Державне підприємство Український науково-дослідний інститут зв’язку (ундіз) вул. Солом’янська,13, м. Київ-110, 03680 Тел. 380 44. 248 87 54, факс: 380 44
| Вид материала | Документы |
- Вплив системи прямого продажу на розвиток малого та середнього бізнесу в Україні, 83.47kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни інститут інноваційних технологій, 110.63kb.
- Правила визначення фізичного зносу житлових будинків, 2337.82kb.
- Правила визначення фізичного зносу житлових будинків, 2313.41kb.
- Державне агентство земельних ресурсів україни держземагентство, 55.21kb.
- Державне агентство земельних ресурсів україни держземагентство, 98.62kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни інститут інноваційних технологій, 14.49kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни інститут інноваційних технологій, 65.7kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни інститут інноваційних технологій, 75.24kb.
- Стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи, 1257.32kb.
2.2 Динаміка розвитку телекомунікацій в Україні
За останні 15 років поступальний, безкризовий розвиток телекомунікацій в Україні відбувався у складних умовах, оскільки перші 10 років цього періоду прийшлись на глибоку економічну кризу – душовий ВВП України падав до 2000 року приблизно з 3000 до 700 дол. США. Успішний розвиток українських телекомунікацій в кризових умовах, за думкою ряду експертів, був забезпечений прийняттям у 1993 році Комплексної програми створення Єдиної національної системи зв’язку України (КП ЄНСЗ) і достатньо повним виконанням завдань кількох її перших років.
Подальший розвиток українських телекомунікацій, приблизно з середини 90-х років, відбувався вже в умовах структурної перебудови від централізованої моделі державного управління їх розвитком до лібералізованої, ринкової моделі. Цьому сприяло природне прагнення до господарської самостійності державних телекомунікаційних підприємств, а також приклад розвинутих країн, де також інтенсивно проходила приватизація державних підприємств і з’являлися нові незалежні оператори і провайдери телекомунікацій, які, як правило, впроваджували новітні технології.
В результаті структурної перебудови роль державного управління сферою телекомунікацій послідовно зменшувалася, згорталися роботи з розробки і проведення єдиної технічної політики, знижувався статус центрального органу виконавчої влади у галузі зв’язку (Міністерство, Державний комітет, Державний департамент Мінтрансзв’язку).
Як результат таких процесів, телекомунікації України в значній мірі лібералізовано і дерегульовано. Технічна політика розвитку телекомунікацій провадиться операторами телекомунікацій самостійно, орієнтуючись на успадковану від СРСР систему телефонного зв’язку, на тенденції розвитку світових телекомунікацій та на можливості розвитку власного бізнесу шляхом імпорту технічних і організаційних рішень із технічно розвинутих країн.
Державна політика щодо розвитку телекомунікацій в Україні здійснюється за рахунок тарифного регулювання, ліцензування, регламентації правил взаємодії мереж операторів та правил надання послуг, функціонування системи сертифікації нових засобів, що встановлюються у телекомунікаційних мережах.
За останні п’ять років, які припали на період виходу України із економічної кризи, темпи розвитку українських телекомунікацій суттєво зросли, особливо за рахунок розвитку сучасних видів телекомунікацій, таких як рухомий стільниковий та комп’ютерний (Інтернет-) зв’язок. Кількісно цей розвиток характеризує таблиця 2.2, у якій зібрано дані із офіційних звітів Держкомзв’язку і Держзв’язку за останні 5 років [17], дані офіційної державної статистики [15,18] та дані компанії SputnikMedia [19]. Дані таблиці кореспондують із статистикою ITU-D стосовно України [14].
Таблиця 2.2 – Показники розвитку економіки і телекомунікацій України за останні
п’ять років (на кінець відповідного року)
| Показники Роки | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006* |
| Населення, осіб | 47,8 | 47,4 | 47,2 | 46,8 | 46,5 |
| Номінальний (у цінах відповідного року) ВВП, млрд. грн. | 225,8 | 267,3 | 344,8 | 424,7 | 505,2 |
| Зростання реального ВВП, відсотки | 5,2 | 9,6 | 12,1 | 2,8 | 6,7 |
| Зростання номінального доходу зв’язку, %. | 22 | 23 | 60 | 31 | 23 |
| Номінальний дохід зв’язку, млрд. грн. | 10,7 | 13,2 | 21,1 | 27,4 | 33,6 |
| Номінальні інвестиції зв’язку, млрд. грн. | 2,7 | 4,2 | 5,8 | 8,5 | 11,3 |
| Введення нових стаціонарних номерів ТМЗК, млн. | 0,601 | 0,805 | 0,925 | 0,728 | 0,660 |
| Ємність фіксованої частини ТМЗК, млн. номерів | 10,2 | 11,1 | 11,6 | 12,4 | 13,1 |
| у тому числі в селах | 1,1 | 1,2 | 1,3 | 1,5 | 1,6 |
| Приріст рухомих номерів ТМЗК, млн.. | 1,4 | 2,9 | 7,2 | 15,3 | 16,6 |
| Ємність рухомої частини ТМЗК, млн. номерів | 3,6 | 6,5 | 13,7 | 29,0 | 45,6 |
| Ємність мережі кабельного телебачення, млн. підключ. | | | | 2,5 | 2,9 |
| Ємність мережі Інтернет, млн. підключень | | | | 0,7 | 0,9 |
| Приріст кількості користувачів Інтернет, млн. | 0,75 | 2,2 | 1,6 | 1,2 | 0,5 |
| Кількість користувачів Інтернет, млн. | 1,5 | 3,7 | 5,3 | 6,5 | 7,0 |
| Приріст довжини ВОЛЗ, тис. км. | 2,2 | 4,1 | 4,3 | 5 | 5 |
| Загальна довжина ВОЛЗ, тис. км. | 13,7 | 15,9 | 20,0 | 25 | 30 |
*) очікувані дані
В результаті такого розвитку, на кінець 2006 року буде досягнуто наступних значень основних показників щільності телекомунікацій в Україні:
– щільність фіксованих (основних) телефонів (Щфт ) – 28,2%;
– щільність рухомих телефонів (Щрт ) – 98,1%;
– щільність Інтернет-користувачів (Щік ) – 15,1%;
– щільність швидкісних мереж доступу (кабельного телебачення та підключень до Інтернет) (Щшд ) – 8,2%.
