Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення Рівне 2009

Вид материала

Документы

Содержание 19–21 серпня 1991 р Акт проголошення незалежності України Про громадянство України Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. Збройних сил України Міжнародне визнання України. Проблема ядерного роззброєння Державна атрибутика. 2. Соціально-економічний і політичний розвиток Леоніда Кучми 28 червня 1996 р. 3. Зовнішньополітична діяльність Європейський та американський напрямок. Українсько-російські відносини. 1992 р. Верховна Рада Російської Федерації виступила проти рішень радянських органів влади від 1954 р. про передачу Кримської об Чорноморський флот 4. "Помаранчева революція" та її наслідки Антикризову коаліцію Арсенія Яценюка Світової Організації Торгівлі ... Полное содержание

Подобный материал:

• Інтерактивний комплекс навчально методичного забезпечення дисципліни, 1905.86kb.
• Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення Кредитно-модульна система, 2830.58kb.
• Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни Склад навчально-методичного, 286.92kb.
• Методичні рекомендації щодо створення навчально-методичного комплексу (нмк) навчальної, 49.48kb.
• Методична підготовка майбутніх інженерів-педагогів в галузі проектування навчально-методичного, 179.33kb.
• Затверджую директор навчально-методичного центру, 69.91kb.
• Національний університет державної податкової служби україни, 65.88kb.
• Навчально-методичний комплекс для студентів 3-го курсу юридичного факультету та факультету, 901.41kb.
• Анотований перелік навчально-методичної літератури, що видана з грифом Міністерства, 100.96kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліни банківське право для студентів навчально-наукового, 1287.48kb.

Тема 9. Україна – суверенна держава

1. Утвердження незалежності.
   
2. Соціально-економічний і політичний розвиток.
   
3. Зовнішньополітична діяльність.
   
4. "Помаранчева революція" та її наслідки.
   

Джерела і література: 5, 9, 12, 18-19, 25, 28, 37-38


1. Утвердження незалежності


Проголошуючи суверенітет, Україна формально мала непогані стартові умови для незалежного державного існування. Однак на межі 1980–1990-х рр. республіка опинилася у стані глибокої економічної та політичної кризи.

Кризове становище України, як і загалом Союзу, було логічним наслідком згубної практики господарювання радянського керівництва, за якою беззастережна перевага надавалася виробництву засобів виробництва. З УРСР були “викачані” майже всі її природні багатства – нафта, ліс, руда, значна частина вугілля. Україна мала найвищий у світі рівень розораності с/г угідь – 82% (у США – 16%, у Європі – 30%, в СРСР загалом – 37%).

Протягом 1980–1990 рр. природний приріст населення знизився майже у 5 разів. За народжуваністю республіка у 1990 р. посіла останнє в СРСР 15-е місце. Удвічі вищим, ніж у державах Заходу, був рівень дитячої смертності. Кожен третій вмирав, не доживши до пенсійного віку.

Економічна криза, викликана об’єктивними і суб’єктивними факторами, призвела до політичної кризи восени 1990 р. У вирішальний момент у боротьбу включилася нова політична сила – студентство. На початку жовтня студенти у центрі Києва розпочали голодування і висунули кілька важливих вимог. Серед них: відставка голови Ради Міністрів В.Масола, призначення нових виборів на багатопартійній основі, прийняття постанови про націоналізацію майна КПРС, відмова від підписання союзного договору, повернення в Україну всіх її громадян, що проходять строкову військову службу за межами республіки. Верховна Рада частково задовільнила основні вимоги студентів, зокрема, про відставку Голови уряду.

На початку 1991 р. активізувалися сепаратистські сили у Криму, Донбасі, Закарпатті. 12 лютого 1991 р. було ухвалено Закон “Про відновлення Кримської Автономної Радянської Республіки”, а у березні проведено Всесоюзний референдум щодо збереження СРСР. Радянські керівники узгодили текст союзного договору. Його попереднє підписання було призначено на 20 серпня. Проте український парламент відклав розгляд проекту договору на осінь. А події, що відбулися в серпні, корінним чином змінили ситуацію.

19–21 серпня 1991 р. керівники СРСР під час відпустки М.Горбачова зробили останню спробу врятувати імперію шляхом державного перевороту. Утворений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) заборонив діяльність небажаних режиму органів влади і управління, політичних партій, громадських організацій і масових рухів, мітингів, демонстрацій і страйків, запровадив комендантську годину та обшук громадян, встановив контроль над засобами масової інформації. У Москву було введено війська. Однак, завдяки опору демократичних сил, серед яких помітне місце належить українцям, путч провалився, а його організаторів було заарештовано. Прихильники тоталітарного режиму були остаточно скомпрометовані.

20 серпня Президія ВР УРСР визнала рішення ДКНС такими, що “не мають юридичної сили на території України”, а Народна Рада створила коаліцію “Незалежна демократична Україна” із 27 партій і рухів та заявила, що переворот є антиконституційним, а арешт Президента СРСР злочинним. За даними соціологічного опитування переважна більшість громадян України не підтримала ДКНС. Зате Секретаріат ЦК КПУ зобов’язав партійні комітети керуватися документами “путчистів”. Контрольовані Компартією облвиконкоми Дніпропетровської, Житомирської, Миколаївської, Одеської областей, а також Кримська АРСР визнали рішення ДКНС.

24 серпня 1991 р. на позачерговій сесії Верховної Ради України були ухвалені Постанова та Акт проголошення незалежності України. Цим фактично і юридично було припинено існування УРСР та проголошено створення нової суверенної держави під назвою Україна.

26 серпня Президія ВР тимчасово припинила, а 30 серпня Л.Кравчук підписав указ “Про заборону діяльності Компартії України” (у грудні 2001 р. Конституційний суд України визнав це рішення неконституційним).

Надзвичайно важливою для українського керівництва була реакція Росії на проголошення незалежності України. Між сторонами існував договір від 19 листопада 1990 р. про неприпустимість перегляду кордонів, але у нових умовах це рішення необхідно було підтвердити. 28 серпня 1991 р. до Києва прибула делегація Росії. У результаті дводенних переговорів сторони підтвердили територіальну цілісність обох держав.

Протягом трьох місяців (вересень–листопад) в Україні йшла велика підготовча робота до проведення референдуму та розбудова державних структур. Було створено Службу безпеки (СБУ); прийнято Закони про Національну гвардію, Державний кордон і Прикордонні війська, а також визначено “Основні напрями економічної політики України в умовах незалежності”. 4 вересня над будинком ВР піднято синьо-жовтий прапор.

8 жовтня Верховна Рада схвалила закон “ Про громадянство України”. Україна надала громадянство усім, хто на момент набуття чинності закону проживав на її території незалежно від походження, стану, національності тощо. Норму про подвійне громадянство було скасовано.

24 жовтня Верховна Рада ухвалила Заяву про без’ядерний статус України, а 1 листопада - Декларацію прав національностей України.

Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. З 32 млн. громадян, що прийшли на виборчі дільниці, майже 29 млн. (90,35 %) підтвердили Акт проголошення незалежності. Того ж дня було обрано Президента України. Ним став Леонід Кравчук. 5 грудня він склав присягу народу України, а Головою Верховної Ради було обрано Івана Плюща.

6 грудня був підписаний Указ Президента про створення Збройних сил України. Першим Міністром оборони суверенної України став Костянтин Морозов.

Утворення СНД. 7–8 грудня 1991 р. керівники Білорусії, Росії та України (С.Шушкевич, Б.Єльцин та Л.Кравчук) підписали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня в Алма-Аті керівники 11 незалежних держав СРСР (крім Грузії та країн Балтії) ухвалили Декларацію держав–учасниць СНД. 25 грудня Президент СРСР М.Горбачов подав у відставку. СРСР припинив існування як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність.

