Тимчасова навчальна програма з дисципліни бухгалтерський облік та статистика для студентів денної І заочної форми навчання спеціальності 130102 "Агрономія"

Вид материалаДокументы

Содержание


Виникнення заборгованості
Погашення заборгованості
Облік товарних операцій
Тема 3. Облік виробничих запасів. Облік сільськогосподарської продукції
Тема 4. Облік праці і її оплати .
Тарифна сітка
Тарифний розряд
Утримання із заробітної плати
Документування господарських операцій з оплати праці.
66 „Розрахунки з оплати праці”
Тема 5. Облік витрат та розрахунок собівартості продукції
Контрольні питання
Розділ 2. статистика
Статистичне спостереження
Статистичне групування
Подобный материал:
1   2   3   4   5

Таблиця


Первинні документи по розрахунках з покупцями та замовниками

Виникнення заборгованості


Накладні; рахунки-фактур; рахунки; акти прийнятих робіт, послуг; податкові накладні; товарно-транспортні накладні; товарні накладні та інші.

Погашення заборгованості


Виписки з банку; прибуткові касові ордери; векселі.


Порядок та форми розрахунків між постачальником та покупцем визначаються в господарських договорах. Це найбільш розповсюджена підстава виникнення зобов’язань, основна форма реалізації товарно - грошових відносин в ринковій економіці.

Нетоварна дебіторська заборгованість виникає від іншої діяльності підприємства: розрахунки за виданими авансами; розрахунки з підзвітними особами; розрахунки за претензіями; розрахунки за відшкодуванням завданих збитків; розрахунки з іншими дебіторами.


Облік товарних операцій

Поточні зобов’язання – це короткострокові фінансові зобов’язання, які мають бути погашенні протягом поточного операційного циклу підприємства, чи протягом року з дати складання бухгалтерського балансу. До поточних зобов’язань належать торговельні рахунки до отримання, короткострокові векселі (до сплати), дивіденди до сплати, поточна частина довгострокової заборгованості та отримані авансові платежі.

Багато підприємств купують товари та послуги в кредит без складання формальної кредитної угоди. Такі операції призводять до виникнення заборгованості, відомої як кредиторська.

Рахунок “Розрахунки з постачальниками та підрядчиками” призначений для обліку розрахунків з постачальниками та підрядчиками за одержані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи і надані послуги.

Основними джерелами інформації для контролю розрахункових відносин по товарних операціях служать первинні документи з обліку розрахунків з покупцями і підрядчиками. При купівлі товарів укладається договір купівлі-продажу.

До розрахунків за нетоварні операції належать:
  • розрахунки по довгострокових зобов’язанням;
  • р
    10
    озрахунки по податках і платежах;
  • розрахунки по страхуванню;
  • розрахунки по оплаті праці.



Тема 3. Облік виробничих запасів. Облік сільськогосподарської продукції


Під виробничими запасами розуміють активи, які використовуються для подальшого продажу, споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством. Слід відрізняти матеріальні ресурси є більш широким поняттям ніж виробничі запаси, адже останні включають лише предмети праці.

В залежності від того, яку роль відіграють різноманітні виробничі запаси в процесі виробництва продукції, робіт і послуг вони поділяються на такі групи:

- сировина;

- основні і допоміжні матеріали;

- куплені напівфабрикати;

- незавершене виробництво;

- малоцінні та швидкозношувані предмети;

- молодняк тварин на вирощуванні та відгодівлі.

Документальне оформлення надходження матеріальних, сировинних і паливних ресурсів, їх наявності та витрачання є складним процесом, адже структура документообігу повинна бути такою, щоб забезпечувати вчасне надходження необхідної інформації, як для обліку, так і для контролю та оперативного управління рухом виробничих запасів.

Перелік первинних документів по обліку виробничих запасів:

- Журнал обліку надходження вантажів (ф. М–1);

- Прибутковий ордер (ф. М–3);

- Товарно-транспортна накладна (ф. М–5, М–6);

- Акт на приймання матеріалів (ф. М–7);

- Накладна на внутрішнє переміщення матеріалів(ф. М–12);

- Реєстр приймання-здачі документів (ф. М–13);

- Відомість обліку залишків матеріалів на складі (ф. М–14).

