Geum.ru

Постанова Кабінету Міністрів Українивід 12. 05. 2007р. №716, Постанова Кабінету Міністрів України від 12. 2006р. №1686, Національна доктрина розвитку освіти України. Внутрішні нормативні документи, що регламент

Вид материалаРегламент

Содержание


Фізіологічний вплив фізичних вправ на організм
Класифікація фізичних вправ
Форми ЛФК
Подобный материал:
1   2   3   4

Фізіологічний вплив фізичних вправ на організм


1. Стимулюючий (тонізуючий) вплив

При обмеженні рухової активності (у зв'язку з хворобою або через інші причини) відбувається зниження життєвого тонусу. Це пов'язано з різким скороченням потоку стимулюючих імпульсів від нервових закінчень (пропріорецепторів), розташованих в м'язах. В результаті знижується інтенсивність протікання нервових процесів на всіх рівнях.

При виконанні фізичних вправ відбувається значне збільшення потоку імпульсів від пропріорецепторів. Це стимулює нейрони центральної ланки рухового аналізатора, внаслідок чого посилюється тонізуючий вплив центральної і вегетативної нервової системи на скелетну мускулатуру і внутрішні органи, тобто на весь організм. В цілому, чим більше імпульсів поступає від м'язів до нервової системи, тим вище тонус організму.

Фізичні вправи тонізуюче впливають на серцево-судинну систему. Під час м'язової роботи вводяться в дію резервні капіляри і частина крові виходить з депо. Відбувається збільшення об'єму циркулюючої крові, розслаблення серця стає більш повноцінним, поліпшується живлення серцевого м'яза, зростає скоротлива функція серця.

Під час виконання фізичних вправ посилюється венозний кровообіг за рахунок:
  • більш активної роботи діафрагми;
  • збільшення дихальних рухів грудної клітки (створення негативного присмоктуючого тиску в грудній порожнині);
  • ритмічних скорочень і розслаблень скелетної мускулатури.

Діафрагму, міжреберні м'язи і скелетну мускулатуру звичайно називають другим, третім і четвертим ˮсерцемˮ. Їх активізація під час фізичної роботи поза сумнівом полегшує притоку крові до серця і робить його роботу більш економічної.

При виконанні фізичних вправ посилюється діяльність залоз внутрішньої секреції. Цей процес супроводжується інтенсивним виділенням гормонів кори надниркових, що сприяє вираженому підвищенню адаптаційних можливостей організму.

Фізичні вправи позитивно впливають на емоційну сферу хворого. Вони не дозволяють людині ˮпіти в хворобуˮ, виробляють впевненість в своїх силах.

2. Трофічний вплив

Здійснюється рефлекторним і нервово-гуморальним шляхом. При цьому трофічний вплив тісно пов'язані із стимулюючою дією фізичних вправ.

При скороченні скелетної мускулатури відбувається підвищення тонусу центральної нервової системи, вегетативної нервової системи,ендокринної системи.

Ці три відділи складають регулюючу систему, яка впливає на трофіку (живлення) всіх внутрішніх органів.

В результаті активації регулюючої системи під впливом фізичних вправ відбувається поліпшення крово- і лімфообігу, прискорення процесів ферментативного окислення і метаболізму, мобілізація пластичних процесів і регенерації тканин.

3. Формування компенсацій

Компенсація є тимчасовим або постійним заміщенням порушених функцій. Під впливом ЛФК відбувається активна мобілізація резервів організму для забезпечення його оптимальної адаптації в зовнішньому середовищі.

Таким чином, фізіологічна дія основних засобів фізичної культури заснована на тісному взаємозв'язку працюючих м'язів з нервовою системою, обміном речовин і внутрішніми органами. При цьому рух є найприроднішим регулятором і стимулятором життєдіяльності.

Класифікація фізичних вправ


В цілях практичного використання їх розділяють на гімнастичні, спортивно – прикладні та ігри.

Гімнастичні підрозділяються на загальнорозвиваючі і спеціальні. Загальнорозвиваючі направлені на оздоровлення і зміцнення всього організму.

Мета спеціальних вправ – вибіркова дія на ту або іншу частину опорно-рухового апарату або на той або інший орган. Також гімнастичні вправи поділяються за: анатомічною ознакою (вправи для дрібних, середніх, крупних м'язових груп); за характером м'язового скорочення (динамічні, або ізотонічні, та статичні (ізометричні)); за ступенем активності (пасивні, активні з допомогою, активні, активні із зусиллям); за характером вправ: (дихальні, коригуючи, на розслаблення м'язів, на розтягання м'язів, вправи в рівновазі, на координацію рухів); за характером руху фізичні (ациклічні і циклічні), вправи з використанням гімнастичних предметів і снарядів. За інтенсивністю навантаження фізичні вправи поділяють на вправи малої, помірної, та великої інтенсивності.