Міжнародне визнання України. У грудні розпочалося міжнародне визнання незалежності України. Першими незалежність України визнали 2 грудня Польща і Канада, у наступні дні – Угорщина, Литва, Латвія, Росія і Болгарія. 19 грудня суверенітет України підтвердила Швеція, 24 грудня – Норвегія, 25 грудня – США. Всього протягом грудня Україну як незалежну державу визнали 57 держав світу, а до березня 1992 р. – понад 100 країн, протягом першого року – більше 130 країн. Із 110 із них було встановлено дипломатичні відносини у повному обсязі. На початку 2001 р. наша держава підтримувала дипломатичні відносини із понад 150 країнами світу.

Проблема ядерного роззброєння. Після розпаду СРСР Україна володіла 15% його ядерного потенціалу, знаходячись на третьому місці після США та Росії, і випереджаючи арсенали Великобританії, Франції і Китаю, разом узятих. Виконуючи задеклароване ще у 1990 р. рішення про набуття статусу неядерної держави, Україна до 6 травня 1992 р. вивезла у Росію усі тактичні ракети, на жаль, без належної фінансової компенсації та міжнародних гарантій безпеки.

Протягом 1992–1994 рр. було досягнуто ряду міжнародних угод про скорочення стратегічних наступальних озброєнь Після складних і довготривалих переговорів, 14 січня 1994 р. президенти США, Росії та України підписали у Москві тристоронню заяву про ядерне роззброєння України з компенсацією за високозбагачений уран, що містився у ядерних боєзарядах, та наданням необхідної фінансової і технічної допомоги для демонтажу цієї небезпечної зброї. Тристороння угода була ратифікована українським парламентом.

16 листопада 1994 р. Верховна Рада ухвалила рішення про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, як держави, що не володіє нею, за умови надання міжнародних гарантій безпеки. Незабаром Україна отримала такі гарантії від держав, що володіють ядерною зброєю – Росії, США. Великої Британії, Франції та Китаю.

У 1996 р. Україна завершила процес свого ядерного роззброєння, ставши першою країною світу, яка добровільно позбулася ядерного арсеналу.

Державна атрибутика. У протистоянні національно-демокра-тичних і прокомуністичних сил перевагу здобула національна традиція. 15 січня 1992 р. була затверджена музична редакція Державного гімну “Ще не вмерла Україна” (композитор М.Вербицький); 28 січня 1992 р. – синьо-жовтий Державний прапор, 19 лютого того ж року – Тризуб як малий Герб України. У 2003 р. було схвалено текст Державного гімну на слова П.Чубинського “Ще не вмерла Україна” із незначними змінами.


2. Соціально-економічний і політичний розвиток


Спад виробництва у 1991–1992 рр. набув загрозливих масштабів. Так, національний дохід в 1991 р. знизився на 10 %, а наступного року на 14 %. Валова продукція промисловості зменшилася на 13,4 %, а сільського господарства – на 18 %. У листопаді 1992 р. інфляція перейшла рубіж 50 %. Значною мірою це зумовлювалось тим, що Росія розпочала ринкові реформи з лібералізації цін, що призвело до значного зростання цін в Україні на газ та нафту (відповідно в 100 та 300 разів). Зростання цін на енергоносії почало розкручувати спіраль інфляції. За 1992 р. гроші знецінились в 21 раз, а за 1993 р. – у 103 рази. Таких масштабів інфляції не спостерігалось в цей час у жодній країні світу. Зросла заборгованість іншим державам.

Руйнувався науково-технічний потенціал. Питома вага асигнувань на науку в бюджеті скоротилася у 1990–1994 рр. вчетверо, а чисельність науковців – утричі. Сотні спеціалістів вищої кваліфікації виїхали за кордон на тимчасову або постійну роботу. Внаслідок міграції Україна втрачала щороку до 10 тис. дипломованих спеціалістів. Понад 20% науковців перейшли працювати у комерційні структури.

Економічна криза ставила під сумнів державну незалежність. Активізувалися сили, які виступали за відродження Радянського Союзу, приєднання до Росії і т. п. Особливої загрози такі тенденції набули у зрусифікованих областях Сходу й Півдня. Жителі регіонів з високим рівнем індустріалізації найбільше відчули на собі вплив економічної кризи, що найдошкульніше зачепила великі підприємства. Обмежені й обережні спроби уряду ввести в дію закон 1989 р. про державний статус української мови, викликав серед них хвилю обурення й страху перед наступом “українського націоналізму”. Лавиноподібний характер економічної кризи породив прогноз про неминучість в Україні громадянської війни між українцями й росіянами, Сходом і Заходом. На щастя, цей прогноз не справдився.

Як не дивно, але якою б не була ситуація в Україні, вона мала окремі позитивні моменти. Якщо населення Польщі, Росії та інших сусідів України, що вступили на шлях радикальних економічних перетворень, пережило “шокову терапію” і було втомлене реформами, то українці потерпали власне від їх відсутності. З іншого боку, мовно-культурна роз’єднаність та відмінності у політичних орієнтаціях мешканців Сходу й Заходу робили неможливою появу єдиної “червоно-коричневої” опозиції, на зразок антиреформаторського блоку комуністів і націоналістів Росії.

Ці дві обставини створювали сприятливі обставини для перемоги колишнього прем’єр-міністра Леоніда Кучми на президентських виборах улітку 1994 р. Він пішов значно далі передвиборних обіцянок навести порядок адміністративними методами й запропонував масштабну програму радикальних економічних і соціальних перетворень: звільнення цін, обмеження дефіциту держбюджету, запровадження вільної внутрішньої й зовнішньої торгівлі, масову приватизацію великих підприємств, проведення земельної реформи і т. п.

Команді Л.Кучми вдалося досягли певних успіхів у проведенні економічних реформ. Рівень інфляції знизився із 72 % у листопаді 1994 р. до 4,6% у травні 1995 р., зросла середня зарплата, з’явились умови для системних перетворень у промисловості і сільському господарстві.

Поряд із кризовими зародилися та набрали силу певні позитивні тенденції та процеси на основі нових форм власності. Загалом за роки економічної кризи (1991–1999 рр.) валовий внутрішній продукт України скоротився в 2,5 рази, обсяги промислової продукції – майже у 1,9, сільського господарства – у 2,1 разів.

Важлива роль у стабілізації економічного і політичного становища належала конституційній і грошовій реформам Ухвалення 28 червня 1996 р. Основного закону держави – Конституції та введення у вересні 1996 р. національної валюти – гривні стали вагомим підсумком п’ятирічного утвердження державної незалежності України.

На виборах Президента України у 1999 р. у 2-му турі повторно був обраний Л.Кучма, набравши 56,3 % (понад 15 млн.) голосів. За лідера Комуністичної партії П.Симоненка проголосувало 37,8 % (понад 10 млн.) виборців.

Наприкінці 1990-х – на початку 2000-х рр. Україна була шокована цілим рядом резонансних вбивств (зокрема, першого Голови Національного банку України В.Гетьмана у 1998 р., лідера Народного Руху В.Чорновола у 1999 р., журналіста Ґ.Ґонґадзе у 2000 р. та ін.). У 2000 р. розгорнувся “касетний скандал”, пов’язаний із озвученням таємних записів розмов у президентському кабінеті.

Посилилося протистояння між Президентом і парламентом, внаслідок чого у січні–лютому 2000 р. у Верховній Раді вперше була створена некомуністична більшість. Це породило сподівання на якісно новий етап розвитку українського парламентаризму і української державності загалом. Та насправді, формування більшості не зняло, а лише на деякий час приглушило протиріччя, пов’язані з боротьбою різних політичних сил за владу і розподіл сфер впливу.

