Віхи життя великого педагога олександра антовича захаренка 02. 1937 – народився у м. Кам’янці Черкаської області у сім’ї службовців

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4

Про Олександра Антоновича Захаренка згадує

Анатолій Іванович Кузьмінський – доктор педагогічних наук, професор, дійсний член Міжнародної слов’янської академії освіти імені

Я. А. Коменського, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, ректору Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького

Французи говорять, що генії народжуються в провінції, а помирають в Парижі. Олександр Антонович Захаренко народився в невеликому провінційному містечку, все життя прожив і похований у селі. А своїм талантом, розумом і жертовною відданістю людям піднявся і над провінцією, і над столицею, і над своєю епохою, випередивши її своїми філософськими, педагогічними поглядами і практикою на цілий порядок. Більшу частину свого життя Олександр Антонович пропрацював в умовах дії авторитарної педагогіки. Нині домінантним дискурсом в системі едукації людини є гуманістична, особистісно-орієнтована система навчання й виховання. А на горизонті вже проглядається нова, більш відповідна викликам часу гуманітарно-екзистенціальна парадигма розвитку й становлення людини.

Талант О.А.Захаренка якраз і виразився в тому, що він в часи абсолютного панування тоталітарної педагогічної думки в одній окремо взятій школі настійно впроваджував людинолюбну, дитиноцентристську, гуманістичну систему навчання й виховання молодого покоління і це цілком заслужено ставить його ім’я в почесний ряд педагогів-гуманістів світу, таких як Ян Амос Коменський, І. Г. Песталоцці, К. Д. Ушинський, Януш Корчак, В. О. Сухомлинський.

Про могутній ексклюзивний педагогічний талант Захаренка, унікальність і неординарність його варіантів розв’язання багатьох дидактичних і виховних проблем, невситиму жадобу до творення добра, велику емпатійність і атракційність чимало сказано й написано і всяк, хто цікавиться педагогічною практикою й наукою, добре це знають. Значний теоретико-методологічний і практичний внесок зробив видатний педагог і в дослідження суспільно-педагогічних аспектів гуманністично орієнтованого, духовно-культурного відродження сільської школи.

Але чим більше часу відділяє нас від періоду діяльності
Захаренка О. А. тим зриміше і рельєфніше розкривається його головний талант – талант достойного продовжувача основоположників "філософії серця" Григорія Сковороди, Памфила Юркевича, талант апостола добра і любові до людини.

Так склалося, що практично вся доросла частина мого життя зв’язана з організаційною діяльністю у сфері освіти, і я мав прекрасну можливість часто спілкуватися з Олександром Антоновичем. Вважаю, що мені дуже пощастило, високо ціную і дорожу цим.

При спілкуванні від нього йшли якісь незримі добротворчі флюїди, благоспрямовані лептонні потоки, які збагачували, якось заспокоювали, відволікали від перенапруження, перевантаження рутинними проблемами. Уже перед зустріччю з ним передчувалося наближення приємного, те що російською мовою означає "предвкушение" задоволення. Після зустрічі, бесіди з ним додавалося оптимізму, впевненості, притлумлювалася щоденна тривога і клопоти щодо численних проблем, світ поставав світлішим і менш жорстоким.

О. А. Захаренко був надзвичайно скромною людиною. І за службовими потребами і в громадських справах і просто за обопільним бажанням ми часто зустрічалися з сахнівським директором у його школі, у моєму службовому кабінеті, на різних заходах і я не пригадую жодного випадку, щоб Олександр Антонович щось попросив. Матеріальних та й інших проблем у його школі було не менше, ніж в інших і , другий на його місці замучив би проханнями, користуючись своєю популярністю. Ні! Навіть, коли я запитував, можливо, потрібна якась допомога, адже школу відвідують гості практично з усього світу, він відмовлявся від допомоги, перелічував низку своїх клопотів і тут же розповідав про намічувані шляхи самостійного розв’язання часто не - простих і нелегких проблем.

