Економічна теорія
| Вид материала | Документы |
- Програма вступного іспиту зі спеціальності «економічна теорія» (магістр, спеціаліст), 431.57kb.
- Програма навчальної дисципліни „ економічна теорія харків, 139.15kb.
- 1. Статистичне спостереження, 316.1kb.
- 2. Абсолютні І відносні величини, 314.22kb.
- Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана, 695.24kb.
- Тя освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста або магістра за спеціальністю "Економічна, 404.15kb.
- Красота О. В. Політична економія. Економічна теорія: Навчально-методичний посібник, 13.57kb.
- Кудлак Віталій Ярославович удк 330. 82 (477) теорія та практика ринкового реформування, 344.63kb.
- Методичні вказівки, плани семінарських занять та матеріали для організації самостійної, 745.06kb.
- Програма фахових вступних випробувань з дисциплін професійної підготовки для здобуття, 553.68kb.
25. Принципи підприємництва. Види підприємницької діяльності. Закон України «Про підприємництво».
Види підприємницької діяльності. Розмежування підприємницької діяльності за видами має здебільшого теоретичний, до того ж — неофіційний, характер. Тому допускається застосування різних ознак і, відповідно, критеріїв та видів підприємницької діяльності. За ознакою предмета діяльності учасників відповідних правовідносин підприємницьку діяльність можна класифікувати на:
1. Виробничу підприємницьку діяльність, тобто діяльність, у процесі якої виробляється певна продукція.
2. Невиробничу підприємницьку діяльність, у межах якої виділяється:
— діяльність із виконання робіт, надання послуг (виконання ремонтних робіт, надання інформаційних послуг, здійснення транспортних перевезень);
— діяльність із зайняття торгівлею;
— інша невиробнича діяльність, зокрема діяльність на фінансовому ринку.
За ознакою суб'єкта — учасника відповідних правовідносин підприємницька діяльність поділяється на:
1. Підприємництво без створення юридичної особи (просте). Воно здійснюється фізичними особами, що набули в установленому порядку статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
2. Підприємництво зі створенням юридичної особи (складне). Залежно від наявності обмежень у зайнятті підприємницькою діяльністю останню можна поділити на:
1. Вільну підприємницьку діяльність. Для провадження такої діяльності не потрібна згода (дозвіл) держави в особі уповноважених нею органів. Така діяльність провадиться за принципом "дозволено все, що не заборонено законом". При цьому, наприклад, державна реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності не є дозволом на зайняття підприємницькою діяльністю, оскільки здійснюється за заявочним принципом. У той же час виготовлення печатки суб'єктом підприємницької діяльності вимагає дозволу відповідного органу внутрішніх справ, що є своєрідним обмеженням у провадженні підприємницької діяльності.
2. Дозвільну підприємницьку діяльність, провадження якої потребує певної згоди державних органів. Дозвільною є також діяльність, що провадиться з обмеженнями, встановленими законодавством, які, в свою чергу, можна поділити на:
— обмеження, пов'язані з організаційно-правовою формою підприємців (наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ "Про підприємництво" проведення ломбардних операцій може здійснюватися повними товариствами);
— обмеження, пов'язані з формою власності суб'єкта підприємництва (наприклад, діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями);
— обмеження, пов'язані з необхідністю придбання ліцензії. Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, міститься у ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. № 1775-ПІ "Про ліцензування певних видів господарської діяльності";
— обмеження діяльності, пов'язані із необхідністю придбання патенту (види діяльності, що підлягає патентуванню, а також порядок патентування визначається Законом України від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності").
Класифікувати підприємницьку діяльність можна також за ознакою законності її здійснення на легальну та тіньову, а також за іншими ознаками.
26. Організаційно-правові форми господарювання.
