Geum.ru

Про українця, який відмовився бути бідним, та мецената, який не відмовився бути українцем

Вид материалаДокументы
Подобный материал:

Про українця, який відмовився бути бідним, та мецената, який не відмовився бути українцем.


Історія України знає вже такі випадки, коли маєтні українці приділяли увагу розвиткові української культури, працювали самі чи оплачували інших, щоб вони працювали на український культурній ниві й підносили знання та національну свідомість українського народу. До таких відносилася Єлизавета Милорадович (1832 – 1890) з роду Скоропадських, яка щедро допомагала українським видавцям та шкільництву. Сюди ж належав також рід Симиренків. Василь Симиренко (1835 – 1915) впродовж 40 років передавав одну десяту своїх прибутків на українські цілі: організовував і утримував українські школи для дітей, покривав дефіцити українських за мовою чи змістом періодичних видань, підтримував фінансово українських діячів і письменників. Був ще Євген Чикаленко (1861 – 1929) – фундатор Українського академічного дому у Львові. Завдяки Чикаленку безперервно, від 1906 до 1914 року виходив перший український щоденник „Рада”. Великий внесок в українську культуру зробив рід Терещенків, козацьких нащадків, котрі, як і Симиренки, розбагатіли в другій половині ХІХ століття. Микола Терещенко (1820 – 1903) був меценатом і одним з фундаторів Київського та Глухівського музеїв, його приватні мистецькі колекції стали основою майбутніх музеїв українського і російського мистецтв у Києві. До цієї ж категорії меценатів належали і брати Ханенки, Григорій Галаган, Василь Тарновський, Павло Пелехів та інші, які опікувалися українськими історичними пам’ятками і своїми приватними засобами намагалися зберегти їх для прийдешніх поколінь. До цієї плеяди українських меценатів вже сьогодні слід зарахувати Петра Яцика. При цьому слід пам’ятати, що всі вище згадані меценати жили і працювали на рідних землях, серед українського народу і прибутки свої черпали з українського суспільства. Петро Яцик, приїхавши звичайним емігрантом у чужий край з однією валізкою, мусив починати все заново, здобувати собі і місце, і визнання в безжальному капіталістичному світі. Легко воно йому не дісталося, в 1949 році він опинився в Канаді, маючи всього 7 доларів в кишені, проте вважаючи, що Канада – це „конструктивна” країна. І він здобув цей світ, здобув на користь собі і своєму народові. Як громадянин Канади, він чимало вклав у її економічну й культурну спадщину, в її добробут і виявився також добрим канадійцем. Пам’ятаючи про свій рід і своє походження, він виявився щедрим меценатом на українські цілі, а тим самим довів ділом, що він є добрим українцем. Його щедра пожертва, а це міліони доларів, допомогла створити Центр досліджень історії України, переклад і видання англійською мовою „Історії України-Руси” Михайла Грушевського, англомовної „Енциклопедії українознавства”. А в листопаді ми вже вкотре зможемо взяти участь у Всеукраїнському конкурсі української мови, який носить ім’я Петра Яцика і проводиться на його кошти. Напередодні цього свята рідної мови пропонуємо вам кілька висловлювань видатного українця.


„Змагання до висот є одиноким здоровим виправданням на існування. Змагання за життя є одиноким реальним оправданням життя.

Ті люди чи народи, які не здібні змагатися до висот, підсвідомо перестають боротися за своє місце між людьми. Вони нидіють, тратять право на життя і відмирають. Саме говоріння про змагання не є по суті речі змаганням. Від кожного з нас особисто залежить, який приклад з обох названих виявів ми виберемо, що досягнемо.

Бо тільки те, що кожен з нас окремо і всі ми разом збудуємо і залишимо по собі, принесе добро Україні у країнах нашого поселення, як також і на рідних землях...”

„Самодисципліна, відкритість до світу, працелюбство, чесність у роботі з партнерами, прагматичний розум – ось якості, що необхідні в житті...”

„Повірте, віддавати свої гроші з благочинною метою, ділитися своїм добром з іншими – це, напевне, найкращий спосіб самоствердження”

„Меценатство – особливе почуття, воно ґрунтується на тому, що ти можеш зробити справді щось корисне для суспільства. Щоб почуватися впевненіше й ліпше, я повинен поділитися з менш вдатними. Що більше даю, тим більше дається мені.”

„Треба не боятися чітко й виразно обстоювати себе, свої права, і хай вам сили й впевненості додадуть відчуття твердої переконаності, що за вами – правда й ви зовсім не порушуєте моральних законів. Треба показати кожному ближньому, що справді (не на словах, не лицемірно!) бажаєш йому добра, хочеш співпрацювати, кооперуватися з ним, бо це якесь просто неймовірне зло в нашій культурі, що ми так часто в глибині душі бажаємо зла іншому, на словах присягаючись в буцімто доброму до нього ставленні. Отаке є моральне звиродніння в нашій природі. Перемогти його – перемогти себе, тобто здобути найбільшу в світі перемогу. Бо якщо ми хочемо бачити найпершого свого ворога, то гляньмо в дзеркало: він там. Найбільший ворог українців – самі українці. Вони поборюють і понищують одне одного, поводяться одне з одним, як з лютим ворогом. Президент де Голь сказав знамениту фразу: „Опозиція – це також Франція”. Задумаймося над цим. Хай і провідники наші зроблять з цього відповідні висновки. І ми зробимо також”.