Затверджено рішенням Центральної методичної ради Запорізького державного медичного університету Протокол №2 від 04 грудня 2008р. Запоріжжя -2009

Вид материала

Документы

Содержание 9. Радіаційно-гігієнічний моніторинг 10. Радіаційний контроль 11. Медичний контроль за станом здоров’я осіб, що працюють в сфері дії іонізуючого випромінювання 12. Організація робіт з ліквідації Всі радіаційні аварії поділяються на дві великі групи 13. Медичні та екологічні наслідки 14. Захист населення в умовах Коефіцієнти ослаблення гамма-випроміню-вання будівлями і транспортними засобами Ефективність йодної профілактики Тести для самоконтролю

Подобный материал:

• Навчальний посібник Затверджено рішенням Центральної методичної ради здму протокол, 2805.69kb.
• Зпрограми підготовки магістрів державного управління, 912.55kb.
• Міське будівництво та господарство Київ 2010, 1366.79kb.
• Впровадження інтерактивних методів навчання на заняттях англійської мови (навчально, 3448.66kb.
• Зпрограми підготовки магістрів керівників проектів та програм, 163.51kb.
• Національна академія державного управління, 196.96kb.
• В. А. Жадько доктор філософських наук, професор, 2485.36kb.
• М. Слов’янськ Затверджено рішенням педагогічної ради дошкільного навчального закладу, 642.58kb.
• Програма комплексного державного екзамену з базової освіти освітньо-кваліфікаційний, 627.2kb.
• М. П. Драгоманова Іван Борисович Чорний Біобібліографічний покажчик До 75-річчя від, 352.82kb.

9. РАДІАЦІЙНО-ГІГІЄНІЧНИЙ МОНІТОРИНГ


Відповідно до ст.39 Закону України «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» основним завданням органів державної санітарно-епідеміологичної служби є контроль дотримання юридичними і фізичними особами санітарного законодавства з метою попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливої дії небезпечних чинників на здоров'я людей.

З метою вирішення цієї задачі органи санепідслужби проводять радіаційно-гігієнічний моніторинг продуктів харчування та об’єктів навколишнього середовища.

Відповідно до Публікації 43 МКРЗ «Принципи моніторингу в радіаційному захисті населення», моніторинг – це вимірювання випромінювання або концентрації нукліда з метою оцінки (або контролю) впливу зовнішнього опромінювання, або радіоактивної речовини. Програма моніторингу включає вид і частоту вимірювань, методи вимірювань, відбір проб і подальший лабораторний аналіз, методи статистичної обробки, методи отримання, інтерпретації і реєстрації даних. Завершальною частиною моніторингу може бути розрахунок доз опромінювання для окремих осіб або груп населення і порівняння отриманих результатів з нормативами, що діють.

В Україні радіологічний моніторинг навколишнього середовища здійснюють національні органи – Міністерство охорони здоров'я і Міністерство охорони навколишнього середовища, а також Держкомітет з гідрометеорології. Крім того, ведеться відомчий радіологічний моніторинг в районі розміщення об'єктів, які є джерелами радіаційно–небезпечних викидів і скидів в навколишнє середовище (наприклад, АЕС).

На початковому етапі основним завданням радіаційно-гігієнічного моніторингу був моніторинг радіоактивності навколишнього середовища в зв’язку з необхідністю оцінки стану радіаційної безпеки населення, що пов’язана з наслідками випробування ядерної зброї. В подальшому до цього приєднався моніторинг радіаційно-небезпечних промислових об’єктів (АЕС, радіохімічні підприємства, уранові копальні та ін.), а також виробничого середовища на підприємствах, де використовувались джерела іонізуючого випромінювання (промисловість та медицина).

Після Чорнобильської катастрофи роль РГМ значно зросла, оскільки серйозним завданням стало визначення доз опромінення різних контингентів населення, які постраждали внаслідок опромінення (ліквідатори, населення, що евакуйовалось, а також ті, що мешкають на забруднених територіях).

За нашого часу РГМ почав новий етап свого розвитку, пов'язаний з необхідністю оцінки природної компоненти опромінення населення, оскільки вона є визначальною в загальній дозі опромінення людини.

Згідно з «Комплексною програмою здійснення державного санітарного нагляду в галузі радіаційної безпеки України», затвердженої наказом МОЗ України № 137 від 20.03.2006. в об’єм РГМ, що здійснює санепідслужба України, входять контроль гамма-фону території та в приміщеннях, дози опромінення персоналу та пацієнтів рентгенівських та радіологічних відділень лікувальних закладів, контроль рівнів радіоактивності харчових продуктів та питної води з подальшим розрахунком доз опромінення населення.

В останні роки в об’єм контролю додалися будівельні матеріали та сировина, ²²²Rn в приміщеннях, а також природна радіоактивність виробничого середовища.

Для здійснення радіаційного моніторингу довкілля та продуктів харчування на підконтрольній території створюються пункти постійного радіаційного контролю (ППРК), які розміщуються в декількох населених пунктах. У разі наявності в області об'єктів ядерної енергетики один з ППРК обов'язково розміщується в 30-км зоні АЕС. За наявності в області населених пунктів, розміщених в зонах радіоактивного забруднення в результаті Чорнобильської катастрофи, в кожній зоні створюється ППРК.

Проби для досліджень відбираються з періодичністю і в об'ємах, встановлених Мінохоронздоров'я України диференційовано для забруднених і незабруднених територій. Дослідженню підлягають харчові продукти і вода, а також об'єкти навколишнього середовища.

Задля можливості розрахунку доз, що отримує населення за рахунок продуктів харчування, перелік відібраних для дослідження харчових продуктів повинен відповідати раціону харчування населення даного регіону. Кількість продуктів, що споживає населення, можна отримати в регіональних управліннях статистики, для дітей - шляхом вивчення раціонів харчування в школах-інтернатах та дитячих дошкільних закладах.

Лабораторне визначення ¹³⁷Cs і ⁹⁰Sr проводиться радіохімічним методом. Досліджується тільки їстівна частина продукту, а неїстівна - видаляється механічним способом.

З об'єктів навколишнього середовища дослідженню підлягають вода відкритих водоймищ і рівні гамма-фону в повітрі.

