План: Вступ Живопис Мистецтво епохи Ренесанс Бароко І рококо

Вид материалаДокументы

Содержание


Творчість майстрів похи Відродження заклала основи європейської культури нового часу.
Бароко - саме так називався новий стиль у мистецтві тієї епохи, що в перекладі з італійської означає barocco
Констебеля і Тернера
Мане, Моне, Ренуар, Ван Гог.
Огюста Ренуара
Подобный материал:







НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ 
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА



Кафедра гуманітарних дисциплін

 

 

 

ЗАЛІКОВА РОБОТА

Дисципліна: ІНФОРМАТИКА

Тема: Світ мистецтва та живопису 

 


  

Виконали: студенти II курсу

група Д-24 Ярмолаєв Вадим

Миронюк Роман

  

 


Київ-2011




План:

Вступ
  1. Живопис
  2. Мистецтво епохи Ренесанс
  3. Бароко і рококо
  4. Класицизм
  5. Романтизм
  6. Імпресіонізм
  7. Модернізм

Висновок


ВСТУП

Величезна роль мистецтва у розвитку людства полягала в тому, що воно сприяло розвиткові творчих засад в індивіді. Справа в тому, що первісний лад був консервативним, вимагалося чітке додержання табу, ніяких індивідуальних тлумачень не дозволялося, що заважало виявленню ініціативи, свободі особистості. Мистецтво ж — за самою своєю природою і характером впливу на сприймача вимагає від людей творчості (добудова відкритої моделі, співвіднесення досвіду того, хто передає і того, хто сприймає; вплив думок і почуттів, закон уподібнення, розкріпачення при сприйнятті). Мистецтво, завдяки ефектові передаваної інформації у тому, хто сприймає, не консервувало життєдіяльність, а робило її "справжньою" реальністю, життям, відродженим у думці, почутті, стані, спонуканнях. Таким чином, мистецтво виявилось і засобом, здатним найкращим чином передавати суспільно необхідну життєдіяльність за допомогою воскресіння її в індивіді, і засобом, що сприяє нейтралізації, або навіть певною мірою зняттю зоологічного індивідуалізму в поведінці. Мистецтво не створює копію, зліпок світу (дійсності) — в такому варіанті воно було б непотрібне індивіду. Предметом його є цінність людського буття, те, що розвиває в індивіді його людську сутність.

  1. Живопис

Суспільна свідомість і стан душі художника знаходили своєрідне втілення у творах образотворчого мистецтва. Одним із його видів є живопис - художнє відображення на полотні, дереві, папері зовнішнього та внутрішнього світу людини, природи, реальних чи уявних образів і подій 
Мова живопису умовна. Площина полотна не відповідає простору, фарби палітри не передають точно забарвлення реальних предметів, враження освітленості, що створюється засобами живопису, не співпадає із сонячним світлом.
Нарешті, все в природі знаходиться в русі, а на картині зображена лише одна мить. Тому призначення живописця - переказати мовою мистецтва, пропустивши через свої почуття і світорозуміння, те, про що розповіла йому видима натура.

Живопис поділяється на монументальний (стінні розписи) і станковий (картини). Монументальний живопис за тематикою і стилем узгоджується із простором, в якому знаходиться. Станковий живопис містить в собі окремий світ із власним простором.
У середньовічній Європі панував живопис монументальний - фреска, мозаїка, вітраж. Фреска - настінний розпис по сирій штукатурці - вимагає безпосереднього використання фарб.

Техніка мозаїки дуже складна - зображення викладається із дуже дрібних різнокольорових кубиків смальти(сплав скла з мінеральними фарбами). Вітраж - композиція з кольорового скла, скріпденого свинцевим плетінням, замінює вфкна в західноєвропейських готичних спорудах і створює в інтер'єрі вражаючі світлокольорові ефекти. Колір - один з виразних засобів живопису. Символіка кольору була розроблена ще в давнині. Так, у візантійських фресках і мозаїках, в руському іконописі небо завжди золоте, бо саме воно вважалося джерелом божественного світла. Червоний колір - це кров мучеників, синій - споглядальність, зелений - життєдайність, білий - чистота і непорочність.
Найемоційніший засіб живопису - колорит - різноманітне поєднання кольорів і їх відтінків. Кількість можливих варіантів безмежна, встановити будь-які закони кольорової гармонії нікому не вдавалося: все визначає око і почуття митця. Середньовічні майстри любили чисті й незмішані кольори.
Епоха Відродження ознаменувалася переворотом, який вплинув на подалбший розвиток європейського живопису. Твір митця став розумітися по-новому. Картина епохи Відродження зображає певне місце в певний момент часу. Ці нові принципи призвели до розвитку станкового живопису, а майстри перенесли їх і на стінопис. Розписи перестали бути плошинними, вони ніби продожують реальну перспективу залу, в якому вміщені.

