Г. В. Яблуновська Основи теорії літератури
Вид материала | Документы |
СодержаниеВідродження. Реформація. Бароко Вплив Реформації на Україну |
- Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.
- Кінця теорії літератури” Надрукована у журналі: Слово І Час. — К., 2003. — № — С. 5–15, 273.53kb.
- Основи економічної теорії як навчальна дисципліна, 9.53kb.
- Інформація кафедри теорії та історії світової літератури, 290.96kb.
- Основи теорії мовної комунікації, 2948.21kb.
- Опис модуля напрями, 33.94kb.
- Основи економічної теорії питання до іспиту 2 курс, 47.42kb.
- Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави, 1651.69kb.
- Методичні рекомендації щодо вивчення світової літератури в 2011-2012, 268.76kb.
- Іван Франко І проблеми теорії літератури Автор – Михайло Гнатюк Гнатюк М. І. Іван Франко, 97.64kb.
Періодизація
Виділяють чотири періоди розвитку нової української літератури:
- Кінець VIII -30 р. ХІХ ст -розвивається просвітительский реалізм, сентименталізм. Формуються нові провідні жанри поезії, прози та драми. Саме цей період розвитку літературною українськой мови.
- 1840-60-ті роки ХІХ ст. -розвивається реалізм. З*являється Шевченко зі своїми творами. Зародження літературної критики (П.Куліш)
- 1870-90-ті роки ХІХ ст. -зародження натуралізму. З*являється журналістика і публіцистика.
- Кінець ХІХ -початок ХХ -процвітає модернізм.
Відродження. Реформація. Бароко
Реформа́ція (від лат. reformatio) - християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи в 16 столітті, спрямований на повернення до біблейських першоджерел Християнства у їх суті, який набув форми релігійної боротьби проти Католицької церкви і папської влади.
Реформацію пов'язують з іменами Мартіна Лютера, Жана Кальвіна та Ульріха Цвінглі —та відповідно називають протестанською, лютеранською або євангелічною.
Передумовами до Реформації була криза Папства у 14-15 ст. — західна схизма. Рух із церковного поступово переростав в суспільний через невтіленні надії на церковну реформу після рішень Констанцького собору 1414-1418 (папа Мартін V) і особливо Базельсько-Флорентійського собору 1431-1449 (папа Євгеній IV), а також віденського конкордату (умови) 1448 р. щодо Німеччини між римсько-німецьким кайзером Фрідріхом ІІІ-ім і папою Миколаєм V.
Безпосереднім початком Реформації вважається розповсюдження Лютером персональних листів-звернень, в яких доводилося, що Спасіння та Божа милість дясягаються завдяки Вірі, а не сповіді в гріхах. Загальним суспільним поштовхом стала публікація латинською 25 жовтня 1517 року у місті Віттенберзі заклику до теологічної дискусії у вигляді 95 тез, в яких йшлося про гріх та кару, і особливо критикувалась торгівля індульгенціями.
Ініційований М.Лютером церковно-релігійний рух призвів до розриву єдності західно-європейської церкви - появи національних церковних спільнот та виникнення нової теології протестантизму.
Вплив Реформації на Україну
Реформація, як церковно-релігійна і політично-соціальна течія почалася при кінці 14 століття і тривали кілька століть у Західній Європі (звідки поширилися й на Україну), пробудивши національну свідомість і розвиток культури окремих народів та витворивши низку протестантських церков.
Реформація була спрямована однаково проти догм і устрою, як і проти економічного і політичного становища Католицької церкви (секуляризація церковних земель тощо). На відміну від понаднаціонального характеру Католицької церкви, що вживала у богослужбі латинську мову, діячі Реформації вводили живі мови у церкві, а тим самим і в літературу багатьох народів, зміцнюючи їхню національну свідомість і культурний розвиток. Реформація охопила різні соціальні верстви і цілі держави, а також спричинила між ними гострі зудари, що виявилися у довготривалих війнах.
