2. Закон України від 05. 10. 1995 №356/95-вр "Про боротьбу з корупцією"
| Вид материала | Закон |
- Закону України «Про боротьбу з корупцією», 207.56kb.
- Закону України «Про боротьбу з корупцією», 136.69kb.
- Закону України «Про боротьбу з корупцією», 63.87kb.
- Кримінальної Конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією, спрямовані на посилення, 15.94kb.
- Закон україни, 271.46kb.
- Закон України «Про боротьбу з корупцією», 517.42kb.
- Інформація про стан боротьби з корупцією в Бережанській районній державній адміністрації, 46.48kb.
- На виконання вимог законів України «Про боротьбу з корупцією» та «Про державну службу»,, 57.24kb.
- Затвердити план заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією, на 2012 рік, 21.73kb.
- До листа Управління державної служби Головдержслужби України в Миколаївській області, 25.61kb.
МОДУЛЬ 1
1.2.5. Профілактика корупційних діянь в органах ДПС України
Ви будете вивчати:
- теоретичні і правові основи боротьби з корупцією;
- відповідальність за корупційні діяння;
- заходи, які спрямовані на попередження корупції.
Мета:
- підвищення рівня професійних знань працівників органів державної податкової служби;
- профілактика корупційних діянь в органах ДПС.
Після вивчення модуля ви зможете:
- дати визначення поняття “корупція”;
- знати права та обов‘язки працівника ОДПС;
- знати перелік органів, які ведуть боротьбу з корупцією та суб’єктів корупційних діянь;
- знати види відповідальності за вчинення корупційних діянь.
Контроль:
- Тести для самоконтролю.
Література до модуля: 1. Кримільний кодекс України від 05.04.2001 № 2341- ІІІ.
2.Закон України від 05.10.1995 №356/95-ВР “Про боротьбу з корупцією”
3.Закон України від 10.03.2010 № 1962-VI “Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання та протидії корупції”
4. Закон України від 04.12.1990 № 509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні”
5. Закон України від 30.06.1995 № 3341-ХІІ “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”
6. Указ Президента України від 11 вересня 2006 року № 742/2006 “Про Концепцію подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності"
7. Указ Президента України від 5 березня 2004 року № 280/2004 “Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”
8. Указ Президента України від 10 грудня 2001 року № 1199/2001 “Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”
9. Указ Президента України від 22 липня 2003 року № 740/2003 “Про заходи щодо розвитку системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму”
10. Указ Президента України від 19 липня 2001 року № 532/2001 “Про додаткові заходи щодо боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом”
Зміст:
1. Теоретичні і правові основи боротьби з корупцією.
- Поняття корупції та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією.
- Суб’єкти корупційного діяння.
- Органи, які ведуть боротьбу з корупцією.
- Принципи, на яких базується боротьба з корупцією
- Заходи, які спрямовані на попередження корупції.
- Характерні правопорушення, які допускаються державними службовцями.
- Відповідальність за корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією.
- Підстави та порядок адміністративного правопорушення у справах про корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією.
1. Теоретичні і правові основи боротьби з корупцією.
Основний вектор розвитку України в сучасному світі спрямований на створення демократичного суспільства, здатного забезпечити кожному громадянинові реалізацію його здібностей і задоволення його життєвих потреб, супроводжується рядом негативних тенденцій, що загрожують функціонуванню державного механізму. Серед деструктивних явищ, які потребують комплексної протидії з боку суспільства, значне місце посідає корупція. Виникнувши на тлі дисфункції влади, вона безжалісно руйнує демократичні підвалини суспільства, перероджує державний апарат, порушує принцип рівності громадян і юридичних осіб перед законом, каталізує організовану злочинність та завдає нищівного удару інтеграційним процесам у світі.
Згідно макроекономічним і політекономічним дослідженням, корупція є найбільшою перешкодою до економічного зростання і розвитку, здатною поставити під загрозу будь-які перетворення.
