О. В. Михайлов господарське законодавство (право) Курс лекцій
| Вид материала | Закон |
- 1. Господарське право. Господарське законодавство, 475.2kb.
- Програма курсу "Господарське законодавство". До лекційного матеріалу входять такі теми:, 153.52kb.
- За переліком дисциплін програми підготовки бакалаврів з економіки підприємства дисципліна, 286.68kb.
- Президія вищої атестаційної комісії україни, 148.41kb.
- Конспект лекцій з дисципліни «Господарське право» (для студентів денної І заочної форм, 1131.42kb.
- Тема Господарське право в системі права України, 50.94kb.
- Курс лекцій Курс лекцій "Макроекономіка" рекомендований для використання в навчальному, 1093.94kb.
- Тема Господарське право в системі права Предпринимательское право. Курс лекций / Под, 221.14kb.
- Курс лекцій спеціальністю 0600101 „Правознавство, 1295.63kb.
- І.І. Мечникова І. В. Іванова, О.І. Бурденюк, С. П. Гвоздій Курс лекцій, 2533.82kb.
Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом – злочин, передбачений ст. 209 Особливої частини КК України.
Вчинення фінансової операції чи укладення угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів – караються позбавленням волі на строк від 3 до 6 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 2 років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.
Дії, передбачені вище, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі – караються позбавленням волі на строк від 7 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.
Дії, передбачені частинами 1 та 2 , вчинені організованою групою або в особливо великому розмірі – караються позбавленням волі на строк від 8 до 15 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.
Об’єкт даного злочину:
- основний безпосередній – встановлений з метою протидії залученню в економіку „брудних” коштів порядок здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності, а також порядок вчинення цивільно-правових угод в частині особистого, домашнього та іншого подібного використання майна, не пов’язаного з господарською діяльністю;
- додатковий обов’язковий – правосуддя, нормальне функціонування фінансово-кредитної системи, засади добровільної конкуренції.
Предметом цього злочину є:
1) грошові кошти. Вони можуть виступати як у готівковій, так і в безготівковій формі, бути як національною, так і іноземною валютою;
2) інше майно, одержане внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів. Під майном розуміється річ або сукупність речей. Речами визнаються різноманітні предмети матеріального світу, які задовольняють потреби людей і щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки. Предметом цього злочину не можуть виступати ті різновиди майна, вільний обіг яких згідно з чинним законодавством заборонений або істотно обмежений;
3) права на кошти та майно.
Грошові кошти та інше майно виступають предметом легалізації за умови, що їх одержання відбулося заздалегідь і було поєднано з порушенням тільки кримінального законодавства України або іншої держави. Майно потрібно вважати одержаним внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, якщо воно прямо або опосередковано отримано в результати вчинення такого діяння (товари куплені на викрадені гроші).
Для кваліфікації за ст. 209 не має значення місце вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, тобто місцем одержання „брудних” доходів може бути територія як України, так і іноземної держави. в останньому випадку вимагається щоб діяння – джерело доходів визнавалося злочином одночасно і за кримінальним законом іноземної держави, і за КК України. Так, відповідно до п. 1 примітки до ст. 209 суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів є діяння, за яке КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 і більше років або яке визнається злочином за кримінальним законом іншої держави і за таке ж саме діяння передбачена відповідальність КК України та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи.
На кваліфікацію діяння за ст. 209 не впливає конкретний злочинний спосіб, за допомогою якого одержано майно.
Об’єктивна сторона даного злочину може виражатися в одній з чотирьох форм:
1) вчинення фінансової операції з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів. Під фінансовою операцією треба розуміти будь-яку операцію, пов’язану із здійсненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб’єкта первинного фінансового моніторингу. Це, зокрема:
- внесення або зняття депозиту (внеску, вкладу);
- переказ грошей з рахунку на рахунок;
- обмін валюти;
- надання послуг з випуску, купівлі або продажу цінних паперів та інших фінансових активів;
- надання або отримання позики або кредиту;
- страхування (перестрахування);
- надання фінансових гарантій та зобов’язань;
- довірче управління портфелем цінних паперів;
- фінансовий лізинг;
- здійснення випуску, обігу, погашення державної та іншої грошової лотереї;
- надання послуг з випуску, купівлі, продажу і обслуговування чеків, векселів, платіжних карток та інших платіжних документів;
- відкриття рахунку;
2) укладення угоди з такими коштами та майном. Під угодою розуміють дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Вони можуть бути як односторонніми, так і дво- або багатосторонніми;
3) вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження або переміщення – це активна поведінка винної особи, яка може полягати у зміні зовнішнього вигляду або правового статусу майна. Одержаного внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, підробленні документів, які засвідчують право власності або опосередковують рух майна і т.д.;
4) набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів:
- набуття майна, одержаного внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів – це отримання такого майна винною особою, яка усвідомлює його відповідне походження, тим чи іншим оплатним або безоплатним способом (купівля, обмін, прийняття як оплати за надані послуги або виконану роботу, одержання як подарунку або як оплату боргу);
- володіння „брудним” майном означає фактичне перебування такого майна в особи, яка має можливість впливати на нього. Володіти майном може як його власник, так і інші особи (на підставі договору);
- використання вказаних коштів і майна – це вилучення у тій чи іншій формі корисних властивостей такого майна для задоволення потреб власника або інших осіб. Відповідне майно може використовуватися для здійснення будь-якої, у т.ч. підприємницької та іншої господарської діяльності (внесення коштів як внеску у статутний фонд, створення фіктивних господарюючих суб’єктів і т.д.).
