Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка» міжособистісне спілкування. Рівень II
| Вид материала | Документы |
- Міністерство Освіти І Науки України Національний університет “Львівська політехніка”, 2021.84kb.
- Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка», 1080.17kb.
- Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка», 1068.44kb.
- Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка», 1259.1kb.
- Міністерство освіти І науки України Національний університет “Львівська політехніка”, 593.71kb.
- Національний університет «львівська політехніка» алзаб аєд хамдан, 385.08kb.
- Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка», 1563.62kb.
- Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка», 208.38kb.
- Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка», 723.06kb.
- Міністерство освіти І науки України Національний університет "Львівська політехніка", 526.12kb.
План
Поняття загальнолюдських, морально-духовних цінностей.
- Концепція еволюції ціннісних орієнтацій свідомості І. Підласого.
- Концепція духовної еволюції людини ( В. Слободчикова, Є. Ісаєва).
- Концепція духовного розвитку людини (О. Киричука та З. Карпенко).
- Концепція психосинтезу Р. Асаджолі
- Поняття високодуховної людини за М.Савчиним.
Теоретична частина заняття
Важливою складовою соціальної роботи є взаємодія між людьми. Робота вимагає від фахівця знань та усвідомлення рівня своїх вартісних орієнтацій та рівня розвитку ціннісних орієнтацій (життєвих цінностей) своїх клієнтів; розуміння, яким чином останні впливають на їх життя, а також на сприйняття інших людей.
У роботі з клієнтами бувають моменти, коли вартості соціального працівника не співпадають з життєвими цінностями клієнта, а деколи навіть суперечать їм. Тому надзвичайно важливо, аби фахівці чітко усвідомлювали рівень власних ціннісних орієнтацій та свого духовного розвитку, що надасть їм можливість краще зрозуміти рівень вартісних орієнтацій та розвитку майбутніх клієнтів, і, відповідно, тих особистісних проблем, з якими клієнт звертається по допомогу.
Ціннісні орієнтації є одними з найбільш комплексних, багаторівневих утворень у структурі особистості, які виконують роль регуляторів її поведінки. Знання рівня сформованості вартісних орієнтацій особистості - це ключ для можливості розуміння іншої людини та її проблем.
Якщо проаналізувати літературу з проблеми дослідження, то можна виявити, що існують на Землі так звані універсальні, всезагальні, загальнолюдські цінності, виражені в усі часи і у всіх релігіях та філософських школах.
Для студентів надзвичайно важливо з’ясувати, в чому полягає сутність розуміння поняття вартісних орієнтацій та їх ієрархії від яких залежить морально-духовне здоров’є людини, людства, суспільства тощо.
У поняття “загальнолюдські цінності” вкладається два взаємодоповнюючих значення:
По-перше, це цінності, які мають значення і становлять сенс життя для більшості людей. У гуманному суспільстві такі якості особистості як віра у Бога, ідеї добра, краси, совість, честь, миролюбство, здатність до любові, співчуття, милосердя, взаємодопомоги, відповідальність, почуття власної гідності, справедливість, прагнення до пізнання, самопізнання та самовдосконалення вважаються загальнолюдськими цінностями. Ці категорії взаємопозв'язані між собою, взаємодоповнюють та взаємопроникають одна в одну..
По-друге, це вічні цінності, що носять абсолютний характер і які існують як би поза часом та простором. Віруючі люди вважають, що ці цінності мають Божественну природу. В їх основі лежить ідея Бога як абсолютного втілення Любові, Добра, Істини, Краси, Справедливості.
Загальнолюдські цінності виступають як духовний оієнтір, взірець поведінки для більшості людей. Відображаючи досвід усього людства, ці цінності сформульовані у різних релігійних системах як заповіді і є ідеалом як для кожної людини, так і для суспільства. Наслідування загальнолюдським цінностям сприяє духовному самовдосконаленню особистості, гармонізації суспільних відносин тощо
Вселюдські цінності також виражені в «Загальній Декларації прав людини» (1948), «Європейській Конвенції прав людини і основних свобод» (1950), «Міжнародному пакті про громадянські і політичні права» (1966), в недавно прийнятій екуменічній хартії Європи і інших міжнародних документах, визнаних більшістю країн світу, у «Всезагальній Ноосферній Духовно-екологічній Конституції людства» (2007.) тощо.
Зазначені загальнолюдські цінності прийняті всіма народами нашої планети. Вони визначають вектор еволюції людської цивілізації і є перспективою цього розвитку.
Сучасна психолого-педагогічна наука виділяє такі рівні цінностей:
- матеріальні;
- соціальні;
- духовні або загальнолюдські цінності.
У процесі свого розвитку особистість проходить відповідні етапи, ступені духовного зростання, що виявляється у певній індивідуальній системі ціннісних орієнтацій, які визначають її ідеали, моральні засади, принципи і, врешті-решт, життєвий шлях.
У сучасній науці зустрічаємо різноманітні концепції щодо рівня розвитку, ступеня еволюції ціннісних орієнтацій особистості, які автори пов’язують з рівнем еволюції свідомості, особистісним духовним зростанням людини тощо.
Зокрема, концепція еволюції свідомості І.Підласого присвячена саме характеристиці рівнів еволюції свідомості людини залежно від індивідуальної системи її ціннісних орієнтацій, яка постійно змінюється залежно від ступеня духовного зростання особистості, трансформації її свідомості чи, навпаки, духовної деградації.
І. Підласий виділяє п’ять ступенів еволюції свідомості сучасної людини, залежно від її ціннісних орієнтацій та рівня розвитку її потреб.
Для першого рівня – егоцентричного – характерне сильне «Его», установка лише на власне «Я», особистий престиж, самоствердження.
Для другого рівня еволюції свідомості пріоритетними вартостями стають родинні, зростає значення піклування про інших, але поки що найближчих – родичів і батьків.
Для третього рівня притаманні цінності, що пов’язані з життям у суспільстві – соціальні цінності: розумінням приналежності до свого народу, нації. Людина піднімається до рівня громадянської активності, патріотизму, національної свідомості. Засадничі вартості третього рівня – пізнання, самореалізація, автономність, користь, задоволення, відвертість, індивідуальність тощо.
