Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія федьковича о дарка Пенішкевич
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Чернівецький національний університет, 479.77kb.
- Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія, 3398.91kb.
- Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія, 5355.91kb.
- Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія, 5658.45kb.
- Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія, 4781.7kb.
- Міністерство освіти І науки України Чернівецький національний університет імені Юрія, 765.66kb.
- Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія, 8176.59kb.
- Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія, 6718.7kb.
- Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія, 2382.22kb.
- Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія, 2777.59kb.
1.3. Еволюція змісту навчальних планів освіти в народних та середніх школах Буковини (ХVІІІ – початок ХХ століття)
На відміну від процесу становлення навчальних планів середніх шкіл, динаміка навчальних планів народних (початкових) шкіл не має чітко визначених періодів. Вона є поступовим еволюційним процесом збільшення кількості навчальних предметів, їх ускладнення та структурних змін в самих навчальних планах.
Зміст освіти, характер навчального плану, кількість предметів і годин, які відводилися для їх вивчення, залежали від чинного законодавства та інших факторів. Насамперед, від статусу школи – однокласної, двокласної, 4-5- класної або навіть 6-класної школи. Залежав він і від того, чи класи були розділеними, чи декілька класів навчалися в одному приміщенні з одним учителем. Помітну роль у визначенні навчального плану, поділу годин відігравало врахування фізичних можливостей дітей.
Особливо демократичним характером відзначався закон від 14 травня 1869 року, за яким Шкільна Крайова Рада повинна була регулювати кількість годин для вивчення предметів, враховуючи потреби народних шкіл і здоров'я школярів при обов'язковому обговоренні змін у навчальних планах на учительських конференціях.
Тижневе навантаження учнів коливалося від 19 до 30 навчальних годин залежно від категорії школи і року навчання дитини у ній. Шкільний обов'язок тривав 6 років з додатковим повторним курсом, який продовжувався ще 2 роки після закінчення народної школи. Мова навчання визначалася шкільною адміністрацією з урахуванням національної більшості населення та думки тих, хто утримував школу [78, арк.1-4].
Законом від 14 травня 1869 року було рекомендовано орієнтовні плани для загальних народних і міщанських шкіл з включенням таких обов'язкових предметів: “Во всякой школе народной повинно ученіе обнимати принаймны следующіи учебніи предметы: религію (Законъ Божій), языкъ, численіе, важнейшіи знанія изъ науки природы, землеписи и исторіи, съ особеннімъ поглядомъ на отечество и его уставъ, писаніе, науки геометрычныхъ формъ, пеніе, телесніи упражненія.
Девчата обучати ся повинни также еще въ женскихъ ручныхъ роботахъ и въ домовомъ господарстве.
Объемъ, въ якомъ учебніи предметы выкладати ся маютъ, зависитъ отъ степени, на якой всякая школа дотычно числа роспоряжаемыхъ силъ учебныхъ находитъ ся. Власне отъ того же зависитъ также простиряніе оученія и на иніи тутъ непоименованніи учебніи предметы” [272, c.374].
Як відомо, “Політична шкільна конституція” (1805) визначила існування таких типів народних шкіл: головні; тривіальні; нормальні та реальні (див. Додаток Б).
У головних школах учні переважно вивчали такі предмети, які давали їм право вступу до реальної школи або гімназії. Крім того, існували ще нормальні або взірцеві головні школи, при яких відкривалися препаранди для підготовки вчителів. Головні школи були переважно трикласними, але подекуди створювався ще підготовчий клас, який складався з двох відділів: у нижчому відділі діти вчилися читати по складах (німецькою, румунською, українською мовами), проходили малий катехизм, арифметику; у вищому відділі було заплановане читання німецькою мовою, малий катехизм, письмо, переклад з німецької мови [366, c.7].