Від правильності документального оформлення операцій з надходження виробничих запасів залежить правильне віднесення їх вартості на витрати виробництва, а також реальність оцінки незавершеного виробництва та його відображення у звітності.

Порядок документального оформлення операцій з відпуску запасів зі складів підприємства залежить від того, для яких потреб вони відпускаються.

Перелік первинних документів, якими оформляють відпуск виробничих запасів:

- лінійно-забірна картка (ф. М–8, 8–а, 9, 9–а);

- вимога (ф. М–10, М–10а,М–11);

- накладна на відпуск матеріалів на сторону (ф. М–14, 15).

В умовах механізації обліку перевірені документи з надходження і витрачання виробничих запасів бухгалтер групує за видами і передає на обчислювальну установку (ОУ) згідно із складеним графіком документообігу.


До готової продукції належить продукція, обробка якої закінчена та яка пройшла випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів відповідає затвердженим стандартом, пройшла технічний контроль підприємства і здана на склад або замовнику (покупцю) згідно діючим порядком прийняття продукції.

Готову продукцію сільського господарства обліковують як в натуральному, так і у вартісному виражені.

В залежності від призначення готова продукція ділиться на 2 частини:
  • продукція, яка споживається безпосередньо у господарстві;
  • продукція, яка призначена для реалізації (тобто товарна продукція).

Кількісний облік готової продукції за її видами та місцями зберігання може бути організований декількома способами.

При першому способі в бухгалтерії складають або обробляють групувальні відомості оприбуткування продукції за її видами в розрізі підрозділів-виробників та за місцями зберігання. За допомогою ЕОМ складають оборотні відомості обліку випуску продукції з виробництва і руху готових виробів у розрізі складів та інших місць зберігання.

Перелік первинних документів по обліку продукції рослинництва:

1. Реєстр відправки зерна та іншої продукції з поля (ф.№ 77);

2. Акт на сортування та сушки продукції рослинництва (ф.№ 82);

3. Щоденник надходження сільськогосподарської продукції (ф.№ 81);

4. Акт витрачання насіння та садивного матеріалу;

5. Накладна (ф № 87);

6. Товарно-транспортна накладна; (ф.№ 119);

7. Сортове свідоцтво (ф. № 263);

8. Відомість руху зерна та іншої продукції (ф. №80);

9. Акт оприбуткування грубих та соковитих кормів (ф. № 92);

10. Відомість витрачання кормів (ф. № 94);

11. Книга складського обліку (ф. № 40) ; та інші.

Продукція сільськогосподарського виробництва поточного року обліковується за плановою собівартістю, яку в кінці звітного періоду доводять до фактичної собівартості. Підприємства, які не обчислюють собівартість продукції, наприклад, фермерські господарства, беруть її на облік за поточними (діючими на момент складання звітності) цінами. Різниця між фактичною і плановою собівартістю готової продукції, яка визначається в кінці року, відноситься пропорційно на рахунок продукції та на інші рахунки, на які ця продукція була списана протягом року.


Тема 4. Облік праці і її оплати .

Законом визначено, що заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим догово­ром власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

В свою чергу заробітна плата складається із основної за­робітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочу­вальних та компенсаційних виплат.

Основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики.

Тарифна сітка — складова частина — складова частина тарифної системи, яка визначає співвідношення у рівнях оплати праці різних груп працівників сфери матеріа­льного виробництва залежно від їх кваліфікації. Вона склада­ється з певної кількості розрядів (не більше шести) і відповідних міжрозрядних коефіцієнтів.

Тарифний розряд — це елемент тарифної системи. який характеризує рівень кваліфікації виконавців певної роботи.

Залежно від способу виміру оплати праці (кількості праці або часу) розрізняють дві форми оплати праці: відрядну і погодинну.

Розмір погодинної оплати праці залежить від кількості від­працьованого часу, а відрядної — від кількості і якості виробле­ної працівниками продукції.

Погодинну оплату праці застосовують переважно на роботах, які важко або неможливо облічити в інших, крім часу, вимірни­ках. Погодинну оплату праці поділяють на просту і погодинно-преміальну.

Відрядна форма оплати має такі системи: пряма відрядна, відрядно-преміальна і акордно-преміальна.

