Зміст

Вид материала

Документы

Содержание Таблиця 3.2 Результати оцінки конкурентоспроможності м'ясопереробних підприємств Запорізької області

Подобный материал:

• Єрьомін Розміщення продуктивних сил Зміст, 1769.51kb.
• Міністерство освіти І науки україни перечинський професійний ліцей, 202.74kb.
• Організація та зміст навчально –в виховної роботи у днз, 81.03kb.
• Збірник державних стандартів, 1247.56kb.
• Зміст І порядок розроблення виробничої програми підрозділів виробнича програма, 128.75kb.
• Зміст І порядок розроблення виробничої програми підрозділів виробнича програма, 127.69kb.
• Процеси прийняття рішення І управління зміст процесу управління, 283.85kb.
• Поняття та зміст комунального управління, 500.89kb.
• Завдання та зміст виробничої програми підприємства Показники виробничої програми підприємства, 123.69kb.
• План Поняття та зміст юридична деонтологія > Юридична діяльність: поняття та зміст, 476.58kb.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

По-третє, використані показники ефективності виробничої діяльності, фінансового становища підприємства та ефективності організації виробництва й просування товару залежать від співвідношення й пропорцій величин, використаних при їхньому розрахунку, що не відображає різноманітні положення підприємств на ринку, різноманітних обсягів виробництва та інтенсивності комерційної діяльності. Оскільки показники відносні, на них впливає лише співвідношення позицій балансу та економічних характеристик, при цьому реальний ринковий потенціал підприємства не береться до уваги. Таким чином, значення показників можуть бути однаковими як у реального лідера ринку, так і у дрібнотоварного виробника із незначною долею ринку, що помітно не впливає на ринкову ситуацію, або ж навіть такого, який не бере участі у конкурентній боротьбі.

По-четверте, використання в розрахунку критеріїв конкурентоспроможності не абсолютних значень показників, а відносних, нівелює реальний стан речей, коли, наприклад, показники, оцінюванні «вище за середній рівень» можуть суттєво відрізнятися між собою по різних підприємствах, що є важливою якісною характеристикою, а у підсумку переводу у відносні величини вони будуть прирівняні. При цьому, у випадку, коли показники декількох підприємств будуть віднесені до одного рівня, що узагальнює показник конкурентоспроможності даних підприємств буде однаковою, що лишає сенсу проведення аналізу.

Крім розглянутих недоліків, властивих, на наш погляд, самій методиці, на недоцільність її застосування для оцінки конкурентоспроможності м’ясопереробних підприємств буде впливати та обставина, що складовою частиною методики є інтегральний показник конкурентоспроможності товару, неможливість застосування якого для м’ясопереробних підприємств була обґрунтована нами вище.

Незважаючи на те, що розглянута методика, основана на теорії ефективної конкуренції, не може бути використана нами для оцінки конкурентоспроможності м’ясопереробних підприємств, окремі її положення заслуговують уваги.

По-перше, покладений в основу методики принцип розрахунку показників ефективності виробництва і збуту та фінансового положення підприємства може використовуватися для прийняття управлінських рішень з питань забезпечення конкурентоспроможності окремого підприємства, на основі аналізу динаміки показників і відзначення причин негативних змін.

По-друге, очевидно, що оцінка конкурентоспроможності підприємства галузі повинна проводитись на основі аналізу внутрішніх факторів, що забезпечують діяльність підприємства на ринку, та оцінку ефективності їх використання.

Критичний аналіз розглянутих методик оцінки конкурентоспроможності підприємства дозволяє нам запропонувати використовувати для оцінки конкурентоспроможності м'ясопереробних підприємств методику, засновану на використанні двох критеріїв – частці підприємств на ринку, як зовнішньої характеристики конкурентоздатності підприємства, і рентабельності підприємств, як внутрішньої характеристики конкурентоспроможності.

Обґрунтованість розгляду частки підприємства на ринку як критерію конкурентоспроможності підприємства була підтверджена нами вище, а доцільність застосування, як другий критерій, показника рентабельності підприємства обґрунтована наступними обставинами.

По-перше, можливість одержання прибутку в умовах конкурентної ситуації свідчить про здатність підприємства здійснювати виробництво й збут конкурентоспроможної продукції.