Корупція – один з факторів, які створюють реальну загрозу національній безпеці і демократичному розвитку держави; вона негативно впливає на всі сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, міжнародні відносини; поширення корупції гальмує демократичні та економічні реформи
Корупція залишається одним з найбільш небезпечних соціальних лих, а заходи, що вживаються для її подолання з боку держави, бажаного результату поки що не дають. Це значною мірою пояснюється тим, що діяльність уповноважених вести боротьбу з корупцією органів зосереджена переважно на виявленні правопорушень серед державних службовців або інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, низьким рівнем ефективності взаємодії з іншими органами та підрозділами, недосконалістю інформаційно-аналітичного забезпечення, недосконалістю процедур притягнення винних осіб до відповідальності, низьким рівнем довіри до влади з боку громадян.
- Поняття корупції та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією.
Корупція (від лат. corrumpere — псувати) — протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їх прав і посадових можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів.
Корупція, як суспільне явище охоплює всю сукупність корупційних діянь, пов’язаних із неправомірним використанням особами, уповноваженими на виконання функцій держави, наданої їм влади, службових повноважень, відповідних можливостей з метою задоволення інтересів власних чи третіх осіб, а також інших корупційних порушень, які створюють умови для вчинення корупційних діянь, або є приховуванням чи потуранням їм.
З 1 січня 2011 року ввійде в дію Закон України від 11 червня 2009 року
№ 1506-VI “Про засади запобігання та протидії корупції”, в якому поняття корупції має значно ширший діапазон.
Згідно ст.1 вищевказаного закону корупція - використання особою наданих їй службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей.
Корупція є не стільки кримінологічною та правовою проблемою, скільки соціально-політичною. Вона містить у собі величезну руйнівну силу як для правоохоронних органів, що здійснюють боротьбу з цим явищем, так, і для держави в цілому. Це обумовлює потребу глибокого вивчення цього явища з метою всебічного утримання процесу в певних рамках, які забезпечують дієздатність органів державної влади. Корупція (згідно діючого Закону України від 5 жовтня 1995 року "Про боротьбу з корупцією”) – це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання їх повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг, або інших переваг. У науковій літературі можна зустріти й інші дефініції цього поняття. Російські науковці- дослідники даного явища, наприклад, пропонують наступне визначення: Корупція – це діяння, що включають зловживання владою, службовим становищем чи повноваженнями на користь певної особи, групи осіб чи організації.
“Корупцію можна розглядати як різновид соціальної корозії, яка роз'їдає і руйнує органи державної влади, державу і суспільство в цілому”4. У правовому відношенні корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю сутю корупційних діянь, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов'язаних із вчиненням цих діянь.
Закон України від 05.10.1995 № 356/95-ВР “Про боротьбу з корупцією” до корупційних діянь відносить:
1) діяння державних службовців, що полягають у незаконному одержанні матеріальних благ за виконані дії чи придбання їх за спеціальною, зниженою ціною;
2) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.
Корупційні діяння мають наступні види:
— зловживання владою або посадовим становищем, перевищення влади або посадових становищ, перевищення влади або посадових повноважень та інші посадові злочини що вчиняються для задоволення корисливих чи інших особистих інтересів, або інтересів інших осіб;
— розкрадання державного, колективного, приватного майна з використанням посадового становища;
— незаконне одержання матеріальних або інших благ, пільг та інших переваг;
— одержання кредитів, позичок, допомоги, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених законодавством, або на які особа не має права; — хабарництво;
— здійснення безпосередньо та через посередників або підставних осіб підприємницької діяльності з використанням влади чи посадових повноважень, а також пов'язаних з ними можливостей;
— сприяння з використанням посадового становища фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних чи інших благ, пільг та переваг;
— неправомірне втручання з використанням посадового становища у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень чи домагання прийняття неправомірного рішення;
— використання інформації, одержаної під час виконання посадових обов'язків, у корисливих чи інших особистих інтересах, необґрунтована відмова у наданні відповідної інформації, або несвоєчасне її надання, або надання недостовірної чи неповної службової інформації; — надання необґрунтованих переваг фізичним або юридичним особам шляхом підготовки І прийняття нормативно-правових актів чи управлінських рішень;
— протегування з корисливих або інших особистих інтересів у призначенні на посаду особи, яка за діловими і професійними якостями не має переваг перед іншими кандидатами.