Залежно від організації праці на підприємстві відрядна фор­ма оплати може бути індивідуальною або бригадною.

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.


Утримання із заробітної плати

Сума, яка нарахована працівнику за виконану роботу, і суми яка належить до виплати, як правило, відрізняються одна від одної їм суму проведених утримань із оплати праці.

Утримання із заробітної плати можуть бути:
  1. обов'язкові — ті, які можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України (прибутковий податок, утримання до Пенсійного фонду, фонду соціального страхування, фонду страхування на випадок безробіття, а також утримання за рішенням суду на користь юридичних та фізичних осіб);
  2. утримання, які здійснюються за ініціативою підприємства (для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу виданого на службове відрядження або на господарські потреби; при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже отримав відпустку; при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству та ін.).

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань, передбачених законодавством України, не може перевищувати п’ятдесяти (а в окремих випадках і сімдесяти) процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.


Документування господарських операцій з оплати праці.

Відповідно до наказів Міністерства статистики з 1 січня 1996 року для обліку особового складу працівників затверджені наступні типові форми первинного обліку:

П-1 «Наказ (розпорядження) про прийом на роботу»;

П-2 «Особова картка»;

П-3 «Алфавітна картка»;

П-4 «Особова картка спеціаліста з вищою освітою, який вико­нує науково-дослідні, проектно-конструкторські і технологічні роботи»;

П-5 «Наказ (розпорядження) про переведення на іншу роботу»;

П-6 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки»;

П-8 «Наказ (розпорядження) про припинення трудового дого­вору (контракту)».

Основним документом по обліку ви­ходу на роботу і відпрацьованого часу є Табель обліку робочого часу (ф. № 64). Він складається в одному примірнику протягом місяця окремо по виробни­чих підрозділах і категоріях працюючих. В кінці місяця табель передають у бухгалтерію для нарахування оплати праці.

Нарахування заробітної плати за чергову або навча­льну відпустку, а також звільнення з роботи до закінчен­ня місяця оформляється Розрахунком по заробітній платі (оплаті праці; ф. № 74), де обчислюється середній заробіток за місяць і день, показуються усі види оплати та утримань, а також визначається сума, що належить до виплати.

Первинним документом для виплати зарплати є платіжна відомість та видатковий касовий ордер.

В бухгалтерії на основі первинних документів складають розрахунково - платіжну відомість, яка є реєстром аналітичного обліку. Аналітичними рахунками є розрахунки по зарплаті з кожним працівником.

Для нарахування оплати чергової відпустки та допомоги по тимчасовій непрацездатності розраховують середньоденний заробіток.

Тривалість відпустки та порядок її оплати визначається Законом України „Про відпустки”.

Для синтетичного обліку розрахунків з оплати праці в плані рахунків передбачено рахунок 66 „Розрахунки з оплати праці”

Даний рахунок має наступні субрахунки:

661 розрахунки за зарплатою

662 розрахунки з депонентами.

Депоненти – це особи які вчасно не отримали зарплату.

Синтетичний облік розрахунків з оплати праці ведеться в Журналі-ордері №10.2 с.г.


Тема 5. Облік витрат та розрахунок собівартості продукції


Витрати – це використані у процесі виробництва різні речовини і сили природи на виготовлення нового продукту праці.

Собівартість – грошовий вираз суми витрат на виготовлення конкретного продукту.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:
  • прямі матеріальні витрати;
  • прямі витрати на оплату праці;
  • інші прямі витрати;
  • загальновиробничі витрати.

За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі.

Облік витрат на виробництво організується з метою розподілу витрат на кожну окрему операцію або окрему продукцію, що необхідно для оцінки запасів і визначення фінансового результату. Завдання обліку витрат на виробництво полягає в накопиченні витрат, яке досягається шляхом зведення даних для обчислення собівартості одиниці продукції.

Метою зведення даних в системі накопичення витрат є встановлення величини витрат по двох об’єктах: продукції (для оцінки вартості запасу) і центрах відповідальності (для контролю за рівнем витрат).

Таким чином, система обліку виробничих витрат ― це сумування витрат за центрами відповідальності і розподілу цих витрат на калькуляційну одиницю.

