Конспект лекцій з дисципліни " Стратегічне управління"
| Вид материала | Конспект |
- Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком" для студентів факультету, 2082.69kb.
- Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності, 2560.48kb.
- Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія для студентів спеціальності 040106 „Екологія,, 1393.76kb.
- Конспект лекцій Удвох частинах Частина 2 Суми, 1998.47kb.
- Конспект лекцій Удвох частинах Частина 1 Суми, 2323.63kb.
- Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2010, 2423.29kb.
- Курс лекцій для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 000014, 1569.39kb.
- Вступ до стратегічного управління, 252.02kb.
- Конспект лекцій з дисципліни «Оподаткування підприємств», 2062.58kb.
- Конспект лекцій з дисципліни "Дослідна робота", 768.49kb.
6.1 Показники ефективності діяльності підприємства
6.2 Сутність фінансової діяльності підприємства
6.3 Механізм фінансування діяльності підприємства
6.1 Показники ефективності діяльності підприємства
Таблиця 6.1 - Показники економічної ефективності
| Показник | Формула розрахунку | Умовні позначення |
| 1 | 2 | 3 |
| Загальні показники ефективності | ||
| Р  есурсовіддача | (6.1) | ТО-товарообіг за рік; ОС-середньорічна вартість основного капіталу; ОБ-середньорічна вартість оборотного капіталу; ФОТ - фонд оплати праці(фонд заробітної плати, включаючи інші грошові виплати) |
| Р  ентабельність ресурсів | (6.2) | П - балансовий прибуток за рік |
| Капіталовіддача |  (6.3) | Див. формулу (6.1) |
| Капіталоємність |  (6.4) | Див. формулу (6.1) |
| Рентабельність капіталу |  (6.5) | Див. формулу (6.1) |
| | ||
| Продовження табл. 6.1 | ||
| 1 | 2 | 3 |
| Показники ефективності основного капіталу | ||
| Фондовіддача | ФО=ТО/ОС, (6.6) | Див. формулу (6.1) |
| Фондоємність | ФЄ=ОС/ТО, (6.7) | Див. формулу (6.1) |
| Рентабельність основного капіталу | Рос= (П×100%)/ОС, (6.8) | Див. формули (6.1) та (6.2) |
| Фондоозброєність | ФО=ОС/Чр, (6.9) | Чр - середньостатистична чисельність робітників |
| Енергооснащеність | ЕО=Пn/Чр, (6.10) | Пn - сумарна потужність приводів устаткування |
| Частка власного основного капіталу |  (6.11) | Овл - вартість основного капіталу, придбаного за рахунок внутрішніх джерел фінансування |
| Ч  астка інтенсивних факторів у використанні основного капіталу | (6.12) | Тос/пр – темп приросту основного капіталу; Тто/пр – темп приросту товарообігу за аналізований період |
| Показники ефективності використання оборотного капіталу | ||
| Рентабельність оборотного капіталу | Роб=(П×100%)/ОБ, (6.13) | Див. формули (6.1) та (6.2) |
| Оборотність оборотного капіталу | Коб.=ТО/ОБ, (6.14) | Див. формулу (6.1) |
| Тривалість обороту оборотного капіталу | Тоб=ОБ/ТОодн., (6.15) | ТОодн – одноденний товарообіг |
| Частка власного оборотного капіталу |  (6.16) | ОБвл – середньо- хронологічна вартість оборотного капіталу, що здобувається за рахунок внутрішніх джерел фінансування |
| | ||
| Продовження табл. 6.1 | ||
| 1 | 2 | 3 |
| Частка товарних запасів у власному оборотному капіталі |  (6.17) | ТЗ - середньохронологічна величина товарних запасів |
| Тривалість товарообігу |  (6.18) | Див. формули (6.15) та (6.17) |
| Частка інтенсивних факторів у використанні оборотного капіталу |  (6.19) | Тоб/пр – темп приросту середньорічної вартості оборотного капіталу за аналізований період |
| Показники ефективності використання трудових ресурсів | ||
| Продуктивність праці робітників | Птр=ТО/Чр, (6.20) | Див. формули (6.1) та (6.9) |
| Прибуток на одного робітника | Проб=П/Чр, (6.21) | Див. формули (6.2) та (6.9) |
| Товарообіг на одну гривню ФОП | ТОфоп =ТО/ФОП, (6.22) | Див. формулу (6.1) |
