Професор, д ю. н., член-кореспондент Академії правових наук України, президент Інституту прикладних гуманітарних досліджень м
| Вид материала | Документы |
| B. Справи, що визнані неприйнятними Стаття 2 і 3 Конвенції і Стаття 1 Протоколу № 13 Закон України II. Основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства |
- Компаративний дискурс соціально-гуманітарних наук Юридична компаративістика в пост-постмодерністській, 2088.13kb.
- Національна академія наук україни інститут прикладних проблем механіки І математики, 198.53kb.
- Андидат юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України,, 6423.4kb.
- В. Н. Денисов доктор юридичних наук, член-кореспондент Академії правових наук України,, 4168.77kb.
- У праві, 502.37kb.
- Інститут сільськогосподарської мікробіології Української академії аграрних наук Цикл, 180.26kb.
- Організащйний комітет голова оргкомітету, 57.27kb.
- Е. Л. Носенко експериментальна психологія, 184.92kb.
- Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 310.53kb.
- Реферат циклу робіт на здобуття Державної премії України в галузі науки І техніки, 169.38kb.
B. Справи, що визнані неприйнятними
♦ Белло проти Швеції, Рішення від 17 січня 2006 року, Заява № 32213/04
Стаття 3 (заборона катувань)
Заявниця є громадянкою Нігерії, що звернулася за статусом біженця в Швеції. Під час першого інтерв’ю, проведеного в Шведському Управлінні у справах Міграції, заявниця стверджувала, що її батько змусив її силою вийти заміж за 60-річного чоловіка проти її волі. Будучи вагітною від свого молодого коханця, вона заявила, що втікає від смертної кари, що передбачається законом Шаріату за сімейну зраду. Під час другого інтерв’ю вона надала цілком протилежну інформацію, між іншим, і про обставини свого від’їзду з країни.
Влада Швеції відмовила їй в наданні статусу біженця на основі того, що незважаючи на правдивість або неправдивість її історії, заявниця не довела неспроможність влади Нігерії захистити її.
Заявниця поскаржилась за Статтею 3, що її життя стане під загрозою, якщо вона повернеться до Нігерії, тому що там діє закон Шаріату.
Усвідомлюючи, що від шукача притулку неможливо чекати того, що він наведе всі точні дати і події, Суд був занепокоєний великою кількістю значних розбіжностей в історії заявниці.
Суд постановив, що є вагомі причини сумніватися в правдивості історії заявниці, і що вона не надала жодних доказів у підтримку своїх заяв. Заяву було відхилено як очевидно необґрунтовану і було визнано неприйнятною.
♦ Гомер проти Швеції, Рішення від 7 лютого 2006 року, Заява № 34566/04
- Стаття 2 (право на життя)
- Стаття 3 (заборона катувань)
- Стаття 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя)
- Стаття 1 Протоколу № 13 (захист власності)
Заявник є громадянином Бангладеш, що звернувся за статусом біженця до Швеції у листопаді 1999 року, заявляючи, що він є членом опозиційної партії, і що його було піддано катуванням. Шведська влада стверджувала, що заявник надавав суперечливу інформацію і не зміг надати жодних доказів своїх тверджень. Однак, беручи до уваги його стан здоров’я, йому був наданий дозвіл на постійне проживання. Його дружина приїхала до нього до Швеції у травні 2003 року разом з їх дочкою, що народилася у 1997 році.
У 2003 році шведська влада засудила заявника до року позбавлення волі і видворення зі Швеції за те, що він напав на власну дружину. Беручи до уваги серйозність його дій, а також слабкість зв’язків, що створилися в нього у Швеції, національні суди постановили, що перешкод для його видворення немає.
Заявник скаржився:
за Статтею 2 і 3 стосовно того, що він ризикував тим, що його буде страчено або довічно позбавлено волі, а також піддано катуванням у Бангладеш;
що якщо його буде вислано до Бангладеш, він буде розлучений зі своєю дочкою, що є порушенням Статті 8.