Калькуляція ― це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюються підприємством самостійно.

Статті витрат складаються з одного або кількох елементів.

У тваринництві витрати групують за такими статтями: 1) корми; 2) засоби захисту тварин; 3) паливо; 4) сировина і матеріали; 5) роботи і послуги; 6) витрати на оплату праці; 7) відрахування на соціальне заходи 8) амортизація основних засобів; 9) інші витрати; 10) витрати на організацію виробництва і управління.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
  1. Зміст та завдання бухгалтерського обліку.
  2. Види обліку. Особливості бухгалтерського обліку та вимоги, які ставляться до нього.
  3. Предмет бухгалтерського обліку.
  4. Елементи методу бухгалтерського обліку.
  5. Класифікація господарських активів.
  6. Джерела утворення господарських активів.
  7. Бухгалтерський баланс.
  8. Бухгалтерські рахунки, їх класифікація та побудова.
  9. Облік касових операцій.
  10. Облік операцій по розрахунковому рахунку.
  11. Основні форми безготівкових розрахунків.
  12. Облік розрахунків з покупцями та замовниками.
  13. Облік розрахунків за виданими авансами.
  14. Облік розрахунків з підзвітними особами.
  15. Облік розрахунків за претензіями.
  16. Облік розрахунків за відшкодуванням завданих збитків.
  17. Облік розрахунків з різними дебіторами.
  18. Облік розрахунків з постачальниками та підрядчиками.
  19. Облік розрахунків за податками й платежами.
  20. Облік розрахунків за страхуванням.
  21. Облік розрахунків з учасниками.
  22. Облік кредитів банків.
  23. Оплата праці: форми і види.
  24. Первинний облік праці та її оплати.
  25. Облік розрахунків допомоги з тимчасової непрацездатності.
  26. Облік розрахунків щорічних і додаткових відпусток.
  27. Утримання із заробітної плати.
  28. Облік виробничих запасів.
  29. Облік урожаю зернових культур.
  30. Облік продукції овочівництва, садівництва, картоплі та баштанних культур.
  31. Облік кормів.
  32. Облік малоцінних швидкозношуваних предметів.
  33. Економічний зміст основних засобів та їх класифікація.
  34. Оцінка основних засобів.
  35. Облік переоцінки основних засобів.
  36. Облік надходження основних засобів.
  37. Облік амортизації (зносу) основних засобів.
  38. Облік нематеріальних активів.
  39. Облік капітальних інвестицій.
  40. Економічний зміст оплати праці, форми та види.
  41. Документальне оформлення праці та її оплати.
  42. Облік розрахунків допомоги по тимчасовій непрацездатності.
  43. Облік розрахунків додаткових і щорічних відпусток.
  44. Облік власного капіталу.
  45. Облік джерел фінансування майбутніх витрат і платежів.
  46. Економічний зміст виробничих витрат та їх класифікація.
  47. Облік допоміжних виробництв, утримання та експлуатація машин та обладнання.
  48. Облік витрат і виконання робіт машинно-тракторного парку.
  49. Облік витрат на організацію виробництва і управління.
  50. Облік витрат майбутніх періодів.
  51. Облік витрат і виходу продукції рослинництва.
  52. Облік витрат за елементами.
  53. Визначення собівартості продукції зернових культур.
  54. Визначення собівартості кукурудзи.
  55. Визначення собівартості технічних культур.
  56. Визначення собівартості картоплі, овочів, баштанних, грибів.
  57. Облік формування доходів, витрат і результатів діяльності.
  58. Організація обліку в селянських (фермерських) господарствах.
  59. Інвентаризація активів і зобов’язань підприємства.
  60. Фінансова звітність.

РОЗДІЛ 2. СТАТИСТИКА


Тема 1. Предмет та метод статистики

Слово “статистика” походить від латинського “status” (“статус”), що означає “становище”, “стан явищ”. Від цього ж кореня утворився іменник “statistica” (“статистика”). В науку цей термін ввів німецький вчений Готфрид Ахенваль в XVIII столітті. Власне як наука статистика виникла тільки в XVIII столітті, однак статистичний облік існував ще в глибоку давнину. Так, відомо, що ще за 5 тис. років до н.е. проводились переписи населення в Китаї, здійснювалось порівняння воєнного потенціалу різних країн, вівся облік майна громадян у Стародавньому Римі, а потім населення, домашнього майна, земель.