У всіх харчових продуктах визначається ⁹⁰Sr і ¹³⁷Cs, а в підземних джерелах питного водопостачання крім цього - природні радіонукліди відповідно до п.8.6.4. НРБУ-97. У будматеріалах визначаються природні радіонукліди.

На основі результатів дослідження щорічно розраховуються дози опромінення, що отримує населення за рахунок усіх чинників опромінення.

Відповідно до наказу Мінохоронздоров'я України № 137 від 20.03.06. результати моніторингу у вигляді звіту представляються двічі на рік в Міністерство охорони здоров'я України.


10. РАДІАЦІЙНИЙ КОНТРОЛЬ


З метою отримання інформації про стан радіаційної безпеки населення та персоналу, що працює з ДІВ, повинен проводитись постійний РК.

Основним завданням радіаційного контролю є контроль за радіаційною обстановкою в приміщеннях підприємств та установ, індивідуальний контроль зовнішнього та внутрішнього опромінювання персоналу та контроль за радіоактивністю навколишнього середовища.

Метою радіаційного контролю є отримання інформації про дози опромінення персоналу та населення, а також про радіоактивне забруднення навколишнього середовища, продуктів харчування та води. Програма проведення РК на підприємстві розробляється на стадії розробки проектної документації, а також щорічно службою радіаційної безпеки і погоджується з органами державного санітарного нагляду. Вона додається до інструкції з проведення РК.

Програма РК повинна відображати: вид контролю, об’єм, періодичність, місце проведення (об’єкти контролю), апаратуру, перелік методик, що використовуються, контрольні та допустимі рівні контрольованих параметрів.

Об’єм та періодичність РК на підприємстві залежить від типа джерел, активності РР на робочому місці, стабільності радіаційної обстановки, частоти проведення ремонтно-профілактичних робіт технологічного устаткування та ін.

Інформація про радіаційну обстановку повинна включати відомості про рівні доз внутрішнього та зовнішнього опромінювання персоналу, потужність доз опромінення на робочих місцях, в суміжних приміщеннях та на території установи, вміст радіоактивних газів та аерозолів в повітрі виробничих приміщень, рівні забруднення радіонуклідами виробничих поверхонь, устаткування, шкіри та спецодягу працівників, кількість викидів радіоактивних речовин в навколишнє середовище.

За видами РК поділяється на плановий, інспекційний, вибірковий та лабораторний.

Плановий контроль проводиться згідно з розробленою програмою службою радіаційної безпеки підприємства.

Інспекційний контроль проводиться радіологічним підрозділом санепідстанції, або іншими контролюючими організаціями.

Вибірковий контроль здійснюється серед обмеженої частини населення, або персоналу, яка представляє частину генеральної сукупності, а також при бракуванні продуктів харчування для отримання вибіркових даних щодо радіаційного забруднення.

Служби радіаційної безпеки та радіологічні підрозділи СЕС проводять лабораторний контроль, визначають питому активність об’єктів навколишнього середовища, продуктів харчування та води, а також вміст радіоактивних речовин в організмі персоналу та населення.

Засоби вимірювання для здійснення РК повинні мати допустиму похибку в енергетичних параметрах, що вимірюються, і щорічно проходити державну метрологічну перевірку.

В загальне поняття „радіаційний контроль ” входить чотири види контролю при проведенні будь-яких радіаційно небезпечних робіт: дозиметричний, радіометричний, індивідуальний дозиметричний контроль і спектрометричні вимірювання.

Відповідно до цього і всю апаратуру радіаційного контролю за своїм призначенням поділяють на чотири основні групи.

1 - дозиметричні прилади, призначені для вимірювання дози і потужності дози. До цієї групи відносяться також індикатори-сигналізатори для виявлення іонізуючих випромінювань і сигналізації про перевищення заданого порогу.

2 - радіометричні прилади, за допомогою яких визначають радіоактивне забруднення робочих поверхонь, устаткування, транспортних засобів, одягу, шкірних покривів та ін., а також питому активність продуктів, сировини, води і інших об'єктів навколишнього середовища.

3 - портативні дозиметри, призначені для визначення індивідуальної дози опромінювання за певний проміжок часу.

4 - спектрометричні установки, які дозволяють за спектром радіонукліду, характерному для кожного ізотопу, визначити його питому активність. В даний час спектрометричні установки визначають як гамма- так і бета-випромінюючі радіонукліди.

Вимірювання рівня радіоактивності проводиться непрямим шляхом з використанням різних методів: іонізаційного, сцинтиляційного, хімічного, калориметричного, фотографічного та ін.

В основі роботи дозиметричних і радіометричних приладів використовуються наступні методи індикації:

- іонізаційний, заснований на здатності цих випромінювань іонізувати будь-яке середовище, через яке вони проходять. Проходячи через детектор іонізуюче випромінювання створює іонізаційний струм, за виміром якого і судять про інтенсивність радіоактивних випромінювань.

- сцинтиляційний, заснований на реєстрації спалахів світла, що виникають під впливом іонізуючих випромінювань. За допомогою фотоелектронного помножувача вони перетворюються в електричний струм, інтенсивність якого пропорційна рівням радіації;

- люмінесцентний, базується на ефектах радіофотолюмінесценції (РФД) і радіотермолюмінесценції (ТЛД), що виникають під впливом радіації. Інтенсивність цих ефектів пропорційна дозі випромінювання, що падає на люмінофор;

- фотографічний – один з перших методів реєстрації іонізуючих випромінювань, заснований на властивості іонізуючих випромінювань засвічувати чутливий шар фотоплівки. Ступінь почорніння плівки пропорційний інтенсивності впливу на плівку іонізуючого випромінювання;

- хімічний – заснований на вимірюванні виходу радіаційно-хімічних реакцій, що виникають під впливом іонізуючих випромінювань в рідких або твердих хімічних системах. Як правило під впливом випромінювання змінюється інтенсивність забарвлення або колір деяких хімічних речовин, що можна зафіксувати при значних рівнях радіації;

- калориметричний базується на вимірюванні кількості теплоти, що виділяється в детекторі при поглинанні енергії іонізуючих випромінювань;

- біологічний – заснований на здатності іонізуючого випромінювання впливати на біологічні об'єкти. Зокрема, величину дози опромінювання визначають за рівнем смертності тварин, випадінням волосся, ступенем лейкопенії та ін. Цей метод не точний і менш чутливий в порівнянні з фізичними методами.