Навчання у підготовчому класі тривало 1-2 роки. Навчальний план для першого класу головної школи передбачав: читання німецькою, вивчення малого катехизма, письма, переклад з німецької книги, вивчення німецької граматики та початків арифметики. У другому класі вивчалися Закон Божий, читання, переклад, граматика німецької мови, правопис, рахунки по-німецьки. Навчальний план у третьому класі складався з техніки читання та перекладу по-німецьки, граматики і правопису, стилістики, рахунків, вивчався також вищий катехизм, Євангеліє, Біблія. В четвертому класі перший рік вивчали Закон Божий, латинську мову, письмо, рахунки, граматику, правопис німецький, стилістику та географію, початки будівництва й популярну геометрію. В другому році додавалися ще початки механіки, фізики, історії природи, декламація. В дівочих школах передбачалися ті ж предмети, що і в чоловічих, але ще вивчали домоведення та ручні роботи (шиття, вишивка, плетіння).
Звернімо увагу на дві сторони цих навчальних планів: з одного боку – німецька, як основна мова навчання, що виступала як засіб формування в учнів чужого світогляду і способу мислення; з другого - розширюється коло предметів, які давали учням можливість осягнути значний спектр знань, які забезпечували достатню грамотність і основу для подальшого навчання (див. Додатки В.1.1, В.1.2).
Навчальні плани три- та двокласних народних шкіл порівняно з планами нормальних шкіл мали тенденцію до звуження навчальних годин за рахунок зменшення кількості предметів (див. Додатки В.2.1, В.2.2 та В.3.1, В.3.2).
Тривіальні школи з 1805 року, після прийняття закону “Політична шкільна конституція” і аж до 1855 року, були двоступеневими. Перший клас охоплював 2 роки навчання; наступні 4 роки тривало навчання у другому класі.
У першому класі вивчався малий катехизм, розпізнавання звуків, читання по складах із застосуванням правил, початки читання друкованих та писаних букв; написання основних видів паличок (рисок) і складання з них літер, згодом - складів і слів, а також початки усного рахунку. У другому класі поглиблювалося знання Закону Божого, читання й каліграфії; вивчалися орфографічні правила, обчислення письмове з великими числами та дробами, усний рахунок, стилістика. Деякі тривіальні школи у невеликих містах мали три класи: підготовчий, перший і другий, тобто були триступеневі (див. Додатки В.4.1, В.4.2).
Однокласна нерозділена школа з цілоденним навчанням була в ті часи найпоширенішим типом початкового навчання на Буковині. Школярі ділилися на 3 групи: у першій училися діти першого шкільного року, в другій – другого і третього, у третій – четвертого, п'ятого і шостого шкільних років навчання [132, арк.6-7].
Цілком природно, що навчання трьох груп дітей, різних за рівнем знань, становило великі труднощі для вчителів. Тому багато однокласних шкіл по селах змушені були працювати півдня. У школах з “південною наукою” діти ділилися на дві групи: нижчу і вищу, одна з яких училася до обіду, а в іншій проводилися післяобідні заняття. Нижча група складалася з двох відділів, які охоплювали відповідно учнів першого і другого шкільного років. У вищій групі навчалися діти 3 і 4 шкільних років та 5-их і 6-их [624, c.3].
Релігія виступала як основний обов'язковий предмет для всіх груп (відділів) однокласного навчання. Державний закон від 14 травня 1869 року визначав, що “про викладання релігії дбає відповідна церковна установа. Кількість годин встановлює навчальний план, а розподіл навчального матеріалу на окремі річні курси здійснюється церковною установою. Викладачі релігії керуються шкільними законами. В громадах, де немає духовної особи, яка могла б систематично викладати Закон Божий, за згодою церковної громади ці заняття може проводити вчитель відповідної конфесії” [297].
Зіставлення та аналіз навчальних планів нерозділених і розділених однокласівок свідчить про те, що навіть за кількістю годин, які відводилися на вивчення більшості навчальних предметів, у розділених однокласних школах давалося значно менше знань, бо необхідність для вчителя працювати з групою дітей з різним рівнем знань призводила до гальмування розвитку дітей.
Шестикласні школи за своєю організаційною будовою наближалися до класичного типу школи. У них кожен клас навчався в окремому приміщенні, його програма була розрахована на цілий навчальний рік і значно розширювала обсяг знань, які отримували учні. Поділ класів у цьому типі школи був аналогічним 5-класній школі і мав такий вигляд [624, S.3] (див. Додаток В.5).