Останнім часом з'явилися нові види корупційних діянь. Це безпосередня участь, посадових осіб, державних службовців та депутатів усіх рівнів і членів їх сімей у комерційній діяльності для одержання особистого чи корпоративного прибутку; надання пільг для своєї корпоративної групи (політичної, релігійної, національної, кланової) з державних ресурсів; використання службового становища для впливу на засоби масової інформації, для здобуття особистої чи корпоративної влади; лобіювання при прийнятті нормативних актів на користь зацікавлених угруповань.
- Суб’єкти корупційного діяння.
Протидія корупції як специфічний вид діяльності, що включає систему заходів політичного, правового, організаційно-управлінського, ідеологічного, соціально-психологічного та іншого характеру, спрямованих на зменшення її обсягів, зміну характеру корупційних проявів, обмеження впливу корупції на соціальні процеси, збільшення ризику для корупціонерів, усунення соціальних передумов корупції, причин та умов корупційних діянь, виявлення, припинення та розслідування проявів корупції, притягнення осіб, винних у вчинені корупційних правопорушень, до юридичної відповідальності, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь, має здійснюватися відповідними суб’єктами і базуватися на певних засадах.
Згідно ст.2 Закону України від 05.10.1995 № 356/95-ВР “Про боротьбу з корупцією” за корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією несуть відповідальність такі особи, уповноважені на виконання функцій держави:
- державні службовці;
- Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри;
- народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;
- посадові особи місцевого самоврядування;
- військові посадові особи Збройних Сил України та інших військових формувань (крім військовослужбовців строкової служби).
Перераховані суб'єкти за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, несуть адміністративну відповідальність на підставі Закону, однак можуть притягатися і до кримінальної, цивільно-правової та матеріальної відповідальність за корупційні діяння та правопорушення, пов'язані з корупцією, відповідно до вимог чинного законодавства – відповідно до Кримінального кодексу України, Цивільного кодексу України, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про державну службу».
Військовослужбовці та інші особи, які згідно з чинним законодавством притягаються до відповідальності за адміністративні правопорушення відповідно до дисциплінарних статутів, у разі вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, також несуть відповідальність, передбачену Законом.
При цьому необхідно враховувати, що відповідальність за окремими нормами Закону можуть нести лише спеціальні суб’єкти, а саме: державні службовці, які є посадовими особами, – за ч. 3 ст. 5; керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів – за ст. 10; особи, на яких покладено обов’язок складати протоколи про вчинення корупційних правопорушень або подавати ці протоколи до суду, – за ст. 11. Крім названих осіб, до суб’єктів корупційних правопорушень належать судді, прокурори, слідчі, особи рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітники Служби безпеки, посадові особи Податкової адміністрації та податкової міліції, Митної служби й інших правоохоронних органів, перелічених у ч. 1 ст. 2 Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23 грудня 1993 р., а також працівники апарату суду, прокуратури й інших зазначених органів, уповноважені на виконання функцій держави.
Особа набуває статусу державного службовця з моменту прийняття рішення про зарахування її на посаду державного службовця незалежно від того, прийняла вона присягу чи ні, а також, – чи присвоєно їй ранг і чи попереджено її про встановлені ст. 5 Закону України від 05.10.1995 № 356/95-ВР “Про боротьбу з корупцією” обмеження.
| ! | Згідно з чинним Законом “Про боротьбу з корупцією” відповідальність за вчинення корупційних правопорушень можуть нести лише особи, уповноважені на виконання функцій держави. |
До категорії посад державних службовців, перелічених у ч. 2 ст. 9 і ст. 25 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р., Кабінету Міністрів України було надано право за погодженням з відповідними державними органами відносити й інші посади. Тому в кожному такому випадку суди мають перевіряти наявність Акта Кабінету Міністрів України про віднесення посади особи, яка притягується до відповідальності, до категорії державних службовців.
До відповідальності за умисне невиконання своїх обов’язків по боротьбі з корупцією (ст. 11 Закону) може притягатися тільки той працівник правоохоронного органу, на якого безпосередньо покладено обов’язок складати протоколи про корупційні правопорушення і який умисно не склав або несвоєчасно склав, а так само не подав до суду такий протокол. Несвоєчасним складанням протоколу слід вважати нескладання його протягом передбачених ст. 38 КУпАП строків, які мають обчислюватися з моменту виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про нього.