У мистецтві XYII-XIX ст. живописне бачення стає переважаючим. Художники пишуть широко і вільно, користуються колірною плямою, енергійним мазком. З'являється багато стильових напрямів.
Різноманітність сюжетів і предметів зображення згодом призвела до розподілу їх за жанрами. Основні жанри живопису - історичний(сюди входять також релігійні та міфологічні сюжети),побутовий, портрет, пейзаж (зображання природи), натюрморт(зображення речей, квітів, овочів, фруктів тощо). Проте багато живописних творів можуть відноситися до кількох жанрів.

2.Мистецтво епохи Ренесанс

Епоха Відродження, що охоплює XIV-XVI століття, - час корінних змін в 
соціально-економічному житті багатьох країн Європи, і, передусім, Італії, Нідерландів, Франції, Німеччини. 
Уже в XIII—на початку XIV ст. змінився погляд на реальність, виникли нові ідеї, які й привели до радикальних змін у всіх сферах ідеології та світогляду і які були неможливі в умовах античного або середньовічного суспільства. Бурхливо розвивається торгівля, все більшого значення набувають міста, з'являються перші капіталістичні підприємства - мануфактури.

Нарівні з класом феодалів активну роль починає грати буржуазія. Йде інтенсивний процес формування націй. Нові інтелектуальні інтереси, віра в свої сили несумісні з контролем над діяльністю людини та її способом мислення з боку церкви. Церковна регламентація життя, яка в середні віки здавалася природною, почала гнітити. Тому офіційна католицька церква втрачає свої позиції, а рух реформації в ряді країн приводить до її розколу. Соціально-економічні зміни знаходять своє відображення в культурі і мистецтві. Безперервному історичному розвитку відповідає такий же розвиток мистецтва - від романського стилю до готики і потім до Ренесансу. Молодий буржуазний клас, який був головною дійовою особою епохи, значно відрізнявся від своїх середньовічних попередників. він твердо стояв на землі, вірив у себе, багатів і дивився на світ іншими тверезими очима. Йому все чужішим ставав трагізм світовідчуття, пафос страждань, естетизація убогості - все те, що відбивалося в мистецтві середньовічного міста. Росла повага до земної людини, яка перемагає, приймаючи світ який він є, і еористується радощами буття. І в боротьбі, і в наукових пошуках, і в мирських справах торгівлі і збагачення, і в мирських насолодах ці люди черпали відчуття повноти життя, що б'є через край.

Колискою епохи Відродження, або Ренесансу, вважається Італія. Саме італійські майстри відкрили мистецтво Стародавніх Греції та Риму, звідки походить і назва епохи. Нове мистецтво виникло на основі гуманізму. Гуманісти проголошували найвищою цінністю людину, вважаючи, що вона має незаперечне право на вільний розвиток і реалізацію своїх можливостей. головною темою, змістом мистецтва Відродження стала прекрасна,гармонійно розвинута людина. 
Видатним майстрам Ренесансу була притаманна різнобічність обдарувань: вони поєднували заняття живописом, архітектурою, скульптурою, літературою, філософією з вивченням точних наук. 
Творчість майстрів похи Відродження заклала основи європейської культури нового часу.

В епосі італійського Відродження прийнято виділяти декілька періодів:Проторенесанс (друга половина XII - XIVст.), раннє Відродження (XVст.),Високе Відродження (кінець XV-перші десятиріччя XVIст.), пізнє Відродження(кінець XVIстоліття). 
Найвищого розквіту мистецтво відродження досягло в Італії за часів Високого Відродження - "золотого віку" італійської літератури, образотворчого мистецтва, філософії та науки. Це були часи титанів Відродження, що заклали підвалини нового розуміння світу та місця людини в ньому. В образотворчому мистецтві Італії такими титанами були Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель та Тиціан. Згодом Відродження поширилось у країни Північної Європи. Тут на становлення нової культури вирішальний вплив мала не антична спадщина, а християнство. Видатним митцем північноєвропейського Відродження був Альбрехт Дюрер.