2.3 Використання потенціалу сфери телекомунікацій
За результатами розвитку українських телекомунікацій у періоді 2002-2006 років виробничий потенціал сфери телекомунікацій може бути охарактеризований такими показниками:
мережа ефірного телерадіомовлення забезпечує майже повне покриття населених пунктів України (80-95% населення) сигналами перших трьох загальнонаціональних програм телебачення та радіомовлення, забезпечуючи радіосигналами роботу близько 20 млн. радіоприймачів та близько 15 млн. телевізорів;
мережа кабельного телебачення забезпечує у великих містах радіосигналами десятків телевізійних програм близько 3 млн. телевізорів, а також швидкісним доступом до Інтернет близько 100 тис. комп’ютерів;
мережа кабельних (волоконно-оптичних і мідних) та радіорелейних ліній зв’язку має протяжність міжрегіональних, регіональних і місцевих ділянок приблизно у 10, 80 і 260 тис. км., відповідно;
мережа стаціонарного телефонного зв’язку забезпечує роботу 13 млн. основних телефонних апаратів, у тому числі 1,6 млн. у сільських населених пунктах;
мережа рухомого (мобільного) зв’язку забезпечує телефонним зв’язком близько 30 млн. персональних рухомих апаратів телефонно-текстового зв’язку;
мережа Інтернет забезпечує обслуговування близько мільйона персональних комп’ютерів, за допомогою яких близько 7 млн. користувачів отримують різноманітні інформаційно-комунікаційні послуги;
обслуговуванням мереж та наданням телекомунікаційно-інформаційних послуг у сфері телекомунікацій зайнято 253 тисячі працівників;
загальний щорічний обсяг надаваних послуг сфери телекомунікацій становить 32,1 млрд. грн., у тому числі, послуг рухомого зв’язку 20,2 млрд. грн.
Слід зазначити, що внаслідок слабкої економіки України і, відповідно, невеликих економічних можливостей операторів телекомунікацій, основний за обсягом капітальних витрат потенціал сфери телекомунікацій морально застарів і фізично зношений. Більш-менш сучасними можна вважати засоби і персонал мереж рухомого зв’язку, кабельного телебачення та Інтернет, мережі фіксованого телефонного зв’язку зношені приблизно на 60%, мережа ліній зв’язку та мережа ефірного телерадіомовлення зношені приблизно на 90%.
Зношений потенціал телекомунікаційної сфери потребує негайної заміни, оскільки він консервує у сфері телекомунікацій вкрай застарілі технології і потребує надмірних, за сучасними мірками, експлуатаційних витрат. Однак, ця вкрай застаріла частина телекомунікаційного потенціалу надає масові і недорогі послуги для незаможних верств населення та держбюджетних установ, які можуть споживати телекомунікаційні послуги тільки за невисокими тарифами. Заміна ж застарілих мереж є невигідними для традиційних операторів, таких як ВАТ “Укртелеком” та концерн РРТ. Свої нові інвестиції ці оператори намагаються вкладати у більш прибуткові види діяльності в телекомунікаційній сфері, беручи приклад із операторів мереж рухомого зв’язку, операторів мереж кабельноготелебачення та провайдерів Інтернет.
З огляду на зношеність і перевантаженість, застаріла частина потенціалу телекомунікаційної сфери не має резервів для подальшого використання, окрім значної частини абонентських лінійно-кабельних споруд стаціонарної телефонної мережі. Останні можуть бути іще деякий час (10-25 років, в залежності від часу будівництва та технічного стану) експлуатуватись як за прямим призначенням (абонентські телефонні лінії), так і для створення швидкісних цифрових абонентських ліній якісного доступу до Інтернет.
В більш-менш сучасних частинах потенціалу телекомунікаційної сфери резерви також невеликі, оскільки вони будуються під конкретні величини абонентського навантаження. Так у мережах мобільного зв’язку можна було б вважати резервом кількаразове радіопокриття території України мережами різних операторів. Однак, внаслідок розподілу усіх абонентів між мережами цих операторів, щільність розташування базових станцій, що здійснюють радіопокриття території України в мережі кожного оператора пропорційна кількості абонентів цієї мережі. Отже, загальна кількість базових станцій в мережах рухомого зв’язку усіх операторів приблизно відповідає загальній кількості абонентів усіх цих мереж із середнього розрахунку: одна базова станція на 2-2,5 тисячі абонентів. Зменшення кратності радіопокриття території України дозволило б зекономити радіочастотний ресурс країни та зменшити електромагнітне забруднення території України.