Четвертий рівень – рівень загальнолюдських цінностей це здатність розуміти інших, усвідомлювати свою приналежність до людства і те, що людство – єдиний організм. Свідомість людини розширюється до розуміння єдності людства, загальнолюдських цінностей. До вартостей четвертого рівня слід зарахувати волю, братерство, працю, мир, творчість, гуманізм, злагоду та ін.
Для п’ятого рівня трансформації свідомості людини – космічної свідомості характерним є розуміння Сонячної системи як єдиного організму, а Землі – як його частини, усвідомлення наявності Всесвітнього Розуму. З цього випливає відповідне ставлення до буття, усіх живих організмів, до себе. До вартостей п’ятого рівня належать: душа, безсмертя, віра, любов, надія, покаяння тощо. Найвищий рівень – п’ятий – можна вважати духовним рівнем, для якого є притаманним усвідомлення людиною своєї єдності з усім організмом Всесвіту.
Як стверджує відомий дослідник, свідомість людини, як і все у Всесвіті, еволюціонує. За І. Підласим процес розвитку (розширення), трансформації свідомості людини і, відповідно, зміни її вартісних орієнтацій проходить через такі стадії: егоцентричність, самоствердження; родинні вартості; суспільні, соціальні, громадські, національні вартості; загальнолюдські вартості; універсальні вартості (духовна, космічна свідомість). Отже, у людській свідомості закладений могутній потенціал для розвитку: від особи з егоцентричним рівнем свідомості до людини високоморальної,громаедянина Світу, для якої є притаманним соціоцентризм: прагнення до соціальної гармонії, повага прав людини і народів і далі – до особи високодуховної,людини Всесвіту з космопланетарним рівнем свідомості, для якої є характерним космоцентризм: відчуття єдності з навколишнім світом, людством, Землею, Космосом, прагнення бути у гармонії з собою і зовнішнім світом, жити, діяти, творити за Вищими Духовними Законами.
Концепція еволюції людини (В. Слободчикова, Є. Ісаєва).
У кожної людини закладено природою схильнсть до самовдосконалення, саморозвитку, яка, на певному етапі розвитку особистості та впливу суспільства, постає як усвідомлене прагнення до духовного саморозвитку, творчої самореалізації..
У своїй духовній еволюції людина проходить відповідні ступені, етапи духовного зростання, кожний з яких має свої характерні властивості.
Російські психологи В. Слободчиков та Е. Ісаєв висунули концепцію, згідно з якою у своєму духовному розвитку цілісна людина проходить шлях від особистості до індивідуальності і далі – до універсуму (Боголюдини) – кінцевої мети земної еволюції людини. Людина трактується ними як суб’єкт, який спроможний стати активним творцем свого власного життя, характерною ознакою якого є фундаментальна здатність до самодетермінації, саморозвитку, самооновлення, самоутворення тощо.
Поняття “особистість”, “індивідуальність”, “універсум” фіксують різні виміри духовної сутності людини, певні етапи, ступені її духовного зростання.
Особистість, за авторами, – це передусім продукт і результат процесу соціалізації. Вона формується, розвивається, збагачується, вдосконалюється через суспільство і у суспільстві, прагне знайти своє місце і реалізувати себе у громадському житті. Людина рівня розвитку особистості дотримується усіх морально-етичних норм суспільства, у якому вона живе, орієнтується на загальні цінності, прислухається до думки найближчого оточення, спрямована на колективний шлях розвитку та служіння суспільству. Отже, поняття “особистість” фіксує соціально значущі якості людини, описує залученість особи у систему соціальних зв’язків і відносин. Людина рівня особистості скерована переважно до «іншого»: до пізнання світу, інших людей, а не до самопізнання своєї внутрішньої духовної сутності. Дослідники розглядають особистість як спосіб буття людини в світі, як представника суспільства, вільну, самостійну, відповідальну особу, яка визначила своє місце в житті, суспільстві, культурі. Саме на цьому ступені розвитку людина вперше усвідомлює себе потенційним автором власного життя, приймає персональну відповідальність за своє майбутнє.
Характерними ознаками особистісного рівня розвитку людини є здатність до самовизначення і саморозвитку, з одного боку, а з іншого – принципова обмеженість цього етапу полягає в тому, що людина рівня особистості ще не досягла внутрішньої свободи, незалежності від найближчого соціального оточення.
Головні ознаки цього періоду – саморефлексія, поява життєвих планів, готовність до самовизначення, установка на свідому побудову життя, поступове вростання в різні сфери буття.
У процесі особистісного зростання у людини виникає власний внутрішній світ, з’являється здатність до саморефлексії*. Культивування в собі рефлексії піднімає людину на наступний ступінь еволюції – на рівень індивідуальності.
Якщо особистість – це певна позиція людини у взаєминах з іншими, з суспільством, то індивідуальність трактується як глибинний сокровенний розвиток людини, її внутрішнє духовне зростання. Це спрямованість на пошуки і самореалізацію себе у світі, на самопізнання своєї глибинної внутрішньої сутності, свого духовного «Я». Людина яка йде шляхом індивідуального розвитку відчуває особисту відповідальність за усі свої діяння, формує свій власний морально-етичний кодекс, якого дотримуєт ься. Вона самостійна, незалежна від суспільства, спрямована більше на служіння самому собі: розкриття своїх творчих можливостей, досягнення власних духовних цілей.
Головним у характеристиці індивідуальності є її внутрішній світ, його зміст і спрямованість, усвідомлення своєї унікальності, здатність до саморегулювання, духовного саморозвитку, самовдосконалення.
*Рефлексія – це внутрішній механізм становлення та розвитку особи, це така специфічна людська здатність, яка дозволяє людині робити свої думки, емоційні стани, свої дії, стосунки, взагалі самого себе предметом спеціального розгляду (аналізу і оцінки) та практичного перетворення (зміни і розвитку).