У 2000 р. вперше відбулося реальне зростання ВВП (на 5,8%), виробництво промислової продукції зросло на 12,9%, а сільськогосподарської – на 9,2%. Досить високі темпи приросту як у промисловості, так і в аграрному секторі, спостерігалися і в наступні роки. На початок 2001 р. понад 70% загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. В аграрному секторі важливою подією стало ухвалення у жовтні 2001 р. Земельного кодексу.


3. Зовнішньополітична діяльність


Зовнішня політика України спрямовувалася на утвердження і розвиток її як незалежної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності та недоторканості кордонів; входження національної економіки до світової економічної системи; захист прав та інтересів громадян України, що перебувають за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями тощо.

В основу зовнішньополітичної моделі України покладено концепцію “мосту між Заходом і Сходом”. Пріоритетними напрямками були визнані: розширення участі у європейському співробітництві; активна участь в діяльності ООН; співпраця з державами Європейського Союзу, НАТО та СНД.

Європейський та американський напрямок. За роки незалежності зроблено чимало для того, щоб органічно інтегруватися до європейської міжнародної спільноти. Україна першою з країн СНД уклала угоди про партнерство і співробітництво з Євросоюзом, стала повноцінним членом Ради Європи (з 1995 р.), учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала ряд документів про співробітництво і партнерство з НАТО та західноєвропейськими країнами. Особливе значення мала підписана у 1997 р. Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО. Важливою в цьому документі є теза про те, що “НАТО продовжуватиме підтримувати суверенітет та незалежність України, її територіальну цілісність, а також принцип непорушності кордонів”. Тоді ж було підписано Договір про дружбу і партнерство з Румунією, яка висувала до України ряд територіальних претензій.

Наша держава співпрацює з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, іншими світовими та європейськими кредитно-фінансовими інституціями. З 1 січня 2000 р. Україна вперше як незалежна держава почала виконувати функції члена Ради Безпеки ООН, що означає підвищення її відповідальності та ролі у збереженні миру на нашій планеті. Українські військовослужбовці брали участь у миротворчих операціях ООН у колишній Югославії, Сьєра-Леоне, Анголі та інших країнах. На початку ХХІ ст. у миротворчих місіях ООН брали участь близько 1600 українських військових фахівців.

Україна офіційно проголосила курс на вступ до Європейського Союзу. У 2002 р. Президент Л.Кучма навіть конкретизував (очевидно, лицемірно) дату вступу України до ЄС – 2011 рік, за умови досягнення нашою державою європейських стандартів рівня життя. Також неодноразово заявлялося про намір вступити до НАТО, але офіційних документів за президентства Кучми так і не було оформлено. Більше того, внаслідок численних корупційних і скандальних справ ("касетна", "кольчужна" та ін.) значно було підірвано довір’я Заходу до українського керівництва.

Характерною рисою процесу інтеграції України до європейських структур є, з одного боку, надзвичайно обережна позиція Євросоюзу, а з іншого – недостатній розвиток політичних, соціально-економічних, культурних та інших взаємовигідних зв’язків. Серед чинників, котрі перешкоджають активізації інтеграційних процесів, найчастіше називаються такі, як низький рівень конкурентоспроможності більшості українських підприємств, високий рівень корупції, слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість громадянського суспільства, відсутність реформ у судовій гілці влади тощо. Ці та інші суспільно-політичні та економічні негаразди і проблеми спричиняють гостру критику України з боку Ради Європи.

Для налагодження плідних стосунків із Заходом особливо важливе значення мав візит до Києва і Львова у червні 2001 р. Папи Римського Івана-Павла ІІ. Глава держави Ватикан підкреслив “виразне європейське покликання “ України і закликав її громадян, особливо молодь, сповідувати високі духовні цінності.

Європейський вектор зовнішньої політики України відкрив можливості для розвитку плідних двохсторонніх стосунків з європейськими державами. Чільне місце тут посідає Німеччина, котра за обсягом прямих інвестицій займає друге місце після США серед іноземних інвесторів України. Активізувалися контакти з Великобританією, Францією, Австрією, Італією та ін.

Європейська інтеграція України передбачає налагодження добрих відносин з сусідніми державами – Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Болгарією та ін. Найактивніші контакти розвиваються з Польщею, яка потужно сприяє реалізації прагнень України інтегруватися в європейські структури. Із вступом наших сусідів до європейської співдружності, Україна отримала статус країни, яка має спільні кордони із Європейським Союзом.

Співробітництво з Північноатлантичним союзом розгортається в різних сферах. Зокрема, Україна брала і продовжує брати активну участь у програмі “Партнерство заради миру”, у т. ч. спільних військових навчаннях. Військове співробітництво передбачає участь у миротворчих місіях, у яких з липня 1992 р. було задіяно близько 10 тис. українських військовослужбовців.

Протягом усього періоду незалежності динамічно розвивалися відносини на одному з магістральних напрямків української зовнішньої політики – американському. Внаслідок геополітичних перемін у 90-х рр., уряд США від блокування перейшов до політики “стратегічного партнерства”, яка передбачає тісну взаємодію у сферах національної безпеки, зовнішньої політики, економіки, торгівлі, інвестицій тощо. У вересні 1996 р. Конгрес і Сенат США ухвалили спеціальні резолюції щодо України на підтримку її незалежності. Вашингтон дедалі частіше підкреслює, що Україна нині є важливим гарантом стабільності й безпеки в Європі, помітним чинником міжнародного життя. Тому США неодноразово заявляли свою підтримку процесам демократизації українського суспільства, прискоренню радикальних політичних та економічних перетворень.

Українсько-російські відносини. Від самого початку української незалежності виникли проблеми у стосунках з Росією, керівництво якої вбачало в СНД зародок нового Союзу під своєю егідою. Москва прагнула перетворити співдружність у наддержавну організацію, яка б давала змогу контролювати економічну, політичну та військову діяльність держав-учасниць. У зв’язку з цим, Україна не підписала ряд угод, зокрема, договорів про колективну безпеку (травень 1992 р.) та про створення Економічного Союзу (вересень 1993 р.). У 1994 р. Україна приєдналася до Економічного союзу на правах асоційованого члена.

Існували проблеми щодо недоторканості кордонів. В діях російського парламенту проявились претензії стосовно Криму, пізніше – Севастополя. Найбільшим каменем спотикання в українсько-російських взаєминах став розподіл Чорноморського флоту, на який претендували обидві держави.

У травні 1992 р. Верховна Рада Російської Федерації виступила проти рішень радянських органів влади від 1954 р. про передачу Кримської області Українській РСР, а згодом, незважаючи на угоду про недоторканість кордонів, висунула претензії щодо Севастополя, як міста “російської слави” і “головної бази єдиного Чорноморського флоту”. Такі ухвали не мали жодної юридичної сили, що констатувала також Рада Безпеки ООН. Однак, для України ситуація ускладнилася ще й активізацією діяльності проросійських сепаратистських сил на Кримському півострові.

Кримську автономну республіку у складі УРСР було встановлено 12 лютого 1991 р. Після провалу серпневого путчу проросійські сили півострова згуртувалися у Республіканському русі Криму (згодом – Республіканської партії Криму) під керівництвом Юрія Мєшкова. Весною 1992 р. Верховна рада Кримської АРСР встановила нову офіційну назву – Автономна Республіка Крим. 5 травня 1992 р. була проголошена її державна самостійність, а 6 травня ухвалена Конституція, також було призначено загальнокримський референдум про незалежність. Верховна рада України ці рішення скасувала, але “війна указів” між Києвом і Сімферополем затяглася на декілька років, набравши особливої гостроти після перемоги Ю.Мєшкова на президентських виборах у Криму у січні 1994 р. 17 березня 1995 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про Автономну Республіку Крим”, скасувала кримську конституцію та окремі закони АРК, зокрема про її Президента та Конституційний суд. Конституцію автономії поступово було узгоджено із українським законодавством.