| Прибуток на одну гривню ФОП | Пфот=П/ФОП, (6.23) | Див. формули (6.1) та (6.2) |
| Ч  астка інтенсивних факторів у використанні ФОП | (6.24) | Тфот/пр – темп зростання ФОП за аналізований період |
| Ч  астка приросту товарообігу за рахунок зростання продуктивності праці | (6.25) | Тч/пр – темп приросту середньоспискової чисельності робітників за аналізований період |
| Показники ефективності поточних витрат | ||
| Затратовіддача | ЗВ=ТО/З, (6.26) | З - сума затрат на оборот |
| | ||
| Продовження табл. 6.1 | ||
| 1 | 2 | 3 |
| Затратоємність | ЗЄ=З/ТО, (6.27) | Див. формулу (6.26) |
| Прибуток на одну гривню поточних затрат Ч  астка інтенсивних факторів у використанні поточних затрат | Пз=П/З, (6.28) (6.29) | Див. формули (6.2) та (6.26) Тз/пр –темп приросту затрат на оборот за аналізований період |
При оцінці та аналізі показників ефективності підприємства варто мати на увазі, що зростання ефективності забезпечує фактор інтенсифікації, тобто інтенсивне використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів підприємства. У ринкових умовах при конкуренції необхідно підтримувати зростання ефективності, для чого цілеспрямовано аналізують та оцінюють вплив інтенсивних факторів на розвиток підприємства. Для оцінки рівня раціонального економічного розвитку підприємства розраховують показники частки інтенсивних факторів у використанні наявних ресурсів (формули(6.12), (6.19), (6.24), (6.25) та (6.29)). Якщо показник частки інтенсивних факторів у використанні того або іншого виду ресурсів ≥50%, то можна зробити висновок про те, що підприємство дотримується інтенсивного шляху економічного розвитку.
Для характеристики фінансового стану підприємства можна скористатися показниками та формулами їхнього розрахунку, поданими в таблиці 6.2
Таблиця 6.2 - Показники фінансового стану підприємства
| Показник | Формула для розрахунку | Величина для розрахун-кового року | Рекомендована величина | Відхи-лення (+,-) |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| | ||||
| Продовження табл. 6.2 | ||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| Показники ліквідності | ||||
| 1 Коеф. абсолютної ліквідності |  (6.30) ТА-поточні активи підприємства; ТМЦ-запаси товарно-матеріальних цінностей; ТКО-поточні короткострокові зобов’язання | | 0.2 і більше | |
| 2 Коеф. термінової ліквідності | Ксл=(ТА-ТМЦ)/ТКО (6.31) | | 0.6 і більше | |
| 3 Коеф. покриття | Кпок=ТА/ТКО, (6.32) | | 2 | |
| Показники фінансової стійкості | ||||
| 1 Коеф. автономії | Кав=СК/АБ, (6.33) СК-сумарний власний капітал; АБ-актив балансу (сума авансованих коштів) | | 0.5 і більше | |
| 2 Коеф. самофінансу-вання | Ксф=СК/ЗК=СК/(АБ-СК), (6.34) ЗК- позиковий капітал | | 1 і більше | |
| Показники ділової активності | ||||
| 1 Оборот-ність оборотного капіталу | Див. формулу (6.14) | | Див. звітний рік | |
| 2 Тривалість обороту | Див. формулу (6.15) | | Див. звітний рік | |
| | ||||
| Продовження табл. 6.2 | ||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| 3 Коеф. мобільності оборотного капіталу | Кмоб=(ТА-ТМЦ)/ТА (6.35) | | Див. звітний рік | |
| 4 Частка оборотного капіталу | Доб=ОБ/АБ, (6.36) | | Див. звітний рік | |
| 5 Частка власного оборотного капіталу | Див. формулу (6.16) | | Див. звітний рік | |
| 6 Рента- бельність капіталу | Див. формулу (6.5) | | Див. звітний рік | |
| 7 Капітало-віддача | Див. формулу (6.3) | | Див. звітний рік | |
Для оцінки рівня ризику банкрутства можна скористатися величиною Z-фактора Альтмана, що була запропонована у 1968 р. як п'ятифакторна модель прогнозування банкрутства за такою емпіричною формулою:
Z-фактор=1,2К1 + 1.4К2 + 3.3К3+ 0,6К4 + К5, (6.37)
де К1 - частка оборотних коштів у поточних активах, тобто величина оборотних коштів, поділена на "разом активи";