В мережах рухомого зв’язку останнім часом, внаслідок неефективної конкуренції операторів цих мереж із колишнім монополістом ліній зв’язку ВАТ “Укртелеком”, з’явився вагомий резерв пропускної здатності у новозбудованих волоконно-оптичних лініях зв’язку на міжміських (міжрегіональних і, частково, на внутрішньорегіональних) ділянках. При узгодженій, ефективній політиці розвитку мереж таке надлишкове будівництво ліній зв’язку було б зайвим, оскільки необхідну пропускну здатність цих ділянок можна було б значно дешевше отримати за рахунок спектрального ущільнення (системами DWDM) вже збудованих волоконно-оптичних ліній ВАТ “Укртелеком”.
Наявність такого резерву пропускної здатності на міжміських ділянках створює сприятливі умови для більш швидкого розвитку в Україні мереж рухомого зв’язку наступних поколінь (третього та четвертого), а також загальнонаціональної мережі наступного покоління (NGN). Цей резерв, за умови відповідної технічної і регуляторної політики у сфері телекомунікацій, може бути ефективно використаний для розвитку українських телекомунікацій.
Суттєві резерви пропускної здатності існують і їх можна швидко реалізувати в абонентських частинах стаціонарної телефонної мережі та мережі кабельного телебачення. Цей резерв широко використовується в розвинутих країнах для створення масових цифрових абонентських ліній (DSL) зі швидкостями передачі від 0,1 до 50 Мбіт/с. Використовуючи відповідні абонентські модеми та станційні мультиплексори для телефонних абонентських ліній та для мереж кабельного телебачення, які масово і відносно недорого виробляються у технічно розвинутих країнах, можна буквально за рік-другий побудувати кілька мільйонів ліній швидкісного абонентського доступу до Інтернет. Одночасно збільшуючи потужність вузлів Інтернет та пропускну здатність міжвузлових ліній зв’язку таким чином можна почати практичні роботи по будівництву національної мережі наступного покоління.
У такому шляху використання резервів наявних ліній абонентського доступу для розвитку українських телекомунікацій є, однак, і суттєві недоліки.
По-перше, щільність збудованих абонентських ліній мережі телефонного зв’язку та мережі кабельного телебачення в Україні у 3-4 рази менша, ніж аналогічна щільність в розвинутих країнах. Отже, додаткове модемне ущільнення збудованих абонентських ліній вирішує проблему будівництва швидкісного доступу до Інтернет в Україні лиш частково, приблизно на 30%. До речі, можуть бути ущільнені не всі збудовані абонентські лінії. Деяка їх частина, внаслідок поганого технічного стану або внаслідок великого рівня електричних завад, не забезпечує роботу ущільнюючих модемів.
По-друге, існують значно дешевші варіанти будівництва мережі швидкісного абонентського доступу, наприклад, системи Ethernet, Ethernet-LR. Можливо створення іще більш дешевих систем абонентського доступу з використанням сучасних технологічних можливостей. Отже, модемне ущільнення існуючих абонентських ліній відносно недороге і цілком прийнятне тільки в умовах розвинутих економік (з валовим внутрішнім продуктом 20-40 тис. дол. США на душу населення). В умовах слабкої економіки України (валовий внутрішній продукт сьогодні дорівнює приблизно 1,8 тис. дол. США на жителя країни) таке рішення буде відносно дорогим.
По-третє, існуючі мережі телефонного зв’язку і кабельного телебачення з побудовою мережі наступного покоління в Україні стануть економічно неефективними і мають бути виведені з експлуатації. Отже модемне ущільнення абонентських ліній телефонних мереж і мереж кабельного телебачення є явно тимчасовим рішенням, що додатково зменшує їх економічну ефективність.
Резюмуючи вищенаведене, можна стверджувати, що технічно-виробничий потенціал сфери українських телекомунікацій в значній мірі морально застарів, фізично зношений і має лиш незначні резерви, які можуть бути швидко задіяні для розвитку мереж наступного покоління, але не для кількісного нарощування ємності існуючих телекомунікаційних мереж. Так потрібна в Україні масовість сфери телекомунікацій потребує нового будівництва, яке, очевидно, слід ретельно планувати з метою досягнення максимально можливої масовості та економічної ефективності.
2.4 Задоволення потреб в основних видах телекомунікаційних послуг на
внутрішньому ринку
Якщо порівнювати душові показники розвитку сфери телекомунікацій в розвинутих країнах і в Україні (табл. 2.1), можна прийти до очевидного висновку, що задоволення потреб українських користувачів в телекомунікаційних послугах знаходиться на низькому рівні.
У найбільшій мірі попит користувачів на телекомунікаційні послуги забезпечують мережі телерадіомовлення. Практично у кожній квартирі є один чи декілька приймачів радіопрограм, один чи два телевізори, за допомогою яких користувачі можуть споживати послуги поширення багатьох радіопрограм та не менше трьох телевізійних програм. Програми радіомовлення доступні користувачам також практично у кожному виробничому приміщенні. Споживання цих послуг досягає кількох годин на добу на одного користувача.
