровичу, обдарував Бог: ти і поет, і живописець, і скульптор та ще виявляється й актор...Шкода, голубе мій, одного: що не обдарував він тебе щастям".

Ведучий 1

У 1851 році з кінця травня до початку вересня Шевченко брав участь у геологічній експедиції в гори Каратау, де сподівався знайти кам’яне вугілля. Це був найбільш плідний після Аральської експедиції період живописної творчості Тараса Григоровича. Тут він зробив кілька десятків малюнків сепією, більшість з яких дійшла до нас.

Ведуча 2

У 1853 році комендантом Новопетрівського укріплення став І. Усков, який походив з роду запорозьких козаків. Усков зробив цілий ряд послаблень, які істотно полегшували долю поета-вигнанця. Тарас Григорович бував у домі Ускових, малював портрети його дружини та дочок, вчив їх грамоті. На ім’я Ускова для Шевченка надходила кореспонденція.

Ведуча 1

Мав Тарас Григорович і невеличкий город, на якому вирощував різні овочі. Якось, ідучи дорогою, він підняв вербову гілку й уткнув на своєму городі. Гілка проросла і перетворилася на могутнє дерево, яке прожило понад сто років.

Хіба самому написать

Таки посланіє до себе

Та все дочиста розказать,

Усе, що треба, що й не треба.

А то не діждешся його,

Того писанія святого,

Святої правди ні од кого,

Та й ждать не маю од кого,

Бо вже б, здавалося, пора:

Либонь, уже десяте літо,

Як людям дав я “Кобзаря”,

А їм неначе рот зашито,

Ніхто й не гавкне, не лайне,

Неначе й не було мене.

Не похвали собі, громадо! –

Без неї, може, обійдусь, –

А ради жду собі, поради!

Та, мабуть, в яму перейду

Із москалів, а не діждусь!

Мені, було, аж серце мліло, –

Мій боже милий! як хотілось,

Щоб хто-небудь мені сказав

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава – заповідь моя.

Сценка №2

Дійові особи: Шевченко, Усков, Наталія Іракліївна – донька Ускова.

(Шевченко сидить, на шум в передпокої встає. Вбігає Наталя)

Наталія Іракліївна Ох, Горичу!

Шевченко Та годі Вам, Наталіє Іракліївна...

Наталія Іракліївна

Я так рада за Вас, Горичу! Тато сказав, що прийшов пакет з наказом про визволення... З Оренбурга так новин багато! Після підкорення Ак-Мечеті киргизи дуже незадоволені... готують повстання... Я так рада за Вас, Горичу!

(Входить Усков)

Усков (відправляє доньку)

За порядком слід би тебе, Тарасе Григоровичу, спочатку в Уральськ направити, де тобі треба з’явитися, добродію мій, у штаб першого лінійного батальйону, а звідти уже в Оренбург, у канцелярію корпусу, по документи для Петербурга. Думав я про це немало й вирішив: не маючи в наказі нічого, крім вказівки визволити тебе, дати тобі посвідчення на право в’їзду в сам Петербург! Писар бумаги не складе: це ж до самого петербурзького городоначальства писати треба. Від якогось Ускова. Отже, я сам напишу. Писати треба вміло, додавши копію наказу. На це піде, вважай день. Тобі влаштуватися – днів зо три, та кравцеві підлатати одяг – не менше як два. Дав би тобі все нове, та сам знаєш, – у цейхаузені недостача. Виходить, днів через вісім зможеш ти, добродію мій, вирушити додому через Астрахань.

Шевченко

Дякую! Нехай на Русі знають, що був на світі отакий майор Усков!

Усков Ну-ну, голубе!

Ведуча 2

Довгі місяці добиратиметься поет до Петербурга через Астрахань, Нижній Новгород, Москву... Ще довше він добиратиметься до Києва, Кирилівки, до України... Це буде, а зараз у рибальському човні нескорений поет вийшов у море, назустріч своїй долі...

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п'яного дяка в науку.

“Учися, серденько, колись

З нас будуть люде”, – ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Хоч слово мудре; щоб я знав,

Для кого я пишу? для чого?

За що я Вкраїну люблю?

Чи варт вона огня святого?..

Бо хоч зостаріюсь затого,

А ще не знаю, що роблю.

Пишу собі, щоб не міняти

Часа святого так на так,

Та іноді старий козак

Верзеться грішному, усатий,

З своєю волею мені

На чорнім вороні-коні!

А більш нічого я не знаю,

Хоч я за це і пропадаю

Тепер в далекій стороні.

Чи доля так оце зробила?

Чи мати Богу не молилась,

Як понесла мене? Що я –

Неначе лютая змія

Розтоптана в степу здихає,

Захода сонця дожидає.