Ігри поділяються на малорухливі, рухомі, спортивні і ігри на місці.

Вправи максимальної інтенсивності характеризуються одночасною роботою великої кількості м'язів, яка виконується у швидкому темпі, що викликає істотні зміни у діяльності серцево-судинної і дихальної систем, обміну речовин.

Форми ЛФК

Формами ЛФК є: ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна гімнастика, самостійні заняття, лікувальна ходьба, спортивні вправи та ігри, гідрокінезотерапія.

Лікувальна гімнастика – головна форма ЛФК. Вона розв’язує основні завдання лікувальної дії фізичних вправ. Заняття ЛГ складаються з трьох частин: вступної, основної та заключної. Вступна частина становить 10-20% від часу всього заняття. ЇЇ мета – підготовка організму до виконання вправ основної частини. Застосовуються ходьба, прості гімнастичні вправи для верхніх і нижніх кінцівок, дихальні вправи, вправи на увагу.

Основна частина становить 50 – 70 % часу заняття ЛГ. У ній вирішують головні завдання ЛФК. Вправи для загального розвитку чергують із спеціальними. Заключна частина заняття з ЛГ триває 10-20% часу. ЇЇ завданням є зменшення фізичного навантаження і приведення організму до спокійного стану. Цього досягають, виконуючи дихальні вправи, ходьбу, вправи на розслаблення.

Методи проведення ЛГ: індивідуальний, мало груповий, груповий, самостійний.

Самостійні (індивідуальні) заняття лікувальною гімнастикою рекомендуються у формі комплексу спеціальних фізичних вправ, що хворі виконують кілька разів протягом дня. Вони вивчаються пацієнтом в присутності реабілітолога і застосовуються спочатку для попередження ускладнень, розвитку компенсаторних рухів, а згодом – для відновлення рухових навичок, фізичних якостей і функцій організму.

Гідрокінезотерапія

Гідрокінезотерапія - це лікування рухами у воді. Застосовується у вигляді гімнастичних вправ, плавання та ігор у воді. Лікувальний ефект гідрокінезотерапії обумовлений головним чином механічними властивостями води, її гідростатичним тиском та температурним чинником.

Лікувальна ходьба в Центрі використовується з метою поступового підвищення рівня фізичної працездатності. Дозується довжиною дистанції і часом, темпом і довжиною кроків.

Темп ходьби – 60-80 кроків на хв. – повільний, 80-100 – середній, 100-120 – швидкий.

Механотерапія

Механотерапія – лікування фізичними вправами, що виконуються за допомогою спеціальних апаратів, які дозволяють виконувати визначені рухи з чітко дозованим навантаженням. Вправи на тренажерах спрямовані на відновлення рухливості у суглобах і зміцнення сили м'язів, покращують лімфо- і кровообіг, еластичність м'язів і зв'язок, розвиток фізичних якостей.

Механотерапію у системі фізичної реабілітації застосовують як самостійний засіб, так і включають в комплекси лікувальної гімнастики в основну її частину. У першому випадку перед початком рухів на апараті обов’язково виконують вправи для всіх суглобів пошкодженої кінцівки.

2

Дозування фізичних навантажень. Для кількісного визначення інтенсивності фізичного навантаження найчастіше використовують ЧСС. В основі цього методу лежить принцип, згідно якому існує безпосередній взаємозвʼязок між збільшенням споживання кисню під час фізичного зусилля та збільшення ЧСС. Визначення тренувального ЧСС за методом Карвонена: Спочатку визначається максимальна ЧСС за формулою:

ЧСС макс = 190 – вік;

Тоді визначається індивідуальний резерв серця (ІРС):

ІРС = ЧСС макс - ЧСС у стані спокою

Тренувальне ЧСС вираховується за формулою:

щадний режим – 40-60% ІРС + ЧСС у стані спокою

щадно-тренуючий режим – 70-80% ІРС + ЧСС у стані спокою

тренуючий режим 80-85% ІРС + ЧСС у стані спокою.

3

Загальні вимоги до методики проведення ЛФК.