К2 - рентабельність активів, обчислена за нерозподіленим прибутком, тобто відношення нерозподіленого прибутку (чистий прибуток за винятком дивідендів) до суми "разом активи";
К3 - рентабельність активів за балансовим прибутком, тобто балансовий прибуток (до відрахування податків), розділений на "разом активи";
К4 - коефіцієнт покриття, тобто вартість статутного капіталу (для акціонерних товариств розраховують як кількість акцій, помножене на ринкову вартість акцій за поточними котируваннями), розділена на короткострокові зобов'язання "разом пасиви";
К5 — віддача всіх активів, тобто річний обсяг виручки від реалізації продукції, розділений на "разом активи".
Слід зазначити, що величини "разом активи", "разом пасиви" беруть з балансу підприємства звітного року, але для капітало- і наукомістких високотехнологічних виробництв величини коефіцієнтів рівняння регресії (6.37) мають інші значення і вимагають проведення досліджень і аналізу статистики.
Інтерпретацію кількісної оцінки величини Z - фактора проводять за допомогою шкали оцінок, поданої в табл. 6.3, оскільки структура капіталу підприємства, а також співвідношення позикових і власних фінансових коштів підприємства мають істотне значення для його стабільної роботи.
Таблиця 6.3 - Шкала оцінки рівня ризику
| Розмір Z - фактора | Рівень ризику |
| | |
| Нижче 1,8 1,8 ... 2,7 2,7... 3.0 Вище 3,0 | дуже високий високий середній низький |
Отриманий фактичний результат у вигляді величини Z - фактора порівнюють із прогнозованим (планованим) рівнем. Різниця між фактичним і прогнозованим розміром Z - фактора покаже рівень впливу ризику на досягнення поставлених цілей. Якщо фактичний рівень нижчий від прогнозованого, то має місце вплив ризику на рівень досягнення цілей підприємства і, навпаки, перевищення прогнозованого рівня над фактичним означає невизначеність впливу ризику на рівень досягнення цілей.
6.2 Сутність фінансової діяльності підприємства
Суть фінансової діяльності підприємства полягає у виникненні грошових відносин, пов'язаних з неперервним кругообігом коштів у формах витрачання ресурсів, одержання доходів, їх використання, а також з приводу відносин з постачальниками, покупцями продукції, працівниками підприємства, державними органами та ін.
Основні завдання фінансової діяльності підприємства полягають у такому:
1) вибір форм фінансування та їх оптимальне співвідношення;
2) вибір структури капіталу підприємства, напрямків його використання;
3) збалансування надходжень і видатків платіжних засобів підприємства у часі;
4) забезпечення своєчасності розрахунків;
5) підтримання необхідної ліквідності.
Ці завдання виконуються через складання фінансових планів (бюджетів) підприємства.
Фінансовий план (бюджет) підприємства є підсумковим і одним з найважливіших розділів бізнес-плану. Він включає:
• прогнозні дані щодо обсягів реалізації продукції (обчислюються на основі прогнозів продажу і використовуються для розрахунку потреби в обладнанні, чисельності працівників і т.д.);
• баланс грошових надходжень і витрат (документ, на основі якого визначається сума коштів, необхідна для реалізації підприємницького проекту в часовому розрізі; є засобом перевірки синхронності надходжень і витрат коштів);
• таблицю доходів і витрат (характеризує формування прибутку підприємства в часі);
• баланс активів і пасивів підприємства (дає змогу оцінити, які суми вкладені в активи і за рахунок яких пасивів підприємець фінансуватиме створення цих активів);
• визначення точки беззбитковості (точка беззбитковості показує ту величину обсягу випуску продукції, при якій досягається самоокупність виробництва, при дальшому нарощуванні обсягів випуску підприємство одержуватиме прибутки).
