Мистецтво України другої половини XVII кінця XVIII ст Бароко в архітектурі. Творчість Б. Меретина (Собор Юра у Львові), Г
| Вид материала | Документы |
- Методичні рекомендації Історія зарубіжної літератури ІІ курс, 4 семестр Укладач: доц., 349.7kb.
- Перший президент, 49.45kb.
- Реферат на тему: „Михайло Грушевський, 80.75kb.
- Тренувальні контрольні завдання для слухачів всеукраїнського конкурсу захисту науково-дослідницьких, 186.92kb.
- Реферат на тему: Зачіски стилю бароко, 102.84kb.
- Silva rerum або соціальна історія східної галичини другої половини XVIII ст. Пером, 365.01kb.
- Календарно тематичне планування уроків, 208.1kb.
- «історія зарубіжної літератури XVII-XVIII ст.» Індивідуальні семестрові завдання для, 127.71kb.
- Назва реферату: Ренесансне мистецтво України Розділ, 162.67kb.
- Розділ: Образотворче мистецтво Бароко, 30.12kb.
Мистецтво України другої половини XVII - кінця XVIII ст..Бароко в архітектурі. Творчість Б. Меретина (Собор Юра у Львові), Г. Гофмана
(Собор Почаївської Лаври)
XVII-XVIII ст. - доба розквіту та піднесення української національної культури. Саме на цьому етапі Україна здійснила потужний якісний прорив у всіх напрямках художньої творчості, небачений від часів Київської Русі. Культурний поступ тісно пов'язаний з посиленням національно-визвольної боротьби українського народу за свою державність, необхідністю відстоювання власних традицій, посиленням ролі козацтва в житті суспільства. На початку XVII ст. провідним культурним центром України стає знову Київ. Величезну роль у цьому відіграв видатний релігійний і культурний діяч митрополит Петро Могила.
Це був час становлення та утвердження стилю українського бароко, який поширився на всі види мистецтва: архітектуру, скульптуру, живопис, графіку, а також музику. В Україну цей стиль прийшов з Заходу, де він з'явився на сто років раніше. Для українського бароко характерні ті самі зовнішні ознаки, що й для західноєвропейського:
- динамічність форм;
- нерівність та розірваність ліній;
- тяжіння до вияву внутрішнього руху та драматизму;
- широке застосування декоративних оздоблень;
- символічних та алегоричних образів.
Проте водночас воно мало свої духовні витоки (народне мистецтво, народні естетичні смаки та ідеали).
Під керівництвом Петра Могили у 30-х роках XVII ст. у стилі бароко було відновлено архітектурні перлини часів Київської Русі: Софійський собор, споруди Києво-Печерської лаври, церкву Спаса на Берестові та ін..
Активне будівництво розгорнулося не лише в Києві, а й по всій Центральній Україні та на Лівобережжі. Було зведено багато нових церков, соборів, монастирів, а також споруд світського призначення: навчальних закладів, житлових будинків козацької старшини тощо. Планування будинків нагадує українську «хату на дві половинки». В оформленні зовнішніх стін майстерно використано засоби архітектурної пластики, що створюють мінливу гру світла та тіні.
Україна мала власних видатних архітекторів. Увійшли в історію імена Степана Ковніра (1695-1786) - творця так званого Ковнірівського корпусу та дзвіниць на дальніх та ближніх печерах Києво-Печерської лаври, Кловського палацу в Києві, Троїцької церкви в Китайській пустині поблизу Києва, церкви Антонія і Феодосія у Василькові; самобутнього київського архітектора Івана Григоровича-Барського (1713-1785), який виробив свою естетику розуміння архітектурної споруди, максимально поєднаної із середовищем, — проста, людяна, приваблива, не перенасичена декором і ліпними прикрасами. Він перший з українських архітекторів відмовляється від барокових впливів, чим готує закономірний перехід до архітектури класицизму. Найяскравіші його споруди — Покровська церква, церква Миколи Набережного в Києві, Красногорський монастир у Золотоноші, собор Різдва Богородиці в Козельці, який він споруджував разом з О. Квасовим, та ін.
Залишили слід в Україні й іноземні зодчі. Глибоко зрозумів суть українського бароко німець Йоганн Шедель (1680-1752). Він автор одного з найкращих споруд цього стилю: дзвіниць Києво-Печерської лаври та Софійського собору, брами Заборовського. Архітектурне вирішення двох останніх споруд вражає надзвичайною пишнотою ліпного орнаменту, що свідчить про вплив на творчість автора народного мистецтва.
