Методичні рекомендації до проведення відкритих занять ірпінь 2011

Вид материала

Методичні рекомендації

Содержание Проведення відкритих занять 2. Організаційні засади підготовки і проведення відкритих занять 3. Вимоги до організації проведення відкритої лекції Радиційні нетрадиційні Ознайомча лекція. Настановча лекція Методологічна лекція Загальнопредметна лекція Лекція теоретичного конструювання Лекція культурно-історичних аналогів Узагальнююча лекція Багатоцільова лекція Лекція із застосуванням техніки зворотного зв’язку (інтерактивна лекція) Бінарна лекція Лекційні спецкурси 4. Вимоги до організації проведення семінарських занять 5. Вимоги до організації проведення практичних занять 6. Методика аналізу навчальних занять Зміст заняття Результати заняття ... Полное содержание

Подобный материал:

• Методичні рекомендації щодо підготовки, проведення, аналізу та оцінки відкритих занять, 438.05kb.
• Методичні рекомендації для проведення практичних занять з курсу «Агробіоценологія», 594.19kb.
• Т. Г. Шевченка (методичні рекомендації) м. Вознесенськ, 2011 р. Шановні колеги! Пропонуємо, 68.78kb.
• В. Г. Короленка Історичний факультет Кафедра географії та краєзнавства Плани лабораторних, 390.5kb.
• Методичні рекомендації до проведення Першого уроку «Україна наш спільний дім», 39.83kb.
• Методичні рекомендації та плани семінарських занять для студентів денної та заочної, 963.48kb.
• Про методичні рекомендації щодо проведення ІІ етапу Всеукраїнської учнівської, 17.03kb.
• Методичні рекомендації до проведення семінарських занять викладач А. В. Солнцева україна., 243.47kb.
• Навчальна програма плани І методичні рекомендації до семінарських занять методичні, 1297.92kb.
• Методичні рекомендації новації у порядку проведення органами юстиції перевірок стану, 216.08kb.

Державна податкова служба України

Національний університет державної податкової служби України

ЗАТВЕРДЖУЮ

Проректор з навчальної та методичної роботи

__________ М.М. Касьяненко

«27» грудня 2011 року


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДО ПРОВЕДЕННЯ ВІДКРИТИХ ЗАНЯТЬ


Ірпінь 2011


Методичні рекомендації до проведення відкритих занять підготовлені з метою ознайомлення науково-педагогічних працівників університету з алгоритмом поетапної підготовки до відкритих занять (лекцій, семінарських та практичних занять), вимогами до структури та характеристики основних етапів їх проведення.


Автори: Бойко-Слобожан О. О., завідувач

навчально-методичного відділу,


Козятинська Є. В., методист вищої категорії навчально-методичного відділу.


Рецензент: Кузьмінська Л.Д., к.пед.н., доцент кафедри

психології та соціології.

Проведення відкритих занять

1. Загальні положення

Постійне удосконалення методики викладання навчальних дисциплін, передбачених навчальними планами університету, відповідно до Законів України "Про освіту", "Про вищу освіту", “Положення про організацію навчального процесу у вищих закладах освіти”, затвердженого Міністерством освіти України у 1993 р., повинно супроводжуватися педагогічним контролем і, насамперед, проведенням відкритих занять. Вони є невід’ємним елементом методичної діяльності науково-педагогічного працівника, а також компонентом атестації, що проводиться з метою активізації творчої професійної діяльності, стимулювання безперервної фахової та загальної освіти, якісної роботи, підвищення відповідальності за результати навчання і виховання, забезпечення соціального захисту компетентної педагогічної праці. Відкрите заняття проводиться відповідно до плану роботи кафедри та за графіком, складеним навчально-методичним відділом, який затверджується проректором з навчальної та методичної роботи.

Відкрите заняття – це одна з форм педагогічного контролю, метою якого є: виявлення рівня професійної компетенції та педагогічної майстерності науково-педагогічного працівника з метою подальшого удосконалення його педагогічної майстерності; обмін досвідом роботи; демонстрація методики проведення навчальних занять; використання сучасних технологій та активних методів навчання; способів досягнення навчальних та  виховних   цілей заняття, а також реалізації  структурних елементів певного типу заняття згідно з планом його проведення;  контроль за якістю їх проведення та надання методичної допомоги  молодим викладачам.

Підготовка та проведення  відкритого заняття  є одним із видів методичної роботи; обов’язковим при цьому  є наявність плану проведення (форма додається), який готується у кількох екземплярах. Один з них додається до протоколу про обговорення відкритого заняття, інші – роздаються присутнім на занятті науково-педагогічним працівникам.  Відповідальність за своєчасне виконання графіка проведення відкритих занять та інформацію про них несуть завідувачі кафедр та  голови методичних комісій факультетів. Дані про час та місце проведення відкритого заняття розміщуються  за тиждень на стендах деканатів, кафедр та навчально-методичного відділу. Відвідують відкриту лекцію: представники ректорату, навчально-методичного відділу, навчального відділу, деканату, завідувач кафедри, науково-педагогічний персонал кафедри, інші особи, запрошені на таке заняття.

Відкрите заняття, на якому не були присутні представники деканату, навчально-методичного відділу, навчального відділу, завідувач кафедри та не менше 3-х викладачів кафедри, вважається таким, що не відбулося.   У такому разі завідувач кафедри подає на ім’я проректора з навчальної та методичної роботи службову записку з поясненням причин, через які заняття не відбулося.  

Обговорення результатів, підведення підсумків  та внесення пропозицій щодо вдосконалення професійного, наукового, методичного та організаційного рівнів проведення відкритого заняття відбувається на засіданні кафедри не пізніше наступного робочого дня. На засіданні кафедри, як правило, присутні всі ті, хто відвідував відкрите заняття. Результати обговорення заносяться до протоколу і зберігаються у навчально-методичному відділі та на кафедрі разом з планом проведення відкритого заняття. Науково-педагогічні працівники, які не провели відкрите заняття з поважної причини, змінюють термін його  проведення, погоджуючи з навчально-методичним відділом університету.