Росія прагнула утвердити своє монопольне право на Чорноморський флот, заявляючи, що він “був, є і буде російським”. У 1992 р. було досягнуто угоди про те, що флот має бути розділений порівну, але у вересні 1993 р. у Масандрі Л.Кравчук підписав протокол про підготовку російсько-української угоди, за якою фактично увесь Чорноморський флот разом з усією його інфраструктурою переходив до Росії за відповідну компенсацію Україні. Таке рішення викликало обурення в Україні, а Л.Кравчука демократична опозиція звинуватила у зраді національних інтересів.

У 1994 р було досягнуто домовленості, що за Україною залишаються 15–20% кораблів ЧФ, а решту вона продасть Росії. Проте не вдалося домовитися про місця базування у Криму двох чорноморських флотів – російського та українського, що викликало нову хвилю протистояння. 23 жовтня 1996 р. Державна дума Росії ухвалила рішення про припинення поділу флоту і поновила територіальні претензії до України. Також Рада Федерації Росії з ініціативи мера Москви Ю.Лужкова знову вернулася до питання про статус Севастополя.

На сьогоднішній день відносини між двома сусідніми державами – “стратегічними партнерами” – закріплені у т. зв. “великому” Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство, підписаному президентами у Києві 31 травня 1997 р. У ньому були підтверджені територіальна цілісність держав та непорушність кордонів. Щодо Чорноморського флоту, то Україні залишалося 18% кораблів, а решту викупила Росія. Севастополь визнавався українським містом, але Росія отримала право на 20-річну оренду тут своєї військово-морської бази. Викупні платежі і вартість оренди покривалися боргом України за енергоносії.

Проте і після підписання договору російсько-українські відносини залишаються напруженими. Час від часу великодержавні, проімперські устремління політичної еліти Росії даються взнаки. Яскравим прикладом такої поведінки є будівництво росіянами на Таманському півострові дамби у напрямку українського острова Тузла (2003 р.); намагання скористатися ситуацією в Україні щодо нафти і газу, використання мовного і національно-релігійного факторів тощо.

У квітні 2004 р. ВР України ратифікувала угоди про українсько-російський кордон та про співробітництво обох країн у використанні Азовського моря і Керченської протоки.

Практика “особливих” відносин України з Росією протягом минулих років наглядно продемонструвала необхідність зближення та активізації співробітництва із західними країнами, не менш масштабного, ніж з Росією.


4. "Помаранчева революція" та її наслідки


Восени–весною 2000–2001 рр. в Україні активізувалася правоцентристська опозиція (Форум національного порятунку, Громадський комітет опору “За правду!” та ін.); спалахнули гострі дискусії у Верховній Раді. У центрі Києва 15–26 грудня функціонувало наметове містечко опозиціонерів на зразок студентської акції 1990 р. Акція “Україна без Кучми” сколихнула суспільство. Серйозним випробуванням як для влади, так і для опозиції стали події 9 березня 2001 року, які вилилися у масові сутички з міліцією.

Загострення політичної ситуації посилило протистояння між Президентом і Верховною Радою. У квітні 2001 р. був відправлений у відставку уряд В.Ющенка.

На виборах 2002 р. до Верховної Ради пройшло 6 партійних блоків і партій. Перемогу здобув блок Віктора Ющенка “Наша Україна” (23,5%); крім нього до парламенту увійшли Комуністична партія (20%), пропрезидентський блок “За єдину Україну” (11,9%), Блок Юлії Тимошенко (7,21%), Соціалістична партія (6,9%) і Соціал-демократична (об’єднана) партія (6,2%). Половина народних депутатів, тобто 225 чоловік, балотувались за партійними списками. Згодом, внаслідок політичних маніпуляцій, Головою ВР обрано лідера блоку “За єдину Україну” В.М.Литвина.

Протягом 2002-го і наступних років опозиційні до чинної влади блоки і партії (“Наша Україна” на чолі з В.Ющенком, блок Юлії Тимошенко, Комуністична, Соціалістична та ін.) провели серію політичних акцій, спрямованих на дострокову відставку Президента Л.Кучми.

Переломними подіями у політичному протистоянні влади та опозиції стали революційні події листопада – грудня 2004 р., пов’язані із черговими виборами Президента України. Діюча влада зробила все можливе для фальсифікації результатів виборів, висунувши своїм кандидатом Прем’єр-міністра Віктора Януковича. Однак, завдяки масовій народній підтримці у ході “помаранчевої революції”, перемогу здобув Віктор Ющенко.

23 січня 2005 р. В.Ющенко склав присягу “народного” Президента у Верховній Раді та на київському Майдані. Сформований на початку лютого 2005 р. уряд на чолі із Юлією Тимошенко розпочав реалізацію обіцянок, що були дані на Майдані. Програму уряду підтримала більшість депутатів Верховної Ради. Серед ключових завдань визначалися: 1) наповнення держбюджету за рахунок ліквідації пільг в оподаткуванні, вільних економічних зон і всіляких тіньових схем отримання доходів; 2) реприватизація незаконно приватизованої власності; 3) значне підвищення доходів громадян за рахунок збільшення заробітної плати, пенсій, розширення соціальних виплат, зокрема, при народженні дітей тощо. Відбувалися значні кадрові зміни, що привели до заміни понад 13 тис. посадовців різних ланок. Планувалося здійснити адміністративну реформу тощо.

Але реалізація такого курсу викликала значні розбіжності й протиріччя. Починаючи з весни 2005 року, стрімко зросли ціни на м’ясо, нафтопродукти, згодом на цукор, і як наслідок – зростання інфляції. Невдоволення політикою уряду почали висловлювати середні та дрібні підприємці, котрі були активними учасниками Майдану. Посилилися конфлікти всередині урядової команди, близько 80 % якої не були однодумцями прем’єра. Особливо загострилося протистояння між секретарем РНБО (Рада Національної Безпеки й Оборони) П.Порошенком і Ю.Тимошенко. Конфлікт вибухнув 5 вересня, коли кілька посадовців із найближчого оточення В.Ющенка були звинувачені у корупції. Таким чином, у команді Президента відбувся розкол, який призвів до відставки уряду.

Водночас відбулася консолідація антипомаранчевих сил. Після перших місяців розгубленості вони почали активно заявляти про себе, використовуючи помилки влади. Але найбільший “подарунок” опозиції зробив сам В.Ющенко, який, в обмін на підтримку у парламенті кандидатури Ю.Єханурова на посаду прем’єр-міністра, фактично зняв усі звинувачення з команди В.Януковича у причетності до фальсифікацій на виборах 2004 р. Така політика призвела до того, що Партія регіонів стала набирати популярності.

Ще одним провалом “помаранчевих” стали переговори з Росією наприкінці 2005 – на початку 2006 р. щодо постачання газу, ціна на який зросла майже удвічі, а сама схема постачання була заплутаною і непрозорою.

Як у 2005 р., так і тепер суспільство незадоволене, у першу чергу, “внутрішнім розбратом” серед помаранчевої команди та невиконанням передвиборчих гасел, на кшталт “бандитам – тюрми!”, відсутністю видимих результатів боротьби з корупцією, тінізацією економіки тощо. Не проведено системних реформ в податковій системі та оплаті праці, в енергетичному секторі, у відносинах між центром і регіонами, загальмувалися соціальні програми і т. п.

По–друге, викликає заперечення кадрова політика, за якою першорядне значення має приналежність до певної команди, особиста відданість і родинні зв’язки, а не професійні якості й ділові риси. При такій схемі марно очікувати притоку нових особистостей, а отже, й нових ідей, нового розуміння перспектив розвитку. Для політичної еліти наступив період кардинальної, а не номінальної ротації.

Як наслідок, значна частина громадян, які були активними учасниками “помаранчевих” подій і вважали, що вони “виграли” відразу після перемоги розчарувалися, їхні завищені очікування стали крахом надій.

