Geum.ru

Методичні поради з розвитку мовленнєвих компетентностей учнів 1 класу

Вид материалаДокументы

Содержание


Назва предмета Дія предмета
Подобный материал:
Автор: Никоненко Марія Семенівна

вчитель початкових класів

ЗОШ І – ІІІ ступенів № 18

м. Білої Церкви Київської обл.


Методичні поради

з розвитку мовленнєвих компетентностей учнів 1 класу

  1. Організація роботи з розвитку мовлення

У шкільному навчанні мова є важливим засобом виховання школярів і основою набуття знань. Чим краще учні оволодіють усною і писемною мовою, тим успішнішою буде їх навчальна діяльність в школі.

Робота з розвитку мовленнєвих компетентностей школяра нерозривна з розвитком його мислення. Ось чому, навчаючи дитину мислити, навчаємо правильно і чітко висловлювати свої думки.

Недостатнє, поверхове оволодіння основами рідної мови, низька культура усного і писемного мовлення, незадовільна читацька навичка і розуміння змісту прочитаного – серйозно гальмують загальний розвиток дітей, не дають їм змоги успішно вчитись, засвоювати основи знань, що дає школа. Тому у навчальних планах та програмах на чільне місце ставиться навчання рідної мови. Це найголовніша з основних дисциплін у школі. Вчитель початкових класів має дбати про те, щоб його підопічні усвідомили потребу і необхідність говорити і писати зрозуміло для інших, дотримуючись норм, які виробив народ у процесі спілкування.

Два змістові блоки – мовний і мовленнєвий повинні бути підпорядковані досягненню основної мети початкового навчання – мовленнєвому розвитку школяра. Державний стандарт загальної початкової мовної освіти зорієнтовано на всі чотири види мовленнєвої діяльності на уроках української мови:
  • аудіювання (слухання і розуміння);
  • говоріння (монолог, діалог, твори, перекази);
  • читання;
  • письмо.

Такий підхід сприяє посиленню учнівської уваги до таких важливих загально – навчальних умінь, як уміння слухати, читати і розуміти прочитане і почуте, виділяти логіко – смислові зв’язки між частинами почутого чи прочитаного, активно обмінюватись інформацією під час переказу. До цього спонукають і нові рубрики на сторінках підручників з рідної мови:
  • Попрацюйте разом!
  • Попрацюйте в парах!
  • Виконайте завдання в групі!
  • Міркуйте так:
  • Перевір за словником!
  • Візьми до уваги! та ін..

Відомо, що мова як система «працює», «живе» тільки в процесі мовленнєвої діяльності людини, в її усній та писемній формах. Суто мовленнєвими нормами і правилами молодші школярі мають користуватися в повсякденній навчальній і позанавчальній діяльності, використовуючи набуті знання в різних життєвих ситуаціях.

У Державному освітньому стандарті початкової школи підкреслено, що теоретичні відомості (мовні і мовленнєві знання) у початковій освіті є не самоціллю, а важливим підґрунтям і засобом формування в молодших школярів комунікативної компетенції.

З огляду на зазначене, одним з найважливіших завдань вчителя початкових класів у здійсненні мовної освіти молодших школярів є:

1. Зробити мовну і мовленнєву теорію функціональною.

2. Домогтися усвідомленого застосування учнями мовних і мовленнєвих понять (правил).

Будь – яка мовна одиниця має постати перед учнями у тій живій функції, яку вона виконує у мовленні.

Наприклад, найістотнішою функцією прикметника є означальна по відношенню до предметів і явищ навколишньої дійсності. Саме ця функція прикметника має бути чітко усвідомлена молодшими школярами і бути в полі їхньої уваги в процесі самостійної мовленнєвої діяльності, зокрема творчої. Використовуючи означальну функцію цієї частини мови, ми легко перетворимо зиму на літо, чи дамо портретну характеристику персонажа. Інші ж граматичні ознаки прикметника (питання, змінювання за родами, числами) є важливими для засвоєння мовної теорії.

Програма з української мови в І класі має такі розділи:
  1. Мовленнєва діяльність:
  • слухання – розуміння усного мовлення;
  • говоріння;
  • читання (навчання читати; робота з дитячою книгою). Навчання грамоти.
  • навчання письма, що включає:

а) набуття графічних навичок письма;

б) техніку письма;

в) культуру оформлення письмових робіт.