Головним елементом фінансового плану є баланс, тобто деталізована репрезентація фінансового стану підприємства на конкретний момент часу.
6.3 Механізм фінансування підприємства
Фінансування поділяється на внутрішнє і зовнішнє залежно від джерел коштів.
Якщо фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності підприємства (прибуток, амортизаційні суми, кошти, одержані від продажу майна), то воно називається внутрішнім.
Якщо джерелом фінансування є кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства ( кредити, державні субсидії, акції, внески до статутного фонду), то таке фінансування є зовнішнім.
Якщо аналіз фінансів фірми засвідчив недостатність власних коштів для забезпечення фінансової стійкості, треба звернутися до інших джерел.
Кредит — це сукупність відносин між економічними суб'єктами, пов'язаними з перерозподілом цінностей на поворотних засадах. Рушійним мотивом такого перерозподілу є одержання додаткового доходу (прибутку) кожним із суб'єктів кредитних відносин: кредитор одержує його у вигляді відсотка на кошти, надані в позику, а боржник — у вигляді прибутку на позикові кошти.
У практиці організації кредитних відносин виділяються кілька форм і видів кредиту. Залежно від суб'єктів кредитних відносин існують кілька видів кредиту:
— банківський (коли одним із суб'єктів є банк);
— державний (суб'єкт — держава);
— міжнародний (юридичні особи різних країн);
— споживчий (коли позичальником є населення);
— внутрішньогосподарський (суб'єкти кредиту — два підприємства) у вигляді товарного та комерційного кредитів: відповідно кредит надається одним підприємцем іншому шляхом поставки товарів з відстрочкою платежу або шляхом попередньої (авансової) оплати.
Законом України "Про банки і банківську діяльність" передбачена дворівнева організація, що забезпечує чітке відокремлення емісійної функції банківської системи від функцій кредитного і розрахунково-касового обслуговування юридичних і фізичних осіб. Першу з цих функцій закріплено за Національним банком, а решту — за комерційними банками.
Національний банк, крім того, виконує такі функції:
— нагромадження і зберігання золотовалютних ресурсів;
— визначення курсу національної валюти;
— обслуговування боргів разом з комерційними банками;
— регулювання рівнів процентних ставок.
Позика банку є додатковим важелем, здатним виправити справи фірми за короткий час. Але цей інструмент має свої межі. Насамперед обсяг банківського кредиту визначається не фірмою, а банком, який виходить з можливості фірми повернути позику на умовах кредитора. Це ускладнює фінансові маневри фірми. Вартість банківського ресурсу для фірми визначається банківською ставкою за кредитами.
Позиковий процент — це плата за користування позиковим капіталом, яка є його ціною.
Нормою відсотка Nкр є співвідношення суми річного доходу на позиковий капітал Дкр суми капіталу Ккр, наданого в позику.
Якщо позиковий капітал дорівнює 200 тис. гр. од., а річний дохід — 30 тис. гр. од., то норма відсотка дорівнює 15%:
(30000 гр.од./200000 гр.од.)*100%=15%.
Рівень норми відсотка встановлюється під впливом конкуренції на ринку позикових капіталів, розмірів грошових нагромаджень, масштабів виробництва, співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом, циклічності коливань виробництва, сезонності виробництва, темпів інфляції, грошово-кредитної політики, вільного переливу капіталів.
Як кредитні ресурси банк використовує кошти інших банків і сплачує за них, наприклад, 12% річних. Власні витрати та необхідний прибуток, пов'язані з госпрозрахунковою діяльністю банку, становлять 3% від суми, що надається. За цих умов, беручи до уваги інші кредитні взаємовідносини, річна плата за користування кредитом повинна встановлюватися на рівні не нижче 15%.
