Економічна теорія
| Вид материала | Документы |
- Програма вступного іспиту зі спеціальності «економічна теорія» (магістр, спеціаліст), 431.57kb.
- Програма навчальної дисципліни „ економічна теорія харків, 139.15kb.
- 1. Статистичне спостереження, 316.1kb.
- 2. Абсолютні І відносні величини, 314.22kb.
- Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана, 695.24kb.
- Тя освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста або магістра за спеціальністю "Економічна, 404.15kb.
- Красота О. В. Політична економія. Економічна теорія: Навчально-методичний посібник, 13.57kb.
- Кудлак Віталій Ярославович удк 330. 82 (477) теорія та практика ринкового реформування, 344.63kb.
- Методичні вказівки, плани семінарських занять та матеріали для організації самостійної, 745.06kb.
- Програма фахових вступних випробувань з дисциплін професійної підготовки для здобуття, 553.68kb.
Закони грошового обігу - спроба усвідомити шляхи подолання або уникнення надзвичайно складного економічного явища, що пов'язане саме з паперовими грошима - інфляції.
21. Інфляція, її суть і причини.
Інфляція - це специфічна хвороба паперово-грошового обігу, яка посилювалася в ході ослаблення і розриву зв'язків паперових грошей із золотом. У цих умовах особливого значення набуває кількість паперових грошей, що перебувають в обігу: якщо вона перевищує потреби товарного обігу, то виникає інфляція (від лат. "inflatio" - вздуття) як наслідок надмірної грошової емісії. Інфляція проявляється як підвищення загального рівня цін, або знецінення грошей, що, по суті, є єдиним процесом.
З-поміж причин інфляції найголовнішими вважаються дві:
1) надмірний випуск паперових грошей (інфляція попиту);
2) скорочення виробництва товарів (інфляція пропозиції).
Іноді дослідники відзначають і деякі другорядні причини інфляції:
* імпортована інфляція (внаслідок інфляції в країні-експортері, зростання цін імпортних сировинних товарів і як наслідок товарів власного виробництва в країні-імпортері);
* інфляція очікування (очікування інфляції стимулює ажіотажний попит, що веде до підвищення цін. Одним з наслідків цього явища може бути скорочення інвестицій, що спричинює інфляцію пропозиції в майбутньому)
* дефіцит державного бюджету (зростання внутрішнього боргу здійснює певний інфляційний тиск на курс грошової одиниці).
Слід зазначити, що дані другорядні причини інфляції за даними досліджень не можуть бути причиною знецінення грошей більше, ніж на 5% за рік.
За формами прояву розрізняють відкриту та затамовану (подавлену) інфляцію. Коли знецінення паперових грошей супроводжується прямим зростанням цін, тоді суспільство має справу з відкритою інфляцією. Хоч відкрита інфляція і спотворює ринкові процеси, все ж вона зберігає за цінами роль сигналів, що показують виробникам і споживачам галузі найприбутковішого вкладання капіталів. Відповідно, вона вказує на найефективніші антиінфляційні заходи.
Подавлена (затамована) інфляція характерна для командної економіки, коли в суспільстві існує жорсткий контроль за цінами та доходами. Оскільки ціни фіксовані і не можуть зростати, інфляція набуває "підпільного" характеру: надлишок свідомо перетворюється у товарний дефіцит. В такому випадку тільки частина паперових грошових знаків дійсно стає грошима (та, що обмінюється на товар), інша ж перетворюється в псевдогроші. І ніхто з економічних агентів не знає, що саме знаходиться в його розпорядженні - гроші чи псевдогроші. Дане явище породжує так званий "чорний ринок", який певною мірою показує дійсні ціни товарів. Покупець у таких умовах платить двічі: офіційна економічна стабільність не зобов'язує думати про підвищення або індексацію заробітної плати, що зорієнтована на офіційні ціни, а купувати товари за цю офіційну зарплату приходиться за цінами чорного ринку. Подавлена інфляція не виліковна, її можна лише або загнати ще глибше, або перевести у стан відкритої інфляції, відпустивши ціни. Відкрита інфляція може бути подолана економічними засобами.
Темпи інфляції
Традиційно в економічній науці розрізняють три види темпів інфляції:
* повзуча інфляція - середньорічне зростання цін вимірюється однією цифрою (тобто від 1% до 9%). Така інфляція піддається контролю і не веде до значних руйнівних наслідків;
* галопуюча інфляція - набирає розміру двозначного числа протягом року (від 10% до 99%). Характеризується стрімким зростанням цін, охоплює всі сфери господарського життя і супроводжується негативними соціально- економічними наслідками;
* надвисока, гіперінфляція (1-2% в день), вкрай руйнівне підвищення цін, що веде до повного безладдя економічного життя, руйнування господарських зв'язків та процесу виробництва, бартеризації обміну тощо.
