Професор, д ю. н., член-кореспондент Академії правових наук України, президент Інституту прикладних гуманітарних досліджень м

Вид материала

Документы

Содержание Президент України м. Київ, 22 грудня 2005 року I. Мета Концепції II. Сучасний стан надання безоплатної правової допомоги III. Шляхи створення системи безоплатної правової допомоги

Подобный материал:

• Компаративний дискурс соціально-гуманітарних наук Юридична компаративістика в пост-постмодерністській, 2088.13kb.
• Національна академія наук україни інститут прикладних проблем механіки І математики, 198.53kb.
• Андидат юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України,, 6423.4kb.
• В. Н. Денисов доктор юридичних наук, член-кореспондент Академії правових наук України,, 4168.77kb.
• У праві, 502.37kb.
• Інститут сільськогосподарської мікробіології Української академії аграрних наук Цикл, 180.26kb.
• Організащйний комітет голова оргкомітету, 57.27kb.
• Е. Л. Носенко експериментальна психологія, 184.92kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 310.53kb.
• Реферат циклу робіт на здобуття Державної премії України в галузі науки І техніки, 169.38kb.

Президент України м. Київ, 22 грудня 2005 року

В. ЮЩЕНКО № 3262-IV


Концепція формування системи безоплатної правової допомоги
в Україні

СХВАЛЕНО

Указом Президента України від 9 червня 2006 року № 509/2006

I. Мета Концепції

Цією Концепцією встановлюються загальні принципи формування і функціонування системи безоплатної правової допомоги в Україні, а також повного або часткового фінансування правової допомоги за рахунок коштів державного бюджету.

Концепція формування системи безоплатної правової допомоги в Україні (далі - Концепція) спрямована на реалізацію права людини на доступ до правосуддя відповідно до Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Метою Концепції є створення засад для впровадження державної системи доступної та якісної правової допомоги, яка б відповідала потребам суспільства.

II. Сучасний стан надання безоплатної правової допомоги

На сучасному етапі стан надання безоплатної правової допомоги в Україні є незадовільним та таким, що не відповідає основним європейським вимогам забезпечення доступу особи до правосуддя.

Законодавство України містить окремі розрізнені положення, які регулюють питання щодо надання безоплатної правової допомоги, але системи, яка б забезпечувала реальний доступ осіб до такої допомоги, не створено.

Так, законодавство України надає право на безоплатну правову допомогу багатьом категоріям осіб, але до цього часу державне фінансування було передбачено лише для оплати правової допомоги у кримінальних справах у випадках, визначених Кримінально-процесуальним кодексом України.

Порядок призначення адвоката (захисника) через адвокатські об'єднання, як це передбачено Кримінально-процесуальним кодексом України, був запроваджений за інших історичних обставин і тому не враховує сучасних форм та умов функціонування адвокатської професії, а відтак не забезпечує надання якісної та своєчасної правової допомоги.

Для категорій осіб, визначених іншими законодавчими актами, не передбачено фінансування безоплатної правової допомоги, не визначено порядку її одержання.

Передбачений чинним законодавством розмір оплати праці адвокатам з надання правової допомоги в кримінальних справах за призначенням становить 15 гривень за повний робочий день. Такий розмір оплати праці, а також ускладнена процедура підтвердження адвокатом його участі у цій категорії справ не сприяють забезпеченню систематичної та ініціативної участі адвокатів і належної якості правової допомоги, що надається за рахунок держави.

На даний час не сформовано єдиної державної політики у сфері забезпечення фізичних осіб безоплатною правовою допомогою.

Законодавством на Міністерство юстиції України покладено лише функцію оплати за рахунок держави участі адвоката у кримінальній справі за призначенням. Проте моніторинг фактичних потреб осіб у наданні безоплатної правової допомоги не проводиться, а бюджетне фінансування здійснюється на підставі застарілих показників.

III. Шляхи створення системи безоплатної правової допомоги

Створення ефективної системи безоплатної правової допомоги має відбуватись шляхом:

1) створення взаємопов'язаних складових системи – первинної та вторинної безоплатної правової допомоги;

2) забезпечення належного рівня та оптимального порядку оплати правової допомоги за рахунок державного бюджету;

3) встановлення чітких критеріїв доступу осіб до безоплатної правової допомоги;

4) створення ефективної моделі управління системою безоплатної правової допомоги та її фінансування.

1. Організація надання безоплатної первинної правової допомоги.

Метою безоплатної первинної правової допомоги має бути інформування особи про зміст її права та порядок його реалізації, забезпечення можливостей досудового вирішення правових спорів, а також запобігання необгрунтованим часовим та фінансовим затратам особи на доступ до адвоката. Держава повинна забезпечувати організацію надання безоплатної первинної правової допомоги для всіх осіб.