Співвідношення власних та залучених коштів для фірми не є незмінним — воно може змінюватися залежно від підприємницької та ринкової кон'юнктури, від розвитку національної економіки, від вимог державних регулюючих органів.
Конкретне рішення про необхідність та розмір позики приймається тим, хто керує фінансами фірми на підставі даних поточних та очікуваних фінансових результатів, розміру заборгованості, власного капіталу, рівня ліквідності балансу фірми.
Банк при зверненні до нього за кредитом розглядає та аналізує надані фірмою дані про її кредитоспроможність. При позитивному рішенні банку про надання позики розробляються умови кредитної угоди, важливою частиною якої є величина позикового процента.
Кредити, якими кредитуються фірми, традиційно поділяються на короткострокові (терміном менше одного року, на 30, 60, 90 днів); середньострокові (терміном до трьох років); довгострокові (терміном три і більше років). Умовою надання короткострокового кредиту є достатня ліквідність позичальника. Умови ліквідності більш жорсткі у випадках невизначеного строку погашення.
Надаючи середньостроковий кредит фірмам, комерційні банки зазвичай висувають декілька вимог щодо спеціальної застави, якою можуть бути товарні запаси, складські приміщення та інша нерухомість.
В особливих випадках, коли фірма передає під заставу товари високої якості, за вимогами кредитора банку надається сертифікат підтвердження якості. Як заставу фірма може надати банку заставні квитанції. У деяких випадках використовується застава зі змінним складом, частина якої — матеріальні ресурси, придбані фірмою після отримання кредиту.
Довгострокові кредити традиційно пов'язані з фінансуванням розширення основної діяльності, будівництвом, встановленням нових технічних систем. Ці позики видаються під заставу нерухомості. Позики під заставу комерційної нерухомості називаються іпотечними комерційними кредитами.
Слід підкреслити зміну технології довгострокових позик — перехід від прямих банківських кредитів до випуску боргових зобов'язань, довгострокових облігацій, що передбачає практику обміну облігаціями між фірмами.
Фінансовий менеджмент фірми повинен керуватися тим, що, отримуючи кредит, треба намагатися позбутися ситуації перекредитування, тобто мати у складі зобов'язань фірми велику частку зовнішніх зобов'язань (наприклад, 80%).
При наданні кредитів кредитори вдаються до страхування кредитних операцій на випадок неплатоспроможності фірми. З боку клієнтів банку також здійснюється захист фірм від подорожчання кредитів, зміни валютних курсів страхуванням кредитних послуг. Страхування здійснюється за допомогою різних гарантій:
— страхування матеріальних цінностей, що виплачує власник майна;
— страхування під гарантію акціонерів, які підписують підтвердження, що підприємство погасить отриману позику;
— страхування під гарантію банків, що гарантують погашення всіх майбутніх позик у інших банках (якщо кредити диверсифіковані);
— під гарантію держави в особі спеціалізованих кредитних агентств та корпорацій
Банк може надавати послуги підприємцеві, діючи як партнер. До очевидних послуг банку фірмі може відноситися:
— ревізія;
— ведення рахунків підприємств. Це можуть бути чекові, ощадні, інвестиційні, депозитні рахунки;
— управління портфельними інвестиціями підприємств можливе тоді, коли фірма тримає деякі суми вільних грошових коштів для оперативного погашення заборгованості, розрахунків з постачальниками.
Можна перетворити ці ресурси в доходні інвестиційні активи — цінні заставні папери, що сформують інвестиційний портфель фірми. Банк, маніпулюючи портфелями кількох підприємств, підтримує дохідність одночасно всіх портфелів;
— управління активами пенсійних фондів, що можуть вкладатися в акції компаній.