У зв'язку з тим, що державний закон від 14 травня 1869 року визначив, що тільки Міністерство віровизнань і освіти повинно видавати і затверджувати навчальні плани і підручники, а мову викладання в школах визначала Крайова Шкільна Рада, то всі видозміни навчальних планів, виданих після 1869 року (1874 р., 1882 р.), довго не були адаптовані до реальних умов буковинських шкіл.
Тому багато буковинських учителів і прогресивних освітніх діячів розробляли персональні навчальні плани, у яких намагалися розширити обсяг знань учнів і враховувати реальні практичні потреби школи. Прикладом є запропонований Ю.Федьковичем у 1871 році навчальний план і прийнятий на Вижницькій повітовій конференції 28-30 березня. Він відразу був впроваджений у роботу шкіл Вижницького повіту. Цей навчальний план охоплював 22 предмети і був розрахований на 8 років навчання. Перелік предметів свідчить, що вони повинні були сприяти різнобічному розвитку учнів і обов'язково включати краєзнавчий елемент. До плану входили такі предмети: наглядна наука, письмо від перших початків до складання важливіших письменних вправ (листів, вільних задач); письмо німецькою; читання рідною мовою; читання німецькою мовою; граматика рідної мови; вправи в німецькій мові; декламації прозових і поетичних уривків; письмові вправи; рахунки; геометрія; малювання; географія; історія, в т.ч. Русі і Буковини; фізика; історія природи; гігієна; співи, в т.ч. церковний спів; гімнастика; державні, крайові і громадські уряди; як ходити коло звірів і рослин; знання церковнослов'янської мови: читання і розуміння молитов, псалмів, Євангелія [382, c.402].
Отже, розвиток навчальних планів народних шкіл Буковини, які спрямовувалися на засвоєння дітьми елементарного письма, читання, рахунку, свідчить про тенденцію розширення загальної культури й освіченості особистості засобами шкільної науки, на її ґрунтовну підготовку до одержання середньої освіти та вироблення важливих практичних навичок, необхідних у житті.
Середні школи займали проміжне становище між початковою і вищою ланками тогочасної освітньої системи, вони здійснювали планомірну підготовку інтелектуальної еліти. Основними типами середніх навчальних закладів були класичні й реальні гімназії та реальні школи. Вони розв'язували дві проблеми: готували молодь до навчання в університетах та вищих технічних закладах і давали загальноосвітні знання тим, хто не мав наміру продовжувати навчання далі.
Як показали дослідження І.М.Петрюк, процес створення й удосконалення навчальних планів для середньої школи Австрії та Буковини зокрема можна умовно поділити на три головних періоди: релігійно-латинський (ХVІІІ ст.); гуманістично-релігійний (перша половина ХІХ ст.) і багатопрофільний (друга половина ХІХ і початок ХХ ст.) [458].
Аналіз еволюції навчальних планів середніх навчальних закладів Буковини вимагає хоча б короткого огляду змісту навчання, який існував у Австрії у першій половині ХVІІІ століття і трохи пізніше. Ми маємо на увазі навчальні плани релігійних орденських шкіл, в основі яких був “Шкільний порядок Карла VІ” (1735). У Додатку Д.1 ми наводимо його повністю як типовий, незважаючи на деякі зміни протягом кількох десятиліть (див. Додаток Д.1). Як бачимо, фокусом освіти в цьому плані є латина і релігія.
Аналізуючи навчальний план 1735 року, звертаємо увагу на гуманітарне спрямування середньої освіти та гуманізацію розвитку особистості, її мовної ерудиції та грамотність і формування філософсько-релігійного світогляду.
Але програма вивчення цих предметів зосереджує свою увагу на культурі минулого і не забезпечує набуття молодою людиною практичних сучасних знань. Певним кроком уперед у цьому був навчальний план Й.Б.Гаспарі, де вводиться вивчення німецької поезії та історії і географії (див. Додаток Д.2).
Ця спрямованість посилюється у навчальному плані Граціана Маркса (1775), де навчання німецької мови, особливо її граматики, орієнтується на сучасність, її практичне застосування та розвиток учнів (див. Додаток Д.3). Вивчення математики забезпечується в усіх класах, вводяться вперше такі предмети, як алгебра, геометрія та арифметика, природописна історія. Отже, посилюється природничий цикл, хоча залишається гуманітарна спрямованість змісту освіти.
