Geum.ru

Перший президент

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
ПЕРШИЙ ПРЕЗИДЕНТ

УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ






В українській історії знайдеться небагато діячів, які змогли б зрівнятися з Михайлом Сергійовичем Грушевським широтою світогляду, силою розуму, різнобічністю Інтересів, невгасимою жагою творчості Провідний діяч націо­нально-культурного і державного відродження XX ст., голова Української Центральної Ради, перший президент Української Народної Республіки (1918). Він проголосив 22 січня 1918 р. IV Універсал Центральної Ради, який є найвидатнішим конституційним актом української державності в сучасній історії нашої країни.

Але насамперед М.С.Грушевський — найвизнач­ніший український історик світового рівня (автор близько 2 тисяч тільки друкованих праць), патріот свого народу, який, володіючи енциклопедичними знаннями, здатністю глибоко аналізувати і в ху­дожній формі відтворювати історичні процеси, створив перше найповніше дослідження з історії України від найдавніших часів до другої половини XVII ст. - "Історію України-Руси" (10 томів), що стала окрасою і гордістю нашої науки.

Історією він захопився ще під час навчання, читаючи твори М. І. Костомарова, П.О.Куліша, М.О.Максимовича, АЛ. Метлинського, А.О.Скальковського, інших відомих істориків, фольклористів, етнографів. Велику роль у подальшій творчій долі М.С.Грушевського відіграв журнал "Киевская старина", який він називав своєю справжньою школою. Бажання осягти історію українського народу привело його в 1886 р. до Київського університету св. Володимира, де під керівництвом одного з найвизначніших істориків того часу професора В. Б.Антоновича він робить перші кроки в науці.

По закінченні університету (1890) М.С.Грушевському запропонували місце стипендіата на кафедрі російської історії. У травні 1894 р. він успішно захистив магістерську дисертацію "Барське староство". Почався новий етап у житті 27-річного вченого. Він переїздить до Львова, де очолює кафедру всесвітньої історії зі спеціальним поглядом на історію Східної Європи. Відтоді протягом 19 років діяльність М.С.Грушевського пов'язана зі Львівським університетом, Галичиною.

Основне завдання молодого науковця — читання курсів з історії України, які згодом лягли в основу багатотомної фундаментальної праці "Історія України-Руси", а також робота в Науковому товаристві ім. Т.Г.Шевченка, котре 1897 р. він очолив. Це був період інтенсивної наукової і організаторської роботи. Найбільшим досягненням стала підготовка "Записок наукового това­риства" (за редакцією М.С.Грушевського в 1895—1913 рр. їх було видано понад 100 томів) — універсального наукового видання, на сторінках якого друку­вались історики, літературознавці, фольклористи, мовознавці, громадські діячі. Водночас за редакцією вченого регулярно виходили "Жерела до історії України-Руси", "Український архів", "Збірник" та інші видання, що відіграли важливу роль у подальшому розгортанні історичних досліджень.

У цей період М.С.Грушевський повернувся до свого давнього задуму — на­писати книгу з історії України, яку він уявляв "короткою і загальноприступною". Реалізації цього задуму сприяв ряд обставин. У 1903 р. вчений одержав запрошення від Вільної російської школи в Парижі прочитати курс лекцій з історії України. На основі цих лекцій він улітку 1903 р. підготував "Очерк истории украинского народа". Незважаючи на певні труднощі (видавці відмовляли у публікації, бо схема викладу матеріалу книги розходилася з офіційною), 1904 р. "Очерк" побачив світ. Захопившись українським і світовим мистецтвом, вчений видає 1911 р. "Ілюстровану історію України", яка користувалася великою популярністю серед читачів і в доповненому вигляді неодноразово перевидавалася у наступні роки.

М.С.Грушевський багато сил віддав реорганізації шкільної освіти в Галичи­ні, відродженню діяльності "Товариства любителів українського мистецтва", створенню національного театру у Львові та організації видавничого това­риства.