Лізингова операція — один з різновидів фінансування капіталовкладень фірми. Якщо фірма потребує виробничого устаткування, вона шукає постачальника і домовляється про ціну, терміни постачання і фінансування. Фінансування може мати три можливості:
1) постачальник може встановити термін платежу, бажаний для обох учасників;
2) інвестор фінансує придбане устаткування за рахунок власних коштів фірми;
3) інвестор фінансує нові засоби виробництва за рахунок кредиту на капіталовкладення.
Інвестор знаходить устаткування і бере на себе інвестиційний ризик. У ході угод виконання інвестор підключає до переговорів третю особу — лізингову компанію. Ця компанія придбає устаткування на своє ім'я і надасть його фірмі для користування на підставі угоди про експлуатацію устаткування протягом певного часу. Тим самим лізингова компанія бере на себе обов'язки власника, а фірма, як винагороду, виплачує щомісяця лізинговий внесок, що враховує суму придбання устаткування, процент на капітал, власні адміністративні видатки і прибуток лізингової компанії.
Лізингова послуга — різновид довготермінового кредиту, що надається в майновій формі і погашається клієнтом в розстрочку. На прохання клієнта банк закуповує певне майно і бере на себе практично усі зобов'язання власника. Клієнт сплачує лізингову плату. Дохід банку від лізингових послуг формується за рахунок лізингового процента, залишкової вартості майна до закінчення строку оренди, податкових пільг, пов'язаних з інвестуванням в обладнання.
Фірмі вигідніше користуватися лізингом, ніж брати позики для купівлі обладнання, оскільки плата за лізингову послугу може бути нижчою, ніж позиковий процент.
У даний час за допомогою лізингу можна отримати різноманітне майно від великих виробничих комплексів до конторського обладнання.
У лізинговій ситуації зазвичай беруть участь три учасники: підприємець, який звертається в лізингову компанію (орендар), лізингова фірма, що сама шукає потенційного споживача (орендодавець), та постачальник - продавець певного майна.
Після отримання запиту лізингова фірма готує лізингову пропозицію, приділяючи увагу оцінці ризику: платоспроможності клієнта, ступеня дійсного заміщення майна. Лізингова пропозиція містить грошову суму угоди, тривалість контракту, спосіб сплати платежів, ставки оподаткування, страхування майна, можливість вибору споживача після закінчення угоди. Якщо умови пропозиції прийнятні, підписується лізинговий контракт, на підставі якого робиться замовлення виробнику — постачальнику відповідного майна, який, в свою чергу, виготовляє та встановлює обладнання чи устаткування. На підставі акту прийняття лізингова фірма переводить на рахунок постачальника покупну ціну. З цього моменту лізинговий контракт набуває чинності.
Лізинговий контракт фіксує базовий період, протягом якого договір не може бути скасований. Реальна тривалість лізингового контракту щодо машин та обладнання — 3-5 років. Іноді базовий період визначається залежно від тривалості амортизаційного періоду.
Орендна ставка розраховується і вноситься з певною частотою. Можуть здійснюватися випереджальні платежі, а також стягатися штрафи за прострочку.
Орендні внески можуть встановлюватися на гнучких чи незмінних умовах. Як основа гнучких внесків може використовуватись LIBOR (London Interbank Offered Rate) — ставка грошового ринку, на якому банки здійснюють купівлю-продаж грошей.
Орендар зобов'язується застрахувати за свій рахунок, але на кошти лізингової компанії, отримане майно від крадіжок, пожежі, інших ризиків випадкової загибелі або псування.
Можливі варіанти обов'язків сторін при укладанні лізингової угоди наведено в табл. 6.4
Таблиця 6.4 - Обов'язки сторін (варіанти)
| Бізнес-фірма (орендар) | Лізингова компанія (орендодавець) |
| Експлуатація обладнання у відповідності до технічних умов | Надає орендарю фінансові кошти, сприяє купівлі майна, реалізації старого майна |
| Не затримувати орендної плати, інакше за рішенням суду відберуть майно | Технічне обслуговування машин Захист клієнтів від ризику зносу машин. Пошук потенційного орендаря |
Після закінчення угоди орендар:
— повертає майно в належному стані;
— відновлює контракт за низькими ставками платежів;
— має можливість придбати майно у власність, сплативши суму, зазначену в угоді. Викуп (опціон покупця) відрізняє лізинг від звичайної оренди тим, що визначається не реальною, а номінальною вартістю майна.