По-друге, одержання прибутку свідчить про можливість підприємства вести розширене відтворення на основі збільшення й модернізації виробничих потужностей, удосконалення продукції, поліпшення забезпеченості факторами виробництва, тобто свідчить про можливості динамічного росту підприємства. Дана обставина здобуває особливе значення в контексті того, що конкурентоспроможність підприємства, як було встановлено нами, є динамічною категорією й свідчить про здатність підприємства реагувати на різні зміни в перспективі.

По-третє, відносний показник рентабельності має більше значення, ніж абсолютний показник прибутку, оскільки свідчить про економічну ефективність підприємства. При цьому очевидний недолік відносних показників – відсутність обліку різниць потенціалів підприємств, в запропонованій нами методиці повністю компенсується використанням показника ринкової частки. Очевидно, що при однаковому рівні рентабельності більший прибуток, а, насамперед, велику можливість росту, будуть мати підприємства, що займають більшу частку ринку.

По-четверте, рівень рентабельності є узагальнюючим показником, що свідчить, з одного боку, про ефективність організації та керування виробництвом, та, з іншого боку, про стійкість підприємства в системі взаємин з різними об'єктами зовнішнього середовища.

Обгрунтовуючи свій підхід виходили з того, що М. Портер [114,с.55-56,59], теж вважав, що будь-яка конкурентна перевага прямо пов'язане з одержанням прибутку, оскільки «кінцева цінність, створена фірмою, визначається тим, скільки клієнти готові заплатити за товар або послуги… якщо ця сума перевищує сукупні витрати на всю необхідну діяльність, фірма рентабельна». С.О. Тивончук, М.В. Калінчик [145] також відзначають з цього приводу, що «комерційний успіх будь-якого підприємства протягом тривалого часу визначається стійким одержанням прибутку за допомогою реалізації споживачам виробленої продукції (послуг), і полягає в умінні добитись того, щоб покупці в умовах конкуренції віддавали переваги саме даній продукції». К.В. Щиборщ [169, с.30] з контексту, практично ототожнює поняття конкурентоспроможність і ефективність, відзначаючи, що «ринкова сила» підприємства залежить від ряду факторів ефективності ведення бізнесу компанії, які є перевагами в порівнянні з конкурентами... за рахунок своїх ринкових переваг підприємство одержує можливість... в кінцевому підсумку підвищити свої кінцеві фінансові результати (величину чистого прибутку)».

Приведені нами аргументи і обставини, що їх підтверджують, дозволяють у достатньому ступені обґрунтовано стверджувати, що використання двох критеріїв конкурентоспроможності – частки ринку й рівня рентабельності – досить для оцінки конкурентоспроможності м'ясопереробних підприємств.

Найбільш конкурентоспроможними в цьому випадку будуть підприємства, що мають найвищі значення даних критеріїв. При цьому аналіз може проводитися у двомірній системі координат за допомогою графічних методів, із вказівкою положення досліджуваних підприємств галузі на основі значень критеріїв оцінки. Запропонована нами методика оцінки конкурентоспроможності м'ясопереробних підприємств буде мати більшу обґрунтованість при проведенні аналізу в динаміці, що дозволить виявити зміну позицій підприємств по тих або інших критеріях.

Разом з тим, необхідно відзначити, що при аналізі конкурентоспроможності окремого підприємства для вироблення обґрунтованих управлінських рішень необхідно використати більш широкий набір показників, що характеризують стан факторів конкурентоспроможності підприємства, і зіставлення їх у динаміку. Відповідна методика буде запропонована нами далі.

Для проведення оцінки конкурентоспроможності м'ясопереробних підприємств на основі запропонованої методики нами було запропоновано п’ять підприємств, обсяг виробництва всіх видів м'ясної продукції у фактичних цінах, на які становить близько 80% сукупного виробництва по Запорізькій області.

Незважаючи на те, що в другому розділі даної роботи нами була обстежена сукупність підприємств виробників м'ясної продукції на предмет обсягів виробництва кожного виду продукції, проведення аналізу по всій сукупності не видається можливим у зв’язку з тим, що на даних підприємствах виробництво м'ясної продукції є побічним або підсобним і при цьому здійснюється валовий облік затрат і фінансових результатів по всіх видах діяльності, що не дозволяє виявити показник економічної ефективності, що ставиться тільки до виробництва м'ясної продукції.

Однак, та обставина, що обсяги виробництва на даних підприємствах незначні, і кожне з них окремо не здійснює який-небудь вплив на конкуренцію в галузі, на наш погляд, цілком обґрунтоване проведення оцінки конкурентоспроможності тільки ведучих спеціалізованих м'ясопереробних підприємств.