У той же час слід зазначити позитивні зміни в країні. Головним надбанням нової влади є демократизація суспільства, значне розширення рамок свободи слова, демократичний підхід влади до засобів масової інформації, регулярні зустрічі керівників держави з представниками ЗМІ, прес-конференції тощо.

У виборах 26 березня 2006 року 3%–й бар’єр подолали 5 партій і блоків. Найбільше голосів набрала Партія регіонів – понад 32% (186 депутатських мандатів); БЮТ – понад 22% і 129 мандатів; НСНУ – трохи менше 14% і 81 мандати, СПУ – менше 6% і 33 мандати; КПУ –3,6% і 21 мандати. Вибори 2006 р. вперше відбулися за пропорційною системою. Проте головну роль у виборі людей відіграли не партійні програми, а авторитет лідерів. Парламентська кампанія стала фактично продовженням президентських виборів; відносна перемога Партії регіонів розглядалася як реванш за попередню поразку. Проте набраної кількості голосів “регіоналам” навіть у союзі з комуністами було недостатньо для формування парламентської більшості. “Помаранчеві” мали у сукупності більше голосів. Така ситуація зумовила тривалий переговорний процес і жорстку боротьбу.

У липні 2006 р., завдяки переходу соціалістів до стану антипомаранчевих сил, було створено т. зв. Антикризову коаліцію, а Олександр Мороз вдруге став Головою ВР (вперше у 1994–1998 рр.). До того ж стали чинними поправки до Конституції, які значно зменшували повноваження Президента.

В.Ющенко прагнув виправити становище шляхом підписання всіма політичними силами Універсалу національної єдності, але цей документ, хоч і був підписаний влітку 2006 р., не отримав ніякої юридичної сили.

В умовах, коли популярність пропрезидентських сил стрімко падала, В.Ющенко не наважився на розпуск Парламенту і подав до ВР кандидатуру В.Януковича на посаду Прем’єр-міністра. У новий уряд увійшло декілька представників від “Нашої України”. Проте спільної роботи не вийшло: міністри–“нашоукраїнці” були по черзі звільнені. Почалася боротьба за повноваження Президента, які не були чітко визначені внаслідок змін до Коституції. Крім того, частина депутатів “Нашої України” та “Блоку Юлії Тимошенко” перейшла до складу Антикризової коаліції. Виникла загроза створення у Парламенті конституційної більшості (300 депутатів) під керівництвом Партії регіонів, яка б остаточно нівелювала волевиявлення виборців, значна частина яких голосувала за “помаранчеві” сили та могла у будь-який момент змінити Основний Закон України.

У такій ситуації В.Ющенко 2 квітня 2007 р. видав Указ про дострокове припинення повноважень ВР і призначення нових виборів. Більшість депутатів ВР не визнали Указу Президента, вважаючи його неконституційним. Їх підтримав Прем’єр В.Янукович та члени Кабінету Міністрів. В країні розгорнулася політична криза, яка супроводжувалася протистоянням демонстрантів на вулицях Києва, боротьбою в Конституційному суді та Генеральній прокуратурі, новими Указами Президента та Постановами ВР. Зрештою, 27 травня, коли обидві сторони усвідомили, що подальша ескалація конфлікту є безперспективною й навіть небезпечною, у результаті переговорів було досягнуто політичних домовленостей. Четвертим Указом Президента було призначено дострокові вибори до ВР на 30 вересня 2007 року.

На позачергових виборах до Парламенту пройшли знову 5 партій і блоків: Партія регіонів (34,37 %), Блок Юлії Тимошенко (30,71 %), Блок “Наша Україна–Народна самооборона” (14,15%), КПУ (5,39%), Блок Литвина (3,96%). Соціалістична партія, набравши 2,86%, до ВР не потрапила.

У новому складі ВР БЮТ і НУНС утворили парламентську більшість із 227 депутатів. Головою ВР було обрано Арсенія Яценюка, а прем’єр-міністром – Юлію Тимошенко. Але “запас” у два голоси створював проблеми для коаліції навіть при простому голосуванні, коли потрібно набрати щонайменше 225 голосів. Цим сповна скористалися опоненти.

Перші місяці 2008 року Парламент не спромігся працювати в нормальному режимі, оскільки представники Партії регіонів блокували трибуну й крісло спікера. Головною причиною таких дій вони визнали спільну Заяву Президента, Прем’єра і Голови ВР про приєднання до плану дій щодо членства у НАТО (т. зв. ПДЧ), хоча такий план є лише ключем до дверей цієї організації. Значна частина суспільства через брак інформації про НАТО та стереотипи радянської пропаганди не підтримує північноатлантичного напрямку дій керівників держави.

Водночас, можна вважати успіхом прийняття України у 2008 р. до Світової Організації Торгівлі (СОТ). У підсумковій декларації Бухарестського самміту лідерів 26 країн вперше щодо Грузії та України вжито формулу, що ці країни будуть прийняті до НАТО.

Багато у чому унікальний шанс наша держава отримала внаслідок рішення УЕФА про проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 р. у Польщі та Україні, що дає сподівання на значні інвестиції в розвиток економіки, шляхів сполучення, спортивних і готельних комплексів, сфери послуг тощо.

У 2008 р. уряд Ю.Тимошенко розпочав виплату заощаджень (до 1000 гр.) колишнім клієнтам Ощадбанку СРСР. Значно збільшилися суми виплат сім’ям при народжені дитини. Одночасно зросла інфляція, яка вже у попередньому 2007 році становила понад 16% (найвищий показник із 2000 року). Значно погіршилася соціально – економічна ситуація восени 2008 року у зв’язку із світовою кризою, до якої Україна виявилася абсолютно не готовою. Особливо небезпечним стало становище у банківській сфері, відбулося значне падіння гривні по відношенню до американської та європейської валюти. Але навіть криза не привела до злагодженої роботи усіх гілок влади в Україні. Навпаки, ще більше загострилися відносини між президентом В.Ющенком та прем’єр-міністром Ю.Тимошенко.

Україні бракує стабільності. Але обраний шлях національно-державного самовизначення залишається незмінним. Українці мають усі шанси стати громадянами “єдиної, великої і сильної держави” (М.Грушевський).

Плани семінарських занять


Модуль І. Історія України від найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст.


Тема 1. Давні народи і держави на території України

1. Доба первісного суспільства. Трипільська культура.
   
2. Кочові народи та античні міста-держави.
   
3. Походження і розселення слов’ян.
   

Література: 3, 5, 7, 13, 22, 40


Тема 2. Київська Русь у ІХ – ХІІ ст.

1. Утворення та розвиток Русі у ІХ – Х ст.
   
2. Русь за князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого.
   
3. Роздробленість Русі. Походження етноніма "Україна".
   

Література: 3, 5, 13, 27, 36, 40


Тема 3. Русь-Україна у ХІІ – ХVІ ст. Формування козацтва

та Запорозької Січі

1. Галицько-Волинське князівство.
   
2. Українські землі у складі Литви та Польщі (ХІV – ХVІ ст.).
   
3. Формування козацтва і Запорозької Січі.
   

Література: 1, 5, 21, 32, 40


Тема 4. Національно-визвольна боротьба у ХVІ – ХVІІ ст.

Держава Богдана Хмельницького

1. Козацькі війни і повстання наприкінці ХVІ – у першій половині ХVІІ ст.
   
2. Національно-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького (1648-1657 рр.). Створення козацько-гетьманської держави.
   

Література: 1, 5, 8, 23, 32, 34, 39-40


Тема 5. Козацько-гетьманська держава у 2-й половині

ХVІІ – ХVІІІ ст.

1. Руїна і поділ українських земель у 2-й половині ХVІІ ст.
   
2. Доба гетьмана Івана Мазепи. Конституція П.Орлика.
   
3. Обмеження автономії та ліквідація козацької державності у ХVІІІ ст. Знищення Запорозької Січі.
   