Організаційно-правові форми суб'єктів господарювання залежать насамперед від форм власності - державної, приватної, колективної та змішаної. Відповідно до цього існують приватні, державні та колективні або спільні підприємства. Останні створюються шляхом об'єднання майна, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб. При цьому майно може належати на праві спільної власності (пайової або спільної) одночасно кільком особам незалежно від форми власності, що веде до утворення різноманітних господарських товариств. Вони можуть бути створені або на грунті спільного володіння майном (кооператив, товариство, партнерство), або на основі колективного володіння (акціонерне товариство, колективне підприємство, спільне підприємство, орендне тощо). Залежно від форми організації господарської діяльності розрізняють підприємства та об'єднання.
Об'єднання - це єдиний виробничо-господарський комплекс взаємозв'язаних спеціалізованих суб'єктів господарювання (підприємств, науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, пусконалагоджувальних, монтажних та інших структурних одиниць), створений на основі технологічної єдності процесів виробництва, однорідності продукції, що випускається, територіальній компактності об'єднуваних суб'єктів господарювання, розвитку спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва та централізації управління.
Розрізняють два типи таких об'єднань:
Перший тип об'єднаньмає договірну форму. Його основою є міжфірмова угода. У договірних об'єднаннях (господарських товариствах) сторони не створюють нової юридичної одиниці спільного володіння та не здійснюють перерозподілу акцій існуючих підприємств.
Другий тип об'єднаньмає форму спільного підприємства. У такому випадку об'єднання кількох підприємств веде до появи нового суб'єкта господарювання. Право власності на створюваному об'єднанні поділяється між учасниками відповідно до вкладеного капіталу.
Прикладом договірного об'єднання може бути консорціум, акціонерне товариство, корпорація.
Мотиви об'єднання можуть бути такі:
1) диверсифікація виробництва;
2) придбання виробничої бази або джерел сировини;
3) скорочення капітальних витрат та зменшення ризику при створенні нових виробничих потужностей;
4) проникнення на новий ринок збуту продукції;
5) освоєння нових видів діяльності;
6) розширення діючого виробництва;
7) придбання нових каналів реалізації товарів або надання послуг;
8) підвищення ефективності маркетингу;
9) прагнення уникнути сезонної або циклічної нестабільності виробництва;
10)комплексне використання сировини, матеріалів, відходів виробництва;
11) реалізація складних інвестиційних та інноваційних проектів;
12) зниження за допомогою партнерів витрат виробництва тощо.
27. Суспільне відтворювання: суть і основні риси. Просте товарне виробництво. Розширена форма товарного виробництва, її основні риси і механізм виникнення.
Товарне виробництво та його ознаки. Є.Ф.Борісов зазначає, що "товарне виробництво - така система організаційно-економічних відносин, за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу на ринку"[1;103].
Система товарного виробництва має три найважливіші специфічні ознаки :
-відкрите господарство;
-розподіл праці;
-непрямі звязки.
Ці ознаки визначають відповіді на основні проблеми будь-якої економічної системи : що створювати, як застосовувати для цього фактори виробництва і для кого призначаються вироблені продукти. Розгляну докладніше кожну з вищезгаданих основних рис товарного господарства.
По-перше, товарне виробництво грунтується на суспільному поділі праці, що склався між окремими господарськими одиницями. Розвиток поділу праці передбачає прогрес виробництва : зростання кваліфікації і вміння працівників, а також винайдення машин, що полегшують і скорочують працю, дозволяють одній людині виконувати роботу декількох. Збільшення виробництва благ на спеціалізованому підприємстві створює можливість і необхідність обмінювати їх надлишок на масу корисних речей, створених на іншому виробництві.
Ще один з класиків політичної економії Адам Сміт високо оцінював значення поділу праці для зростання добробуту всіх одноосібних власників: "Кожен працівник може мати значну кількість продуктів своєї праці понад ту кількість, яка необхідна для задоволення його власних потреб; і оскільки всі інші працівники опиняються в такому самому становищі, він виявляється спроможним обміняти більшу кількість своїх продуктів на більшу кількість виготовлених ними продуктів..." [Цит.за1;104].
