Geum.ru

Віхи життя великого педагога олександра антовича захаренка 02. 1937 – народився у м. Кам’янці Черкаської області у сім’ї службовців

Вид материалаДокументы

Содержание


Запізніла вдячність
Він завжди серед нас
Бризки любові
Рідько Тетяна Володимирівна, учениця О.А.Захаренка, вихователь ДНЗ "Чайка" с.Леськи
Наслідуючи великого Вчителя…
Подобный материал:
1   2   3   4

Запізніла вдячність


Пам’яті О.А.Захаренка

Я дякую, колего, за “Поради”,

За те, що в душі сіяли добро,

В скрутну годину і в части відради

З думок живильне било джерело.

Я дякую за те, що ви творили,

Що надихнули інших до звитяг,

І не штовхали в спину, не хитрили,

А гордо несли вчительський наш стяг !

Такі як Ви, не б’ють себе у груди,

Такі як Ви, згорають, як свіча.

Була найбільша цінність для Вас – люди,

Усміхнені хлоп’ятко і дівча.

Таких як Ви, нікому не здолати,

Хоч не один старався бюрократ

Не вірив він,що не чекали плати,

Не намагались увірвати шмат.

Я дякую, колего за “Поради”,

Черпаю з них премудрості буття.

Немає Вас...Та їду на наради,

Пізнати досвід Вашого життя.

Ніна Бровченко, учитель Лисянського НВК


Він завжди серед нас
Пам’яті О.А..Захаренку
Ні, не пішов Учитель із життя –
На хвильку десь спинився у дорозі
І дивиться на всіх нас іздаля
Із радістю й, звичайно ж, у тривозі.

Спостеріга, чи так ми ідемо,
Чи правильні у творенні людини
І чи такі чуття ми кладемо
У серце й душу кожної дитини.

А добрий погляд із його очей
Творить добро усіх нас закликає,
Бо то призначення найвище для людей
І щастя більшого, напевно, теж немає.

Його думки із нами повсякчас:
Ведуть і надихають, і навчають.
Він не пішов, він завжди серед нас –
Такі, як Він, ніколи не вмирають.
Володимир Олександрович Метелиця,
методист Корсунь-шевченківського
райметодкабінету



О.А.Захаренку

І

Бризки любові


Очі дарують льонові.

Золота злитки

Сяють з душі і щедроти,

Ллється потоком горіння святе до роботи...

Задумів творчих, ідей повелитель –

Істинно мудрий й безсмертний

Народний учитель.

ІІ

Не думалось, колего-побратиме,

Що льон ваших очей

На цвинтарі зарання так цвістиме.


Не вірилось, що стихне теплий голос,

Як зрізаний уліті колос,

Достиглий і вагомий,

Усім нам рідний і знайомий.


Не думала, що більш ніколи вас я не почую,

Простіть, що запізнилась уклонитися доземно,

А лиш посмертно вас віншую,

І в серці квітнуть сльози щемно-щемно.


Он квіти як буяють біля школи,

Така врочисто-неповторна ця краса...

Колего мій, згорілий передчасно цвіте,

Це ж вам безсмертная яса !

Людмила Михайлівна Білозерська, директор спецівської ЗОШ, Звенигородського району

Поспішайте робити добро Людям

Школа над Россю... Моя рідна Сахнівська школа на чолі з директором Олександром Антоновичем Захаренком. Хто хоч раз в житті мав можливість поспілкуватись з ним, отримав неоціненний багаж духовності, людяності, вміння спілкуватися з Людиною. Мені пощастило бути учнем O.A. Захаренка, відомого на весь світ Вчителя, педагога-академіка, Людини з великої літери. За роки навчання у Сахнівській середній школі я на відмінно засвоїв уроки мужності, людяності, добра і краси. Можливо, саме він, учитель математики, O.A. Захаренко став головним у виборі моєї майбутньої професії. Вже будучи студентом Черкаського державного університету ім. Богдана Хмельницького, я знову зустрівся із Олександром Антоновичем. Ми довго розмовляли, він цікавився моїми справами, радів моїм успіхам, співчував за невдачі і давав слушні поради.