Коли кажуть: "мистецтво Відродження", - які асоціації виникають передусім? Згадуються обличчя. Обличчя великим планом, іноді надзвичайно красиві, іноді неправильні, але завжди значні. Несхожі одне на інше, вони мають щось спільне; дуже індивідуальні, але внутрішньо до кінця нерозкриті і тому трохи таємничі. Згадуються чорнокучеряві флорентійські юнаки, тонкі жіночі профілі з великим відкритим лобом, гордовита особа Джуліано Медічі на портреті Боттічеллі з напівопущеними повіками, з трохи холодною усмішкою; грізно-прекрасне обличчя мікеланджеловського Давида; незбагненно спокійна, що не піддається ніяким тлумаченням, Мона Ліза.

3.Бароко і рококо

Починаючи з кінця XVI століття в мистецтві Італії відмічаються нові явища. Світлі й урівноважено-спокійні образи мистецтва епохи Відродження змінюються похмурими, темними, неспокійними. У мистецтво входить бурхлива рухливість, трагедійність. Урочистість, перебільшення у всьому - такий зовнішній бік стилю, що народився в Італії, а згодом (XVII ст.) поширився і в інших країнах Європи та Америки й проіснував до середини XVIII ст. 

Бароко - саме так називався новий стиль у мистецтві тієї епохи, що в перекладі з італійської означає barocco - "примхливий". Мистецтво епохи бароко, зберігаючи визначальні гуманістичні засади доби Відродження, змінилося за змістом. Воно почало приділяти головну увагу пристрастям і почуттям людини, поєднувати реальне та уявне. Чуттєвий характер мистецтва бароко, в якому митець ігнорував розміри і норму, зображував контрасти, які створюють елюзію реальності, справляв велике враження на глядача. Мистецтво бароко поширювалося як мистецтво католицької Контрреформації. 
Великими майстрами живопису епохи бароко були голландець Рембрант ван Рейн, фламандець Рубенс Пітер Пауль, іспанець Дієго Веласкес.

Рококо (франц. rococo, від rocaille, рокайль – декоративний мотив у формі раковини), стильовий напрям в європейському мистецтві першої половини XVIIIст. Для рококо характерні настрої гедонізму, відхід в світ ілюзорної і ідилічної театральної гри, пристрасть до ідилічно-пасторальної і плотський-еротичної сюжетику. Що виникло у Франції, рококо в області архітектури позначилося головним чином в характері декору, що придбав підкреслено витончені, витончено-ускладнені форми; розповсюджуючись в архітектурі інших країн Європи (споруди Г.В. Кнобельсдорфа, И.Б. Неймана, частково М.Д. Пеппельмана),рококо часто виступало як місцевий варіант пізнього бароко.

Переважно декоративний характер мала багата тонкими переливами кольору і одночасно декілька бляклий по колориту живопис рококо (картини і розписи Никола Ланкре, Франсуа Буше, частково Жан Оноре Фрагонара). Живопис рококо, тісно пов'язаний з інтер'єром готелю, отримав розвиток в декоративних і станкових камерних формах. У розписах плафонів, стін, наддверних панно (дессюдепорт), в гобеленах переважали пейзажі, міфологічні і сучасні галантні теми, що малювали інтимний побут аристократії, пасторальний жанр (пастушачі сцени), портрет, що ідеалізується, зображає модель в образі міфологічного героя. Образ людини втрачав самостійне значення, фігура перетворювалася на деталь орнаментального убрання інтер'єру.

Художникам рококо були властиві тонка культура кольору, уміння будувати композицію злитими декоративними плямами, досягнення загальної легкості, підкресленою світлою палітрою, перевага бляклих, сріблястий-голубуватих, золотистих і рожевих відтінків. Одночасно з розвитком живопису рококо посилювалася роль реалістичного напряму; достигли розквіту портрет, натюрморт, побутовий жанр, пейзаж. У скульптурі рококо переважали призначені для прикраси інтер'єрів рельєфи і статуї, невеликі статуетки, зокрема з теракоти і фарфору (вироби И.И. Кендлера). Примхлива витонченість обробки, часте запозичення екзотичних декоративних мотивів китайського мистецтва, віртуозне виявлення виразних можливостей матеріалу властиві рокайльному декоративно-прикладному мистецтву.
  1. Класицизм

Провідним стилем французької художньої культури XVII століття став класицизм.

