Geum.ru

Навчання історії у профільних класах: теорія І практика

Вид материалаДокументы

Содержание


Робота в парах: змінних і постійних
Шкільна лекція
Шкільний семінар
Технологія проблемного навчання”.
Подобный материал:
Навчання історії у профільних класах: теорія і практика


Семінар ІППО КУ імені Бориса Грінченка в дистанційному форматі

Квітень 2010 року


Зауваги до викладання історії в профільних класах:

ЯК ЗРОБИТИ ВИКЛАДАННЯ ІСТОРІЇ БІЛЬШ ЕФЕКТИВНИМ

О.Ф. Трухан

викладач кафедри

методики суспільно-гуманітарної освіти

та виховання

ІППО КУ імені Бориса Грінченка


Психологи стверджують, що в пам'яті людини залишається 90% того, що людина робить; 50% того, що бачить; 10% того, що пише. Тож головним завданням шкільного навчання історії має бути формування в учнів навичок творчої діяльності, відпрацювання вмінь використовувати отримані знання та навички на практиці. Слід творчо використовувати як традиційні, так і інтерактивні технології навчання. Дозволимо собі запропонувати декілька методів та технологій, які успішно пройшли апробацію на уроках історії в ЗНЗ.

Робота в парах: змінних і постійних

Організація навчальної роботи базується на тому, що один з партнерів є носієм інформації та знає шляхи вирішення завдань. Він і передає цю інформацію іншому: розповідає, пояснює, відповідає на запитання, демонструє тощо. Другий партнер слухає, записує, ставить питання, обговорює почуте, висловлює сумнів і т. ін. Цей метод "працює" при закріпленні нового навчального матеріалу і передбачає створення пар з учнів, що різняться за рівнем знань.

Одним з найбільш ефективних методів навчання є "Діалог Сократа", у процесі застосування якого учні самостійно формулюють проблеми сус­пільного життя та пропонують альтернативні шляхи їхнього розв'язання.

Для проведення сократівського діалогу передовсім слід визначити проблему – об'єкт обговорення. Це можуть бути різноманітні питання, що стосуються управління державою чи суспільством, потребують прийняття офіційними особами рішення або певних дій громадян. Це можуть бути також спірні або дискусійні історичні питання, вивчаючи які, школярі вчаться знаходити шляхи їх вирішення. Суспільна проблема може бути сформульована у вигляді запитання, наприклад: Чи потрібно заборонити смертну кару?

Запропонована навчальна модель сприятиме відпрацюванню учнями навичок визначення змісту суспільних проблем, аналізу питання, набуття вмінь розв'язувати термінологічні, фактичні та ціннісні суперечності, вести діалог. Така модель сприяє вихованню поваги до думки інших людей та розвиткові плюралізму.

Якісне навчання на уроках історії можливе за умови системного використання ефективних дидактичних систем інформаційно-рецептивного, репродуктивного, проблемно-пошукового, алгоритмічно-програмованого (за допомогою комп'ютерів), релаксопедичного (аналіз історичних подій, конкурси, змагання, дидактичні ігри) навчання тощо.

Визначальну роль у виборі вчителем типу навчальної системи відіграє характер навчального матеріалу, рівень підготовленості учнів (знання, уміння, вивченість теми) і мета навчання, як загальна, так і та , що характерна для даного шкільного періоду.

Розробляючи план уроку, вчителю необхідно визначити й урахувати:
  • особливості конкретної теми, рівень її висвітлення в історичній науці;
  • місце теми в курсі, її хронологічні рамки;
  • рівень підготовленості учнів;
  • ключові й тематичні питання;
  • головні поняття і факти;
  • мету і завдання уроку;
  • оптимальний набір прийомів і методів, які будуть використовуватися на уроці;
  • міжпредметні та внутрішньокурсові зв’язки;
  • форму і тип уроку.