Попит користувачів на телефонне спілкування задовольняється, в основному, мережею фіксованого телефонного зв’язку, хоча її кількісний розвиток в Україні за щільністю основних телефонних апаратів приблизно у 2 - 3 рази нижчий, ніж в економічно розвинутих країнах (27% проти 43-66%). Тарифи на стаціонарний телефонний зв’язок в Україні знаходяться приблизно на такому ж відносному рівні, як і в розвинутих країнах (відносно середнього рівня заробітної плати) і тому споживання цих послуг на одного користувача, що має доступ до стаціонарного телефонного зв’язку, знаходиться на рівні 20-30 хвилин на добу.
На жаль, покриття мережею фіксованого телефонного зв’язку дуже нерівномірне за різними категоріями населених пунктів. Найбільша щільність цієї мережі приходиться на великі міста (40-50%), тоді як сільські населенні пункти мають щільність на рівні кількох відсотків, а близько двох тисяч, взагалі не телефонізовані. Забезпечення потрібної щільності мережі фіксованого зв’язку у всіх сільських населених пунктах, селищах міського типу та малих містах є великою проблемою розвитку українських телекомунікацій внаслідок відносної дорожнечі засобів фіксованого телефонного зв’язку для таких населених пунктів і невигідності розвитку цього виду діяльності для операторів телефонних мереж.
Попри значну масовість нових мереж рухомого зв’язку в Україні, щільність яких (близько 90%) наближається до щільності таких мереж в економічно розвинутих країнах (100-140%), споживання телекомунікаційних послуг цих мереж знаходиться на вкрай низькому рівні – приблизно кілька хвилин і кілька коротких повідомлень (SMS) на добу для одного користувача. Причиною цьому є дуже високі (відносно середньої заробітної плати) тарифи на ці послуги. Порівняно із розвиненими країнами ці відносні тарифи у кілька десятків разів вищі. Стримує споживання послуг мереж рухомого зв’язку і невисока якість послуг, порівняно із якістю мереж стаціонарного зв’язку. Все це також стає проблемами розвитку українського телекомунікаційного ринку у найближчий період.
На низькому рівні в Україні знаходиться і задоволення попиту користувачів на послуги мереж кабельного телебачення. Маючи безспірні переваги у якості сигналів телевізійного мовлення, у незалежності цієї якості від розташування житлових помешкань, у кількості одночасно поданих програм перед мережами ефірного телебачення, мережі кабельного телебачення охоплюють тільки 15% усієї кількості домогосподарств в Україні, тоді як в розвинутих країнах світу цей показник сягає 50-90%. Причиною слабкого розповсюдження мереж кабельного телебачення стають відносно високі тарифи – 17 і більше гривень на місяць для одного абонента. Зниження тарифів, безумовно, сприяло б популярності цього виду телекомунікаційних послуг, однак воно б зменшило зацікавленість операторів у наданні недостатньо прибуткових послуг.
Споживання послуг мережі Інтернет в Україні також знаходиться на низькому рівні. Однак причиною тут, скоріше за все, є відносна дорожнеча персональних комп’ютерів, що є кінцевим обладнанням цієї мережі. Відносна ціна (відносно середньої заробітної плати) персональних комп’ютерів в Україні, попри їх нижчу ціну в Україні (порівняно із цінами комп’ютерів у розвинених країнах), у кілька разів перевищує відносну ціну цих комп’ютерів в розвинутих країнах, що, відповідно у кілька разів, зменшує щільність користувачів Інтернет в Україні.
2.5 Ресурсне забезпечення телекомунікацій
До основних ресурсів, необхідних для функціонування та розвитку сфери телекомунікацій відносяться технічні засоби (телекомунікаційне кінцеве і вузлове обладнання, кабельні вироби і елементи лінійно-кабельних споруд, програмне забезпечення), експлуатаційний персонал, фінансове та наукове забезпечення.
Внаслідок швидкого технологічного прогресу у світових телекомунікаціях та втрати науково-виробничого потенціалу телекомунікаційної сфери за роки незалежності України, забезпечення українських телекомунікацій технічними засобами здійснюється практично повністю шляхом їх імпорту. Такий шлях забезпечення технічними засобами сфери телекомунікацій був би цілком прийнятним, якщо б рівень розвитку економіки України відповідав рівню розвинених країн. Нижчий у десятки разів рівень розвитку економіки України призводить до того, що можливості операторів телекомунікаційних мереж по закупівлі на світовому ринку технічних засобів для телекомунікаційної сфери у кілька разів менші, оскільки вони отримують від українських користувачів у кілька разів менші питомі прибутки (на одного користувача), ніж їх колеги із розвинутих країн, попри те, що в Україні тарифи на телекомунікаційні послуги відносно рівня середньої заробітної плати у кілька (а для рухомого зв’язку у десятки) разів вищі за тарифи в розвинутих країнах.
Отже, для українських телекомунікацій є проблемою забезпечення розвитку цієї сфери технічними засобами, ціна яких відповідала б рівню розвитку економіки України. Тільки за такої умови можна розраховувати на масовість сучасних видів телекомунікаційних мереж та на масовість споживання відповідних телекомунікаційних послуг.