Розвиток статистичної науки, розширення сфери практичної статистичної роботи привели до змін у змісту поняття "статистика".

Нині цей термін має кілька значень:

1) під статистикою розуміють галузь практичної діяльності, яка займається збором, обробкою, аналізом і публікацією масових даних про різні явища суспільного життя (термін “статистика” виступає, як синонім словосполучення "статистичний облік");

2) статистикою називають цифровий матеріал для характеристики суспільних явищ;

3) статистикою називають галузь знань, наукова дисципліна і відповідно учбовий предмет у вищих та середньо-спеціальних навчальних закладах.

Впровадження математичних методів та ЕОМ інформації дає змогу підвищити якість і швидкість обробки статистичних даних.

Статистика вивчає кількісну сторону масових суспільних явищ у нерозривному зв'язку з їх якісною стороною, а також кількісне вираження закономірностей суспільного розвитку в конкретних умовах місця і часу.

Статистика розробляє свої, властиві їй методи вивчення суспільних явищ. Сукупність їх утворює статистичну методологію. Методами статистики є статистичне спостереження, зведення і групування, підрахунок узагальнюючих показників. Усі ці етапи статистичного дослідження тісно пов'язані між собою.

Статистичне спостереження ― це перша стадія статистичного дослідження і представляє собою науково-організований по єдиній програмі облік фактів, які характеризують явища і процеси суспільного життя, збір одержаних на основі цього обліку масових даних. Будь-яке статистичне дослідження необхідно починати з формулювання мети та завдань, після цього визначають об'єкт і одиницю спостереження, розробляється програма, обирається вид та спосіб спостереження.

В статистичній практиці використовуються дві організаційні форми спостереження ― звітність і спеціальне статистичне спостереження (переписи населення).

З точки зору повноти охоплення одиниць досліджуваної сукупності розрізняють суцільне й несуцільне спостереження. Суцільним називається таке спостереження, при якому обстеженню і реєстрації підлягають усі одиниці сукупності (переписи плодово-ягідних насаджень). Несуцільне статистичне спостереження охоплює лише певну частину одиниць досліджуваної сукупності (вивчення бюджету сімей). Розрізняють такі види несуцільного спостереження:

1) вибіркове;

2) спостереження основного масиву;

3) анкетне;

4) монографічне.

Статистичне спостереження може бути безперервним і переривчастим (періодичне і одноразове).

За способом збирання статистичних даних розрізняють безпосереднє спостереження, документальне та опитування.

Метод групувань застосовують для розв'язання різних завдань, що виникають у процесі статистичного дослідження . Статистичне групування – це розподіл усієї сукупності досліджуваних суспільних явищ на типи, групи і підгрупи за будь-якою істотною ознакою.

Відповідно до цих завдань розрізняють три види групувань:

1) типологічні;

2) структурні;

3) аналітичні.

В статистиці взаємозв'язані ознаки поділяються на факторні, які впливають на іншу ознаку й зумовлюють її зміни та результативні, які змінюються під впливом факторної ознаки.

Для розрахунку кількості груп застосовують формулу:

n = 1 + 3,322 * lgN,

де N – кількість елементів сукупності.

Інтервалом групування називається різниця між максимальними і мінімальними значеннями ознаки в кожній групі. Якщо різниця між верхньою і нижньою межею не однакова, то такі інтервали називають нерівними.

У
випадку рівних інтервалів величина інтервалу визначається за формулою.

де хmax – максимальна величина ознаки;

xmin – мінімальна величина ознаки;

n – кількість груп.

Результати статистичного дослідження записують у статистичні таблиці.

Статистична таблиця ― це форма наочного і систематизованого зображення числових результатів зведення і обробки статистичних матеріалів.

Елементами статистичної таблиці є підмет і присудок.

За змістом і побудовою підмета таблиці поділяють на прості, групові і комбіновані.

Крім текстового викладу і статистичних таблиць, результати дослідження можна зобразити графічно. Графіки дають наочні результати статистичного зведення і обробки масового матеріалу.