Geum.ru

Зприйняттям 16 січня й підписання Президентом України 6 березня 2003 р

Вид материалаКодекс

Содержание


7. Задоволення вимог кредиторів при ліквідації юридичних осіб
8. Призупинення діяльності юридичних осіб
1.Поняття юридичних осіб приватного права
2.Майно юридичних осіб приватного права
В залежності від виду майна
Б) сформовані за рахунок цінних паперів.
В) сформовані за рахунок речей.
Г) сформовані за рахунок внеску у вигляді об’єкту права інтелектуальної власності.
3.Право- та дієздатність юридичних осіб приватного права
Загальна правоздатність
Подобный материал:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   44

7. Задоволення вимог кредиторів при ліквідації юридичних осіб


При визначенні осіб, яки мають отримати майно боржника-юридичної особи при її ліквідації закладено принцип черговості задоволення вимог кредиторів. Тобто всі кредитори розбити законом на черги. Спочатку задоволення з активів боржника отримують кредитори попередньої черги і лише коли немає таких кредиторів чи їх вимоги повністю задоволені, борги вправі отримати кредитор наступної черги. Претензії кожного з кредиторів в межах однієї черги задовольняються пропорційно сумі їх вимог.

У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор не звертався до суду з позовом, а також вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними.

У разі ліквідації юридичної особи шляхом банкрутства Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом” встановлює спеціальні норми щодо черговості задоволення вимог кредиторів.

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

витрати на оплату державного мита;

витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;

витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом».

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом».

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому КМУ, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

У разі якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

Чинне законодавство України передбачає особливі правові засоби забезпечення вимог кредиторів. Зокрема ЗУ “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18 литопада 2003 р.1 встановлено правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення. Та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.


8. Призупинення діяльності юридичних осіб (Р.Б.Шишка)

Крім припинення діяльності юридичної особи слід вирізняти призупининення її діяльності. Воно може здійснюватися у добровільному та примусовому порядку. Перше здійснюється волевиявленням засновника в разі виникнення загрози такій діяльності та внескам чи економічній неефективності. Так суб’єкти підприємництва, що надають послуги відпочиваючим влітку у встановленому порядку призупиняють свою діяльність в інші періоди.

Практика та чинне законодавство України використовує також інститут призупинення діяльності юридичних осіб – період часу на який в силу рішення власника юридичної особи, уповноваженого державного органу чи суду юридична особа повністю чи частково призупиняє свою діяльність.

Призупинення діяльності юридичних осіб може бути спричинене особливістю та специфікою їх діяльності. Наприклад суб’єкти підприємницької діяльності, що спеціалізуються на обслуговуванні відпочиваючих літом призупиняють свою діяльність в осінньо-зимовий період.

Примусове призупинення діяльності здійснюється здебільше з мотивів необхідності приведення діяльності юридичної особи та умов її здійснення до вимог чинного законодавства. Воно може відбутися на підставі мотивованої поставнови контрольних органів зу зв’язку із виявленими порушення чинного законодавства та неможливості до їх усунення відновити таку діяльність. Це може мати місце в разі порушення екологічного законодавства, зокрема при перевищенні встановлених норм викидів шкідливих речовин.

Призупинення діяльності може відбутися на підставі розпорядження державних органів чи органів місцевого самоврядування. Так на підставі


Контрольні питання:
        1. Момент припинення юридичної особи.
        2. Види ліквідації юридичної особи.
  1. Реорганізація юридичної особи та її способи.
  2. Повне та сингулярне правонаступництво при реорганізації.
  3. Порядо перетворення юридичної особи.
  4. Підстави для припинення юридичної особи.
  5. Банкрутство юридичної особи та його види.
  6. Підстави для банкрутства юридичної особи.
  7. Способи запобігання банкрутству юридичної особи.
  8. Наслідки банкрутства юридичної особи.
  9. Задоволенявимог кредиторів при ліквідації юридичних осіб.
  10. Задоволенявимог кредиторів при банкрутстві юридичних осіб.