Лізинг вигідний у ситуації неможливості отримати кредит, за необхідності придбання обладнання, що не пов’язане з основною діяльністю (наприклад, транспортних засобів), або при потребі у складному або новому обладнанні, яке обслуговуватиметься орендодавцем краще, ніж самою фірмою.
У структурі фінансових дій менеджменту фірми чільне місце займають трастинг, факторинг та короткострокові інструменти фінансування
Трастинг — діяльність фінансової компанії під контролем комерційних банків з управління активами, цінними паперами корпорації.
Факторинг — купівля банком у фірми права на вимогу боргу (дебіторських рахунків). Фірма одержує від банку гроші у розмірі 80—90% боргу, а 10—20% банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Останні є способом стимулювання клієнта до належного виконання зобов'язань щодо постачання. Факторинг — це операція, пов'язана з фінансуванням короткострокових вимог за товарними угодами.
Продавець (фірма-виробник) може передати свої вимоги факторинговій компанії, віддаючи їй право власності. Ця факторингова компанія бере на себе ризик несплати рахунків, хоча платоспроможність покупців перевірена.
Важливою формою фінансування підприємства є випуск цінних паперів - акцій та облігацій.
Акції - це цінні папери, які засвідчуть право його власника на частку майна і прибутку акціонерного товариства. Випуск і реалізація акцій дає можливість підприємству мобілізувати для цілей інвестування значні суми капіталу.
Акції можуть бути іменними та на пред'явника, простими та привілейованими.
Обіг іменних акцій фіксується у книзі реєстрації акцій, куди вносяться відомості про кожну іменну акцію, власника її, час придбання акції, кількість таких акцій у кожного акціонера. Стосовно акцій на пред'явника у книзі реєструється їх загальна кількість.
Прості акції дають право участі в управлінні акціонерним товариством, але не гарантують певного рівня дивідендів.
Привілейовані акції забезпечують власникові одержання фінансових дивідендів, а також пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Проте власники зазначених акцій не мають права брати участь в управлінні товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, яка перевищує 10% статутного фонду акціонерного товариства (або іншу законодавчо обмежену частку).
Облігації - кредитні цінні папери, які підтверджують внесення грошової суми і зобов'язання повернути номінальну вартість цих цінних паперів в передбачений термін з виплатою фіксованого відсотка. Виручка від продажу облігацій не належить до власного капіталу підприємства.
Питання, які саме цінні папери випускати, вирішується з врахуванням конкретних умов функціонування підприємства, а також ситуації на ринку цінних паперів.
При розподілі прибутку підприємства спочатку проводяться розрахунки з власниками облігацій, потім - привілейованих акцій і вкінці виплачуються дивіденди на прості акції. В окремих випадках дивіденди виплачуються не грошовими сумами, а додатковою кількістю акцій. Таку форму розрахунків з акціонерами застосовують підприємства, які швидко розвиваються за рахунок інвестування значної частини прибутків. Це є вигідним для підприємства, оскільки воно акумулює додаткові кошти для інвестування, а також для акціонерів, які додатково нагромаджують акції з високим ринковим курсом.
Цінні папери, що випускаються підприємством, постійно знаходяться в обігу, продаються і купуються за ринковим курсом.
Курс акцій (
) залежить від становища підприємства на ринку,фінансової стабільності, рентабельності, величини дивідендів, перспектив розвитку
(6.38)де
- величина дивіденду на одну акцію;
- ставка дисконту (рівень позичкового відсотка), %.Ставка дисконту може бути різною для простих і привілейованих акцій.
Курс облігацій (
) визначається із врахуванням обмеження величини доходу, одержуваного її власником у часі, і подальшого відшкодування номінальної вартості облігації:
(6.39)де Т – період часу до моменту погашення облігацій, років;
- річний дохід від облігації, грн;
- номінальна вартість облігації, грн.