Відмітними рисами видатного педагога-гуманіста були велика людська надійність. Смикали його з усіх кінців. Адже він і директор школи, і народний депутат СРСР, і депутат обласної Ради, і дійсний член декількох академій, і ще мав десятки різних державних і громадських навантажень, але коли комусь треба було допомогти десь виступити, чи взяти участь у заході будь-якого масштабу – сільського, районного, чи десь у колгоспній бригаді, завжди був безвідмовним. Жодного натяку на зайнятість, на дефіцит часу, тим паче на якусь зверхність чи ексклюзивність. Завжди готовий піти назустріч, допомогти, підтримати, відгукнутися, незважаючи на чини, ранги, престиж тих, хто звертався.

Діти села Яблунівки Корсунь-Шевченківського району навчалися в селі Дацьки і це було серйозною проблемою, особливо для школярів початкових класів. Відстань чимала, діти малі, підвозу не було. Телефонує Олександр Антонович : "Шановний Анатолію Івановичу, я б вас просив приїхати, вникнути в ситуацію і допомогти. Місцеве керівництво не хоче відкрити початкову школу в Яблунівці. Діти ж страждають, батьки переживають…
Я готовий з вами виїхати на місце й розібратися". Дзвінок був уже десь в другій половині дня і я, заїхавши за Олександром Антоновичем у Сахнівку, відправився в Яблунівку. Оглянули приміщення, які можна було пристосувати під початкову школу, поспілкувалися з районним, сільським і колгоспним керівництвом, яке твердо стояло на позиції, що школа не потрібна (кому потрібен додатковий клопіт), а потім удвох, щоб ніхто з місцевих керівників не впливав на об’єктивність розгляду справи, пішли в сім’ї, де були діти молодшого шкільного віку. Вже був вечір, батьки й діти були дома. І що мене вразило й запам'яталося! У кожній хаті, яку ми відвідали, Олександр Антонович після привітання, насамперед підходив до школярика чи школярки, гладив по голівці, діставав з кишені передбачливо припасену цукерку, давав її дитині, а потім делікатно, ненав’язливо розпитував про речі, які нас цікавили. За лічені хвилини встановлювався повний психолого-емоційний контакт з дитиною й батьками і це зразу породжувало довіру, доброзичливу атмосферу для об’єктивного розгляду реальної ситуації. Я подумки дорікав себе, що не додумався взяти цукерок і в доброму сенсі подивувався гомілетичним здібностям талановитого педагога. Початкову школу в Яблунівці все-таки відкрили, а я постійно почав брати з собою в машину цукерки – адже за службовими обов’язками постійно бував у дитячих дошкільних установах, школах, сім’ях. Урок талановитого педагога педагогу-чиновнику.

Пригадується історія з нагородженням. Взагалі, життєві спостереження свідчать про влучність народної мудрості, що після будь-якої події відбувається покарання невинних і нагородження непричетних. Особливо яскраво це підтвердилося практикою винагороджень за "революційні заслуги" в період після майданного перевороту 2004 року. Частенько таке траплялося і за радянських часів. У 1978 році в обласний комітет Компартії України прийшла рознарядка з Москви на нагороди і (це була така щаслива рідкість) одного педагога треба було представити до присвоєння звання Героя Соціалістичної Праці. Це на той час була найвища форма державного відзначення, яка прирівнювалася до звання Героя Радянського Союзу.