Закінченим цей злочин є:
У перших двох формах – з моменту вчинення фінансової операції або укладення угоди, або з моменту набуття, володіння чи використання відповідного майна.
У третій та четвертій формах – з моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, вдалося чи ні винній особі у такий спосіб досягнути поставленої мети, пов’язаної з приховуванням чи маскуванням певних обставин.
Суб’єкт даного злочину загальний.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Кваліфікуючі ознаки це вчинення його:
1) повторно;
2) за попередньою змовою групою осіб;
3) у великому розмірі. Великий розмір має місце, коли предметом злочину були кошти або майно на суму, що перевищує 6000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Особливо кваліфікуючі ознаки злочину:
1) вчинення його організованою групою;
2) вчинення в особливо великому розмірі – означає, що предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує 18000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Примушування до антиконкурентних узгоджених дій – злочин, передбачений ст. 228 Особливої частини КК України.
Примушування до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені законодавством про захист економічної конкуренції, шляхом насильства чи заподіяння матеріальної шкоди або погрози застосування насильства чи заподіяння такої шкоди – карається позбавленням волі на строк від 3 до 7 років.
Ті самі дії, вчинені організованою групою або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею – караються позбавленням волі на строк від 7 до 12 років.
Об’єкт даного злочину:
- основний безпосередній – відносини чесної економічної конкуренції між суб’єктами господарювання (господарської діяльності);
- додатковий обов’язковий – відносини власності, здоров’я або психічна недоторканість особи.
Антиконкурентними узгодженими діями – є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. При цьому узгодженими діями є укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій форм, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання. Узгоджені дії є завжди діями, в яких беруть участь два чи більше суб’єкти. Анти конкурентним узгодженими діями визнаються узгоджені дії, які стосуються:
- встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;
- обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;
- розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;
- спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;
- усунення з ринку або обмеження доступу на ринок;
- застосування різних умов до рівнозначних угод з різними суб’єктами господарювання, що ставлять деяких із них у невигідне становище в конкуренції;
- суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин.
Ст. 228 передбачає відповідальність за примушування до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені законом про захист економічної конкуренції. Тому кримінальна відповідальність за даною статтею може наставати лише у випадках примушування до вчинення анти конкурентних узгоджених дій, які:
а) повністю заборонені законом і не можуть бути дозволені за будь-яких умов;
б) можуть бути дозволені, але вчиняються (або ж мають бути вчинені в майбутньому) за відсутності належного дозволу.
Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні передбаченими законом способами дій, спрямованих на примушування певного суб’єкта господарювання до участі в анти конкурентних узгоджених діях.
Способами вчинення даного злочину є:
1) насильство. Під насильством тут слід розуміти нанесення побоїв, заподіяння тілесного ушкодження, смерті, інші насильницькі дії;
2) заподіяння матеріальної шкоди – слід вважати знищення чи пошкодження майна, а також вчинення протиправних дій, які створюють потерпілому перешкоди у володінні, користуванні чи розпорядженні його майном, якщо внаслідок цього він зазнає матеріальних витрат;
3) погроза насильством чи заподіянням матеріальної шкоди – це доведена у будь-якій формі (усній, письмовій) до відома потерпілого інформація про намір вчинити насильство або дії, які спричинять матеріальну шкоду.
Всі передбачені ст. 228 дії вчиняються для того, щоб примусити особу, яка керує діяльністю суб’єкта господарювання, контролює чи впливає на таку діяльність до вчинення всупереч її волі дій, внаслідок яких відповідний суб’єкт господарювання стає учасником антиконкурентних узгоджених дій. Така особа має бути поінформована про суть антиконкурентних узгоджених дій, учасником яких має стати відповідний суб’єкт господарювання.
Потерпілим від цього злочину може бути не лише особа, яка керує , контролює чи впливає на діяльність суб’єкта господарювання, але і її родичі, близькі їй особи, якщо з допомогою спрямованих проти них насильства, заподіяння матеріальної шкоди чи погроз досягається вчинення бажаних для винного дій. За цієї ж умови злочинне діяння може бути спрямоване і проти майна певної юридичної особи.