У сучасних західних дослідженнях виокремлюють ще два темпи інфляції:
* нормальна інфляція - зростання загального рівня цін до 5% річних. Така інфляція здебільшого виступає не як руйнівний чинник, а як фактор економічного розвитку. Дослідники вважають, що переваги такої інфляції перевищують недоліки. Певною мірою вона стимулює економічну активність підприємств.
* висока інфляція - зростання цін на декілька сотень процентів за рік. Руйнівний вплив цієї інфляції може бути суттєвішим, ніж гіперінфляції. В умовах гіперінфляції всі економічні агенти розуміють неминучість і терміновість реформ і сприяють їх проведенню. В умовах високої інфляції країни іноді призвичаюються жити роками, протягом яких руйнується через неможливість виробництва значна частина виробничого потенціалу країни, розвивається лише спекулятивна економіка
Винуватцем інфляції є держава і для її подолання необхідні суттєві державні антиінфляційні заходи. Вони бувають стабілізаційними та компенсаційними.
Стабілізаційні заходи:
* вилучення частини "зайвих" грошей з обігу ("дефляція");
* жорстке регулювання грошової емісії;
* скорочення державних витрат і встановлення рівноваги державного бюджету;
* нарощування товарної маси, розвиток виробництва.
Компенсаційні заходи потрібні, щоб населення витримало наслідки інфляції.
22. Підприємство – первинна ланка економіки. Види підприємств.
Підприємство як первинна ланка ринкового виробництва. Види підприємств
Суспільне виробництво - складна інтегрована система, яка включає різні організаційно-правові структурні ланки. Основною одиницею підприємницької діяльності в межах суспільного виробництва виступає підприємство. Кожна галузь народного господарства складається із сукупності окремих підприємств, які виробляють одну або споріднені види продукції, що необхідні для задоволення певних потреб населення та суспільства.
Традиційно під підприємством розуміють завод, фабрику та подібні об'єкти з відповідною системою виробничих відносин.
В умовах ринкової економіки підприємство - це товаровиробник, основна виробнича ланка економіки. Слід звернути увагу на те, що саме на підприємстві відбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва. Від рівня діяльності підприємства залежить процес виробництва матеріальних благ, задоволення потреб населення, життєвий рівень, результати використання виробничих фондів, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, тобто ефективність господарювання.
Згідно з діючим в Українській державі законодавством, підприємство - це самостійний господарський суб'єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку. Сутність підприємства найповніше виявляється в принципах його діяльності. Як самостійна одиниця, підприємство користується правами юридичної особи, тобто має право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковий рахунок, на який надходять кошти за реалізовану продукцію та із якого оплачуються рахунки інших підприємств за постачання сировини, напівфабрикатів, виплачується заробітна плата працівникам підприємства, здійснюються інші платежі.
Принцип самоокупності затрат вимагає точного обліку й зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості продукції. Самоокупність властива тільки рентабельним підприємствам.
Суть принципу самофінансування не тільки у самоокупності витрат, а й у закріпленні частини одержаного прибутку за підприємством у його повне розпорядження. Тобто розвиток підприємства повністю забезпечується за рахунок власних коштів, кредитів банку на комерційній договірній основі і за рахунок валютної виручки.
Принцип матеріальної заінтересованості у кінцевих результатах праці передбачає подолання все ще існуючої зрівнялівки в оплаті праці, створення умов для заохочення ініціативи, підприємливості, досягнення найкращих результатів.
Підприємство несе повну економічну, майнову відповідальність за результати своєї діяльності. Кожне підприємство для розв'язання завдань, пов'язаних з виробництвом і реалізацією товарів та наданням послуг, має бути укомплектоване певною кількістю людей, здатних виконувати ці роботи.
Зайняті суспільною працею на підприємстві робітники, інженери та службовці утворюють трудові колективи цих підприємств. В економічному розумінні трудовий колектив - це сукупний працівник підприємства і водночас суб'єкт економічних відносин, який здійснює спільну діяльність у державних, колективних, кооперативних, приватних підприємствах, установах і організаціях, спрямовану на задоволення суспільних потреб.
Усі ці принципи безпосередньо мають забезпечити організаційну основу інтенсивного характеру індивідуального відтворення на підприємстві.
