Історія філософії. Антропологія
| Вид материала | Конспект |
- Робоча програма курсу "Історія філософії України " Для спеціальності 030300 «Історія», 162.85kb.
- Навчальна програма дисципліни історія філософії для напрямків підготовки (спеціальностей):, 328.42kb.
- Робоча програма курсу "Релігієзнавство " Для спеціальності 050101 "Основи економічної, 251.11kb.
- Д. В., студ кнутш. Важливість для сучасної філософії категорії “система” як самодавліючої, 13.9kb.
- Програми фахових дисциплін для вступного випробування за напрямом „філософія для освітньо-кваліфікаційних, 3735.02kb.
- Тема основні питання, 71.13kb.
- Реферат на тему: Розвиток філософії в Україні, 579.27kb.
- Програма з філософії Нового часу для студентів 2-го, 396.58kb.
- Питання до кандидатського іспиту з філософії, 23.15kb.
- Історія світової філософії. Фундаментальні проблеми філософії, 2553.82kb.
Становлення і розвиток філософських ідей у Стародавньому Світі свідчить про узагальнення і переосмислення релігійно-міфологічного світогляду. Глибокий символізм і алегоризм змісту стародавніх міфів назавжди наклали відбиток на звичні нам образи філософування, відомі як східний і західний. Найбільш фундаментальні образи, поняття і принципи філософії вкорінені в тому далекому перехідному часі, ідеї і дух якого приховані від нас наступними інтерпретаторами і тлумачами.
Знаменно, що практично одночасно на перетині VI-V ст. до н.е. в Індії, Китаї, Іудеї, Ірані і Греції виникли філософські школи, для яких характерна близькість у формулюванні змісту життєзначущих проблем і підходах до їх вирішення. Автори і матеріалістичних, і ідеалістичних філософських систем дали певне бачення природи, сутності світобудови і місця людини в них.
- ВЕДИЧНА ФІЛОСОФІЯ І РЕЛІГІЯ: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ВИЗНАЧЕННЯ
Філософія в Стародавній Індії тісно пов'язана з пануючими там релігійними уявленнями. Найдавніший із відомих релігійно-філософських епосів Індії – Веди (знання). Вважають, що Веди було записано близько п'яти тисяч років тому, а тому їх розглядають як науку всіх наук про сутність першооснови, про походження всесвіту, про пануючі у світі закони, про причини, що відрізняють людей одне від одного й інше.
Людська форма життя дана нам не для важкої і безглуздої праці, подібно худобі, вчать Веди, а щоб досягти вищої досконалості життя. На жаль, на завершення епохи Калі-юги люди змушені будуть надриватися на роботі заради шматка хліба. З кожним роком працювати буде важче, а платня за працю буде меншою. Це тому, що без духовного руху людство зупиняється у своєму розвитку. Душа рухає тіло, а сповнене життя тіло рухає світом. Наше непорозуміння в тому, що ми піклуємося про тіло, не знаючи про дух, який рухає ним.
Бхагавад-гіта – книга, найбільш доступна для знайомства з принципами ведичної культури. Вона вчить, що човен людського тіла має рухатися до духовної мети, але його утримують:
- прихильність до матеріального тіла;
- прихильність до родичів, яка виникає з тілесних відносин;
- прихильність до місця народження і матеріальної власності: будинку, меблів, рухомого і нерухомого майна, ділових паперів тощо;
- прихильність до матеріалістичної науки, яка завжди недосконала внаслідок відсутності духовного світла;
- прихильність до релігійних церемоній і священних обрядів, які запроваджені без розуміння Божественних законів.
Веди вчать, що виключно в наших інтересах прагнути вирватися з цього жалюгідного, сповненого страждань світу. Але мало лише припинити матеріальну діяльність. Важливо зайнятися духовною діяльністю, прагнучи до вічного життя, тобто духовного існуванню в Брахмані, Абсолюті, у царстві Бога. Тому будь-яке знання, що не сприяє спасінню від страждань, ведична філософія вважає безглуздим.