ІІ. Знання про мову, мовні уміння

1. Текст. Речення. Слово.

2. Звуки і букви. Склад. Наголос.

ІІІ. Правопис
  1. Вживання великої літери на початку речення.
  2. Вживання розділових знаків у кінці речень.
  3. Списування навчальних друкованих і рукописних текстів.
  4. Письмо під диктовку.
  5. Засвоєння слів, значення, вимову і написання яких учні повинні засвоїти. Робота за цими розділами повинна проходити як одне органічне ціле.

Щоб розвивати мову дитини, потрібна систематична і послідовна робота протягом усього періоду навчання дитини в школі. Складність вправ поступово зростає в залежності від розвитку та віку школяра. Особливо важливо з перших днів навчання привчати дитину висловлювати точно, ясно вимовляти слова з правильним наголосом, з відповідною інтонацією.


Заняття з розвитку мови треба будувати так, щоб виконання учнями різних вправ було пов’язано з їх спостереженнями, з тими уявленнями і поняттями про оточуючий світ, спираючись на досвід дитини.

Вже в період навчання грамоти діти групують слова, складають відповіді на запитання до прочитаного речення, переказують його зміст. Аналітико – синтетичні, словниково–логічні вправи вимагають від учнів спостерігати і знаходити ознаки предметів, щоб віднести їх до тієї чи іншої групи.

Розвиваючи зорову спостережливість, ми одночасно розвиваємо й слухову спостережливість, бо головним попередником у розвитку мови є орган слуху.

Його теж треба розвивати, щоб допомогти дитині розібратися у безлічі різних і різноманітних звуків (мовних і немовних).

Велике значення в методиці з розвитку мовленнєвих навичок має уміле використання вчителем такої здібності дітей, як майстерне наслідування: спів пташок, гудіння джмеля і т. ін..

Учитель повинен кожну хвилину пам’ятати, що учні наслідують і його, переймають кожне його слово, кожне речення. Учень наслідує мову вчителя. Тому – то до мови вчителя ставляться надзвичайно великі вимоги. Мова вчителя повинна бути бездоганною, правильна і літературна, образна й виразна.
  1. Характеристика мови дітей – шестиліток

Діти цього віку приходять до школи з невеликим запасом слів. Проте, якщо в дитини йде нормальний розвиток, вони вільно і відносно правильно розмовляють своєю рідною мовою.

Через обмеженість лексики, мова дітей одноманітна, безбарвна, вислови не точні. Одними і тими самими словами, вони можуть називати різні предмети.

Наприклад, квітами називають всі кімнатні рослини, хоч вони і не всі цвітуть; словом великий визначають і величину, і зріст, і довжину (велика нитка, замість довга, велике дерево, замість високе дерево, велика дівчина, замість доросла, старша та ін..)

Діти – шестилітки мислять конкретно, тому для них незрозумілі слова вжиті в переносному значенні. Наприклад, вислови « лиха зима сховається», «кругла сирота», «золотий день», «читає про себе» не будуть усвідомлені дітьми без відповідного конкретного роз’яснення вчителем через порівняння, зіставлення і т. ін..

У багатьох дітей мова засмічена діалектизмами, неправильними висловами, русизмами. При висловлюванні вживають зайві слова і звуки: « Ну, це, як його…; короче…; е – е – е …; м – м – м.» Є діти, які ковтають звуки, склади, а то й цілі слова (дуже швидко говорять). Деякі говорять дуже несміливо, тихо або зовсім мовчать. Нарешті, є діти з дефектами в мові (шепелявість, гаркавість, сюсюкання, заміна одних звуків іншими: (с – ш) (р – л) і часом навпаки. Виявивши такі дефекти, вчитель має негайно організувати роботу по виправленню мови таких дітей, залучаючи до цієї роботи спеціалістів.

Але переважно мовні дефекти бувають не через фізичну ваду, а через «мовну неохайність», недбальство у вимові, через звичку, небажання самої дитини примусити себе правильно вимовляти той чи інший звук. Всім відомий діалог:
  • Скажи «риба»
  • Сельодка

Наше завдання – зробити мову дитини правильною як граматично, так і щодо вимови.
  1. Вимоги до мовлення учнів 1 класу

Програмою для дітей цього віку передбачена робота над словом і реченням (практичне ознайомлення з реченням, складання речень з 3 – 4 слів, поділ речень на слова, а слів на склади, складів на звуки); словниково–логічні вправи на групування предметів, добір до них загальної назви, вилучення зайвого.