Крім того, вибір як об'єкта дослідження тільки спеціалізованих м'ясопереробних підприємств пояснюється неефективністю так званої «малої переробки» і, отже, її безперспективністю й неконкурентноздатністю.

У табл. 3.2 наведені результати оцінки м'ясопереробних підприємств за запропонованими нами критеріями конкурентоспроможності на підставі даних за 2007 рік.

Таблиця 3.2

Результати оцінки конкурентоспроможності м'ясопереробних підприємств Запорізької області

Назва підприємства	Критерії оцінки конкурентоспроможності підприємств
	Питома вага підприємства в загальному обсязі виробництва, %	Рівень рентабельності(+), збитковості(-) підприємства, %
ВАТ «Мелітопольський м'ясокомбінат»	32,90	+12,4
ТОВ «Злагода»	21,29	+30,10
ВАТ «М’ясокомбінат мясний стандарт»	20,37	-1,3
ЗАТ «Бердянський м'ясокомбінат »	3,65	-5,8
ТОВ «Сладко»	0,82	-2,6

Джерело: [за авторськими дослiджeннями]


Наведені в таблиці дані переконливо свідчать про те, що найбільш конкурентоспроможними підприємствами є ВАТ «Мелітопольський м'ясокомбінат» і м’ясокомбінат ТОВ «Злагода», при тому, що інші підприємства суцільно залишаються по першому критерію, а по другому – не входять в зону позитивних значень.

Таким чином, нам видається обґрунтованим, що аналіз діяльності даних двох підприємств дозволить виявити і обґрунтувати пріоритетні внутрішні фактори, які забезпечують конкурентоспроможність м'ясопереробних підприємств.

На сучасному етапі важливого значення для підвищення конкурентоспроможності підприємства набуває методичне забезпечення механізму координації та використання фінансово-кредитних ресурсів. З метою розробки такого механізму ми використали метод моделювання.

Процес моделювання має такі етапи: розробка математичної моделі; дослідження математичної моделі; експертне дослідження; комплексна оцінка [68].

Оцінку виробничої конкурентоспроможності м’ясопереробних підприємств Запорізької області проведемо за допомогою моделі Кобба-Дугласа [68], яку модернізуємо відповідно до нашої задачі.

Модель Кобба-Дугласа традиційно використовується для прогнозування роботи виробничих підприємств, але цей же підхід можна застосувати для прогнозування господарської діяльності м’ясопереробних підприємств. Продемонструємо це.

Для опису економічних процесів використовуються виробничі функції, під якими розуміють співвідношення між використаними у виробництві ресурсами та продукцією, що випускається. В загальному випадку виробнича функція пов'язує значення вектора продукції зі значеннями вектора ресурсів за формулою (3.6):

, (3.6)

де –– вектор параметрів виробничої функції [68].

Схематично це відображено на рис. 3.3.



Найбільш впливовими складовими вектора ресурсів є матеріальні витрати, основні виробничі фонди та кількість персоналу, яка відображає живу працю.

З розглянутої точки зору м’ясопереробне виробництво нічим не відрізняється від промислового виробництва, бо воно також потребує для забезпечення вихідного вектора продукції вхідного вектора ресурсів , найбільш суттєвими складовими якого є матеріальні витрати, основні виробничі фонди та кількість працюючих.

Загалом модель Кобба-Дугласа має вигляд (3.7):

, (3.7)

де Y – валова продукція, тис.грн;

Х₁ – матеріальні витрати, тис.грн;

Х₂ – основні виробничі фонди, тис.грн;

Х₃ – кількість персоналу, осіб;

а_о, а₁, а₂, а₃ – коефіцієнти, що знаходяться методом регресійного аналізу відповідно до статистичних даних [68].

Внаслідок того, що вкладення коштів на виробничі ресурси входять до складу матеріальних витрат, матеріальні витрати можна розписати як суму (3.8):

Х₁ = І + Х , (3.8)

де І – обсяг вкладення коштів на виробничі ресурси, тис.грн;

Х – обсяг інших матеріальних витрат, тис.грн [68].

Обсяг вкладення коштів на виробничі ресурси І також можна відобразити як частку матеріальних витрат (3.9):

І = К х Х₁, К = 1/Х_1, (3.9)

де коефіцієнт К показує, яку частку із загального обсягу матеріальних витрат Х₁ становлять вкладення коштів на виробничі ресурси [68].