Таким чином, можна зробити висновок, що товарне господарство дає широкий простір загальному економічному закону поділу праці. У відповідності до цього закону економіка прогресує внаслідок дедалі якіснішої диференціації трудової діяльності. Зрештою виникає декілька форм поділу праці :
1)міжнародний поділ пораці (між країнами);
2)загальний (між великими секторами національної економіки : промисловістю, сільським господарством тощо);
3)особливий (поділ всередині секторів на окремі галузі і види виробництва);
4)одиничне (всередині підприємств на окремі підрозділи).
Звичайно, одинична диференціація праці на підприємстві, пов'язана з незакінченим виготовлення якоїсь частини готового продукту, не може породжувати товарного обміну, Такий обмін виникає внаслідок інших видів поділу праці. Міжнародний поділ праці породжує зовнішню торгівлю, загальний та особливий - внутрішню торгівлю.
Товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами.
Просте й розвинуте товарне виробництво. Товарне виробництво виникає як просте товарне виробництво. Воно засноване на особистій праці власника засобів виробництва, дрібне за своїми розмірами, йому властиві пряме поєднання виробника із засобами виробництва та відсутність експлуатації людини людиною. У формі товару тут виступають лише речові фактори виробництва та готовий продукт. Спрямованість простого товарного господарства на потреби ринку стає основою прискорення процесу розшарування виробників через їхні різні особистісні якості, вміння використати кон'юнктуру ринку тощо. Водночас відбуваються істотні модифікації в самих товарних відносинах. З одного боку, з'являються власники грошей і засобів виробництва, з іншого - люди, позбавлені їх і вимушені продавати свій єдиний товар - робочу силу. Перші з них стають підприємцями, які можуть наймати робочу силу, інші - найманими робітниками, які не мають засобів виробництва, а тому й засобів для існування. Таким чином, просте товарне виробництво стало ґрунтом для виникнення капіталістичного господарства, капіталістичних відносин. Цьому процесу значно сприяло й так зване первісне нагромадження капіталу - насильницьке відокремлення виробників від засобів виробництва, а також розвиток купецького та лихварського капіталів. Як наслідок безпосередні виробники, позбавлені засобів існування, стають продавцями своєї робочої сили і покупцями продуктів своєї праці. Це означає, що поряд з ринком засобів праці й предметів споживання виникає новий - ринок праці. Форма господарства, коли товаром стає не лише продукт людської праці, а й сама робоча сила людини, називається капіталістичним товарним виробництвом.Оскільки за капіталізму всі (або майже всі) продукти праці виготовляються як товари і робоча сила є товаром, товарне виробництво набуває загального характеру і стає всеохоплюючою формою прояву економічних зв'язків між людьми.
Необхідно сприяти розвитку як простого товарного виробництва, так і інших розвинутих його форм. Між простою і розвинутою (яка застосовує найману працю) формами товарного виробництва є спільні риси й відмінності.Спільні риси:
Приватна власність на засоби виробництва
Ринкова форма зв'язку між виробниками
Конкуренція між товаровиробниками
Відмінності:
Просте товарне виробництво
Виробник продукту та власник засобів виробництва - одна особа
Експлуатація, як правило, відсутня
Виробництво товарів спрямоване на задоволення потреб виробника
Виробництво здійснюється на базі індивідуальної, відособленої праці
Виробництво товарів має підпорядковане значення стосовно натурального господарства
Розвинуте товарне виробництво
Виробник продукту - найманий робітник, власник товару – капіталіст
Експлуатація існує
Виробництво товарів здійснюється задля одержання прибутку
Виробництво ведеться на базі спільної, об'єднаної праці найманих робітників
Товарне виробництво набуває загального характеру
Таким чином, в історичному розвитку товарного виробництва слід наголосити на двох важливих моментах:
1) перетворенні натурального господарства в просте товарне;
2) перетворенні простого товарного господарства в розвинуте.
Перше є результатом суспільного поділу праці й економічної відособленості виробників, друге пов'язане з тим, що товаровиробники, виготовляючи товар відособлено на ринок, знаходяться у відношенні конкуренції один до одного, що призводить до їхнього розшарування - збагачення меншості і розорення більшості.
28. Економічне зростання і його типи.
Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в еко-номічному зростанні. Від розв'язання проблеми економічного зростання залежить створення відповідних основ соціально-економічного прогресу суспільства, перспектив зростання національного багатства та добробуту кожної людини.
Економічне зростання переважно характеризує цілі економічні системи, наприклад господарство країни, групи країн, тобто належить в основному до макрорівня. Головна увага приділяється таким показникам, як валовий продукт, національний доход, зайнятість, суспільний капітал тощо. Вони характеризують абсолютні результати господарської діяльності макроекономічних об'єктів. Такі показники також необхідні для зіставлення макроекономічних об'єктів, що мають різні якісні характеристики.
Економічне зростання означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності даної господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці і виробленого продукту - товарів і послуг. При розгляді економічного зростання головною стає проблема кількісного та якісного розвитку вироб-ництва і поліпшення його структури. Механізм економічного зростання розглядають у чистому вигляді, абстрагуючись від конкретних соціально-економічних відносин виробництва. Крім території та природних ресурсів можна назвати такі загальні фактори економічного зростання: народонаселення, нагромадження і науково-технічний прогрес.
Так, самодіяльна частина населення формує ринок робочої сили і є головною продуктивною силою суспільства. Динаміка народонаселення безпосередньо впли-ває на загальні розміри трудових ресурсів, їх склад, а також на зайнятість. Разом з тим населення в цілому є елементом сукупного попиту і споживання; зміни в ньому впливають на структуру й динаміку національного ринку і споживання, а через них на виробництво.
З нагромадженням пов'язане зростання суспільного капіталу, а разом з тим і виробничого потенціалу, від розмірів і якісних харак-теристик якого залежать випуск продукції, кількість і якість това-рів і послуг, що створюються за участю живої праці.
Науково-тех-нічний прогрес виступає у вигляді як уже втіленого, тобто діючої техніки і технології, так і такого, що має бути застосований у ви-робництві на основі підготовлених теоретичних і практичних роз-робок.
Економічне зростання виявляється в конкретній динаміці кількісного збільшення та якісного удосконалення суспільного продукту і факторів його виробництва.
Розрізняють два основних типи економічного зростання - екстенсивний та інтенсивний - залеж-но від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.
Екстенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його функціонуючих факторів при збереженні попередніх техніко-технологічних і кваліфікаційних параметрів їх. Це розширення виробництва за рахунок збільшення кількості тих самих засобів і предметів праці, робочої сили тієї самої кваліфікації при практично незмінних еко-номічних виробничих відносинах. За таких умов продуктивність праці та ефективність її залишаються фактично незмінними.
Інтенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі якісного поліпшення його функціонуючих факторів при вдосконаленні організаційно-економічних відносин виробництва (поділ праці, спеціалізація та кооперування виробниц-тва тощо). Таке зростання досягається за рахунок підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму, застосування принципово нових засобів і предметів праці, раціональнішого ви-користання виробничого потенціалу. При цьому зростають про дуктивність праці та їх ефективність. Основними джерелами інтенсивного економічного зростання є, по-перше, підвищення ефективності живої праці, її продуктивності;
по-друге, підвищення ефективності уречевленої праці на основі зрос-тання віддачі функціонуючої техніки, технології, засобів праці в цілому, їх принципового оновлення та зниження витрат предметів праці на одиницю виробленого продукту.
Кожний з типів економічного зростання на практиці не існує в чистому вигляді. Тому в реальному житті існують переважно екс-енсивний або переважно інтенсивний тип економічного зростання. Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного зрос-тання називається інтенсифікацією економіки. Відбуваються якісні зміни у взаємовідносинах суспільства і природи, гострішою стає проблема природоохорони як особливої сфери діяльності суспільства.
Поняття економічного зростання відображає передусім харак-тер використання продуктивних сил суспільства. Більш осяжним і широким є поняття економічного розвитку. Поряд з характером використання продуктивних сил суспільства воно включає також еволюцію економічної системи в цілому, зокрема всіх підсистем економічних виробничих відносин, у тому числі й соціально-еко-номічних, як суспільної форми існування продуктивних сил. Під час зміни, вдосконалення виробничих відносин відповідно до ви-мог розширеного відтворення створюються умови для економічно-го зростання.