Суд постановив, що у скарзі заявника також має застосовуватися Стаття 1 Протоколу № 13 ЕКПЛ. Тому що питання за Статтею 2 і 3 Конвенції і Стаття 1 Протоколу № 13 були нерозривно пов’язані між собою, Суд вирішив вивчити їх разом.
Стаття 2 і 3 Конвенції і Стаття 1 Протоколу № 13
Суд звернув увагу на суперечливу природу інформації, наданої заявником, а також на те, що він не надав доказів своїм твердженням, і постановив, що ця частина заяви є очевидно необгрунтованою.
Стаття 8
Суд дослідив пропорційність видворення по відношенню до права заявника на сімейне життя. Суд зазначив, що заявник не встановив жодних стабільних зв’язків у Швеції, і що він жив зі своєю дочкою лише протягом п’яти місяців починаючи з січня 1999 року. Суд також взяв до уваги суворість кримінального злочину, скоєного заявником, підкреслюючи, що ці дії були скоєні проти його власної дружини, що демонструє те, що сімейне життя для нього є не таким важливим.
Таким чином, Суд постановив, що не може бути вважатися непропорційним видворення заявника для попередження безпорядку або злочинів, і, таким чином, також відхилив цю частину скарги як очевидно необґрунтовану.
Таким чином, Суд оголосив заяву неприйнятною.
♦ З. і T. проти Великої Британії, Рішення від 28 лютого 2006 року, Заява № 27034/05
- Потенційний захист від видворення у виключних обставинах на основі Статті 9
- Стаття 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя)
- Стаття 9 (свобода думки, совісті та релігії)
Заявницями є дві сестри, громадянки Пакистану, що належать до християнського спільноти. Вони в’їхали до Великої Британії, де їх родичі мають статус біженця. Вони подали заяву на надання статусу біженця через побоювання переслідувань з боку мусульманської спільноти в Пакистані через їх релігійні переконання. Влада відхилила їх заяви, зауваживши, що християни є визнаною меншістю згідно Конституції Пакистану, і що уряд вживає заходів для стримування актів агресії з боку сектантів.
Заявниці поскаржились за Статтею 9, що, якщо вони повернуться до Пакистану, вони стануть жертвами нападів і не зможуть вільно і відкрито жити як християни.
Заявниці поскаржились за Статтею 8, що вони були позбавлені змоги жити у Великій Британії разом зі своїми батьками, братами та сестрами.
Суд не виключив можливості того, що відповідальність Держави, що видворяє, може в виключних обставинах розглядатися за Статтею 9, де особа ризикує тим, що її права за цим положенням будуть грубо порушені у Державі, що приймає. Однак Суд вважав, що важко уявити справу, в якій достатньо грубе порушення Статті 9 не тягтиме за собою поводження, що суперечить Статті 3.
У цій справі Суд зауважив, що заявниці не змогли довести, що їм персонально загрожує небезпека, або що вони належать до такої вразливої групи, що піддається постійним загрозам, що це може потягнути за собою грубе порушення Статті 9 Конвенції. Скарга, таким чином, була визнана очевидно необґрунтованою.
Що стосується Статті 8, Суд зазначив, що він не може накласти загальне зобв’язання на Державу щодо вибору іммігрантів своєї країни проживання, а також наказати провести возз’єднання родини на її території. Беручи до уваги той факт, що заявниці були дорослі, зі своїми родинами, а також жили окремо від своїх батьків, Суд не знайшов ознак залежності, що виходить за межі звичайної емоційної прив’язаності між заявницями і членами їх родини, що зараз мешкає у Великій Британії. Ця частина скарги також була визнана очевидно необґрунтованою.
Заява, таким чином, була визнана неприйнятною.
