Geum.ru

Державне підприємство Український науково-дослідний інститут зв’язку (ундіз) вул. Солом’янська,13, м. Київ-110, 03680 Тел. 380 44. 248 87 54, факс: 380 44

Вид материалаДокументы

Содержание


1 Постановка задачі досліджень
1.2 Вибір методики дослідження
2.1 Динаміка розвитку телекомунікацій у світі
Розвинуті країни
Країни, що розвиваються
Країни Центр. та Східної Європи
Країни СНД
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7



ВСТУП

Телекомунікації України, незважаючи на кризові явища в економіці України, невпинно розвиваються і в якісному, і в кількісному відношеннях, демонструючи темпи зростання доходів цієї сфери у 20-40% щорічно, значно випереджаючи за цим показником темпи зростання економіки країни. В той же час, темпи кількісного зростання окремих видів телекомунікаційних мереж та обсяги споживання послуг у натуральних показниках є недостатніми і це призводить до відносного відставання України у телекомунікаційній сфері не тільки від розвинутих країн, але й від сусідніх країн Центральної Європи, які нещодавно мали однакові з Україною показники телекомунікаційного розвитку (Польща, Угорщина, Чехія, Росія).

Оскільки телекомунікації є не тільки сферою послуг для населення, але й в більшій мірі виконують роль важливої інфраструктурної складової в економіці України, то відставання в телекомунікаційному розвитку стає однією з причин зменшення темпів розвитку економіки і відносного відставання України у соціально-економічному розвитку. Тому, ретельний і систематизований аналіз процесів розвитку українських телекомунікацій є актуальним і має проводитися регулярно, з метою виявлення головних тенденцій і факторів розвитку цієї загальнодержавної інфраструктури та з метою попередження небажаних процесів гальмування темпу її розвитку. Результати таких аналітичних робіт мають стати базою для розроблення і реалізації системи заходів регуляторного впливу на сферу телекомунікацій з тим, щоб досягти темпів розвитку українських телекомунікацій, вищих за темпи розвитку в країнах СНД та Центральної Європи. Це потрібно для ліквідації накопиченого відставання у сфері телекомунікацій України.

Про важливість аналітично-прогнозних робіт у сфері телекомунікацій свідчить і доволі регулярна публікація оглядових і прогнозних статей у періодичних виданнях, в яких містяться матеріали по аналізу і прогнозуванню процесів розвитку українських телекомунікацій, наприклад, [1-4]. Однак повнота, глибина та системність аналітично-прогнозних робіт у наявних публікаціях є недостатніми для використання основних висновків цих публікацій у розробці і впровадженні цілеспрямованих регуляторних заходів, що мають на меті збільшити ефективність розвитку та прискорення його темпів.

Метою даної роботи є поглиблений і систематизований аналіз процесів розвитку українських телекомунікацій у середньостроковому минулому періоді (2002-2006 роки). В якості системної методологічної основи для даного дослідження логічно обрати положення діючого в Україні законодавства про розроблення прогнозних і програмних документів [5,6], а також добре відомі методи прогнозування процесів науково-технологічного розвитку, наприклад, [7, 8].

Для поглиблення аналітичних досліджень в даній роботі, перш за все, у першому розділі проведено детальний аналіз зазначених і деяких інших методологічних джерел прогнозування, в результаті якого обрано комбінований метод прогнозування – аналіз хронологічних рядів статистичних даних комбіновано із сценарним моделюванням окремих процесів розвитку українських телекомунікацій. Таке комбінування дозволило підвищити точність і надійність результатів аналізу.

Відповідно до обраної методики дослідження у другому розділі проведено аналіз процесів розвитку українських телекомунікацій на минулому 5-річному періоді, в результаті якого побудовано хронологічні ряди розвитку окремих телекомунікаційних мереж і послуг та виявлено основні тенденції розвитку і фактори, які сприяють або гальмують цей розвиток. Результати цього аналізу викладено у другому розділі роботи.

У третьому розділі проведено аналіз та прогноз кон’юнктури основних видів телекомунікаційних послуг на внутрішньому ринку.

Цілі і пріоритети розвитку українських телекомунікацій на прогнозованому періоді сформульовано у четвертому розділі.

У висновках проведено узагальнення результатів проведеної аналітично-прогнозної роботи.