Індивідуальність – це вимір самосвідомості, самопізнання, духовного саморозвитку та самоактуалізації людини. Сутність індивідуальності полягає у пошуках самого себе, визначенні власної позиції у житті, в спроможності бути самим собою: незалежним, суверенним, самостійним. Поняття індивідуальності вказує на те, що людина зі всієї багатоманітності соціальних ролей і функцій, сукупності зв’язків і відносин виділяє своє власне, особливе, робить його абсолютно цінним змістом свого істинного “Я”. Індивідуальність – це визначеність всередині самої себе, це вихід в унікальну справжність свого життя, це внутрішнє відчуття свободи.
Отже, індивідуальність – це форма буття людини у суспільстві, коли людина не розчиняється у спільноті, не поглинається іншими, а являє собою окремість, що існує, живе у рамках суспільного цілого своїм особливим життям, реалізуючи його у власний спосіб. Індивідуальність – це прагнення, в першу чергу, залишатись самим собою за будь-яких обставин. Автори В. Слободчиков та Є. Ісаєв характеризують індивідуальність як універсальну самобутню людину, яка реалізується у вільній, творчій діяльності, проявляється в самовизначенні, самостоянні, самовдосконаленні. На рівні індивідуальності людина стає автором свого власного життя у всій його повноті. Вона відчуває безмежну відповідальність за СВІТ і за СЕБЕ у СВІТІ, здатність принести в жертву свою унікальну одиничність і стати лише причетною до безмежного Універсального Буття.
Зазначені автори бачать мету еволюції людини в досягненні нею рівня універсуму. Універсалізм (універсальність) людського життя є вищим рівнем її духовного виміру, що проявляється в повному усвідомленні людиною сенсу свого життя і місця у Всесвіті, в розумінні власної єдиноприродності зі Світом, своєї причетності до Світу як до безмежного цілого. Цей зв’язок, стосунки людини зі Світом виявляється як переживання глибинної духовної єдності з ним, коли межа між Я – Іншим – Оточенням – Богом зникає. Все єдине. На рівні універсуму людина виступає як “мікрокосм”, аналогічний за внутрішньою своєю суттю Світові (“макрокосму”). Досягнення людиною ступеня універсалізації і самоеволюції означає пошук нових вищих цінностей, заради яких варто жити. Це пошук передусім духовних основ. У цей період життя починають домінувати духовні прагнення. Людина входить в абсолютно нову і дуже важливу фазу свого життя, у якій вона виростає до зрілого людського буття – найвищого розквіту людської істоти.
Характерною ознакою людини, яка досягла рівня Універсуму, є усвідомлене прагнення до духовного саморозвитку, Духовного Буття. За сучасними російськими психологами В. Слободчиковим та Е. Ісаєвим, Духовне Буття – це вищий спосіб особистісного існування, який пов’язаний зі звільненням від тиску буденного життя, від спокуси потягів, пристрастей і зваблень власної самості. В їхньому розумінні, Духовне Буття – це любов до до досконалості в усіх сферах життя.
Отже, універсальність автори концепції розглядають як категорію, що фіксує вищий ступінь духовного розвитку людини, виявляється в повному усвідомленні сенсу і призначення свого життя, в знанні своєї причетності до Світу, у відчутті духовної єдності з Універсумом.
В.Слободчиков та Е.Ісаєв трактують людину як суб’єкта, здатного до духовного саморозвитку, активного перетворення самого себе і навколишнього світу. За дослідниками, у своїй еволюції людина проходить відповідні етапи духовного зростання як по горизонталі, так і по вертикалі: від особистості (для якої є характерним розвиток переважно в горизонтальному напрямку) до індивідуальності – і далі до універсуму, для яких є притаманною еволюція по вертикалі (вглиб – до свого внутрішнього єства і до Неба).
У своїй концепції автори розкривають процес духовного становлення людської істоти: «особистість» – «індивідуальність» – «універсум» як об’єктивну закономірність генезису людини.
Концепція духовного розвитку людини (О. Киричука та З. Карпенко).
За концепцією духовної еволюції вітчизняних психологів О. Киричука та З. Карпенко, людина як цілісна особа в своєму розвитку проходить відповідні етапи свого розвитку: від моносуб’єкта до полі - та метасуб’єкта.
На рівні моносуб’єкта людина прагне до самореалізації, самовиразу, самоствердження. Смислом функціонування суб’єкта на цьому рівні є розкриття власних інструментальних можливостей щодо впливу на природу, техніку, інших людей. Моносуб’єкт – це такий рівень розвитку людини, на якому вона здатна реалізувати себе у конкретній справі чи діяльності, що оцінюється з погляду ефективності та доцільності.
На рівні соціоцентричного полісуб’єкта людина узгоджує свої власні інтереси з інтересами інших людей, підкоряючись нормам суспільної моралі. Вона діє як моральна особа, орієнтуючись на добро як кінцеву мету моральної регуляції поведінки в умовах міжособистісних взаємовідносин. Основоположними життєвими вартостями для неї стають відповідальність, обов’язок, гідність, сумління.
Отже, полісуб’єкт є вже включеним у соціальну взаємодію і здійснює вчинки, які складаються у відповідну поведінку, що підлягає нормативній регуляції та оцінці з боку моральної відповідності.
Третій рівень розвитку суб’єкта становить метасуб’єкт (людина високодуховна). Метасуб’єкт – це вищий духовний рівень розвитку людини, на якому вона визначає своє ставлення до буття взагалі, відповідає на питання про кінцеві цілі та універсальні цінності свого існування, покликання особистої, життєвої місії, духовного шляху. Характеризуючи людину цього рівня розвитку, О.Киричук та З. Карпенко пишуть, що метасуб’єкт визначається у своїх стосунках з Творцем і Вічністю. Життя метасуб’єкта оцінюється з погляду його здатності здійснити подвиг в ім’я основоположних життєвих цінностей: гуманізму, справедливості, творчості тощо. Метасуб’єкт прагне гармонізації своїх відносин зі світом, Космосом. За авторами концепції, суб’єкт цього рівня розвитку бачить відносність моральних критеріїв поведінки і діє відповідно до свого розуміння Вищого Блага, керуючись власною духовною інтуїцією, уявленнями про досконалість, вселюдську і світову гармонію, низьке і високе, потворне і величне та ін.
На рівні метасуб’єкта людина прагне до самоактуалізації, тобто максимального виявлення і розвитку своїх духовно-творчих можливостей, приділяючи основну увагу вищим, духовним потребам.