♦ Єлцуєва проти Нідерландів, Рішення від 1 січня 2006 року, Заява № 39858/04
Стаття 3 (заборона катувань)
Заявниця є громадянкою Росії з Чечні, що попросила статусу біженця в Нідерландах. Вона біжала з Чечні через побоювання переслідування на релігійних засадах як християнка. Через відсутність ідентифікаційних докуентів, влада Нідерландів направила її на медичне обстеження на виявлення віку, і обстеження показало, що заявниці було 20 чи 21 років, а не 16, як вона заявла. Влада Нідерландів відхилила її заву про надання статусу біженця через нестачу довіри. Це ж рішення було прийняте і в апеляції.
Серед іншого заявниця скаржилась, що якщо її видворити до Росії, вона зіштовхнеться з реальною загрозою поводження, що суперечить Статті 3.
Проаналізувавши обставини справи, Суд відіслався на релевантний міжнародний матеріал, що включав документ УВКБ “Положення шукачів притулку з Російської Федерації в контексті ситуації в Чечні” за лютий 2003 року, а також “позицію УВКБ стосовно шукачів притулку і біженців з Чеченської республіки, Російська Федерація” за жовтень 2004 року.
Стосовно Статті 3, суд зауважив, що заява не була обґрунтованою. Він також зауважив, що заявниця мала можливість переселитися всередині країни, і що її положення було не гірше, ніж положення інших внутрішньо переміщених осіб з Чечні. Суд також зауважив, що, хоча умови життя були “далеко не ідеальними”, вони не досягли рівня суворості, щоб підпасти під Статтю 3. Ця частина заяви була відхилена як очевидно необґрунтована.
Заява була визнана неприйнятною.
Розділ 3
Законодавство
про правовий статус іноземців та осіб без громадянства
Закон України
«Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»33
(У назві та тексті Закону слова "іноземці" і "іноземні громадяни" в усіх відмінках замінено відповідно словами "іноземці та особи без громадянства" і "іноземці" у відповідному відмінку згідно із Законом № 506-IV від 06.02.2003)
Цей Закон визначає правовий статус, закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, і визначає порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України.
(Преамбула із змінами, внесеними згідно із Законом № 506-IV від 06.02.2003)
I. Загальні положення
Стаття 1. Визначення термінів
Іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Паспортний документ - національний паспорт або документ, який його замінює.
(Стаття 1 в редакції Закону № 506-IV від 06.02.2003).
Стаття 2. Засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства
Іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.
Здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.
Стаття 3. Імміграція і тимчасове перебування іноземців та осіб без громадянства
Іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
(Частина перша статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 506-IV від 06.02.2003).
(Частину другу статті 3 виключено на підставі Закону № 506-IV від 06.02.2003).
Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
(Частина третя статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 506-IV від 06.02.2003).
Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України про імміграцію.
(Частина четверта статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 506-IV від 06.02.2003).
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої паспортні документи, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.
(Частина п'ята статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 506-IV від 06.02.2003).
Якщо іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають в Україні, змінюють місце проживання, вони зобов'язані повідомити про це органи внутрішніх справ, у яких зареєстровано їх паспортні документи.
(Частина шоста статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 506-IV від 06.02.2003).
Стаття 4. Надання притулку
Відповідно до Конституції та законодавства України іноземцям може надаватися притулок.
Стаття 5. Надання статусу біженця
Відповідно до Закону України "Про біженців" іноземцям та особам без громадянства може надаватися статус біженця в Україні.
(Стаття 5 в редакції Закону № 177-IV від 26.09.2002).
Стаття 6. Набуття громадянства України
Відповідно до Конституції та Закону України "Про громадянство України" іноземці та особи без громадянства можуть набути громадянства України (натуралізуватися).
II. Основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства
Стаття 7. Право на інвестиційну та підприємницьку діяльність
Іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Україні інвестиційною, а також зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченими законодавством України. При цьому вони мають такі ж права і обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції та законів України.
Стаття 8. Право на трудову діяльність
Іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права та обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.