Аналіз навчальних планів засвідчив, що середня латинська школа першої половини ХVІІІ століття намагалася вирішувати два завдання: забезпечити гуманітарну освіченість і формування релігійного світогляду молодої людини, але на рубежі ХVІІІ-ХІХ століть такий підхід уже не задовольняв суспільство. Тому розпочинається розробка нових навчальних планів з посиленням у них ваги прикладних наук. Цей процес відбувався під впливом певного комплексу суперечливих факторів. Серед них: посилення ролі держави у керівництві освітою, поступова нейтралізація впливу церкви на її зміст; переоцінка ролі класичних мов як провідних у системі роботи тогочасної школи та зростання потреби у природничих і прикладних знаннях.
Розглянемо особливості цього процесу окремо в кожному типі загальноосвітніх закладів Буковини наприкінці ХVІІІ - на початку ХХ століття.
Класичні гімназії. У 1804 та 1805 роках Ф.І.Ланг розробив навчальні плани для двох типів гімназій – п'ятикласної та шестикласної, у яких значне місце відводилося вивченню таких предметів, як грецька та латинська мови, природознавство (елементи фізики та хімії), історія, математика. Цікавою особливістю планів Ф.І.Ланга було те, що він намагався ввести систему предметного викладання кожного предмета окремим учителем. До запровадження цього плану кожен клас мав свого вчителя, який читав усі предмети.
Але цьому нововведенню заважали інструкції та програми, які регламентували діяльність учителів, а також брак науково підготовлених учителів з усіх предметів та відсутність досконалих підручників. Тому предметно-викладова система не прижилася в гімназійній освіті й у 1818 році знову повернулися до класної системи викладання, хоча саме цей навчальний план було покладено в роботу першої Чернівецької гімназії, відкритої у 1808 році.
Навчання в ній тривало спочатку п'ять років і мало на меті готувати учнів до слухання професорських лекцій на університетських факультетах. Основний акцент тут ставився на вивчення класичних мов - латинської та грецької, що займало майже 60% навчального навантаження в гімназії. Вивчення цих мов давало змогу читати і розуміти твори грецької та римської літератури, знати устрій і культуру стародавнього світу. Особлива увага тут зверталася на вивчення релігії [71, арк.1].
Новий змінений навчальний план для гімназій був уведений у вересні 1819 року і діяв включно до 1848 року (див. Додаток Д.4). У порівнянні з попереднім навчальним планом, у ньому відбулися такі зміни: 1) курс граматичних класів збільшився на один рік, отже, гімназія перетворилася на заклад із класичним терміном навчання; 2) збільшено години на вивчення латинської мови у гуманістичних класах; 3) посилено вивчення грецької мови у граматичних класах; 4)вилучено вивчення природописної історії і природознавства. Проте навіть з першого погляду зрозуміло, що його запровадження було кроком назад або принаймні свідченням застою в розумінні завдань і змісту середньої освіти. Автори плану стояли на консервативних позиціях надання переваги стародавнім мовам [255, арк. 1-74]. А якщо до цього додати, що згідно з розпорядженням Міністерства освіти від 23 вересня 1818 року було збережено класну систему викладання (тобто викладання всіх предметів, крім релігії, одним вчителем), то можна зробити висновок про серйозне гальмування розвитку середньої освіти в Австрії і, зокрема, на Буковині.
Отже, застій в розвитку гімназійної освіти був зумовлений переважанням в змісті навчальних планів стародавніх мов, неадекватним потребам часу місцем предметів природничо-математичного циклу, відсутністю варіативних планів і предметів для вибору, догматизацією планів і неможливістю творчого підходу до них.
Лише 28 серпня 1848 року становище змінилося внаслідок тимчасового наказу Міністерства віровизнань і освіти Австрії з питання поліпшення стану роботи гімназій на 1848 рік. Крім істотних змін у визначенні навчальних предметів, додатково вводилися як самостійні німецька мова, природописна історія, вивчення сучасних мов тощо. Постанова вимагала відновлення предметної системи викладання в гімназіях, особливо вищих, що вже само по собі створювало умови для докорінного піднесення якості освіти.