Методика ЛФК визначається завданнями, що ставляться перед цим методом лікування та засобами і формами ЛФК, що добираються для їх вирішення. Методика може видозмінюватись в залежності від загального стану хворого, перебігу захворювання, рухового режиму, відповідних реакцій організму на фізичне навантаження, що поступово збільшується. Величина його залежить від характеру, загальної кількості вправ та їх повторень, вихідних положень, темпу, ритму, амплітуди рухів, ступеня силових напружень, інтенсивності фізичних вправ, щільності і тривалості занять, емоційного рівня їх проведення.

Основними принципами використання фізичних вправ є: свідомість і активність, наочність, доступність та індивідуальність, поступовість і послідовність, комплексний вплив вправ на організм.


Групова робота

Групова робота має на своїй меті терапевтичний вплив на слухачів, виконує інформаційну функцію, а також допомагає в формуванні колективу, в якому кожен слухач зможе оптимально працювати, вчити, вчитися, розвиватися.

Форми групової роботи в Центрі – це групові консультації, соціально – психологічні тренінги (на формування життєвих цілей, впевненості в собі, на розвиток комунікативності, самопізнання, самосвідомості, інтелектуальних здібностей, на подолання можливих стресових ситуацій, особистісного зростання, мотиваційні), заняття в школі самовиховання та різні види арт-терапії.

Групові консультації по своїй суті дають слухачам дуже багато – можливість почути думку іншого і висловити свою у великій аудиторії, що вже є терапевтично цінним. Також групові консультації можуть проводитися в формі лекцій з ціллю психопрофілактики. При підборі тем для групових консультацій варто спиратись на потреби і побажання слухачів.

Соціально-психологічні тренінги – один із методів активного навчання та психологічного впливу, що здійснюється в процесі групової взаємодії. В залежності від завдань умовно ці тренінги поділяють на дві великі групи: 1) тренінги, орієнтовані на набуття спеціальних навичок, наприклад вести ділові переговори; 2) тренінги, спрямовані на поглиблення досвіду аналізу ситуацій спілкування, на вирішення конфліктів. Основна відмінність соціально-психологічного тренінгу від інших групових форм психокорекції полягає не в засвоєнні особистістю готових знань і прийомів, а в їх самостійному виробленні навичок шляхом активної участі в процесі груп взаємодії.

Арт-терапія сьогодні – це напрям сучасної психотерапії, що стрімко розвивається. Цей метод використовується з цілями терапевтичного впливу та при вирішенні діагностичних, корекційних, психопрофілактичних завдань.

Арт-терапія поєднує використання в терапевтичній практиці візуальних мистецтв: малюнка, живопису, монотипій, мозаїк, колажів,гриму, боді-арту, масок, ліплення, ляльок, маріонеток, інсталяцій, фотографій тощо. Арт-терапія найбільш розроблений напрямок із величезною кількістю технік, прийомів, методик. Саме з малюнка почалася історія арт-терапії як психотерапевтичного методу. Перевагами арт- терапії, крім відсутності протипоказань, є відносна простота в застосуванні, багатство матеріалів, можливість використання в поєднанні з будь-якими іншими психотерапевтичними методами та медичними засобами.

Виділяють дві функції арт-терапії:

Діагностична. Малюнок – особливий документ, який містить багато інформації про свого автора. Малюнок завжди символічний, відображає наявний стан автора, навіть якщо той намагався це приховати від інших та самого себе. Кожен малюнок містить величезну кількість діагностичного матеріалу, але не може бути основою для постановки діагнозу.

Терапевтична. Зцілення особистості за допомогою мистецтва, повернення до психологічної цілісності. Ми виходимо з розуміння « здоров'я» як цілісності, на відміну від «здоров'я» як протилежності хвороби.

Існує дві форми проведення арт-терапевтичних сесій Індивідуальна та групова арт-терапія. Індивідуальна застосовується, як правило, для осіб, із якими важко проводити вербальну психотерапію, які мають невимовні переживання та посттравматичні розлади.

Форми групової арт-терапії: студійна відкрита група (неструктурована), аналітична закрита група ( розрізняються за ступенем структурованості), тематично орієнтована група ( розрізняються за ступенем відкритості й структурованості).

При груповій роботі кожна сесія містить три етапи роботи:
  • початок і розігрів (10-25% часу сесії);
  • образотворча діяльність (30-40% часу сесії);
  • обговорення й завершення (35-40% часу сесії).