Веди поділяють людей, зважаючи на їх світогляд, на чотири класи. Кармі – трудяться заради матеріальної вигоди, заради насолоди результатами своєї праці. Джняні – намагаються міркувати над проблемами народження, смерті, старості і хвороб, намагаються стати безсмертними, злившись з буттям Бога. Йоги – намагаються розвинути в собі містичні сили, щоб демонструвати чудеса. Бгакті – віддані, прагнуть лише тільки служити Богу з любові до Нього, як мати служить своїй дитині.
Ведична гносеологія визнає три шляхи пізнання. Пратьякша – почуттєве пізнання, яке потребує виправлення ззовні. Наприклад, Сонце видиме нами і Сонце дійсне – величезне і розпечене. Анумана – виведення теорій з фактів, також не може привести до пізнання того, що лежить за межами логічно збагненного: нематеріальні об'єкти не можуть бути пізнані в експерименті. Шабда – це знання, яке ми почули від вищого авторитету, від знавця ведичної літератури. Вчитися треба у того, хто має довершене знання, у гуру – духовного вчителя, який також є ачарья – той, хто вчить своїм прикладом. Бо тільки людина, яка стала довершеною, має право вчити іншого. Гуру повинен бути свамі, хазяїном своїх почуттів і вести життя в зреченні від матеріальних благ. А учень – шишья має цілком віддати себе служінню вчителю, бо гуру – його рятівник, обдаровує його досконалістю вічності, блаженства і знання.
Три аспекти Абсолютної Істини виділяють у ведичній літературі: Бхагавана, Параматму і Брахмана. Насправді всі аспекти суть одне, розглянуте під різними кутами зору.
1) Брахман – це імперсональний, усепроникаючий аспект Абсолютної Істини.
2) Параматма – Верховна душа, а атма – душа індивідуальна.
3) Бхагаван – це теїстичне бачення Абсолютної Істини як Верховної Особистості, що володіє безмежними красою, знанням, силою, славою, багатством і зреченням. Бгагаван – це Верховна Істота, Бог, найвищий прояв Абсолюту.
Імперсональний Брахман виявляє тільки один аспект Абсолюту сат (вічність). Брахман відноситься до Бхагавану так, як сонячне світло до Сонця. Параматма виявляє два аспекти Абсолюту сат і чит (знання). Лише Бхагаван цілком виявляє всі три аспекти: сат, чит, ананда (блаженство).
Джіва – важливе поняття індуїзму: “джів” означає “жити, бути, залишатися в живих”. Джіва десь тотожна живій істоті, або душі, вона вічна, мізерно мала, її не сприймають матеріальні почуття, вона відділена від тіла, хоча і перебуває всередині всіх тіл людей, звірів, птахів і рослин. Індивідуальна свідомість – це ознака того, що в тілі присутня джіва. Коли вона полишає тіло, свідомість так само полишає його, і тіло руйнується.
Майя – це матеріальна ілюзія, буквально те, чого немає. Під впливом майї людина вважає, що може бути щасливою у цьому плинному мінливому матеріальному світі. Майя – ілюзорна енергія Бога, керована ним. Майя така сильна, що скільки б страждань не випало на долю людини, вона буде думати, що щаслива. Природа матеріального світу така, що чим більше вигоди джіва намагається отримати зі свого положення, тим більше вона заплутується в тенетах майї. Таким чином, джіва стає підвладною закону карми, закону причинно-наслідкового зв'язку.
Карма. Наука і філософія визнають важливість закону причинності, тому що всяка дія, або подія, принаймні, матеріального характеру, має відповідні причини. У ведичній філософії поняття карми має важливе значення, оскільки підвладна кармі джіва залишає старі і вселяється в нові тіла, подібно людині, що знімає старі і надягає нові одяги. Джіва не може звільнитися від карми, просто відмовившись від діяльності. Людина повинна вчитися діяти, не створюючи карми. Мистецтво карма-йоги в тому, щоб вся діяльність людини була ніби пожертвою Богу, бо саме це рятує від карми, від рабства в матеріальному світі.