Злочин вважається закінченим з моменту застосування насильства, спричинення матеріальної шкоди, або доведення відповідної погрози до відома потерпілого не залежно від того, чи вдалося винному досягти бажаного для нього результату.
Примушування до узгоджених дій, які законом не визнаються антиконкурентними, а також примушування до дозволених законом антиконкурентних узгоджених дій не вважається злочином, передбаченим ст. 228 і при наявності достатніх підстав кваліфікується за іншими статтями КК України.
Суб’єкт злочину загальний.
Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом та спеціальною метою – залучення певного суб’єкта господарювання до участі у заборонених законом антиконкурентних узгоджених діях.
Кваліфікуючі ознаки це вчинення даного злочину:
1) організованою групою;
2) особою, раніше судимою за злочин передбачений цією ж статтею.
Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару – злочин, передбачений ст. 229 Особливої частини КК України.
Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару, або інше умисне порушення права на ці об’єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі – караються штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.
Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі – караються штрафом від 1000 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років, або позбавленням волі на строк від 2 до 5 років з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.
Дії, передбачені вище, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи – караються штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 2 років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
Об’єкт даного злочину:
- основний безпосередній – засади добросовісної конкуренції в частині встановленого законодавством порядку охорони і використання знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань та кваліфікованих зазначень походження товару;
- додатковий обов’язковий – права та законні інтереси споживачів, право інтелектуальної власності.
Предметом даного злочину є:
1) знак для товарів і послуг. Знаки для товарів і послуг – це позначення, за якими товари або послуги одних осіб відрізняються від товарів чи послуг інших осіб. Дані знаки призначені для ідентифікації (індивідуалізації) товарів і послуг, для розрізнення сервісу підприємства. Крім цього знаки для товарів виконують такі функції:
- вказують на походження товарів і послуг;
- на їх якість;
- рекламують товари і послуги, надаючи споживачам відповідну інформацію про них.
Як знаки для товарів і послуг в Україні можуть виступати словесні (власні імена, літери, цифри), зображувальні, об’ємні (флакони, пляшки) та інші (кольорові, звукові, світлові, пахучі) позначення або їх комбінації. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом, яка надає його власникові виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак або позначення, схоже із зареєстрованим знаком.
Предметом даного злочину є знаки для товарів і послуг, які:
а) зареєстровані в Україні;
б) охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна;
в) визнані в установленому порядку добре відомими;
2) фірмове найменування – це найменування суб’єкта господарювання (юридичної особи, громадянина – підприємця), під яким він бере участь у господарському обороті. Фірмове найменування дозволяє індивідуалізувати юридичну особу або приватного підприємця серед інших учасників ринкових відносин, відрізнити один суб’єкт господарювання від іншого та є складовою частиною його ділової репутації. Ставши відомим фірмове (комерційне) найменування виконує також і рекламну функцію. Правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування, якщо воно фактично використовується ним у господарському обороті;
3) кваліфіковане зазначення походження товару – це позначення, яке включає в себе назву місця та географічне зазначення походження товару і яке підлягає реєстрації у встановленому законодавством порядку. Йдеться про назву географічного місця (країни, населеного пункту, місцевості або іншого географічного об’єкта), яка вживається для позначення товару, що походить з цього місця і має певні якості, репутацію та інші характеристики, зумовлені (виключно або головним чином) характерними для даного місця природними умовами чи людським фактором або їх поєднанням (мінеральна вода „Трускавецька”, „Миргородська”).
Не є предметом даного злочину просте зазначення походження товару – будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару (країну, регіон).
Об’єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак:
1) діянням у вигляді незаконного використання зазначених предметів, або іншого порушення права на знак для товарів і послуг, фірмове найменування або кваліфіковане зазначення походження товару;
2) суспільно небезпечними наслідками – матеріальною шкодою у великому або особливо великому розмірі;
3) причинним зв’язком між вказаними діянням та наслідками.
Використанням знака для товарів і послуг визнається:
- нанесення його на будь-який товар, упаковку, в якій міститься товар, вивіску, пов’язану з ним, етикетку, нашивку, бірку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, продаж, імпорт та експорт;
- застосування знака під час пропонування та надання будь-якої послуги;
- застосування його в діловій документації чи в рекламі в мережі Інтернет.
Незаконним є передусім таке використання знака для товарів чи послуг, яке здійснюється без дозволу на те власника свідоцтва на знак.
Використання фірмового найменування є незаконним у разі, коли воно здійснюється без дозволу уповноваженої особи, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання, який має пріоритет на використання цього найменування.
Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару визнається:
- нанесення його на товар або етикетку;
- нанесення на упаковку товару, застосування у рекламі;
- запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.
Воно визнається незаконним у таких випадках:
- використання здійснюється особою, яка не має свідоцтва про право на його використання;
- зазначення використовується, хоч товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця;
- використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також тоді, коли використання щодо неоднорідних товарів завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або є неправомірним використанням його репутації;
- використання як видової назви.
Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння матеріальної шкоди у великому розмірі – коли її розмір у 200 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Матеріальна шкода у даному разі включає як пряму дійсну шкоду, так і втрачену вигоду.
Суб’єкт даного злочину загальний.
Суб’єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом.
Кваліфіковані види злочину є вчинення його:
1) повторно;
2) за попередньою змовою групою осіб;
3) завдало матеріальну шкоду в особливо великому розмірі – коли її розмір у 1000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Особливо кваліфікований вид це вчинення даного злочину:
1) службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи.
Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю – злочин, передбачений ст. 231 Особливої частини КК України.
Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності – караються штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням волі на строк до 3 років.
Об’єкт даного злочину:
- основний безпосередній – встановлений порядок здійснення господарської діяльності в частині забезпечення чесної конкуренції між її суб’єктами.
Неправомірне отримання і використання у своїй діяльності чужих наукових здобутків, технологій, управлінських рішень та схем, іншої інформації, яка є комерційною таємницею, має наслідком отримання безпідставних переваг підприємством чи підприємцем, які отримали цю інформацію, веде до знищення стимулів для розвитку і вдосконалення форм і способів економічної діяльності, завдає прямої шкоди власникам комерційної таємниці.
Комерційна таємниця – це відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства чи іншого суб’єкта господарської діяльності, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам. Відомості, які становлять комерційну таємницю, визначаються керівником юридичної особи. Але обсяг цих відомостей не встановлюється довільно. Законодавством визначені об’єкти, які не можуть бути комерційною таємницею. Це:
- установчі документи;
- документи державної звітності;
- дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків;
- відомості про склад і чисельність працюючих;
- документи про сплату податків і т.д.
Об’єктивна сторона цього злочину може мати такі дві форми:
1) вчинення дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю – комерційне шпигунство. Це будь-які цілеспрямовані дії, вчинені з метою отримання комерційної таємниці без згоди її власника особою, яка не має законних підстав для ознайомлення з відповідними відомостями в силу свого службового становища чи професійної діяльності (тобто не є працівником відповідної юридичної особи, працівником податкового органу, слідчим, прокурором, суддею). Комерційне шпигунство може проявлятися у:
- викраденні відповідної інформації чи об’єктів, які її містять;
- підслуховуванні;
- отриманні інформації шляхом проникнення у комп’ютери чи комп’ютерні мережі;
2) незаконне використання таких відомостей. Таким використанням є пряме застосування відповідної інформації у виробничій, комерційній чи іншій господарській діяльності для отримання додаткової матеріальної вигоди чи переваг над конкурентом. Використанням слід вважати і інші дії, які особа, котра незаконно отримала відомості, що становлять комерційну таємницю, вчиняє за допомогою відповідної інформації або користуючись фактом наявності у неї такої інформації. Використання є незаконним у випадках, коли воно здійснюється без згоди власника комерційної таємниці. Різновидом використання комерційної таємниці є її розголошення.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є спричинення ним істотної шкоди юридичній особі або підприємцеві – власникові комерційної таємниці. Істотна шкода є поняттям оціночним. Питання про її наявність чи відсутність вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням грошового розміру заподіяної шкоди та майнового стану власника відповідних відомостей, що становлять комерційну таємницю.
Злочин є закінченим з моменту спричинення власникові комерційної таємниці істотної шкоди.
Суб’єкт злочину загальний.
Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом, а для випадків комерційного шпигунства обов’язковою є мета – розголошення або інше використання зібраних відомостей.
Розголошення комерційної таємниці – злочин, передбачений ст. 232 Особливої частини КК України.
Умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності – карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років, або виправними роботами на строк до 2 років, або позбавленням волі на той самий строк.
Об’єкт даного злочину:
- основний безпосередній – встановлений порядок здійснення господарської діяльності в частині забезпечення чесної конкуренції між її суб’єктами.
Неправомірне отримання і використання у своїй діяльності чужих наукових здобутків, технологій, управлінських рішень та схем, іншої інформації, яка є комерційною таємницею, має наслідком отримання безпідставних переваг підприємством чи підприємцем, які отримали цю інформацію, веде до знищення стимулів для розвитку і вдосконалення форм і способів економічної діяльності, завдає прямої шкоди власникам комерційної таємниці.
Комерційна таємниця – це відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства чи іншого суб’єкта господарської діяльності, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам. Відомості, які становлять комерційну таємницю, визначаються керівником юридичної особи. Але обсяг цих відомостей не встановлюється довільно. Законодавством визначені об’єкти, які не можуть бути комерційною таємницею. Це:
- установчі документи;
- документи державної звітності;
- дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків;
- відомості про склад і чисельність працюючих;
документи про сплату податків і т.д.