Кадрове забезпечення в телекомунікаційній сфері України (приблизно 250 тис.) можна вважати надлишковим і у питомих показниках істотно перевищує чисельність персоналу цієї сфери в розвинутих країнах. В цих країнах на одного працівника телекомунікаційної сфери припадає 400-500 абонентів. В Україні цей показник становить близько 200 абонентів. Це сталося, в основному, через наявність на фіксованих телекомунікаційних мережах України значної кількості морально застарілих технічних засобів. В основному, це відноситься до ВАТ “Укрелеком”, у штаті якого налічується близько 120 тисяч працівників які обслуговують морально і фізично зношені технічні засоби (продуктивність праці складає приблизно 85 абонентів на одного працівника), та до концерну РРТ, який також працює, в основному, на морально застарілих та фізично зношених технічних засобах. І тільки у мережах рухомого зв’язку, з сучасним технологічним оснащенням, недостатньо високою якістю послуг і відносно низькою пропускною спроможністю цей показник становить 1500-3000 абонентів на одного працівника.
Зменшення чисельності працівників сфери телекомунікацій у два-три рази, одночасно з підвищенням кваліфікації працівників до рівня, необхідного для експлуатації та розвитку сучасних телекомунікаційних засобів стає також важливою проблемою розвитку українських телекомунікацій.
Фінансове забезпечення телекомунікаційної сфери України є також досить проблемним. На перший погляд, випереджаючий темп розвитку доходів сфери телекомунікацій (відносно темпів розвитку економіки Україні – 30-60% на рік для телекомунікацій, порівняно із 5-12% на рік для економіки) і високий середній рівень прибутковості основних операторів телекомунікацій (20-40%) не дають підстав для проблематичності фінансового забезпечення сфери телекомунікацій. Однак, якщо зважити на необхідність істотного прискорення розвитку цієї сфери, збільшення масовості споживання телекомунікаційних послуг, особливо в частині сучасних видів послуг (які в Україні відносно дорогі), необхідності зниження тарифів на послуги для створення умов їх більш масового споживання, зважити на необхідність масового імпорту технічних засобів телекомунікацій на світових, недешевих ринках цих засобів, то одразу стає ясно, що фінансове забезпечення сфери телекомунікацій України є явно недостатнім.
Більше того, можливості його збільшення обмежені і пов’язані тільки із зростанням економіки (ВВП) України. Дійсно, сьогодні відношення доходів телекомунікаційної сфери до ВВП України становить близько 0,07 (7%), тоді як у середньому для розвинутих країн це відношення становить 0,05. Тобто, резерв у випереджаючому економіку збільшенні суми доходів телекомунікаційної сфери в Україні практично вичерпаний.
Наукове забезпечення процесів функціонування і розвитку українських телекомунікацій є вкрай обмеженим і явно недостатнім, з огляду на наявність значних проблем технічного, трудового і фінансового забезпечення сфери телекомунікацій. Сталося це, в основному, через недооцінку ролі галузевої науки у процесах функціонування та розвитку вітчизняних телекомунікацій, через захоплення після розпаду СРСР можливостями імпорту готових, випробуваних у експлуатації розвинутими країнами технічних засобів. Наразі спостерігається глибокий занепад галузевої науки у сфері телекомунікацій України – скорочення кількості наукових працівників у 3-5 разів, зниження рівня оплати і зниження престижу специфічної наукової праці, відтік молодих і талановитих кадрів у комерційні структури. Замість підтримання належного рівня фінансування галузевої науки на рівні 1-1,5% (а краще, до 3%) від суми доходів сфери телекомунікацій, його рівень наразі впав до 0,01%. Як результат, маємо низку проблем у функціонуванні і розвитку телекомунікацій, починаючи з застарілої і явно недостатньої нормативно-технічної бази, закінчуючи явними структурними перекосами у розвитку сфери телекомунікацій.
Підводячи підсумок вищенаведеному аналізу, можна стверджувати, що існують великі, взаємопов’язані проблеми у ресурсному забезпеченні телекомунікаційної сфери. Для їх розв’язання або для їх суттєвого пом’якшення потрібні особливі, специфічно українські підходи, які б системно врахували усі особливості історії та специфіку умов розвитку українських телекомунікацій у сучасному, іформаційно-орієнтованому світі.
2.6 Головні проблеми українських телекомунікацій
Основними проблемами розвитку сфери телекомунікацій України, які успадковані від попередньої історії їх розвитку, слід вважати:
1) відставання від значної частини країн світу, у тому числі і від країн СНД, за рівнем забезпечення населення і підприємств інтерактивними телекомунікаційними послугами (телефонними та, особливо, Інтернет);
2) значна нерівномірність забезпечення населення, малих та середніх підприємств засобами телекомунікацій по території країни – забезпеченість в сільських і гірських районах у 2-3 рази нижче середньої по країні;
3) моральна та фізична зношеність значної частини (близько 70 %) стаціонарних мереж загального користування, що стає важким тягарем у подальшому розвитку телекомунікацій;
4) наявність значного незадоволеного попиту населення і підприємств на телекомунікаційні послуги, особливо на сучасні їх види, що зумовлено недостатніми темпами розвитку телекомунікацій в країні;
5) труднощі з реалізацією єдиної технічної і інвестиційної політики в сфері телекомунікацій, де існує велика кількість операторів мереж і провайдерів послуг зі слабкими інвестиційними можливостями;
6) не забезпечується державна підтримка діяльності операторів в сільських і гірських місцевостях, що обмежує забезпечення доступу населення і підприємств цих місцевостей до телекомунікаційних послуг.