Самсара – ще одне із понять Вед, означає “повторення народжень і смертей”, виражає ідею переселення душ. У залежності від своєї карми, в майбутньому житті можна народитись в родині шляхетній, багатій, а можна народитись калікою, а то і серед комах. Існує 8.400.000 видів життя і душа, яка впала, може народитися в кожнім з них. Після низки народжень джіва, нарешті, досягає людської форми, в якій має можливість самореалізації – остаточного звільнення з круговороту народжень і смертей. Тому лише людина народжується вільною: у неї є вибір піднятись до Царства Небесного, або падати у прірву тваринного, низького.
Гуни, буквально, “мотузки”. Існує три гуни матеріальної природи: благость або чеснота (саттва), пристрасть (раджас) і невігластво (тамас). Вони зв'язують живу істота немов міцні мотузки. Джіва отримує різні тіла відповідно гунам, у яких вона діяла в минулому, а кожне тіло, у свою чергу, примушує її діяти відповідно пануючим у ньому гунам.
Людина, яка знаходиться під впливом саттви – гуни благості (філософ, лікар, поет) живе з відчуттям значимості знайденого і використовуваного нею знання, і тому вона щаслива. Пізнання матеріального світу робить її життя ще більш приємним. Прив'язаний до цього приємного відчуття мотузкою мирської чесноти, така людина може не замислюватись над духовним удосконаленням. Але їй і не дано досягти звільнення, доки вона трудиться лише для поліпшення свого добробуту (хоча вона може і надалі отримувати тіла в гуні чесноти). Але яким би не було матеріальне благополуччя такої людини, їй не уникнути чотирьох видів страждань – народження, смерті, старості і хвороб.
Раджас – гуна пристрасті, що спонукає до нескінченних бажань і насолод. Тут джіва жадає сексу, і здійснюючи свої бажання, поринає у прірву матеріального життя. Поступово це висхідне бажання джіви перетворюється в тонкі бажання грошей, сімейних радощів, слави і поклоніння інших перед нею. Джіва примушує тіло важко працювати, щоб надбати і зберегти все надбане, тому матеріалістичні досягнення цивілізації спричинені раджас-гуною.
Тамас – гуна невігластва, неуцтва наділяє живу істоту лінощами, надмірною сонливістю і, головне, зневірою і залежністю від різного роду одурманюючих засобів. Божевілля – результат пануючого впливу її.
На джіву переважно впливає певне поєднання гун. Іноді раджас може переважати над тамасом, іноді саттва – над раджасом, або тамас над раджасом тощо. Веди вчать домагатись зростання саттви, світла знання.
Пуруша і пракріті. Поняття пуруша відноситься до Бхагавану й означає верховного володаря і того, хто насолоджується. Пуруша – це причина всіх причин і джерело всіх енергій. Пракріті означає підвладну природу. Живі істоти (джіви) і матеріальна енергія (майя) – це, відповідно, вища і нижча форми пракріті. Поняття пуруша відноситься до чоловічого начала (той, хто насолоджується), а пракріті – до жіночого (та, що дає насолоду). Звісна річ, у підсумку насолоджуються обоє.
Вчення про варнашрама-дхарму, як слідує з Вед, існує з незапам'ятних часів. Сам Бхагаван на основі трьох гун матеріальної природи створив чотири класи людського суспільства. Тому, щоб задовольнити Бога, людина повинна знаходитися в системі чотирьох варн і чотирьох ашрамів.
Варни. Виникнення варн пов'язують із існуванням Пуруші, Всесвітньої людини. Брахманом стали вуста Пуруші, руки – кшатрієм, стегна – вайшьєю, з ніг виник шудра. Належність до однієї з варн, на думку авторів Вед, визначається індивідуальними природними якостями людини. Це вже пізніше в Індії належність до касти почали виводити із соціального походження.