Я в той час працював у відділі науки і навчальних закладів обкому партії і був причетний до реалізації цієї справи. Шукати кандидатуру на таке високе звання не було потреби – рівного Олександру Антоновичу педагога-подвижника в області не було однозначно, та, думаю, й в Україні мало кого можна було поставити врівень з ним. З легким серцем і великим задоволенням підготували відповідні документи, послали в Москву. І, буквально за день-два до урочистої процедури нагородження в Кремлі, як сніг на голову поступає розпорядження: кандидатура Захаренка відхилена, оскільки потрібна жінка!? Загальновідомо, що в ті часи суворо регламентувалося все і вся. Так і нагородження – не за результатами праці й справжніми досягненнями, а за рознарядкою: стільки-то партійних, стільки безпартійних, стільки-то колгоспників, а стільки – робітників, ну й,
зрозуміло – "ґендерний" підхід. Одним словом – "шерше ля фам". У темпі лихоманки почали шукати підходящу кандидатуру жінки-вчительки. Знайшли достойного, сумлінного педагога, шановну людину, але ж до рівня Захаренка й сьогодні мало хто дотягує, а в той час це був загальновизнаний лідер педагогічної інноватики всього Радянського Союзу. Звання Героя присвоїли жінці, а Олександру Антоновичу вручили орден Леніна. Після процедури нагородження вчителька-Герой у колі новонагороджених черкащан підійшла до Захаренка і (це їй робить честь) сказала: "Вибачте, Олександре Антоновичу, адже це Ваша заслужена нагорода дісталася мені". На що останній з доброзичливою посмішкою, з непідробленою щирістю замахав руками, говорячи "ну що Ви, що Ви, саме Ви заслужили це високе звання і я Вас сердечно, від усієї душі вітаю". Обняв і поцілував колегу. Навіть тіні якогось невдоволення чи розчарування не було на обличчі і в поведінці. Ось у цьому весь Захаренко – скромний, делікатний, розуміючий, душевний , справжній інтелігент , високодуховна людина.

У ньому однаково щедро й повносило працювали й проявлялися всі грані людської особистості: гострий, жвавий, креативний розум, тендітна, делікатна, відкрита душа; умілі до будь-якої справи руки. І все це гармонійно поєднувалося. Сам виношував ідею, заражав нею інших, вкладав у її реалізацію душу і разом із сподвижниками, власними руками здійснював задумане. Прикладів безліч: парк цілющих трав, астрономічна обсерваторія, літаки, Криниця пам’яті, чарівний фонтан, капсула з посланням до нащадків і багато-багато іншого – неординарного, нестандартного, присвяченого людині.

Про мудрість О. А. Захаренка, його надзвичайно високу духовну культуру і тонку передбачливість свідчить факт відмови від посади Міністра освіти. Не маючи досвіду чиновницької діяльності, Олександр Антонович інтуїтивно відчував, що політична, чиновницька праця, яка завжди зв’язана з інтригами, чварами й іншим політичним брудом, абсолютно не відповідає його чистій, благородній, тонко організованій душі. Другий би на його місці з вискоком побіг до такого принадного олімпу: з директора сільської школи і до керівника величезної освітньої системи держави. А Олександр Антонович, можливо й не читаючи визначення слова "політик" у Тлумачному словнику В. І. Даля [розумний і спритний (не завжди чесний) державний діяч, який уміє схиляти справи на свою користь, доречно сказати й своєчасно промовчати], серцем відчув, що це не для нього і, незважаючи на наполегливі умовляння, категорично відмовився від такої сумнівної кар’єри.

Ще одне перехрестя – перетин на життєвому шляху. Мені знадобилася рекомендація, точно не пам’ятаю з якого приводу, очевидно при присвоєнні якогось звання. І яке ж було моє здивування, коли я прочитав цей документ у виконанні Олександра Антоновича. У мене склалася враження, що він краще знає й розуміє мене, ніж я сам себе. І наскільки точні і влучні слова підібрав талановитий педагог (тепер би підійшов ще й додатковий термін – "андрагог"), що абсолютно правильно й об’єктивно відображали і мою особисту характеристику, і мою діяльність. Глибоко умів проникати в сутність конкретної людини психолог і педагог від Бога Олександр Антонович Захаренко. Я зберігаю цей документ і в час сумнівів і рефлексивних роздумів ще раз перечитую його. Це пом’якшує сприйняття життєвих колізій і ударів.