Глибина і системність даного дослідження дозволяють досягти максимально можливої точності і достовірності прогнозування, що є важливою його особливістю, порівняно з іншими дослідженнями та публікаціями з цих питань. Саме це дозволяє рекомендувати використання результатів даної роботи для обґрунтування і впровадження регуляторних заходів у сфері телекомунікацій, що мають на меті підвищення ефективності і темпів розвитку українських телекомунікацій.

1 ПОСТАНОВКА ЗАДАЧІ ДОСЛІДЖЕНЬ


1.1 Системний підхід до процесу розвитку телекомунікацій в Україні


Телекомунікації України при аналізі питань їх розвитку, попри їх багатомережну, багатооператорську і багатопровайдерську структуру, доцільно розглядати як єдину, хоча і дуже складну організаційно-технічну систему, застосовуючи при цьому системний (цілісний) підхід.

До системного підходу, перш за все, спонукає прийняття Закону України “Про телекомунікації”, яким доволі чітко окреслено сферу телекомунікацій та її основні складові (телекомунікаційні мережі, суб’єкти ринку телекомунікацій, ринок телекомунікаційних послуг, тощо). Хоча основний акцент у цьому законі зроблено на визначенні механізмів лібералізованого функціонування і розвитку телекомунікацій, в цьому ж законі також міститься чимало положень, які стосуються усієї системи телекомунікацій України.

Наприклад, передбачається проведення певної державної і технічної політики у сфері телекомунікацій. Розвиток телекомунікацій має відбуватися за єдиним, взаємоузгодженим документом – Концепція розвитку телекомунікацій. В умовах надзвичайних ситуацій передбачається єдина система управління телекомунікаційними мережами. Ряд ресурсів, що використовуються суб’єктами телекомунікацій, не можна ділити без урахування їх взаємних і державних інтересів – номерний та радіочастотний ресурс, платоспроможний попит споживачів на телекомунікаційні послуги, тощо.

Системний підхід є більш логічним і з погляду забезпечення потреб споживачів у телекомунікаційних послугах, при наданні яких для конкретного користувача, як правило, повинні взаємодіяти засоби кількох мереж. А задоволення потреб користувачів і отримання з користувачів плати за надані послуги є головним сенсом діяльності господарюючих суб’єктів ринку телекомунікацій.

Нарешті, системний підхід до розвитку телекомунікацій є необхідним з огляду на неминучу конвергенцію різних видів телекомунікаційних мереж в єдину (загальнонаціональну) багатооператорську і багатопровайдерську мережу наступного покоління (NGN). До цього спонукає невпинний прогрес у елементно-технологічній базі інформаційно-телекомунікаційної сфери, з використанням результатів якого в технічно розвинутих країнах кожні 2-3 роки створюються нові, значно ефективніші засоби для надання інфокомунікаційних послуг.

На жаль, у Законі України “Про телекомунікації“ системний аспект сфери телекомунікацій лишився на другому плані і в ньому, замість ліквідованого терміну “єдина національна система зв’язку“ із попереднього Закону України “Про зв’язок”, не було введено аналогічного, дуже потрібного терміну “єдина національна система телекомунікацій”. При розробці Концепції розвитку телекомунікацій [9] також вдалося обійтися без введення такого терміну, з огляду на загальний характер такого типу документів. Однак при аналізі і прогнозуванні цілої сфери телекомунікацій України, без терміну, що точно позначає об’єкт розвитку, не обійтись.

Загальне уявлення про сферу телекомунікацій України (СТУ), аналіз і розвиток якої є предметом даного дослідження, а також зв’язки СТУ із своїм оточенням, джерелами фінансування подано на рисунку 1. На цьому рисунку, як приклад, показано тільки частину сукупності мереж загального користування (СТМЗК), що входять до складу телекомунікаційної сфери: ТМЗК–телефонна мережа загального користування; МРЗ–мережа радіозв’язку; МСЗ–мережа супутникового зв’язку; МЕТБ–мережа ефірного телебачення; МКТБ–мережа кабельного телебачення; МЕРМ–мережа ефірного радіомовлення.
- фінансові потоки




- взаємодія частин




- оператори і провайдери телекомунікацій

ТМЗК, МРЗ, МСЗ, МЕТБ, МКТБ, МЕРМ, …
- мережі що входять до складу СТУ







Рисунок 1.1 – Загальне уявлення про сферу телекомунікацій України



Маючи на увазі окреслений вище системний підхід до сфери телекомунікацій України, а також положення Концепції, перейдемо до розгляду більш конкретних постановочних питань даної роботи.