Брахмани – учителі, духовні наставники і жерці, найбільш духовно та інтелектуально довершені люди. У своїх вчинках вони керуються чеснотою. Їм властиво тримати під контролем розум і почуття, терпимість, простота, чистота, знання, правдивість, відданість і віра в Божественну природу Вед. Брахман знає, розуміє і здатен пояснити будь-який розділ Вед, а як жрець він здійснює ведичні ритуали і має право приймати пожертвування. Брахман – це не кудесник і не чарівник, а людина бездоганної поведінки, яка володіє істинним духовним знанням, а тому простій людині вона здається здатною творити чудеса. Колір варни – білий.
Кшатрії – військово-адміністративна знать, керована гунами благості і пристрасті. Якості кшатрія, як воїна й адміністратора: героїзм, сила, рішучість, спритність, відвага в бою, шляхетність і вміння керувати іншими. Кшатрії захищали слабких, безпомічних і робили пожертвування. Кшатрій може давати милостиню, але не має права приймати її. Він має право вивчати шастри, але не має права вчити науці Вед. Його обов'язок – відстоювати справедливість. Колір касти – червоний.
Вайшья – фермери і торговці, спонукувані у своїх вчинках гунами пристрасті і неуцтва. Їхні заняття: землеробство, захист корів і торгівля. Згідно Вед корова пов'язана з Верховною Особою Бога і Його іграми. Корова також одна із семи матерів людства, тому вбивати корів – варварство. Як цар захищає своїх підданих, так вайшья захищають корів. Вайшья насамперед є землевласниками, що вирощують зерно, овочі на фермах і пасуть череди корів. Ведичне суспільство не було індустріально розвитим і урбанізованим. Веди вчать, що можна жити щасливо, маючи небагато землі, вирощуючи на ній зерно і утримуючи корів. Для вайшья багатство складали не гроші, а корови, зерно, молоко і коров’яче масло (гі). Вайшья були багатими людьми, вони забезпечували економічний розквіт суспільства, займалися торгівлею, організовували працю найманих робітників, знали ціну дорогоцінних металів і каменів. У відповідності зі своєю дхармою вони повинні роздавати їжу всім живим істотам у своєму окрузі. Колір касти – жовтий.
Шудри – нижча каста. Це робітники, що знаходяться виключно під впливом гуни невігластва, цілком позбавлені ініціативи. Єдиний їх обов’язок – коритися вищим варнам. Колір касти – чорний.
Веди визначають варни як природні класи людей. В основі поділу на варни лежать закони всесвіту, яких треба дотримувати, щоб у суспільстві були гармонія і порядок. Країна, в якій виявляється змішування варн, швидко гине разом із усіма своїми мешканцями, тому що в нерівному шлюбі вище зводиться до нижчого. Природний обов’язок жінки – збереження особливостей касти і раси. Для цього вона наділена інстинктом і емоційністю. У “Бхагавад-гіті” Кришна стверджує, що людина не приречена: «Ті, хто знайшов собі притулок у Мені, навіть якщо вони низького походження (жінки, вайшья, а також шудри), можуть досягти вищої мети».
Упанішади – це написані в ІX-VI ст. до н.е. трактати, повчання і коментарі до Вед. Тут з'являються нові ідеї, елементи природничо-наукового і соціального знання, а знання трансформується в образи чуттєво більш доступні. Генералізуються божества Брахман і Атман дуже схожі, хоча Брахман більше відноситься до об'єктивного аспекту буття, а Атман – до суб'єктивного, до душі. Брахман виник першим з богів, він творець усього, хранитель світу, він всебічно могутній. Варто почитати Атман як ціле, що проявляється в частинах. З Атмана виник простір, із простору – вітер, з вітру – вогонь, з вогню – вода, з води – земля, із землі – трави, із трав – їжа, з їжі – люди. Створивши всі світи, Брахман-Атман згортає їх у ніщо наприкінці свого століття. Колесо життя подібне колесу візка, що котиться. Увесь світ охоплений дхармою (закон, обов’язок). Далі вже Вішну, владою отриманою від Всевишнього, постійно створює все нові і нові світи, “вдихає і видихає всесвіт”.