Теми, що найчастіше використовуються в груповій арт-терапії:

- пов'язані з освоєнням образотворчих матеріалів;

- загальні теми, що дозволяють досліджувати широке коло проблем і переживань учасників групи;

- теми, пов'язані з дослідженням системи стосунків і образу “Я“ учасників;

- теми, що мають особливу значимість для роботи в парах учасників групи, та теми, призначені для роботи з сім'ями;

- теми, що передбачають спільну образотворчу діяльність учасників групи.

Заняття по арт-терапії проводяться два рази в тиждень по дві години


На сьогоднішній день в МЦСТПМРІ запроваджені й інші напрямки арт- терапії, зокрема:

-музикотерапія - включається в арттерапію, як один із найдавніших архаїчних видів творчості напрямок надзвичайно багатий за силою впливу, широтою можливостей, існуючого емпіричного матеріалу. Прослуховування музики викликає зміни в роботі всіх фізіологічних систем організму, в емоційній і руховій сферах людини, в роботі аналізаторів, як в окремих показниках діяльності мозку, так і його функціонального стану в цілому. Під час роботи ми використовуємо різні музичні форми, використовується музика, різноманітна за стилями, жанрами, динамічними характеристиками і емоційною насиченістю.

-танцювальна терапія - це метод терапії, що використовує як інструмент виразний рух і танець. Танець допомагає процесу особистісної інтеграції та росту. Основним принципом танцювальної терапії є взаємовідношення між рухом та емоцією, тобто включенням тіла до процесу терапії. Танець- зовнішній прояв внутрішнього ( до самих глибинних шарів) стану людини, природний спосіб виразити невимовне. Тіло людини створене для руху, це природно, як і дихання, адже в природі все рухається. Рух дає енергію, дозволяє вийти за межі повсякденного сприйняття, врівноважує, зцілює, породжує психічну енергію, необхідну у різних життєвих ситуаціях.

-бібліотерапія – напрямок, заснований на літературному самовираженні через творче «письмо», твір. Часто мають на увазі лікувальний вплив на психіку хворої людини читання книг. Сучасна бібліотерапія (на відміну від традиційних її форм) переважно не читання літератури, а самостійна творчість. До цього напрямку роботи входять і психолого-педагогічні читання, які проходять один раз в тиждень.

-пісочна терапія – можна розглядати як аналог предметної скульптури й роботи з об'єктами в арт-терапії. Пісочна терапія включає створення різноманітних форм із піску, вибір і аранжування мініатюрних предметів і фігурок, що нагадує одну з форм сучасного мистецтва – предметну скульптуру. Основним атрибутом цього психотерапевтичного напряму є піднос розміром 50x70x7 см блакитного кольору (це символізує небо й воду), заповнений піском. На полиці біля підносу з піском або в ящику поряд із ним знаходяться різноманітні предмети: іграшки, прикраси, біжутерія тощо, які використовуються при вибудовуванні пісочної композиції. Робота в пісочній терапії може проводитись як із застосуванням іграшок та різноманітних предметів, так і лише з піском, якому надають найрізноманітніших форм. На відміну від традиційного психоаналізу, роботи в пісочній психотерапії не інтерпретуються. Створення композиції з піску не вимагає особливих умінь. Роботи можуть бути як дуже простими, так і дуже складними, єдиний критерій успішності роботи – її автентичність – неповторність, динаміка, тобто все те, що викликає в глядача емпатійний відгук.

Релакс відео – ефект релаксації використовується як окремий елемент в психотерапії. Релаксація дозволяє понизити рівень напруження у тілі людини, особливо в серці і мозку, що призводить до поліпшення загального стану, накопичення енергії і кращої концентрації. Щодо релакс відео це сеанси, які проводяться з метою стабілізації психоемоційного стану ( щодня, тривалістю – 45хв.)

Аромотерапія – один із методів лікування різноманітних захворювань, який базується на використанні запахів ефірних масел. Ефірні масла – це речовина рослинного походження з специфічними хімічними і фізичними властивостями. Натуральні ефірні масла: - стимулюють діяльність ендокринних залоз;

- дезинфікують;

- володіють бактерицидними властивостями; заспокоюють і розслабляють нервову систему;

- стимулюють життєву енергію;

-покращують настрій.

Масла можна застосовувати по різному, зокрема з використанням аромолампи. В лампу наливається тепла вода і крапається масло з розрахунку 2 краплі на 5м², підпалюється свічка. Курс такої терапії 10-15 процедур.

Психотерапевтична група особистісного зросту – сприяє поглибленню самопізнання необхідного для розвитку особистості, саморозкриття, саморегуляції, покращенню якості спілкування, а також в налагодженні комунікативних здатностей, для вирішення особистісних проблем, сприяє виявленню та залученню резервних можливостей.