Своєрідні та неповторні споруди славетного італійського архітектора Бартоломео Растреллі (1700-1771)У Києві за його проектами збудовано Андріївську церкву та Марийський палац. Ці унікальні споруди напрочуд вдало вписалися в природний ландшафт міста.
В стилі українського бароко зводилися не лише муровані, а й дерев'яні церкви. Вони були високими, багато верховими, мали складні та динамічні форми. Яскравим прикладом таких храмів є Троїцький собор у м.
Новомосковську Дніпропетровської області. Це складна пірамідальна композиція, виконана з надзвичайно високою майстерністю, створює враження стрімкого руху, спрямованого вгору, до неба.
Західна Україна була під владою Польщі та Австрії і мала інший шлях мистецького розвитку. Дерев'яна архітектура розвивалася традиційно, зберігаючи національну самобутність. Кам'яне монументальне будівництво втрачає українські риси і підпадає під вплив західноєвропейської архітектури.
Найбільша кількість пам'яток барокової архітектури західноєвропейського зразка збереглася у Львові. Найяскравішим представником цього напрямку був львівський архітектор Бернард Меретин -автор такої архітектурної перлини міста, як собор Святого Юра у Львові (1748—1762), де він зробив спробу об'єднати західноєвропейський тип хрестово-базилікального храму зі староруським шестистовпним триапсидним собором. Другим визначним витвором Б. Меретина стало зведення ратуші в Бучачі на Тернопільщині (1751), він узяв за основу корінфський ордер, додав цикл скульптурних прикрас на міфологічні (подвиги Геракла) та біблійні (подвиги Давида) теми. Споруда досить вишукана і цілісна, але не має нічого спільного з українською архітектурою.
До визначних пам'яток культури належить також величний ансамбль Почаївської лаври - одне з найбільших релігійних осередків України (друге після Києво-Печерської лаври). Архітектурний ансамбль Лаври сформований з домінантою - Свято-Успенським собором (1771- 1782 за проектом архітектора Готфрида Гофмана, а роботи виконувались під керівництвом Петра Полейовського). До речі, при його будівництві архітектора просили "даремно гроші не тринькати, зайве не вигадувати". Щорічно монастир обіцяв виплачувати архітектору 864 злотих. Гофман майстерно використав скелясті тераси, що підіймалися вгору. їх наростаючий ритм підкреслює ажурний силует собору. В стелях бокових коридорів храму зроблено круглі отвори, через які можна побачити три яруси хорів. Такий архітектурний прийом творить в інтер'єрі фантастичну гру світла та тіней.
українського, але й західноєвропейського мистецтва, Ідеї ренесансного мистецтва поширились на Україну з Венеції та італійської частини Швейцарії.
Найбільший розквіт Ренесансу у Львові припадає па 70—90-ті роки XVI ст.. Цо найстаріших будівель «золотого віку» львівського Ренесансу належать будинки на Площі Ринок — «Чорна кам'яниця» (1588—1589 рр., архітектори П. Барбон, П. Римлянин, II. Красовський), будинок Бандінеллі —-флорентійського різьбяра, який, до речі, у 1627 р. заснував у місті першу пошту.
Найбільшим досягненням українського Ренесансу у Львові є церковні споруди, зокрема, Успенська церква (1591—і629 рр., архітектори П. Римлянин, В. Капинос, А. Прихильний), вежа Корнякта (1572—1578 рр., архітектор П. Бароон), каплиця Трьох Святителів (1578—1591 рр., архітектор П. Красовський), які разом складають унікальний архітектурний ансамбль.
На урочисте посвячення Успенської церкви у 1631 р. до Львова приїжджав з Києва митрополит Петро Могила з церковним хором. Цікавим переплетенням українського народного стилю з ренесансним є такі архітектурні пам'ятки кінця XVI—початку XVII ст., як каплиця Кампіанів і каплиця Боїмів. Ознаки ренесансного стилю характерні також для християнських церков Києва, Чернігова, Переяслава і Канева.
У 30-х роках XVII ст. в архітектурі кам'яних споруд поряд з ренесансними з явилися риси бароко. Зруби у дерев'яних церквах все частіше нагадували форму вісімки, будівничі намагались видовжувати їх пропорції, змінювати наметові верхи грушовидними банями. Такі архітектурні споруди домінують у другій половині XVII—на початку XVIII ст.