1.2 Вибір методики дослідження

Оскільки результати аналізу розвитку передбачається використати для визначення і впровадження регуляторної політики в телекомунікаційній сфері, при виборі методики дослідження доцільно орієнтуватися на офіційні документи та методики. До таких, безперечно, відносяться Закон України про державне прогнозування та розробку програмних документів [5] та відповідна Постанова Кабміну України, що деталізує процес державного прогнозування та розробки програм розвитку [6].

Відповідно до зазначеного Закону України державне прогнозування галузі економіки (а телекомунікації з повним правом можна вважати галуззю економіки) – це науково обґрунтоване передбачення напрямів розвитку окремих галузей економіки, її можливого стану в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного розвитку. Прогноз є засобом обґрунтування тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади щодо регулювання соціально-економічних процесів. Такий науково-обґрунтований прогноз однієї з галузей економіки має входити як складова частина системи прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України.

При розробці державно-орієнтованого прогнозу телекомунікаційної сфери обов’язково необхідно дотримуватися принципів цілісності, об’єктивності, науковості, дотримання загальнодержавних інтересів. Варто зазначити, що принцип дотримання загальнодержавних інтересів полягає в тому, що розроблення прогнозних документів має здійснюватись, виходячи з необхідності забезпечення реалізації загальнодержавної соціально-економічної політики та економічної безпеки держави. Цей принцип є суттєвим для визначення методики прогнозного дослідження.

Важливим положенням зазначеного Закону України є і те, що прогнозні документи розробляються на основі комплексного аналізу демографічної ситуації, стану використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, конкурентоспроможності вітчизняної економіки, оцінки досягнутого рівня розвитку економіки і соціальної сфери та з урахуванням впливу зовнішніх політичних, економічних та інших факторів і очікуваних тенденцій зміни впливу цих факторів у перспективі.

Визначено, що на галузевому рівні розробляються прогнози розвитку на середньостроковий (п’ять років) період. При цьому у прогнозі повинні бути відображені:

аналіз розвитку галузі економіки за попередній період;

характеристика використання виробничого потенціалу галузі;

оцінка задоволення потреб у основних видах послуг, що надаються підприємствами галузі, на внутрішньому ринку;

характеристика головних проблем розвитку галузі;

прогноз кон’юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках основних видів послуг галузі;

можливі шляхи розв’язання головних проблем розвитку галузі;

пропозиції щодо структурної перебудови галузі, технологічного оновлення виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, енергозбереження та підвищення ефективності виробництва;

основні показники розвитку галузі (обсяги та ефективність виробництва, розвиток конкуренції, конкурентоспроможність продукції, забезпеченість сировиною та матеріалами, фінансове становище підприємств галузі, розвиток міжгалузевих зв’язків, ефективність систем збуту продукції, обсяги інвестицій);

висновки щодо тенденцій та напрямів розвитку галузі протягом середньострокового періоду.

В зазначеній вище Постанові Кабінету Міністрів затверджена дещо інша типова структура розвитку галузі на середньостроковий період. Розглянемо її більш детально:

С1 Тенденції розвитку галузі

С1.1 Динаміка виробництва та реалізації продукції (послуг)

С1.2 Використання потенціалу галузі

С1.3 Задоволення потреб в основних видах товарів і послуг на внутрішньому ринку

С1.4 Ресурсне забезпечення галузі

С1.5 Головні проблеми розвитку галузі

С2 Прогноз кон’юнктури на внутрішньому і зовнішньому ринку основних видів товарів і послуг галузі

С3 Цілі і пріоритети розвитку галузі в середньостроковому періоді

С4 Альтернативні варіанти прогнозу розвитку галузі (розробляються кілька альтернативних варіантів на основі припущень та наводяться очікувані результати за основними показниками, серед них вибирається рекомендований варіант, який подається в розгорнутому вигляді)

С5 Напрями державної політики розвитку галузі

С5.1 Структурні зміни

С5.2 Оновлення виробництва та впровадження досягнень науково-технічного прогресу

С5.3 Енергозбереження

С5.4 Реформування відносин власності

С5.5 Формування конкурентного середовища. Цінова політика

С5.6 Підвищення ефективності виробництва

С5.7 Інвестиційна політика

С5.8 Удосконалення системи збуту продукції

С6 Висновки

Як бачимо, у Постанові Кабміну структура документу державного прогнозу більш чітка і більш систематизована. Очевидно, що за три роки, які відділяють Постанову від Закону, уявлення про сутність державного прогнозу значно конкретизувалося. Саме тому, типову структуру прогнозу розвитку галузі із зазначеної Постанови доцільно прийняти як перелік питань даного аналітичного дослідження.