Ефективний комплекс оптимальних дидактичних умов, засобів, прийомів і методів, ефективних для безперервного навчання, забезпечує модульна технологія навчання: лекція (урок вивчення нового матеріалу), семінар, дослідження, лабораторна робота (уроки вдосконалення знань, умінь, навичок), колоквіум, залік (контрольні уроки, уроки обліку та оцінки знань й умінь), безперечно, будуть сприяти як засвоєнню нової інформації, так і формуванню вмінь і навичок обробки цієї інформації.

Лекція, семінар, залік у єдності й взаємозв'язку реалізують завдання навчання й розвитку. Застосування даної технології дозволяє швидкими темпами якісно, на рівні осмислення вивчити більші блоки навчального матеріалу. Як показує досвід, тривалість лекції не має перебільшували 1-2 уроків, 1 година пропонується для семінару і 1 година на залік.

Шкільна лекція – форма організації навчального процесу, що орієнтує учнів на вивчення конкретної теми, засвоєння основних подій, зв'язків, закономірностей, головних ідей (усіх видів історичних знань, які будуть перераховані пізніше) і припускає особистісну оцінку вчителями й учнями навчального матеріалу. Передбачається крупноблочний, на узагальненому рівні виклад учителем навчального матеріалу з необхідними акцентами (для кожного класу – різними). У ході лекції вчитель акцентує увагу учнів на основні думки, закономірності, ідеї теми (блоку тем). Шкільна лекція дозволяє показати учням у більш узагальненому вигляді ті явища, в основі яких лежать конкретні події, докладно описані в підручнику. Особливість шкільної лекції полягає у використанні елементів бесіди, проблемних і розвивальних ситуацій, відпрацьовуванні понять із метою активізації учнів, залученні їх до співробітництва.

Питання до семінару вчитель пропонує наприкінці лекції, призначаючи його строки (від 3 до 10 днів), рекомендуючи додаткову літературу. За необхідності серед учнів визначаються доповідачі й співдоповідачі.

Шкільний семінар – форма заняття, що представляє собою співробітництво учнів і вчителя щодо обговорення проблеми, теми під безпосереднім керівництвом педагога. Це не спосіб перевірки й оцінки навчальних досягнень учнів, а специфічна форма організації навчально-пізнавальної діяльності, що припускає творче вивчення програмного матеріалу. Семінар дає можливість учням закріпити знання, здійснити самоконтроль самостійно отриманих знань. Виступи на семінарах вимагають ретельної домашньої підготовки учнів, роботи з першоджерелами, схемами, таблицями, картами. Під час проведення заняття можуть народжуватися нові ідеї, змінюватися точки зору, переоцінюватися судження й висновки. Методична цінність семінару полягає в тому, що в ході його підготовки й безпосередньо в процесі діяльності, забезпечується розвиток самостійного мислення учнів, формуються загальнонавчальні інтелектуальні вміння (у процесі групування інформації, її аналізу, узагальнення тощо). Неприпустимим є перетворення семінарів у механічне заслуховування підготовлених доповідей, оскільки виникає фрагментарність сприйняття інформації, культивується пасивність аудиторії. Доцільно, поряд із семінаром, включати в таку технологію практичні заняття.

Семінари можуть бути:
  • інтегровані;
  • комбіновані;
  • повторювально-узагальнювальні;
  • контролюючі.

Перевірка якості знань учнів при застосуванні лекційно-семінарської системи занять здійснюється на уроках тематичного оцінювання навчальних досягнень учнів, які можна провести у вигляді залікових уроків. Залік – форма перевірки рівня знань, умінь і навичок, отриманих на семінарських і практичних заняттях. За змістом заліки поділяються на:
  • розвивальні (питання і завдання дослідницького характеру);
  • коригуючі;
  • контролюючі.

Залежно від педагогічних завдань визначається тип заліку. За формою організації заліки поділяються на усні, письмові, письмово-усні, комп'ютерні, диференційовані.