В розрахункових методах дозу опромінювання визначають шляхом математичних розрахунків. Цей метод використовується при визначенні дози від радіонуклідів, що потрапили усередину організму.

Принципова схема будь-якого дозиметричного і радіометричного приладу однакова (малюнок).



БЖ

1

4

2

5

3




Мал. Блок-схема дозиметричного або радіометричного приладу.

1 - іонізуюче випромінювання; 2 - детектор; 3 - реєструючий пристрій; 4 - блок живлення; 5 - свинцевий захист


Вона включає три обов'язкові блоки: детекторний пристрій (лічильник), реєструючий прилад і блок живлення. Крім того в приладі може бути безліч додаткових допоміжних блоків, пристроїв, систем (підсилювачі, перетворювачі, стабілізатори і ін.).

Нижче приводяться характеристики найпоширеніших дозиметричних і радіометричних приладів.

Радіометр-дозиметр гамма-бета випромінювань РКС-01 «Стора-ТУ» - призначений для вимірювання потужності еквівалентної дози і еквівалентної дози гамма- і рентгенівського випромінювань, а також поверхневої щільності потоку бета-часток. Діапазон вимірювання потужності дози – 0,1-999 мкЗв·год^-1, еквівалентної дози 0,001-9999 мкЗв·год^-1 з відносною похибкою вимірювань ±15-20%, щільність потоку бета-часток – 5 - 100000 част·хв^-1·см^-2 з відносною похибкою ±20%. Прилад має цифровий дисплей з підсвічуванням, звукову сигналізацію перевищення порогу вимірювання, автоматичне встановлення діапазонів вимірювання.

Радіометр-дозиметр гамма-бета випромінювань РКС 20-03 «Припять» призначений для оцінки гамма- фону і контролю радіаційної забрудненості поверхонь, а також питомої активності ¹³⁷Cs в харчових продуктах. Діапазон вимірювання потужності еквівалентної дози 0,1-199,9 мкЗв·год^-1, потужності експозиційної дози 0,01-19,99 мР·год^-1, щільність потоку бета-випромінювання 5-19990 част·хв^-1·см^-2 , питомої (об'ємної) активності – 1х10^-7 – 2х10^-5Кі·кг^-1, відносна похибка вимірювань ±25%.

Радіометр-дозиметр МКС-05 «Терра» призначений для вимірювання еквівалентної дози і потужності еквівалентної дози гамма- і рентгенівського випромінювань, а також поверхневої щільності потоку бета-часток.

Діапазон вимірювань еквівалентної дози – 0,001-9999 мкЗв·год^-1, потужності еквівалентної дози - 0,1-9999 мкЗв·год^-1, щільності потоку бета-часток - 10-100000 част·хв^-1·см^-2 при відносній похибці вимірювань ±15-20%. Має цифровий дисплей з підсвічуванням, автоматичне установлення діапазонів вимірювань, звукову сигналізацію встановлених порогів вимірювання.

Дозиметр-радіометр альфа-бета-гамма-випроміню-вання МКС-1117А – переносний високочутливий прилад з окремими блоками детектування. Призначений для вимірювання потужності еквівалентної, експозиційної і поглиненої в повітрі дози і щільності потоку альфа- і бета-випромінювання від забруднених поверхонь. Діапазон вимірювання: потужності експозиційної дози – 5-99990 мкР·год^-1, потужності еквівалентної дози – 0,05-999,9 мкЗв·год^-1, потужності поглиненої дози в повітрі – 0,05-999,9 мкЗв·год^-1. Похибка вимірювань – 15-20%. Має сигналізацію про перевищення граничних рівнів, комп'ютерний інтерфейс.

Індивідуальні термолюмінесцентні дозиметри ДТЛ-02, ДІ-ТЛ-Б на основі фтористого літію призначено для вимірювання індивідуальної еквівалентної дози гамма-випромінювання в діапазоні 20 мкЗв — 30 мЗв з енергією 0,015-3,0 МеВ.

Індивідуальні термолюмінесцентні дозиметри ДТГ-4, ТЛД-1011, ТЛД-500К та ін. призначені для вимірювання індивідуальної еквівалентної дози в діапазоні 20 мкЗв — 10 мЗв з похибкою вимірювань 15-30%.

Індивідуальний прямопоказуючий дозиметр гамма-випромінювань ИД-02(ДК-0,2) виконаний у вигляді олівця, призначено для вимірювання поглиненої дози за допомогою детектора у вигляді іонізаційної камери. Діапазон вимірювання – 20-200 мРад.

Індивідуальний дозиметр гамма-випромінювання ДКГ-05Д на основі кремнієвих напівпровідникових детекторів призначено для вимірювання еквівалентної дози в діапазоні 0,5 мкЗв - 15 Зв і потужності еквівалентної дози в діапазоні 1 мкЗв·год^-1 - 10 Зв·год^-1. Має звукову і світову сигналізацію перевищення порогу дози і потужності дози.

Індивідуальний дозиметр ДКГ-РМ-1603, виконаний у вигляді наручного годинника, призначено для вимірювання еквівалентної дози в діапазоні 1,0 мкЗв - 100 мЗв і потужності дози гамма-випромінювання в діапазоні 1 мкЗв·год^-1- 5,0 Зв·год^-1. Має звукову сигналізацію перевищення порогу дози і потужності дози. В якості детектора використовується газорозрядний лічильник.

Спектрометр енергії гамма-випромінювання СЕГ-001 «АКП-С»-150 призначений для визначення якісного і кількісного складу гамма- випромінюючих радіонуклідів в об'єктах навколишнього середовища, сільськогосподарської продукції, продуктах харчування, будівельних матеріалах, радіоактивних відходах і ін. В комплект входить персональний IBM – комп’ютер з принтером і програмне забезпечення. Мінімальна активність, що виміряється, для ¹³⁷Cs при експозиції 1 година складає 0,9 Бк·кг^-1 з похибкою 25%.