Підприємства виконують ряд функцій. Основні з них такі
--- економічна: задоволення потреб споживача в продукції (роботах, послугах); впровадження досягнень науково-технічного прогресу; забезпечення конкурентоспроможності підприємства; ріст продуктивності праці; розвиток виробничої інфраструктури; самофінансування; отримання прибутку;
--- соціальна: формування трудового колективу; вдосконалення кваліфікаційного складу працівників; покращення житлово-побутових умов працівників; розвиток соціальної інфраструктури;
--- екологічна: вдосконалення технологічних процесів; створення і розвиток екологічної інфраструктури; наукові і технічні вирішення проблем навколишнього середовища і раціонального природокористування.
Крім того, що підприємство функціонує в системі національної економіки, воно може вступати у відносини з іншими партнерами в системі світового господарства, що й зумовлює здійснення ним зовнішньо-економічної функції. Вона визначається місцем і роллю даного підприємства в міжнародному поділі праці. Зовнішньоекономічна функція реалізується розвитком міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва. Найбільш відомими формами такої спеціалізації і кооперації є міжнародна торгівля, організація спільних підприємств, участь у спільних міжнародних проектах, науково-дослідне співробітництво.
Зазначені функції реалізуються у взаємозв'язку. Недооцінка будь-яких з них може негативно вплинути на загальний стан підприємницької діяльності, її кінцеві результати.
В умовах ринкової економіки, як уже зазначалось, виникає безліч різних підприємств. В Україні нині налічується близько 10 тис. підприємств (без малих). Вони діють у різних галузях і різняться за багатьма ознаками, зокрема за формами власності, характером економічної діяльності, сферою діяльності і т.д.
Найбільший вплив на особливості функціонування підприємств справляє форма власності, оскільки від неї залежать особливості господарювання, система управління, принципи розподілу прибутку, соціальний захист працівників тощо. За формами власності можна виділити такі види підприємств: державні, колективні, приватні, спільні.
За характером економічної діяльності підприємства поділяються на виробничі, торговельні, фінансово-кредитні, посередницькі, науково-дослідні тощо.
Залежно від сфер діяльності між підприємствами є відмінності, що дають підстави говорити про існування їх форм за такими критеріями. Наприклад, вугільні, нафтодобувні, залізорудні та інші гірничодобувні підприємства можуть створюватись лише в місцях покладів корисних копалин, наявності ресурсів. Отже, такі підприємства мають певну географічну обмеженість створення. Частина підприємств утворюються ближче до споживачів: хлібозаводи, кондитерські фабрики, побутові підприємства тощо.
Підприємства різних сфер господарювання відрізняються і своєю продукцією. Промислові, сільськогосподарські, будівельні підприємства виробляють, як правило, матеріальну продукцію. Але є підприємства, які надають послуги (наприклад, підприємства зв'язку, побуту).
Відповідно до господарського обсягу і кількості його працівників - незалежно від форм власності - підприємства можуть поділятись на: великі, середні та малі.
В ефективно діючій економіці завжди органічно поєднано в оптимальній кількості малі, середні та великі підприємства. У сукупності вони краще задовольняють різнобічні потреби суспільства, оперативніше реагують на вимоги ринку та на досягнення науково-технічного прогресу.
Також можна класифікувати підприємства за масштабами: масового, серійного та індивідуального виробництва.
З точки зору доходності (прибутковості) виділяються: прибуткові (високорентабельні), малоприбуткові (малорентабельні) та збиткові (нерентабельні) підприємства.
Будь-яке підприємство як організаційно-правову форму підприємництва можна розглядати і як виробничо-технічну діяльність, спрямовану на випуск конкретного товару або послуг, і як колектив людей зі своїми економічними інтересами в отриманні прибутку і особистого доходу.
23. Система управління сучасним підприємством. Роль маркетингу в діяльності підприємства.
Для ефективного функціонування сучасних підприємств необхідні, перш за все, досконалі внутрішні зв’язки. Об’єднання різних частин підприємства в єдине ціле забезпечується організаційною функцією менеджменту. Системний підхід у менеджменті розглядає організацію як множину взаємозв’язаних і певним чином упорядкованих компонентів, що забезпечує цілісність організації та її стосунки із зовнішнім середовищем. Організація як функція менеджменту — це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати разом для досягнення спільної мети. Отже, попередньою умовою для створення структури підприємства є формування стратегії, а основна мета організаційної функції в менеджменті — забезпечити перехід від стратегії до структури.
Практичним результатом виконання організаційної функції є: затвердження структури виробництва, структури органів управління, схеми взаємозв’язків між підрозділами; регламентація функцій, підфункцій, робіт і операцій, встановлення прав й обов’язків органів управління та службових осіб; затвердження положень, інструкцій; підбір, розстановка кадрів і формування штатів працівників у керуючій та керованій системах.