КОГНІТИВНО-ПОВЕДІНКОВА ПСИХОТЕРАПІЯ (адаптація та її розлади, стрес, тривожність, депресія). Психологічна адаптація – процес встановлення оптимального співвідношення особистості і оточуючого середовища в процесі здійснення притаманної людині діяльності, котрий (процес) дозволяє індивідууму задовольняти актуальні потреби і реалізовувати пов'язані з ними важливі цілі, забезпечуючи в цей час відповідність максимальної діяльності людини, її поведінки, потреб середовища. Розлади адаптації частіше виникають як реакція психіки на пристосування людини до важливих змін у житті або до стресової життєвої події. Стресовою є тривала ситуація соціальної дезадаптації (професійної, сімейної, макросоціальної). Стресовий фактор може стосуватися цілісності групи первинної підтримки хворого або більш широкої системи соціальної підтримки та соціальних цінностей. Стрес також може бути пов'язаний із кризою розвитку, з певним переломним моментом у житті людини (зокрема невдачею при спробі досягнення значущої для даної особи мети, інвалідністю, діагностикою тяжкого захворювання). Ймовірність виникнення та форма прояву адаптаційного розладу значною мірою визначаються індивідуальною схильністю або уразливістю; проте вважається, що такий стан не розвивається без впливу стресового чинника. Стрес має фізіологічні, психологічні, особистісні і медичні ознаки. Крім того, будь-який стрес обов'язково включає емоційну напругу. Фізіологічні ознаки: хекання, частий пульс, почервоніння або збліднення шкіри особи, збільшення адреналіну в крові, потіння. Психологічні ознаки: зміна динаміки психічних функцій, найчастіше уповільнення розумових операцій, розсіювання уваги, ослаблення функції пам'яті, зменшення сенсорної чутливості, гальмування процесу ухвалення рішення. Особистісні ознаки: повне придушення волі, зниження самоконтролю, пасивність і стереотипність поводження, нездатність до творчих рішень, підвищена сугестивність, страх, тривожність, невмотивоване занепокоєння. Медичні ознаки: підвищена нервозність, наявність істеричних реакцій, непритомності, афекти, головні болі, безсоння. Гострий стресовий розлад – тривожно-фобічний комплекс ознак, при якому тривожно-фобічні та депресивні симптоми виникають невдовзі після травматичної події та тривають менше місяця. Якщо симптоми, зумовлені стресом, зберігаються понад місяць або виникають після певного латентного періоду, ставиться діагноз посттравматичного стресового розладу або розладу адаптації. Симптоми посттравматичного стресового розладу можуть з'явитися відразу після події, що травмує, або через кілька місяців, а то й років після неї. Причиною виникнення посттравматичного стресового розладу, на відміну від розладів адаптації, можуть стати лише надзвичайно потужні, катастрофні події: участь у військових діях, зґвалтування, загибель близьких людей, землетрус, катастрофа літака і таке інше. Осіб із травматичним досвідом навчають прийомам саморегуляції та подолання стресу за допомогою методів керування тривогою (стрес-прищеплюваний тренінг). Такі методи включають: - тренінг релаксації – навчає пацієнтів контролювати страх і тривогу шляхом систематичного розслаблення основних груп м'язів та повільного неглибокого дихання; - тренінг упевненості – формує у осіб навички адекватного вираження бажань, думок і почуттів без відчуження від інших людей; - тренінг зупинки думок – навчає особу умінню обривати думки неприємного змісту. Тривожність. Тривога – це сигнал небезпеки, яка ще не реалізована. Тривога може відігравати оборонну і мотиваційну роль, представляє собою єдине явище і служить облігаційним механізмом емоційного стресу. Виникаючи при любому порушенні збалансованості в системі «людина-середовище», вона активує адаптаційні механізми, і разом з тим при значній інтенсивності лежить в основі розвитку адаптаційних порушень. Термін «тривожні розлади» охоплює низку клінічно неоднорідних станів, які потребують різного тактичного підходу та мають різні ускладнення і прогноз.