У Олександра Антоновича завжди знаходилась вільна хвилина, щоб допомогти людині, розрадити в тяжку хвилину, дати цінну пораду, підтримати. Мене вразило, що, будучи директором школи протягом 4-х десятків років, O.A. Захаренко пам'ятав кожного учня. У вестибюлі Сахнівської школи розміщений стенд, на якому розміщені фотографії випускників усіх років. І головне, що всі випускники школи відзначаються високою людяністю і порядністю. Тому, на мою думку, це і є головним результатом роботи Вчителя.

Велику спадщину залишив після себе O.A. Захаренко. Це і музей пам'яті, пришкільний дендропарк, де висаджено 216 кущів троянд, живий пам'ятник односельцям, які загинули на фронтах війни, легендарна Криниця совісті, а навколо неї - пам'ятники жертвам голодомору, незвичайний аеродромом напроти

школи, радіо- і телецентр, відеотека, відеосалон, планетарій, обсерваторія, веселковий ігровий майданчик. Неоціненним багатством для педагогів та їх учнів

став останній доробок Великого вчителя "210 шкільних лінійок". Його найпростіші слова закладають у душі дітей безсмертні багатства, змушують замислитися і осягнути найпростіші істини: "Немає дорожчого скарбу, який подарувала природа людині, ніж сім'я", "Честь - основна якість", "Безпринципність - злочин", "Хіба наша земля - не безцінний скарб?". Автор стверджує: "Зумієш скористатись цими скарбами - зробиш щасливою свою сім'ю, родину, а можливо і всю державу". Саме в Сахнівській середній школі більшість її випускників ставали на весільний рушник, із гордістю проходили повз учнів школи та жителів села, отримували напутні слова від директора.

Я думаю, доки житиме Сахнівка і створена руками Захаренка школа добра і мудрості, доти в стінах цієї оселі доброчинності учителі будуть проводити уроки на тему : "Учителю, ти завжди поруч з нами". А діти з повагою згадуватимуть про великого педагога за покликанням, про Людину, що віддала їм душу і своє серце.

Кріт Анатолій Іванович - директор Мельниківського навчально-виховного комплексу "Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І - Ш ступенів", Чорнобаївського району, Черкаської області


Я навчалася в Сахнівській середній школі з 1970 по 1980 р. початкова школа була метрів за 500-600 від основного приміщення. Тому про Захаренка саме з початкових класів у мене спогади тільки, як про директора школи і не більше. Але, коли ми перейшли в основне приміщення, коли я почала з ним спілкуватися не лише, як з учителем ( він був учителем математики), то в цей період він залишився в моїй пам’яті Людиною, яка існує або в казках або у міфах. Саме так. У нього я можу визначити такі риси: скромний, чесний, відкритий, людяний, великий організатор, людина слова і справи, відвертий, педагог з великої букви. Про кожну його рису можна говорити багато, але головне те, що всі ці риси були взаємопов’язані, невід’ємні.

На території школи уже був побудований музей трудової та бойової слави села. я майже 5 років була екскурсоводом у цьому музеї. скільки екскурсій було проведено, я не можу сказати. До речі весь матеріал в музей, всі документи були зібрані учнями та вчителями на чолі з Олександром Антоновичем. він так умів переконати, навіть підвести до того, що це необхідно, що не тільки учні, а й жителі села самі принесли із своїх архівів документи,трудові, бойові нагороди своїх родичів, знайомих.

Крім залів бойової і трудової слави у музеї був планетарій і обсерваторія. це на той час було щось таке значне, велике і неймовірно цікаве. Як же можна було роздивитися небо ? Ми вечорами - в прямому розумінні слова - пропадали в обсерваторії. І з нами завжди був Олександр Антонович. Він розповідав про різні планети, про їхнє розміщення відносно Землі. ми розглядали всі сузір’я, які тільки можна було побачити в телескоп. а Олександр Антонович розповідав і розповідав, мені здавалося, що його знанням не було меж.