Заслуговує на увагу думка авторів, згідно з якою людина, яка досягла рівня метасуб’єкта, стає здатною до істинної любові. За Е. Фроммом, дійсна любов веде до особистісного зростання, продуктивної співтворчості з іншим, переживається як неповторний альтруїстичний процес самозабуття, виходу за межі власного “Я” у простір вселенської гармонії.
Отже, за авторами концепції, людина у своїй еволюції проходить відповідні етапи духовного зростання від моносуб’єкта (особи егоцентричного рівня) до людини високоморальної – полісуб’єкта (для якого є притаманним соціоцентризм: прагнення до соціальної гармонії, повага прав народів та людини) і далі – до людини високодуховної – метасуб’єкта (якому притаманний космоцентризм: відчуття єдності з Космосом, прагнення жити і творити за Вищими Духовними Законами – Добра, Справедливості, Любові, Краси).
Концепція психосинтезу Р. Асаджолі.
Наступна концепція – це концепція психосинтезу - глибинного духовного розвитку людини італійського психолога і психіатра Р. Асаджолі, у якій автор особливу увагу приділяє внутрішнім механізмам процесу духовної еволюції та самоеволюції людини, розглядає та аналізує сутність, етапи та шляхи процесу духовного саморозвитку людини, дає своє власне розуміння сутності цього процесу..
Р. Ассаджолі у процесі духовної самоеволюції людини виділяє різні ступені її духовного зростання: від пізнання свого внутрішнього світу до з’єднання, злиття з Богом. У цій концепції він виділяє етапи духовного росту людини шляхом аналізу відповідних категорій або груп символів, що допомагає краще зрозуміти процес внутрішньої духовної еволюції та само еволюції людини, сутнісні ознаки її етапів.
Отже, автор виділяє чотирнадцять таких категорій, які характеризують процес духовного сходження, зростання людини від нижчого до вищого рівня:
Звернення усередину (інтроверсія).
- Спуск.
- Підйом – сходження.
- Розширення – розповсюдження.
- Пробудження.
- Світло – Осяяння.
- Вогонь.
- Розвиток.
- Посилення – Зростання.
- Любов.
- Шлях – Мандрування.
- Зміна – Перетворення.
- Відродження – Оновлення.
- Звільнення.
До першої групи він відносить символи інтроверсії, звернення усередину. Р.Ассаджолі висуває думку, що інтроверсія вкрай необхідна сучасній людині у зв’язку з надзвичайною екстравертністю нашої цивілізації. Про типового нормального її представника можна сказати, що психологічно він живе поза собою. Цей вираз, який у минулому використовували для того, щоб вказати на душевний розлад, влучно описує стан сучасної людини, яка шукає сенс життя де завгодно, але тільки не в собі.
Автор підкреслює, що на таке активне зовнішнє життя необхідно відповідати життям внутрішнім. Потрібно повернутися до себе, згадати, що існує не тільки зовнішній світ, але й внутрішні світи, які людина повинна вивчати і засвоювати так само, як і світ зовнішній. За словами Ассаджолі, звернення усередину відновлює рівновагу, зміцнює нервове і психічне здоров’я – воно дозволяє також набути досвід надособистісних переживань. Дослідник стверджує, що повертаючись усередину себе (звертаючись до власного внутрішнього світу), ми відкриваємо свій Центр, свою істинну істоту. Ці відкриття супроводжуються так званими “піковими переживаннями”, які, за словами Ассаджолі, чудово описав А.Маслоу.
Друга група, за автором, складається із символів, пов’язаних з опусканням до основи, “фундаменту” нашої істоти, тому що безодня « породжує з себе і зумовлює собою, так би мовити, «поверхню» нашої психіки. Дослідження підсвідомості символічно трактується ним як заглиблення у безодню свого внутрішнього світу, як вивчення “дна” своєї душі. Про “безодні” людської душі писало багато містиків, письменників (низходження Енея в Ад у Вергілія та опис пекла у Данте). На сьогодні існує “глибинна психологія”, яка представлена у працях К.Юнга та інших мислителів. Згідно з її головним постулатом, людина повинна знайти в собі мужність усвідомити усі свої дискредитовані “тіньові сторони”, а потім включити їх до складу своєї особистості поряд із “світлими” усвідомленими нею сторонами.
Автор підкреслює, що людина, яка змогла визнати низькі сторони своєї особистості, не дозволивши при цьому набутим знанням подавити, знищити, зруйнувати себе, досягає істинно духовної перемоги. Як стверджує Р. Ассаджолі, визнання своїх “тіньових сторін” є необхідною умовою для їх перетворення.
Третю групу символів автор пов’язує з підйомом, сходженням – засвоєнням “внутрішнього простору” у верхньому напряму. За словами Р.Ассаджолі, існує висхідний ряд внутрішніх світів, кожний з яких, в свою чергу, має більш високі і нижчі рівні.Зокрема, у першому з внутрішніх світів – світі емоцій – автор розрізняє рівень сліпих пристрастей і рівень високих почуттів. Далі йде світ розуму, де теж існують різні рівні: рівень конкретного аналітичного розуму і рівень абстрактного філософського розуму (нуса). Як вказує італійський психолог, існує також світ інтуїції, світ волі і ще вищий світ, на який можна лише вказати, назвавши його “позамежним”.
До четвертої групи Р.Ассаджолі відносить символи розширення свідомості. Розширення свідомості, за автором, повинно відбуватись у всіх напрямах – не тільки по вертикалі (вглиб – до свого внутрішнього єства і до Неба), але також і по горизонталі, тобто від індивіда до групи, суспільства і всього людства. Розширення, за словами автора, веде до розуміння, включення в себе інших істот і з’єднується з символом любові (десята група).
