Geum.ru

Д. В. Алфімов кандидат педагогічних наук

Вид материалаДокументы

Содержание


Системний підхід
Діяльнісний підхід
Проблемно-цільовий підхід
Особистісно орієнтований підхід
Екзистенційний підхід
Подобный материал:
Д.В.Алфімов

кандидат педагогічних наук

доцент кафедри управління освітою ДонНУ

ПІДХОДИ У ВИХОВАННІ ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ УЧНІВ

Будь-який феномен може бути проаналізований, вивчений з погляду різних підходів. Поняття «підхід» широко використовується в сучасній психолого-педагогічній літературі.

У сучасних умовах виховання лідерських якостей учнів може бути успішним за умови орієнтації на системний, діяльнісний, проблемно-цільовий, особистісний, екзистенційний, компетентнісний, послідовний підходи.

Системний підхід відбиває загальний зв’язок і взаємозумовленість явищ і процесів навколишньої дійсності. Він орієнтує дослідника на необхідність підходити до явищ життя як до систем, що мають певну будову та свої закони функціонування [6, с. 99].

Системний підхід дозволяє виявити інтегративні системні властивості об’єктів і процесів, які не зводяться до механічної суми їхніх складових. Основними ознаками системних об’єктів є структурність, цілісність, інтегративність і синергетизм [5, с. 53].

Сутність системного підходу полягає в тому, що самостійні об’єкти розглядаються не окремо, а взаємозалежно, у розвитку й русі. Такий підхід має на увазі розгляд у педагогічній системі й особистості, насамперед, інтегративних, системоутворюючих зв’язків і відносин.

Діяльнісний підхід ґрунтується на одному з фундаментальних принципів психології – принципі діяльності (В. Давидов, О. Газман, Л. Загрекова, О. Леонтьєв, Н. Радіонова, А. Тряпіцина, Н. Щуркова). Такий підхід містить у собі визнання того факту, що розвиток людини відбувається шляхом оволодіння людською діяльністю. К. Ушинський відзначав, маючи на увазі діяльнісний характер виховання, що майже всі правила виховання «випливають безпосередньо з основних положень: давайте душі вихованця правильну діяльність і збагатіть її засобами до необмеженої поглинаючої душу діяльності» [9, с. 495].

Діяльнісний підхід як методологічний принцип вимагає від педагога переводу учня в позицію суб’єкта виховання. О. Газман, розкриваючи сутність діяльнісного підходу у вихованні, указував, «що виховання – це співробітництво дітей і дорослих з метою створення сприятливих умов для саморозвитку всіх суб’єктів освітнього процесу» [2].

Психологічною підставою нашого розуміння педагогічної реальності як спеціально організованої діяльності є концепція, розроблена учнями й послідовниками С. Рубінштейна – суб’єктно-діяльнісна концепція. Так, у статті «Андеграунд діамату» О. Брушлинський відзначає: «...Головні особливості діяльності:

1) це завжди діяльність суб’єкта (тобто людини, а не тварини й не машини), точніше суб’єктів, що здійснюють спільну діяльність;

2) діяльність є взаємодія суб’єкта з об’єктом, тобто вона необхідно є предметною, змістовною, реальною, а не суто символічною;

3) вона завжди – творча і самостійна» і далі цитує С. Л. Рубінштейна: «Отже, суб’єкт у своїх діяннях, в актах своєї творчої самодіяльності не тільки виявляється й проявляється; він у них твориться й визначається» [1, c. 9].

Діяльність розуміється нами як властивій тільки людині (або групі людей) вид активності з такими атрибутами:

- суб’єкт – людина (група людей), що здійснює цілепокладання й реалізацію діяльності;

- об’єкт – реальність, що протистоїть суб’єктові;

- предмет – сторона об’єкта, на яку спрямована діяльність суб’єкта;

- технологія – способи діяльності певного суб’єкта в конкретній ситуації;

- інструментарій – знаряддя, використовувані суб’єктом у процесі здійснення діяльності;

- результат – змінений у ході діяльності її предмет.