Нові гуманістичні ідеї в мистецтві справили свій вплив і на розвиток української скульптури, яка була тісно пов'язана з розвитком архітектури. На фасадах, порталах, в інтер'єрах ренесансних будинків, палаців, церков, іконостасів з'явилися скульптурні рельєфи та пишне різьблення.
Переважна більшість архітектурних пам'яток мала оборонний характер, збудована у важкому фортечному стилі. Прикладом такого типу укріплень є вежі в Луцьку і Кременці, будівництво яких розпочалося в кінці ХШ ст.
У даний період часу виникли дві архітектурно-будівельні школи: галицвка і волинська. Для галицької школи характерна кам'яна кладка з міцними стінами і кількома вежами. Серед мурованих кам'яних споруд виділяються замки в Білавиш, Чернігові, Хотиш, Кременці, Кам'янець-Подільському, Білгороді-Дністровському. В оборонних спорудах, створених представниками волинської архітектурно-будівельної школи, використовували велико-форматну цеглу. Усі цегляні башти волинської школи мали вигляд могутніх циліндрів,щс відігравали в системі укріплень особливо важливу роль.
У багатьох містах у той час споруджувалися оборонні укріплення — дерев'яні та кам'яні замки, вали, рови і стіни. Замки-фортеці були збудовані у Кам'янці, Львові, Луцвку, Острозі. В першій половині XVII ст. замість стінових замків стали зводити бастіони з розкішними магнатськими палацами. Замки з бастіонами будувалися у формі квадрата, як у Золочеві та Підбірцях, або п'ятикутника, як,, наприклад, у Бродах.
У храмовому будівництві також з'явилися нові тенденції: поряд зі спорудами старого типу зводилися культові споруди урочистого стилю. Наприклад, у Холмі були споруджені вежоподібні церкви Івана Предтечі, Кузьми і Дем'яна, які за своєю оригінальністю не поступаються шедеврам мистецтва древніх. З кам'яних споруд цього періоду відомі також церква св. Онуфрія у Львові (XV ст.), в якій збереглися фрагменти фресок, церква в Зінькові на Поділлі, св. Івана Предтечі і Петропавлівська (XVI ст.) в Ка-м'янці-Поділвсвкому. Серед кам'яних споруд слід зазначити також церкви-фортеці і монастирі: Угнівський, Дерманський, в Зимному і Межиріччі.
Церковне і світське будівництво в цей час зазнало сильних впливів ренесансного стилю. Передові позиції у цій галузі мистецтва належали Львову, ренесансні пам'ятки якого займають визначне місце не лише в історії
Архітектура доби Ренесансу. Будови Львівського братства (каплиця Трьох Святителів, Успенська церква, вежа Корнякта)
У XVI—першій половині XVII ст., незважаючи на руйнівні наслідки татаро-монгольської навали, значного розвитку на Україні досягло культове і цивільне будівництво. Воно справило великий вплив на архітектуру і монументальне образотворче мистецтво. Помітного розвитку досягла українська архітектура на галицько-волинських землях. Архітектурні пам'ятки даної епохи можна поділити на два основних типи:
- оборонні споруди-замки;
- церкви.
У цей період в архітектурі та образотворчому мистецтві формуються особливості українського стилю. Вони проявляються, насамперед, у кам'яному будівництві Західної України, де ренесансний стиль гармонійно поєднувався з українським народним стилем, перенесеним з дерев'яного будівництва в кам'яні споруди церков, замків та великих міських будівель.
В українському церковному будівництві основним архітектурним типом були так звані зрубні храми. Найкращими пам'ятками українського архітектурного стилю є тридільні, або трибанні та п'ятибанні церкви. Такі церкви з XIV—XVI ст. на землях України майже не збереглися. Виняток становлять церква св. Духа в с. Гіотеличі Львівської області (1555 р.) та церква св. Миколая в Чернівцях (1607 р.). Дерев'яна архітектура продовжувала традиції будівництва Київської Русі.
Кам'яна архітектура відображала ренесансні віяння. В цей час зводилися замки-фортеці і замки-палаци, переплановувались та розширювались міста, переважно в Галичині, на Волині та Поділлі (Львів, Луцьк, Кам'янець-Подільський, Перемишль, Жовква, Броди). У середині XVII ст. перебудовується Київ з центром на Подолі. Велике фортифікаційне будівництво проводиться на Запорізькій Січі. В 30—40-х роках XVII ст. у конструкціях і оформленні споруд вже виразно простежуються риси бароко.