2. Організаційні засади підготовки і проведення відкритих занять


Відкрите заняття виконує ряд функцій, а саме:

- інформаційну - з одного боку, виявляється рівень професійної компетенції та педагогічної майстерності науково-педагогічного працівника, з іншого - рівень підготовленості студентів і курсантів групи;

- діагностуючу - виявляються провідні методи і прийоми, що застосовуються викладачем, їх відповідність цілям заняття, врахування специфіки аудиторії; встановлюються причини прогалин у знаннях студентів і курсантів.

- мотивуючу - стимулюється подальше удосконалення професіоналізму науково-педагогічного працівника і навчальної діяльності студентів і курсантів;

- прогнозуючу – відбувається обмін досвідом, визначаються шляхи підвищення педагогічної майстерності.

Підготовка до проведення відкритого заняття розпочинається зі складання плану-конспекту. Він повністю залежить від обраного виду заняття. Єдиним спільним компонентом для всіх видів занять є визначення цілей: навчальних, розвиваючих і виховних.

План-конспект класичної лекції, окрім плану, у тексті повинен містити певні теоретичні положення, наведення прикладів, проміжні і остаточні висновки, настанови щодо самостійної роботи під час підготовки до семінарів і практичних занять.

План-конспект традиційного семінару відображає вступне слово викладача, питання відповідно до плану, стислі відповіді на кожне з питань, варіанти додаткових уточнюючих, проблемних запитань, підсумки заняття.

План-конспект практичного заняття містить вступне слово викладача, стислий етап актуалізації теоретичних відомостей з теми, фабули завдань і варіанти їх вирішення, можливі додаткові або проблемні питання, на яких слід буде зосередитися більш детально.

При складанні плану-конспекту, окрім змістовної сторони, слід відтворити основні прийоми і методи, що будуть використовуватися при проведенні заняття.

Бажано також на полях зазначити приблизний хронометраж, тобто розрахувати, скільки часу може відводитися на кожний елемент заняття.

Хоча методика укладання плану-конспекту звичайного і відкритого заняття приблизно однакова, все ж таки в останньому випадку слід більш ретельно проаналізувати і спрогнозувати, які з методів будуть найбільш прийнятними на відкритому занятті, враховуючи психологічне навантаження на студентів у зв’язку з присутністю на відкритому занятті інших осіб.

Окремим питанням стоїть використання мультимедійної підтримки, наочності та технічних засобів навчання. В ідеалі будь-яке заняття повинно супроводжуватися демонстрацією тих чи інших відомостей у вигляді таблиць, алгоритмів, схем, фотодокументів, фрагментів відеофільмів, оскільки зорове сприйняття є найбільш ефективним при закріплення інформації у свідомості особистості. Разом з тим, коли це робиться лише тільки на відкритому занятті, стає очевидним, що викладач не має навичок роботи з цими засобами.

3. Вимоги до організації проведення відкритої лекції

Відкриту лекцію проводять:

- Загальноуніверситетську -  досвідчені лектори – професори, доценти,  які володіють високою професійною майстерністю і мають досвід проведення лекцій на високому науково-педагогічному, методичному й організаційному рівнях з метою узагальнення передового досвіду;

- Кафедральну - викладачі, які рекомендуються кафедрами для проведення лекційних занять у наступному навчальному році (семестрі) та запланували відкриті заняття згідно з планом роботи кафедри.

Враховуючи співіснування випробуваних і новітніх форм організації навчального процесу, види лекцій можна умовно поділити на дві групи: традиційні й нетрадиційні.

ЛЕКЦІЇ




Т РАДИЦІЙНІ НЕТРАДИЦІЙНІ

Вступна	Міні-лекція
Інформаційна (тематична)	Багатоцільова лекція
Заключна (підсумкова)	Проблемна лекція
Оглядова	Лекція-брейнстормінг
	Лекція із заздалегідь запланованими помилками
	Лекція-конференція
	Лекція прес-конференція
	Лекція брифінг
	Лекція "круглий стіл"
	Лекція-бесіда
	Лекція-диспут
	Кіно (відео) лекція
	Лекція-візуалізація
	Лекція-екскурсія
	Лекція із застосуванням зворотного зв’язку (інтерактивна лекція)
	Бінарна лекція

Серед традиційних лекцій за стадіями навчання прийнято виділяти такі:

Вступна лекція, як правило, розпочинає вивчення навчальної дисципліни. Вона є дуже важливою з точки зору реалізації організаторських функцій, тому що саме в ній окреслюються обсяг матеріалу, кількість годин, вимоги до опанування матеріалу, особливості проведення семінарських і практичних занять, організації самостійної роботи, зазначається форма контролю. Крім того, встановлюються міжпредметні зв’язки.

Під час цієї лекції викладачеві необхідно виробити первинну мотивацію, при якій кожен студент (курсант) може дати собі відповіді на питання: "Чому мені важливо знати цю навчальну дисципліну? Яким чином вона мені знадобиться і тепер, і у майбутньому".

Особливо важливим є ознайомлення тих, хто розпочинає вивчення предмету, з понятійно-категорійним апаратом даної науки, базовими термінами, висуваються й обґрунтовуються основні методологічні позиції. Саме на вступній лекції визначається предмет і основні методи науки, яка вивчається, зв'язок теоретичного матеріалу з суспільною практикою, особистим досвідом студентів (курсантів) і їх майбутньою спеціальністю. Для вступної лекції відбирають навчальний матеріал, який передбачає первинне ознайомлення з темами розділу, що будуть вивчатись на наступних за­няттях. Головне її завдання при цьому визначається необхідністю збудження ін­тересу до навчального матеріалу теми, розкриття існуючих взаємозв'язків між іншими темами та пояснення існуючої системності у знаннях.

Інформаційна лекція є найбільш поширеним видом лекцій серед традиційних. В деяких посібниках можна зустріти її синонімічну назву - "тематична лекція". Така номінація навряд чи може вважатися вдалою, оскільки практично будь-яка лекція має свою тему. Що ж до запропонованої назви ("інформаційна лекція" або як її іноді називають "лекція-інформація"), то і вона у декого, можливо, викличе заперечення, хоча не слід плутати інформацію з інформативністю. Головне, що ця назва відображає головне завдання такої лекції - викласти й роз’яснити студентам (курсантам) певну інформацію у відповідності до програми, спрямувати на деякі проблемні питання, що існують з цього приводу у сучасній науці.