У випадках, коли особа, уповноважена на виконання функцій держави, припустила порушення будь-якого спеціального обмеження, передбаченого ч. 1 ст. 5 Закону, і при цьому незаконно одержала матеріальне благо, послугу, пільгу або іншу перевагу, таке діяння слід розглядати як корупційне і кваліфікувати тільки за ч. 2 ст. 1 та застосовувати стягнення відповідно до ст. 7 Закону.
- Органи, які ведуть боротьбу з корупцією.
Ст.4 Закону України від 05.10.1995 № 356/95-ВР “Про боротьбу з корупцією” визначено органи, що ведуть боротьбу з корупцією.
До них належать:
а) Міністерства внутрішніх справ України;
а-1) податкової міліції;
б) Служби безпеки України;
в) органів прокуратури України;
г) Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;
інші органи та підрозділи, що створюються для боротьби з корупцією згідно з чинним законодавством.
Визначення зазначених суб’єктів та засад є надзвичайно важливим з точки зору забезпечення дієвості та ефективності антикорупційної діяльності, дотримання прав людини, досягнення мети зазначеної діяльності та виконання основних завдань.
Виходячи зі змісту антикорупційної діяльності, функціонального призначення та кола повноважень, суб’єкти протидії корупції можуть бути поділені на основні групи, а саме: суб’єкти:
1) які визначають і забезпечують реалізацію антикорупційної політики держави;
2) які створюють і удосконалюють нормативно-правову базу протидії корупції;
3) безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції;
4) які здійснюють судовий розгляд справ про корупційні правопорушення (суд);
5) діяльність яких спрямована на запобігання корупції;
6) які здійснюють координацію антикорупційної діяльності;
7) які реалізують контроль та нагляд за діяльністю суб’єктів безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції;
8) які здійснюють поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь;
9) які здійснюють фінансове, матеріально-технічне, інформаційне, науково-методичне забезпечення протидії корупції.
Першу групу суб’єктів протидії складають вищі державні органи – Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, яким належить прерогатива визначення внутрішньої і зовнішньої політики держави, складовою якої є антикорупційна політика, і забезпечення її здійснення. Відповідно до п. 3 та 6 ч. 1 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, затвердження загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку, а згідно з п. 12, 14, 17, 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно згідно із законами України визначаються: організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби; організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства; основи національної безпеки; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Згідно з Конституцією України Президент України є главою держави і гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ст. 112), забезпечує національну безпеку держави, здійснює керівництво у сфері національної безпеки, очолює Раду національної безпеки і оборони України (п. 1, 17, 18 ч. 1 ст. 106). Відповідно до п. 1 та 7 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує внутрішню і зовнішню політику держави, здійснює заходи щодо забезпечення національної безпеки України, боротьби зі злочинністю. Антикорупційну політику реалізовано у відповідних законодавчих актах цих органів – законах, постановах, указах.
Друга група суб’єктів здійснює законодавче (нормативно-правове) забезпечення протидії корупції. Такими суб’єктами є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, відповідні міністерства та відомства. Особливе місце серед цих органів відведено Верховній Раді України, від якої як єдиного законодавчого органу в нашій державі залежить якість забезпечення правового регулювання протидії корупції.
Третю групу зазначених суб’єктів складають суб’єкти безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції. Така назва цих суб’єктів є дещо умовною, оскільки правоохоронна діяльність містить реалізацію всіх правоохоронних функцій. Під безпосередньою правоохоронною діяльністю розуміємо здійснення таких функцій, як оперативно-розшукова (виявлення, припинення та документування корупційних діянь), розслідування корупційних злочинів, провадження справ про адміністративні правопорушення корупційного характеру, а також здійснення певною мірою профілактичної функції.