У результаті застосування лекційно-семінарської системи занять у загальноосвітній школі в учнів формуються основні організаційно-практичні вміння й навички, уміння вільно орієнтуватись у засвоєному матеріалі, логічно й послідовно його викладати, висловлювати свою думку на основі аналізу різнопланової інформації. Така технологія може включати підготовку учнями коротких доповідей, рефератів, біографічних довідок, організацію дискусій і попередніх консультацій. Значимість, функціональність тих або інших названих дидактичних елементів визначається безпосередньо вчителем відповідно до теми, підготовленістю учнів, їхніми інтересами.

“ Технологія проблемного навчання”. Таке навчання здійснюється за загальною схемою: учитель створює проблемну ситуацію, тобто ситуацію або задачу, для розв’язання якої учень має застосувати нові для себе знання і шукає способи вирішення проблеми, а вчитель допомагає учням, надаючи необхідну для розв’язання проблеми інформацію. Результатом проблемного навчання є формування нових знань та вмінь, способів розумової діяльності.

Домашнє завдання – одна з важливих форм навчання, вид самостійної роботи, що є елементом безупинного навчального процесу. Здійснюючи таку діяльність, учень часом зіштовхується з браком часу, потрапляє в цейтнот. Декілька методів підготовки домашнього завдання запропонував учитель історії М. Медников. Поетапне їх засвоєння привносить у процес вивчення історії елементи самопізнання і з’ясування рівня своїх можливостей, пробуджує інтерес до предмета, усуває монотонність і одноманітність при виконанні домашнього завдання.

Перший метод: читання, переказ навчального матеріалу, відповіді на запропоновані питання. Цей метод корисний на початковому етапі вивчення історії. Він сприяє розвитку пам'яті, виробляє і формує навички монологічного мовлення.

Другий метод: читання, самостійне складання плану переказу тексту, переказ. Цей метод передбачає вивчення і виклад фактичного матеріалу за власним планом.

Наприклад, тему уроку сформульовано так: “Господарське життя й політичний устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України в другій половині XVII ст. “ Матеріал теми можна поділити на п’ять розділів:

1. Адміністративно-територіальний устрій.

2. Розвиток сільського господарства.

3. Розвиток ремесел і промислів.

4. Розвиток торгівлі.

5. Соціальні стани.

Такий план дає можливість побудувати відповідь згідно з логікою економічного розвитку України того часу. Готуючись до уроку історії за таким планом, діти значно простіше засвоюють навчальний матеріал. Цей план відповіді можна використовувати і при вивченні ряду інших тем з історії економічного розвитку країн світу.

Третій метод: читання, складання хронологічної таблиці, переказ. Підготовка домашнього завдання в даному випадку це вивчення і виклад навчального матеріалу в хронологічній послідовності. Використання цього методу дає найбільший ефект у випадку вивчення об'ємної і складної теми, насиченої історичними подіями і фактами, наприклад: “Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої середини XVII ст.” Подаючи навчальний матеріал у хронологічній послідовності, можна створити систему запам'ятовування історичних подій, що послужить опорою для подальшої монологічної розповіді. Використовуючи визначені збіги, історичні закономірності, можна навчити дітей створювати систему хронологічних таблиць.

Четвертий метод: читання, побудова відповіді з використанням модуля. Цей метод являє собою систему використання модулів. Він дуже ефективний при вивченні складних, багатих подіями історичних періодів. При вивченні історії економічного, суспільно-політичного і культурного життя України модулі часом стають незамінними. Модуль “Революції”:

  1. Наявність революційної ситуації (передумови).
  2. Привід.
  3. Мета.
  4. Рушійні сили.
  5. Характер.
  6. Етапи, хід подій.
  7. Підсумки.
  8. Історичне значення.

П'ятий метод: створення композиції відповіді з використанням попередніх методів чи їхніх елементів. Цей метод може мати вигляд композиції, складеної за таким планом (варто застосовувати в старших класах):
    1. Передумови історичних подій чи явищ.
    2. Основний зміст подій чи явищ.
    3. Значення і вплив цих подій і явищ на наступний розвиток країни.

