Geum.ru

Курс лекцій Рецензенти: Доктор соціологічних наук, проф. Соболєв В. О. Доктор соціологічних наук, проф. Подольська Є. А

Вид материалаКурс лекцій
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   14
Контрольні запитання і завдання для самопідготовки
  1. З яких соціальних спільностей, груп складається соціальна структура суспільства?
  2. В чому полягають головні відмінності сучасних соціальних класів від історичних систем стратифікації суспільства – кастової системи, рабства, станів середньовіччя?
  3. Порівняйте економічні класові критерії, що їх пропонували відповідно фізіократи, А. Сміт, К. Маркс.
  4. В чому полягала сутність класової теорії К. Маркса?
  5. Які методи застосовують соціологи для дослідження поділу населення на вищий, середній і нижчий класи?
  6. Що таке "маргінальні групи''? Наведіть приклади.
  7. В чому полягала розбіжність поміж "офіційною" і реальною класовою структурами радянського суспільства?
  8. Яким чином еволюціонує соціально-класова структура України?



Література
  1. Блау П. Различные точки зрения на социальную структуру и их общий знаменатель. // Американская социологическая мысль: Тексты. – М., 1996.
  2. Богомолова Т.Ю., Тапилина В.С. Экономическая стратификация населения России в 90–е годы // Социологические исследования. – 2001. – № 6.
  3. Гидденс Э. Стратификация и классовая структура // Социологические исследования. – 1992. - №9
  4. Гіденс Е. Соціологія. Пер з англ. – К., 1999. – С. 66–89, 256–288, 290–337.
  5. Головаха Є.І, Паніна Н.В. Тенденції розвитку українського суспільства (1994-1998 рр.) . Соціологічні показники. – К., 1999.
  6. Зинченко Г.П. Социология для менеджеров. – Ростов – н/Д., 2001. – С. 144–194.
  7. Комаров М.С.Сои.иаяьная стратификация й социальная структура// Социологические исследования. – 1992, N 7.
  8. Кравченко А.И. Социология: Учебник для вузов. – М., 2001. – С. 289–320.
  9. Куценко О.Д. Общество неравных. – Харьков, 2000.
  10. Макеев С.А., Оксамитная С.Н., Швачко Е.В. Социальные идентификации и идентичности. – К., 1996.
  11. Общая социология: Учебное пособие // Под общ. ред. проф. А.Г.Эфендиева М., 2002. – С. 291–317, 537–549.
  12. Панина Н. Молодежь Украины: структура ценностей, социальное самочувствие и морально-психологическое состояние в условиях тотальной аномии // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2001. – № 1.
  13. Попова И.П. Новые маргинальные слои в российском обществе (теоретические аспекты исследования) // Социологические исследования. – 1999. – № 7.
  14. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: курс лекций. – М., 2001, С. 50–61.
  15. Руїценко І.П. Українська піраміда // Сучасність. – 1995. N 2.
  16. Смелзер Н. Социология. – М., 1994. – С. 273–389.
  17. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. М., 1992. – С. 302–373.
  18. Социология: Учебник для вузов / Под общ. ред. проф. В.Н.Лавриненко. – М., 2001. – С. 132–145.
  19. Социология: Учебник для юридических вузов. – СПб., 2001. – С. 153–178.
  20. Хальбвакс М. Социальные классы и морфология. – СПб, 2000.
  21. Якуба Е.А. Социология. – Х., 1995. – С. 67–75.


Лекція 6. Етнічна структура і нації


1. Етнічні спільності та структури

1. Етнічні ознаки. Кожна людина має певні етнічні ознаки, належить до відповідної спільності. Слово "етнос" – грецького походження (еthnos) тлумачиться як плем'я, група. В соціології під етносами розуміється вельми широкий клас спільностей від дійсних племен до сучасних багатомільйонних народів. Існує декілька ознак, за якими населення Землі поділяється на етнічні групи. Ці ознаки, з одного боку, поділяють людей на етноси, з другого, – об'єднують їх у відповідні спільності. Першою ознакою є типова зовнішність, расово-антропологічні риси: колір шкіри, волосся, очей, або форма черепа, зріст та інші подібні прикмети. Кожному етносу притаманний антропологічний тип, за яким можна ідентифікувати людину, визнати її належність до певного народу. Типова зовнішність дозволяє досить легко відрізнити італійця від шведа, німця від болгарина, китайця від індійця т.ін. Типова зовнішність не виключає певного діапазону коливань антропологічних ознак. Наприклад, українці можуть бути як темно, так і світловолосими. Вчені антропологи з'ясували, що серед українців темноволосих – 50%, а людей з світлим волоссям – 10 відсотків. Тільки сукупність усіх антропологічних рис створює типовий етнічний образ. Але для близьких етнічних груп расово-антропологічний критерій не може бути вичерпним. Досить важко за цим критерієм розрізнити усіх українців і поляків, українців і білорусів, українців і росіян, бо є прошарки населення як з одного, так і з другого боку, що "відхиляються" від стандарту (типова зовнішність) "на користь" сусідів.