Ідеї та положення цієї постанови відображено у законі від 15 вересня 1849 року “Організаційний нарис гімназій і реальних шкіл Австрії” [647, s.12]. У “Нарисі…” поданий новий перелік гімназійних предметів, які передбачалося ввести до навчальних планів. Мова йшла про такі предмети: релігія, вивчення якої передбачало читання письмових джерел християнства; латинська і грецька мови з розробленою лектурою старих класиків; рідна (німецька) мова та література з головними елементами історії вітчизняної літератури, поетики і риторики; друга крайова мова, якщо в ній існує потреба, або французька, італійська, англійська та ін. мови; історія й географія; елементарна математика; геометрія в нижчій гімназії об'єднана з кресленням, природописна історія з елементами фізіології; експериментальна фізика; співи; гімнастика; стенографія, каліграфія, малювання як вільні предмети; пропедевтика філософії.
Проте навчальний план, який передбачався “Організаційним нарисом...”, не було запроваджено у навчальний процес у первинному вигляді. Протягом 1849-1855 років до нього вносилися істотні зміни. В основному ці зміни стосувалися підвищення питомої ваги уроків латинської мови і пропедевтики філософії (Розпорядження Міністерства віровизнань та освіти від 28 грудня 1854 року і від 10 вересня 1855 року “Про підвищення ефективності уроків латинської мови і пропедевтики філософії в гімназії”). Введення для старших класів пропедевтики філософії було важливим фактором для розвитку загальної культури гімназистів, становлення їх світосприйняття. Крім того, вперше за навчальним планом передбачалося вивчення крайових мов, що сприяло формуванню національної свідомості та розширенню контингенту учнів. Проте ставка на стародавні мови як важливий фактор освіти поки залишається провідним елементом навчально-виховної політики [340, с.23]. Ми бачимо це досить яскраво з навчального плану гімназій 1855 року (див. Додаток Д.5).
Разом з деякими незначними змінами цей навчальний план залишався основою змісту навчання в гімназіях до початку ХХ століття. Кілька постанов, що стосувалися діяльності класичних гімназій, були спрямовані, в основному, на поліпшення якості та результативності навчання. Зокрема, зверталась увага на скорочення тем, які мали другорядне значення і гальмували вивчення більш важливих питань. Особливо це стосувалося викладання математики. Політика усунення перевантажень у змісті навчання продовжувалася шляхом видання додаткових інструкцій, спрямованих на корекцію часу, що відводився на окремі теми, скорочення застарілого матеріалу тощо [489, с.3].
Перегляд навчальних планів класичних гімназій, здійснений у 1909 році, спрямовувався не тільки на удосконалення методики і змісту викладання, а й на модернізацію переліку обов'язкових навчальних предметів [409, с.3]. Так, було введено малювання, каліграфію та гімнастику, зменшено час на вивчення філософії, але збільшено на вивчення реальних предметів - історії, географії та фізики. Цим планом користувалися буковинські класичні гімназії до 1918 року, тому можна зробити висновок, що в цих навчальних закладах молодь отримувала всебічні гуманітарні знання. Навчальні плани створювали можливість виховання освіченої і духовно багатої людини, здатної бачити і пояснити багато явищ навколишнього світу з позиції європейського рівня. Гуманітарна спрямованість гімназій на початку ХХ століття не змогла перешкодити поступовому збільшенню часу на вивчення природничо-математичних дисциплін, що відповідало вимогам тогочасних світових освітніх процесів.
Отже, для навчальних планів класичних гімназій другої половини ХІХ – початку ХХ століття характерні такі ознаки: концентричність їх побудови та наявність державного і шкільного компонентів. Державний - був обов'язковим для всіх гімназій і становив значний відсоток у всіх навчальних планах. До його складу входили релігія, класичні мови, історія, географія, математика, пропедевтика філософії, природописні науки, а з 1909 року – каліграфія, малювання, гімнастика. Шкільний, або національно-крайовий, враховував національну специфіку і нормував обсяг годин з викладової мови та другої мови краю і давав право вибору гімназистам необов'язкових предметів. Тому постійно вводилися нові навчальні дисципліни, відбувалася зміна співвідношення між гуманітарним циклом і природничо-математичним і в такий спосіб реалізовувалася мета національного виховання учнів [438, с.173].