Перший пункт плану, що висвітлює передумови історичної події чи явища, складається із використанням першого чи другого методу підготовки.

Другий пункт плану розкриває основний зміст історичної події, його можна будувати, поєднуючи другий і четвертий методи підготовки.

Третій пункт плану показує історичне значення подій, їх вплив на наступний розвиток суспільства і складається на базі першого чи другого методу, до чого хотілося б додати самостійну роботу.

Наприклад: тема “Економічний розвиток. Формування ринкових відносин у ІІ пол. ХІХ ст.”. Навчальний матеріал викладається на основі складеного учнем плану:

1. Загострення соціально-економічної ситуації.

2. Реформи 60 – 70-х років в Україні.

3. Аграрні відносини.

4. Особливості індустріалізації в Україні.

5. Міста.

6. Торгівля.

Учні складають тези відповіді на базі модуля “Економічний розвиток”, з'єднуючи, таким чином, другий і четвертий методи підготовки. На базі засвоєного матеріалу робляться висновки, узагальнення і дається оцінка економічного становища України. Структуру відповіді можна змінювати, а методи підготовки комбінувати.

Соціальній адаптації учнів сприяє перехід школи на профільне навчання. В учителів історії з’являються широкі можливості для поглибленого вивчення історії в класах суспільно-гуманітарного профілю і виникають певні складності відносно розробки навчального комплексу забезпечення викладання історії в класах інших профілів. На нашу думку, доцільним буде впровадження у навчальний комплекс синхронізації вивчення курсів «Історія України» та «Всесвітня історія».

Синхронне вивчення тем, присвячених культурі, подіям Першої світової війни, соціально-економічному і політичному розвитку країн у 20 – 30 рр., подіям Другої світової війни сприятиме ознайомленню молоді з видатними досягненнями в галузі науки, освіти, мистецтва всіх народів світу, учні зможуть визначити найбільш характерні риси в суспільному розвитку країн, особливості розвитку української нації та державності, оцінити внесок українського народу в розвиток людської цивілізації. Вивчаючи з школярами синхронно курси «Історія України» та «Всесвітня історія», вчителі зможуть сформувати базові поняття на історичному матеріалі, де вони виявляються найбільш об’ємно, і закріпити їх на іншому матеріалі, виділяючи як закономірні, так і особливі риси, притаманні певному історичному періоду та державі.

Навчальні програми позбавлені жорсткого поурочного поділу. Відповідні шрифтові позначення не є обов'язковою схемою поділу на уроки, а стосуються лише змісту. Теми можуть переставлятися місцями, але так, щоб не порушувалась хронологічна канва. Вчитель також має право довільно визначати кількість годин на вивчення тем, але без вилучення одних на користь інших.

Перенесення вивчення окремих тем, періодів з одного класу в інший є небажаним з тієї причини, що завдання Всеукраїнських учнівських олімпіад складаються у відповідності до діючих програм з урахуванням певних хронологічних періодів.

У класах філологічного, суспільно-гуманітарного та художньо-естетичного профілів особливого значення набуває вивчення курсів за вибором. Вони можуть носити суто теоретичний характер, наприклад: “Історія української державності”, “Видатні постаті України “, ”Історія української (світової) культури”, “Історія українського війська”, “Історія українського театру”, у разі наявності відповідної матеріально-технічної бази та кадрового забезпечення можливий прикладний характер курсів за вибором: “Основи археології”, “Основи музейної справи”, “Основи бібліотечної справи і бібліографії”, “Основи архівної справи” тощо.

Курси за вибором вивчаються за рахунок варіативної частини і можуть бути 12-17-годинними. Такі курси сприятимуть свідомому вибору молоддю сфери майбутньої професійної діяльності.

Суспільно-гуманітарний профіль навчання передбачає поглиблене вивчення історії. У цьому контексті, на нашу думку, доцільним буде включення до навчального процесу коротких історіографічних та джерелознавчих оглядів, знайомство з біографіями видатних особистостей, мемуарами, науково-популярними статтями та монографіями, що позитивно впливатиме на розвиток особистості учнів, формування в них наукового світогляду.