У свою чергу, суб’єкти цієї групи поділяються на дві підгрупи: 1) суб’єкти, для яких безпосередня правоохоронна діяльність у сфері протидії корупції є однією з основних функцій; 2) суб’єкти, для яких така діяльність є другорядною функцією і здійснюється лише у процесі виконання ними основних функцій, що безпосередньо не пов’язані з протидією корупції. До суб’єктів безпосередньої правоохоронної діяльності першої підгрупи відноситься ряд суб’єктів, передбачених ст. 4 Закону України “Про боротьбу з корупцією”. Цією статтею встановлено, що боротьбу з корупцією ведуть відповідні підрозділи: 1) Міністерства внутрішніх справ України; 2) Податкової міліції;
3) Служби безпеки України; 4) органів прокуратури; 5) інші органи та підрозділи, що створюються для боротьби з корупцією згідно з чинним законодавством. Підрозділи, для яких здійснення безпосередньої правоохоронної діяльності є однією з основних функцій, такі: у Міністерстві внутрішніх справ України – Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю; у Державній податковій адміністрації України – Управління по боротьбі з корупцією та безпеки в органах ДПА України; у Службі безпеки України – Головне управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. У Генеральній прокуратурі України існує Управління з нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та корупцією. Суб’єктами цієї підгрупи слід визнавати слідчих прокуратури, які провадять слідство у справах про корупційні злочини (ч. 1 ст. 112 КПК).
Що стосується суб’єктів безпосередньої правоохоронної діяльності другої підгрупи, то відповідно до ст. 12 Закону України “Про боротьбу з корупцією” до них слід віднести слідчих, прокурорів, які за певних обставин мають право складати протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, а також органи дізнання, які у разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи і за наявності в діяннях особи ознак зазначеного правопорушення зобов’язані надіслати матеріали перевірки або досудового слідства до відповідного органу, зазначеного у ст. 4 Закону. Крім того, до таких суб’єктів можуть бути віднесені підрозділи по боротьбі з економічною злочинністю Міністерства внутрішніх справ України.
Четверта група суб’єктів – це суди загальної юрисдикції, до компетенції яких Закон відносить судовий розгляд справ про корупційні правопорушення (ст. 12 Закону України “Про боротьбу з корупцією”, ст. 15 КПК України).
Діяльність суб’єктів п’ятої групи головним чином пов’язана із запобіганням корупції в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. До них відносяться органи, які, зокрема, забезпечують проведення єдиної державної політики у сфері державної служби, здійснюють профілактичну антикорупційну діяльність серед службовців всіх органів державної влади чи органів місцевого самоврядування чи певних відомств. Таким суб’єктом є Головне управління державної служби України, на яке як на центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом покладається здійснення заходів, спрямованих на запобігання проявам корупції серед державних службовців; перевірка в державних органах та органах місцевого самоврядування додержання вимог законів України “Про державну службу”, “Про боротьбу з корупцією” та інших актів законодавства з питань державної служби; проведення у встановленому порядку службових розслідувань з питань додержання державними службовцями законодавства про державну службу, про боротьбу з корупцією, а також за фактами порушення етики поведінки державних службовців. До цієї групи суб’єктів протидії корупції відносяться також підрозділи внутрішньої (власної) безпеки правоохоронних та деяких інших органів, одним з основних завдань яких є здійснення профілактичного антикорупційного впливу по відношенню до співробітників цих органів.
Шосту групу суб’єктів складають суб’єкти, які здійснюють координацію антикорупційної діяльності. Такими органами є: 1) Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, який відповідно до ст. 8 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” координує діяльність всіх державних органів, на які цим Законом покладено обов’язки здійснювати боротьбу з корупцією; 2) Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори – згідно зі ст. 10 Закону України “Про прокуратуру” вони координують діяльність по боротьбі із злочинністю органів внутрішніх справ, органів Служби безпеки, органів Податкової міліції, органів Митної служби та інших правоохоронних органів; 3) Рада національної безпеки і оборони України – згідно з ч. 2 ст. 107 Конституції України та ст. 3 Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони” вона координує діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки.
Сьому групу суб’єктів протидії корупції утворюють органи, що здійснюють контроль та нагляд за діяльністю суб’єктів безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції. Відповідно до ст. 16 Закону України “Про боротьбу з корупцією” парламентський контроль за виконанням законів у сфері протидії корупції здійснюється Верховною Радою України безпосередньо, а також Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Згідно з ч. 2 ст. 107 Конституції України та ст. 3 Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони” контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки здійснює Рада національної безпеки та оборони України. До суб’єктів цієї групи слід віднести також суд, який здійснює судовий контроль за діяльністю вищезазначених органів при розгляді кримінальних справ про корупційні злочини, адміністративних справ про адміністративні корупційні правопорушення, вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою, проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи, накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку у справах про корупційні злочини.