Специфіка об’єкта діяльності полягає в наявності в нього властивостей суб’єктності. Нарощування суб’єктності в об’єкта і є, власне кажучи, мета діяльності; її результатом є людина-діяч як носій власної суб’єктності у власній життєдіяльності. Лідер, за визначенням, є суб’єктом соціальних відносин, і діяльність педагога щодо супроводу розкриття його лідерських якостей вимагає як від педагога, так і від самого лідера діяльності (у педагога – супроводу, у дитини – переходу від лідерської поведінки до лідерської діяльності) і рефлексії з приводу цієї діяльності. «Формування рефлексивної позиції й буде тим інваріантом, що повинен реалізуватися в будь-якій програмі, методиці, при організації (діяльності) з будь-якою групою, категорією дітей, з конкретною дитиною на будь-якому рівні й у будь-якому інституті виховання» [4, с. 97].

Проблемно-цільовий підхід (Т. Ахаян, З. Васильєва, І. Колесникова, В. Розов, Л. Рувинський) як спосіб структуризації застосовується при рішенні завдань комплексного планування й керування процесом виховання лідерських якостей учнів. Він передбачає об’єднання цілей, строків, керівництва, керування в складі цілісного процесу, спрямованого на виховання лідерських якостей школярів.

Особистісно орієнтований підхід у вихованні лідерських якостей учнів (І. Бех, Є. Бондаревська, О. Газман, В. Караковський, В. Серіков, І. Якиманська) вимагає визнання унікальності особистості, її моральної волі, права на повагу, ураховує вікові особливості школярів, містить у собі визнання дитини активним суб’єктом виховного процесу. Відповідно до цього підходу, закони духовного й фізичного розвитку, процеси й зміни, що відбуваються у внутрішньому світі школяра, служать головними орієнтирами в діяльності педагога щодо виховання лідерських якостей особистості дитини.

Екзистенційний підхід розуміється як супровід виховання особистісних якостей і розвитку індивідуальності дитини при її самостійному виборі власної позиції на основі розуміння власних потенціалів (запропонований М. Рожковим і розробляється його науковою школою).

Філософською підставою такого розуміння є екзистенціалізм як учення, яке стверджує, що існування людини, її екзистенція (як спосіб особистісного буття) передує її сутності. Це означає, що людина вільна, що вона сама творить своє буття. «Для екзистенціаліста людина тому не піддається визначенню, що спочатку нічого собою не являє. Людиною вона стає лише згодом, причому такою людиною, якою вона зробить себе сама» (Ж.-П. Сартр). Важливо не тільки як людина себе уявляє, але і якою (ким) вона хоче стати. «І оскільки вона уявляє себе вже після того, як починає існувати, і проявляє волю вже після того, як починає існувати, і після цього пориву до існування, то вона є лише тим, що сама із себе зробила» [8, с. 140].

Принциповим для педагогічного осмислення філософії (а точніше – методології) екзистенціалізму є акцент на розуміння людиною самої себе й домінуючого впливу цього розуміння на формування особистісних якостей і розвиток її індивідуальності.

Основною ідеєю екзистенційної педагогіки є виділення в якості ідеальної мети формування людини, що вміє прожити своє життя на основі зробленого нею екзистенційного вибору, що усвідомлює її зміст і реалізує себе відповідно до цього вибору [7].

Ідеї екзистенціальної філософії стали підставою для розуміння сутності психічних процесів і побудови моделі й практики екзистенціальної психотерапії. Зокрема, Ролло Мей підкреслює, що власне людською формою свідомості є самосвідомість, що допомагає людині усвідомити себе як суб’єкта, якого оточує світ. Аналізуючи сенс існування людини, В. Франкл відзначає, що прагнення до нього має цінність для виживання. Він указує на наявність надсенсу, що перевершує пізнавальні здатності людини, доступний і являє собою ідеальні змісти й цінності. Саме тому зміст не можна видумати, а можна тільки знайти. Зміст також не можна дати, тому що «при сприйнятті змісту ідеться про виявлення можливості на тлі дійсності. І ця можливість завжди минуща. ...Зміст повинен бути знайдений, але не може бути створений» [10, с. 87].