До них належать панічні розлади, генералізовані тривожні розлади, порушення адаптації з тривогою, пост травматичні стресові розлади, гострі стресові розлади, специфічні фобії, соціальні фобії та обсесивно-компульсивні розлади. Критеріями тривоги вважають наступні ознаки: - - психічні (неспокій, невпевненість у собі, відчуття безпомічності, небезпеки, що загрожує, зниження критичного сприйняття середовища, що оточує; хворі перебувають на межі зриву, важко концентрують увагу, порушені процеси засинання та сну, часті пробудження вночі, роздратованість, може з'явитися відчуття, що предмети нереальні (дереалізація), або власне «Я» віддалилось від хворого (деперсоналізація), вторинний страх смерті (танатофобія) та ін. ); - психомоторні (тремор, відповідна міміка та жестикуляція, збудження або пригнічення аж до ступору, головний біль, відчуття неможливості розслабитися, метушливість, неможливість всидіти на місці, біль у м'язах та ін.) - вегетативні (підвищення артеріального тиску, розширення зіниць, сухість у роті, блідість обличчя, пітливість, абдомінальний дискомфорт, нудота, діарея, поліурія, часте сечовиділення та ін.). Особливістю тривоги є її спрямованість у майбутнє та дифузний безпредметний характер, на відміну від страху. Треба засвідчити, що тривога – нормальна реакція на стресовий фактор та неодноразово переживається кожною людиною протягом усього життя. Однак у той же час потрібно виявити патологічні тривожні розлади, коли вираженість психоемоційної відповіді спричиняє дискомфорт для особи та людей, що її оточують, заважає повноцінно жити та працювати. Депресія – це один з найбільш розповсюджених психічних розладів сучасності. В клінічному розумінні, депресія – це повна байдужість до всього, яка супроводжується пригніченістю, погіршенням настрою та активності, вона часто є симптомом психічних захворювань. В побутовому розумінні, депресією називаємо пригнічений стан із зниженням цікавості до життя, стан, коли людина втрачає здібність відчувати радість. Депресія – це тип реакції людини на обставини її життя: на втрату, невизнання, невдачі, хвороби. Вона може бути пов'язана з професійними чи особистісними невдачами. Може також виникати у перехідні періоди життя людини і пов'язана з переоцінкою цінностей або якоюсь їх зміною. Ознаками цього типу депресії є невпевненість в собі, агресивність, гнів, роздратованість, смуток, стурбованість, страх, безпам'ятність; різке зниження активності, втрата апетиту, порушення сну. Окрім такої звичайної депресії, є так звана прихована (замаскована) депресія. В цьому випадку людина відчуває почуття, що неминуче викликають депресію, але ознак явної депресії в неї немає. Справжні почуття відчужуються або маскуються. Людина намагається звільнитися від страждань через підвищення активності: надмірно завантажує себе роботою або іншою діяльністю. Нерідко не вивільнений біль або інші приховані почуття «соматизуються», тобто перетворюються на тілесні страждання, які згодом людина видає за причину свого пригніченого стану, хоча насправді саме психологічні проблеми провокують фізіологічні недуги. Ознаками цього типу депресії є зарозумілість, придушена злоба, неуважність, звинувачення оточуючих у своїх невдачах, відчуття себе жертвою, упертість; підвищена активність, збільшення ваги тіла, зниження потреби в сні. Є ще один вид депресії – невротична, яка розвивається на тлі невирішеної конфліктної ситуації. Зазвичай це тривалий емоційно-депресивний стан. Ознаками цього типу є самобичування, гнів, злоба, відчуття безнадійності, апатія (зниження настрою), відсутність інтересу до життя, іпохондрія, нездатність до прийняття рішень; а також хронічна втома, втрата ваги, втеча від реальності через сон. Протікання депресії може бути монотонним – хронічно знижений емоційний стан або нестійким, що характеризується зміною емоційного стану від крайнього збудження до крайнього занепаду. Огляд різновидності когнітивної терепії. Когнітивно-поведінкова терапія – це підхід, призначений для зміни розумових образів, думок і мисленевих паттернів для того, щоб допомогти хворим в подоланні емоційних і поведінкових проблем. Він заснований на теорії, згідно якої поведінка і емоції частково зумовлені думками (когніціями) і когнітивними процесами, змінювати котрі можна навчитись. Традиційні методи психотерапії завжди визнавали важливу роль думок (когніцій) в поведінці та емоціях. Поведінкові техніки використовуються для усунення небажаних думок, пропозиції нових патернів (стереотипів) мислення і способів продумування проблем для підкріплення цих нових тверджень (когніцій). Ці техніки включають: а) реєстрацію бажаних і небажаних думок (когніцій) і фіксацію умов їх появи; б) моделювання нових тверджень; в) використання уяви для візуалізації того, що нові висновки (когніції