Багато років точаться наукові суперечки, що ж є визначальним у становленні людини – біологічні задатки чи умови соціалізації. Що визначає характер життєвої дороги людини: випадок, вроджені якості, Бог, Доля? Феномен реалізації таланту Олександра Антоновича Захаренка чітко й виразно підкреслює єдність природніх, успадкованих високих людських якостей з набутою і сформованою власними зусиллями соціокультурною й морально-духовною позицією самої людини. Безумовно, що природа, батьки щедро наділили свого сина гарними людськими рисами, схильністю, здібностями до педагогічної справи. Природовідповідно було зроблено й вибір професії. Вища школа дала фундаментальну теоретичну підготовку. Але вирішальною все ж таки була постійна, напружена, титанічна праця розуму, душі й рук у їх органічній, дихотомічній єдності.

Належне відкриття і творче впровадження неоціненної педагогічної спадщини Олександра Антоновича Захаренка ще попереду. Його унікальні форми, методи, засоби й прийоми едукації людини чекають своїх дослідників. А сьогодні можна впевнено сказати лише одне: життя коротке, а слава вічна. Це про нього.

Впроваджуючи педагогічні ідеї О.А.Захаренка

Вшановуємо народного вчителя, творимо сьогодення, плекаємо майбутнє.

«Доки житиме Сахнівка, доти покоління її жителів будуть пам’ятати про Олександра Антоновича Захаренка»- цими словами розпочинається натхненна розповідь юного екскурсовода меморіального музею народного вчителя. В них вияв гордості за своє село і непідкупної вдячності до людини, яка залишила світлий слід на землі, ціною власного здоров’я і життя намагалася наблизити безхмарне майбутнє.

Світла пам'ять про талановитого вчителя і директора, визнаного вченого і громадського діяча, сахнівського мрійника і добротворця живе в серцях його вихованців, колег, успіхах і творчих звершеннях педагогічних колективів. Великий перелік цих звань , людських і громадянських чеснот – яскраве свідчення його слави і широкого визнання .

Ми горді тим, що мали можливість спілкуватися з Олександром Антоновичем, захоплюватися його непересічною особистістю, долучатися до його нескінченних справ, практичного втілення ідей і задумів.

Ми вчилися в нього працелюбності, самовідданості, наполегливості, творчого вирішення назрілих завдань і проблем. Все це покладає на нас додаткову відповідальність , зобов’язує працювати особливо активно, сумлінно виконувати свій обов’язок перед його пам’яттю.

Відділ освіти, районна організація Профспілки, педагогічні колективи впродовж останнього десятиліття системно втілюють в практику роботи багатогранну науково-педагогічну спадщину сільського вчителя-академіка.

«Вшановуємо, вивчаємо, впроваджуємо»- за таким гаслом намагаємося жити, діяти, творити. Кожного навчального року чітко визначаємо тему проекту з реалізації ідей О. А. Захаренка, першочергові справи, спрямовані на розвиток освіти , досягнення її високої якості і конкурентноспроможності. Це стало важливим фактором розвитку ділової ініціативи і професійної активності вчителів, об’єднаного прагнення колективів вивести свій навчальний заклад в ряд кращих, авторитетних, визнаних, з характерними творчими ознаками і змістовими особливостями.

Маємо підстави стверджувати, що в районі постійно зростає кількість колективів та вчителів, які забезпечують високу результативність роботи на основі використання сучасних технологій, захаренківського досвіду формування особистості.

Величним пам’ятником жертовної самовідданості О. А. Захаренка , його великої любові до дітей і справи є створена ним Сахнівська школа, яку сучасники назвали сахнівським дивом, школою майбутнього , золотою перлиною освіти України. Вона була надихаючим зразком і прикладом , одержала за життя свого директора високий статус авторської.

