Державне підприємство Український науково-дослідний інститут зв’язку (ундіз) вул. Солом’янська,13, м. Київ-110, 03680 Тел. 380 44. 248 87 54, факс: 380 44
| Вид материала | Документы |
Содержание4 ПЕРСПЕКТИВИ розвитку телекомунікаційного ринку |
- Вплив системи прямого продажу на розвиток малого та середнього бізнесу в Україні, 83.47kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни інститут інноваційних технологій, 110.63kb.
- Правила визначення фізичного зносу житлових будинків, 2337.82kb.
- Правила визначення фізичного зносу житлових будинків, 2313.41kb.
- Державне агентство земельних ресурсів україни держземагентство, 55.21kb.
- Державне агентство земельних ресурсів україни держземагентство, 98.62kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни інститут інноваційних технологій, 14.49kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни інститут інноваційних технологій, 65.7kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни інститут інноваційних технологій, 75.24kb.
- Стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи, 1257.32kb.
| З наведених таблиць добре видно характер значного зростання обсягу ринку телекомунікаційних послуг в Україні. За період з кінця 2002 по кінець 2006 років зростання цього ринку відбулося в 3,2 рази , в основному за рахунок різкого (в 7,5 рази) доходів від надання послуг рухомого (стільникового) зв’язку. Внаслідок цього, частка сегменту послуг рухомого зв’язку зросла в 2,3 рази (з 27,3 до 63,1 відсотка). Цей сегмент телекомунікаційних послуг став домінуючим, відтіснивши далеко назад (але на друге місце) сегмент послуг міжміського та міжнародного зв’язку, який домінував у структурі телекомунікаційного ринку в 2002 році. Показовою є структура домінування операторів рухомого зв’язку в цьому сегменті ринку, яку нещодавно опубліковано на сайті ссылка скрыта за підсумками третього кварталу 2006 року: – Київстар – 51%; – UMC – 44,8%; – Астеліт – 2,2%; – Українські радіосистеми – 1,2%; – інші компанії – 0,8%. Перші два оператора, які переважають найближчого конкурента у 22-25 разів, займають 95,8% сегменту послуг рухомого зв’язку. До цього слід додати, що за підсумками трьох кварталів 2006 року три домінуючих оператори телекомунікацій – Укртелеком, Київстар та UMC контролювали 84% усього телекомунікаційного ринку України. Традиційні сегменти телекомунікаційного ринку, такі як послуги телеграфного і фіксованого телефонного зв’язку та проводового мовлення демонструють помірні темпи зростання доходів (28-56%), очевидно, внаслідок невисоких темпів розвитку відповідних мереж, що в свою чергу, викликано малою, зарегульованою тарифами нормою прибутковості в цих сегментах ринку. Більш жвава кон’юнктура (зростання в 3,4-4,7 разів) спостерігається в сегментах, що надають більш сучасні, нерегульовані за тарифами види послуг – кабельного телебачення, ліцензування радіочастот та нагляд за використанням радіочастот, супутникового та комп’ютерного зв’язку. З вищенаведеного аналізу кон’юнктури ринку телекомунікаційних послуг України випливає іще одна проблема для розвитку телекомунікацій у близькій і віддаленій перспективі. Оскільки сектор послуг мереж рухомого зв’язку забирає на себе майже дві третини обмеженого ресурсу телекомунікаційного ринку – платоспроможності користувачів (яка складає близько 7% від валового внутрішнього продукту країни), а також має високу норму прибутковості, то саме оператори цього сектору мають взяти на себе тягар розвитку системи загальнодоступних послуг, забезпечення населення телекомунікаційними послугами за соціальними нормативами (в межах споживчого кошика прожиткового мінімуму), розробки принципів і будівництва в Україні національної мережі наступного покоління. Однак примусити цих операторів брати на себе такі соціальні зобов’язання за діючого законодавства і системи регуляторного впливу на операторів сьогодні неможливо. Необхідно знаходити або створювати спеціальні механізми зацікавлення цих операторів, або коригувати нормативно-законодавчу базу телекомунікаційної сфери. На завершення даного аналізу слід зупинитися на такій важливій характеристиці ринку телекомунікаційних послуг, як його географічна нерівномірність за регіонами та населеними пунктами різних типів. Ця характеристика дуже актуальна для розвитку продуктивних сил в Україні та для покращення якості життя усіх її громадян. Для кількісної оцінки такої нерівномірності було використано статистичні дані, що періодично публікуються Держкомстатом України у вигляді статистичних збірників під назвами “Стан і розвиток зв’язку в Україні за ….. ”. Останній випуск такого збірника містить дані за перше півріччя 2006 року. З використанням щорічної статистики населення за регіонами була складена наступна таблиця (табл.3.4), яка подає показники питомого (на одного мешканця регіону) розвитку ринку послуг зв’язку та трьох важливих сегментів цього ринку – фіксованого телефонного зв’язку, рухомого зв’язку та мереж швидкісного (широкосмугового) доступу до послуг кабельного телебачення та Інтернет. Таблиця 3.4 – Показники телекомунікаційного ринку за регіонами у І півріччі 2006 року