29. Капітал як економічна категорія товарного виробництва. Основний та оборотний капітал.
Капітал — це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні, скільки соціально-економічні відносини, тобто капітал як такий може існувати лише за певних соціально-економічних умов.
Такими умовами є:
1) високорозвинені товарне виробництво і обіг;
2) наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення;
3) зосередження у частини господарюючих агентів значної частки засобів виробництва, тобто певний ступінь концентрації виробництва і капіталу;
4) відсутність власних засобів виробництва у частини господарюючих агентів, що змушує їх найматися.
Складові капіталу, які йдуть на організацію виробництва, відіграють неоднакову роль у створенні вартості та додаткової вартості. Витрати капіталіста на придбання засобів виробництва є незмінними й переносяться конкретною працею на новостворений продукт.
Оборотний капітал – це сукупність майнових цін-ностей підприємства, що обслуговує господарський процес і повністю використовується протягом одного операційного (виробничо-комерційного) циклу. В практиці бухгалтерського обліку до них відносять майнові цінності (активи) всіх видів зі строком викорис-тання менше одного року або операційного циклу, якщо він перевищує рік. Визначають такі основні ознаки: по-перше, оборотні активи підприємства формують-ся і використовуються з досить локальною метою – для обслуговування лише його операційної діяльності; по-друге, важливою ознакою оборотних активів є те, що вони відносяться до складу так званих мобільних активів підприємства (швидко можуть бути перетворені в гроші); по-третє, суттєвою ознакою оборотних активів під-приємства є значна (порівняно із необоротними актива-ми) різноманітність їх видів, груп та конкретних найменувань, що значно ускладнює процес поточного управління ними і вимагає забезпечення певної гнучкос-ті цього управління; по-четверте, відповідно до практики бухгалтерсько-го обліку до оборотних активів включаються певні види засобів праці, які віднесені до складу малоцінних та швидкозношуваних предметів; по-п’яте, суттєвою ознакою поняття оборотних ак-тивів є те, що їх формування як активів підприємства нерозривно пов’язано із конкретними джерелами капіталу, що забезпечують це формування. Аналіз оборотних активів має мету забезпечення такої організації, щоб забезпечити ефективність їх використання: · аналіз складу та структури оборотних активів; · оптимальності визначеної потреби підприємства в оборотних активах; · аналіз джерел формування оборотних активів; · маневрування оборотними активами; · аналіз оборотності оборотних активів за звітний період; · аналіз виробничих запасів і дебіторської забор-гованості; · аналіз коштів на підприємстві; · аналіз збереження та ефективного використання оборотних активів.
31. Робоча сила, її вартість. Наймана праця. Заробітна плата – категорія товарного виробництва.
Робочасила - сукупність фізичних і розумових здібностей людини, що використовуються увиробнитстві життєвих благ. Вона - виняткове надбання людини, точніше –самодіяльного, економічно активного населення. В умовах товарного виробництва,заснованого на найманій праці, робочасила здобуває форму товару.
Умовиперетворення робочої сили в товар:
1.Юридична свобода особи.
2.Відсутність у нього засобів виробництва.
3.Недостатність власних економічних ресурсів для організації власного виробництва. Це змушує людину працювати занаймом. Необхідність працювати за наймом перетворює роб. силу в товар іприпускає її продаж роботодавцю. Потрібительска вартість роб. сили складаєтьсяз її здатності створювати новувартість, у тому числі і прибавочній вартості.
Вартість товару "робоча сила"утворять: вартість засобів існування, необхідних для задоволення в даний періоді в даній країні фізичних і соціально - культурних потрібностей робітника ійого родини ; вартість навчання працівника. Вартість товару "робочасила" являє собою вартісну форму необхідного продукту.
Особливості товару "робоча сила".