До п’ятої групи Ассаджолі відносить символи пробудження. Сучасна психологічна наука, стверджує автор, прийшла до тих самих висновків, що й древня мудрість, показавши, що людина бачить кожну річ і кожну істоту через густу вуаль своїх емоційних реакцій, слідів минулих психічних травм, чужих думок та ін. Наслідком цього, згідно з автором, є ілюзії: людина думає, що мислить об’єктивно, тоді як в дійсності вона перебуває під владою “ідолів”, як їх називав Бекон, – упереджених думок і колективних впливів. Все це формує, за словами Ассаджолі, своєрідний стан сну наяву, від якого людина може і повинна прокинутись. Перший крок до пробудження, як стверджує автор, полягає в тому, щоб усвідомити все, що існує в нас незалежно від нас. Другий крок – усвідомити, що ми є справді центром самосвідомості, глядачем трагікомедії, якою є наше життя.
До шостої групи символів Р.Ассаджолі відносить символи світла і осяяння. Він пише, що пробудження надособистісної свідомості пов’язане з переходом в інший, більш високий стан свідомості, для визначення якого використовуються слова “осяяння”, “просвітлення”. Перша стадія осяяння, за словами автора, проявляється у здатності ясно бачити все, що відбувається у нас всередині. Друга стадія – осяяння – проявляється у вирішенні проблем, які раніше не можна було вирішити, завдяки особливому інструменту внутрішнього бачення, інтуїції. Інтуїтивна свідомість, врешті-решт, заміняє інтелектуальну, логічну і раціональну свідомість, точніше включає в себе і трансцендентує її. Відповідно до оцінки Ассаджолі, інтуїція веде до повного ототожнювання себе з об’єктом, що вивчається, до усвідомлення суттєвої єдності суб’єкта і об’єкта.
До сьомої групи Ассаджолі відносить символи вогню. Згідно з його трактуванням, вогонь виконує, передусім, очищувальну функцію (спалює все негативне в людині) і, власне, з такою метою він використовувався у духовній “алхімії”. Автор нагадує, що внутрішнє відчуття вогню описувало багато містиків, наводить приклади: св.Катерину Сієнську і Блеза Паскаля.
Символи восьмої групи Ассаджолі визначає словами “еволюція” і “розвиток”. Він трактує розвиток як визволення внутрішніх сил і перехід від можливого до дійсного. За Ассаджолі, символ розвитку означає дві різні стадії людського росту: від дитини до дорослої людини і від “нормальної” до “просвітленої”.
Згідно з автором, дев’ята група символів включає символи посилення чи зростання. Надособистісні переживання він розглядає як посилення життя свідомості, підвищення її напруги чи психологічного “вольтажу” у порівнянні з тим, як живе середня людина.
Ассаджолі виділяє дві стадії у процесі зростання, посилення свідомості людини. На першій - відбувається посилення всіх недостатньо розвинутих сил і функцій людини. Друга стадія передбачає перехід від особистих сил до надособистісних можливостей. Тут, власне, можуть проявитись парапсихічні здібності. Такими здібностями у сполученні з вищими моральними та духовними якостями володіло багато “просвітлених”, “пробуджених” і “посвячених” - від Мойсея до Піфагора, від Будди до Христа, а також різні містики.
До десятої групи автор відносить символи любові. Згідно з думкою Ассаджолі, людська любов – це більш-менш свідоме прагнення “вийти” із себе, переступити межу відокремленого існування і з’єднатись з іншою істотою. Містики всіх часів говорили про своє єднання з Богом чи Вищою Істотою, використовуючи при цьому символіку людської любові.
До символів одинадцятої групи автор включає символи шляху, подорожі, мандрування, це ухил до духовного усамітнення, «духовного монастиря». Це пошуки себе і Бога, миру людини з Богом. Аналізуючи поняття “містичний шлях”, він пише, що часто символ шляху знаходить своє фізичне втілення у формі прощі до святих місць тощо.
Згідно з Ассаджолі, символи дванадцятої групи – це символи трансмутації, перетворення. За допомогою певних засобів тіло і душа людини можуть бути перетворені у щось більш досконале. За словами психолога, при цьому відбувається органічне і гармонійне поєднання всіх сторін людської істоти – (“Біопсихосинтез”) – трансмутація людських якостей, відбувається “психодуховна алхімія”. Ассаджолі скеровує читачів до книги К. Юнга “Психологія і релігія”, де детально розглядаються ці питання.
Автор зазначає, що зміна і перетворення людини здійснюється двома шляхами, йде у двох протилежних напрямах, але ці шляхи не виключають, а доповнюють одне одного. Перший шлях передбачає трансмутацію через сублімацію (практика йоги); другий шлях – перетворення здійснюється через опускання надсвідомої енергії в особистість, включаючи фізичне тіло (практика Інтегральної Йоги Шрі Ауробіндо). Сполучення цих двох шляхів веде, за словами Ассаджолі, до повного біопсихосинтезу.
У тринадцяту групу автор включає символи відродження, “нового народження”, які він пов’язує з попередньою групою, у зв’язку з тим, що повне перетворення людини закладає основу для її відродження, яке є нічим іншим, як “новим народженням”, народженням нової людини з глибин старої особистості. Власне тому брахманів Індії називають “двічі народженими”. Символ цей широко використовується у християнстві, а містики говорять про “народження Христа у серці”.
Символи чотирнадцятої групи автор трактує як символи звільнення, які споріднені з символами розвитку. За словами Р.Ассаджолі, вони означають зруйнування перешкод, звільнення від ілюзій, комплексів, від ототожнювання з різними “ролями”, які ми граємо у житті, з “масками”, які ми одягаємо, з нашими “ідолами” тощо. Звільнення, згідно з автором, означає також активізацію наших прихованих можливостей.
Символіка звільнення пронизує всі великі світові релігії. Усі ці символи, як стверджує дослідник, сприяють синтезу особистісного і надособистісного рівнів, народженню нової людини.
Описуючи почуття, внутрішній стан людини, яка вже досягла найвищого ступеня, рівня єднання з Богом, Р.Ассаджолі пише, що це “стан радості, безтурботності, відчуття внутрішньої безпеки, почуття спокійної сили, ясності розуму й любові до всього існуючого. У своїх вищих аспектах – це осягнення сутності Буття, приєднання до Всезагального Життя і ототожнення з ним”
Отже, у процесі духовного розвитку існують певні ступені, кожен з яких дозволяє людині здійснити поступ на шляху духовного самовдосконалення. Різні стадії еволюції людини можна вважати етапами поступового розвитку, з яких кожна є продуктом минулого і, в свою чергу, видіграє відповідну роль у формуванні майбутнього.