Всі роки ми були сповнені прагнення зберегти її яскраву зірку, яку запалив талант і духовний подвиг О.А. Захаренка.

Дарунком його ювілею є естетично оновлена, технічно осучаснена, збагачена новими традиціями і вагомими успіхами Сахнівська школа. Як і в минулі роки, сахнівчани майже щодня приймають делегації студентів, молодих і досвідчених вчителів, організаторів освіти, людей різних сфер діяльності, всіх, хто зацікавлений невтомно творити сьогодення, плекати майбутнє нашої країни. Впевнені, що Олександр Антонович порадів би за збудовані газові топкові і сприятливий для здоров’я дітей температурний режим, відроджений музейний комплекс і плавальний басейн, за створені умови для функціонування дошкільної групи, за проведений ремонт навчального приміщення та Криниці совісті, за постійну турботу і практичну підтримку його рідної школи.

Керуючись його практикою- зробивши одну справу, невідкладно братися за вирішення іншої, визначаємо перспективи розвитку школи на наступний період. Маємо далекосяжні плани, велику низку задумів, амбітну мету – зробити знамениту школу краси і радості вершиною трикутника : школа Сухомлинського на Кіровоградщині, ліцей Макаренка на Полтавщині, школа Захаренка на Черкащині.

Для цього необхідно вирішити питання щодо збільшення обсягів фінансування, запровадження декількох раціональних профілів навчання, суттєвого поповнення технічними засобами, поліпшення якісного складу педагогічного колективу подвижниками, ентузіастами, непересічними особистостями з числа молодих спеціалістів.

Віримо, що незабаром буде проведено реконструкцію учнівського гуртожитку для облаштування квартир молодим вчителям, а на базі капітально відремонтованої сільської дитячої установи влаштовано заміський табір оздоровлення школярів з навчальних закладів району.

Плекаємо надію, що вистачить наполегливості у спорудженні на шкільній садибі пам’ятника видатному вчителю , що найближчим часом знову даруватиме радість дітям фонтан «Колосок», а в реконструйованій оранжереї буятиме зимовий сад , будуть вирощуватися квіти, як красива візитка Авторської школи.

Особливо значимим для нас є практичне втілення його заповіту дарувати дітям радість. Виявляти справжню турботу про їх життя і здоров’я, про перетворення школи на теплий, затишний родинний будинок, де кожна дитина – скарб, про створення умов для розвитку природних задатків учнів, їх самореалізації і самовдосконалення, про сформованість поважного ставлення до загальнолюдських цінностей, готовності творити добро. В районі набув широкого розмаху рух за створення шкіл краси, радості і творчості, де б кожна дитина відчувала себе затишно і комфортно, як в «батьківській хаті».

Із задоволенням відзначаємо, що в нас немає школи , в якій не відбулися зміни, подекуди кардинальні. Їх підйомою є мобілізуючий приклад життя і невтомної діяльності Олександра Антоновича Захаренка, визнаної в державі Сахнівської школи.

Лідерами у створенні шкіл на зразок Сахнівської є Зарічанський ,Гарбузинський, Моринський, Деренківецький, Комарівський, Черепинський, Селищанський, Сидорівський навчально-виховні комплекси, Стеблівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, міські школи № 1,№ 5, гімназія та ліцей. Тут панує невгамовна творчість, витончена гармонія краси і високої духовності, що зводять воєдино великі прагнення і благородство вчинків, захоплення мріями і задоволення від зробленого. В ряду активних послідовників педагогіки гуманізму і добротворення О. А. Захаренка - керівники цих навчальних закладів: Нездолій В.М., Кияниця О.І., Лобуренко Л. В., .Яценко О.В., Шевченко Н.І., Петренко Ю.В., Портянко Т.К., Лагода Г.Г., Миронюк Г.М., Морозюк Л.М., Степанова Т.М., .Луц І. А., Вірченко О.Ю.