Крім того, вже стають очевидними проблеми розвитку телекомунікаційної сфери у найближчій перспективі. До основних з них слід віднести:
1) необхідність прискореного створення сучасної, потужної, технічно єдиної, національної інформаційної інфраструктури з тим, щоб забезпечити інфраструктурну основу для рлзвитку в Україні більш продуктивного інформатизованого суспільства;
2) економічна невигідність для операторів телекомунікацій розвивати історично успадковані телекомунікаційні мережі в масштабах, більших за ті, що досягнуті сьогодні;
3) низький рівень економіки України у майбутньому середньостроковому періоді – душовий валовий внутрішній продукт країни наразі становить близько 1,8 тис. дол. США на одного мешканця у рік, тоді як аналогічний показник Росії становить більше 4 тис., Польщі – 7 тис., Германії – 35 тис.;
4) жорстке обмеження на суми інвестицій у розвиток телекомунікацій на рівні, приблизно 7% від суми валового внутрішнього продукту України, оскільки дохід сфери інфокомунікацій (телекомунікації плюс інформатизація), за світовою статистикою, у середньому, становить 5% від валового внутрішнього продукту країн (наразі в Україні він становить приблизно 6,7 % від валового внутрішнього продукту);
5) слабка системна, суспільно орієнтована керованість діяльністю операторів телекомунікацій в сучасному нормативно-правовому (регуляторному) полі українських телекомунікацій, корені якої лежать у принциповому небажанні, а інколи, і у невмінні основних операторів телекомунікацій здійснювати суспільно ефективні інвестиції у телекомунікаційну сферу.
3 Прогноз кон’юнктури на зовнішньому і внутрішньому
ринкАХ основних видів телекомунікаційних послуг
3.1 Кон’юнктура телекомунікаційних послуг у світі
Основними телекомунікаційними послугами з точки зору їх масовості прийнято вважати:
– послуги поширення (доставки до користувачів) сигналів телерадіомовлення;
– послуги телефонного зв’язку між стаціонарними телефонними апаратами (традиційні послуги телефонних мереж, включно з модемним передаванням даних і факсимільних повідомлень через телефонні з’єднання);
– послуги телефонного зв’язку і коротких повідомлень між рухомими апаратами або телефонного зв’язку між рухомим апаратом і стаціонарним телефонним апаратом (послуги рухомого зв’язку);
– послуги мережі Інтернет (Web-доступ до інформаційних джерел, пошук інформації, електронна пошта, передавання даних або файлів, тощо);
– послуги доступу до мережі Інтернет;
– внутрішньокорпоративний і міжкорпоративний зв’язок (передача даних, телефонний та відеотелефонний конференц-зв’язок).
З точки зору вартості реалізації на одиницю часу надання послуги і, відповідно, прибутковості для операторів телекомунікацій, ранжування цих основних видів послуг виглядає дещо по іншому:
– послуги телефонного зв’язку і коротких повідомлень між рухомими апаратами або телефонного зв’язку між рухомим апаратом і стаціонарним телефонним апаратом (послуги рухомого зв’язку);
– послуги телефонного зв’язку між стаціонарними телефонними апаратами (традиційні послуги телефонних мереж,);
– внутрішньокорпоративний і міжкорпоративний зв’язок (передача даних, телефонний та відеотелефонний конференц-зв’язок).
– послуги поширення (доставки до користувачів) сигналів телерадіомовлення;
– послуги мережі Інтернет (Web-доступ до інформаційних джерел, пошук інформації, електронна пошта, передавання даних або файлів, тощо);
– послуги доступу до мережі Інтернет.
Близько 80% доходів у сфері телекомунікацій оператори у світі, а це за масою доходів, в основному оператори економічно розвинутих країн світу, отримують від послуг телефонного зв’язку у традиційних фіксованих телефонних мережах та у мережах рухомого зв’язку. При цьому, оскільки у нових мережах рухомого зв’язку, які в розвинутих країнах практично не підпадали під державне регулювання, норма прибутку на одиницю витрат істотно переважає норму прибутку в мережах фіксованого телефонного зв’язку, то найбільше пожвавлення кон’юнктури спостерігається для послуг рухомого зв’язку.
Варто зазначити, що внаслідок приблизно однакових тарифів на послуги рухомого і фіксованого телефонного зв’язку та переважання навантаження в мережах фіксованого телефонного зв’язку, в розвинутих країнах доходи операторів фіксованих мереж переважають доходи операторів мереж рухомого зв’язку.
Дуже в’ялою є кон’юнктура послуг усіх інших телекомунікаційних мереж і мережі Інтернет. На них укупі припадає тільки приблизно 20% від усіх доходів телекомунікаційної сфери. Навіть швидкий розвиток мережі Інтернет у останні 15 років мало що змінив у способах споживання основних телекомунікаційних послуг. Дещо пожвавило кон’юнктуру нетелефонних послуг в останні роки будівництво корпоративних мереж, які почали будуватися на перспективних засобах наступного покоління і змогли стати універсальним комунікаційним середовищем для внтрішньо- та міжкорпоративних інформаційних інфраструктур.