Виходячи з цього, обсяг інших матеріальних витрат становить (3.10):

Х= (1- К) Х1. (3.10)

Разом (3.11):

Х1= КХ1+Х. (3.11)

Співвідношення (3.8) та (3.11) дають можливість модернізувати модель Кобба-Дугласа відповідно до задачі, що розглядається (3.12 та 3.13):

, (3.12)

. (3.13)

Отримані вирази відрізняються від загальновідомої моделі тим, що до їх складу входять вкладення коштів на виробничі ресурси в абсолютному значенні І (вираз (3.12)), або у відносному значенні К (вираз (3.13)).

Вираз (3.12) дозволяє проаналізувати вплив вкладення коштів на виробничі ресурси на швидкість змін обсягу валової продукції. Швидкість змін характеризується першою похідною (3.14):

. (3.14)

Виходячи з цього, ми запропонуємо новий критерій конкурентоспроможності м’ясопереробних підприємств, який відображає швидкість змін залежно від обсягу вкладення коштів на виробничі ресурси (3.15) [41]:

. (3.15)

Використовуючи отримані формули, розробимо алгоритм оцінки конкурентоспроможності м’ясопереробних підприємств Запорізької області (рис. 3.4) [41].

Дамо пояснення щодо розробленого алгоритму. На базі статистичних даних (додаток А) розраховуються коефіцієнти моделі Кобба-Дугласа для кожного м’ясопереробного підприємства району.

Далі за допомогою модернізованої моделі розраховуються різні варіанти та параметри розвитку підприємства, на основі яких обирається об’єкт вкладення коштів на виробничі ресурси за такими критеріями (3.16 та 3.17):

∆ Y_j = Y_j – Y, (3.16)

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Таким чином, беручи до уваги, що технологічний рівень виробництва на м'ясопереробних підприємствах не може бути підтверджений кардинальним змінам через традиційність виробництва й стабільності технологій у галузі, а так само, що не існує об'єктивної можливості створення унікальних товарів і увесь асортимент продукції практично освоєний ведучими підприємствами галузі, нам представляється доцільним розглядати як основний напрямок формування конкурентних переваг високого порядку для м'ясопереробних підприємств забезпечення репутації підприємства й установлення тісних зв'язків зі споживачами.

Постановка даного завдання вимагає рішення питання про те, які вимоги пред'являє споживач на сучасному етапі підприємству-виробникові. Сукупність очікувань і потреб споживачів може бути представлена в такий спосіб: споживачі бажають спокою й безпеки; споживачі дуже вдячні тому, хто може подбати про їхні життєві проблеми, з якими їм самим тяжко впоратися; багато компаній ростуть і процвітають завдяки тому, що є більш комфортним для своїх споживачів; споживачі хочуть персональної уваги й спілкування; споживачі бажають якості; іноді споживачі хочуть бути партнерами підприємства; споживачі хочуть мати можливість повернути речі, які їх не цілком улаштовують; споживачі хочуть і очікують, що їм завжди буде наданий прямий доступ на підприємство, з яким вони мають справу, і до продуктів того підприємства без посередників; споживачі бажають, щоб їм доставили радість і задоволення; споживачі хочуть жити в атмосфері передбачуваності відносно підприємства.

На нашу думку, відзначені очікування й вимоги споживачів формують причини здійснення покупки, до яких відносяться мотиви безпеки, прихильності, комфорту, гордості й новизни. Мотив безпеки визначається репутацією підприємства, знаком якості товару, гарантією повернення грошей за покупку. Мотив прив’язаності формується за допомогою якості обслуговування, дієвої системи знижок. Мотив комфорту визначається в першу чергу простотою експлуатації, добротністю товару. Мотив гордості визначається приналежністю до певного класу і володінням рідкісними речами. Мотив новизни формує бажання споживача придбати нові товари.

Рішенням багатьох із перерахованих вище аспектів буде виявляти забезпечення близькості до споживача, установленні довіри, особистих зв'язків зі споживачами, організація індивідуалізованого маркетингу, задоволення й утримання постійного покупця

На практиці дані напрямки, на нашу думку, можуть бути реалізовані за допомогою розвитку інструментарію брендингу, удосконалення організації фірмової торгівлі, марочної й асортиментної політики, заходів щодо формування суспільної місії.