Спектрометр енергії бета-випромінювання СЕБ-01-150 призначений для вимірювання активності бета-випромінюючих радіонуклідів в об'єктах навколишнього середовища, продуктах харчування, воді та ін. В комплект входить персональний IBM –комп’ютер з принтером і програмне забезпечення. Діапазон вимірювання активності 0,1-10⁵ Бк. Мінімальна питома активність, що вимірюється, - 5-6 Бк·кг^-1. Одночасно дозволяє виміряти концентрацію ⁹⁰Sr і ¹³⁷Cs без використання методів радіохімічної або фізичної концентрації.

Радіометр радону РРА-01М-03 призначений для експресного вимірювання об'ємної активності ²²²Rn в повітрі і воді. Діапазон вимірювань 20-20 000 Бк·м^-3 з похибкою 20-30%. Тривалість одного виміру - 20 хв.

Альфа-бета-радіометр УМФ-2000 призначений для вимірювання сумарної альфа і бета-активності харчових продуктів і води після радіохімічної підготовки. Діапазон активностей, що виміряються, – 0,01-1000 Бк.


11. МЕДИЧНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА СТАНОМ ЗДОРОВ’Я ОСІБ, ЩО ПРАЦЮЮТЬ В СФЕРІ ДІЇ ІОНІЗУЮЧОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ


Іонізуюче випромінювання належить до числа несприятливих виробничих чинників і за певних умов може викликати зміни в стані здоров'я, а іноді і різноманітні захворювання.

У зв'язку з цим всі особи, що працюють з ДІВ (категорія А) незалежно від отриманих доз повинні проходити динамічне медичне спостереження.

Порядок медичного спостереження за особами, що працюють з несприятливими виробничими чинниками, в Україні регламентується наказом МОЗ України від 21.05.2007. № 246 «Про затвердження порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій».

У зв’язку з низькою вірогідністю променевих ушкоджень, в даний час задачі контролю за станом здоров’я осіб, професійно пов’язаних з іонізуючим випромінюванням, значно змінилися.

На сучасному етапі, коли дози опромінення професіоналів достатньо низькі основними з них є:

- загальна ретельна диспансеризація всіх осіб, що працюють з випромінюванням у відповідності з загально медичними принципами. Подібні спостереження дозволяють вивчити вплив низьких рівнів опромінення на загальну захворюваність, смертність і перебіг загально патологічних і фізіологічних процесів (запальні процеси, пухлини, вагітність, старіння і т.п.) і визначити можливість продовження контакту обстежених з джерелами випромінювання;

- об'єктивна діагностика субклінічних форм реакції організму на відносно невеликі дози опромінення;

- прогнозування і профілактика віддалених несприятливих наслідків опромінення, низькі рівні якого не створюють виразних безпосередніх ефектів;

- ретельний контроль за величиною внеску професійного опромінення в дозу опромінення популяції і визначення його можливого впливу на збільшення онкологічного і генетичного навантаження населення.

До основних категорій працівників, які проходять медичні огляди, належать медичні рентгенологи і радіологи, особи, що працюють на АЕС, рентген- і гамма-дефектографісти, дозиметристи, працівники радонових лабораторій та ін.

Медичне спостереження за персоналом включає попередні, під час влаштування на роботу, і періодичні щорічні медичні огляди.

Основними задачами попереднього медичного огляду є:

- недопущення до роботи осіб, контакт яких з ДІВ може викликати у них розлад здоров'я або загострити і погіршити перебіг існуючого захворювання;

- отримання первинних даних про стан здоров'я працюючих, необхідних для вирішення питань про характер і причину можливих подальших відхилень від норми.

На попередній медичний огляд осіб, що поступають на роботу, направляють відділи кадрів підприємств і установ.

Задачами періодичних медичних оглядів є:

- раннє розпізнавання і профілактика різних соматичних захворювань, у тому числі тих, що перешкоджають роботі з ДІВ;

- клінічна оцінка загального стану працюючих з ДІВ, обґрунтовування системи лікувально-профілактичних заходів;

- організація диспансерного спостереження за виявленими хворими і раціональне працевлаштування;

- своєчасне виявлення відхилень в стані здоров'я професійного характеру і надання необхідної допомоги.

З метою визначення контингентів осіб, які підлягають періодичному медичному огляду, представник СЕС спільно з представником адміністрації і профкому підприємства щорічно складає акт визначення контингенту осіб, що підлягають періодичним медичним оглядам. На підставі акту адміністрацією підприємства видається наказ про визначення осіб категорії А, а потім складається список працюючих з ДІВ, який підлягає узгодженню з органами держсаннагляду.

Попередні і періодичні медогляди осіб, що працюють з ДІВ, проводяться в обласних, міських та районних лікарнях затверджених наказом управліннями охорони здоров’я .

За наявності в області великої кількості підприємств з невеликою кількістю осіб, що працюють з ДІВ, доцільно проводити медичні огляди на базі однієї з крупних лікарень (обласної, міської), де є висококваліфіковані фахівці різного профілю, у тому числі з променевої патології.

При проведенні періодичного огляду заповнюється карта працівника, який підлягає медичному огляду, куди вносяться результати лабораторних і інструментальних методів дослідження і висновки фахівців. Там же позначається професійний маршрут і реєструються дози опромінення осіб, які обстежуються.

Після закінчення огляду на кожного працівника видається медична довідка для підприємства і заповнюється заключний акт за результатами періодичного медичного огляду працівника. В акт вносяться дані про кількість працівників, що пройшли огляд, виявлені соматичні захворювання, даються рекомендації щодо додаткового обстеження, лікування і проведення оздоровчих заходів.

Комісія щокварталу робить звіт перед органами держсаннагляду про результати огляду осіб, що працюють з ДІВ.

У разі виявлення патології, яка може бути пов'язана з опроміненням, пацієнтів направляють в клініку Харківського НДІ медичної радіології або в Український спеціалізований диспансер радіаційного захисту населення (м. Київ), де проводиться поглиблене обстеження, а при необхідності і лікування, встановлюється зв'язок виявленої патології з професійним опроміненням.