У середині 70-х років багато педагогічних видань називали Захаренка "великим мрійником". Я зараз розумію, чому мрійником, а тоді, в школі, все, що робилося, нам здавалось (і ми були переконані), що все це необхідно. От, наприклад, теплиця. Зараз нікого не здивуєш тим, що серед зими можна побачити живі квіти. а тоді? З яким ентузіазмом, захопленням ми працювали на будівництві теплиці. садили, пересаджували, висівали, пікірували. А результат - живі чорнобривці на 8 Березня. Та нашому щастю не було меж!

"Мрія" - центр здоров’я, який ми ніжно називали "БАМ"... Зараз я розумію, скільки документації потрібно було зробити, скільки кабінетів та інстанцій обійти, щоб отримати дозвіл на будівництво!!! Це ж потрібно було переконати чиновників з Києва, що десь там у Сахнівці потрібно і те й інше побудувати. А самі сахнівчани всі уже були готові працювати будь-якої миті. І вони працювали, тому що вони вірили Захаренкові. Ми, учні, теж працювали. Старші класи були поділені на групи по 8-10 осіб. працювали по необхідності (бетонували нульовий цикл) після уроків. навіть вели змагання, який клас зробить більше бетономішалок бетону. а працювали ми лише по 2 години (не більше!). і завжди з кожною групою учнів був Олександр Антонович. він разом з нами носив бетон, трамбував його, уже всі йшли додому, а він ще обходив будівництво, складав план роботи на наступний день. А назавтра зустрічав учнів у школі, проводив уроки, знайомив із чимось новим, невідомим, будував плани на майбутнє.

Школа, село, колгосп - це було одне ціле. Допомогти колгоспові збирати буряки - школа в перших рядах, допомогти школі транспортом, цеглою - колгосп перший.

Ще хочу пригадати і написати про Захаренка як людину. він був надзвичайно скромною людиною. Ніколи, ніде не хизувався тим, що він був делегатом ХХІV і ХХV з’їздів КПРС.

А будучи делегатом, обійшовши не один Кремлівський кабінет домігся того, щоб в село було проведено природній газ. адже за селом проходив газопровід союзного значення, а врізки на село не було. І використавши свій статус, Олександр Антонович зробив хорошу справу для села. у селі появився природній газ.

Взагалі, Олександр Антонович був і залишається для всіх сахнівчан взірцем всього доброго, чистого, світлого, життєрадісного. таким він був сам і таким були його помисли і справи.

Рідько Тетяна Володимирівна, учениця О.А.Захаренка, вихователь ДНЗ "Чайка" с.Леськи

Учителю, твій образ не погасне, У серці учнів житиме віки, І твоє слово мудре і прекрасне Не зітруть в нашій пам'яті роки.

Весняні сонячні промінці грайливо витанцьовували на партах, яскравими плямочками вимальовувались на щоках і руках учнів, що схилились над розв'язанням чергової задачі. Задача була складною та й розв'язати її Олександр Антонович попросив не абияк, а найкоротшим способом. Він любив давати «незвичайні» задачі і тепер стояв біля дошки, з цікавістю спостерігаючи за роботою учнів. Блудливе проміння сонця зупинилось на обличчі вчителя, підсвічуючи зсередини його мудрі голубі очі, які з теплотою і хвилюванням дивились на клас. Час спливав, а розв'язку ще ні в кого не було. Та ось рипнула парта в завороженій тиші, і Таня підійшла до столу з зошитом. Олександр Антонович уважно подивився на розв'язок і голосно, на весь клас, сказав: «Я не говорю, що з цієї дівчинки вийде вчений-математик, але з неї буде чудовий вчитель математики».( Пройдуть роки і Таня дійсно стане прекрасним викладачем). Він, як завжди, вкінці уроку, п'ятим пальцем правої руки показав на дошку позад себе і запитав: «Кому що не зрозуміло? Якщо такі є, то я чекаю на вас увечері».