Отак-то я тепер терплю

Та смерть із степу виглядаю,

А за що, єй-богу, не знаю!

А все-таки її люблю,

Мою Україну широку,

Хоч я по їй і одинокий

(Бо, бачте, пари не найшов)

Аж до погибелі дійшов

Ведучий 1

Скільки не клопотались друзі Шевченка про його помилування, їм скрізь відмовляли, бо сам Микола І бачив у ньому особистого ворога. З нагоди вступу на престол Олександра ІІ була оголошена амністія політичним засудженим, але прізвище Шевченка зі списку викреслив сам цар, так як не міг йому пробачити сатиричного зображення імператорських осіб у поемі "Сон". Проте передові громадянські діячі, зокрема президент Академії мистецтв Федір Толстой та його дружина, не припиняли клопотань і, нарешті, добилися успіху.

Ведуча 1

Радісну звістку поетові повідомив на початку травня Лазаревський, який тоді проживав у Петербурзі. Проте офіційне розпорядження затрималося ще майже на три місяці.

Ведучий 2

"Государь император височайше повелеть соизволил: художника Шевченко за сочинение возмутительных и высшей степени дерзких стихотворений, как одарённого крепким телосложением, опредилить рядовым в Оренбурский Отдельный корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений".

Ведучий 2

Цей вирок було виголошено у петербурзьких казематах вранці 30 травня 1847 року, а 4 червня перед очима поета-арештанта уже пролітали мальовничі береги Волги... Візок гнали вдень і вночі, зупиняючись на поштових станціях лише для того, щоб змінити коней. Через сім днів засуджений прибув до Оренбурга.

Ведуча 1

Прибувши пізно ввечері на місце заслання, Шевченко переспав ніч на голій підлозі в пакгаузі, а вранці його відвели в казарму. Днювальний показав на нарах його місце. З цього почався перший день солдатського десятиріччя.

Ведуча 2

Ім’я Шевченка... З ним були пов’язані надії людей різних національностей, а в першу чергу, – українців, на своє соціальне і національне визволення. Воно, мов дзвін у часи лихоліть, било на сполох, будило народну самосвідомість. Своїм життям Шевченко подав приклад служіння своєму народові. Чекаючи вироку в Петербурзі, поет дбає не про себе, думками він з Україною...

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні,

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені.

В неволі виріс між чужими,

І, не оплаканий своїми,

В неволі плачучи умру,

І все з собою заберу,

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій – не своїй землі.

І не пом’яне батько з сином,

Не скаже синові: “Молись,

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись”.

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні...

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

Ведучий 1

Життя в Оренбурзі не було тихим та спокійним, не було воно відсталим і в політичному розумінні. Оренбурзький край – місце заслання репресованих і "неблагонадійних". Тут раніше виникло таємне товариство декабристського напряму.

Ведучий 2

Тут Шевченко познайомився з братами Михайлом та Федором Лазаревськими. Вони та інші земляки випросили Шевченка до себе на квартиру. Тут він читав напам’ять свої поеми "Сон" і "Кавказ", проспівав кілька улюблених пісень.

(Звучить “Зацвіла в долині...”)

Ведуча 1

Катастрофа 5 квітня (арешт) і її важкі наслідки не змінили ні характеру, ні думок та поведінки арештанта. Він лишився все таким же самовідданим, переконаним борцем. Особиста неволя і власні страждання не злякали, не погасили його полум’яного устремління до визвольного руху. Ще не встигло, як слід, висохнути чорнило на царському нищівному вироку, а голос поета знову лунав за тисячі кілометрів від столиці, де недаремне царське око пасло крамолу, заковану в кайдани. Виступати з такими бунтівними творами в поліцейському гніздовищі – то був вчинок, більш ніж ризикований.

Ведучий 1

Друзі мали клопотатися, щоб для відбуття кари Шевченка залишили в Оренбурзі, але поет не дозволив просити за себе, бо це принижувало його людську гідність. А тим часом у штабі корпусу уже призначили "рядового" Шевченка у 5-й лінійний батальйон, розташований у Орську. До Орської фортеці, що знаходилася за 300 км від Оренбурга, поета везли сім днів, тобто в шість раз по- вільніше, ніж з Петербурга до Уралу. Тепер, коли "ужасно опасный преступник" був уже в лабетах тюремного краю, потреби в поспіху не було.