У своїй книзі “Психосинтез: теорія та практика” Р. Асаджолі описує ті проблеми, складності, кризи, внутрішні конфлікти, з якими стикається людина у процесі духовного росту. Він підкреслює, що духовний саморозвиток людини – довгі і нелегкі мандри через незнані, невідомі землі, повні несподіванок, труднощів і навіть небезпеки.
За словами Р. Асаджолі, зміни, що пов’язані з процесом трансформації, переродження особистості мають різні критичні кризові стадії.
За Р. Асаджолі у процесі духовного розвитку людської істоти, на шляху досягнення нею повної духовної свідомості вона може проходити п’ять критичних кризових стадій. Автор виділяє:
- кризи, що передують духовному пробудженню;
- кризи, що викликані духовним пробудженням;
- спади, що слідують за духовним пробудженням;
- кризи на стадії духовного преображення;
- «темна ніч душі»;
Кризи, що передують духовному пробудженню, будучи його передвісниками, на думку автора, можуть виникнути у результаті багатьох розчарувань, сильного душевного потрясіння, а деколи навіть і серед зовнішнього благополуччя. Людина починає відчувати якусь внутрішню тривогу, почуття незадоволеності і внутрішньої порожнечі, нереальності, суєтності повсякденного життя. В неї виникає моральна криза, поглиблюється її етична свідомість. Вона починає розмірковувати про сенс життя та людського існування, про джерела та причини власного і чужого страждання тощо. Усі ці симптоми викликані новим станом душі, яка поступово починає «пробуджуватися». Вони є проявами її духовного перелому і супроводжується іноді нервовим напруженням, виснаженням організму, безсонням тощо.
Кризи, що викликані духовним пробудженням, за автором, пов’язані з встановленням зв’язку між особистістю і її душею. Цей процес супроводжують потоки світла, радості і діяльної сили. Людина відчуває чудовий стан звільнення, починає відкривати для себе духовну реальність. Усі внутрішні страждання, фізичні потрясіння можуть миттєво щезнути і стає зрозумілим, що причинами їх були душевні страждання. Духовне пробудження стає зціленням для людини у повному значення цього слова. Вона відчуває себе щасливою у духовному світі, в атмосфері блаженних польотів в неусвідомлених висотах.
Але не завжди пробудження здійснюється так просто і гармонійно. Якщо людина не готова, щоб винести духовне світло, якщо вона не є достатньо духовно розвиненою, внутрішньо зрілою і духовно сильною, а егоцентрично спрямованою, зарозумілою, - це може привести, за твердженням Р. Ассаджолі, до негативних наслідків – посилення, зростання, роздування особистісного Я, власного его. Це наповнює людину почуттям власної величі, розширенням внутрішніх границь, впевненості в тому, що вона є співпричасною божественній природі. Деякі люди у результаті пережитого одкровення трансцендентної і божественної сторони свого духа, у результаті підйому, викликаного духовним пробудженням можуть проголосити себе пророками чи реформаторами. Вони починають очолювати різні рухи, засновують секти, що відрізняються фанатизмом, активним прагненням усіх обернути у свою віру тощо.
Спади, що слідують за духовним пробудженням. Гармонійний процес духовного пробудження викликає відчуття радості, просвітлення розуму, усвідомлення сенсу і мети свого буття. Розсіюється багато сумнівів і вирішується багато питань, з’являється відчуття внутрішньої безпеки, захищеності, впевненості у собі. Усе це супроводжується переживанням єдності, краси і святості життя: пробуджена душа виливає потік любові на усіх людей і усіх тварин.
Пробуджена людина як би знаходиться у стані благодаті, її здається, що її стара особистість з її гострими кутами і тіньовими сторонами щезла, а її посміхається нова людина , яка прагне принести радість і бути корисною для оточуючих, розділити з ними отримані духовні скарби, які вона не в стані обійняти в одиночку.
Цей стан радості може продовжуватися більш чи менш довго, але він рано чи пізно закінчується. Повсякденна особистість з її глибоким фундаментом відійшла лише тимчасово, вона як би заснула, але не щезла і ще не преображена повністю. Крім того, потік духовного світла і любові, як і усе інше у світі, має свої ритми і цикли. Через певний час після духовного пробудження звичайно виникає спад: за приливом приходить відлив.
Переживання уходу благодаті є дуже тяжким і в окремих випадках він призводить до сильного спаду, депресії. Знову пробуджуються і з новою силою утверджуються низькі потяги та пристрасті. Усе те «сміття», поглинуте потоком світла, знову випливає на поверхню. Між тим, процес пробудження, витончивши етичну свідомість, посилив прагнення до вдосконалення, людина починає осуджувати себе суворіше. На поверхню із підсвідомості виходять раніш глибоко заховані схильності і потяги: високі духовні прагнення, являючи собою виклик цім силам, пробудили їх. Спад може заходити так далеко, що людина починає заперечувати духовну значимість свого внутрішнього досвіду. В її внутрішньому світі переважають сумніви і самоприниження. Але незважаючи на усі сумніви, людина вже не зможе повернутися у попередній стан. Краса і чудо того, що вона пережила, залишаються з нею і не забуваються. Вона вже не може жити звичайними буденним життям, її не дає спокою божественна туга.
Кризи на стадії духовного преображення пов’язані з повною трансформацією і переродженням, оновленням особистості. Це довготривалий і складний процес, що включає такі фази:
фази розвитку внутрішніх здібностей, що раніше були заховані чи слабо виражені;
фази, на протязі яких особистість повинна безмовно і лагідно надавати можливості духу працювати з собою, мужньо і терпляче переносити неминучі страждання.
Це час сповнений перемін, коли світло і темрява, радість і біль змінюють одне одного. Це такий період у житті людини, коли вона залишила свій колишній стан, але ще не досягнула нового. Не дивно, що така складна проблема інколи викликає такі нервові і душевні розлади, як виснаження, безсоння, пригніченість, роздратованість, що, у свою чергу, внаслідок тісної взаємодії духа й тіла, може призвести до різних фізичних симптомів.