Об’єктивна сторона злочину полягає у діях, якими комерційна таємниця піддається розголошенню, тобто доводиться до відома сторонніх осіб (хоча б однієї особи), та наслідках у вигляді спричинення істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності.
Розголошення може бути здійснено будь-яким способом (усно, письмово, із застосуванням засобів зв’язку, через друковані чи інші ЗМІ, через комп’ютерні мережі)
Розголошення комерційної таємниці утворює склад злочину, передбаченого ст. 232, якщо воно вчинене без згоди власника таємниці. Під згодою на розголошення комерційної таємниці слід розуміти чітко виражену згоду на це громадянина-підприємця, керівника чи керівного органу юридичної особи – власника таємниці.
Злочин є закінченим з моменту спричинення власникові комерційної таємниці істотної шкоди. Істотна шкода є оціночним поняттям.
Суб’єкт даного злочину це особа:
1) якій комерційна таємниця стала відома внаслідок її особливих взаємовідносин з власником таємниці (член спостережної ради, ревізійної комісії, співвласник);
2) яка є представником контрагента чи партнера відповідного суб’єкта господарської діяльності і отримала інформацію, що є комерційною таємницею, під умовою її нерозголошення;
3) яка є службовою особою органу державної влади ( слідчий, прокурор, суддя) і отримала відповідні відомості на підставі закону під час виконання своїх службових повноважень.
Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом, а також мотивом – корисливим чи іншим особистим (прихильність чи неприязнь до певної особи, бажання зашкодити).
Злочини у сфері банкрутства
Фіктивне банкрутство – злочин, передбачений ст. 218 Особливої частини КК України.
Завідомо неправдива офіційна заява громадянина – засновника або власника суб’єкта господарської діяльності, а також службової особи суб’єкта господарської діяльності, а так само громадянина – суб’єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі – караються штрафом від 750 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 3 років.
Об’єкт даного злочину:
- основний безпосередній – встановлений законодавством порядок здійснення господарської діяльності у частині убезпечення інтересів громадян, юридичних осіб та держави від ризиків, пов’язаних з неплатоспроможністю суб’єктів господарської діяльності.
Банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. У ринковому суспільстві банкрутство є звичайним явищем і можу бути наслідком як прорахунків у господарській діяльності, так і з об’єктивних причин – несприятливої економічної ситуації, випадкового збігу обставин, нераціональної економічної політики держави. тому сам по собі факт банкрутства свідчить лише про невдачу у господарській діяльності і не повинен бути предметом кримінально-правових відносин. Однак, у випадках, коли з цим фактом пов’язані певні суспільно небезпечні дії, можливою є і настання кримінальної відповідальності.
Об’єктивна сторона злочину полягає у діях, змістом яких є завідомо неправдива офіційна заява про фінансову неспроможність юридичної особи виконати вимоги з боку кредиторів і зобов’язання перед бюджетом. По суті, йдеться про оголошення власного банкрутства.
Кредитори – будь-які особи, на користь яких боржник відповідно до закону зобов’язаний сплатити грошові суми, передати майно, виконати роботи, надати послуги, включаючи і найманих працівників боржника.
Відповідальність за ст. 218 настає лише коли заява є офіційною. Як офіційну можна вважати лише ту заяву, яка у разі її подання неодмінно тягне за собою певні правові наслідки. Отже, офіційною вважається лише та заява, яка подана відповідним суб’єктом до господарського суду у письмовій формі і стосується порушення справи про своє банкрутство.
Фінансова неспроможність – це такий фінансовий стан боржника, за якого виконання ним своїх зобов’язань перед кредиторами та бюджетом є неможливим взагалі або без застосування передбаченої законом особливої процедури відновлення платоспроможності (санації).
Кримінальна відповідальність за ст. 218 настає лише у випадках, коли подана до господарського суду офіційна заява є завідомо неправдивою. Це означає, що викладі у заяві відомості про фінансову неспроможність не відповідають дійсності і справжній фінансовий стан боржника дає змогу йому виконати свої зобов’язання.
Обов’язковою ознакою складу цього злочину є фактичне подання відповідно оформленої завідомо неправдивої заяви до господарського суду.
Злочин вважається закінченим з моменту настання передбачених законом наслідків – завдання великої матеріальної шкоди (500 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) кредиторам або державі. Цю шкоду може бути завдано як одній особі, так і сумарно двом чи більше особам, включаючи і шкоду завдану державі.
Суб’єкт даного злочину:
1) громадянин – засновник або власник суб’єкта господарської діяльності;
2) службова особа суб’єкта господарської діяльності;
3) громадянин – суб’єкт підприємницької діяльності.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини.
Доведення до банкрутства – злочин, передбачений ст. 219 Особливої частини КК України.
Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або службовою особою суб’єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору – карається штрафом від 500 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 3 років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
Об’єкт даного злочину:
- основний безпосередній - встановлений законодавством порядок здійснення господарської діяльності у частині убезпечення інтересів громадян, юридичних осіб та держави від ризиків, пов’язаних з неплатоспроможністю суб’єктів господарської діяльності.
Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні дій, які призводять до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, і заподіяння внаслідок цього великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.
Спільною рисою таких є їх спрямованість проти інтересів відповідної юридичної особи і спричинення ними відповідної матеріальної шкоди. Це можуть бути:
- укладення завідомо невигідних для даної юридичної особи угод;
- безпідставна виплата на користь інших осіб грошових коштів;
- безпідставна передача третім особам майна чи уступка права вимоги до інших осіб;
- прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно відбиваються на виробничій, торговельній, іншій статутній діяльності підприємства, ведуть до виникнення фінансових витрат та збитків;
- заплутування звітності та обліку, знищення, пошкодження документів чи інформації, внаслідок яких стає неможливою ефективна робота відповідного підприємства;
- невжиття заходів щодо захисту майнових прав юридичної особи (нез’явлення претензії, позову), якщо така бездіяльність мала місце після вчинення відповідних дій.
Обов’язковою ознакою цього злочину є наявність двох взаємопов’язаних суспільно небезпечних наслідків:
1) стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності;
2) великої матеріальної шкоди державі чи кредитору – має місце, коли шкода у 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Злочин вважається закінченим з моменту настання сукупності вказаних наслідків.
Суб’єкт даного злочину:
1) власник (співвласник) суб’єкта господарської діяльності;
2) службова особа суб’єкта господарської діяльності, яка, виходячи із організаційно-правової форми відповідної юридичної особи, має повноваження, необхідні для вчинення дій, передбачених ст. 219 КК.
Не може бути суб’єктом даного злочину індивідуальний підприємець, який здійснює свою діяльність без створення юридичної особи.
Суб’єктивна сторона характеризується умисною формою вини. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є також мотив – корислива чи інша особиста заінтересованість винної особи або її бажання задовольнити інтереси третіх осіб.
Злочини у сфері обслуговування споживачів і захисту їх прав
Обман покупців та замовників – злочин, передбачений ст. 225 Особливої частини КК України.
Умисне обмірювання, обважування, обрахування чи інший обман покупців або замовників під час реалізації товарів або надання послуг, якщо ці дії вчинені у значних розмірах – караються штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від 100 до 200 годин, або виправними роботами на строк до 2 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
Ті самі діяння, вчинені особою, раніше судимою за обман покупців чи замовників – караються штрафом від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 3 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
Об’єкт даного злочину:
- основний безпосередній – встановлені законодавством правила торгівлі та надання послуг населенню, а також законні інтереси покупців та замовників.
Предметом цього злочину можуть виступати товари або грошові кошти – залежно від того, на отримання якого з цих двох видів майна було спрямовано дії винної особи.
Об’єктивна сторона полягає в діях, які можуть проявлятися в таких формах:
1) обмірювання – це обманні дії, внаслідок яких покупцеві відпускається менше, аніж належить товару, кількість якого вимірюється певними одиницями довжини, площі й об’єму (недомір тканини, недолив молока, квасу, пива, бензину);
2) обважування – це відпуск покупцеві товарів меншої ваги, аніж та, яку відповідно до встановленої ціни належить відпустити за сплачену ним грошову суму;
3) обрахування – має вигляд або неправильного підрахунку вартості проданого товару й отримання внаслідок цього з покупця більшої, ніж належить, грошової суми, або ж неправильного підрахунку кількості одиниць товару, яка передається покупцеві, і передачі йому в такий спосіб меншої, ніж оплачена, кількість товару;
4) інший обман – тут розуміється застосування будь-яких, крім названих вище, способів, за допомогою яких винний отримує від покупця чи замовника більшу грошову суму, ніж та, що має бути сплачена за товар чи послугу відповідно до встановлених цін чи тарифів. Це зокрема, продаж товару за ціною, вищою від встановленої, продаж зіпсованих товарів, продаж товарів нижчого сорту за ціною вищого, перевищення встановлених цін і тарифів на побутові і комунальні послуги, що надаються населенню.
Обов’язковою ознакою даного злочину є обманний характер відповідних дій – вони вчиняються в такий спосіб, щоб створити в покупця чи замовника враження правильності дій винної особи
Обов’язковою ознакою є також обстановка – злочин може бути вчинений під час реалізації товарів покупцям або надання послуг замовникам. Це може мати місце на підприємствах торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, комунального господарства, на ринках чи в інших місцях. Разом з тим даний злочин не може бути вчинений у закладах, які лише скуповують у громадян певні предмети (прийом склотари, скупівля дорогоцінних металів). В таких випадках мова може йти про шахрайство.
Обман покупців та замовників утворює склад злочину, лише якщо він вчинений у значних розмірах, тобто коли такий обман спричинив громадянинові матеріальну шкоду в сумі, що перевищує 3 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. При цьому заподіяна різним покупцям чи замовникам шкода сумарному обчисленню не підлягає.