Нагляд за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією здійснюється Генеральним прокурором України й уповноваженими ним прокурорами (ст. 17 Закону України “Про боротьбу з корупцією”, ст. 1 Закону України “Про прокуратуру”). В органах прокуратури цю функцію здійснюють управління та відділи по нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та корупцією.
Восьма група суб’єктів протидії корупції – це, насамперед суди, а також прокурори, державні органи та органи місцевого самоврядування, які вживають заходи і приймають конкретні рішення стосовно відшкодування заподіяної корупційними діяннями шкоди, поновлення порушених ними прав і т. ін.
Відповідно до статті 13 Закону України “Про боротьбу з корупцією” збитки, заподіяні державі, підприємству, установі, організації незаконним використанням приміщень, засобів транспорту і зв’язку, іншого державного майна або коштів, підлягають відшкодуванню винними особами, уповноваженими на виконання функцій держави, на загальних підставах і умовах матеріальної відповідальності працівників та військовослужбовців.
У разі відмови добровільно повернути незаконно одержані особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредити, позички, цінні папери, нерухомість та інше майно, вони чи їх вартість підлягають стягненню (вилученню) в доход держави у судовому порядку за заявою прокурора.
Одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів та пільг у результаті дій, передбачених п. “а” ч. 1 ст. 5 зазначеного Закону, тягне за собою визнання укладеної угоди недійсною з наслідками, передбаченими Цивільним кодексом України.
Згідно з статтею 14 Закону України “Про боротьбу з корупцією” прийняті внаслідок корупційних діянь неправомірні нормативно-правові акти та рішення підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженими на прийняття чи скасування відповідних актів та рішень, або визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до статті 15 зазначеного Закону фізичні та юридичні особи, права яких порушено внаслідок корупційних діянь і які зазнали моральної чи матеріальної шкоди, мають право на поновлення цих прав і відшкодування шкоди у встановленому Законом порядку.
Здійснення антикорупційної діяльності потребує специфічного правового, організаційного, кадрового, інформаційного, матеріально-технічного, фінансового, наукового та іншого забезпечення, що обумовлює необхідність створення спеціальних органів (установ, служб, підрозділів), які і становлять дев’яту групу суб’єктів протидії корупції. Так, науково-дослідне забезпечення протидії корупції здійснює Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю. Постановою Верховної Ради України від 12 жовтня 1994 р. № 199 відповідні органи та підрозділи зобов’язані дотримуватися спеціального порядку комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ.
У межах своїх повноважень певні заходи стосовно протидії корупції можуть здійснювати також інші суб’єкти, зокрема державні органи, – Національний банк України, ДПА, Державна контрольно-ревізійна служба, Рахункова палата України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян, ЗМІ.
5. Принципи, на яких базується боротьба з корупцією
Протидія корупції базується на таких основних принципах: верховенства права; законності; системності; комплексності; об’єктивності; практичної спрямованості та радикальності заходів; наукової обґрунтованості; економічної доцільності; взаємодії владних структур з інститутами суспільства і населенням; оптимальності та ефективності; об’єктивності.
Принцип верховенства права означає, що при здійснені протидії корупції людина, її права та свободи визнаються найвищими соціальними цінностями та визначають зміст і спрямованість антикорупційної діяльності.
Правова держава не може володіти іншими засобами боротьби з корупцією, крім правових. Позитивно кримінологічно значущою протидія корупції може бути лише за умови базування виключно на правовій основі. З огляду на це, неприйнятними є засоби боротьби з корупцією, які, хоча і можуть виявитись результативними, суперечать конституційним засадам функціонування держави та суспільства.
Принцип законності передбачає, що всі антикорупційні заходи повинні базуватися на положеннях Конституції та законів України. Жодні міркування (прагнення ефективності, результативності) не можуть виправдати застосування антикорупційних заходів, які не відповідають закону. Відсутність законодавчої основи для вжиття зазначених заходів є підставою для розробки і прийняття відповідних нормативно-правових актів.