З вищенаведеного стає очевидно, що перспективу розвитку телекомунікаційної сфери провідні оператори світу вбачають у освоєнні новітніх видів послуг, таких як відеотелефонія, відео за запитом, передавання мультимедійних фрагментів (аудіо- та відео-кліпів, високоякісних фото, тощо), різноманітні персоналізовані форми телекомунікаційного та інформаційного обслуговування. Надання таких новітніх послуг можливо тільки за допомогою мереж наступного покоління, основними характеристиками яких має бути цифропакетна форма передавання, обробки і розподілу інформації, високі швидкості передавання (одиниці-десятки Мбіт/с на стику користувач-мережа), потужні і високоінтелектуальні засоби накопичення, обробки та видачі інформації користувачам. Масовий рух в цьому напрямку демонструють економічно розвинуті країни:
– оператор British Telecom вже почав заміну своєї цифрової телефонної мережі на мережу наступного покоління (21CN);
– оператори Deutche Telecom та France Telecom, максимально зберігаючи зроблені інвестиції у цифрові телефонні мережі і АТМ-мережі, модернізують свої цифрові мережі на основі високошвидкісних ІР-мереж, здатних нести масові навантаження від надання послуг цифрового ІР-телебачення (IP-TV);
Європейська Комісія прийняла і реалізує програму “електронної Європи”(e-Europe) та “ініціативи 2010” для розбудови в Європі інформаційного суспільства стабільного розвитку і повної зайнятості;
Федеральна комісія США схвалила національну програму створення “всюдисущих гігабітних” мереж задля збереження свого світового лідерства.
Вкладаються велетенські кошти у розбудову мереж наступного покоління з надією створити новітнє інфокомунікаційне середовище, пожвавити ринок інфокомунікцаійних послуг, випередити конкурентів-операторів або країни- конкуренти. З інтенсивним розвитком швидкісних і інтелектуальних можливостей мереж наступного покоління, з наданням масових нових, зручних і ефективних для бізнесу та населення інфокомунікаційних послуг розвинуті країни пов’язують збереження економічного лідерства в світі. Інші країни вимушені також інтенсифікувати інформатизаційно-комунікаційний прогрес в своїх країнах з метою недопущення збільшення “цифрового розриву” з світовими лідерами. Безумовно, це ж належить здійснювати і в Україні.
3.2 Кон’юнктура телекомунікаційних послуг в Україні.
Український ринок телекомунікаційних послуг має деякі відмінності від ринку послуг в розвинутих країнах. За очікуваними підсумками 2006 року розподіл доходів від надання телекомунікаційних послуг за сегментами ринку виглядає таким чином (табл.3.1).
Таблиця 3.1 – Доходи від надання телекомунікаційних послуг у 2006 році (млн. грн.)
| Послуги видів зв’язку: | Сума доходу | у т.ч. населенню |
| - телеграфного | 54,3 | 16,5 |
| - телефонного міського | 2876,2 | 1693,1 |
| - телефонного сільського | 222,5 | 191,2 |
| - телефонного міжміського (у т.ч. міжнародного) | 6211,2 | 2751,5 |
| - проводового мовлення | 73,4 | 56,7 |
| - передачі і прийому телевізійних та радіопрограм, радіозв’язку | 864,5 | 534,6 |
| - держінспекції електрозв’язку | 212,7 | 1,1 |
| - супутникового | 89.6 | 0,1 |
| - комп’ютерного | 1233,1 | 253,5 |
| - рухомого | 20239,9 | 7513,0 |
| Разом | 32077,4 | 13011,3 |
В Україні, як і в більшості країн світу, переважають за масовістю споживання послуги поширення програм телерадіомовлення, але вони займають тільки 2,7% від усього обсягу доходів телекомунікаційної сфери. Послуги телефонного зв’язку в фіксованих телефонних мережах і мережах рухомого зв’язку (29,5 млрд. грн.) займають 92,1% усієї суми доходів. За прибутковістю, поза конкуренцією знаходяться послуги мереж рухомого зв’язку. Їх частка у доходах становить 63,1%, що у 2,2 рази більше ніж частка фіксованих телефонних мереж.
Варто зауважити, що в обслуговуванні цих мереж зайнято приблизно у 6 разів менше працівників, ніж у обслуговуванні фіксованих телефонних мереж, а вартість будівництва таких мереж у розрахунку на одного абонента приблизно втричі менша.
З огляду на такі макроекономічні співвідношення стають зрозумілими дуже жвава кон’юнктура у секторі послуг рухомого зв’язку і в’ялість, на грані стагнації, кон’юнктури в усіх інших секторах телекомунікаційних послуг. В останні два-три роки монополізм двох основних операторів мереж рухомого зв’язку (UMC та Київстар – 95 % ринку послуг рухомого зв’язку) намагаються порушити іще кілька операторів мереж рухомого зв’язку, однак перспективи цього дуже вже примарні [4].
Маємо явний перекіс розвитку ринку телекомунікацій (його гіпертрофію) в бік двох операторів рухомого зв’язку, які, задовольняючи суттєво меншу частину потреб українських користувачів у телекомунікаційних послугах, отримують вже 63% доходів усієї сфери телекомунікацій. Такий висновок потребує деяких пояснень.