Повноваження об’єднують вище керівництво з нижчими рівнями працюючих і забезпечують можливість розподілу та координування завдань. Засобом, за допомогою якого керівництво встановлює стосунки між рівнями повноважень, є делегування. Делегування — це передавання завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання. Делегування є засобом, за допомогою якого керівництво розподіляє серед співробітників численні завдання, які повинні виконуватись для досягнення мети організації. Якщо завдання не делегується іншим працівникам, керівник змушений виконувати його сам. Тому делегування — це акт, який перетворює людину в керівника.
Основою маркетингової діяльності є її мети. Під метою розуміють певний кількісний чи якісний результат, який варто досягти до визначеного моменту часу. Виходячи з цього, метою маркетингу є визначений (бажаний) стан результатів діяльності об'єкта.
Мети маркетингу повинні формулюватися так, щоб їх можна було виразити кількісно. Наприклад, під кінець року підвищити частку товару на ринку з 15 до 20% чи одержати 20% прибутку. Чим чіткіше сформульована мета і доведена до кожного працівника, тим більше користі принесе служба маркетингу.
У залежності від виду продукції, обсягів виробництва, місткості ринку можливі різні варіанти служб маркетингу.
- Організація по функціях, коли товари і ринки розглядаються як деякі однорідності. Для однорідних товарів чи ринків створюються спеціальні відділи, що виконують усі функції маркетингу: дослідження ринку, планування виробництва і маркетингу, управління збутому, його стимулюванням.
- Організація по видах товарів, коли підприємство випускає різні товари чи товарні групи, що вимагають специфічних умов виробництва, збуту, обслуговування. Для цих цілей виділяють спеціальні групи фахівців з маркетингу кожного з товарів.
- Організація по ринках. У цьому випадку під ринком розуміється деяка галузь промисловості чи сегмент покупців з різних галузей промисловості.
- Організація по територіях, коли в кожнім із сегментів ринку, що обслуговують визначені регіони, номенклатура товарів не дуже велика і розходження між споживачами незначні.
Мети маркетингу визначають і його задачі. Умовно їх можна об'єднати в дві групи: задачі, розв'язувані в сфері виробництва і, у сфері збуту продукції.
До задач, розв'язуваним у сфері виробництва, відносять комплекс задач, обумовлених:
- управлінням якістю продукції;
- аналізом і пошуком шляхів зниження витрат;
- вимогами дотримання стандартів, законів і інших норм.
Управління маркетингом - це довгострокове планування і прогнозування попиту, що спирається на дослідження ринку, товару, покупців. Управління маркетингом включає стратегічне і тактичне управління. Процес управління маркетингом складається з аналізу ринку, дослідження і вибору цільових ринків, планування стратегії і тактики маркетингу, організації виконання і контролю за ефективністю управління маркетингом.
В управлінні маркетингом застосовується комплекс маркетингових прийомів, що у закордонній літературі одержав назву "Маркетинг - Мікс". Відповідно до цієї концепції в комплекс маркетингу входить чотири напрямки. "Маркетинг-Мікс" - це складена з цих напрямків суміш (рисунок 1.3).
Основні елементи системи управління маркетингом підприємства можна об'єднати в 6 взаємообумовлених блоків.
1. Зовнішні фактори, що впливають на попит та пропозицію товару.
2. Маркетингова стратегія: стратегія підприємства і конкурентів.
3. Вихідні дані підприємства, необхідні для прийняття маркетингових рішень.
4. Канали розподілу і просування товару на ринок.
5. Моделі поведінки покупців.
6. Загальний обсяг продажів і витрат.
Шлях до досягнення стратегічних цілей дає планування маркетингу. Воно є способом узгодження цілей і засобів фірми. Планування маркетингу включає визначення мети фірми, розробку стратегії маркетингу, складання стратегічного й оперативного плану маркетингу. Без плану не можна починати будь-який комерційний захід. Якщо Ви почнете свою "справу" без плану, то швидше за все прогорите. План маркетингу повинний передбачати короткострокові і довгострокові наслідки рішень, поєднувати аналіз навколишнього середовища і дії на випадок непередбачених обставин.
Маркетингова структура підприємства визначається його специфікою, обсягом і видом продукції, моделлю ринку. Організаційна структура служби маркетингу може мати орієнтацію по: функціям; товарам; ринкам; покупцям; регіонам.
Задачі і функції служби маркетингу промислового підприємства дуже різноманітні. Вони можуть бути розподілені по різних напрямках у залежності від типу підприємства і видів продукції, що випускається.
24. Суть підприємства і умови його існування. Підприємництво в системі товарного виробництва.