На наш погляд, найбільш адекватно екзистенціальне розуміння психолого-педагогічної реальності представлено в роботах В. Дружиніна, насамперед, у книзі «Варіанти життя або нариси екзистенціальної психології» [3]. Зокрема, він пише: «Я припускаю, що існують незалежні від індивіда, винайдені людством варіанти життя, що відтворюються в часі. Людина залежно від конкретних обставин може вибрати той або інший варіант, але варіант життя не може бути їй нав’язаний. Ступінь волі індивіда й міра тиску на нього зовнішнього світу – соціального середовища – залежать від конкретних історичних умов. Поняття «варіант життя» є цілісною психологічною характеристикою індивідуального буття й визначається типом ставлення людини до життя. Існують психологічні параметри, за допомогою яких можна дати опис варіантів життя, але вони важко формалізуються, хоча й піддаються вербалізації. Варіант життя формує людську особистість, «типізує» її. Індивід перетворюється на представника «життєвого особистісного типу». «Типовий представник» – не вигадка радянських літературознавців, а реальність. Отже, індивід «входить» у життя, включається в той або інший варіант життя зі своїми здатностями, темпераментом, характером, а виходить – типізованою особистістю. Можлива зміна варіанта життя, залежно від обставин або подібності варіантів між собою». В. Дружинін свої концептуальні побудови обґрунтовує глибоким методологічним аналізом робіт попередників – філософів, психологів, або солідаризуючись з їхніми поглядами, або полемізуючи з ними.

Література
  1. Брушлинский А. В. Андеграунд диамата // Проблема субъекта в психологической науке / под ред. А. В. Брушлинского, М. И. Воловиковой, В. Н. Дружинина. – М. : Академический проект, 2000. – С. 7-12.
  2. Газман О. С. Детский коллектив как субъект и объект воспитания (на материале воспитательной работы со старшеклассниками в условиях летнего лагеря) : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. пед. наук : спец. 13.00.01 «Общая педагогика» / О. С. Газман. – М., 1974. – 26 с.
  3. Дружинин В. Н. Варианты жизни или очерки экзистенциальной психологи / В. Н. Дружинин. – М., 2000. – 167 с.
  4. Ковальчук М. А. Профилактика девиантного поведения в детско-подростковой среде: дис. ... доктора пед. наук : 13.00.01 / М. А. Ковальчук. – Ярославль, 2002. – 344 с.
  5. Моисеев А. М. Качество управления школой: каким оно должно бать / А. М. Моисеев. – М. : Сентябрь, 2001. – 160 с.
  6. Педагогика: учебное пособие для студентов педагогических учебных заведений / В. А. Сластенин, И. Ф. Исаев, А. И. Мищенко, Е. Н. Шиянов. – 4-е изд. – М. : Школьная Пресса, 2002. – 512 с.
  7. Рожков М. И. Воспитание учащихся: теория и методика / М. И. Рожков, Л. В. Байбородова. – Ярославль : ЯПТУ, 2002. – 282 с.
  8. Сартр Ж.-П. Экзистенциализм – это гуманизм. Сумерки богов / Ж.-П. Сартр. – М., 1989. – 323 с.
  9. Ушинський К. Д. Теоретичні проблеми виховання і освіти. Вибр. пед. тв.: У 2-х т. Т. 1. / К. Д. Ушинський. – К. : Вища школа, 1983. – 187 с.
  10. Франкл В. Человек в поисках смысла / В. Франкл. – М., 1990.