Злочин є закінченим з моменту спричинення покупцеві чи замовникові за допомогою обману майнової шкоди, що є значною.
Суб’єкт даного злочину – будь-яка осудна особа, яка досягла 16-річного віку і здійснює розрахунки з покупцями під час здійснення торговельної діяльності або провадить розрахунки із замовниками при наданні їм послуг. При цьому винний може як самостійно вести відповідну діяльність (підприємець, особа, яка веде торгівлю за одноразовим патентом, продавець продукції, вирощеної у власному господарстві), так і діяти за дорученням інших осіб (продавець у торговельному підприємстві, працівник підприємства побутового обслуговування, заготівельник).
Особа, що здійснює окрему угоду, предметом якої є продаж її власного майна, не може визнаватися суб’єктом цього злочину.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Кваліфікуюча ознака цього злочину є:
1) вчинення його особою, раніше судимою за обман покупців чи замовників.
Випуск або реалізація недоброякісної продукції – злочин, передбачений ст. 227 Особливої частини КК України.
Випуск на товарний ринок або інша реалізація споживачам недоброякісної, тобто такої, що не відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам, або некомплектної продукції та товарів, якщо такі дії вчинені у великих розмірах – караються штрафом від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
Об’єкт даного злочину:
- основний безпосередній – встановлений порядок випуску на товарний ринок та реалізація продукції і товарів, а також інтереси споживачів у частині забезпечення належної якості та безпечності продукції і товарів;
- додатковий факультативний – здоров’я особи.
Предметом злочину виступають недоброякісне або некомплектна продукція чи товари, що випускаються на товарний ринок або реалізуються безпосередньо споживачеві.
Продукцією є будь-який виріб, процес чи послуга, що виготовляється, здійснюється чи надається для задоволення суспільних потреб.
Недоброякісними на практиці визнаються продукція чи товари, які через свої недоліки не можуть бути використані за призначенням взагалі або без істотної переробки. При цьому не мають значення причини, з яких продукція чи товари стали недоброякісними – недоліки виготовлення, природні особливості, внаслідок яких продукція чи товари втрачають свої характерні властивості чи якість (закінчення строків реалізації даного товару). Недоброякісною вважається і продукція (товар), яка виготовлена з відхиленням від національних стандартів України, міжнародних (регіональних) стандартів, які затверджені в Україні, а також від норм і правил, закріплених в інших прийнятих належним чином нормативних документах з питань стандартизації (технічні умови, технічні регламенти), дотримання яких згідно із законодавством України є обов’язковим, незалежно від того, чи може така продукція бути використана за призначенням.
Некомплектною є продукція (товар), в якій відсутні обов’язкові окремі деталі, вузли, інші частини чи додатки до неї, без яких продукція не може бути використана за призначенням взагалі або не може бути використана в повному обсязі, або в її використанні виникають труднощі, яких звичайно не існує при використанні аналогічної продукції у повному комплекті.
Об’єктивна сторона злочину полягає у:
1) випуску зазначених предметів на товарний ринок – тут слід розуміти дії, внаслідок яких на товарному ринку з’являється певна кількість недоброякісної або некомплектної продукції чи товарів. Під випуском слід розуміти передачу предметів злочину для реалізації (продажу), їх передачу в будь-якій формі безпосередньо від виробника споживачеві або ж ввезення такої продукції іноземного виробництва в Україну з метою її подальшої реалізації. Випуск здійснюється безпосередньо виробником або суб’єктом, якого виробник уповноважив збути продукцію;
2) іншій їх реалізації споживача – будь-яка оплатна передача предметів злочину споживачеві (найчастіше у формі продажу) не виробником, а продавцем, який отримав їх від виробника чи від іншого продавця-посередника.
Споживачі – це будь-які громадяни чи юридичні особи, які купують продукцію чи товар не для продажу, а для використання за функціональним призначенням. Реалізація продавцем предметів даного злочину не споживачеві, а іншому продавцю на утворює складу злочину, передбаченого ст. 227.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони даного злочину є великий розмір випуску або іншої реалізації недоброякісної чи некомплектної продукції (товару). Великий розмір в даному випадку означає, що вартість випущених або реалізованих предметів перевищує 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Питання про наявність чи відсутність великих розмірів має вирішуватись виходячи із загальної вартості випущеної чи реалізованої споживачам продукції (товарів) як один, так і в декілька прийомів.
Злочин є закінченим з моменту, коли недоброякісна чи некомплектна продукція (товар) у передбаченому законом розмірі реально вийшла на товарний ринок, тобто опинилась у споживача продукції чи товарів. Якщо вказані предмети ввозяться в Україну, то злочин вважається закінченим з моменту, коли зазначена продукція чи товари опинилися на території України і в суб’єкта, який здійснив їх ввезення, з’явилась можливість їх реалізовувати.
