Geum.ru

Ми хочемо знати, яким був поліський світ колись, як він змінювався й чому

Вид материалаДокументы

Содержание


Осушення боліт… ЧИ ПОТРІБНЕ БУЛО?
Болотні перспективи
Чорнобиль, як знак горя і біди
“рідна хато, ми скоро повернемося!!!”
Єгиптяни з іншого світу. Прийшов час і все закінчилось
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

Осушення боліт… ЧИ ПОТРІБНЕ БУЛО?


Сучасні вчені кажуть, що осушення боліт привело до екологічної катастрофи. Наче зміна клімату додає “болотним” проблемам нових нюансів. Координатор програм із зміни клімату Національного екологічного центру України Крістіна Рудницька вважає, що на Західній Україні збільшиться кількість природних катаклізмів, стануть частішими посухи, повені, смерчі, існує вірогідність поширення нетипових переносників захворювань, таких як малярія — коли умови для їх існування стануть підходящими. А малярійні комарі полюбляють якраз болото. З іншого боку, Крістіна Рудницька не виключила, що за загального підвищення температур відбудеться зміщення кліматичних поясів, і на Україну наступатимуть напівпустелі та пустелі. А осушені свого часу болотисті торф’яники теж поступово перетворяться на пустелю. До того ж за спекотних умов торф’яники не можуть існувати і займаються — пожежі під Москвою тому яскравий приклад. Фактично в центрі Європи починає виникати антропогенна пустеля, а оскільки процес руйнування торф’яного шару триває й далі, то нині навіть доводиться подекуди відновлювати болота.

Окрім того, виявилось, що природні болота контролюють уміст в атмосфері парникових газів. У “сухому” болоті розпочинається процес мінералізації торфу — осушене болото не знижує викидів парникових газів, а навпаки, стає їх джерелом. “Помилка меліорації на нашому Поліссі була в тому, що там в основному проводили тільки осушення, і це завдало певної шкоди природі, — вважає головний “водник” Рівненщини Леонід Каменчук.

Початок меліорації в поліському краї було покладено ще за часів царської Росії. У 1873 році було складено “Генеральний план осушення Полісся” — відтоді й почалася дискусія: можливо чи неможливо осушити цей надмірно вологий край? А за нею постала і найголовніша проблема: вигідне чи невигідне осушення і як воно вплине на довкілля? Доля поліських боліт викликала гострі суперечки — необхідність осушення обґрунтовували багатьма аргументами. Передусім зазначалося, що поліські нетрі негативно впливають на здоров’я людей. Йосип Жилінський, керівник Західної експедиції, яка розпочала будівництво магістральних каналів, повідомляв: “У каналізованій частині Полісся багато хвороб, таких як пропасниця, грудні та горлові, —

Перед початком Першої світової війни журнал “Болотоведение” (був і такий) писав: “За останні роки стало модним питання про пересушування боліт. Звідусюди надходять скарги на сумні наслідки осушення: болота, які постачали хоч і поганий, грубий корм, після осушення стали давати тільки мізерну кількість сіна”. Дехто вже розпачливо опускав руки: мовляв, доведеться вирощувати верблюдів — для майбутньої поліської пустелі. Значна частина науковців вважала, що насправді болота стабілізують гідрологічний режим, акумулюють вологу, зберігають водність річок, озер, криниць, зменшують силу посух у сусідніх місцевостях, є доброю домівкою для великої кількості птахів, тварин, справжнім раєм для рослинності, величезною коморою біологічних багатств... Отож уже

Болотні перспективи

Чи був виправданий меліоративний бум iз сучасної точки зору? Не варто стверджувати, що меліорація — це погано, — вважає офіційна наука, хоча, зрештою, спеціалісти—водники погоджуються, що природу не можна обдурити. “Без меліорації на цих землях отримували 8—9 центнерів зернових та 60 центнерів картоплі з гектара. А осушення дійсно покращило велику кількість угідь, — переконує професор кафедри меліорації, член—кореспондент Академії інженерних наук України, проректор Національного університету водного господарства та природокористування Григорій Сапсай. — Урожайність сільгоспкультур зросла до 30 центнерів зернових, а картоплі — до 150 центнерів iз гектара. Але інколи забувають, що для отримання хороших урожаїв також потрібно було вносити добрива, дотримуватися системи сівозмін, тобто певної системи обробітку ґрунту. Де цього не дотримуються, врожайність різко падає”.

Чи були недоліки в проведенні меліорації? Григорій Сапсай вважає, що помилкою було осушення не за басейновим принципом, а меліорація окремих ділянок. Ще одним прорахунком стало рішуче спрямлення річок, внаслідок чого паводок став більш потужним.