Відповідальність за своєчасне проходження періодичних медичних оглядів несе керівник підприємства, а за організацію і якість – керівник лікувально-профілактичної установи. Контроль повноти і своєчасності огляду здійснюють органи державного санітарного нагляду.


12. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБІТ З ЛІКВІДАЦІЇ

РАДІАЦІЙНИХ АВАРІЙ НА ВИРОБНИЦТВІ


Відповідно до Норм радіаційної безпеки України (НРБУ-97) радіаційною аварією вважається будь-яка непередбачена подія на об'єкті з радіаційною або радіаційно-ядерною технологією, при якій відбулася втрата регулюючого контролю над джерелом і у зв'язку з цим реальне (або потенційне) опромінювання людей.

Під визначення радіаційної аварії підпадає широкий спектр подій, пов'язаних з джерелами іонізуючих випромінювань, зокрема крадіжки і їх втрата, розгерметизація закритих джерел і ряд інших.

Всі радіаційні аварії поділяються на дві великі групи:

- аварії, що не супроводжуються радіоактивним забрудненням виробничих приміщень, проммайданчика об'єкта і навколишнього середовища;

- аварії, в результаті яких відбувається радіоактивне забруднення виробничих приміщень, проммайданчика об'єкта і навколишнього середовища.

В результаті аварій першої групи може відбуватися підвищене опромінення людини зовнішнім рентгенівським, гамма-, бета- і нейтронним випромінюванням.

До аварій другої групи відносяться аварії на об'єктах, де ведуться роботи з радіоактивними речовинами (РР) у відкритому виді, при розгерметизації закритих джерел гамма-, бета- і альфа-випромінювання, а також на складах РР і пунктах поховання радіоактивних відходів, де можливі викиди і скиди РР в навколишнє середовище.

За масштабом, тобто за розміром території і можливості опромінювання персоналу і населення, радіаційні аварії поділяються на два великі класи: промислові і комунальні.

При промислових радіаційних аваріях радіоактивне забруднення не виходить за межі виробничих приміщень і території проммайданчика, а аварійному опромінюванню може піддаватися тільки персонал.

При комунальних радіаційних аваріях радіоактивне забруднення розповсюджується на територію за межами об'єкту, отже аварійному опромінюванню може піддаватися населення, що проживає на цій території.

До промислових радіаційних аварій відносяться події, при яких відбуваються:

- втрата або крадіжка джерела випромінювання або захисного блоку з джерелом;

- випадання джерела із захисного блоку;

- розгерметизація джерела;

- руйнування або зниження якості радіаційного захисту захисного блоку з джерелом;

- несправність механізму переміщення джерела в блоці з положення «робота» в положення «зберігання»;

- переміщення або падіння блоку з джерелом з місця кріплення на устаткуванні;

- опромінювання персоналу або/і населення дозою, що перевищує нормативи, що діють;

- виявлення неврахованого джерела;

- радіоактивне забруднення устаткування, території підприємства або/і навколишнього середовища.

Вимоги, направлені на попередження радіаційних аварій, є комплексом технічних і організаційних заходів, які необхідно виконувати при експлуатації джерел іонізуючих випромінювань на підприємстві.

Придбання джерел і передача їх з одного підприємства на інше здійснюється тільки за спеціально оформленим замовленнях-заявках, узгоджених органами Держсаннагляду.

Важливим моментом є дотримання умов експлуатації джерел, передбачених технічними умовами - температури, вологості, запорошеності, механічних і хімічних впливів і ін. Необхідно дотримувати встановлені терміни експлуатації ДІВ і терміни їх заміни.

Всі джерела, що використовуються на підприємстві, повинні бути оприбутковані в прибутково-видатковому журналі. На підприємстві повинна бути схема розміщення їх на устаткуванні.

При розміщенні джерела в захисному блоці на технологічному устаткуванні необхідно регулярно перевіряти надійність кріплення блоку з реєстрацією в спеціальному журналі. Наявність джерела в захисному контейнері повинна регулярно контролюватися за допомогою дозиметричного приладу.

При роботі з рухомим джерелом у разі тимчасового припинення робіт джерело переводиться в неробочий стан з пломбуванням механізму переміщення. Наявність пломби необхідно регулярно контролювати. Стаціонарні джерела, які не експлуатуються, необхідно демонтувати і помістити в сховище.

Забороняється виймання джерела із захисного блоку, якщо це не передбачено технологічною інструкцією.

При роботі з джерелом в польових умовах необхідно переконатися в його наявності в захисному блоці.

Необхідно регулярно контролювати рівні випромінювань і наявність радіоактивної забрудненості поверхні захисного блоку з джерелом.

При закінченні терміну експлуатації джерела блок з джерелом повинен бути демонтований і поміщений в сховище для подальшого поховання на спеціальному могильнику об'єднання "Радон".

Зберігання джерел повинне здійснюватися на спеціальних складах (сховищах), що обладнуються підйомний-транспортними механізмами і охоронно-пожежною сигналізацією.

Транспортування джерел здійснюється тільки на спеціально обладнаному транспорті, оснащеному засобами ліквідації радіаційної аварії, пожежі, дозиметричною апаратурою. Спецтранспорт повинен мати санітарний паспорт на право перевезення РР, виданий органами Держсаннагляду.

Всі роботи, пов'язані з виготовленням, застосуванням, транспортуванням і похованням РР, повинні здійснюватися відповідно до інструкції з забезпечення радіаційної безпеки, узгодженої органами Держсаннагляду.

При роботах з РР, там де це необхідно, повинні використовуватися засоби індивідуального захисту персоналу, згідно табеля оснащення.

Дії персоналу при виникненні радіаційної аварії на підприємстві повинні бути визначені «Інструкцією з ліквідації радіаційної аварії».

У разі виникнення промислової радіаційної аварії адміністрація підприємства повинна негайно повідомити органи держсанепідслужби і Держкомітету ядерного регулювання. У разі пропажі джерела інформуються також органи внутрішніх справ.

У свою чергу органи держсанепідслужби про виникнення радіаційної аварії протягом доби інформують Мінохоронздоров'я України.