Заключна (підсумкова) лекція проводиться на фінальному етапі викладання навчальної дисципліни. Вона має на меті узагальнити на новому рівні відомості, певною мірою систематизувати знання, продемонструвати здобутки студентів (курсантів), динаміку їх успіхів по оволодінню дисципліною. Така лекція є прекрасною нагодою для демонстрації міжпредметних і міждисциплінарних зв’язків, перспектив подальшого навчання.

Оглядові лекції посідають окреме місце серед традиційних лекцій. Як правило, цей вид занять передбачається по тих навчальних дисциплінах, які виносяться на державну атестацію. Нерідко вивчення дисципліни і повернення до неї на оглядових лекціях дистанційовані у часі, тому основною метою такої лекції стає актуалізація опірних знань. З іншого боку, під час неї відбувається систематизація наукових знань на більш високому рівні з опорою на науково-понятійному і концептуальному базисі всього курсу чи його модулів.

Різновидами оглядової лекції є:

оглядово-повторювальна лекція, яка стисло відображає усі теоретичні положення, що складають науково-понятійну систему даного курсу;

консультативна лекція, яка доповнює і уточнює матеріал оглядової, висвітлюючи розділи курсу, що викликають серйозні труднощі при самостійному вивченні. Іноді така лекція будується таким чином, що 50% часу виділяється для відповідей на конкретні питання, що виникли у студентів (курсантів).

Таким чином, традиційні лекції з їх видами і різновидами найбільш наочно можна представити у схемі 1:


Традиційні лекції




ознайомча методологічна оглядово-

настановча загальнопредметна повторювальна

інструктивна лекція теоретичного консультативна

конструювання

лекція-конкретизація

лекція культурно-

історичних аналогів

лекція-інтеграція

узагальнююча лекція


В залежності від загальної кількості годин, що виділені на лекції, особливостей організації навчального процесу вступна лекція може розподілятися на такі різновиди:

Ознайомча лекція. Увага концентрується на питаннях, пов’язаних з метою та завданнями курсу, взаємозв’язках науки і навчальної дисципліни. Відбувається постановка наукової проблеми, прогноз розвитку науки, її зв’язок з практикою. Викладач розповідає про видатних діячів, які зробили суттєвий внесок у розвиток даної науки. Якщо є така можливість, розповідає про наукові здобутки членів кафедри, про напрямки наукової діяльності кафедри на теперішньому етапі та перспективи подальшого розвитку, за наявності - про наукові школи, що функціонують при кафедрі. Такого роду діяльність є дуже важливою, тому що, з одного боку, виховує гордість за свій навчальний заклад, з іншого боку - дозволяє студентам (курсантам) зорієнтуватися у власному виборі науково-дослідної роботи.

Настановча лекція найчастіше проводиться у студентів і курсантів першого курсу, які проходять процес адаптації до умов навчання у даному закладі, або у студентів-заочників, яких треба спрямувати на раціональну організацію самостійної роботи. Основне її призначення визначається необхідністю окреслити коло питань, проб­лем, які необхідно опрацювати, висвітлити на наступних заняттях. Тут може по­яснюватись та обґрунтовуватись загальний план, структура проведення певної навчальної роботи, встановлюватись система окремих завдань (теоретичних, пра­ктичних), що необхідно виконати, демонструються відповідні висновки.

Інструктивна лекція доцільна для слухачів-початківців, які ще не обізнані в питаннях організації пізнавальної діяльності під час аудиторних занять і самопідготовки, не мають навичок конспектування, роботи в бібліотеці тощо. Вона також готує студентів і курсантів до творчого розв'язання навчально-пізнавальних задач. Особливого значення цей різновид вступної лекції набуває тоді, коли по даній навчальній дисципліні передбачається написання курсової роботи. На такій лекції доводяться вимоги кафедри до курсової роботи, поради щодо вибору теми, етапів збору матеріалів, написання, підготовки до захисту роботи. Може даватися стислий аналіз наукової й навчально-методичної літератури, яка рекомендується для опрацювання. Уточнюються терміни і форми звітності. Все це передує подальшій індивідуальній роботі.

Методологічна лекція розкриває загальні та специфічні особливості даної науки, її структуру, окремі методи наукового пізнання. Після вивчення філософії студентам і курсантам можна продемонструвати еволюцію науки, дію законів діалектики на прикладах даної галузі знань.

Загальнопредметна лекція є логічним продовженням методологічної лекції, оскільки конкретизує зв’язок фундаментальних об’єктів з конкретною навчальною дисципліною, демонструє системні відносини, поступово формує цілісне уявлення про предмет.

Лекція теоретичного конструювання доцільна у роботі з бакалаврами, спеціалістами і магістрами, які вже мають навички систематизації й узагальнення теоретичного матеріалу. За теоретичну основу лекції беруться наукові концепції, розглядаються юридичні казуси чи прогалини у законодавстві, що потребують вирішення з урахуванням теоретичних засад. Ці лекції дозволяють підготувати студентів до переходу на проблемне навчання.

Лекція-конкретизація має на меті деталізацію і поелементне вивчення та засвоєння поняття чи теорії. Для неї характерний достатньо великий обсяг матеріалу, тому не завжди вдається завершити розгляд усіх питань за одне заняття. Як правило, навчальний матеріал такої лекції подається інформаційним блоком, до якого входить одне або кілька взаємопов'язаних понять.

Іноді така лекція може проводитися з розбором конкретних ситуацій, які потім узагальнюються. До речі, такий спосіб проведення лекцій є основним у навчанні правознавців у країнах англосаксонської правової сім’ї, де прийнято прецедентне право.