Лекція 15. Юридичні особи приватного права (Мічурін Є. О.)


План.

1.Поняття юридичних осіб приватного права

2.Майно юридичних осіб приватного права

3.Право та дієздатність юридичних осіб приватного права

4.Об’єднання юридичних осіб приватного права


Нормативні акти: Конституція України; ЦК України; ГКУ, ЦК УРСР; ЗУ “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” ; ЗУ “Про обєднання громадян”; ЗУ “Про політичні партії”, ЗУ “Про господарські товариства”; Цивільний кодекс України: Коментар.-Х: ТОВ “Одіссей”, 2003. -856с. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. Ред. Я.М.Шевченко. –К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. Ч.1. - 692с.

Література: Довгерт А.С. Проект нового ЦК України: теорія та проблеми. // Вісник Університету внутрішніх справ. - №6. – 1999. С. 9-12.; Левков В.М., Яковлев Ю.В. Особливості деяких видів підприємств в Україні. // Вісник Університету внутрішніх справ. - №6. – 1999. С. 45-49; Шуляк Н. Використання знаків для товарів та послуг у господарський діяльності // Мала енциклопедія нотаріуса. – №5, 2002 р.;

Гражданское право Украины. Ч. 1. Под редакцией Пушкина А.А., Самойленко В.М., Х.: Основа, 1996, 438 с.; Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. (По изданию 1914 г.) // М.: Спарк. – 1994, 335 с; Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.). М.: Спарк, 1995. – 556 с.; Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб. - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с.

Ключова термінологія: юридична особа, юридична особа приватного права, об’єднання юридичних осіб приватного прав.


1.Поняття юридичних осіб приватного права (разом з Шишкою Р.Б.)

Домінуюча частина юридичних осіб у цивілізованих правових порядках - особи приватного права. Чим їх більше тим вище рівень самоорганізації суспільства, більша база оподаткування, більше приватних засад діяльності всіх ланок цього суспільства, тим більше приватна активність членів цього суспільства. Юридичними особами приватного права є такі, що створюються та (або) управляються за ініціативою приватних осіб. Всі юридичні особи приватного права підлягають обов’язковій реєстрації.

Діяльність цих юридичних осіб, що відбувається через їх уповноважені органи, які цілком залежать від волевиявлення засновників. Останніми є фізичні особи чи юридичні особи, що сформовані на основі приватної форми власності. Фізичні особи що створюють юридичні особи за власною ініціативою переслідують свої індивідуальні комерційні цілі і як вийняток суспільний інтерес при сворені благодійного фонду власного імені. При заснованні юридичної особи одночасно декількома фізичними особами чи фізичними особами разом з юридичними особами переслідується спільна мета для всіх мета. Звідси повноваження засновників можуть бути рівними (об’єднання громадян) або в частині їх прав вимог - пропорційними їх долі у статутному (складочному) капіталі.

До суттєвих ознак юридичних осіб приватного права відноситься те, що вони діють виключно у приватному інтересі і на основі засад приватного права. До того юридичні особи приватного права не можуть створюватись розпорядчим порядком, за адміністративною волею державних органів. Юридичні особи приватного права можуть створюватись дозвільним порядком. Наприклад, комерційні банки. Але зазвичай вони створюються у нормативно-явочному прядку. Тобто достатнім для їх реєстрації є лише подання всіх передбачених законом документів до реєструючого органу. Господарські товариства створюються у договірно-правовому порядку.

Майно юридичних осіб приватного права є складочним і складається із внесків їх засновників. Органи управління таких суб’єктів цивільного права формуються із засновників і мають делегувальну природу. При тому назва виконавчих органів може бути сама різна: правління. рада, директорат тощо.

Правосуб’єктність юридичних осіб приватного права визначається їх засновниками, якщо законом не встановлено певних обмежень.