Суб’єкт даного злочину:
1) працівник підприємства, установи, організації, що виробляють чи імпортують продукцію чи товари, який відповідає за дотримання (перевірку) якості, комплектності або відповідності стандартам продукції, що випускається підприємством на товарний ринок, або ж за її реалізацію;
2) працівники (у т.ч. службові особи) торговельних організацій, котрі здійснюють реалізацію недоброякісної продукції чи товарів;
3) індивідуальні підприємці, які виробляють чи реалізують певну продукцію або товари.
Суб’єктивна сторона може виражатися як у формі умислу так і у формі необережності.
Злочини у сфері приватизації державного і комунального майна
Незаконна приватизація держаного, комунального майна – злочин, передбачений ст. 233 Особливої частини КК України.
Приватизація державного, комунального майна шляхом заниження його вартості через визначення її у спосіб, не передбачений законом, або використання підроблених приватизаційних документів, а також сама приватизація майна, яке не підлягає приватизації згідно з законом, або приватизація неправомочною особою – караються позбавленням волі на строк від 3 до 5 років.
Діяння, передбачені вище, якщо воно призвело до незаконної приватизації майна державної чи комунальної власності в великих розмірах або вчинено групою осіб за попередньою змовою – карається позбавленням волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна або без такої.
Об’єкт даного злочину:
- основний безпосередній – передбачений законодавством порядок приватизації державного та комунального майна.
Предметом цього злочину є – державне і комунальне майно.
Державне майно – це майно, що перебуває у державній власності, а також майно, яке належить Автономній Республіці Крим
Комунальним визнається майно, яке перебуває у комунальній власності. Правом комунальної власності визнається право територіальної громади села, селища, міста володіти, економно та ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через представницькі органи місцевого самоврядування.
Предметом цього злочину не виступають об’єкти державного земельного та житлового фону.
Об’єктивна сторона цього злочину може проявлятися у формі приватизації (спосіб зміни форми власності) державного чи комунального майна:
1) шляхом заниження його вартості через визначення її у спосіб, не передбачений законом. Тут слід розуміти:
- застосування такого способу, який відповідно до чинного законодавства взагалі не повинен бути використаний під час приватизації;
- застосування такого способу оцінки майна, який хоч і використовується під час приватизації, однак згідно із законодавством не може застосовуватись для оцінки саме даного об’єкта приватизації.
Вартість – це суспільно визначений еквівалент у грошовій формі. Законодавство про приватизацію розрізняє такі види вартості майна: балансова та переоцінена, справедлива (ринкова), інвестиційна, ліквідаційна та заставна вартість, вартість активів, вартість відтворення.
Кримінально караним заниженням вартості об’єктів приватизації визнають такі діяння, як недостовірна експертна оцінка, незастосування зональних коефіцієнтів під час проведення малої приватизації комунального майна, незаконне списання або відчуження основних фондів та оборотних коштів підприємства в період підготовки його до приватизації, не проведення індексації вартості основних фондів або порушення порядку проведення інвентаризації майна, заниження обсягів виробничих площ об’єкта приватизації під час визначення його вартості;
2) шляхом використання підроблених приватизаційних документів – слід розуміти подання таких документів органам приватизації, вчинення з ними інших дій, які так чи інакше впливають на винесення рішення про приватизацію конкретних об’єктів та її умови;
3) яке згідно з законом не підлягає приватизації – тут слід розуміти укладення договорів купівлі-продажу щодо таких об’єктів державної або комунальної власності, відчуження яких на користь фізичних та юридичних осіб чинним законодавством або рішенням місцевих рад відповідного рівня заборонено. Так, приватизації не підлягають об’єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казені підприємства. Перелік таких об’єктів не є постійним і незмінюваним;
4) неправомочною особою – означає, що як покупець державного чи комунального майна виступає особа, якій чинним законодавство не дозволено брати участь у приватизації та укладати відповідні договори купівлі-продажу. Так, покупцями об’єктів приватизації не можуть бути:
- юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 %;
- органи державної влади та місцевого самоврядування;
- працівники державних органів приватизації;
- юридичні особи майно яких перебуває у комунальній власності і т.д.
Злочин є закінченим з моменту незаконної приватизації державного або комунального майна.
Суб’єкт даного злочину – фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і бере безпосередню участь у приватизації державного чи комунального майна.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Кваліфікуючі ознаки даного злочину є вчинення його:
1) у великих розмірах – коли відбулася незаконна приватизація майна на суму, що у 1000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян;
2) за попередньою змовою групою осіб.
Використана література:
Конституція України ст. ст. 41, 42, 64;
Кримінальний кодекс України ст. ст. 199-235;
В.О. Навроцький Кримінальне право України. Особлива частина. – К. – 2000, с. 349-424;
Кримінальне право України. Особлива частина /за ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К. – 2005, с. 165-242;
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України /за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К. – 2004, с. 461-587.