Перспективним також видається такий спосіб поглиблення вивчення історії, як робота з історичними джерелами. Такий підхід давно й успішно використовується в світовій практиці. Він дозволяє розвивати в учнів навички аналізу та синтезу, співставлення різних джерел та точок зору, пошуку нової інформації чи нових інтерпретацій вже відомої інформації. Тому в класах суспільно-гуманітарного профілю при вивченні окремих тем і курсу в цілому було б доцільним ширше використовувати підбірки різноманітних джерел - як текстових, так і візуальних, як офіційних, так і особистісного характеру. В створенні таких підбірок повинні допомогти хрестоматії, книги для читання, різноманітні енциклопедії. Великі можливості в цьому плані надає мережа Інтернет. Можна порадити вчителям історії портал з характерною назвою Перше вересня (webmaster@1september.ru), де кожний вчитель знайде для себе багато корисного.

Останнім часом з'явилась праця, яка дозволяє організувати вивчення цілого курсу історії на основі аналізу джерел, та ще й інтегровано і синхронно. Маємо на увазі книгу “Історія епохи очима людини. Україна та Європа у 1900 – 1939 рр.”. Її можна використати як у процесі викладання спецкурсу, так і в якості допоміжного матеріалу при вивченні курсу програмового.

Краєзнавча робота у вихованні особистості посідає надзвичайно важливе місце. Учнів 7 – 11 класів варто залучати до збирання довідкового матеріалу, біографій видатних земляків. Зібрані учнями і систематизовані вчителем матеріали можна використовувати як історичний довідник під час проведення позакласних заходів, розробки курсу за вибором. Можливо, цікаві знахідки учнів стануть початком створення шкільного музею.

Одним із пріоритетних напрямків у роботі з обдарованими учнями є підготовка їх до участі у Всеукраїнській учнівській олімпіаді з історії.

На нашу думку, головам РМО вчителів історії та методистам РНМЦ необхідно провести семінари для вчителів історії, де вони познайомляться з форматами завдань, які використовуються на ІІІ та IV етапах олімпіади, а також із технологіями підготовки учнів до інтелектуальних змагань


Література

  1. Баханов К.О. Лабораторно-практичні роботи з історії України (методичний посібник для вчителів) – К.: Генеза, 1996 . – 208 с.
  2. Баханов К.О. Традиції та інновації в навчанні історії в школі: Дидактичний словник-довідник. – Запоріжжя: Просвіта, 2002. – 108 с.: іл.
  3. Роберт Страдлинг. Преподавание истории Європи ХХ века. Страсбург 2000.
  4. Смирнов С.Г. Задачник по истории средних веков: Для средних учебных заведений. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: МИРОС – Междунар. отношения, 1995. – 288 с.: ил.
  5. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. –192с.:іл..
  6. Сучасні підходи до історичної освіти. Методичний додаток до навчального посібника “ Історія епохи очима людини. Україна та Європа в 1900- 1939 рр.” Укладач. І Костюк, П. Кендзьор. Львів: НВФ “Українські технології”, 2004. – 128с.: іл.
  7. Смирнов С.Г. Задачник по истории Росии : Учебное пособие для средней школы. – 2-е изд., перераб. – М.: МИРОС – Междунар. отношения, 1995. – 208 с.
  8. Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі: Монографія. – Запоріжжя: Просвіта, 2004. – 328 с.: іл.
  9. Баханов К.О. Традиції та інновації в навчанні історії в школі: Дидактичний словник-довідник. – Запоріжжя: Просвіта, 2002. – 108 с.: іл.
  10. Сучасний учитель та сучасний урок (методичні рекомендації щодо вивчення історії України та всесвітньої історії в школі).: укладач Левітас Ф. Л. – 2-е видання, стереотипне. – К.: КМІУВ імені Б. Грінченка, 2002. - 15с.