Цей стиль виник під впливом ідей про відповідальність особистості перед суспільством, ідей цивільного служіння людини інтересам нації, його моральної доблесті й чистоти. Він складається під впливом тих ідей, які володіли в цей час кращими розумами Європи. У XVII столітті в різних країнах вчені здійснювали найважливіші наукові відкриття: Галілей – в Італії, Ньютон - в Англії, Спіноза – в Голландії, Декарт – у Франції. В образотворчому мистецтві Франції головним представником класицизму був живописець Нікола Пуссен (1594-1665). Подібно Корнелю в літературі, Пуссен в живописі прославляв достоїнства героїчної особистості, волю і розум людини.

Зі слів Пуссена, "не тільки смак наш повинен бути суддею, але і розум". Вимоги розуму зобов'язували мистецтво до логічності, ясності, композиційної стрункості. Пуссен постійно говорив про порядок і систему як основу живописного твору, без яких не може бути чітко виражена його ідея. 
Роботи Пуссена, особливо на міфологічні теми, емоційні, в них дані картини величної природи ("Танкред і Ермінія", Ермітаж, Санкт-Петербург), в історичних полотнах домінують етичні ідеї. В останні роки життя художник все частіше звертається до зображення природи. Її гармонія, велич і краса, їївічне життя і безперервне оновлення надихають майстра на епічні, наповнені героїчним пафосом полотна ("Пейзаж з Поліфемом, приблизно 1649 р., Ермітаж, Санкт-Петербург").

5.Романтизм

Даний стиль можна датувати періодом приблизно з 1810 по 1875 роки. Саме в цей час були споруджені будівлі Парламенту в Лондоні. 
Іноді цей стиль називають неоготикою. На відміну від інших стилів, романтизм практично не вплинув на архітектуру. Особливо яскраво романтичний стиль виявився в живописі, музиці, літературі, а також в садово-парковій архітектурі.

Важлива особливість даного стилю - мрійлива піднесеність, сполучена з образами минулого або потойбічного світу. Звідси широке використання міфологічних і алегоричних образів. У романтичних садах і парках архітектори імітували дику природу, створювали різні руїни, гроти, печери, навіть фальшиві могили. У живописі романтичний стиль легко визначити за чіткістю сюжету картини. Такі художники, як Гойя, Делакруа намагалися добитися співучасті глядача, звертаючись до таких відомих подій, як війни, революції, природні катастрофи.

На багатьох полотнах з'являються зображення кладовищ, руїн, фантастичних пейзажів, осяяних мерехтливим світлом місяця або спалахом блискавки. Головний персонаж зазвичай виділяється світлими фарбами, а вся інша частина простору картини затемнена. Художній манері Делакруа властивий виключний динамізм, глибоке емоційне напруження, мажоний колорит. Художник-романтик створив міф великого живопису, ідея якого визначається кольором, цілісністю літературного твору, силою Сходу і самої природи. Цей міф притягував інших французьких художників XIX століття. Бодлер так висловився про Делакруа: "У Франції є Делакруа, який може все". 
У своєму шедеврі - картині "Свобода, що веде народ до барикади" Делакруа з'єднав, здавалося, неможливе,- звичайний репортаж про одну з битв французької революції з піднесеною романтичною алегорією. Чарівний пензель митця примушує нас повірити в реальність дива - адже сама Свобода стала пліч-о-пліч з повсталими.

Серед найбільш відомих художників-романтиків можна назвати  Констебеля і Тернера, а такожАйвазовського, Мілле, Фрідріха У літературі це були Гете, Шіллер, Віктор Гюго, Мюссе, Шарлотта й Емілія Бронте.

6.Імпресіонізм

Назва стилю "імпресіонізм" походить від французького слова impression - враження.
Ця назва виникла після виставки 1874 року, де була показана картина Клода Моне "Враження.Схід сонця".
Основна риса цього стилю - безпосередність сприйняття того, що зображає художник.