За Р. Асаджолі, праця по внутрішньому переродженню здійснюється духом і духовними енергіями. І тут дуже важливо, як вказує дослідник, навчитися розумно співпрацювати з міцним потоком духовної сили, духовних енергій, не витрачати, а використовувати їх у плідній внутрішній та зовнішній діяльності.
Темна ніч душі. На п’ятій стадії людина як би попадає в «яму» на шляху свого сходження. Коли процес трансформації досягає своєї найвищої точки, рішучий, останній її етап нерідко супроводжується сильними стражданнями та внутрішньою затьмареністю. Християнські містики називають цей напружений стан «темна ніч душі». Зовнішньо воно нагадує стан депресії чи меланхолії. Її ознаки: стан відчаю, почуття власної не достойності; гостре самоосудження – абсолютна безнадійність і прокляття; пригнічене відчуття паралізованості розуму, втрата сили волі і самоконтролю, опір і загальмованість по відношенню до будь-яких дій. Вона як би знаходиться у щільному тумані, глибокому відчаю, занурена у власні страждання, і світло духа не досягає її. Але усі ці муки, маючи духовну цінність, несуть в собі зародиш високого щастя. Людина, усвідомлюючи усі тіньові сторони своєї особистості, спалює в собі все негативне, темне. Це своєрідне і дуже плідне переживання, що має духовні причини і глибоке духовне значення.
За словами Р. Ассаджолі, люди, які йдуть шляхом духовного самовдосконалення не зажди так тяжко проходять через усі ці кризові стадії духовного зростання. По-перше, у багатьох людей духовний розвиток відбувається більш гармонійно, ніж в описаних вище випадках, внутрішні труднощі долаються, і людина переходить з одного етапу на наступний без нервових реакцій і без особливих фізичних недомагань. По-друге, страждання і хвороби тих, хто йде шляхом духовного росту, які б тяжкі форми вони не приймали, в дійсності – це лише тимчасові реакції, це як би «відходи» органічного процесу росту, що ведуть до внутрішнього переродження і тому вони дуже часто самі по собі щезають, коли проходить криза, що викликала їх. Страждання, викликане відливом духовної хвилі, з лихвою компенсується не тільки періодами приливу і внутрішнього підйому, але й вірою у значиму і високу мету, заради якої відбуваються ці внутрішні мандри. Страждання, що супроводжують духовний розвиток мають яскраво виражений прогресивний характер. Це наслідок напруження, пов’язаного з ростом чи боротьбою між особистістю і йдучими зверху енергіями.
За словами вченого, смислові переломні переживання через які проходить особистість у процесі духовного саморозвитку, є важливою складовою внутрішнього життя особистості, джерелом її розвитку. Душа, яка звільнилася і перемогла, усвідомлено причащається мудрості, силі і любові Божественного життя.
В основі психосинтезу Р. Асаджолі лежить - об’єднання, інтеграція усіх складових людини ( духу, душі й тіла) у єдине ціле, відновлення душевної рівноваги або психічної цілісності. Це повернення до себе справжнього, з’єднання, злиття зі своєю Божественною природою - Божественною Іскрою, Божественним Духом, Началом, яке подарував кожній людині Творець.
Отже, за Р. Асаджолі, духовна еволюція людини пов’язана з процесами глибокого морального очищення, повної трансформації, пробудження багатьох потенційних здібностей, росту свідомості до немислимого раніше рівня, розширення її на нові внутрішні простори.
Ніби продовжуючи дослідження В. Слободчикова та Є. Ісаєва, О. Киричука та З. Карпенко, Р. Асаджолі, український психолог-дослідник М. Савчин у концепції “духовно пробудженої людини” характеризуючи людину рівня універсам, метасуб’єкт, розкриває її сутнісні властивості, висвітлює внутрішні духовні закони, за якими живе високодуховна людина, виявляє сфери, у яких проявляється її індивідуальний дух.
Суттєві характеристики “духовно пробудженої людини” за М. Савчиним:
– перебуваючи на вершині переживань, людина відчуває себе цілісною, інтегрованою, гармонійною, організованою, відповідальною; ця повнота життя зумовлює більшу здатність до творчості, розумової активності, діяльності, любові, відповідальності;
– людина з пробудженою духовністю відчуває себе незалежною від оточення; внутрішній світ для неї стає важливішим за зовнішній, духовний – за матеріальний; людина цікавиться проблемами духовного росту;
– головним стає внутрішній (суб’єктивний) час, а не той, який показує годинник (об’єктивний); внаслідок цього у людини виникає почуття “наповненості” прожитих хвилин, годин, днів, місяців, років;
– чистота внутрішнього світу (Любові, Доброти, Віри) – важливіша за чистоту об’єктивного матеріального світу
Внутрішні духовні закони, за якими живе високодуховна людина, проявляються через трансцедентування, вихід за чуттєві межі (“за завісу”) і різні прагнення: гармонії, рефлексії (знання, розуміння), духовного розширення (виплеснути себе на світ), єднання зі світом, творення добра тощо.
М. Савчин виділяє такі інтегральні показники вияву духовності людини
- віра в Бога, в Божу благодать, щира молитва;
- творення добра, не зла;
- любов, відкритість до інших людей;
- внутрішня гармонія;
- мир з собою та світом, спокій;
- відсутність негативізму, невротичних станів, психопатії, акцентуації;
- конструктивність, продуктивність та творчість притаманні її життєдіяльності;
- мудрість, налаштованість на вічні цінності.
І наостанок, дослідник подає сфери, у яких виявляється “індивідуальний дух пробудженої людини”:
• у житті людини з Богом, що реалізується прагненням до духовного (Вищого, Божественного);
• в любові особистості до світу, до інших людей, у якій реалізується прагнення до: а) розширення свого доброго начала на світ; б) злиття себе зі світом; в) духовного;
• у прагненні людини до: а) гармонії у її внутрішньому світі та зовнішньому оточенні; рефлексії (знання, розуміння себе, своєї діяльності, своїх стосунків тощо);
• у людській творчості, в якій реалізується прагнення до: а) розширення себе на світ (матеріалізація своїх ідей, добрих намірів); б) гармонії, в) духовного життя; г) творення добра.