Принцип системності потребує, щоб заходи протидії корупції були взаємопов’язаними, мали певний субординаційний характер і порядок виконання (головні і другорядні, термінові для виконання і розраховані на перспективу, одноразові і такі, що мають здійснюватися постійно) і були підпорядковані стратегічній меті антикорупційної діяльності. Важливим при цьому є вичленення головної на даний момент проблеми протидії корупції і концентрації на її розв’язанні основних зусиль. Це може бути проблема прийняття відповідного закону, утворення певного державного органу, проведення адміністративної реформи, вдосконалення системи контролю за доходами та витратами осіб, уповноважених на виконання функцій держави і т. ін.
Принцип комплексності протидії корупції передбачає органічне поєднання стратегічних і тактичних завдань, профілактичних (соціального, політичного, економічного, організаційно-управлінського, правового, соціально-психологічного та іншого характеру), оперативно-розшукових, процесуальних, репресивних та інших заходів, що здійснюються у різних соціальних сферах різними суб’єктами, з визначенням пріоритету профілактичних заходів загально-соціологічного і спеціально-кримінологічного характеру. Принцип об’єктивності вимагає співвідношення заходів протидії корупції із закономірностями і тенденціями розвитку корупції в державі, її впливом на економічні, політичні, соціальні процеси. Він передбачає здійснення протидії корупції з урахуванням загальної соціально-економічної ситуації в країні і вибору антикорупційних засобів за принципом їх достатності для досягнення поставленої мети і адекватності суспільній небезпеці корупційних проявів.
Зазначений принцип безпосередньо пов’язаний з принципом практичної спрямованості та радикальності заходів, який передбачає, що антикорупційні заходи повинні бути реальними і не мати декларативного характеру. Вони не повинні мати характеру політичної кампанії, мають безпосередньо впливати на фактори, що детермінують корупцію, стосуватися правоохоронної діяльності у цій сфері і т. ін. Практична спрямованість антикорупційних заходів потребує чіткого визначення суб’єктів протидії, їх завдань і повноважень, конкретності певних заходів, строків їх виконання і т. ін.
Принцип наукової обгрунтованості передбачає здійснення антикорупційної діяльності на науковій основі (з використанням сучасних досягнень науки, техніки, позитивного світового досвіду із залученням фахівців різних галузей знання – теорії права, конституційного, фінансового, адміністративного, кримінального, податкового права, кримінології, соціології, психології і т. ін.). Цей принцип вимагає володіння повною і всебічною кримінологічною інформацією в країні, регіоні, галузі, установі, а тому, зокрема, передбачає постійне здійснення моніторингу органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо стану та динаміки корупційних процесів. Такий моніторинг є необхідним щодо оцінки ефективності реалізації в державі антикорупційної політики, зміни її пріоритетів відповідно до ситуації з корупцією, що складається в таких органах, вироблення і вжиття нових антикорупційних заходів.
Економічна доцільність передбачає, що антикорупційні заходи повинні бути економічно обгрунтованими як з точки зору їх економічної ефективності, так і можливих негативних побічних наслідків, а також реальної економічної можливості їх впровадження в життя. Плануватися і розроблятися можуть лише ті заходи, які на сучасному етапі держава спроможна впровадити в життя з урахуванням свого економічного становища. Проте, економічний раціоналізм не означає мінімізації витрат на протидію корупції. Такі витрати повинні обумовлюватися економічними можливостями держави і водночас бути достатніми.
Принцип взаємодії владних структур з інститутами суспільства і населенням потребує поєднання зусиль у протидії корупції владних структур і суспільних інституцій. Протидія корупції – це не лише справа держави, це справа всього суспільства. Кожен суспільний інститут у цій справі має здійснити свою функцію, у межах повноважень вжити всіх можливих антикорупційних заходів. Обмеження протидії корупції правоохоронною діяльністю відповідних державних органів виключає виконання основних завдань і досягнення мети антикорупційної діяльності.
Принципами протидії корупції можуть бути визнані також інші базові положення, у тому числі: демократизація управління суспільством; оптимальна відкритість для населення діяльності посадових осіб; входження до міжнародної системи протидії корупції та розвитку всебічного співробітництва з іноземними державами.