Ми з задоволенням ввечері приходили до школи. Олександр Антонович вів ракето-модельний гурток в приміщенні шкільної обсерваторії, на другому поверсі, тому там щовечора було дуже людно. Навіть о пізній порі гуртківці не хотіли йти додому, вимайстровуючи різні ракети та літачки, спостерігаючи в телескоп за зорями.

Поперед музею був маленький аеродром - Байконур, як його називали учні. От з нього вони і запускали свої моделі, на борту яких інколи були пасажири - безстрашні морські свинки.

В час, коли ми навчались в школі було соромно йти на урок з невиконаними завданнями, тому ми обов'язково приходили на консультацію. Йшли не тільки ті, кому була потрібна допомога, а й ті учні, які хотіли провести вечір в цікавому товаристві. І коли члени гуртка проектували та виготовляли моделі, у вчителя знаходився час поговорити з нами на будь-яку тему. Майже щодня в нього народжувалась якась мрія, виникали ті чи інші плани. І він міг з таким захопленням розповідати про них, що всім зразу хотілося допомагати в здійсненні задумів. (Згодом романтичний характер педагога підкорив не тільки учительський та учнівський колективи, а й усіх жителів Сахнівки, які з ентузіазмом працювали на шкільних будівництвах, створюючи маленьке казкове містечко під назвою - школа).

Особливо нам подобались бесіди під зоряним небом , коли, замкнувши двері обсерваторії Олександр Антонович йшов не додому спати, а сідав на лавку біля школи в оточенні щільного кільця зацікавлених дітей. Ми всі заворожено дивились в небо, розглядаючи міріади розсипаних діамантів, що невпинно миготіли на темно-синьому фоні. А він, показуючи сузір'я, розповідав все нові і нові легенди про їхні назви

Заспокійливо лився його голос в нічній тиші. І ми, притиснувшись плечем до плеча, ще тісніше обступали свого вчителя.

Навчання в школі закінчувалось і треба було вже чітко визначитись з подальшим життям. В голові юрбились безліч думок і жодної конкретної. Олександр Антонович відчув моє вагання у виборі професії і вирішив дати пораду: «Не можна, Олю, блукати по життю, як теля без мотузка, треба завжди впевнено знати куди йдеш, а якщо впевнена - то не звертай з дороги», сказав він. Ми ще довго говорили з цього приводу, але ці його слова я запам'ятала на все життя.

Сисенко О.П., ветеран педагогічної праці





Наслідуючи великого Вчителя…

Девізом колективу Вітівського НВК є слова відомого педагога О.А.Захаренка: «Поспішайте робити добро! Духовне добро. Воно стократ цінніше від матеріального. Повторімося в наших вихованцях прекрасними рисами національної культури, патріотичним духом любові до свого народу, любові до вищої якості людини – творчості».

Виконуючи цей святий духовний заповіт, педагогічний колектив обрав відповідну науково-методичну проблему «Формування загальнолюдських моральних цінностей через систему навчально-виховної роботи», розробивши шляхи її реалізації нетрадиційно – у вигляді дерева життя школи. За багато справ відразу не беремося, надаємо перевагу лиш тим, які залишили гідний слід в історії нашого закладу.

Так, за останні три роки літопис добрих справ занотував:
  • Створення музейної кімнати «Вітове – наша маленька Батьківщина», яка стала святим місцем для учнів, вчителів, батьків, громадськості, зв’язавши міцною надійною сув’яззю покоління.
  • Започаткування класу під відкритим небом – альтанки, яка є улюбленим місцем проведення уроків та дозвілля дітей і педагогів.
  • Облаштування куточка відпочинку для старшокласників «Місце зустрічі дитинства та юності». Тут старшокласники можуть ознайомитися із свіжими випусками шкільної газети «Ровесник» та переглянути новинки «Освітнього горизонту» Вітівського НВК.