Отже, вищевказані концепції, попри різницю у термінології, трактують еволюцію людини, передусім, як її духовне зростання, мету її розвитку вбачають у формуванні високодуховної людини, особи з космічним рівнем свідомості (універсуму, метасуб’єкта).
Лабораторна робота 1. Цінності. Вправа, яка допоможе визначити власні цінності.
Методика виявлення сформованості духовної
ціннісної орієнтації особистості
“Здійснення бажань”
Методика спирається на еталонну ціннісну шкалу, відносно якої розглядаються результати дослідження щодо процесу розвитку свідомості особистості та відповідної зміни її ціннісних орієнтацій протягом життя – від егоцентричного рівня до духовного, про які йшлося вище .
Інструкція для учасників
Уявіть себе на березі моря. Навколо теплий пісок, лагідне сонце, плескіт хвиль...
Але ось на горизонті з’явилася темна крапка. Вона наближається до Вас. Що це? Ви придивляєтесь і бачите, що це стародавній глечик!
Берете його в руки, уважно розглядаєте невідомі знаки та літери і, нарешті, наважуєтесь відкрити...
Разом із шипінням та їдким димом із глечика з’являється справжнісінький джин (не дуже великий, приємної зовнішності).
– Я віддячу за своє звільнення, – каже він. – Я зроблю твоє життя яким забажаєш! Я здійсню твої бажання, але тільки оптом: ось перелік життєвих цінностей, – і він подає Вам аркуш паперу. Тобі потрібно тільки пронумерувати їх за порядком зменшення цінності. Все те, що напишеш у перших рядках, відіграє головну роль у твоєму житті.
Перелік життєвих цінностей:
- різноманітні задоволення;
- сімейний добробут;
- соціальна справедливість;
- вірність;
- визнання та популярність;
- вигідний шлюб;
- порядок у державі;
- доброзичливість;
- влада і впливовість;
- слухняні діти в сім’ї;
- порозуміння між громадянами;
- допомога тим, хто її потребує;
- особиста безпека;
- спокійна старість;
- добробут країни;
- гармонія з природою.
Обробка результатів
Для обробки діагностичних даних треба скористатися табл.1, в якій структуруються цінності, притаманні тому чи іншому рівню свідомості.
Оскільки для демократичної країни типовим є поєднання національних цінностей із загальнолюдськими, в поданій таблиці вони об’єднані в одну групу соціальних цінностей. До підгрупи духовних цінностей зараховано вищі цінності кожного рівня, які поєднуються у свідомості та ціннісній орієнтації рівня духовних цінностей.
Проаналізувавши заповнені бланки, викладач може виявити, які цінності для студента є пріоритетними, яке місце в його ціннісній орієнтації посідають такі духовні цінності, як вірність, доброзичливість, допомога тим, хто її потребує, гармонія з природою. Зрозуміло, що високодуховна особистість надасть цим цінностям одні з перших місць у загальному списку. Для студентів, ціннісна орієнтація яких буде близькою до рівня егоцентризму, духовні цінності посідатимуть останні місця з 16-ти можливих.
Наприклад, якщо духовні цінності посідатимуть 1, 2, 3 та 4 місця за переліком (досить рідко трапляється), їхнє сумарне місце дорівнюватиме 10-ти. Якщо духовні цінності посідатимуть найнижчі місця (16, 15, 14 і 13), їхнє сумарне місце дорівнюватиме 58. Отже, чим меншим є сумарне місце групи цінностей, тим вищим є рівень їх сформованості.
Зробивши з часом повторний зріз, можна виявити динаміку ціннісного розвитку особистості, визначити ефективність спецкурсів, тренінгів, консультацій та інших методів, спрямованих на формування духовної ціннісної орієнтації студентів.. Результати дослідження доцільно занести до спеціальної карти розвитку, що дозволяє падалі використовувати їх у процесі консультування студентів , батьків або викладачів.
Цінності, притаманні певним рівням свідомості
| Індивідуалістичні Цінності | Сімейні цінності | Соціальні цінності | Духовні цінності (самовіддачі) |
| Різноманітні задоволення | Сімейний добробут | Соціальна справедливість | Вірність |
| Визначення та популярність | Вигідний шлюб | Порядок у державі | Доброзичливість |
| Влада і впливовість | Слухняні діти в сім’ї | Порозуміння між громадянами | Допомога тим, хто її потребує |
| Особиста безпека | Спокійна старість | Добробут країни | Гармонія з природою |
| ∑1= | ∑2= | ∑3= | ∑4= |
Табл. 1.
Лабораторна робота 2-4.
Завдання 1. Перегляд фрагментів фільмів «Хористи» (реж. Кристофер Баратьє, франко-швейцарського виробництва), «Дванадцять (реж. М. Михалков, виробництва Росія), «Мати Тереза» (італійсько-американського виробництва), аналіз ціннісних орієнтацій та рівня духовного розвитку кожного з персонажів за концепціями ((І. Підласого, В. Слободчикова, Є. Ісаєва, О. Киричука та З. Карпенко, М. Савчина). Обґрунтувати свою відповідь.
Завдання 2. Рольові вправи:
Впрва 1. Консультація клієнтів, що мають різні ціннісні орієнтації і які не співпадають з ціннісними орієнтаціями соціального працівника (використовуючи концепції І. Підласого, В. Слободчикова та Є. Ісаєва, О. Киричука та З. Карпенко, Р. Асаджолі). Рольова вправа проводиться в групах з 3-х чоловік, де кожен почергово виконує ролі клієнта, інтерв’юера, спостерігача-аналітика.
Вправа 2. Консультація клієнта, який знаходиться у кризовому стані (кризи за Р. Асаджолі). Рольова вправа проводиться в групах з 3-х чоловік, де кожен почергово виконує ролі клієнта, інтерв’юера, спостерігача-аналітика.
Завдання 3.
Підготувати творчі роботи на тему ( за вибором студента):
- Вплив родини на формування ціннісних орієнтацій особистості і процес її змін.
- Вплив власних ціннісних орієнтацій на життя студента, а також на сприйняття ним інших людей.
- Аналіз власних ціннісних орієнтацій та системи вартісних орієнтацій членів своєї родини