В цей період учитель читає з учнями багато оповідань, казок, розучує скоромовки, чистомовки, загадує загадки. В ході цієї роботи навчає учнів висловлювати свої думки та почуття. Навчання усної мови починається з добукварного періоду, а письмової – в кінці букварного періоду, коли діти навчаться писати слова.

«Засвоюючи рідну мову, - писав великий педагог К. Д. Ушинський, - дитина засвоює не самі тільки слова, їх комбінації та видозміни, але й безліч понять, поглядів на речі, велику кількість думок, почуттів, художніх образів, логіку та філософію мови, і засвоює легко й швидко за два - три роки стільки, що й половини того не може засвоїти за двадцять років старанного і методичного навчання. Такий це великий педагог – рідне слово».

Мова є засобом спілкування людей, засобом вияву думки, - тому – то чим більш розвинута мова, тим точніше, повніше й глибше людина може висловити свої думки. Дається це все не зразу і вимагає вмілого керівництва з боку вчителя. Дитина шести років має слух, але її треба навчити слухати, вона має зір, але її треба навчити бачити.

Першокласник має невеликий життєвий досвід, уявлення його вузькі й нечіткі, увага нестійка, у лексиці переважають іменники, дієслова, зовсім мало прикметників, ще менше прислівників. Щоб навчити дитину висловлювати свої думки правильно, ясно, образно і разом з тим вільно, треба з перших днів навчання організовувати й проводити роботу над її загальним розвитком. З цією метою слід розвивати в неї спостережливість, допитливість, працелюбність, викликати інтерес до навколишнього світу, виховувати бажання вчитись.

Роботу над розвитком мовлення дітей треба вести в двох напрямках:
  • робота над змістом мови;
  • робота над технікою мови.

Організація роботи над змістом мови полягає в тому, щоб уточнити й розширити лексичний запас учня, навчити його логічно висловлювати свої думки, правильно будувати речення і розташовувати їх у логічній послідовності, збагачувати пам'ять учня кращими зразками художньої літератури.

Розвивати техніку мови учня – це значить працювати над вимовою (орфоепія), над звуковою стороною мови. Цю важливу справу треба починати з 1 класу.
  1. Види і форми роботи з розвитку мовленнєвих вмінь

Видів, прийомів і форм роботи з цієї ділянки навчання мови багато і вони дуже різноманітні. Проте, щоб забезпечити певну систему в роботі з розвитку мовленнєвих компетентностей учнів, треба застосовувати найбільш ефективні з них, найбільш показові, перевірені педагогічною практикою.

Розглянемо найголовніші з них


а)Словникова робота

У пояснювальній записці до програми з української мови в розділі «Державні вимоги щодо рівня загальноосвітньої підготовки учнів 1 класу» вказується:

учень пише під диктування слова, речення з 3 – 4 слів, зв’язний текст обсягом 15 – 20 слів (написання яких здійснюється за фонетичним принципом); правильно вимовляє, наголошує і пише загальновживані слова, передбачені програмою (35 слів) для запам’ятання.

Бабуся, бджола, виразно, влітку, ворота, гумка, ганок, грунт, ґудзик, джміль, дзиґа, дзьоб, дідусь, загадка, зозуля, ім’я, їжак, кватирка, Київ, лелека, лінійка, лялька, новий, олень, папір, парасолька, подруга, посередині, Україна, українська, фартух, цукерка, цукор, якір.

Про розвиток мови учня в першу чергу свідчить його лексичний запас. Ось чому роботу слід організовувати так, щоб поширювалась його лексика. Хоч діти й приходять у школу з достатнім запасом слів, але часто не вміють вживати те чи інше слово в процесі мовлення. Вчитель має добре пояснювати його зміст для переходу з пасивного запасу в активний. Цьому значно сприяє різноманітна наочність. Щоб дитина зрозуміла слово, треба їй показати предмет чи його зображення. Наприклад, дерева: хвойні – листяні; слова – назви тварин (де живе, чим харчується, розмір тіла); щоб засвоїти назви городніх і польових рослин – гербарії, муляжі, екскурсії.