Безоплатна первинна правова допомога має включати надання правової інформації, правових консультацій та роз'яснень, складання правових документів (звернень, довідок, запитів тощо), крім процесуальних, допомогу в доступі до вторинної безоплатної правової допомоги та альтернативних форм вирішення спору, зокрема медіації (посередництва).

Безоплатна первинна правова допомога повинна бути територіально доступною. Законом можуть установлюватись часові межі надання безоплатної первинної правової допомоги.

Суб'єктами надання безоплатної первинної правової допомоги є та/або можуть бути:

органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх власних та делегованих повноважень;

юридичні особи публічного права, утворені органами місцевого самоврядування;

фізичні особи та юридичні особи приватного права, відбір яких здійснюється на підставі конкурсу (тендера).

2. Організація надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Метою безоплатної вторинної правової допомоги має бути забезпечення рівних можливостей доступу осіб до правосуддя.

Безоплатна вторинна правова допомога включає складання процесуальних документів, захист від обвинувачення, представництво особи в судах та інших державних органах.

Право особи на безоплатну вторинну правову допомогу визначається з урахуванням інтересів правосуддя та рівня матеріальної забезпеченості особи.

Відповідно до практики застосування Європейським судом з прав людини статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідність надання правової допомоги в інтересах правосуддя має визначатись, зокрема, на підставі:

тяжкості обвинувачення та суворості можливого покарання;

складності правових та фактичних обставин справи;

скрутних життєвих обставин, в яких опинилась особа.

Інтереси правосуддя вимагають надання безоплатної правової допомоги кожній заарештованій або затриманій особі. При визначенні права на повну або часткову оплату правової допомоги за рахунок коштів державного бюджету має враховуватися рівень матеріальної забезпеченості особи. Критерії визначення рівня матеріальної забезпеченості особи має встановлювати Кабінет Міністрів України. Держава може передбачити механізм часткового відшкодування особою вартості наданої правової допомоги у випадках, установлених відповідним законом.

Реалізація завдань цієї Концепції має відбуватися поетапно. Починаючи з першого етапу впровадження системи безоплатної правової допомоги і протягом реалізації інших етапів право на безоплатну вторинну правову допомогу обов'язково повинно забезпечуватися:

1) особам, яких затримано або яких тримають під вартою чи позбавленим волі внаслідок притягнення до юридичної відповідальності або на інших підставах, передбачених законом;

2) особам, обвинуваченим у вчиненні злочину, якщо законом передбачена обов'язкова участь захисника, в тому числі в разі недостатності коштів для належної оплати захисника, та якщо особа не здатна самостійно в повному обсязі реалізувати своє право на захист (неповнолітні та особи, які опинились у складних життєвих обставинах: інваліди, обмежено дієздатні особи тощо);

3) особам, яким чинними законами України гарантовано право на безоплатну правову допомогу в цивільних та адміністративних справах, а також у справах про адміністративні правопорушення.

Ураховуючи прагнення держави до розширення доступу осіб до безоплатної вторинної правової допомоги, кількість категорій справ та випадків, коли забезпечується право на вторинну правову допомогу, яка повністю або частково надається за рахунок державного бюджету, має зростати.

Відносини між державою і адвокатами у сфері безоплатної вторинної правової допомоги повинні грунтуватися на добровільній участі адвоката у наданні такої допомоги та виключно на підставі договору між адвокатом та державою.

З метою забезпечення високих стандартів якості надання безоплатної вторинної правової допомоги суб'єкти надання безоплатної вторинної правової допомоги мають відбиратися серед адвокатів за конкурсом (тендером).

Система безоплатної вторинної правової допомоги має передбачати різні форми договорів, які враховують особливості адвокатської професії, гарантії адвокатської діяльності, в тому числі збереження адвокатської таємниці. Договори мають передбачати конкретний обсяг безоплатної вторинної правової допомоги, за який сплачується винагорода, повну або часткову зайнятість адвоката в наданні такої допомоги, різні організаційні форми співпраці адвокатів і держави тощо. При цьому держава віддаватиме перевагу таким формам, які забезпечують ефективний доступ осіб до безоплатної вторинної правової допомоги, з одного боку, та враховують організаційні, економічні, регіональні, правові та інші фактори, з другого.

Держава зобов'язана забезпечити належний розмір винагороди адвоката. Цей розмір повинен відповідати фактичним затратам адвоката і адекватно співвідноситись із розмірами винагороди адвокатів поза межами системи безоплатної правової допомоги.

Конкретні організаційні форми співпраці за договором адвокатів та держави у наданні безоплатної правової допомоги мають визначатися відповідним законом про безоплатну правову допомогу та Законом України "Про адвокатуру".

Застосування договірної моделі надання безоплатної вторинної правової допомоги порівняно з існуючим нині "механізмом відшкодування" має забезпечувати гнучкість системи та можливість адаптувати її до потреб конкретного регіону, підвищення рівня професіоналізму адвокатів, які надаватимуть таку правову допомогу, можливість впливати на якість допомоги та завчасного планування витрат.