“Світовий досвід свідчить: якщо не проводити очистку каналів, вони будуть заростати, що нині спостерігається у внутрішньогосподарських системах. Потрібно, щоб на законодавчому рівні було прийнято норму, що власник землі повинен узяти зобов’язання підтримувати родючість ґрунту не нижче того, який він отримав. Щоб той власник думав, що через кілька років це, в першу чергу, вдарить по ньому самому, — впевнений професор. — Для цього потрібно підтримувати в належному стані меліоративні канали. Держава передала безплатно землю, та при передачі земель чомусь забули, що там є інженерні споруди, і лише згодом на рівні областей хотіли це надолужити”.

— Я переконаний: якщо меліорацію проводити розумно і коректно — тоді все буде добре”.

Чорнобильська катастрофа

Чорнобиль, як знак горя і біди




...Бач, хтось забув на прив"язі собаку. І, бідолашний з голоду закляк. З розлуки а чи, може з переляку. Вже до покрівлі вимахав будяк...

Од пори аварії в Чорнобилі минає чверть століття. Місто не всім відоме навіть на Україні, хіба що фахівці знали, уперше Чорнобиль згадується в документах 1193 року, тепер на устах усього світу.

І на всіх мовах слово “Чорнобиль” звучить однозначно- як знак горя і біди, котра, як ми вже пересвідчилися зовсім недавно  по трагедії на  Японській АЕС “Фукусіма”, може вдарити страшною грозою в будь-якій точці усього світу, якщо людство не усвідомить що станеться з самою планетою Земля, коли атом збунтується уже не в реакторі, а в ядерній зброї.

Неможливо уявити, що тоді, 26 квітня 1986-го, в одну мить люди втратили свій дім, свою роботу, друзів, оточення, звичні турбот -все те чим жили і чому раділи, свій рідний куточок, свою лавичку біля воріт. Уявити це ніяк. Тільки переживши можна зрозуміти.

Скільки написано книг, скільки складено віршів, билин,казок про батьківську хату- не розказати. У кожного з нас рідна домівка викликає найсвітліші спогади, вона дорога і близька всім: і старенькою лавичкою під вікнами, хазяйські доглянутому палісаднику і звичним скрипом  хвіртки і оксамитовим споришем у дворі, і ластівчиним гніздом під стріхою і пробудження з першим кукуріканням півнів на плоті…

Невимовний біль і тяжка скорбота проймала душі й серце людей, котрі після аварії Чорнобильській АЕС вимушені були покидати домівки- квітуче поліське село. Тамтешні краї на такі села густі, а тому можна і не називати його. Воно таке, як і всі села того краю. Добротні цегляні будинки зі скляними верандами щорік виростали мов гриби після теплого щедрого дощу, подовжували й оновлювали село. Поміж них-біленькі традиційні хатки з блакитними віконницями потопають у гущавині садків. Бляшані та шиферні покрівлі давним-давно витіснили солом”яні.

І раптом біда і горе прийшли в цей затишний споконвіку мирний край. Наслідки аварії з Чорнобиля, наче страшна смертельна пошесть, докотилась і до нашого села… Радіо,телебачення, преса тоді часто сповіщали: евакуація пройшла організовано. Це було одна з найперших і найточніших звісток про ті сумні події…

Повним ходом йшла евакуація. Отчі хати люди залишали з пекучим  болем і жевріючою в серці надією, що скоро повернуться до них. Повернуться обов”язково!

Майор міліції, що забезпечував порядок при тій евакуації розповідав мені, як у нього видавило сльозу те, коли сива бабуся, віком на сім-вісім десятків літ, поспішно управившись із замком на дверях і перехрестивши  хату, спираючись на кленовий ціпочок, підійшла до рясно вкритої біло-вишневим запашним цвітом вишеньки, обійняла її, потім довго стояла так, врешті глянула на хатні вікна, й заголосила, ніби на похороні…

А зовсім молода красива жінка з немовлятком на руках усе верталася від автобуса до свого недобудованого будиночка, аби ще хоч хвильку постояти біля нього, аби ще хоч якусь мить подивитися на свою незакінчену працю…

Хлопчик, не старше третьокласника, з великим рюкзаком на спині та новеньким учнівським товстим портфеликом у руках журливо прощався з улюбленим другом,  цуценям- вівчаркою, яке жалібно скавуніло і так повзло на черевці до самого автобуса, викидаючи наперед лапки, як навчив його пестливий, чомусь зараз такий сумний, господар. Вологі очі песика кричали німим, для всіх зрозумілим докором:

-Не лишайте мене!

А на стіні одного з нових будинків величезними буквами хтось написав крейдою - “РІДНА ХАТО, МИ СКОРО ПОВЕРНЕМОСЯ!!!”

← “Халєра ясна” вже була в Україні у 1970-му

Єгиптяни з іншого світу. Прийшов час і все закінчилось →