Реальні гімназії й школи. Перша половина ХІХ століття в історії шкільництва Буковини пов'язана, як уже зазначалося, з вагомим підвищенням ролі природничо-математичної освіти. Цей процес зумовлений значними успіхами в галузі природознавства, техніки, зростанням промисловості в європейських країнах. Реальні школи були фактично новим типом навчальних закладів, який повинен був забезпечувати не тільки загальнокультурний розвиток учнів, а, в основному, дати їм знання, потреба в яких зростала відповідно до розвитку промисловості, техніки, науки. Послідовники класичної освіти, побудованої на стародавній мові і культурі, з великим опором здавали свої позиції тим, хто бачив реальні потреби сучасності.
Згідно зі статутом 1851 року, для реальних шкіл був запропонований навчальний план, який мав політехнічну та економічну спрямованість і містив обов'язковий і варіативний компоненти. Зразком такого плану є навчальний план Чернівецької вищої реальної школи, заснованої у 1863 році (див. Додаток Д.6).
Провідними рисами цього плану у порівнянні з навчальними планами класичних гімназій є домінування практичних і математичних предметів, зокрема математики й арифметики, зі спрямуванням на практику фінансових відносин, геометрії і креслення, архітектури і будівельного креслення. Вводився зовсім новий предмет "Наука про машини".
Науковою базою для вивчення предметів практично-політехнічного циклу виступають фізика, хімія, природописна історія. Гідне місце займають також українська і румунська мови, які були обов'язковими для вивчення тільки для українців і румунів. Вільними дисциплінами для вибору учнів були французька мова і стенографія. Належно представлені загальнорозвиваючі предмети - історія та географія, які забезпечували всебічність розвитку учнів реальної школи.
У навчальному плані простежувалися три цикли дисциплін: гуманітарний, на який відводилося 32,1% часу, природничо-математичний - 42% і технічно-прикладний - 22,1% навчального часу [437, с.46].
Отже, реальна школа забезпечувала загальну середню освіту з природничо-математичним спрямуванням і професійно-технічною підготовкою.
За реформою 1870 року Міністерство освіти ввело нову структуру цього закладу, яка складалася з вищої і нижчої реальної школи із семирічним терміном навчання.
За новим навчальним планом кількість обов'язкових предметів було скорочено за рахунок вилучення дисциплін технічно-прикладного циклу. Збільшено кількість годин на вивчення математики, фізики, природописної історії. Зменшено обсяг годин німецької мови та релігії, введено обов'язкове вивчення французької мови в обсязі 23 години в тиждень.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. нові модифікації у навчальних планах реальних шкіл враховували мовно-етнічні особливості краю та передбачали посилення взаємозв'язків між природничо-математичним і гуманітарним циклами та їх координацію у змісті освіти.
Реальні гімназії з'явилися внаслідок реформи середніх шкіл 1908 року, проведеної Міністерством віровизнань і освіти, і були вони двох типів. У першому типі реальної гімназії вивчали у нижчих класах латинську, французьку або англійську мови та одну з крайових мов монархії. Другий тип був цілком зреформованою реальною гімназією, що становила чотирикласний ступінь з детальним вивченням латинської мови, яка базувалася на нижчому ступені реальної школи. Учні могли вільно перейти з нижчої реальної школи до вищих класів цієї ж школи або до зреформованої реальної гімназії [490, c.1-2].
Першу реальну гімназію на Буковині відкрито у 1908 році, але нею не було зроблено жодного випуску через те, що у 1914 році розпочалася Перша світова війна. Навчальний процес здійснювався на основі плану, виданого Міністерством освіти у 1908 році (див. Додаток Д.7). Цей план поєднував гуманітарні дисципліни, які викладалися у класичній гімназії і реальній школі, з математичними і природничими предметами, заміщення давньогрецької мови французькою і поєднання природничої історії і географії в одному предметі.
Отже, у навчальному плані реальних гімназій Буковини, як державних, так і приватних, на гуманітарний цикл відводилося 57-58 % навчального часу, який вдвічі переважав над природничо-математичним циклом. Свідоцтва зрілості восьмикласних реальних гімназій визнавалися, в основному, рівноцінними зі свідоцтвами зрілості гімназій і реальних шкіл [498, c.195], а випускників приймали до університетів, рільничих, ветеринарних академій та до вищої технічної академії, якщо вони могли довести свої знання й уміння з геометричного креслення.