На Україну Реформація проникла спочатку в незначній мірі у 15 ст. з Чехії, через студентів з України, на яких впливали наука Яна Гуса і гуситські війни, а також через гуситських емігрантів у Польщі й Литві, де в 16 ст. реформаційні течії дуже поширилися серед маґнатів і шляхти. Чимала кількість маґнатів і шляхти: Радзівіли, Воловичі, Кишки, Любинецькі, Морштини, Фірлеї, Сапіги, Гойські, Ходкевичі, Сенюти, Холоневські, Чапличі, Войнаровські, Немиричі та ін. — були захоплені ідеями Реформації. Реформаційні рухи особливо сильно почали проникати на Україну після Люблінської унії 1569, проте вони не охопили усього обширу українських земель і всіх прошарків населення. Однак, поруч з іншими чинниками, Реформація певною мірою активізувала православну шляхту, міщанство, козацтво й духовенство, для яких загрожена католицьким наступом, особливо після Берестейської унії 1596, «руська» віра набрала ознак національної ідентичності. Провідник православної опозиції до унії, князь: Василь-Костянтин Острозький схилявся до зближення з протестантами, що позначилося кількома спільними нарадами у 1595, 1596 та особливо у Вільні 1599.
Чималий відгук Реформація мала у церковно-культурній ділянці. Чеські переклади св. Письма були знані на українських землях у 15 ст., з'явилися перекладені на тогочасну літературну українсько-білоруську мову такі твори, як «Новий Заповіт» В. Негалевського (1581), Євангеліє В. Тяпинського у кін. 16 ст., Пересопницьке Євангеліє (1556—61), базовані переважно на протестантських текстах. Ці переклади вживано не тільки для приватного читання, але й при богослужбах («Тріодіон», 1664). Одночасно ширилася проповідь живою мовою, а у релігійній полеміці тією ж мовою брали участь не тільки католики й православні, але й протестанти. Таким чином, під впливом Реформації, поряд з традиційною в Україні церковно-слов'янською та з новопоширюваною серед вищих верств польською, почала вживатися книжна українсько-білоруська мова, як мова письменства. Особливо характерні були публікації католиків руською мовою (як «Катехизм или наука всім православним христіяном...», 1585) та двомовні паралельні публікації окремих творів, — українсько-білоруською і польською мовами.
У освітній ділянці визначилася низка реформаційних шкіл, що іноді перевищували своїм рівнем католицькі, і в них охоче вчилася українсько-білоруська молодь (напр., соцініянські й аріанські школи на Волині).
Реформація посилила традиційну рису української церкви — її соборноправність, що особливо виявилося у діяльності церковних братств (16-17 вв.). Братчики практикували читання св. Письма, не тільки на сходинах, але і вдома, стежили за поведінкою своїх членів, мали нагляд над церковними справами, контролювали діяльність священиків і єпископів, аж до виступів проти декого з них, як «ворога істини» (Статут Львівського Братства, 1588). Єпископи не погоджувалися з такими широкими повноваженнями світського елементу, і їхній перехід на унію з Римом був у деякій мірі спричинений реформаційними впливами у православних громадах.
У царині соціально-політичній Реформація в Україні позначилася також зростанням національної свідомості й політичної активності Козаччини, яка, переймаючи у першій половині 17 ст. провід українсько-національного життям, ставила щораз більший опір польському пануванню в Україні й активно підтримувала Православну церкву проти наступу католицизму. Шукаючи союзників проти Польщі, Козаччина, у своїй зовнішній політиці, почала орієнтуватися також на допомогу протестантських держав (Швеція, Трансільванія, Бранденбурґ).
Але вплив і успіхи Реформації в Україні не були тривалими. Щільно пов'язана з прогресивними релілійними течіями, Реформація опинилася між двох протилежних сил — католицькою Польщею й православною Україною, ворожих між собою, але й ворожих до протестантизму. Успішна боротьба Католицької церкви (особливо ордену єзуїтів) і польського уряду проти протестантизму й неґативне ставлення Православної церкви до «люторів», зокрема до поширеного в шляхетських колах Правобережжя антитринітаризму та інших радикальних протестантських течій, позбавили Реформацію певної соціальної бази, а перемога української національної визвольної революції у середині 17 ст. відкривала в Україні шлях іншим культурно-політичним течіям та впливам (бароко).