Зазначимо, що в наведеній структурі державного прогнозу перший розділ (С1) являє собою ніщо інше, як аналіз розвитку галузі протягом минулого п’ятирічного періоду, а розділи з другого по п’ятий (С2-С5) – обґрунтування і виклад прогнозу розвитку галузі протягом майбутнього п’ятирічного періоду. Послідовне висвітлення окремих структурних компонент розділу С1 рекомендованої структури прогнозного документу можна вважати загальною методикою проведення даного дослідження в цілому. При цьому бажано також врахувати і перелік питань, які необхідно буде розробляти у наступних дослідженнях – розділи С2-С5 рекомендованої структури.

Оскільки структура прогнозного документу дана у Постанові для абстрактної галузі, то є сенс дещо конкретизувати назви окремих складових цієї структури, маючи на увазі предмет та форму даного дослідження – сферу телекомунікацій. Таким чином, конкретизована структура даного дослідження має виглядати таким чином:

КС1 Аналіз тенденцій розвитку телекомунікацій у попередньому періоді

КС1.1 Динаміка надання телекомунікаційних послуг

КС1.2 Використання потенціалу сфери телекомунікацій

КС1.3 Задоволення потреб в основних видах телекомунікаційних послуг на внутрішньому ринку

КС1.4 Ресурсне забезпечення телекомунікацій

КС1.5 Головні проблеми розвитку українських телекомунікацій

КС2 Прогноз кон’юнктури на внутрішньому і зовнішньому ринку основних видів телекомунікаційних послуг

КС3 Цілі і пріоритети розвитку телекомунікацій в середньостроковому періоді

КС5 Напрями державної політики розвитку телекомунікацій

КС5.1 Структурні зміни

КС5.2 Інновації та наукове забезпечення розвитку телекомунікацій

КС5.3 Енергозбереження

КС5.4 Реформування відносин власності

КС5.5 Формування конкурентного середовища. Цінова політика

КС5.6 Підвищення ефективності виробництва

КС5.7 Інвестиційна політика

КС5.8 Удосконалення системи продажу телекомунікаційних послуг

КС6 Висновки

Саме ця конкретизована структура і має бути покладена в основу методики та послідовності робіт при проведенні даного дослідження.


2 Аналіз тенденцій розвитку телекомунікацій

2.1 Динаміка розвитку телекомунікацій у світі

Необхідність і можливості розвитку українських телекомунікацій в значній мірі визначаються розвитком телекомунікацій в інших країнах світу. Так, дуже швидкий їх розвиток в інших країнах створює для України ситуацію відставання у інфокомунікаційному розвитку, а з ним і у соціокультурному та економічному розвитку. Масове виробництво найсучаснішого телекомунікаційного обладнання та програмно-інформаційних продуктів в технічно-розвинених країнах та їх комерційна доступність для України, навпаки, створює можливість прискорення у розв’язанні успадкованих проблем розвитку українських телекомунікацій, осучаснення цього процесу і зменшення зазначеного відставання.

Загальну картину розвитку телекомунікацій у світі, та позицію України у цьому процесі дає таблиця 2.1, у якій зібрано і перевірено дані з різних джерел [10-15], які характеризують процеси інфокомунікаційного розвитку у світі. На жаль, дані таблиці відносяться до 2004-2005 року, оскільки узагальнююча світова статистика публікується з затримкою у 1,5-2 роки.

Більш сучасні дані (на кінець 2005 року) наведені у нещодавно опублікованому ITU порівняльному аналізі інфокомунікаційного розвитку країн Європи і СНД [16].

