Geum.ru

Тарас Андрусяк історія політичних та правових вчень

Вид материалаДокументы

Содержание


4. Георг Фрідріх Пухта
Лібералізм як напрям у політичних і правових вченнях
Подобный материал:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   41

4. Георг Фрідріх Пухта


Г.Пухта підкреслював необгрунтованість спроб нав'язати суспільству ті чи інші не пов'язані з життям народу, його історією правові моделі, які тому й не мають шансів бути сприйнятими суспільством. Як елемент цілісної культури народу право наділене органічністю, яка виявляється, окрім іншого, у збігу стадій і ритмів розвитку права з розвитком еволюції народного життя. Пухта писав: "Цією органічною властивістю право наділене також і у своєму поступальному розвитку; органічною є і спадковість правових інститутів. Виразити це можна однією фразою: право має історію".

Представники історичної школи права вважали, що призначенням діючих у суспільстві юридичних інститутів є закріплення реально існуючого порядку таким, яким він є. Позитивні закони не можуть боротися зі злом, яке трапляється в житті. У кращому випадку вони можуть сприяти впорядкуванню звичаєвого права і політичної структури, які формуються природно-історично під впливом тих перетворень, що відбуваються з народним духом. Законодавець, отже, повинен прагнути максимально точно виразити "загальне переконання нації", закріпити його у правових нормах.

Пухта підкреслював, що право - це продукт народного духу і своєрідність, специфічні особливості того чи іншого права, зумовлені особливостями народу. Більше того, він вважав, що воля окремої людини не відіграє у праві жодної ролі. Право складається за волею історичної необхідності, або, іншими словами, за волею історії. Право - це результат тих обставин, які історично склалися у суспільстві. "Право, - писав вчений, - це вираз загальної волі всіх учасників правового спілкування". Водночас він зазначав, що свобода є основним поняттям права. Хоча ще раз треба підкреслити, що для історичної школи в цілому характерний антиіндивідуалізм. Оголошуючи право продуктом національного духу певного народу, представники історичної школи права разом з тим не заперечували існування загальних засад та принципів права, які мають наднаціональний характер. Зокрема, Пухта зазначав, що у праві, поряд з національними, існують певні "загальні" засади, які дають змогу одному народові впливати на інший і запозичувати чуже право як основу для розвитку власного. Цим пояснюється рецепція римського права в країнах Західної Європи.

Подібно до права представниками історичної школи розглядалася також держава. Держава створена тією ж силою, що і право. Її основою також є народний дух. "Дух народу творить державу, як і право", - писав Пухта. Розвиток держави відбувається так само органічно, як і розвиток права.

Містика народного духу, яку пропонували в юриспруденції представники історичної школи права, знайшла мало прихильників. Проте у філософсько-юридичній концепції історичної школи права важливе теоретичне значення мала критика її представниками метафізичності раціоналізму природничо-правових доктрин з притаманним їм принципом вічних, нерухомих і незмінних прав. Історична школа відкинула поклоніння перед такими абстракціями просвітництва, як розум, особа, природа чи природне право. На наступних етапах розвитку правових учень значну роль відіграла ідея історичної школи, яка полягає у трактуванні правових інститутів як особливих соціальних явищ, які історично закономірно виникають, функціонують і розвиваються в єдиному процесі життя народу.

ЛІБЕРАЛІЗМ ЯК НАПРЯМ
У ПОЛІТИЧНИХ І ПРАВОВИХ ВЧЕННЯХ


1. Загальна характеристика.

2. Ієремія Бентам.

1. Загальна характеристика


Лібералізм як напрям європейської політичної та правової думки бере свій початок у творчості визначного англійського мислителя Джона Лока. Термін "лібералізм" з’являється на початку XIX ст. і походить від латинського "libertas", тобто "свобода". Основою цього напряму, засадничою вартістю лібералізму є свобода, яка, згідно з класичною дефініцією Декларації прав людини і громадянина, розуміється, як "право робити все, що не порушує свободи іншої людини; використання природжених прав кожною людиною не має інших меж, ніж ті, які забезпечують іншим членам суспільства змогу користуватися такими самими правами". У XIX ст. лібералізм стає однією з найвпливовіших політичних та інтелектуальних течій. Концептуальну основу лібералізму складають дві головні тези. Перша полягає у твердженні, що особиста свобода і приватна власність є найвищими соціальними цінностями. Друга - у твердженні, що реалізація цих цінностей не тільки забезпечує розквіт усього творчого потенціалу особи та її благополуччя, але й водночас веде до розвитку як суспільства в цілому, так і держави зокрема. Поряд з цими двома ідеями є низка інших елементів ліберальної ідеології, зокрема ідея прогресу, загального блага, правової держави, конституціоналізму, розподілу влад, представництва, самоврядування.

Лібералізм першої половини XIX ст. виступив з розробкою ідей, які, з одного боку, продовжували традиції попередніх прогресивних мислителів у трактуванні політичних та громадянських свобод, представницької демократії та ін. (Монтеск'є, Лок та ін.), а з іншого - провели їхню переоцінку відповідно до змінених суспільно-політичних реалій. Наприклад, ідея влади народу та суспільного договору була замінена доктриною представництва. Сама по собі ідея представництва як гарантія особистої свободи була проголошена ще в XVII ст., а згодом знайшла своє закріплення в американській Декларації незалежності і французькій Декларації прав людини і громадянина, як природжені та невідчужувані права особи. Однак розвиток подій в кінці XVIII - на початку XIX ст., зокрема у Франції, показав, що воля більшості, проголошення певних прав ще не є гарантією від їхнього ігнорування та порушення. Тому лібералізм протиставляє державній владі, яка постійно посилювалася, цінність індивіда, його автономію, у тому числі від влади більшості.

Основоположник французького лібералізму Б.Констан так формулював завдання, яке він ставив перед собою: "Протягом сорока років я захищав один і той самий принцип - свободу у всьому: в релігії, філософії, в літературі, у промисловості, у політиці, розумі. Під свободою розуміється верховенство особи над владою, котра бажає правити за допомогою насильства, і над масами, які репрезентують з боку більшості право підпорядкування собі меншості". Він же підкреслював, що "політична свобода служить гарантією особистої свободи, проте вона не може її замінити". Розвиток лібералізму відбувається тією чи іншою мірою у всіх європейських країнах та на північноамериканському континенті.