Шевченко

Мої перші враження від Орської фортеці переповнені безвихідним драматизмом. Орське укріплення знаходилося на Яшмовій горі, було обнесене земляним валом. Усередині розташовані казарми і зо два десятки приватних будиночків. Навкруг – майже безводний степ, покраяний барханами і вкритий подекуди кущиками колючок. Дужий східний вітер часто дув по кілька днів, несучи клуби їдкої, задушливої куряви. Літо пекуче, восени й навесні – дощі і непроглядна грязюка, взимку – морози й страшні бурани, які засипали снігом поселення. Суворий край! Заважкий клімат цю напівпустелю місцеве населення назвало Яман-Кала, тобто "погань – місто" ... "

Немає гірше, як в неволі

Про волю згадувать. А я

Про тебе, воленько моя,

Оце нагадую. Ніколи

Ти не здавалася мені

Такою гарно-молодою

прехорошою такою,

Так, як тепер на чужині,

Та ще й в неволі. Доле! Доле!

Моя ти співаная воле!

Хоч глянь на мене з-за Дніпра,

Хоч усміхнися з-за . . .

І ти, моя єдиная,

Встаєш із-за моря,

З-за туману, слухняная

Рожевая зоре!

І ти, моя єдиная,

Ведеш за собою

Літа мої молодії,

І передо мною

Ніби море заступають

Широкії села

З вишневими садочками

І люде веселі.

Як оступлять тебе, доле,

Діточки- дівчата

Й защебечуть по своєму

Доброму звичаю,

Може, й мене ненароком

Діточки згадають.

Може, яка і про мене

Скаже яке лихо.

Усміхнися, моє серце,

Тихесенько-тихо,

Щоб ніхто і не побачив...

Та й більше нічого.

А я, доленько, в неволі

Помолюся Богу.

Ведучий 1

Комендантом орського укріплення був генерал-майор Дмитро Ісаєв – людина вже літня, лагідна і добра. Він дозволив Шевченкові жити не в казармі, а в приватному помешканні, відвідувати знайомих, бувати на вечорах у місцевої інтелігенції, всіляко полегшував йому солдатську службу. Та після смерті Ісаєва комендантом було призначено майора Мєшкова, і тоді для Шевченка настали тяжкі часи. Новий комендант демонстрував митцеві усю силу своєї влади. Перевівши в казарму, чіплявся до всіляких дрібниць, по кілька годин ганяв по плацу, вимагаючи відпрацьовувати різні рушничні прийоми, бігти, падати, лізти. І це в будь-яку пору, за будь-якої погоди! Солдатська служка поетові не давалася – не для неї він був народжений, а тому часто мав усілякі стягнення.

(Звучить пісня...)

Ведуча 1

І спочивати не мав де, у казармі стояв постійний галас, нестерпний сморід, важка задуха. Більшість солдатів ставилися з повагою до Тараса Григоровича, але були й такі, що крали в нього книжки і закладали в шинку. Він з крадіями не сперечався, лише питав, у якому шинку заставлено, – йшов і викупляв. Та особливою карою була заборона писати й малювати.

Мов за подушне, оступили

Оце мене на чужині

Нудьга і осінь. Боже милий,

Де ж заховатися мені?

Що діяти? Уже й гуляю

По цім Аралу, і пишу.

Віршую нищечком, грішу.

Бог зна колишнії случаї

В душі своїй перебираю

Та списую; щоб та печаль

Не перлася, як той москаль,

В самотню душу. Лютий злодій

Впирається-таки, та й годі.

Ведуча 2

Таланти Шевченка в ці роки досягли найвищого творчого розквіту, адже це було саме тоді, коли він здобув освіту, оволодів мистецьким хистом і злітав усе вище і вище. Скільки він міг би за ці роки створити літературних і живописних шедеврів!

Завершальне слово викладача

Шановні студенти, нині (як і щороку в березні) завдяки Тарасу Григоровичу Шевченку ми маємо нагоду двічі згадати, що ми є українцями: в день його смерті, та в день його пам’яті хочеться вірити, що сьогодні ми змогли донести до вас невідомі сторінки, життя геніального українця. Ми зібрались тут, аби не просто вшанувати пам’ять великого Кобзаря, а й відчути його невмируще слово серцем, повірити йому, бо кому ж тоді вірити, як не Шевченку, який своє життя віддав за Україну, за нас із вами, за те, щоб ми були вільні, горді. Жоден поет світу не зрівняється з ним у величі своїх жертв, любові до свого народу. Дивна дія Кобзаревого слова – навіть через століття ми чуємо його вірші. Нині історичні обставини склалися так, що по різному моляться українці, належать до різних партій і держав. Часто піддаються на провокації і сваряться між собою, забуваючи, що вони однієї матері діти, що ворогам цього тільки треба, але коли звучить слово Шевченка – всі замовкають, бо то говорить сила правди, сам Бог устами нашого пророка. І лише тоді почнеться справжнє відродження добра і справедливості, коли ми всі почуємо те слово і засвоїмо шевченкові уроки.__