Володимир Мельниченко Тарас Шевченко
| Вид материала | Документы |
Содержание«Свято виконав місію...» |
- Володимир Мельниченко Українська душа Москви, 10720kb.
- Володимир Мельниченко Шевченківська Москва, 5190.32kb.
- Тема: Т. Г. Шевченко співець краси рідного краю, 30.33kb.
- Тарас Шевченко "Зоре моя вечірняя", 110.38kb.
- Тарас Григорович Шевченко для українського народу І які життєві урок, 332.9kb.
- Какое отношение акын Тарази имеет к Тарасу Шевченко, 230.36kb.
- Тарас Шевченко народився 9 березня 1814, 335.74kb.
- План I. Богатство поэтического языка шевченко. II. Тарас григорьевич шевченко и русская, 443.56kb.
- Тарас Шевченко "І мертвим, І живим, І ненародженим землякам моїм, 95.01kb.
- Тема: Тарас Шевченко – геніальний поет, мислитель, пророк національного відродження, 615.83kb.
«Свято виконав місію...»
Труну з прахом Шевченка супроводжували Григорій Честахівський і Олександр Лазаревський. Останній писав: «Г.Н. Ч-ий был главным распорядителем проводов и похорон, а пишущий эти строки был лишь его, так сказать, помощником».
Український художник Григорій Миколайович Честахівський (1820—1893) народився 1820 року в посаді Нова Прага Олександрівського повіту Херсонської губернії (тепер Кіровоградської області) в родині військового поселенця. Навчався в Академії мистецтв у Петербурзі, познайомився з Шевченком у 1844 році, коли вони разом працювали під керівництвом Карла Брюллова. Григорій Миколайович відразу захопився поетом і обожнював його. Честахівський найкраще виявив себе художником-копіїстом і не залишив помітного сліду в історії українського малярства. Проте він увійшов назавжди в історію України людиною, яка свято виконала останній заповіт Кобзаря — перевезти його прах в Україну.
Стосунки Честахівського і Шевченка відновилися після приїзду поета з Москви в Петербург навесні 1858 року. Олександр Лазаревський згадував: «С переселением Шевченка в Петербург... в круг его близких знакомых скоро вошёл Г.Н. Честаховский. Сближение последовало сначала на задушевном пении Честаховским малорусских песен, а затем горячая привязанность певца к поэту была последним оценена, и Г.Н. Честаховский стал одним из частых и желанных посетителей Шевченка, когда последний зажил своим хозяйством в здании Академии Художеств».
Григорій Честахівський любив співати в колі друзів, і Шевченко приєднувався до нього: «Йому подобалося моє виконання, і він вважав, що я співав серцем, — згадував Честахівський. — Це він мені казав! Мені. Та що мій спів порівняно з тим, як він сам співав!» Григорій Миколайович швидко став одним із найближчих друзів Шевченка. Про їх душевну близькість свідчать дві прижиттєві фотографії поета, на яких він зображений із Честахівським. Тарас Григорович тепло ставився до Честахівського, називав його «Грицем», любив, коли він був поруч. Збереглася Шевченкова записка Честахівському, написана 18 травня 1858 року, коли в Петербурзі був Михайло Щепкін: «Грицю! Як хочете побачить старого Щепкіна, актера, й матимете час, то приходьте в 7 часов к Лазаревському. Т.Шевченко». Поет подарував Честахівському «Кобзар» 1860 року: «Козакові Грицеві Честахівському. Кобзар Тарас.».
Після Шевченкової смерті Честахівський виконав олією картини, що зображують різні моменти похорону Шевченка: «Селянин біля домовини Т.Г. Шевченка», «Домовина Т.Г. Шевченка в дорозі», «Домовина Т.Г. Шевченка в церкві» та ряд малюнків, присвячених поетові. Разом з іншим поетовим другом Зосимом Недоборовським зробив опис малюнків, фотографій, офортів і речей поета.
У списку, зробленому Честахівським, в розділі «Фотографії з натури» читаємо: «Малоросійський актор Михайло Семенович Щепкін, друг задушевний Кобзаря Шевченка. Подарував Кобзарю сам Щепкін». Отже, Честахівський добре знав про задушевні стосунки Шевченка й Щепкіна. Цікаво й те, що він вважав Михайла Семеновича українським артистом. У колекції Шевченка зберігався й портрет Михайла Щепкіна.
Окремі з документів і речей Шевченка Честахівський зберігав особисто і пізніше передав надійним людям — українському художнику, мистецтвознавцеві й етнографу Опанасу Сластіону та до музею старожитностей Василя Тарновського. Серед них були плани і проекти хати, яку хотів собі збудувати Шевченко; оригінал посмертної маски поета; малярське приладдя Шевченка з мольбертом, палітрою і т.ін., яке Честахівський врятував під час розпродажу поетових речей. Передав він і подарований йому Кобзар 1860 року з автографом Шевченка, собі залишив на згадку лише таке саме видання з власноручними правками поета та кілька фотографій. Нарешті, як пише Зінаїда Тарахан-Береза, свідчення Честахівського є сьогодні «найглибшим джерелом для розкриття історії перевезення праху Т.Г. Шевченка із Петербурга на Україну та поховання його в Каневі».
Саме йому — Григорію Честахівському — петербурзька громада українців («люба Громадонька Українська») довірила перевезення праху Кобзаря в Україну. Найкраще сказав про це його помічник у всенародній справі Олександр Лазаревський: «Лучше Г.Н. Честаховского для этого трудно было и придумать. На него и указали ближайшие друзья поэта. Можно сказать, что Честаховский с в я т о исполнил возложенную на него миссию». Іван Драч називає Грицька Честахівського «буйною головою» і вільно та красиво пише: «Дивне прізвище для степового херсонського чоловіка, одчай-душі козацької. Може, десь генеалогія веде аж до «Матки Боскої Ченстаховської»! Але ж затятий який! Коли б не він, не мали б ми Шевченкової гори в такому варіанті».
Надійний помічник Честахівського у виконанні Шевченкового заповіту відомий український історик Олександр Матвійович Лазаревський (1834—1902) був п’ятим з шести братів Лазаревських. Він познайомився з Шевченком 19 березня 1858 року, будучи студентом останнього курсу Петербурзького університету. В цей день Шевченко записав у щоденнику: «... С М.Лазаревским поехали к Василю Лазаревскому. На удивление симпатические люди эти прекрасные братья Лазаревские, и все шесть братьев как один замечательная редкость...» Зі свого боку, Олександр Лазаревський згадував про Шевченка: «Якесь легке й світле було враження від спілкування з цією людиною». Відразу після поетової смерті Олександр Лазаревський написав статтю «Последний день жизни Т.Г. Шевченко», яку було опубліковано в петербурзькій газеті «Северная пчела» вже 28 лютого 1861 року. Зокрема, писав у ній, що в присутності Василя Лазаревського «Тарас Григорьевич начал говорить, как бы хотелось ему побывать на родине и что весной поедет он в Украйну... родной воздух восстановит его здоровье. “От якби додому, там би я, може одужав”. Несколько раз повторял он, как не хочется ему умирать».
Шевченко подарував Лазаревському «Кобзар» 1860 року: «Чистому серцем доброму козакові Александру Лазаревському». Цю дорогоцінну книгу Лазаревський передав своєму сину, тепер вона зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка. Олександр Лазаревський з 1880 року жив і працював у Києві. Він увійшов у шевченкознавство винятково цінним свідченням про перебування домовини з прахом Тараса Шевченка в Москві, про що й розповімо тепер.