До прибуття представників регулюючих органів на місті аварії адміністрації підприємства необхідно провести всі екстрені заходи для її локалізації і запобігання переопромінення персоналу.

Для розслідування причин виникнення аварії і ліквідації її наслідків наказом по підприємству створюється комісія під головуванням технічного директора або його заступника. До складу комісії включаються представники регулюючих органів, з участю і під контролем яких проводиться ліквідація наслідків аварії.

Комісія встановлює причину аварії, визначає винних осіб за виникнення аварії, а також намічає заходи щодо її ліквідації. Комісія дає рекомендації адміністрації підприємства, направлені на запобігання подібних аварій в майбутньому.

Всі роботи, пов'язані з ліквідацією техногенних радіаційних аварій, виконуються персоналом аварійного об'єкту, а також спеціально підготовленими аварійними бригадами, до складу яких можуть входити дозиметричні аварійні групи, пожежні команди, бригади для проведення ремонтних і відновлювальних робіт, водії транспортних засобів і ін.

При проведенні заходів, направлених на ліквідацію радіаційної аварії і її наслідків, основне завдання полягає в тому, щоб в найкоротший термін вирішити наступні завдання:

- запобігти можливості подальшої дії іонізуючого випромінювання на персонал підприємства;

- виявити всі можливі вогнища забруднення і уточнити можливі шляхи розповсюдження радіоактивного забруднення;

- запобігти розповсюдженню РР в навколишнє середовище;

- ліквідувати причину радіаційної аварії;

- усунути наслідки радіаційної аварії;

- забезпечити медичну допомогу особам, що постраждали.

Ліквідація аварії проводиться за спеціальним дозволом (наряд-допуск), в якому визначається максимально можлива тривалість роботи, необхідність використання додаткових засобів індивідуального захисту, вказуються прізвища членів аварійної бригади і особи, відповідальної за виконання робіт.

В процесі проведення робіт аварійний персонал повинен бути проінформований про можливі дози опромінювання і ризик для здоров'я в результаті отриманих доз.

Для підвищення стійкості організму до дії іонізуючого випромінювання у разі потреби персонал забезпечується профілактичними протипроменевими препаратами.

Аварійні роботи, в яких отримана доза опромінювання персоналом може перевищити 50 мЗв, проводяться тільки при дотриманні наступних умов:

- персонал, що залучається до робіт, повинен дати письмову згоду на добровільну участь в аварійних роботах;

- добровольці повинні пройти медичне обстеження і не мати медичних протипоказань до роботи з джерелами іонізуючих випромінювань;

- кожен з залучених до ліквідації радіаційної аварії повинен бути проінформований про можливі наслідки опромінювання для здоров'я;

- всі члени аварійної бригади повинні пройти спеціальну підготовку і володіти навичками ліквідації радіаційної аварії;

- члени бригади повинні бути застраховані для відшкодування можливого збитку при втраті здоров'я або життя в процесі проведення радіаційно-небезпечних робіт.

Відповідальність за ліквідацію радіаційної аварії і її наслідків, а також за збиток, заподіяний аварією, несе адміністрація підприємства, в якому відбулася аварія.

У разі крадіжки або втрати джерела всі заходи повинні бути направлені на негайний пошук джерела випромінювання. З цією метою створюється пошукова група з можливою участю працівника санепідслужби. Група повинна бути забезпечена індивідуальними дозиметрам, пошуковими радіометрами типу СРП-68-01 і ін., а також засобами індивідуального захисту і дистанційним інструментарієм. При необхідності можна використовувати пересувну радіологічну лабораторію (ПРЛ).

При виявленні джерела проводиться вимірювання гамма-фону місцевості і встановлюються найбільш сприятливі в радіаційному відношенні підходи до джерела. За допомогою дистанційного інструментарію джерело переноситься в захисний контейнер і транспортується в сховище підприємства.

У випадку, якщо джерело не знайдене, рішення про припинення робіт з його пошуку ухвалюється комісією за узгодженням з органами санепідслужби і внутрішніх справ.

Особи, що при ліквідації наслідків аварії отримали великі дози опромінювання і клінічні прояви, для встановлення причинно-наслідкового зв'язку виникнення захворювань направляють до спеціалізованих медичних установ України – Київський республіканський диспансер радіаційного захисту, Український НДІ радіаційної медицини і Харківський НДІ медрадіології.

Після ліквідації аварії, комісією складається акт розслідування. У акті приводиться опис аварії, проведені заходи щодо її локалізації і ліквідації, дані про дози опромінювання персоналу, рівні радіоактивної забрудненості, відомості про наслідки, висновки і пропозиції з подальшого попередження аварій.

Акт розслідування представляється у вищі органи, а також в Мінохоронздоров'я і Держкомітет ядерного регулювання України.


13. МЕДИЧНІ ТА ЕКОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ

ЧОРНОБИЛЬСКОЇ КАТАСТРОФИ


26 квітня 1986 року за 140 км від столиці України м. Києва, відбулася найбільша радіоекологічна катастрофа. Причиною катастрофи став вибух і радіаційна аварія на 4 енергоблоці Чорнобильської АЕС.

Під час вибуху і подальшого за ним викиду радіонуклідів, який тривав близько двох тижнів, в атмосферу потрапило близько 50 млн. Кюрі радіоактивних речовин. Склад викиду в цілому відповідав ізотопній структурі палива в реакторі, в якому переважали короткоіснуючі радіонукліди, в першу чергу ¹³¹J. З довгоіснуючіх переважав ¹³⁷Cs, якого було викинуто 1 млн. Кюрі. ⁹⁰Sr було значне менше.

У зв'язку з мінливістю метеоумов у період викиду радіоактивні опади були зареєстровані на відстані більш, як за 2 тис. км від місця аварії, торкнувши в тому або іншому ступені території принаймні 20 держав. В Білорусі, України і Росії, що потерпіли найбільше, було забрудненню ¹³⁷Cs з щільністю випадання понад 1 Кі·км^-2 територію більше 131 тис.км² з населенням близько 4 млн. осіб, у тому числі близько 1 млн. дітей. В Україні ці цифри складають 42,5 тис. км² і більше 1,5 млн. осіб відповідно. Істотне забруднення зазнали водоймища басейну р. Дніпро.