Розумом і серцем сприймаючи педагогіку дитиноцентризму народного вчителя професійно зросли і здобули заслужений авторитет десятки вчителів району, які своїми іменами прикрашають зоряний небосхил освіти Корсунщини. Сьогодні ми заслужено пошановуємо Заслуженого вчителя України, вчителя української мови і літератури Деренківецького НВК Вовчанівську Г.О., вчителя фізики ЗОШ № 1 Антонова Д.В., вчителя математики ліцею Шершневу О.О., вчителя початкових класів ЗОШ № 5 Полтавську Л.В., вчителя трудового навчання Сухинівського НВК Дробота А.М., вчителя української мови і літератури Стеблівської ЗОШ Вихор О.Ю.

«Поспішайте творити добро людям, дарувати радість дітям» - таким було життєве та професійне кредо О.А.Захаренка, що стало основою морально-духовного виховання учнів, багатогранного, насиченого життя навчальних закладів. Використовуючи його досвід, ціленаправлено формуємо в дітей почуття милосердя, людяності і гуманізму, готовності надати підтримку тим, хто її потребує, шанобливого ставлення до пам’яті пращурів, своєї родини, рідного краю, Батьківщини.

В кожному закладі діють волонтерські загони та загони юних добротворців, всі вони мають чітку програму реалізації добротворчих справ.

В 2006 році відбувся перший зліт добротворців.

У широку демонстрацію навчальних і трудових досягнень, велике свято дитинства, осяяне любов’ю і патріотизмом, виливається районний зліт добротворців, який традиційно уже сім років поспіль проводиться у Сахнівці.

Такі свята стали гарною традицією, яка не лише констатує здобутки, а й визначає напрямки дальшої роботи з утвердження найактуальнішої якості людини – гуманістичного ставлення до свого оточення.

Ми пишаємося своїм видатним земляком, з його думками і ідеями звіряємо власне життя.

На вшанування світлої пам’яті прометея вчительського роду його ім’ям названо одну з центральних вулиць нашого красеня Корсуня, де розташована найбільша міська школа № 1 та районний центр дитячої і юнацької творчості. З часу відкриття меморіального музею його експозицію оглянули більше 10 тис. відвідувачів. Престижною для вчительства Корсунщини є присвоєння премії імені О.А. Захаренка. В лютневі дні в рамках декади його пам’яті проводяться педагогічні читання, «круглі столи», майстер-класи, учнівські лінійки.

Він був людиною скромною і одночас величною, невтомним трудівником і будівничим, готовим до самопожертви заради людського щастя.

Все це робить його ім’я безсмертним.

Слово про Вчителя.

Ім'я Олександра Антоновича Захаренка було мені вже відоме давно. Про нього писалося у педагогічній періодиці, розповідали по радіо, показали документальний фільм по телебаченню. У моїй уяві він постав як небожитель педагогічного Олімпу поряд з такими іменами як В.О.Сухомлинський, І.Г.Ткаченко.