Другою ознакою, яку вчені часто вважають провідною для визначення етнічної самобутності, є мова. Щоправда, вона також не може бути вичерпним критерієм. По-перше, іноді досить важко визначити статус мови: чи це дійсно самостійна мова, чи лише діалект, говірка, наріччя більш широкої, загальної мови. По-друге, є випадки, коли спільну мову використовують в різних етнічних групах, націях, країнах, як це сталося з англійською мовою. По-третє, люди можуть вживати не свою (прабатьківську) мову, але й мову іншого етносу (російськомовні українці) й одночасно не втрачати інших етнічних ознак. За підрахунками лінгвістів (вчені, що досліджують мови) на Земній кулі існує близько 3600 мов, з яких тільки 300 - літературні. Українська мова - одна з розвинутих літературних писемних мов світу, хоча її поступ був штучно загальмований. За часів Київської Русі офіційною, літературною, богословською була так звана церковнослов’янська мова, яку створили давньоболгарські просвітителі Кирил та Мефодій. Цією мовою писалися книги, але не розмовляли в побуті. Пізніше вона була українізована: і напис, і вимова поступово наблизилися до української традиції. В XIV–ХVІ віках оформилася староукраїнська літературна мова. Потужна криза (Руїна), що охопила країну після Хмельниччини (друга половина ХVІІ сторіччя) призвела до того, що українська верхівка, шляхта, козацька старшина на Правобережжі спольщилася - перейшла на польську мову, а на Лівобережжі – зрусифікувалася. Скінчилося тим, що Петро 1 заборонив друкування книг українською мовою; природний плин літературної мови був перерваний на протязі XVIII сторіччя не була написана жодна книга, українську мову виключили з програм освітніх закладів. В XIX ст., коли група тогочасних інтелектуалів взялася за справу національного відродження, вже не було сенсу повертатися до архаїчної і майже мертвої староукраїнської літературної мови.

І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко, Т. Шевченко, П. Куліш й інші взяли за взірець "живу", народну мову. Російський уряд на відродження української культури відреагував низкою офіційних заборон вживати мову в освіті, книгодруку і т.п. В радянські часи українська мова не застосовувалася функціонально (в економіці, науці, військовій справі), що гальмувало її природний розвиток. Українська мова ще у XIX ст. перетворилася на об'єкт політичних спекуляцій. Низка російських діячів навіть таких відомих, як В.Бєлінський, намагалася довести, що української мови немає і бути не може, це – спотворена польська мова. Вони добре усвідомлювали, що мова є ознакою народу. А якщо існує самобутній народ, до того ще й такий великий, як український, він обов'язково почне відстоювати свої права, вимагати політичної автономії й руйнувати імперію. І вони в цьому не помилялися. Дискусії на цю тему поміж фахівців вже не точаться, бо вчені лінгвісти довели: українська мова самостійна й стародавня.

Ознаками етносу є культурні й ментальні риси, що зближують людей і відрізняють їх від інших спільностей. Етнічна культура – це історичні традиції, фольклор, свята, національний одяг і страви, а також – набутки сучасної писемної культури. Ментальність є соціально-психологічною ознакою, що дає себе взнаки в типовій загальній свідомості й поведінці. Наприклад, загальновідомими рисами ментальності у німців є дисциплінованість, англійців – стриманість, італійців – темперамент. Українцям притаманний індивідуалізм, працьовитість, ліризм. Ці риси можуть мати як позитивні, так і негативні наслідки в залежності від ситуації, до якої потрапляють люди і народи. Але треба пам'ятати, що вони носять пересічний характер і не є "законом" для окремої людини.

Нарешті, ознакою етносу є самосвідомість, здатність населення ідентифікувати себе з тією чи іншою етнічною групою. Етнічна свідомість породжує загальні міфи, легенди, що пояснюють походження народу, його місце у всесвіті, формують погляд на інші народи тощо. Вона допомагає людям усвідомити свою належність до етносу. Важливу інтегративну функцію грає самоназва народу (етнонім), яка об'єднує людей. Цікаво, що назва Україна вперше згадується в Іпатєвському літопису (зберігається в Костромському монастирі) в 1187 р. у зв'язку з смертю в Переяславі князя Володимира Глібовича. В літопису говориться: "и плакалася по немь вси Переяславци… о нем же Украина постона". Але слово "Україна" посіло місце повноцінного етноніму лише у XIX сторіччі.

Стародавня назва українців – русь, русини, русичі. Вона існувала багато віків, і навіть ще Б.Хмельницький прагнув бути "руським князем". Тривале бездержав'я, Руїна призвели до того, що етнонім "Русь" закріпило за собою Московське царство. А українські політичні діячі, історики XIX сторіччя, щоб не втратити ідентичність народу, наголошували на назвах "Україна", "українці". М.С.Грушевський, бажаючи поєднати історичну та сучасну традиції, назвав свою видатну наукову працю – "Історія України-Руси".

1.2. Кількісні і структурні характеристики. Суперетноси. Субетноси. На Земній кулі існує понад 3000 етносів, хоча абсолютна більшість – нечисленні етнічні групи, що нараховують кілька тисяч, або навіть сотень осіб. У таблиці 1 міститься розподіл існуючих етносів за ознаками їх кількості та чисельності народів станом на 1987р.

Табл.1