1.Робочасила невіддільна від особистості працівника і продається, купується на час користування, при цьомупрацівники не утрачають своєї особистої волі;
2.Успоживанні робоча сила не втрачается. Її витрати у виробничому процесіцілком відновлюються під час відпочинкупрацівника й особистого споживанняжиттєвих благ і послуг. При цьому шляхом нагромадження виробничого досвіду,навичок, підвищується кваліфікація науково - технічного рівня раб. силі, вонаудосконалюється і стає носієм людського капіталу Разом з тим період найбільшпродуктивного функціонування раб. сили окремих працівників обмежений (40 - 45років.
3. Вартість робочої сили оплачується після їївживання, а не в момент покупки.
Вартість товару робоча сила, виражена в грошах, є ціною робочої сили. У реальних відносинах між найманим працівником і капіталістом ціна робочої сили виступає у вигляді (формі) заробітної плати. Тому заробітна плата, з одного боку, є ціною тобто, перетвореною формою вартості товару робоча сила, а з іншого, – економічним відношенням між найманим працівником і капіталістом у сфері обігу (купівлі-продажу) товару робоча сила. Згідно ж з концепцією, що ототожнює робочу силу з живою працею, заробітна плата є платою за працю. Саме таке трактування заробітної плати викладається в підручниках «Економікс» різних авторів.
Ціна робочої сили має свої особливості. Якщо ціни звичайних товарів через незбіг попиту і пропозиції безперервно коливаються у бік збільшення або зменшення відповідно рівня їх вартості, то ціна товару робоча сила відхиляється від його вартості, як правило, у бік зменшення. Пояснюється це тим, що пропозиція цього товару на ринку праці стійко перевищує попит на нього. Це виражається в безробітті, що є органічною властивістю капіталістичного способу виробництва. Перевищення пропозиції товару робоча сила над попитом на нього об’єктивно веде до зниження ціни робочої сили (заробітної плати) нижче її вартості. Це є додатковим фактором збагачення капіталіста як споживача робочої сили.
Вартість робочої сили формується на ринку шляхом порівняння результативності, корисності праці із затратами на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, які потрібні ля відтворення робочої сили. На величину вартості робочої сили впливають певні чинники. Одні збільшують її, інші - зменшують. До чинників, що збільшують вартість робочої сили належать: розширення потреб у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку суспільства; збільшення втрат на житло, транспортних витрат; підвищення інтенсивності праці найманих працівників, зростання психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних, моральних і нервових сил. Зниження вартості життєвих засобів, потрібних для відтворення робочої сили, зумовлюється підвищенням продуктивності праці і впливає на зниження вартості робочої сили.
. До складу вартості робочої сили входить: безпосередньо заробітна плата (тарифний заробіток, посадова платня, преміальні виплати, надбавки та доплати); натуральні виплати (харчування, витрати на житло тощо), які надаються працівникам підприємцями; витрати роботодавців на соціальне страхування. Встановлені законом внески на соціальне забезпечення (за віком, у зв'язку з інвалідністю, хворобою, материнством, виробничим травматизмом, безробіттям і у вигляді сімейної допомоги). Добровільні чи договірні (засновані на колективних угодах) внески в системі соціального забезпечення і приватне страхування. Безпосередні виплати трудівникам у зв'язку з відсутністю на роботі через хворобу, нещасний випадок тощо. Вартість медичного й санітарного обслуговування. Вихідна допомога (виплати у зв'язку із закінченням строку трудового договору); витрати на професійну підготовку та підвищення кваліфікації персоналу, професійну орієнтацію та підбір кадрів; витрати на соціально-побутове обслуговування (їдальні та інші заклади харчування на підприємствах, культурне обслуговування та аналогічні послуги); податки, які розглядаються як витрати на робочу силу (на фонд заробітної плати, дохід). Сукупність життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили у грошовому виразі, визначає ціну робочої сили. Залежно від стану ринку праці ціна робочої сили може відхилятися від її вартості. Ціна робочої сили, по-перше, залежить від кон'юнктури ринку праці, попиту та пропозиції робочої сили.