Сукупний трафік усіх мереж рухомого зв’язку становить приблизно 14,3 млрд. тарифо-хвилин. В якості плати за цей трафік оператори мереж рухомого зв’язку отримали близько 70% своїх доходів (14,3 млрд. грн.) від, приблизно 23,5 млн. реальних користувачів. Середньорічну чисельність реальних користувачів рухомого зв’язку (Nк) можна оцінити за очевидною формулою
Nк = [( Mкр + Mпр ) / 2] / R,
де Mкр і Mпр – облікова ємність мереж рухомого зв’язку, відповідно, на кінець і на початок року, R – коефіцієнт пропорційності між обліковою ємністю мережі і реальними користувачами; за різними джерелами величина цього коефіцієнту оцінюється в діапазоні від 1,2 до 2; в даному дослідженні приймаємо його значення 1,5.
На підставі зазначених даних можна вважати, що у середньому, один реальний користувач мереж рухомого зв’язку за рік отримав 608 хвилин послуг телефонних переговорів сплативши за них 1000 гривень.
Сукупний трафік міських і сільських мереж становить приблизно 30 млрд. тарифо-хвилин. В якості плати за цей трафік оператори мереж фіксованого зв’язку отримали теж, приблизно 70% своїх доходів (1,9 млрд. грн.) від, приблизно 11 млн. реальних користувачів.
В середньому за рік, один реальний користувач мереж фіксованого телефонного зв’язку, отримав, таким чином 2730 хвилин послуг телефонних переговорів, заплативши операторам цих мереж усього 173 гривні. На одну гривню користувач фіксованих мереж отримує у 18 разів більше телефонних послуг.
Окрім послуг телефонних переговорів, мережі фіксованого зв’язку надають іще ряд важливих і тривалих у часі телекомунікаційних послуг, таких як поширення сигналів програм телерадіомовлення, Інтернет. Іншими словами, мережі фіксованого зв’язку виконують на одиницю витрат користувачів в десятки разів більший обсяг корисної телекомунікаційної роботи у натуральному вимірі, ніж мережі рухомого зв’язку. А отримують від користувачів лиш 36% доходів телекомунікаційної сфери. Це і є явищем гіпертрофії у розвитку українського ринку телекомунікаційних послуг.
Аналіз даних таблиці 3.1 дає підстави для висновку, що ринок телекомунікаційних послуг в Україні – це, в основному, ринок послуг корпоративного (виробничого) зв’язку. Дійсно, частка населення на цьому ринку складає лиш 40%. Домінуючою є купівельна спроможність корпоративних споживачів телекомунікаційних послуг – 60%. Таке співвідношення підкреслює важливу виробничу роль телекомунікацій в суспільстві. До речі, таке співвідношення характерно і для розвинутих країн, і для світу в цілому. Корпорації першими і в більших кількостях споживають традиційні і новітні телекомунікаційні послуги для вдосконалення своєї основної діяльності. Слушною є думка, яка зустрічається в деяких аналітичних матеріалах, що без телекомунікацій не могли б виникнути транснаціональні корпорації, які наразі є основою економічного і політичного прогресу в світі, у тому числі і в інфокомунікаційній сфері.
Для повноти аналізу ринку телекомунікаційних послуг в Україні доцільно порівняти дані табл.3.1 з аналогічною таблицею показників телекомунікаційного ринку в 2002 році (табл. 3.2).
Таблиця 3.2 – Доходи від надання телекомунікаційних послуг у 2002 році (млн. грн.)
| Послуги видів зв’язку: | Сума доходу | у т.ч. населенню |
| - телеграфного | 34,4 | 20,1 |
| - телефонного міського | 2114,4 | 1207,2 |
| - телефонного сільського | 150,2 | 119,8 |
| - телефонного міжміського (у т.ч. міжнародного) | 4185,0 | 1469,4 |
| - проводового мовлення | 57,3 | 38,7 |
| - передачі і прийому телевізійних та радіопрограм, радіозв’язку | 252,8 | 126,4 |
| - держінспекції електрозв’язку | 54,0 | 1,4 |
| - супутникового | 19,0 | 0,0 |
| - комп’ютерного | 360,3 | 30,7 |
| - рухомого | 2705,3 | 1245,6 |
| Разом | 9932,7 | 4259,3 |
Для полегшення співставлень даних зазначених двох таблиць у табл. 3.3 наведено відсоткова структура ринків телекомунікаційних послуг у 2002 та 2006 роках та коефіцієнти зростання окремих сегментів цих ринків.
Таблиця 3.3 – Структура і темпи зростання доходів телекомунікаційних ринку
у 2002 та 2006 роках
| Послуги видів зв’язку: | Структура 2002 року, відсотки | Структура 2006 року, відсотки | Темпи зростання, рази |
| - телеграфного | 0,3 | 0,2 | 1,56 |
| - телефонного міського | 21,3 | 9,0 | 1,36 |
| - телефонного сільського | 1,5 | 0,7 | 1,48 |
| - телефонного міжміського (у т.ч. міжнародного) | 42,2 | 19,3 | 1,48 |
| - проводового мовлення | 0,6 | 0,2 | 1,28 |
| - передачі і прийому телевізійних та радіопрограм, радіозв’язку | 2,5 | 2,7 | 3,42 |
| - держінспекції електрозв’язку | 0,5 | 0,7 | 3,94 |
| - супутникового | 0,2 | 0,3 | 4,72 |
| - комп’ютерного | 3,6 | 3,8 | 3,42 |
| - рухомого | 27,3 | 63.1 | 7,48 |