Гносеологія Упанішад виходить зі знання вищого і нижчого. Нижче – це знання вимови слів, обрядів, граматики, метрики, науки про світила. Вище знання осягає незмінне, вічне, що перебуває в Атмані. Атман пізнається за слідами його, що перебувають у всіх речах. Хто пробудився і знайшов Атмана у собі, той знаходить вічне блаженство. Пізнання вищого можливе тільки за допомогою авторитетного вчителя.
Етика Упанішад – це сума правил поводження людини, що сприяють пізнанню Атмана. Розумний віддає перевагу благу, а не приємному. Які бажання людини, така і його воля. Від волі залежать діяння людини, а від її діянь – її доля. Дарунки Атмана – подвижництво, милостиня, чесність, ненасильство, правдивість. Необхідно також дотримувати обов'язку перед богами і предками, шанувати матір і батька як бога, шанувати вчителя і гостя як бога. Діяння вчиняти лише бездоганні, не зневажати величчю, благополуччям і навчанням. Звідси і визначення брахмана, як довершеної людини, яка достигла вищої мети. Брахман осяг Атмана, він вільний від прихильностей, пристрастей; наділений спокоєм; вільний від заздрості, спраги, надії, осліплення; перебуває в думках, не порушених обманом і зарозумілістю.
2.2. ФІЛОСОФІЯ Й ПРАКТИКА ЙОГИ
Авторитетний індійський мислитель Патанджалі уважав, що йога – це зосередження свідомості на всіх ступінях її існування. Визначають п’ять ступінів свідомості: блукаюча (спонтанна спрямованість на об'єкти); тупа (сноподібний стан свідомості, без здатності розрізнення); довільно спрямована (перебирання об'єктів без бажання зупинитися на одному з них); зібрана в точку (висвітлення об'єкта таким, яким він існує сам по собі); зупинена (свідомість зупинена на самій собі, пізнавальні акти припинені, немає емоційно окрашених мотивацій). Вплив трьох гун заважає розвитку здатності усвідомлення людиною дійсності, і це демонструють невігластво, відсутність бажання знати, егоїзм, потяг до насолод, ворожість, бажання матеріального життя.
На вищому ступені йогічної практики, після тривалої підготовки і значних зусиль, йогін досягає внутрішнього, непохитного спокою, що дозволяє бачити об'єкт таким, як він існує в реальності. Довершений йогін пройшов визначений учителями шлях і живе в згоді з правилами йоги.
Хатха-йога – йога оволодіння тілом і фізичною природою людини. Прихильники її вважають, що практика хатха-йоги збільшує життєві сили людини, наділяє її ідеальним здоров'ям і надає сил і якостей, які сторонній людині здаються чудесними. Йогін вважає, що здорове тіло легше підкоряється розуму, його легше не помічати, а тому більше можливостей для розвитку і зміцнення духу. Але і здоровому тілу необхідні удосконалювання і гармонізація функцій, бо потенції тіла величезні. Виконуючи ряд фізичних і дихальних вправ, поз-асан, тіло досягає врівноваженості, очищується і приводиться в порядок, щоб бути здатним вирішувати більш високі, невідомі йому раніше задачі. Людське тіло – це всесвіт у мініатюрі. Тут є усі. Вода в людині поєднує її з усією водою земної кулі, вуглець – із вуглецем, життєвий принцип – із усім живим у світі. Людина не спроможна сама освоїти йогу, бо не знає свого типу, а тому потрібний учитель йоги, який направляє учня.