2.Майно юридичних осіб приватного права


Майно юридичних осіб приватного права відіграє декілька функцій. Передусім, наявність майна в юридичній особі дозволяє їй здійснювати діяльність, через що досягати поставленої в установчих документах мети існування. Також, майно дозволяє юридичній особі мати мінімальний розмір капіталу, завдяки якому юридична особа здатна виконувати свої функції.

Майно юридичних осіб приватного права первісно, на момент створення, формується за рахунок засновників, які передають до фондів юридичної особи (передусім, до статутного фонду) належні їм на момент створення юридичної особи майно чи майнові права. Далі майно юридичної особи може поповнюватись за рахунок їх діяльності. Наприклад, для підприємницьких (комерційних) юридичних осіб поповнення майна відбувається через отримання прибутку завдяки торгівельної діяльності, надання послуг, виконання робіт тощо. Некомерційні юридичні особи можуть поповнювати своє майно, наприклад, завдяки добровільним майновим внескам осіб, що підтримують цілі діяльності такої організації.

Важливу роль у майновій спроможності юридичної особи відіграє статутний капітал юридичної особи. Так, статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників. Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим розміру, встановленого законом.

Статутний капітал юридичної особи акумулюється у статутному фонді. Вимоги до мінімального розміру статутного фонду можуть бути:

А) встановлені законом. Так, для товариства з обмеженою відповідальністю статутний фонд товариства з обмеженою відповідальністю має бути не менш ніж сто мінімальних розмірів заробітної платні. Для акціонерного товариства цей показник становить вже одна тисяча двісті п’ятдесят мінімальних розмірів заробітної платні.

Б) не встановлені законом. Зокрема, для приватного підприємства мінімальний розмір статутного фонду не встановлений законодавством. Закон України “Про підприємства в Україні” лише встановлює, що в юридичній особи створюється статутний фонд. Отже, оскільки приватне підприємство є юридичною особою, воно якби має створювати статутний фонд як такий. Але, оскільки в законодавстві нічого не кажеться про мінімальні вимоги до цього фонду в приватному підприємстві, його величина може бути будь-якою, що відрізняється від нуля.

В залежності від виду майна, за рахунок якого створюються статутні фонди юридичних осіб, їх можна поділити на:

А) сформовані за рахунок грошей.

При цьому засновники юридичної особи в статутних документах вказують, що статутний фонд юридичної особи формується за рахунок грошей. Відмічається, хто з засновників яку саме суму має внести в статутний фонд. Для зарахування внесків до статутного фонду в установі банку відкривається тимчасовий рахунок. До реєструючого органу, поряд з іншими документами, подається виписка з банку про зарахування грошей й розмір внесків на підтвердження формування статутного фонду юридичної особи у грошах;

Б) сформовані за рахунок цінних паперів. Цінні папери також можуть вноситись до статутного фонду юридичної особи. Зокрема, це можуть бути акції, облігації, векселя тощо;

В) сформовані за рахунок речей. Законодавство дозволяє формувати статутний фонд юридичної особи шляхом внеску до нього речей: рухомих чи нерухомих. Отже, це можуть бути будь-яки речі, що не вилучені з цивільного обігу: будинки, квартири, автотранспорт, офісна техніка тощо. На відміну від грошей, речі не приймаються банком чи іншою установою на підтвердження формування статутного фонду. В установчих документах лише вказується, що визначений засновник як внесок у статутний фонд юридичної особи має передати певне майно. На момент створення юридичної особи засновник має передати таке майно у власність юридичній особі;

Г) сформовані за рахунок внеску у вигляді об’єкту права інтелектуальної власності. Об’єкти інтелектуальної власності також можуть ставати внеском у статутний фонд юридичної особи. Такий внесок, оцінений у грошової формі, становить частку учасника у статутному фонді.

Згідно із ЗУ “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 р. майном, яке може оцінюватися, вважаються:
  • об’єкти в матеріальній формі, у тому числі земельні ділянки, споруди, машини, обладнання, транспортні засоби тощо;
  • паї, цінні папери;
  • нематеріальні активи, в тому числі об’єкти права інтелектуальної власності;
  • цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

Отже, створені законодавчі механізми, щоб для запобігання спорів щодо суми оцінки об’єкту інтелектуальної власності – внеску у статутний фонд юридичної особи, звернутися до професійного оцінювача.