Важливе значення у засіванні Вітівської шкільної ниви зернами добра надається створенню атмосфери затишку, родинного тепла для дітей дошкільної групи та молодших школярів. З цією метою облаштовано ігрову кімнату для першачків «Будиночок друзів» та зведено будинок-пісочницю для дошкільнят, «Мухоморову сімейку».

Впроваджуючи ідеї великого педагога О.А.Захаренка, в закладі розроблено програму благоустрою шкільного подвір’я «Невичерпні джерела добра та краси», що дає змогу поетапно прищеплювати вихованцям почуття працелюбності, патріотизму, національної свідомості, морального вибору на користь своєї школи, села, країни. В рамках вищезазначеної програми започатковано традицію висаджувати пам’ятні алеї на території закладу: «Родинна калинова алея», «Алея Надії», «Бузкова алея Миру», «Алея Добра», «Алея Ніжності».

В знак шани та вдячності за щасливе дитинство і прекрасну юність героям-вітівчанам, які віддали своє життя в роки Вітчизняної війни, встановлено пам’ятний знак «Криниця Совісті». В шкільному яблуневому саду Криниця стала місцем зустрічі учнів школи з ветеранами Великої Вітчизняної війни, вдовами, воїнами-афганцями, ліквідаторами аварії на ЧАЕС.

Не залишаються не поміченими визначні події в житті закладу. Так, в травні 2011 року Вітівська школа гучно відзначила славну дату – 50 шкільних літ. В рамках святкових заходів залишили помітний слід в душах дітей, вчителів, односельчан, гостей урочиста хода «Майбутнє села починається зі школи», святкова лінійка «Ми – одна єдина родина, ми – маленька рідна Україна!», відкриття пам’ятного знаку «Рідній школі – 50!», висаджування підкови Щастя, відкриття експозиції в шкільному краєзнавчому музеї «Духовні зв’язки поколінь», святковий концерт «Пам’ять повертає у дитинство».

Не секрет, що дітей навчає та виховує усе те, що їх оточує. Тому педагогічний колектив спільно з батьками та громадськістю прикладають максимум зусиль аби приміщення закладу були змістовно багатими, естетично привабливими, по домашньому затишними та теплими.

Моральне здоров’я учасників навчально-виховного процесу поповнюється за рахунок організації змістовного дозвілля учнів та працівників школи:
  • організовуються екскурсії по місцях Золотої підкови Черкащини;
  • проведено подорожі для учнівської молоді та вчителів до міст Умань, Черкаси, спільна участь колективу у відкритті театрального сезону Черкаського академічно-драматичного театру ім..Т.Г.Шевченка;
  • традиційними є літературно-мистецькі, родинні, народознавчі свята «Андріївські вечорниці», «Масляна», «Щедрий вечір».

У щирому, затишному колі відбуваються дружні привітання колег із професійним святом, ювілеями, іменинами, народженням дитини.

Весело, завзято, з іграми, розвагами, піснями і танцями були проведені культурно-масові свята за участю працівників школи: Новорічні вистави, День села Вітове, День школи, Свято врожаю, День працівників сільського господарства, Вечорниці на хуторі поблизу Диканьки. Дієві спортивна, вокальна, фольклорно-етнографічна, танцювальна студії.

Проведення таких заходів, безперечно, сприяє формуванню почуттів патріотизму та національної свідомості школярів. Майбутнє будується на гідних прикладах минулого та сучасного, що бентежитимуть людські серця вічно.

Ідуть роки, минають часи, змінюються покоління, а ідеї добротворення О.А.Захаренка не старіють, його педагогічна спадщина – це безцінний скарб для сучасних педагогів, адже виросла вона з народної мудрості, батьківської доброти і таланту великого Вчителя.


За матеріалами Головного управління освіти і науки облдержадміністрації