На жаль, існуюча система статистичних показників, яку веде Держкомстат, застаріла і не має показників, які б прямо характеризували ринок телекомунікаційних послуг та окремі його сегменти. Доводиться користуватися тим, що показник доходів зв’язку добре характеризує доходи телекомунікаційного ринку в цілому, оскільки телекомунікації, за останніми даними, дають близько 95% доходів галузі зв’язку. Показники щільності основних телефонних апаратів (ОТА), рухомих телефонних апаратів (РТА) та абонентів кабельного телебачення (КТБ) і Інтернет, можна вважати, відносно добре корелюють з частками сегментів фіксованого, рухомого телефонного зв’язку та сучасних аудіовізуальних послуг, відповідно. З даних табл. 3.4 добре видно, що в телекомунікаційному відношенні безумовним лідером є місто Київ. Київ далеко відірвався за доходністю ринку телекомунікаційних послуг (2127 грн. на одного мешканця за півроку) від середньої доходності по Україні (323 грн.) та від доходності більшості інших регіонів України. Внаслідок цього, нерівномірність ринку телекомунікаційних послуг по Україні становить 17 разів (співвідношення показників Києва та Івано-Франківської області). Якщо виключити Київ із загального рейтингу регіонів України як окремого міста-столиці держави, то показник географічної нерівномірності доходності телекомунікаційного ринку складе 2,9 рази (Чернігівська і Івано-Франківська області). У сегменті послуг фіксованого телефонного зв’язку географічна нерівномірність становить 3,8 рази (місто Київ та Закарпатська область). При виключенні Києва із цього рейтингу показник нерівномірності складе 2,3 рази (місто Севастополь та Закарпатська область). У сегменті послуг рухомого телефонного зв’язку географічна нерівномірність становить 4,3 рази (Київський регіон і Хмельницька область). На жаль, в останньому статистичному збірнику не зроблено поділу показника кількості РТА між містом Києвом і Київською областю. Очевидно дуже важко відділити рухомих користувачів, які сотнями тисяч щоденно перетинають в обох напрямках границю між Києвом і областю. Якщо виключити Київський регіон із цього рейтингу, то показник географічної нерівномірності у сегменті послуг рухомого зв’язку зменшується до 1,9 рази (місто Севастополь і Хмельницька область). У сегменті послуг кабельного телебачення та Інтернет географічна нерівномірність є найбільшою – 54,5 рази (місто Київ та Житомирська область). Навіть при виключенні міста Києва із даного рейтингу, нерівномірність зменшується лиш до 32 разів – надто вже низьку щільність мереж кабельного телебачення та швидкісного доступу до Інтернет має Житомирська область(0,6%). За даними табл. 3.4 простежується цікава закономірність щодо показника географічної нерівномірності окремих сегментів телекомунікаційного ринку: чим менше розвиток цього сегменту в Україні, тим більше його географічна нерівномірність за регіонами України. Географічна нерівномірність сегменту телекомунікаційного ринку, таким чином, є супутником початкової стадії розвитку цього сегмента в Україні. Нерівномірність регіонів за показником доходності телекомунікаційного ринку в цілому, очевидно, залежить вже не тільки від рівня розвитку окремих його сегментів, але й від економічного розвитку регіону. Цю гіпотезу було б доцільно дослідити більш детально в окремій роботі, оскільки доходність ринку є основою його привабливості для інвесторів та для належного (до природного насичення потреб споживачів) його розвитку. До проведеного аналізу слід також додати, що додаткова географічна нерівномірність спостерігається між населеними пунктами різних типів в межах одного регіону. Надійних статистичних даних по телекомунікаційному ринку за окремими містами та селами України бракує. Оцінити цю складову географічної нерівномірності можна, проаналізувавши наявні дані Держкомстату України по кількості ОТА в містах і селах (“сільській місцевості”), які публікуються ним в статистичних збірниках. Виберемо із табл. 3.4 два найбільш характерних регіони за щільністю ОТА – відносно благополучний (Запорізька область) і найменш благополучний (Закарпатська область). Нескладні розрахунки показують, що щільність ОТА в містах цих регіонів становлять 33,7 та 24,8, відповідно. В селах цих регіонів щільність ОТА становить, відповідно, 15,1 та 8,1. Отже додаткова географічна нерівномірність за населеними пунктами різних типів може бути оцінена за даними цих двох регіонів у діапазоні 2,2-3 рази. В середньому, цю додаткову географічну нерівномірність можна оцінити величиною у 2,6 рази. На завершення даного аналізу географічної нерівномірності телекомунікаційного ринку доцільно було оцінити зміну цієї нерівномірності з часом. Для цього із табл. 3.4 за щільністю ОТА було вибрано три найбільш неблагополучні регіони ( Закарпатська, Вінницька і Кіровоградська області), три відносно благополучних регіони (Запорізька, Дніпропетровська і Одеська області), а також Київський регіон (місто Київ та область). За статистичними даними Держкомстату було простежено зростання щільності ОТА в цих семи вибраних регіонах протягом 2002-2006 років, окремо за міськими і сільськими населеними пунктами. Результати розрахунків подано у табл. 3.5. Таблиця 3.5 – Зростання щільності ОТА в окремих регіонах України