Підприємство — первинна ланка народного господарства. Народне господарство країни є складною структурою галузей, що виробляють найрізноманітніші товари та надають послуги населенню, суспільству з відповідною системою виробничих відносин.
Підприємство у політекономічному розуміиві — це первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка виступає як товаровиробник і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності.
На підприємстві відбувається безпосередньо поєднання робочої сиди із засобами виробництва, значною мірою вирішується доля НТП, ефективності виробиицтва. Від діяльності окремих підприємств залежать величина створюваного валового національного продукту, соціальне-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб населення. Як самостійна господарська одиниця підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковий рахунок, на який надходять кошти за реалізовану продукцію і з якого оплачуються рахунки інших підприємств за поставку сировини, напівфабрикатів, виплачується заробітна плата членам трудового колективу, здійснюються інші платежі.
Важливою проблемою суспільного виробництва є визначення оптимальних розмірів підприємств. Оптимальними вважаються такі розміри, за яких створюються наіі-більш сприятливі умови для використання досягнень науки, техніки, при мінімальних затратах досягається ефективне виробництво високоякісної продукції. Оптимальні розміри підприємства визначаються у кожному окремому випадку і залежать від досягнень рівня техніки, технології, паливно-енергетичних ресурсів, розвитку транспорту, професійного рівня робітників тощо. Відповідно до цих умов підприємство може бути великим, середнім або малим.
блокуванню відповідно до потреб ринку.
При визначенні оптимальних розмірів підприємств враховують не лише чисто технічну сторону виробництва, а й соціальне-економічне становище — наявність трудових ресурсів, їх зайнятість, ступінь задоволення потреб населення у тому чи іншому товарі тощо.
Міжнародний досвід свідчить, що поряд з великими підприємствами, об'єднаннями доцільне функціонування середніх і малих. Невеликі, технічно добре оснащені підприємства у багатьох випадках мають переваги. Вони можуть швидше і гнучкіше враховувати технологічні нововведення, зміни попиту, більш оперативно задовольняти потреби у дрібносерійній і поштучній продукції, краще використовувати вільні трудові ресурси, особливо у малих містах.
Дрібні підприємства можуть бути субяостачальниками різних деталей для великих підприємств. Причому це вигідно обом сторонам. Досвід закордонних великих корпорацій США, інших капіталістичних країн, а також наших підприємств-гігантів показує, що виготовляти самостійно все, до дрібних деталей, невигідно і недоцільно, оскільки другорядним виробам завжди приділяється менше уваги, ніж основним, а це у свою чергу впливав на якість кінцевого виробу.
В Україні у процесі роздержавлення економіки найважливішою соціально-економічною метою є передача значної частини державної власності трудовим колективам. Це основний шлях подолання відчуження трудящих від власності на засоби виробництва і результатів праці, від самого процесу праці, від управління виробництвом, від економічної влади тощо.
Законами України визначено три оевовжх ввдаї підприємств: державне, колективне та індивідуальне. При цьому остання група має можливість створевам іидіивідуального (заснованого на особистій праці власника), сімейного та приватного (з правом наймання робочої сили) підприємства.
Державні підприємства поділяються на два вида: державне комунальне, засноване ва власності адміністративно-територіальних одиниць, і республікамське, засноване на державній власності, а також інших тяшв підприємств, включаючи орендне, що не суперечить законодавчим актам України.
Для підприємств усіх форм власності затверджено загальні умови їх утворення та функціонування. Кожне підприємство повинно пройти державну реєстрацію.
Оцінкою діяльності приватних, колективних і державних яідприємств може бути лише їх висока економічна ефективність, а також постійно зростаючий добробут працюючих.
Приватне підприємство підприємство, засноване на власності фізичної особи, з правом найняття робочої сили
Колективне підприємство підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства.
Господарськими товариствами, згідно з українським законодавством, визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами через об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
До господарських товариств належать:
• акціонерні товариства;
• товариства з обмеженою відповідальністю;
• товариства з додатковою відповідальністю:
• повні товариства;
• командитні товариства.
Товариством з обмеженою відповідальністю називається товариство, статутний фонд якого розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.
Товариством з додатковою відповідальністю називається товариство, статутний фонд якого (аналогічно товариству з обмеженою відповідальністю) поділений на частки, розмір яких визначено установчими документами. Але учасники такого товариства відповідають за його боргами не тільки своїми внесками до статутного фонду, а (в разі необхідності) і належним їм майном (в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника).
Повним товариством називається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
Командитним товариством називається товариство, яке включає як учасників, що відповідають за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, так і учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників). Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.