Демократизація всіх сфер життя у країні в 1905-1907 рр. дала вченому можливість розширити науково-організаційну та публіцистичну діяльність. Він виступає ініціатором перенесення до Києва видання "Літературно-наукового вістника" та ряду інших наукових журналів. 1907 р. під його керівництвом у Києві було засновано Українське наукове товариство, яке почало видавати "Записки УНТ" і журнал "Україна".

Перша світова війна докорінно змінила життєві і творчі плани М.С.Грушевського. Він переїхав до Відня, а пізніше — до Італії. У листопаді 1914 р. вченому вдалося повернутися до Києва, однак царські власті зустріли його негостинно: висунули проти нього абсурдні звинувачення у шпигунстві на користь Австро-Угорщини, заарештували, вчинили принизливі допити, а згодом відправили на заслання у Симбірськ та Казань. Лише завдяки клопотанню з боку Російської академії наук він зміг переїхати до Москви і зайнятися науковою працею.

У березні 1917 р. М.С.Грушевський повернувся до Києва, де був обраний головою Центральної Ради і проголосив IV Універсал про самостійність УНР. 29 квітня 1918 р. Грушевського обирають президентом Української Народної Республіки. Як політик він пройшов шлях від засновника національно-демо­кратичної партії Галичини і Товариства українських поступовців у Києві до творця засад Української незалежної держави. Змінювалися його погляди, ево­люціонували суспільно-політичні концепції, філософське сприйняття світу. Але вчений і політик М.С.Грушевський завжди боляче переживав за долю свого народу.

Після гетьманського перевороту М.С.Грушевський відійшов від політичних справ. Деякий час перебував на нелегальному становищі в Києві, а з березня 1919 р. почався емігрантський період у його житті (Прага, Берлін, Женева, Париж та інші міста). Там він займався переважно науковою діяльністю: підготував і опублікував ряд праць ("З історії релігій­ної думки на Україні", "Початки громадянства" та інші), організував ви­дання науково-популярних журналів, здійснював їх редагування, зайнявся літературознавчими дослідженнями, бо, за визнанням ученого, "історія і література — людське життя і його відбите в словесній творчості — однаково зробились предметом моїх інтересів".

Дійсно, більшість наукових доробок історика значною мірою торкалися дослідження літературного процесу в Україні феодальної доби (наприклад, "Іс­торія України-Руси"). Особливо докладно літературознавчі погляди М.С.Грушевського викладені в п'ятитомній "Історії української літератури" — другій фундаментальній праці вченого.

Перебуваючи в еміграції, М.С.Грушевський не поривав зв'язків із Україною: інтенсивно листувався з діячами культури і науки, уважно стежив за поді­ями суспільно-політичного життя, мріяв повернутися на Батьківщину. Після кількарічних переговорів із радянськими представниками М.С.Грушевському нарешті дозволили в'їзд у країну, і 7 березня 1924 р. разом із сім'єю він прибув до Києва.

В Україну М.С. Грушевський повернувся уже всесвітньо визнаним лідером в історичній науці 1924 р. його обирають академіком Всеукраїнської Академії наук. Він очолює науково-дослідну кафедру історії України, ряд комісій, сек­цій в Академії наук, активно включається в її різнопланову, зокрема видавни­чу, діяльність. Учений працює багато і плідно: його інтереси зосереджуються на науковій спадщині, концепціях та поглядах М.І.Костомарова, В.Б.Анто­новича, П.О.Куліша, М.П.Драгоманова.

Однак навколо вченого спочатку створили атмосферу недовіри, а потім організували розгорнуте систематичне цькування. Ганебні допити, арешти. В березні 1931 р. відправили на заслання до Москви. Незважаючи на вік і стан здоров'я (фактично втратив зір), М.С.Грушевський продовжував багато працювати. Він ще був сповнений наукових задумів. Та все ж пережите далося взнаки. 25 листопада 1934 р. під час відпочинку і лікування в Кисловодську М.С.Грушевський помер. За рішенням радянського уряду республіки він похований у Києві на Байковому кладовищі.