4. Гайдамацький та опришківський рух у Правобережній Україні. Коліївщина.
   

Література: 1, 5, 8, 11, 23, 34, 39-40


Модуль ІІ. Україна у ХІХ – на початку ХХІ ст.


Тема 6. Україна під владою Росії та Австрії. Національне

відродження у ХІХ – на початку ХХ ст.

1. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток.
   
2. Суспільно-політичне життя і національне відродження.
   
3. Перша світова війна і Україна.
   

Література: 5, 9, 12, 18, 28, 30, 33


Тема 7. Національна революція та боротьба за українську

державу у 1917 – 1921 рр.

1. Діяльність Центральної Ради у 1917 – 1918 рр. Становлення УНР. Брестський мир та його наслідки.
   
2. Українська держава гетьмана Павла Скоропадського.
   
3. Директорія УНР та ЗУНР у 1918 – на початку 1919 р. Акт Злуки.
   
4. Боротьба за владу в Україні у 1919 – 1921 рр. Повстанський рух.
   

Література: 5, 9, 12, 18, 28, 31, 38


Тема 8. Україна у 1920-х – 1930-х рр. Друга світова війна

1. Радянська Україна у 1920-х – 1930-х рр. Трагедія розстріляного відродження, голодоморів і репресій.
   
2. Західноукраїнські землі у 1920 – 1930-х рр. Виникнення та діяльність ОУН. Проголошення Карпатської України.
   
3. Початок ІІ Світової війни. Західна Україна у 1939 – 1941 рр.
   
4. Україна у радянсько-німецькій війні 1941 – 1944 рр. Бойові дії. Рух Опору.
   

Література: 5, 9, 12, 18, 20, 24, 28, 38


Тема 9. Україна у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.:

утвердження державного суверенітету

1. Україна у 2-й половині 1940-х – на початку 1950-х рр. післявоєнний сталінський режим.
   
2. Україна у 1950-х – 1980-х рр.: наростання кризових явищ.
   
3. "Перебудова" та проголошення незалежності України.
   
4. Державотворчі процеси у 1990-х – на початку 2000-х рр. "Помаранчева революція" та її наслідки.
   

Література: 4-5, 9, 12, 18-19, 25, 28, 37-38


Тестові завдання для підготовки до змістових і підсумкового модулів


Змістовий модуль І. Історія України від найдавніших

часів до кінця ХVІІІ ст.

1. Найдавніші поселення в Україні з’явилися:
   
   1. 2,5 – 1,5 млн. років
      
   2. 1,5 млн. р. – 800 тис. р. до н. е.
      
   3. 800 – 150 тис. рр. до н. е.
      
2. У яку добу люди винайшли лук зі стрілами: a) палеоліт b) мезоліт c) неоліт
   
3. Народ на території сучасної України, назва якого вперше зафіксована у письмових пам’ятках:
   
   1. кіммерійці
      
   2. сармати
      
   3. трипільці
      
4. Слов’ян І – ІІ ст. н. е. римські автори називали:
   
   1. антами
      
   2. венедами
      
   3. праслов’янами
      
5. Коли відбулися перші походи Русі на Царгород та Аскольдове хрещення:
   
   1. у 30-х рр. ІХ ст.
      
   2. у 50-х рр. ІХ ст.
      
   3. у 60-х рр. ІХ ст.
      
6. Розташуйте події в хронологічній послідовності: a) походи князя Олега на Візантію b) розгром Ярославом Мудрим печенігів c) повстання древлян та вбивство князя Ігоря
   
7. За правління якого князя було сворено “Руську правду”: a) Володимира Великого b) Ярослава Мудрого c) Володимира Мономаха
   
8. Основне рішення з’їзду князів у Любечі:
   
   1. вибори першого митрополита-русича
      
   2. встановлення спадкового землеволодіння
      
   3. укладання союзу для боротьби з монголами
      
9. З якою пам’яткою, або подією, пов'язана перша літописна згадка етноніма “Україна”:
   
   1. 1185 р., "Слово о полку Ігоревім"
      
   2. 1187 р., смерть переяславського князя
      
   3. 1199 р., об'єднання Волині та Галичини
      
10. Автором якого твору був Володимир Мономах: a) “Заповіт дітям” b) “Повчання” c) “Літопис Руський”
    
11. Коли та за якого князя відбулося об’єднання Волині і Галичини в одну державу:
    
    1. 1205 р., князь Данило Галицький
       
    2. 1199 р., князь Роман Мстиславович
       
    3. 1187 р., князь Ярослав Осмомисл
       
12. Коли відбулася битва на річці Калка: a) 1187 р. b) 1199 р. c) 1223 р.
    
13. Коли і де був коронований Данило Галицький:
    
    1. 1245 р., Ярослав
       
    2. 1253 р., Дорогочин
       
    3. 1264 р., Холм
       
14. Які наслідки мала битва на Синіх Водах:
    
    1. 1362 р., до Литви відійшли Київщина і Поділля
       
    2. 1375 р., до Литви відійшли Берестейщина і Волинь
       
    3. 1387 р., до Польщі відійшла Галичина
       
15. Розташуйте події в хронологічній послідовності: a) Люблінська унія b) Грюнвальдська битва c) Кревська унія
    
16. У яких джерелах знаходяться перші письмові згадки про українських козаків:
    
    1. 1450-1452 рр., турецькі і кримські джерела
       
    2. 1489-1492 рр., польські і литовські джерела
       
    3. 1553-1557 рр., московські і молдавські джерела
       
17. Хто побудував фортецю на острові Хортиця: a) К.Острозький b) І.Підкова c) Д.Вишневецький
    
18. Коли було створено Пересопницьке Євангеліє: a) 1410 р. b) 1556 – 1561 рр. c) 1596 р.
    
19. Козацькі війни наприкінці ХVІ ст. очолювали:
    
    1. М.Жмайло, К.Косинський, Д.Наливайко
       
    2. С.Жолкевський, В.Острозький, М.Смотрицький
       
    3. К.Косинський, Г.Лобода, С.Наливайко, М.Шаула
       
20. Яке місто – фортеця було захоплено козаками у 1616 р.: a) Бахчисарай b) Кафа c) Синоп
    
21. Гетьман, який очолив похід на Москву: a) І.Мазепа b) П.Сагайдачний c) П.Дорошенко
    
22. Найважливіша церковно-політична подія у 1620 р.:
    
    1. відновлення ієрархії православної церкви
       
    2. обрання П. Могили Київським Митрополитом
       
    3. заснування друкарні і школи Печерської лаври
       
23. Хто підписав Куруківську (1625 р.) угоду та який реєстр вона встановлювала:
    
    1. М.Дорошенко – 6 тис. чол.;
       
    2. М.Жмайло – 5 тис. чол.;
       
    3. Т.Федорович – 8 тис. чол.
       
24. Назвіть керівників та організаторів козацько-селянських повстань 1637-1638 рр.:
    
    1. К.Косинський, С.Наливайко, І.Сулима
       
    2. М.Жмайло, М.Дорошенко, П.Сагайдачний
       
    3. П.Бут, Д.Гуня, Я.Острянин
       
25. Коли була прийнята та які рішення передбачала "Ординація Війська Запорозького реєстрового":
    
    1. 1619 р., дозвіл на проведення морських походів
       
    2. 1625 р., встановлення станових привілеїв
       
    3. 1638 р., скасування козацького самоврядування
       
26. Де і коли відбулася найбільша битва Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького:
    
    1. Жовті Води, 1648 р.
       
    2. Зборів-Збараж, 1649 р.
       
    3. Берестечко, 1651 р.
       
27. Столиця держави Б.Хмельницького: a) Чигирин b) Київ c) Переяслав
    
28. Розташуйте події в хронологічній послідовності: a) битва під Батогом b) облога Збаража c) Корсуньська битва
    
29. За якою угодою козацький реєстр становив 60 тисяч?
    