Сутність брендингу полягає у формуванні довгострокової переваги споживачів до торговельної марки. Застосування брендингу в умовах конкурентної боротьби викликане необхідністю дистанціюватися від товарів конкуруючих підприємств. Об'єктивна необхідність застосування брендингу на ринку продовольчих товарів пояснюється й тим, що в кожному регіоні країни діють виробники, які одночасно намагаються вийти на ринки сусідніх регіонів і при цьому випробовують на своєму внутрішньому ринку тиск із боку конкуруючих виробників із цих регіонів. У рамках брендингу відбувається формування єдиної системи створення й поширення рекламної інформації, завдання якої полягає у визначенні місця торговельної марки у свідомості споживачів.

Таким чином, брендинг формує психологічну прихильність споживачів конкретній марці товару. Психологічна прихильність торговельним маркам виходить із того, що споживачі мають обмежену здатність сприймати й аналізувати маркетингову інформацію, оскільки «ухвалюючи рішення щодо того, що купити, мабуть не роблять у мозку повних логічних підрахунків з обліком всіх „за” і «проти» щодо наявності й, що є в наявності в порівнянні один з одним. Замість цього люди досліджують інформацію про продукти винятково, і тільки тоді приймають рішення, ґрунтуючись на дуже великих і загальних поданнях і своїх відчуттях відносно того, який продукт є для них найкращим. Саме ці загальні уявлення й відчуття визначають ступінь прихильності до тої чи іншої торгової марки» [74]. Гордістю стійкого бренду є лояльність споживачів, низький ступінь уразливості від маркетингових дій конкурентів і криз, більш високий прибуток, нееластичність при збільшенні рівня цін підвищення рентабельності та ефективності маркетингових комунікацій, додаткові можливості по просуванню марки [76, c.53].

Як було відмічено нами вище, ВАТ «Мелітопольський м'ясокомбінат» і ТОВ «Злагода» випускають продукцію в упакуванні, маркірованої торговим знаком підприємства.

Однак, істотна відмінність товарного знака від бренда (торгової марки) полягає в тім, що товарний знак дозволяє ідентифікувати продукцію того або іншого виробника, тоді як сприйняття торговельної марки супроводжується різними асоціаціями, образами й очікуваннями споживачів, які у кінцевому рахунку і визначають споживчий вибір.

На нашу думку, найбільш надійним інструментом розвитку брендингу й формування психологічної прихильності до торгової марки є розвиток і вдосконалювання фірмової торгівлі на м'ясопереробних підприємствах.

Як було відзначено вище, фірмова торгівля виконує в сучасних умовах дві важливі організаційні функції: по-перше, дозволяє повністю контролювати канал реалізації продукції, по-друге, забезпечує безперервне надходження коштів, поліпшуючи тим самим оборотність і фінансовий стан.

Хоча, у даному контексті, найбільше значення має та обставина, що фірмова торгівля дозволяє підприємству адекватно відповідати мотивам безпеки, прихильності й комфорту споживачів, і є найбільш ефективним способом установлення міцних довірчих зв’язків зі споживачами.

Навіть не беручи до уваги дані обставини, фірмова торгівля на сучасному етапі, на нашу думку, буде ефективною для виробника тому, що низька купівельна спроможність населення обумовила фактичний перехід м'ясопродуктів із категорії товарів повсякденного попиту в категорію i товарів попереднього вибору, тому для їхнього придбання більшість споживачів спеціально виділяють час а притім, що рівень цін в фірмових торгових точках нижче, споживачі будуть намагатися здійснити покупку саме там, навіть при незручному розташуванні таких крапок.

На нашу думку, фірмова торгівля може вирішувати задачі формування психологічної прихильності торговельній марці й задовольняти споживчі мотиви за допомогою високої культури обслуговування, пропозиції максимально різноманітних асортиментів виробленої продукції, свіжості реалізованої продукції, проведення дегустацій. Завданням фірмової торгівлі є також установлення ефективного зворотнього зв'язку споживача з виробником з питань якості, цін, асортиментів продукції.

Через систему фірмової торгівлі буде більш ефективним здійснення різних заходів щодо стимулювання збуту. До таких заходів можна віднести проведення розіграшів по касових чеках, роздачу безкоштовних зразків продукції й сувенірів.

На нашу думку, при реалізації продукції через власну торгову мережу можуть застосовуватися системи накопичувальних знижок з використанням дисконтних карт і бонусні знижки при придбанні продукції на певну суму. Крім того, для синхронізації потоків споживачів і додаткового стимулювання можуть застосовуватися системи гнучких цін, диференційованих за часом доби.