Лекція культурно-історичних аналогів найбільш часто застосовується і рекомендується для таких навчальних дисциплін, як "Історія України", "Історія держави і права України", "Історія держави і права зарубіжних країн", "Основи римського права", "Державне право зарубіжних країн", при вивченні юридичної компаративістики. Такий вид лекцій не тільки дозволяє формувати широкий світогляд за рахунок порівнянь, але і навчає систематизації, відбору матеріалу для застосування в умовах розбудови в Україні правової держави.

Лекція-інтеграція характеризується тим, що на ній відбувається подальший розвиток перетворення одержаних знань, установлення зв'язків і відношень між їх елементами. Мета та­ких лекцій полягає у формуванні у студентів (курсантів) системи знань на основі усвідом­лення загальних закономірностей, загальних принципів, поступового переходу від окремих до більш широких узагальнень. Основна функція цієї лекції - диференціююча, яка допомагає із значного обсягу одержаних знань виділяти ті, на які падає основне змістове і логічне навантаження, які є базою для встановлення зв'язків між основними поняттями теми, курсу, предмета.

Узагальнююча лекція проводиться в кінці розділу або теми, що вивчається, для закріплення отриманих студентами (курсантами) знань. При цьому лектор виділяє вузлові питання, широко використовує узагальнюючі таблиці, схеми, алгоритми, що дозволять ввести засвоєні знання, вміння і навички в нові зв’язки і залежності для подальшого їх застосування в нестандартних і пошуково-творчих ситуаціях.

Що стосується нетрадиційних видів лекцій, то можна говорити про наближення їх до інноваційних освітніх технологій, про пошуки нових методів викладання навчального матеріалу. Вони не вступають у протиріччя з наведеною класифікацією, а можуть розглядатися як її органічне доповнення, оскільки відрізняються, в першу чергу, формою подачі інформації. До категорії нетрадиційних належать такі:

Міні-лекція може проводитись викладачем на початку будь-якого виду аудиторних занять протягом десяти хвилин для розгляду одного з питань теми, що вивчається.

Багатоцільова лекція базується на комплексній взаємодії окремих елементів: подача матеріалу, його закріплення, застосування, повторення і контроль.

Проблемна лекція – це апробація багатоваріантних підходів до вирішення поставленої проблеми. На перших етапах у групах з високим рівнем пізнавальної діяльності викладач сам ставить проблему і демонструє можливі шляхи її вирішення. У подальшому можна переходити до частково-пошукових методів, а саме: лектор створює проблемну ситуацію і спонукає студентів (курсантів) до пошуку рішення.

Саме так організовується такий вид проблемної лекції, як

лекція-брейнстормінг ("мозкова атака"). Оскільки лекції, як правило, читаються для потоку, створюються команди, які за певний час повинні дати свій варіант вирішення проблеми. Викладач слідкує не тільки за правильністю відповіді, але й за аргументацією, а в разі необхідності - сам дає розгорнутий коментар, який записується студентами.

Піком проблемного навчання стає використання евристичних методів, тобто викладач підбирає й компонує навчальний матеріал таким чином, щоб студенти (курсанти) самостійно виділили з нього проблему і на семінарському занятті продемонстрували власні варіанти її вирішення.

Лекція із заздалегідь запланованими помилками. На підготовчому етапі у текст лекції закладається певна кількість помилок змістового, фактологічного, методичного характеру. На початку лекції викладач попереджає аудиторію, що в даному тексті є помилки. Під час лекції або при підготовці до семінару студенти (курсанти) знаходять ці помилки, кваліфікують їх, дають правильні відповіді. Така лекція виконує стимулюючу, контрольну та діагностичну функції.

Лекція-конференція проводиться за схемою наукових конференцій. Складається із заздалегідь поставленої проблеми і системи доповідей (до 10 хв.) з кожного питання, що висвітлює проблему. При цьому виступ готується як логічно закінчений текст, який є результатом самостійної роботи студента (курсанта). Функція викладача полягає у керуванні підготовкою таких доповідей до лекції. Під час лекції викладач може дещо узагальнити матеріал, допомогти "лектору-початківцю" з числа студентів (курсантів), якщо тому не зовсім вдається відповісти на питання аудиторії. Такий вид лекцій, з одного боку, значно підвищує роль самопідготовки, з іншого - дозволяє виявляти резерви науково-педагогічних кадрів.

Лекція-прес-конференція – на початку заняття студенти (курсанти) мають задавати лектору питання у письмовій формі, які лектор протягом кількох хвилин аналізує і дає змістовні відповіді, які повинні бути сформовані у зв’язний текст. При достатньо високому рівні підготовленості аудиторії висвітлення питань може відбуватися за участю найсильніших студентів (курсантів), які займають місце поруч з викладачем.

Лекція-бесіда, на якій, окрім питань студентів (курсантів), допускається викладення ними своєї точки зору з того чи іншого питання. На такій зустрічі лектор і сам повинен ставити запитання до аудиторії, щоб почути їх висловлювання, викладення позиції. Так утворюється підґрунтя для бесіди, для обміну думками. Методична специфіка лекції-бесіди полягає в тому, що лектор виступає і в ролі інформатора, і в ролі співрозмовника, який уміло спрямовує хід бесіди за допомогою зустрічних запитань.

Лекція-бесіда може перетворитись у лекцію-диспут, як природнім шляхом, так і в результаті запланованих дій лектора. На початку короткий виступ лектора, далі – обговорення у формі диспуту. Лектор має передбачити такі запитання, які ведуть до зіткнення думок і, відповідно, до пошуку аргументів, до поглибленого аналізу проблем, що розглядаються. У цьому випадку методична майстерність лектора включає не лише вміння читати лекцію-монолог, відповідати на запитання, вести бесіду, але й навички організації суперечки і вмілого керування нею. Тему дискусії потрібно обирати і розробляти попередньо. Але однієї потенційної дискусійності недостатньо. Тема повинна давати можливість учасникам дискусії прийти до кінцевого результату, до істини.

Кіно(відео)лекція допомагає розвитку наочно-образного мислення. Лектор здійснює підбір необхідних кіно(відео)матеріалів до теми, що вивчається. Перед початком огляду студентам (курсантам) доводиться цільова установка, в ході перегляду кіно(відео)матеріалів лектор коментує події, що відбуваються на екрані.