Познайомилися ми в 1989 році, коли за М.С.Горбачова керівників ВНЗ стали обирати. Виникла така необхідність і в Умані - обрати ректора місцевого педагогічного інституту. Серед претендентів (їх було чотири) був і О.А.Захаренко, Народний учитель СРСР, академік АПН Радянського Союзу (м.Москва). П'ятим претендентом був я, до речі, не з власної ініціативи, а з подання Міністерства освіти України. Причетними до цього були такі працівники міністерства як Л.П.Вовк, В.К.Майборода, заступник Міністра освіти В.І.Луговий та Міністр освіти М.В.Фоменко. Коли я став ректором, ми при зустрічі з О.А.Захаренком торкнулися питання ректорства в Умані. Олександр Антонович висловився так: „Я не був впевнений в тому, що посада ректора - моя посада. В школі я і учитель, і вихователь, і директор. А в інституті? Та й не кандидат я ніяких наук." Так він висловився. Взагалі він дуже тонкою, делікатною, шляхетною людиною, що підтвердилося і в цій ситуації. Керувати людьми з ученими званнями, науковими ступенями він не наважився, хоча у свідомості педагогічної і наукової еліти був давно визнаним ученим, дослідником, визнаним на всю нашу тоді безкраю Батьківщину дійсним членом Академії педагогічних наук СРСР. Факт обрання мене ректором Олександр Антонович сприйняв схвально, зразу висловив готовність допомогти, і все життя, скільки було нам відпущено Всевишнім трудитись разом на Черкащині, він мене підтримував. Пам'ятаю якось промайнула в мене думка: а чому Олександр Антонович не міг би працювати в інституті? Яка б то була могутня сила - факт-фактор - в нас працює сам Олександр Антонович Захаренко! Тут же негайно, не відкладаючи цю справу „ на потім", я по телефону домовився про зустріч і поїхав у Сахнівку. По дорозі мене турбувала лише одна думка: Боже, допоможи, щоб працівникам Черкаського педагогічного інституту не прийшла ця ідея раніше, щоб вони мене не випередили. Не випередили... Не довго вагаючись, Олександр Антонович згодився увійти до складу кафедри педагогіки. Він у нас керував і написанням дипломних робіт, і педагогічною практикою, часто виступав і з лекціями перед студентами про організацію педагогічного процесу в сільській школі, коментував сказане прикладами з життя Сахнівської школи. То були справжні симпозіуми на тему „Новаторська педагогіка - в дії".

Якось при зустрічі Олександр Антонович мені сказав: „Я про Вас знаю давно від учительки початкових класів Світлани Василівни, яка була студенткою в Кам'янець-Подільському педагогічному інституті, а Ви були деканом педагогічного факультету. Найбільше Вона згадувала Вас як викладача педагогічної майстерності." І справді мені пригадалася ця скромна, вихована студентка, яка цікавилася завжди глибинами учительського ремесла. Радісно, що вона витримала серйозний життєвий екзамен і утвердилася професійно у авторській школі О.А.Захаренка.

Складно згадати всі наші зустрічі з Олександром Антоновичем. їх було дуже багато і в школі, і в нього вдома, і в Умані. Якось він відвідав мене в лікарні, де я лежав під наглядом завідувача кардіологічним відділенням, його рідного брата Василя Антоновича Захаренка. І ця зустріч, і всі решта були роздумами про нашу школу, інститут, проблеми нового часу. Іноді ми розходились в поглядах, але переважно були однодумцями.

Привозив я у Сахнівку і своїх аспірантів, викладачів. То були цікаві і корисні зустрічі: молодь вчилась у корифея, а мудрий сільський мислитель черпав у молодих наснагу до подальших звершень. Сахнівська школа - авторська, оскільки творилася не на основі директив, постанов чи рішень згори, а на засадах ідей її автора, Олександра Антоновича Захаренка. Це школа майбутнього, в якій кожна хвилина змістовна, наповнена напруженою інтелектуальною працею, а кожен сантиметр її території - виховний простір. Домінантною, об'єднувальною ланкою тут була праця творчого та виховного спрямування. У досвіді О.А.Захаренка праця була продуктивною, навіть подвійно продуктивною, бо, по-перше, організована таким чином, що в ній брали посильну участь всі школярі, їх батьки, випускники школи; по-друге, вона увійшла в історію педагогіки під назвою „толока".

Предметом особливої гордості О.А.Захаренка було створення спільними зусиллями дітей, їх учителів та батьків матеріальної бази школи. Зокрема, збудовано корпус початкової школи з ігровими і танцювальними залами, музичним салоном, профілакторієм, зимовим та літнім басейнами, спортивним залом, кімнатою для гурткової роботи. Тут є також планетарій, обсерваторія, стадіон, дендропарк, навчально-господарське поле, музей Миру та історико-краєзнавчий „Моя маленька Батьківщина", невеличкий машинно- тракторний парк, мінізавод з випуску плат, відеосалон у літаку ЯК-40, Криниця Совісті, Поляна Пам'яті.