Очевидно, що проведення даних, пропонованих нами заходів, понесе зниження рентабельності виробництва, однак їх високий стимулюючий вплив здатний збільшити оборотність, отже, масу прибутку.

Досвід показує, що на сьогоднішній день фірмова торгівля м'ясопереробних підприємств реалізується у формі стаціонарних ларьків, спеціалізованих відділів у магазинах роздрібної торгівлі, пересувних автокрамниць і лотків на ринках і міні ринках. Але ж, на нашу думку, було б доцільним відкриття одного або декількох крупних спеціалізованих магазинів на ринках основних регіонів збуту (вивозу) продукції.

Основним задання даних магазинів повинно бути подання повних асортиментів продукції й виконання представницьких функцій. З огляду на традиційні особливості як менталітету покупців, так і виробленої продукції, доцільно здійснювати викладення продукції в розрізі асортиментних позицій по всьому магазину й підвішувати до стельових перекриттів цільношматкові копченості, сирокопчені й напівкопчені ковбаси.

Перераховані заходи дозволять, на наш погляд, так само зменшити гостроту такої проблеми як негативне відношення споживачів до здійснення покупок у продовольчих магазинах (наприклад, дослідження, проведені О.А. Бриндіною [10], показали, що 32,69% опитаних вважають відвідування продовольчих магазинів змушеною необхідністю, з них 82% - малоприємною необхідністю, а 8,64% опитаних намагаються уникати цього заняття, при цьому 30,72% опитаних уважають їжу засобом збереження життя, а 22,12% (засобом угамування голоду). Крім розглянутих функцій, що впливають на взаємини зі споживачами, фірмова торгівля виконує важливу організаційно-аналітичну функцію аналізу ринку.

Працівники фірмової торгівлі, аналізуючи денні, тижневі, місячні обсяги продажів, повинні представляти відповідну інформацію, використання якої дозволить оптимізувати асортименти продукції, що випускають по обсягах виробництва окремих товарних позицій. При тому аналіз середньоденних обсягів продажу у кожній торговельній точці дозволить оптимізувати графік й обсяги завозу готової продукції, ліквідувати залежі продукції, що особливо важливо, оскільки продукція є швидкопсувною. Крім того, працівники фірмової торгівлі повинні збирати й узагальнювати побажання споживачів з питань якості продукції, а також проводити опитування й анкетування, ефективність яких буде досить високою, через звертання до цільової аудиторії, що володіє певним ступенем прихильності.

Пробні продажі нових видів продукції варто проводити, у першу чергу, у мережі фірмової торгівлі, що дозволить оперативно з'ясувати відповідну реакцію споживачів. Особливу увагу варто приділити професійній підготовці, навичкам і якостям продавців. оскільки саме цей фактор є визначальним у процесі встановлення довірчих відносин зі споживачами.

Крім розвитку фірмової торгівлі необхідно звертати увагу на підтримку продажів у магазинах роздрібної торгівлі. Основними елементами діяльності в даному напрямку є: допомога в оформленні вітрин, внутрішня реклама у вигляді покажчиків, плакатів і афіш, зовнішня реклама у вигляді вивісок, стендів, прапорів. Обов'язковими вимогами до оформлення даних матеріалів є наявність фірмового товарного знака й інших значимих елементів, спрямованих на формування торговельної марки. Як у фірмовій торговій сітці, так і в магазинах роздрібної торгівлі повинні перебувати друковані матеріали із вказівкою рецептур виготовлення всіх видів виробленої продукції.

Поряд з розглянутими напрямками, для формування прихильності споживачів необхідно використати засоби загального комунікаційного впливу. Для того необхідна постійна присутність на інформаційному полі регіонів збуту продукції розроблених комбінацій інформаційного, радіомовлення інституціональної реклами, що нагадує. Завданнями інформаційної реклами є інформування споживачів про надходження у продаж нового товару, про зниження цін і введенні в дію системи знижок, проведення лотерей і розіграшів, а так само про розміщення в часі роботи фірмових торгових точок. Завданнями речової реклами є формування переваг до марки, зміна сприйняття властивостей товару, переконання зробити покупку. Реклама, що нагадує, покликана підтримати поінформованість про товар і місця його покупки, підтримати впізнаваємість і прихильність до марки, нагадати про необхідність придбання товару у найближчому майбутньому. Інституціональна (престижна) реклама покликана формувати й підтримувати благодатний oбpaз підприємства.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.