Під час навчання грамоти у букварний період, діти читають сторінки букваря, знайомляться з багатьма словами їх лексичним значенням. З кожним словом у них асоціюється певний образ, поняття, уявлення. Вчителю слід використовувати різноманітні способи і прийоми, щоб належно пояснити учням уперше прочитане слово (показ речей, малюнків, показ дії, певної ознаки тощо). В процесі читання, бесід з кожним днем зростатиме і активізуватиметься словниковий запас учнів.

Основними завданнями словникової роботи у 1 класі є:
  • виявлення запасу слів дитини, уточнення її лексики;
  • поширення й збагачення новими словами;
  • робота над правильною вимовою та правильним розумінням значення слів, активізація дитячого словника;
  • боротьба за культуру мовлення (викорінення зайвих слів, русизмів, розмовних вульгаризмів і т. ін..)

б) Робота над реченням

Засвоєння слів необхідне не тільки для того, щоб учні вміли знаходити і виділяти відповідні слова з тексту, розуміли їх значення, але й для того, щоб вживати засвоєні слова в процесі усного і писемного мовлення. Отже, працюючи над розвитком мовлення дітей, вчитель має забезпечити уміння учнів об’єднувати слова в речення, висловлювати свої думки реченнями. А для цього треба проводити систематичну роботу з дітьми над складанням речень їх будовою.

Шестилітки вміють говорити, але їх мовлення щодо структури і правильності має багато недоліків. З першого дня, з першої бесіди класовод учить дитину говорити правильно. Він вимагає голосних і точних відповідей на запитання, вимагає уважно слухати його розповідь і цим самим прищеплює учням уміння слухати і сприймати виклад правильно висловлених думок. Аналітико – синтетичний звуковий метод, за яким проводиться навчання грамоти, дає можливість вже в добукварний період практично ознайомити дітей з реченням. Щоденно вчитель проводить з учнями вправи на поділ коротенького оповідання, вірша, казки на окремі речення, що приводить дітей до ознайомлення з реченням як одиницею зв’язного мовлення. Результативно допомагає у ході бесіди малюнок. Діти його розглядають, висловлюють свої думки про те, що бачать, дають повні відповіді на поставлене запитання. Ці відповіді об’єднуються в зв’язне висловлювання з 3 – 4 речень.

Слухаючи казку, декламування вірша, дитина збагачує свій словник і в ході бесіди по прослуханому, відповідає на запитання реченнями і цим самим вчиться їх будувати. Кожна сторінка букваря містить у собі достатньо матеріалу для проведення бесід за малюнками та за змістом слів речень. Завдання вчителя вміло і методично правильно організувати бесіду.

З кожним днем у період навчання грамоти поширюється лексичний запас учня, поширюються і можливості повнішої роботи над будовою речень зокрема доповнюється аналіз речення за питаннями про кого чи про що говориться в реченні і що говориться?

Вчаться діти складати речення, використовуючи слова дані вчителем:

Назва предмета Дія предмета

(Хто?) (Що робить?)

лікар лікує

учень пише

ластівка щебече

горобчик пурхнув

Цікаво дітям працювати над поширенням речень через договорювання (дописування) речень. Вчитель називає назву предмета – іменник, а учні, додаючи 1 – 2 слова, утворюють речення. Наприклад: вчитель дає слово риба, а учні додають плаває у воді (річці, ставку). інший вид роботи – навпаки. Вчитель називає дію, учні – назву відповідного предмета. Так вони вчаться сполучати слова за змістом.

Більш складним видом є побудова речень, їх поширення з використанням питань який? яка? яке?

(Який?) хлопчик біжить по доріжці? (Маленький, веселий, щасливий).

Настала (яка?) зима. (Холодна, морозна, сніжна).

Запис речень здійснюється під керівництвом вчителя. Правильне застосування вказаних вище форм і прийомів роботи на побудову речень допоможе виробленню в учнів необхідних навичок, що сприятимуть більш складній роботі над зв’язним текстом.

в) Робота над зв’язним текстом. (Говоріння)

Дитина шестирічного віку може зв’язко розповісти прослухане коротеньке оповідання чи зміст якоїсь не складної картинки. Ясна річ, що тут можуть бути неточності в послідовності дій, виразності, може бути мало барвистості. Про те певні навички висловлюватись зв’язною мовою діти 1 класу набувають ще до школи. Завдання вчителя розвинути й удосконалити їх.