    1. українсько-польська, 1649 р.
       
    2. українсько-польська, 1651 р.
       
    3. українсько-московська, 1654 р.
       
30. Хто очолював козацьке посольство до Москви 1654 р. та як називалися документи підписаної угоди:
    
    1. Б.Хмельницький, І.Виговський; "Московські статті"
       
    2. І.Виговський, І.Богун; "Переяславські статті"
       
    3. П.Тетеря, С. Богданович-Зарудний; "Березневі статті"
       
31. Назва угоди, укладеної між Московією і Польщею: a) Берестейська b) Віленська c) Білоцерківська
    
32. Найбільша битва українсько-московської війни 1658–1659 рр. відбулася:
    
    1. під Києвом у 1658 р.
       
    2. під Полтавою у 1658 р.
       
    3. під Конотопом у 1659 р.
       
33. Між якими державами були розподілені українські землі у добу Руїни:
    
    1. Австрія, Польща, Туреччина
       
    2. Польща, Росія, Туреччина
       
    3. Швеція, Росія, Польща
       

34. Розташуйте події в хронологічній послідовності: a) Андрусівське перемир’я b) “Вічний мир” c) Московські статті
    
35. Гетьманами "обох сторін Дніпра" були проголошені:
    
    1. І.Брюховецький 1664 р. та Д.Многогрішний 1668 р.
       
    2. П.Тетеря 1665 р. та М.Ханенко 1670 р.
       
    3. П.Дорошенко 1668 р. та І.Самойлович 1674 р.
       
36. Правління якого гетьмана розпочалося з підписання Коломацьких статей: a) І.Самойловича b) І.Мазепи c) І.Скоропадського
    
37. Гетьман у вигнанні після смерті І.Мазепи: a) П.Дорошенко b) Д.Многогрішний c) П.Орлик
    
38. Коли і яка Січ була зруйнована за наказом Петра І: a) 1708 р., Базавлуцька b) 1709 р., Чортомлицька c) 1710 р., Олешківська
    
39. Конституція П.Орлика була прийнята:
    
    1. 1710 р. у Бендерах
       
    2. 1711 р. у Варниці
       
    3. 1714 р. у Яссах
       
40. Гетьманат вперше був ліквідований та замінений установою:
    
    1. 1709 р.─Малоросійський приказ;
       
    2. 1715 р.─Правління гетьманського уряду;
       
    3. 1722 р.─Малоросійська колегія.
       
41. Наказний гетьман Лівобережної України, ув’язнений і закатований Петром І у Петропавлівській фортеці:
    
    1. Д.Апостол, 1708-1709 рр.
       
    2. П.Полуботок, 1722-1724 рр.
       
    3. І.Скоропадський, 1722 р.
       
42. Хто очолив І Малоросійську колегію: a) В.Вельямінов b) К.Розумовський c) О.Меншиков
    
43. Остаточна ліквідація гетьманського правління та останній гетьман Лівобережної України:
    
    1. 1764 р., К.Розумовський
       
    2. 1775 р., П.Калнишевський
       
    3. 1783 р., Й.Гладкий
       
44. Коли і яка Січ була зруйнована за Катерини ІІ:
    
    1. 1764 р., Кам’янська Січ
       
    2. 1775 р., Підпільненська Січ
       
    3. 1783 р., Чортомлицька Січ
       
45. Керівник Коліївщини: a) О.Довбуш b) М.Залізняк c) С.Наливайко
    
46. Останній кошовий отаман Запорозької Січі: a) Я.Барабаш b) П.Калнишевський c) К.Розумовський
    
47. На яких землях поширився гайдамацький рух у ХVІІІ ст. та коли відбулося його найвище піднесення:
    
    1. Лівобережна Україна; 1734-1738 рр.
       
    2. Правобережна Україна; 1768-1769 рр.
       
    3. Слобідська Україна; 1789-1793 рр.
       

Змістовий модуль ІІ. Україна у ХІХ – на початку ХХІ ст.

48. Керівник Південного товариства декабристів: a) С. Муравйов - Апостол b) С.Трубецький c) П.Пестель
    
49. Де і коли було відкрито перший університет в Наддніпрян – ській Україні: a) Харків, 1805 р. b) Київ, 1834 р. с) Львів, 1784 р.
    
50. На підтримку повстання декабристів наприкінці 1825 – на початку 1826 р. виступив:
    
    1. Волинський полк на чолі з братами Борисовими
       
    2. Київський полк на чолі з П.Пестелем
       
    3. Чернігівський полк на чолі С.Муравйовим-Апостолом та М.Бестужевим-Рюміним
       
51. Як називався просвітницький гурток у Галичині у 1830-х рр. та яку поетичну збірку було ним видано:
    
    1. "Просвіта" – "Зоря Галицька"
       
    2. "Руська бесіда" – "Вінок русинам"
       
    3. "Руська трійця" – "Русалка Дністрова"
       
52. Організатори Кирило-Мефодіївського братства та назва програмного документа:
    
    1. Ю.Андрузький, О.Маркович; “Конституція”
       
    2. В.Білозерський, М.Гулак, М.Костомаров; “Книга буття українського народу”
       
    3. П.Куліш, Т.Шевченко; “Руська правда”
       
53. Автори слів та музики національного гімну “Ще не вмерла Україна”: a) П.Куліш, М.Лисенко b) П.Чубинський, М.Вербицький c) Т.Шевченко, Ф.Колеса
    
54. Перше товариство “Просвіта” було утворене:
    
    1. у Києві 1861 р.
       
    2. у Львові 1868 р.
       
    3. у Харкові 1900 р.
       
55. Як називалася і коли була утворена перша українська партія у Галичині:
    
    1. Руська народно-демократична партія, 1885 р.
       
    2. Русько-українська народна партія, 1889 р.
       
    3. Русько-українська радикальна партія, 1890 р.
       
56. Розташуйте події в хронологічній послідовності: a) Емський указ b) створення “Братства тарасівців” c) Валуєвський циркуляр
    
57. Яке місто на кінець ХІХ ст. мало найбільшу кількість на – cелення: a) Київ b) Одеса c) Харків
    
58. Як називалася і коли була створена перша українська партія у Наддніпрянській Україні:
    
    1. “Молода Україна"; 1891 р.
       
    2. Народна українська партія; 1895 р.
       
    3. Революційна українська партія; 1900 р.
       
59. Микола Міхновський видав у 1900 р. у Львові брошуру:
    
    1. “Самостійна Україна”
       
    2. “Україна irredenta”
       
    3. “Українська справа”
       
60. Встановіть хронологічну послідовність подій: a) “Брусиловський прорив” b) створення легіону УСС c) початок І світової війни
    
61. Вкажіть дату проведення Українського національного конгресу та його основні рішення:
    
    1. березень 1917 р. – створення УЦР та вибори її голови і заступників
       
    2. квітень 1917 р. – перевибори керівництва УЦР та визначення курсу на автономію
       
    3. травень 1917 р. – створення війська і вирішення аграрного питання
       
62. Який орган влади очолював В.Винниченко влітку 1917 р.: a) Тимчасовий уряд b) Генеральний Секретаріат c) Центральну Раду
    
63. Коли та яким універсалом була проголошена УНР:
    
    1. І Універсал, 10.06.1917 р.
       
    2. ІІ Універсал, 3.07.1917 р.
       
    3. ІІІ Універсал, 7.11.1917 р.
       
64. Де і коли більшовики вперше проголосили радянську вла- ду в Україні: a) Харків, 12 грудня 1917 р. b) Катеринослав, 11 січня 1918 р. c) Київ, 7 листопада 1917 р.
    