Лекція-візуалізація являє собою передачу усної інформації, перетвореної у візуальну форму технічними засобами навчання. Лектор широко використовує такі форми наочності, які самі є носіями змістової інформації (персональні комп’ютери, слайди, плівки, планшети, малюнки, схеми тощо). Для даного виду занять характерне широке використання так званих "опорних сигналів", коли вся інформація кодується у вигляді певних символів, знаків, а потім викладач коментує їх функціональні й системні взаємозв’язки.

Лекція-екскурсія - досить нетрадиційний вид лекції, оскільки передбачає виїзд в організації та на підприємства. Сама обстановка стає своєрідною наочністю, яку неможливо відтворити в умовах навчального закладу.

Лекція із застосуванням техніки зворотного зв’язку (інтерактивна лекція) можлива як за допомогою звичайних вербальних (словесних) засобів, так і за допомогою технічних засобів навчання у спеціально обладнаних аудиторіях. Якщо лектор іде традиційним шляхом, то це дещо нагадує лекцію-бесіду з тією різницею, що максимальне навантаження при відповіді на запитання покладається на самих студентів (курсантів). Викладач пояснює лише тоді, коли ніхто в аудиторії не може дати правильну відповідь

Взагалі при підготовці і проведенні інтерактивних лекцій бажано заздалегідь роздати необхідний дидактичний матеріал, методичні рекомендації до вивчення теми, щоб студенти (курсанти), готуючись до цього заняття, записали у конспекти найбільш важливу інформацію. Лектор з’ясовує, наскільки зрозуміло те, що опрацьовувалося самостійно, і коментує найбільш складні місця.

Позитивні сторони інтерактивної лекції очевидні. По-перше, студент перестає бути пасивним об’єктом навчання і готується не тільки до семінарських і практичних занять, але і до лекції, на якій, до речі, дозволяється виставляти оцінки. По-друге, вдається здійснювати диференційований підхід, діагностуючи рівень обізнаності в темі. По-третє, з’являється час на детальний розгляд найбільш складних моментів лекції, оскільки не потрібно диктувати основні положення і визначення - вони вже зафіксовані в конспектах.

Розвиток технічних засобів навчання веде до того, що термін "техніка зворотного зв’язку" певною мірою втрачає своє абстрактне значення. В обладнаних аудиторіях лектор може відстежувати реакцію залу через спеціальні датчики. Наприклад, під час лекції може ставитися запитання, а аудиторія – обирати варіанти відповідей на нього (на кшталт того, як це відбувається у грі "Першій мільйон", коли звертаються до залу за допомогою). Якісний аналіз відповідей сигналізує, наскільки правильно аудиторія розуміє те чи інше питання.

Бінарна лекція – на ній в аудиторії водночас знаходяться два лектори. Така лекція доцільна, коли, наприклад, існують різні підходи до вирішення проблемних питань і кожен з викладачів відстоює власні позиції. Вона є ефективною для здійснення міжпредметних зв’язків, коли одна проблема стає інтегральною для викладачів різних кафедр, наприклад, кримінального і адміністративного права або кримінального процесу і криміналістики. Якщо два або більше лекторів розглядають одну спільну тему в одній і тій аудиторії, відповідаючи при цьому на запитання студентів і курсантів або ведучи з ними бесіду, то виникає ситуація, відома під назвою “круглий стіл”. Ця методика, що отримала розповсюдження в лекційній практиці, максимально демократизує спілкування двох сторін, тому що передбачає їх рівність як співрозмовників, котрі колективно обговорюють якусь проблему. Однак і за “круглим столом” є лідери – спеціалісти з конкретних питань. Повинен бути і лідер-організатор, функції якого полягають у тому, щоб слідкувати за регламентом, дисциплінувати учасників бесіди, тощо.

Лекційні спецкурси, звичайно, виходять за межі навчальної програми, значно розширюючи й поглиблюючи наукові знання, полегшують їхнє творче осмислення. Через спецкурси студенти (курсанти) вводяться в проблематику певної наукової школи, розвивають творче пошукове мислення. Найчастіше спецкурси читаються на матеріалі науково-дослідної роботи лектора.

Як показує практика, запитання після лекції – і за витраченим часом, і за виховною значимістю – нерідко перетворюється в самостійний вид роботи лектора, особливу активну форму: лекцію-брифінг. Така лекція складається з короткого (15–20 хв.) повідомлення лектора і його відповідей на запитання студентів (курсантів) (45–60 хв.). Принципово нових елементів методики лекція-брифінг не пропонує, але при підготовці необхідно особливо ретельно продумати зміст і форму вступного повідомлення. Воно повинно бути інформативним, зрозумілим, коротким, композиційно завершеним. Виступів студентів (курсантів) не передбачається. Принципова методична структура така: повідомлення лектора – запитання студентів і курсантів – відповіді лектора.

Зрозуміло, що будь-яка класифікація є досить умовною, тож тільки від самого викладача залежить, які форми і методи роботи обрати під час лекції. Це певною мірою залежить і від досвідченості лектора, і від рівня його методичної підготовленості, іноді навіть, від сміливості, адже не так вже і просто відійти від усталених, випробуваних шляхів і спробувати щось нове. Безумовно, обираючи нетрадиційний вид лекції, викладач обов’язково повинен зважити: чи готова до такої діяльності аудиторія? Що робити, якщо в ході заняття з’ясується, що є відхилення від заздалегідь запланованого? Неабияке значення має і психологічна готовність до експерименту (в тому числі, і до його невдалого результату) самого викладача. Разом з тим, це не означає, що слід взагалі відмовитися від інновацій. Можливо, іншим разом все вийде найкращим чином і, врешті-решт, слухачі (курсанти, студенти) відчують, що їх викладач відповідає вимогам освіти ХХІ століття.