Жіночі ліцеї і школи. Цей тип шкіл виник переважно наприкінці ХІХ ст. Вони мали загальноосвітню мету, але, враховуючи специфічні умови життєдіяльності жінок, намагалися готувати дівчат до оволодіння суто жіночими професіями. Спочатку утворений у Чернівцях дівочий ліцей будував свою діяльність на основі навчального плану 1898 року, який діяв недовго. Шестикласні дівочі ліцеї зовсім виключили з навчальних планів класичний компонент, заповнивши його місце сучасними мовами і природничими дисциплінами. Метою цих шкіл було давати дівчатам освіту відповідно до їх жіночого покликання, готувати їх до тих професій, котрі характерні для жіночої статі і зумовлені соціальними умовами шляхом прищеплення навичок серйозної роботи і тренування на цікавих матеріалах [600, c.622].
У 1900 році був введений новий план для жіночих ліцеїв (див. Додаток Д.8). Аналіз цього плану свідчить про те, що держава намагалася спрямувати жіночу освіту в трьох напрямах: сприяти загальній освіченості дівчат, для чого передбачалося вивчення широкого кола існуючих класичних навчальних предметів; сформувати гуманітарну спрямованість за рахунок вивчення кількох іноземних мов; підготувати дівчат як майбутніх жінок шляхом введення гімнастики, співів, жіночих ручних робіт, історії мистецтва, стенографії, машинопису, домоведення як вільних дисциплін.
Для того, щоб урівняти в правах ліцейних випускниць з гімназійними, у 1912 році проведена реформа жіночих ліцеїв, за якою було дещо змінено навчальні плани і вводилися дворічні матуральні курси, які готували випускниць ліцею до вступу в університет.
Отже, аналіз еволюції навчальних планів різних типів шкіл Буковини за 1773-1918 роки свідчить про невпинний рух освіти підростаючих поколінь від оволодіння елементарними навичками читання, рахунку, письма та запам'ятовування релігійних настанов до всебічної гуманітарної і реальної освіти на рівні науки того часу. І хоч у кожному навчальному плані від “дяківок” до класичних гімназій основним предметом була релігія, наявність у них таких дисциплін, як мова, література, історія, природознавство та інших створювала передумови для вільного виховання особистості та формування її світогляду.
Характерною рисою еволюції структури навчальних планів є поступове посилення в них крайового і шкільного компонентів, що свідчило про зростання довіри державної влади до освітян Буковини і поваги до потреб їх національно-культурного розвитку. Певні групи предметів, які складали основу тогочасних знань, відображали розвиток наук, були обов'язковими для даного типу школи. Крайовий і шкільний компоненти давали можливість враховувати поліетнічну специфіку Буковини щодо викладання крайових мов, особливо української, та права учнів у вільному виборі окремих предметів відповідно до інтересу та статі.
Відзначимо також посилення тенденції до всебічної освіти молоді, незалежно від типу школи (класична гімназія, реальна гімназія, жіночий ліцей тощо). Про це свідчить той факт, що предмети гуманістичного циклу, які складали до 75,3% навчального плану в класичних гімназіях, в реальних гімназіях складали 58,3%, у жіночому ліцеї - 57,1%, в реальній школі - 35,3% [437, с.48]. Це порівняно немало, враховуючи зростаюче значення предметів природничо-математичного циклу та необхідність їх поглибленого вивчення в реальних гімназіях і школах.
Еволюція навчальних планів свідчить також про підвищення на початку ХХ століття у навчальних планах уваги до предметів, що сприяли фізичному й естетичному розвитку школярів.
Сучасна школа України, яка знаходиться у процесі реформування, може багато використати з досвіду розробки навчальних планів для буковинського шкільництва. Зокрема, надання першочергового значення предметам гуманітарного та культурологічного циклу; врахування національної та регіональної специфіки у діяльності кожної школи; створення жіночої освіти та відображення цих особливостей у навчальних планах; їх багатоваріантність і динамічність.