З даних табл. 3.5 можна зробити висновок, що географічна нерівномірність в основному сегменті телекомунікаційного ринку протягом періоду 2002-2006 років практично не змінюється. Деяке її скорочення спостерігається тільки в найменш благополучних регіонах за рахунок більш швидкого розвитку телекомунікацій в сільських населених пунктах. Звертає на себе увагу невелике збільшення нерівномірності між містами Київського регіону і містами найменш благополучних регіонів. Якщо в 2002 році ця нерівномірність становила 1,61 рази, то в 2006 році вона зросла до 1,71 рази. В той же час нерівномірність між сільськими населеними пунктами цих регіонів зменшилася з 1,64 рази до 1,55 рази. 4 ПЕРСПЕКТИВИ розвитку телекомунікаційного ринку 4.1 Цілі розвитку телекомунікацій Проведений аналіз розвитку телекомунікаційного ринку України за 2002-2006 роки, виявлені результати і тенденції розвитку дають змогу висловити деякі припущення щодо доцільного подальшого спрямування цього розвитку. Для цього перш за все, необхідно визначитись щодо цілей розвитку українських телекомунікацій. Цілі розвитку українських телекомунікацій визначено Законом України “Про телекомунікації” таким чином: “гармонійний та динамічний розвиток телекомунікаційних мереж на всій території країни, насамперед у регіонах з недостатнім рівнем насиченості місцевих мереж загального користування“ з метою “забезпечення повсюдного надання телекомунікаційних послуг достатнього асортименту, обсягу та якості шляхом обмеженого регулювання ринкових відносин для сприяння ефективному функціонуванню відкритого і справедливого конкурентного ринку“. В нещодавно прийнятій Концепції розвитку телекомунікацій в Україні [9] цілі розвитку телекомунікацій додатково уточнені наступним чином: “досягнення стратегічних інтересів та конкурентоспроможності України на міжнародному ринку“, “підвищення ефективності функціонування телекомунікаційних мереж“. Для розвитку телекомунікаційної сфери в Україні такі загальні формулювання необхідно конкретизувати, з урахуванням результатів проведеного вище аналізу та з урахуванням економічних можливостей України і технологічних можливостей перспективних технічних засобів, що будуть доступними для операторів України у найближчий середньостроковий період. Маючи на увазі загальні формулювання цілей розвитку українських телекомунікацій у зазначених Законі та Концепції, і враховуючи: – необхідність якнайскорішої побудови в Україні мереж наступного покоління (як основи національної інформаційної інфраструктури); – надходження у перспективі на світовий ринок нових технічних засобів саме для мереж наступного покоління; – невигідність для операторів мереж розвивати морально застарілі мережі та технології і їх зацікавленість у нових технологіях для розвитку свого бізнесу наданням нових видів послуг; – високу техніко-економічну ефективність новітніх технічних засобів для мереж наступного покоління; – наявність значної кількості проблем у функціонуванні і розвитку успадкованих телекомунікаційних мереж України; – обмеженість фінансових ресурсів для потрібного масового розвитку сучасних телекомунікаційних і інформаційних мереж в Україні; невикористання можливостей науково-технічної оптимізації процесів функціонування та розвитку телекомунікаційної сфери України у попередніх періодах; – можна конкретизувати цілі розвитку телекомунікацій України у наступному середньостроковому періоді (2007-2011 роки) таким чином: 1) виконати науково-технічну підготовку до масового розгортання у позанаступному періоді мереж наступного покоління, включно з розробкою системного проекту (основних положень) багатооператорської Національної мережі наступного покоління і перевіркою основних техніко-організаційних рішень цієї мережі на масштабному дослідному фрагменті; 2) відродити належний науково-технічний супровід процесів функціонування і розвитку телекомунікаційної сфери, довівши його обсяги у фінансовому вимірі до 1,5% від суми доходів цієї сфери; 3) оперативно ліквідувати успадковані проблеми функціонування традиційних телекомунікаційних мереж і їх обмеженого розвитку в частині забезпечення усього населення України засобами отримання телекомунікаційних послуг в межах споживчого кошика прожиткового мінімуму та забезпечення населення і держбюджетних установ загальнодоступними телекомунікаційними послугами. Якщо узагальнити таку постановку цілей розвитку, то головною метою розвитку українських телекомунікацій у наступному середньостроковому періоді має стати пошук недорогих і перспективних рішень із арсеналу технічних засобів мереж наступного покоління, за допомогою яких у позанаступному періоді можна буде не тільки ефективно розв’язати накопичені проблеми розвитку, але й побудувати сучасну на той майбутній період телекомунікаційно-інформаційну інфраструктуру України. Одночасно з цим, оскільки науково-технічна підготовка до побудови багатооператорської Національної мережі наступного покоління потребуватиме відносно невеликої частки держбюджетних і інвестиційних коштів, вільні кошти доцільно спрямувати на оперативне розв’язання проблеми забезпечення усього населення загальнодоступними телекомунікаційними послугами та на розв’язання інших питань, що стримували розвиток українських телекомунікацій у попередніх періодах. |