4. Вимоги до організації проведення семінарських занять

Семінар (лат. seminarium - розсадник) - вид навчальних занять практичного характеру, спрямованих на поглиблення, розширення, деталізацію і закріплення теоретичного матеріалу. Семінарські заняття сприяють активізації пізнавальної діяльності студентів і курсантів, формуванню самостійності суджень, умінню відстоювати власні думки, аргументувати їх на основі наукових фактів. Вони сприяють оволодінню фундаментальними знаннями, допомагають розвивати логічне мислення, формувати переконання, оволодівати культурою толерантності, активно впливати на соціальне становлення особистості. У сучасній вищій школі семінарським заняттям належить значна частина навчального часу. Семінару як формі занять притаманна гнучкість. У ході його проведення вдається у повному обсязі врахувати специфічні особливості навчальної дисципліни, характер першоджерел, навчальної і наукової літератури, ступінь підготовленості студентів (курсантів). На семінарах закріплюється інтерес до науки, наукових дослідів, науково-теоретичні положення пов’язуються з практикою життя. На цих заняттях студенти (курсанти) оволодівають науковим понятійним апаратом, навичками усного і письмового викладення матеріалу, а також захисту висунутих наукових положень і висновків.

У практиці навчальної роботи виділяють три види семінарських занять: семінар , просемінар, спецсемінар.

Семінар - вищий рівень організації навчальної діяльності. Він передбачає підвищення пізнавальної активності студентів (курсантів).

Технологія організації та проведення семінарських занять передбачає попереднє визначення теми, основних питань, які винесено на обговорення, ознайомлення зі списком літератури для опрацювання та методичними рекомендаціями до систематизації результатів цієї роботи.

Безпосередньо на заняттях обговорюють основні проблеми, проводять дискусію, підбивають підсумки, заохочують активність та оцінюють діяльність студентів. Загалом семінари мають бути "розсадником знань", забезпечувати інтелектуальний розвиток студентів, формувати у них пізнавальну активність.

У процесі організації та перебігу семінарських занять важливо забезпечити оптимальні умови для спілкування на рівні "викладач-студенти", "студенти - викладач " на засадах демократизму й толерантності. Лише за умов вільного висловлювання власних думок, їх наукового обґрунтування активізується процес пізнання, формуються пізнавальні й соціальні мотиви учіння.

У процесі проведення семінарських занять викладач має цілеспрямовано виховувати в студентів і курсантів таку етичну рису, як толерантність.

Треба враховувати, що змістовий бік семінарського заняття в пам'яті студентів залишається недовго. Головне, щоб вони вчилися мислити, висловлювати свої судження, аналізувати думки інших, щоб підвищувався інтелектуальний розвиток, формувався науковий світогляд, удосконалювалася система методів і прийомів пошуку істини, покращувалася культура спілкування.

На семінарських заняттях треба уникати одноманітності, використовуючи елементи дискусії, гри, змагальності тощо. Професор А. А. Алексюк подає такі види семінарських занять:

- семінар запитань і відповідей;

- семінар - розгорнута бесіда: передбачає попередню підготовку студентів з визначених завдань;

- семінар - колективне читання: студенти зачитують тексти, коментуючи їх зміст з позицій розвитку сучасної науки;

- семінар, що передбачає усні відповіді студентів з подальшим їх обговоренням;

- семінар-дискусія: студенти, маючи програму, завчасно готуються до дискусії та розгортають її безпосередньо на занятті;

- семінар, що передбачає обговорення й оцінювання письмових рефератів;

- семінар-конференція: студенти завчасно готують доповіді, виступають з ними, відповідають на запитання;

- семінар-теоретична конференція: проводять зі студентами і курсантами кількох груп курсу на основі вивчення великого розділу чи цілої дисципліни;

- семінар-розв'язання проблемних завдань: проводять на основі створення проблемних ситуацій, виокремлення проблемних завдань і праці над їх розв'язанням;

- семінар-прес-конференція: кілька студентів готують повідомлення з вузлових питань, а всі учасники долучаються до їх обговорення;

- семінар -"мозковий штурм":студенти завчасно ознайомлюються з важливими проблемними завданнями, які потребують вирішення; під час семінару вносяться конкретні пропозиції щодо розв'язання проблеми. Усі пропозиції записують, систематизують і визначають найоптимальніші.

Проблемні завдання повинні мати конкретну наукову, виробничу, соціальну спрямованість. Таку роботу проводять, як правило, на старших курсах за умови достатньої теоретичної підготовки студентів (курсантів). Цей вид семінару особливо ефективно впливає на інтелектуальний розвиток студентів (курсантів), сприяє їх соціальному становленню як учасників професійної діяльності в різних сферах народного господарства.

У процесі підготовки та проведення семінарських занять слід рішуче відмовитися від практики, коли студенти і курсанти, отримавши перелік питань, розподіляють між собою, хто конкретно висвітлюватиме те чи те питання. Це призводить до формалізму, пасивності основної частини академічної групи. Лише активна участь усіх студентів і курсантів у вирішенні окреслених завдань активізує їх, дає відчуття задоволення від участі в семінарському занятті.

Важливу роль у формуванні професійної зрілості студентів і курсантів відіграють дослідницькі семінари, які є вищою сходинкою навчальної діяльності. Вони спрямовані на формування у студентів навичок та вмінь з проведення наукових досліджень.

Просемінари мають передувати власне семінарам, відігравати вступну, підготовчу роль. Вони передбачають аудиторну роботу студентів і курсантів під керівництвом викладача, спрямовану на оволодіння навичками і вміннями для самостійної підготовки до безпосередньої участі в семінарах.

Технологія проведення просемінарів передбачає такі компоненти: формулювання теми заняття, дидактичної мети; добір методичного забезпечення підготовки та проведення заняття; необхідні засоби для реалізації мети; організація студентів для навчальної діяльності на занятті з урахуванням етапів роботи (визначення конкретного питання теми семінару, яке треба опрацювати; рекомендація методів і прийомів опрацювання наукових джерел; виділення вузлових питань, наукова аргументація тих чи тих теоретичних положень; організація виступів студентів, постановка запитань, культура ведення дискусії з дотриманням принципу толерантності; підсумкове слово викладача).

Отже, головна функція просемінарів - оволодіння технологією, методикою і технікою роботи на семінарах з урахуванням навчальної дисципліни.