Із вищенаведених статистичних матеріалів випливає, що українські телекомунікації відстають (у душовому вимірі) від телекомунікацій багатьох країн світу. Особливо прикрим є відставання від країн колишнього соціалістичного табору – Польщі, Чехії, Угорщини, з якими за часів СРСР Україна мала телекомунікаційний паритет. Помітне також телекомунікаційне відставання України від деяких країн СНД (Росія, Білорусь), особливо у розвитку рухомого зв’язку та Інтернет. Відставання від розвинених країн за сумарною телефонною щільністю (фіксовані + рухомі телефони) становить 3-4 рази, а за щільністю Інтернет-користувачів – сягає 5-7 разів.

Як позитив, із міжнародних співставлень слід відмітити низький рівень тарифів на місцеві телефонні переговори у фіксованих (стаціонарних) мережах. Серед країн, що внесені до таблиці 2.1, нижчі тарифи у 2004 році були тільки у Білорусі та США. Нульовий тариф на місцеві переговори у США компенсовано достатньо високою абонентською платою – 20-25 дол. США у місяць.

Враховуючи низький душовий валовий внутрішній продукт (ВВП) України (1378 дол. США у 2004 році), показники розвитку українських телекомунікацій можна вважати цілком нормальними. Але якщо згадати, що за часів СРСР Україна мала душовий ВВП на рівні 3500 дол. США, та врахувати прагнення України до рівноправного входження у європейську та світову економічну спільноту і наявність невикористаних можливостей більш швидкого і більш цілеспрямованого розвитку телекомунікацій, то наявний розвиток українських телекомунікацій слід визнати недостатнім. Відставання України у телекомунікаційному розвитку можна також розцінювати як наслідок

Таблиця 2.1 – Макроекономічні та інфокомунікаційні показники – середні у світі, окремих кран світу і України

(дані на кінець 2005 року з джерел: CIA Factbook; World Bank; UN; ITU; Держкомстат України)



Країни

Територія,

тис. кв. км

Населення,

млн. чол.
Душові (на одного мешканця країни) показники

ВВП,

USD/рік
Дохід інфо-

комунікацій,

відсотки

від ВВП
Фіксовані

телефони
Фіксовані

та рухомі

телефони
Інтернет-

користувачі
Інтернет-

хости
Персональні

комп’ютери
Вартість

3-хвил.місц. розмови, USD

Світ
148940,0
6473,5
5656
6,0
0,198
0,512
0,152
0,042
0,122
..

Розвинуті країни






























США
9631,4
298,2
36273
8,8
0,606
1,210
0,630
0,665
0,752
0

Японія
377,8
128,1
31324
7,4
0,459
1,200
0,502
0,129
0,541
0,07

Німеччина
357,0
82,7
33156
5,7
0,666
1,443
0,453
0,037
0,546
0,11

Франція
547,0
60,5
33674
5,9
0,590
1,385
0,432
0,039
0,578
0,15

Італія
301,2
58,1
28764
4,1
0,431
1,663
0,480
0,028
0,311
0,11

Країни, що розвиваються






























Китай
9597,0
1315,8
1268
5,3
0,266
0,566
0,063
0,000
0,040
0,03

Індія
3287,6
1103,4
634
3,7
0,045
0,113
0,054
0,000
0,015
0,02

Чилі
757,0
15,6
6108
6,7
0,220
0,899
0,180
0,014
0,147
0,10

Бразилія
8512,0
186,4
3278
6,9
0,230
0,580
0,120
0,019
0,104
0,03

Країни Центр. та Східної Європи






























Польща
312,7
38,5
5427
4,5
0,306
0,923
0,260
0,007
0,192
0,09

Чехія
77,3
10,2
10551
6,6
0,315
1,463
0,500
0,038
0,241
0,15

Румунія
237,5
21,7
2626
2,8
0,202
0,818
0,207
0,002
0,113
0,12

Угорщина
93,0
10,1
9935
6,1
0,332
1,258
0,297
0,048
0,147
0,16

Країни СНД






























Росія
17075,2
143,5
2390
3,7
0,279
1,115
0,152
0,006
0,121
0,02

Білорусь
207,6
9,8
2333
..
0,337
0,754
0,348
0,001
..
0,01

Казахстан
2717,3
14,8
2765
..
0,168
0,356
0,027
0,002
..
..

Україна
603,7
46,5
1378
6,4
0,258
0,625
0,098
0,003
0,039
0,03


недостатньої уваги держави і бізнесових сфер до цієї важливої інфраструктурної складової економічного і соціального розвитку України.