Безпосереднім результатом цієї аварії стало опромінення осіб, які брали участь в гасінні пожежі і в аварійних роботах на АЕС. За інформаційними матеріалами 1986 року 237 чоловік захворіли гострою променевою хворобою, з них в перші місяці після аварії померло 28 чоловік (крім того, 3 особи померли в результаті травм і опіків), близько 2 тисяч чоловік отримало місцеві променеві ураження.

Згідно з законодавством, прийнятим в Україні, в даний час до постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС належать: особи, що брали участь у ліквідації аварії на проммайданчику і в 30-км зоні (340 тис. чоловік), евакуйоване і відселене населення (близько 150 тис. чоловік) і населення, що проживає на забрудненій території (близько 2,1 млн. чоловік).

В результаті аналізу радіаційної обстановки на території України і доз опромінення населення встановлено, що близько 30% сумарної (70-річної) «аварійної дози» було реалізовано в перші два місяці після аварії. В основному це доза на щитовидну залозу за рахунок ізотопів йоду.

Станом на 01.01.2001 року на обліку в лікувально-профілактичних закладах України перебувало більш 2,5 млн. осіб, які зазнали впливу наслідків Чорнобильської катастрофи, з них 79,7% - дорослі та підлітки та 20,3% - діти.

Профілактичні огляди потерпілих свідчать про те, що серед оглянутих в 2000 році дорослих та підлітків виявлено 84,8% хворих і серед дітей 76,1% хворих. Кількість хворих щорічно збільшується. Серед дорослих та підлітків кількість хворих в 2000 році в порівнянні з 1987 роком збільшилась в 2,3 рази, а серед дітей – на 87%.

Серед „ліквідаторів” кількість хворих складає 91,5%. В порівнянні з 1987 роком кількість захворілих зросла в 1,2 рази. В 4 рази збільшилась кількість хворих серед дітей, які народились від батьків, що постраждали внаслідок катастрофи.

Слід відзначити, що найбільші темпи росту серед новоутворень складають злоякісні пухлини. За п’ятнадцять років захворюваність злоякісними пухлинами зросла в 2,3 рази і дорівнює 35,9 на 10 тис. потерпілих в 2000 році проти 15,3 у 1987.

У потерпілих дітей за 1987-2000 роки захворюваність зросла в 3,0 рази и склала в 2000 році 1367,2 на 1000 дітей проти 455,4 - в 1987 році.

З усіх хвороб найбільші темпи зростання зареєстровані з новоутворень – в 7 разів, розладів психіки – в 2,1 рази, хвороб сечостатевої системи – в 6,9 рази, вроджених аномалій розвитку – в 6,9 рази.

За 15 років після аварії визнано інвалідами внаслідок аварії на ЧАЕС 91885 осіб. Серед основних причин первинної інвалідності звертає на себе увагу зростання новоутворень в 2 рази, у тому числі злоякісних.

Одночасно, за 15 років, майже в 2,2 рази зріс і показник смертності населення , що потерпіло внаслідок аварії, який у 2000 році склав 14,3 на 1000 потерпілих.

В структурі смертності дорослих та підлітків перше місце посідають хвороби систем кровообігу (65,5%), на другому – злоякісні новоутворення (12,6%), на третьому – органи дихання (4,9%).

В зв’язку з Чорнобильською аварією в Україні була прийнята концепція безпечного проживання, в розробці якої приймали участь відомі вчені України – академіки В.Г. Барьяхтар, Д.М. Гродзинський, В.Г.Пінчук та інші.

Основна ідея концепції складається з введення значення індивідуальної дози опромінення населення – 1 мЗв·рік^-1, що складає 70 мЗв за життя для критичної групи населення. При цьому отримана доза 70 мЗв (7 бер) вважається безпечною, при якій умови проживання та трудова діяльність не потребує ніяких обмежень.

У випадку, якщо річна доза опромінення перевищить 1 мЗв·рік^-1, необхідно проводити захисні заходи.

Згідно з концепцією безпечного проживання та відповідно до Закону України «Про правовий режим території, що піддалася радіоактивному забрудненню в результаті Чорнобильської катастрофи» (1991г.) вся територія України, що забруднена радіоактивними речовинами в результаті Чорнобильської аварії, поділяється на чотири зони:

1. Зона відчуження – територія, з якою була проведена евакуація населення в 1986 році;

2. Зона безумовного (обов'язкового) відселення – територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15 Кі·км^-2 і вище, стронцію – від 3,0 Кі·км^-2 і вище і плутонію – від 0,1 Кі·км^-2 і вище, де доза опромінення людини може скласти 5,0 мЗв на рік понад доаварійну дозу;

3. Зона гарантованого добровільного відселення – територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію 5-15 Кі·км^-2, стронцію – 0,15-3,0 Кі·км^-2, плутонію – 0,01-0,1 Кі·км^-2, де доза опромінення людини може перевищити 1,0 мЗв на рік понад доаварійну дозу.

4. Зона посиленого радіоекологічного контролю – територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію – 1,0-5,0 Кі·км^-2, стронцію – 0,02-0,15 Кі·км^-2, плутонію – 0,005-0,01 Кі·км^-2, де доза опромінення людини може перевищити 0,5 мЗв на рік понад доаварійну дозу.


14. ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ В УМОВАХ

РАДІАЦІЙНОЇ АВАРІЇ


При радіаційній аварії з викидом РР в навколишнє середовище радіація на організм людини може впливати двома шляхами: зовні (зовнішнє опромінення) і з середини (внутрішнє опромінення).

Зовнішнє опромінення залежить від ряду чинників: режиму поведінки на забрудненій території, виробничої діяльності (робота в полі або в приміщенні), часу знаходження на території населеного пункту та ін. Індивідуальна доза зовнішнього опромінення формується для кожної конкретної людини як сума доз, що отримана в кожній точці за визначений час. Тому, оптимальний метод визначення індивідуальних доз опромінення – це використання індивідуальних дозиметрів.

Доза зовнішнього опромінення залежить також від щільності забруднення території і від захисних властивостей будівель, споруд і транспортних засобів, в яких знаходилась людина під час аварії (табл. 11).