Просемінари зазвичай проводять на початку вивчення навчального курсу, у програмі якого заплановано певну кількість годин на семінарські заняття. Два просемінари досить, щоб допомогти студентам оволодіти відповідним рівнем технології, техніки й методики підготовки та участі в семінарських заняттях.

Спецсемінари, зазвичай, проводять на старших курсах. Кафедри затверджують і розробляють їх тематику, укладають відповідні програми з чітким визначенням вузлових тем та основної літератури.

Обсяг занять залежить від обсягу й важливості загальної теми, кількості студентів (курсантів) у групі. На вступному занятті викладач акцентує увагу студентів на значущості теми, ознайомлює з організацією роботи з нею, дає методичні рекомендації до підготовки наукових повідомлень, розробки технологічних карт. За студентами і курсантами закріплюють конкретні теми (можна одну тему доручати 2 - 3 студентам).

Неможливо дати готові рецепти щодо методики проведення семінару. Викладач повинен спрямувати обговорення теми заняття на розкриття вузлових питань, дати можливість виступити усім або хоча б більшості учасників семінару. Не слід допускати неконкретних, розтягнутих виступів. Якщо ж доповідач на семінарі припускається помилок, то варто надати слово іншому.


5. Вимоги до організації проведення практичних занять


Практичне заняття – форма навчального заняття, під час якої викладач організовує детальний розгляд студентами і курсантами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання відповідно сформульованих завдань. На практичних заняттях відбувається поглиблення теоретичних знань здобутих раніше, формування вмінь та навичок, практичне їх застосування шляхом виконання практичних завдань. Під час проведення практичних занять бажано поділити групу на підгрупи для залучення всіх студентів до активної діяльності, що значно підвищує ефективність практичних занять. Дидактичними завданнями практичних занять є поглиблення і закріплення теоретичних знань, здобутих на лекціях і в процесі самостійної роботи, вироблення вмінь і навичок застосування знань на практиці.

Ефективність практичного заняття залежить від самостійності виконання роботи кожним студентом і курсантом, які саме так набувають умінь і навичок, адже тут теоретичні знання застосовуються на практиці. Практичне заняття – одна із найважливіших форм контролю за самостійною роботою з навчальним матеріалом, якістю його засвоєння. На практичному занятті обговорюються теоретичні питання, складаються документи та перевіряється виконання домашніх завдань. Ефективність проведення практичних занять залежить від теоретичної підготовленості аудиторії до практичного процесу. Знання теоретичних положень, які лежать в основі практичних занять, дозволяють їм виконувати роботу не механічно, а вносити в неї елементи творчості. Тому перед початком практичного заняття необхідно перевірити рівень готовності до нього. Для цього використовується тестування, усне опитування та інші методи перевірки теоретичних знань. При перевірці теоретичних положень шляхом тестування кожен студент чи курсант на початку заняття одержує тестові завдання, на які він повинен дати відповіді. Результати участі кожного студента чи курсанта у занятті, його самостійної роботи і засвоєння навчального матеріалу оцінюються викладачем. Студент чи курсант, який пропустив практичне заняття (незалежно від причини), не виконав повністю завдання, зобов’язаний з’явитися до викладача для індивідуального відпрацювання матеріалу у встановленні дні і години.

Дидактична сутність систематичності практичних занять полягає у тому, що вправи повинні виконуватись планомірно і безперервно протягом певного часу. Це важливий аспект наукової організації праці студентів і курсантів. Отже, необхідно дотримуватися єдності програми практичних занять, систематичного і послідовного їх проведення.

Практичне заняття – це інтелектуальна діяльність незалежно від характеру вправи, бо у будь-яких вправах студенти і курсанти застосовують теоретичні знання.

Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, вмінь і навичок, постановку загальної проблеми (задачі) викладачем та їх обговорення за участю студентів і курсантів, розв’язування контрольних завдань, їх перевірку, оцінювання. Метод аналізу взаємозв’язку розділів конкретної навчальної дисципліни з іншими дисциплінами в межах однієї спеціальності полягає в складанні матриці, яка дозволяє визначити, з якою метою у подальшому використовується навчальна інформація. Результатом аналізу є визначення необхідного рівня знань за конкретним навчальним матеріалом, що дозволяє обґрунтовано планувати обсяг і структуру аудиторної і позааудиторної самостійної роботи студентів і курсантів, добирати навчальний матеріал для практичних занять, пов’язувати його з подальшою фаховою діяльністю, використовуючи елементи «ділових ігор». Розроблена методика забезпечує науково обґрунтований підхід до визначення послідовності лекційних і практичних занять, підвищує їх ефективність за рахунок зростання інтересу студентів і курсантів до тематики практичного заняття.

Практичні заняття є найважливішим засобом отримання майбутніми фахівцями досвіду самостійної діяльності. Це досягається шляхом виконання відповідних умов:

• продумане планування навчального матеріалу;
  
• встановлення логічного зв’язку з матеріалами, вивченими раніше;
  
• раціоналізація самостійних занять студентів (курсантів);
  
• правильне визначення витрат часу.
  

На практичних заняттях можна використовувати метод проблемного навчання. Для цього на початку практичного заняття студентам і курсантам видаються завдання, вирішення яких допомагає зрозуміти необхідність теоретичних узагальнень, які будуть подані на наступній лекції. Це спонукає аудиторію до самостійної розумової діяльності.

Підсумок результатів практичного заняття можна проводити у вигляді колоквіуму.


6. МЕТОДИКА АНАЛІЗУ НАВЧАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ

Схема комплексного аналізу заняття

1. Дата, група.
   
2. Кількість студентів (присутніх, відсутніх).
   
3. Підготовка аудиторії до заняття.
   
4. Навчальна робоча програма (робочий план).
   
5. Міжпредметні зв’язки.
   
6. Організація на початку та вкінці заняття, підготовка студентів до заняття (витрачений час).
   
7. Відповідність структури заняття його типу.
   
8. Логічна послідовність між структурними елементами заняття.
   
9. Раціональність розподілу часу на кожний елемент заняття.
   
10. Методи перевірки знань.
    
11. Чіткість формування питань.
    
12. Об’єктивність мотивування оцінок.
    