Власник товарного знака, знака товарів та послуг чи іншого об’єкту інтелектуальної власності, припиняє свої повноваження власника щодо вказаного об’єкта. Він набуває корпоративні права.

В літературі визначається, що є певні технічні проблеми щодо передання об’єкту інтелектуальної власності до статутного фонду юридичної особи. Так, наприклад, ЗУ “Про охорону пра на знаки для товарів та послуг” не передбачає порядок переоформлення Свідоцтва на знак для товарів і послуг у випадках передачі прав на товарний знак юридичній особі. Відповідно, документально власником товарного знаку залишається особа, зазначена в Свідоцтві на товарний знак. Отже, з одного боку власником є юридична особа, до статутного фонду якої було передано товарний знак як внесок, а з іншого боку – особа, яка одержала Свідоцтво 1. Але все ж буде юридично вірним вважати можливою передачу товарного знаку як внесок у статутний фонд. Інше означало б невиправдане обмеження у здійсненні своїх прав володільців прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Д) змішані, тобто сформовані частково грошима, частково за рахунок майна тощо.

Досить актуальною до недавнього часу була проблема “дутих” статутних фондів. Для “презентабельності”, формування сприятливого іміджу, іноді для заволодіння довіри клієнтів реєструвалось підприємство, що за всіма показниками мало бути досить капіталомістким. Наприклад, акціонерне товариство за законом повинно мати статутний фонд якнайменш одна тисяча двісті п’ятдесят мінімальних розміри заробітної платні. Ця сума в юридичних особах з “дутими” статутними фондами досягалася лише на папері, в установчих документах за рахунок наступного. Малоцінне майно оцінювалося засновниками особисто в декілька разів дорожче його реальної вартості; інтелектуальна власність, наприклад, “ноу-хау” (дискета з торгівельними секретами) оцінювалась у величезну суму. Реєструючи органи не були готові до такої ситуації, оскільки не мають оцінювачів у своєму штаті. Таким чином формувався статутний фонд, що насправді не було підкріплено реальною цінністю. Остаточно ця проблема не вичерпана й сьогодні. Але в Україні вже сформовано інститут оцінників й створена нормативна база їхньої діяльності. Тому у випадку сумнівів майно й майнові права (у тому числі інтелектуальну власність), можна піддати об’єктивної оцінці спеціаліста.

Важливо відмітити, що оскільки юридична особа має відокремлене майно, з моменту передачі майна до статутного фонду воно перестає бути майном засновників. Воно переходить до юридичної особи, яка стає його власником. Засновник, у свою чергу стає володільцем корпоративних прав. Так, якщо акціонер купує акцію й сплачує за це гроші, вони переходять до акціонерного товариства. Акція ж надає акціонеру право голосу на загальних зборах товариства, на отримання дивідендів тощо.


3.Право- та дієздатність юридичних осіб приватного права


Юридична особа приватного права отримує правоздатність з моменту отримання свідоцтва про державну реєстрацію якщо для її організаційно-правової форми і мети діяльності чинним законодавством не встановлене інше. Але в літературі відмічалося, що фактично юридична особа може укласти правочин лише з моменту дозвільної легалізації, необхідним елементом якої є отримання власної печатки, а розрахунки в безготівковій формі проводити лише з моменту відкриття рахунку в банку.1

Вище ми вже вказували про специфіку правоздатності юридичних осіб. Зараз підкреслимо ці особливості притаманні й важливі саме для юридичних осіб приватного права. Нагадаємо, що правосуб’єктність юридичної особи, що обумовлює можливість її участі цивільних правовідносинах здійснюється через дві складові: право- та дієздатність.