Школа О.Захаренка - це школа самореалізації особистості. Великий учитель у своїй концепції виховання керувався гуманістичною вірою в кожну дитину, її обдарування. Завдання школи, учителя спільно з батьками було впевнити дітей у своїх силах, дати можливість розвиватись і на уроках, і в позаурочний час. „ Підхід до навчання і виховання в Сахнівській школі демократичний. Діти навчаються на бажаному чи посильному рівні. Велика кількість консультацій і додаткових занять дозволяє дати простір для розвитку обдарованих дітей в умовах села, а гурткова робота - виявити і розвинути природні і суспільні можливості дитини".(Поспішайте творити добро. Черкаси, 1997.-С.17).

Про добру традицію Сахнівської школи проводити щоденні шкільні лінійки, на яких проголошувалися знамениті п'ятихвилинні „проповіді" - етичні бесіди, які будувалися на основі шкільного життя, проблем навчання, виховання, участі у шкільних заходах батьків, всіх мешканців села, які з інтересом слухали ці передачі. А ще на цих радіолінійках діти чекали з особливим захопленням інтелектуальних розминок, що налаштовували всіх дітей на здобутім знань на уроках. За правильну відповідь чи цікаве та оригінальне запитання учень чи учениця отримували приз. Закінчувалася лінійка вітанням мешканців села, учнів, учителів з днем народження чи сімейним святом, підняттям під звуки Гімну України державного прапора. Розповідав мені про ці лінійки Олександр Антонович з великим захопленням ще й тому, що на прикладі доводив мені їх особливу виховну цінність в наповненості щоденно новим змістом, свіжою інформацією про новини села, а особливо - цікавою розумовою розминкою, питаннями, відповіді на які доводилося у вільний час шукати в бібліотеці не тільки дітям, але й допитливим дорослим.

Пригадую такий випадок. Виходимо ми зі школи на подвір'я і на сходах нам назустріч біжить шестикласниця (прізвище чи ім'я її я, на жаль, не запам'ятав). Олександр Антонович її зупиняє, знайомить нас і пропонує дівчинці задати мені запитання, ніби ми перебуваємо на лінійці. Вона буквально на мить задумалася і запитала, чи знаю я, в якій країні живе найбільша в світі жаба? Я, ясна річ, цього не знав. Але оцініть цю, на перший погляд, просту і в той же час оригінальну знахідку, як ці запитання - відповіді на лінійці! А якою світлою була радість перемоги учня та його батьків, який давав миттєво відповідь на запитання, чи відчуття пошуку і перемоги, коли всією школою шукали правильну відповідь, врешті, знаходили, а потім озвучували її на лінійці!

Олександр Антонович мав свій особливий погляд на шкільні традиції і вважав, що у їх змісті слід шанувати лише ті, що дають пошук нового. Діти чутливі до новизни, яка не лише знімає втому, розвіює нудьгу, а й стимулює до нових пошуків. Кожна традиція, на думку О.Захаренка, має мати в собі новизну, неповторність: "Добра традиція - лише вчасно обідати. Кожен день, кожен рік мають бути несхожими на попередній".( Поспішаймо творити добро.-Черкаси, 1992.-С.19)

Вже декілька літ як Олександр Антонович пішов від нас. Лише зараз ми починаємо розуміти повною мірою велич таланту цього видатного Учителя, педагога, мислителя, продовжувача ідей В.О.Сухомлинського.

За спогадами Кузь В.Г.

Blog

Віхи життя великого педагога олександра антовича захаренка 02. 1937 – народився у м. Кам’янці Черкаської області у сім’ї службовців