13. Методи заохочення та якість виявлення знань.
    
14. Зв'язок теорії з практикою. Професійна спрямованість у формуванні спеціалістів.
    
15. Науковість, доступність, ефективність використаних методів і прийомів подання матеріалу.
    

Загальні відомості про заняття

1. Обстановка в аудиторії: порядок, чистота, готовність дошки до роботи, ТЗН, наочність.
   
2. Чи вчасно розпочалось і закінчилось заняття, тема заняття, його мета (чи визначає викладач мету заняття).
   
3. Порівняти тему заняття з робочою навчальною програмою.
   
4. Зв'язок заняття з попередньо вивченим матеріалом (чи є зв’язок).
   

Тип і структура заняття

1. Чи відповідає структура заняття обраному типу та її доцільність.

2. Послідовність окремих частин заняття (логічна, не логічна), забезпечення цілісності і завершеності (підведення підсумку).

Зміст заняття

Відповідність програмі і сучасному рівню науки, зв’язок з сучасністю, чи достатньо використовується матеріал у виховних цілях, між предметні зв’язки.

Методи і прийоми навчання на занятті

1. Чи відповідають методичні прийоми змісту, типу та меті заняття.
   
2. Здійснення дидактичних принципів. Як використовуються наочність і ТЗН.
   
3. Організація СРС на занятті.
   
4. Як розвиваються розумові здібності студентів, як активізується пізнавальна діяльність. Прийоми забезпечення зворотного зв’язку.
   
5. Прищеплення студентам умінь і навичок самоосвіти.
   
6. Оцінка знань студентів. Якість знань, домашнє завдання: коли давалося, обсяг, підготовка до його виконання.
   
7. Наскільки і якими методами були залучені студенти до активної розумової діяльності. Мотивація.
   

Поведінка викладача

1. Уміння володіти аудиторією та організувати її до роботи.
   
2. Стиль і тон у роботі викладача.
   
3. Педагогічний такт, культура мови, спостережливість.
   

Організація заняття

1. Наявність плану заняття і ступінь його реалізації.

2.Забезпечення заняття наочністю, ТЗН, навчальними посібниками.

3. Раціональне використання робочого часу.

4. Оптимальний зв'язок фронтальної, групової та індивідуальної роботи на занятті.

5. Наявність і оперативність зворотного зв’язку.

6. Стан навчальної документації.

7. Знання предмета викладачем і рівень його педагогічної майстерності. 8. Якість мови викладача.

9. Педагогічна культура, такт і зовнішній вигляд викладача.


Навчання на занятті

1. Ступінь досягнення основної дидактичної мети заняття.
   
2. Ступінь реалізації принципу науковості, глибини засвоєння.
   
3. Зв'язок навчання з практикою, з обраною спеціальністю.
   
4. Проблемність у навчанні.
   
5. Доступність навчання. Реалізація диференційованого підходу.
   
6. Реалізація принципу систематичності в навчанні.
   
7. Оптимальне використання методів навчання. Їх відповідність змісту освіти на занятті, його меті, а також віку та розвитку студентів.
   
8. Ефективність використання контролю за знаннями, навичками і вміннями та рівень вимог, на якому проводиться їх оцінка.
   
9. Оптимальність домашнього завдання.
   

Виховання на занятті

1. Сутність досягнення виховної мети на занятті.
   
2. Реалізація міжпредметних зв’язків.
   
3. Розвиток суспільної активності.
   
4. Використання можливостей для економічного, юридичного і трудового навчання.
   
5. Рівень естетичного впливу заняття на студентів.
   
6. Формування культури розумової праці.
   
7. Виховне значення позиції викладача стосовно студентів (зацікавлена, байдужа). Стиль їх взаємостосунків (авторитарний, ліберальний, байдужий).
   
8. Виховне значення викладача в цілому.
   

Діяльність студентів на занятті

1. Ступінь досягнення мети заняття.
   
2. Ступінь засвоєння знань студентами, формування вмінь і навичок, передбачених програмними вимогами при вивченні даної теми.
   
3. Рівень результативності та ефективності навчальної діяльності.
   
4. Творча активність студентів, наявність інтересу до занять і до предмета в цілому.
   
5. Наявність навичок самостійної роботи. Уміння працювати з допоміжними джерелами.
   
6. Уміння виділяти головне, суттєве.
   
7. Уміння планувати, аналізувати й оцінювати ефективність своєї роботи та діяльності своїх товаришів.
   
8. Уміння узагальнювати і систематизувати.
   
9. Розвиток письмових, графічних і спеціальних умінь і навичок студентів.
   
10. Оптимальність темпу навчальної діяльності. Організованість і дисциплінованість студентів на занятті.
    

Результати заняття

Досягнення мети. Виконання плану. Обсяг і якість знань. Виховне і освітнє значення заняття. Що можна запозичити для впровадження в практику іншим викладачам. Над чим потрібно працювати викладачеві.


Пропозиції

Порадити, як уникнути негативних сторін (рекомендувати літературу, відвідування занять своїх колег).


7. ЗРАЗОК ПЛАНУ ПРОВЕДЕННЯ ВІДКРИТИХ ЗАНЯТЬ

Викладач: (прізвище, ім’я, по батькові)

Група(и):

Дата проведення:

Предмет: (назва навчальної дисципліни)

Тема:

Тип заняття:

Навчальна мета:

Виховна мета:

Мотивація навчання:

Форма проведення заняття:

Міжпредметні зв’язки:

Актуальність даної теми:

Технічні засоби навчання:

План проведення лекційного заняття:

Рекомендована література:

- основна, додаткова:

Перелік питань для самостійного опрацювання.


ЗМІСТ


1. Загальні положення …………………………………………………………… 3

2. Організаційні засади підготовки та проведення відкритих занять….……….4

3. Вимоги до організації і проведення відкритих лекційних занять……………5

4. Вимоги до організації і проведення відкритих семінарських занять……….13

5. Вимоги до організації і проведення відкритих практичних занять………….15

6. Методика аналізу навчальних занять…………………………………………..17

7. Зразок плану проведення відкритих занять………………………………… 20