Загальна правоздатність юридичної особи передбачає, що з моменту виникнення вона має всі цивільні права та обов’язки, що дозволені в праві мати юридичній особі. Організація може мати не лише майнові права та обов’язки, але також має особисті немайнові права (на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію тощо). Дієздатність юридичної особи передбачає можливість для неї набувати цивільних прав та брати на себе цивільні обов'язки. Ст. 92 ЦК України встановлює, що юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, які діють відповідно до закону або установчих документів. Але, якщо для діяльності такої юридичної особи потрібні дозволи, то дієздатність набувається лише з моменту їх отримання. Тому для більшость таких осіб дієздатність є перманентною.

Відповідно до наданої правосуб’єктності юридична особа приватного права має такі основні права:
  • затверджувати та зміняти свої установчі документи;
  • самостійно визначати програму дій, цілі діяльності, контрагентів;
  • відкривати рахунки у банках (у тому числі валютні);
  • набувати цивільні права та обов’язки відповідно до предмету і цілей діяльності;
  • приймати участь своїм майном в діяльності інших юридичних осіб за виключенням обмежень, встановлених законодавством України (так, наприклад, політичні партії не можуть засновувати виробничі підприємства);
  • емітувати та набувати цінні папери, отримувати з них дивіденди, мати корпоративні права, що з них випливають;
  • самостійно розпоряджатись отриманим чистим прибутком;
  • визначати відомості, що відносяться до комерційної таємниці, конфеденційної інформації, визначати режим її охорони;
  • створювати філії, представництва, інші підрозділи;
  • створювати інші юридичні особи;
  • визначати власну организаційну структуру, штати;
  • наймати й звільнювати працівників;
  • формувати органи управління й визначати їх повноваження (в межах діючого законодавства);
  • захищати свої права й законні інтереси.

До важливих обов’язків, що властиві юридичним особам приватного права належать такі:
  • у випадках, передбачених законодавством здійснювати перереєстрацію, вносити зміни в установчи документи;
  • не допускати недобросовісної конкуренції й монополізму;
  • належним чином виконувати взяти на себе зобов’язання;
  • дотримувати законні інтереси суб’єктів права;
  • сплачувати труд працівників за нормами, що не нижче встановленого законодавством мінімуму;
  • забезпечувати належні умови праці працівників;
  • виконувати вимоги екологічної безпеки діяльності;
  • вести бугалтерський облік своєї діяльності;
  • надавати встановлену законодавством звітність про результати діяльності;
  • виконувати діюче законодавство.

Враховуючи, що вагому частку діяльності юридичних осіб приватного права складає укладення договорів, при розкритті їх правосуб’єктності слід враховувати вимоги до цього, що встановлені законодавством.

Юридичні особи виступають в угодах (здійснюють свою дієздатність) за допомогою своїх органів. Тому варто визначити, хто саме з посадових осіб юридичної особи вправі укладати правочин від імені юридичної особи. Повноваження представника юридичної особи можуть виникати в силу установчих документів. Наприклад, зазначено, що від імені юридичної особи правочини може укладати Генеральний директор. Інакше, якщо повноваження представника не випливають з закону чи установчих документів юридичної особи, необхідно переконатися в наявності в представника довіреності, що видана для здійснення таких дій уповноваженим органом юридичної особи.

Для того, щоб переконатися в повноваженнях фізичної особи, уповноваженої для укладення правочинів юридичною особою, керівники юридичних осіб, що укладають правочини, повинні представляти документи, що підтверджують їхнє посадове положення. Якщо за установчими документами юридичної особи керівник колективного органа не вправі діяти безпосередньо від імені организації, то керівник повинний представити довіреність, що видана відповідно до статуту чи положенню.

Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Не треба вимагати подання доручень на вчинення правочинів та інших дій від керівників юридичних осіб, яким за статутом (положенням) надано право укладати угоди. У цих випадках вимагається лише документ, який посвідчує їх службове становище. Якщо від імені юридичної особи діє колегіальний орган, витребовується документ, який підтверджує його повноваження та розподіл обов'язків між членами колегіального органу (статут, установчий договір, постанова про обрання посадових осіб тощо).