Риси цього стилю найяскравіше виявились в живописі. У цій манері працювали  Мане, Моне, Ренуар, Ван Гог. Кращі їх твори зберігаються в Луврі та інших найбільших музеях світу.
Головне для художника-імпресіоніста - не відбір предмета для зображення і не точність його відтворення, а те враженя, яке у нього виникає в той момент, коли він на нього дивиться. Якщо він малює схід сонця, то описує саме цю мить. Оскільки кольори міняються швидко, художник малює дуже швидко, обережно змішуючи фарби. На кожній картині імпресіоністів зберігаються непомітні мазки фарб. 
Художника можна визначити по тому, як він тримає пензель, які фарби використовує і які предмети обирає для зображення на полотні. Ось чому Мане ніяк не можна спутати з Ван Гогом.

Перші роботи імпресіоністів з'явилися в 1860 році. Однак їх не прийняли на офіційних виставках, тому їм довелося організовувати альтернативний показ своїх творів. 
Картина Огюста Ренуара, яка зараз зберігається в Луврі, уперше експонувалася на Третій виставці імпресіоністів 1877 року. На картині зображені друзі художника, дівчина на гойдалках - натурщиця Жанна. Свіжість чистих фарб, серед яких переважають сині і жовті, свобода і тремтливість мазків, гра кольорових плям на обличчях і одязі - тіні від листя дерев, сонячні жовті полиски, посилені контрастуючим синім кольором, яким написана зелень. Картина пройнята почуттям безтурботної радості життя, властивим цьому художнику.


7.Модернізм

Модерн(від фр. moderne — новітній, сучасний) — стильовий напрям у європейському та американському мистецтві (переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві) кінця 19 — початку 20 століть.

Відомий також як нове мистецтво (Art nuovean), Югендстиль (Jugendstil), стиль Сецесіону (Sezessionstil). Прагнучи створити новий стиль, представники модерну відмовлялися від історичних запозичень, використовували умисно примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії, принципи асиметрії і вільного планування, нові технічні од конструктивні засоби для створеня незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель, де всі рішення підпорядковані єдиному образно-символічному задумові й орнаментальному ритмові. Яскравий приклад модерну — будинок з химерами Києві (арх. В. Городецький).Модернізм, у мистецтві загальний термін, що використовується для виниклих на початку 20 століття спроб порвати з художніми традиціями 19 століття; заснований на концепції домінування форми на противагу змісту. В образотворчому мистецтві прямими представниками є абстракціоністи; у літературі - письменники, що експериментують з альтернативними формами оповідання; у музиці - традиційне поняття ключа було замінено на атональність; в архітектурі - функціоналізм і відсутність декоративності розглядається як центральна концепції.

ВИСНОВОК

Могутнім засобом виховання ду­ховності є мистецтво, яке відобра­жає в художньому образі принципо­во новий рівень дійсності, виступає як універсальний засіб бачення сві­ту очима іншої людини, перетворен­ня зовнішніх культурних сенсів у ду­ховний світ особистості. Як дово­дять спеціальні дослідження, розви­ток особистості органічно пов'яза­ний з її ставленням до мистецтва.

Виявлена така закономірність: спіл­кування з мистецтвом підвищує на­самперед художній потенціал, від ступеня його розвитку залежить рі­вень сформованості соціальних цін­ностей, які активно впливають на успішність виконання виробничо-суспільної діяльності, а також на її соціальні ролі (виробничо-суспільні та сімейно-дозвіллєві). Інакше кажу­чи, мистецтво формує внутрішній світ особистості й одночасно впли­ває на вдосконалення соціальної практики, залучаючи до мистецтва підростаюче покоління .

Мистецтво формує сукупність почуттів та ідей людства. Якщо ви­ховне значення інших форм суспіль­ного пізнання має частковий харак­тер: мораль формує моральні нор­ми, політика — політичні погляди, філософія — світогляд, наука ро­бить з людини спеціаліста, то мис­тецтво впливає комплексно на ро­зум і серце, і немає такого кутка людської душі, який воно не змогло б зачепити своїм впливом. Мистецт­во формує цілісну особистість.

Отже, мистецтво є унікальним і неповторним механізмом культурної еволюції людської спільноти. Без культурної еволюції, без розвитку мистецтв не можна мислити сучасне суспільство, суспільство мислячих і творчих індивідуумів.