Таблиця 11

КОЕФІЦІЄНТИ ОСЛАБЛЕННЯ ГАММА-ВИПРОМІНЮ-ВАННЯ БУДІВЛЯМИ І ТРАНСПОРТНИМИ ЗАСОБАМИ

№№	Тип будівлі і транспортного засобу	Коефіцієнт ослаблення
1.	Дерев'яний одноповерховий будинок	2
2.	Дерев'яний 2-о поверховий будинок	4
3.	Виробнича будівля	7
4.	Цегляний одноповерховий будинок	10
5.	Цегляний 2-о поверховий будинок	20
6.	Цегляний 3-5 поверховий будинок	30
7.	Цегляний багатоповерховий будинок	50
8.	Залізобетонний будинок	50
9.	Масивна кам'яна споруда	50-100
10.	Легковий автомобіль	2

На забруднених територіях при загрозі зовнішнього опромінення необхідно скоротити до мінімуму перебування на відкритому повітрі. В приміщеннях не обхідно проводити систематичне вологе прибирання. В періоди підвищеного радіаційного впливу слід ретельно дотримуватись правил особистої гігієни: мити руки перед їжею, щодня митися під душем, уникати вживання косметики, обмежувати або виключити куріння. Під час дощу не слід знаходитися під забрудненими, особливо хвойними деревами. При необхідності роботи на вулиці обов'язково користуватися респіраторами, протигазами, ватяно-марлевими пов'язками.

Для видалення радіоактивних речовин з поверхні необхідно проводити дезактивацію.

Ефективність дезактивації залежить від щільності забруднення, характеру поверхні матеріалу, що дезактивується, розчинності радіонуклідів, часу, що пройшов з моменту забруднення. Чим раніше почата дезактивація, тим вона ефективніша.

Існують механічні, хімічні і фізико-хімічні методи дезактивації.

При хімічному методі радіоактивні речовини розчиняють або зв'язують в комплексні сполуки, після чого їх видаляють механічним способом. Для цього застосовують різні хімічні розчини – соляну і азотну кислоту, дихлоретан, бензин, гас, комплексоутворювачі – лимонну або щавлеву кислоти, гексаметофосфат натрію і ін.

Найчастіше застосовують фізико-хімічний метод дезактивації – змивання радіоактивних речовин розчинниками і поверхнево-активними речовинами - милом, миючими і пральними порошками. Стіни, двері і вікна будівель обмивають струменем води з шлангу під тиском. Для видалення радіоактивно забрудненої води споруджують відвідні канали і ями, які після закінчення робіт засипають землею.

З побутових предметів пил видаляють пилососом, а потім проводять вологе прибирання в приміщенні. Килими вибивають на вулиці з навітряного боку.

Транспортні засоби дезактивують на спеціальних майданчиках дезактивації, промиваючи водою з шлангу під тиском, а потім ретельно протирають гасом, ацетоном, розчином мила або прального порошку.

Дезактивація тіла людини проводиться в декілька прийомів: спочатку водою з милом, потім розчинами, що дезактивують. Волосся, забруднене РР, миється шампунем з додаванням 3% розчину лимонної кислоти. При попаданні радіоактивних речовин в рот його необхідно декілька раз прополоскати теплою водою, зуби почистити зубною пастою, після чого прополоскати 3% розчином лимонної кислоти.

Дезактивація домашніх тварин проводиться сухим і вологим способом. Суха обробка здійснюється за допомогою пилососа або стрижки. Волога обробка проводиться шляхом обмивання тварини теплими миючими засобами, а потім чистою водою. При цьому поєднання сухої і вологої дезактивації э найефективнішим.

Дезактивація харчових сільськогосподарських продуктів здійснюється шляхом промивання в проточній воді, а також видаленням верхнього шару продукту, який піддався радіоактивному забрудненню.

Внутрішнє опромінення людини відбувається при попаданні радіонуклідів в організм через органи дихання з повітрям або через шлунково-кишковий тракт.

Профілактика внутрішнього опромінення проводиться за допомогою індивідуальних засобів захисту (протигази, респіратори, ватяно-марлеві пов'язки).

Для профілактики накопичення радіоактивного йоду в організмі використовується стабільний йод, що є конкурентом радіоактивному йоду і не дає йому накопичуватися в органах, головним чином в щитовидній залозі. Максимальний захисний ефект при вживанні стабільного йоду досягається, якщо прийом здійснюється заздалегідь. Ефективність йодної профілактики в залежності від часу вживання стабільного йоду надана в таблиці 12.

Таблиця 12

ЕФЕКТИВНІСТЬ ЙОДНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ

Час прийому препаратів йоду	% захисту
За 6 годин до інгаляції	100
В період інгаляції	90
Через 2 години після інгаляції	10
Через 6 годин після інгаляції	2

Дозування препаратів стабільного калію йодиду для дорослих складає 130 мг, для дітей – 65 мг на добу. Препарати вживаються протягом всього періоду викидів, але не більш 10 діб для дорослих та не більше 2 діб для вагітних жінок і дітей до 3-х років.

Окрім препаратів стабільного йоду рекомендується вживати в їжу продукти, що у великій кількості містять йод (морська капуста, волоські горіхи і ін.).

Головним завданням попередження внутрішнього опромінення є зменшення, а ще краще виключення з раціону харчування забруднених продуктів. Забруднені продукти після очищення зовнішнього шару необхідно піддати кулінарній обробці, при якій радіонукліди перейдуть у відвар.

Радіонукліди, що потрапили в організм, можна виводити за допомогою спеціальних фармпрепаратів. Крім того є цілий ряд лікарських препаратів, так званих радіопротекторів, які підвищують стійкість організму до впливу іонізуючих випромінювань. Найбільший інтерес представляють меркапталкіламіни, амінодисульфіди, тіозоліди та ін. Найбільший захисний ефект вони проявляють при введенні їх в організм безпосередньо перед опромінюванням. Деякі радіопротектори є сильними антиоксидантами.

В даний час, у зв'язку з високою токсичністю радіопротекторів, вони ще не знайшли широке використання в практиці. В той же час дослідження в цьому напрямі продовжуються.


ТЕСТИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