Програмою передбачено:
  • відтворення (за ролями) діалогів із прослуханих казок чи за прочитаним текстом, малюнком, діафільмом, навчальною ситуацією у класі та ін..
  • складання, розігрування діалогів за темами, близькими до життєвого досвіду дітей, - після попередньої підготовки (обговорення змісту, робота над словом, словосполученням, етикетними мовленнєвими формулами, що використовуються в діалогах)
  • переказування невеликого прослуханого текст з опорою на подані словосполучення, запитання, а також – повторення зразка зв’язного висловлювання, пропонованого вчителем зі збереженням змісту та інтонаційних особливостей висловлювання.
  • побудова зв’язного висловлювання за поданим початком, картиною, серією малюнків.

Першокласники повинні навчитись повідомляти про свої спостереження над змінами в природі, погодою, розповідати про події з оточуючого та власного життя. Ця робота проводиться одночасно з працю над збагаченням словникового запасу учня та конструювання речень.

Коротенькі вірші в чотири рядки, скоромовки, лічилки, чистомовки діти заучують на пам'ять зі слів учителя і проказують хором та індивідуально.

До зв’язного висловлювання своїх думок учитель привчає першокласників, коли знайомить їх зі школю, класом, меблями, що є в класі, в бесіді про родину, про улюблену іграшку тощо.

Одним з найважливіших видів творчої роботи з розвитку мовленнєвих умінь є різноманітна робота за малюнком, картиною. При розгляді їх у дітей виникають запитання, вони по – своєму пояснюють зміст, складаючи коротенькі оповідання. Вчителі – практики в роботі з картиною надають дуже великого значення, адже дитяча природа вимагає наочності. К. Д. Ушинський писав: « Вчіть дитину яких – небудь п’яти невідомих їй слів, і вона буде довго і даремно мучитися над ними; але зв’яжіть з малюнками двадцять таких слів – і дитина засвоїть їх на льоту».

У вчителя 1 класу є величезні можливості широко застосовувати роботу за малюнком. Кожна сторінка букваря досить насичена предметними малюнками, має і сюжетні малюнки. Багато сторінок букваря тематичні. Отже, проводячи бесіду по основному малюнку сторінки, читаючи з учнями речення і коротенькі оповідання, вчитель завжди повинен пам’ятати про те, щоб спрямувати цю роботу на розвиток зв’язного мовлення учнів. На сам перед слід навчати дитину умінню розглядати малюнок послідовно. До послідовності у розгляді малюнка добре привчати тоді, коли організовується робота за серією малюнків. Розглядаючи дану серію, учні легко опановують зміст, встановлюють зв’язки між тим, що намальовано на кожній картинці. Серія картинок допомагає їм стежити за розвитком дій і будувати свою розповідь. Спочатку малюнки обов’язково розглядаються учнями разом з учителем, бо діти цього віку самі ще не можуть розібратись у всіх деталях малюнка. Наприклад, за зовнішнім виглядом дізнатися про професію людини. Або після розгляду малюнка білки, що гризе горішок вчитель ставить такі питання:

- Хто тут намальований?

- Де живе це звірятко?

- Яке хутро у білочки?

- Який у неї хвостик? Які вуха?

- Що їсть білочка?

Можна запропонувати слова для довідки: білка, руде хутро, у лісі, пухнасті, гострі, горішки, шишки.

Складене оповіданнячко вчитель просить переказати. Зразок:

«Це білочка. Вона живе в лісі. Шерсть у неї руда. Звірятко має пухнастий хвостик і гострі вушка. Їсть білочка горішки, шишки.»

За таким же зразком складаються розповіді про будь - який предмет. Наприклад, щоб скласти розповідь про стіл, вчитель ставить питання:
  • З чого зроблено стіл?
  • Для чого потрібний стіл у класі?
  • Де ви ще бачили стіл?

Слова для довідки: стіл, меблі, дерево, за столом, працюють, їдять.

Зразок оповідання: «Стіл належить до меблів. Його зроблено з дерева. За столом працюють і їдять.»

У другому півріччі вчитель навчає дітей складати зв’язну розповідь за власними спостереженнями.

В. О. Сухомлинський писав, що навколишній світ для молодшого школяра відкривається через слово. Кращі класоводи дбають, щоб воно стало інструментом, за допомогою якого засвоюватимуться знання.