Раджа-йога – це йога розвитку свідомості. Той, хто слідує її шляхом, навчається знанню своєї свідомості, свого Я. У людини з'являються величезні внутрішні сили і здатність впливати на інші. Раджа-йога дозволяє перебороти ілюзії у свідомості і самосвідомості людини, дозволяє контролювати свідомість, удосконалення якої потрібне кожному. Раджа-йога виходить з того, що людина практично не знає себе, а її уявлення про свою сутність спотворені. Психіка пересічної людини – це ніби криве і забруднене скло, крізь яке свідомість вдивляється в світ. Вивчення психіки містить у собі вивчення функцій мислення, почуттів, вивчення снів, напівсвідомих і несвідомих психічних процесів, ілюзій і самообманів і самогіпнозу. Їх бажано позбутися, починаючи з контролю над своїми думками, фіксувати їх постійно на якомусь об'єкті, або навпаки, стримувати розум, даючи відпочинок психіці. Тільки навчившись зупиняти свої думки, людина зможе почути думки інших, почути голоси, що звучать у природі та голоси свого власного тіла. Навчившись за бажанням не думати, людина заощаджує масу психічної енергії. Розум часто повторює ту саму нав'язливу думку в стані стурбованості, образи чи побоювання чогось. Треба вчитися думати про те, про що ти хочеш думати, а не про будь-що. Уміння зосередитися на потрібній думці дозволяє не відволікатися, не відчувати ні спеки, ні холоду, ні голоду. Потім людину навчають скористатися зосередженням, щоб заглиблюватися у потрібне питання, розглядати його всебічно, співвідносити з іншими речами й ідеями, вже відомими людям. Далі об’єктом зосередження стає вже пізнання свого істинного Я, того, що підносить людину до пізнання глибинного в собі. Тут, учать адепти, людина досягає такої волі і сили духу, що досконало володіє собою, читає думки інших і навіює їм свої, знає минуле і майбутнє.
Джняна-йога – йога знання. Вона звільняє людину від ілюзій про світ, змінює її знання про себе і навколишній світ. Ця йога подібна до раджа-йоги і також вимагає важкої роботи виховання розуму. Розум навчають звертати увагу на істотне і не звертати уваги на другорядне. В усіх явищах учень повинен бачити всезагальні основи буття. Істини, отримані в готовому вигляді від іншого, або із книги, так не вразять розум чи душу, як істини, віднайдені самою людиною. Джняна-йога вчить, що істиною для людини може бути тільки те, що вона відчула як істину, а ідеї цієї філософії і досі передаються лише в символічній формі. Розуміння багато чого в індійській міфології потребує усних пояснень і коментарів посвячених в Істину .
Карма-йога – вчення про належну дію. Вона вчить правильно діяти у всіх життєвих обставинах, завжди пам'ятати про свою мету. Важливо не зануритися у внутрішній сон серед плутаних впливів зовнішнього життя, протистояти гіпнотизуючому впливу діяльності заради самої діяльності. Людина не повинна прагнути до володіння плодами своєї діяльності, але і не повинна ними зневажати, бо все зовнішнє не має значення. Карма-йога вчить людину змінювати свою долю, направляти її за власним бажанням. Для цього потрібно змінити внутрішнє відношення до речей і до власних дій. Кожна людина із самого народження занурена у визначену карму, у певне оточення і сукупність подій. Із кожним з нас трапляються всілякі події, але важливі не самі події, а те як ми до них відносимося. Якщо людина здатна змінити своє відношення до того, що з нею трапляється, то це об'єктивно приведе до бажаного характеру подій, які відбуваються. В житті, яке кероване принципами карма-йоги, людина не уникає неприємностей і незручностей. Вона вітає їх, тому що вони надають їй можливість їх переборювати, створюють благодатні умови для виконання внутрішньої роботи. Карма-йога допомагає тим, хто в силу свого народження або своїх здібностей поставлені в умови помітної залежності свого особистого життя від багатьох інших людей. Такі люди змушені залишатися зовні звичними для оточуючих, але змінюються внутрішньо, почуваються і поводяться стосовно власного життя як актори.
Бгакті-йога – це йога відданого служіння Богу, йога істинного релігійного шляху, що вчить вірити, молитись, домагатись особистого порятунку. Глибоке і всебічне вчення про бгакті-йогу дано в “Бхагавад-гіті” і “Шрімад-бхагаватам”. Бгакті – віддані Бога і вони дуже щасливі, тому що Господь швидко звільняє їх від пут матеріального існування. У процесі чистого відданого служіння людина приходить до розуміння величі Бога і свого підлеглого положення. Обов'язком індивідуальної душі є служіння Богу, а інакше вона слугуватиме майї.