65. Розташуйте події в хронологічній послідовності: a) Брестський мир b) бій під Крутами c) проголошення ІV Універсалу
    
66. Назва української держави за часів гетьманування П.Скоропадського:
    
    1. Гетьманська Україна, 28 квітня – 14 жовтня 1918 р.
       
    2. Українська держава, 29 квітня – 14 грудня 1918 р.
       
    3. Україна, 30 квітня 1918 р.– 22 січня 1919 р.
       
67. Де і коли започаткувала свою діяльність Директорія:
    
    1. Біла Церква, 28 жовтня 1918 р.
       
    2. Вінниця, 12 листопада 1918 р.
       
    3. Київ, 14 листопада 1918 р.
       
68. Акт Злуки УНР та ЗУНР було урочисто проголошено:
    
    1. 13 листопада 1918 р. у Львові
       
    2. 14 грудня 1918 р. у Фастові
       
    3. 22 січня 1919 р. у Києві
       
69. Встановіть хронологічну послідовність подій: a) початок політики українізації b) створення СРСР c) запровадження НЕП
    
70. Столиця Радянської України в 1920-х рр.: a) Катеринослав b) Київ c) Харків
    
71. Назвіть діячів, репресованих у справі т. зв. "Спілки визволення України" (СВУ):
    
    1. М.Грушевський, М.Яворський – 1928 р.
       
    2. Ю.Коцюбинський, П.Любченко – 1929 р.
       
    3. С.Єфремов, М.Слабченко – 1930 р.
       
72. Розташуйте події в хронологічній послідовності: a) Голодомор b) початок масової колективізації c) початок індустріалізації
    
73. Назвіть діячів, які покінчили життя самогубством у 1933 р.:
    
    1. Ю.Коцюбинський, С.Єфремов
       
    2. Х.Раковський, О.Шумський
       
    3. М.Скрипник, М.Хвильовий
       
74. Коли і де була утворена ОУН та хто її очолив:
    
    1. 1927 р., Львів, С.Бандера
       
    2. 1929 р., Відень, Є.Коновалець
       
    3. 1930 р., Прага, А.Мельник
       
75. Коли було проголошено незалежність Карпатської України та хто був її Президентом:
    
    1. 15 березня 1939 р.; А.Волошин
       
    2. 15 жовтня 1939 р.; А.Бродій
       
    3. 15 грудня 1939 р.; Є.Петрушевич
       
76. У 1939 – 1940 рр. до складу УРСР увійшли землі:
    
    1. Бессарабії, Буковини, Галичини, Волині
       
    2. Буковини, Галичини, Волині, Лемківщини
       
    3. Галичини, Буковини, Волині, Закарпаття
       
77. Встановіть хронологічну послідовність подій: a) напад Червоної Армії на Польщу b) пакт Молотова – Ріббентропа c) договір СРСР та Німеччини “Про дружбу і кордони”
    
78. Ким, де і коли було проголошено відновлення Української державності у період ІІ Світової війни:
    
    1. УНР, у Рівному 22 червня 1941 р.
       
    2. ОУН (Б), у Львові 30 червня 1941 р.
       
    3. ОУН (М), у Києві 24 липня 1942 р.
       
79. Центр нацистської окупаційної адміністрації в Україні:
    
    1. м. Вінниця, райхскомісаріат "Ост"
       
    2. м. Київ, райхскомісаріат "Остланд"
       
    3. м. Рівне, райхскомісаріат "Україна"
       
80. Коли та хто організував на Волині “Поліську Січ”:
    
    1. 1940 р., С.Бандера
       
    2. 1941 р., Т.Бульба–Боровець
       
    3. 1942 р., Д.Клячківський
       
81. Один з перших організаторів загонів УПА на Волині, згодом Головнокомандувач УПА–Північ:
    
    1. С.Бандера
       
    2. Д.Клячківський
       
    3. Р.Шухевич
       
82. Коли був утворений та хто очолив Український штаб партизанського руху:
    
    1. червень – липень 1941 р., П.Пономаренко
       
    2. травень – червень 1942 р., Т.Строкач
       
    3. липень – серпень 1943 р., С.Ковпак
       
83. Розташуйте події в хронологічній послідовності: a) Корсунь – Шевченківська битва b) Луцько – Рівненська операція c) битва за Дніпро
    
84. Україна була повністю звільнена від нацистської окупації:
    
    1. у травні 1944 р.
       
    2. у липні 1944 р.
       
    3. у жовтні 1944 р.
       
85. Коли та у якому статусі Українська РСР увійшла до Організації Об'єднаних Націй:
    
    1. у 1944 р., як дружня країна
       
    2. у 1945 р., як держава-засновник
       
    3. у 1946 р., як член Ради безпеки ООН
       
86. Встановіть хронологічну послідовність подій: a) загибель Р.Шухевича b) ліквідація Української греко – католицької церкви c) операція “Вісла”
    
87. Коли Кримська область увійшла до складу УРСР та коли вона була перетворена в Автономну республіку Крим:
    
    1. у 1945 р. та у 1990 р.
       
    2. у 1952 р. та у 1991 р.
       
    3. у 1954 р. та у 1992 р.
       
88. Л.Лук’яненко очолив організацію:
    
    1. Український демократичний союз (1954–1955 рр.)
       
    2. Український національний фронт (1956–1958 рр.)
       
    3. Українську робітничо-селянську спілку (1959–1961 рр.)
       
89. Назва часопису, що його видавав В.Чорновіл у “самвидаві” про арешти і судові процеси в Україні:
    
    1. “Репортаж із заповідника ім. Л.Берії”
       
    2. “Український бюлетень”
       
    3. “Український вісник”
       
90. Коли була утворена та хто очолив Українську Гельсінську групу? Яка партія виникла на її основі у 1990 р.:
    
    1. 1972 р., П.Григоренко; – Демократична партія
       
    2. 1975 р., Л.Лук'яненко; – Національна партія
       
    3. 1976 р., М.Руденко; – Республіканська партія
       
91. Вкажіть дату аварії на Чорнобильській АЕС та дату остаточного закриття ЧАЕС:
    
    1. 25 квітня 1986 р. та 1 грудня 1995 р.
       
    2. 26 квітня 1986 р. та 15 грудня 2000 р.
       
    3. 28 квітня 1986 р. та 31 грудня 2001 р.
       
92. Коли виник Народний Рух України за перебудову та хто його очолив:
    
    1. вересень 1989 р., І.Драч
       
    2. жовтень 1989 р., Л.Лук’яненко
       
    3. листопад 1989 р., В.Чорновіл
       
93. Розташуйте події в хронологічній послідовності: a) ухвалення Закону “Про мови в Українській РСР” b) відзначення 1000 – ліття хрещення Русі c) референдум та вибори Президента України
    
94. Декларацію про державний суверенітет та Акт проголошення незалежності України було ухвалено:
    
    1. 16 липня 1990 р. та 24 серпня 1991 р.
       
    2. 19 серпня 1991 р. та 24 серпня 1991 р.
       
    3. 24 серпня 1991 р. та 1 грудня 1991 р.
       
95. Першими незалежність України визнали держави:
    
    1. Канада і Польща у грудні 1991 р.
       
    2. Латвія і Литва у серпні 1991 р.
       
    3. Росія і США у вересні 1991 р.
       
96. Визначте події, що відбулися у 1996 році:
    
    1. вступ України до Ради Європи; прийняття Конституції; запровадження гривні
       
    2. закриття першого енергоблоку ЧАЕС; прийняття Конституції; запровадження гривні
       
    3. завершення вивезення з України ядерної зброї, вибори Президента; ухвала Конституції.
       
97. Встановіть хронологічну послідовність подій: a) вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ) b) обрання першого Президента України c) “Помаранчева революція”
    
98. Позачергові вибори народних депутатів до Верховної Ради відбулися:
    
    1. 1990 та 1994 рр.
       
    2. 1991 та 1999 рр.
       
    3. 1994 та 2007 рр.