(Частина друга статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом № 177-IV від 26.09.2002).
Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування. Працевлаштування в Україні іноземців та осіб без громадянства, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування.
(Частина третя статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1807-III від 08.06.2000, № 506-IV від 06.02.2003).
Іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України.
Стаття 9. Право на відпочинок
Іноземці та особи без громадянства мають право на відпочинок нарівні з громадянами України.
Стаття 10. Право на охорону здоров'я
Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, користуються медичною допомогою нарівні з її громадянами.
(Частина перша статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом № 177-IV від 26.09.2002).
Всім іншим іноземцям та особам без громадянства медична допомога подається у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 11. Право на соціальний захист
Іноземці та особи без громадянства мають право на соціальний захист, в тому числі на одержання пенсії та інших видів соціальної допомоги відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України.
У разі, коли для призначення пенсії потрібен певний стаж роботи, іноземцю та особі без громадянства на підставах і в порядку, встановлених законодавством України і міжнародними договорами України, може зараховуватися стаж роботи за кордоном.
Стаття 12. Право на житло
Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право на підставах і в порядку, встановлених для громадян України, одержати жиле приміщення, якщо інше не передбачено законодавством України.
Право власності на житло іноземці та особи без громадянства набувають відповідно до законодавства України.
Іноземці та особи без громадянства повинні дбайливо ставитися до наданого їм житла, дотримувати правил користування жилими приміщеннями.
Стаття 13. Майнові та особисті немайнові права
Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до законодавства України мати у власності будь-яке майно, успадковувати і заповідати його, а також мати особисті немайнові права.
Стаття 14. Право на освіту
Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, мають право на освіту нарівні з громадянами України.
(Частина перша статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 177-IV від 26.09.2002).
Всі інші іноземці та особи без громадянства оплачують своє навчання, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, прийняті до навчально-виховних закладів України, мають права і обов'язки учнів і студентів відповідно до законодавства України.
Стаття 15. Право на користування досягненнями культури
Іноземці та особи без громадянства мають право на користування досягненнями культури нарівні з громадянами України і зобов'язані дбайливо ставитися до пам'яток історії та культури, інших культурних цінностей.
Стаття 16. Право на участь в об'єднаннях громадян
Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право вступати на загальних з громадянами України підставах до легалізованих об'єднань громадян, якщо інше не передбачено законами України і якщо це передбачено статутами цих об'єднань.
Іноземці та особи без громадянства не можуть бути членами політичних партій України.
Стаття 17. Право на свободу совісті
Іноземцям та особам без громадянства гарантується право на свободу совісті нарівні з громадянами України.
Забороняється розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, а також образа почуттів громадян України та іноземців та осіб без громадянства у зв'язку з їх релігійними переконаннями.
Стаття 18. Права у шлюбних і сімейних відносинах
Іноземці та особи без громадянства можуть укладати і розривати шлюби з громадянами України та іншими особами відповідно до законодавства України.
Іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права і обов'язки у шлюбних і сімейних відносинах.
Стаття 19. Гарантії особистих прав
Законодавством України іноземцям та особам без громадянства гарантуються недоторканність особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їх гідності нарівні з громадянами України.
Стаття 20. Пересування на території України і вибір місця проживання
Іноземці та особи без громадянства можуть пересуватися на території України і обирати місце проживання в ній відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України. Обмеження в пересуванні та виборі місця проживання допускаються, коли це необхідно для забезпечення безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.
Іноземці та особи без громадянства, яким надано статус біженця в Україні, мають рівні з громадянами України права на пересування, вільний вибір місця проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
(Статтю 20 доповнено частиною другою згідно із Законом № 177-IV від 26.09.2002).
Стаття 21. Оподаткування іноземців та осіб без громадянства
Іноземці та особи без громадянства обкладаються податками і зборами відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України.
Стаття 22. Захист прав іноземців та осіб без громадянства
Іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав.
В судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й громадяни України.