Світовий досвід розвитку акредитації

Вид материала

Документы

Содержание Міжнародна акредитація

Подобный материал:

• Тенденції розвитку національної школи й проблеми національного виховання, 540.11kb.
• І. В. Тараненко кандидат економічних наук, доцент О. В. Охінько, 264.92kb.
• Електронні засоби навчального призначення світовий досвід й українська освіта // „вища, 179.96kb.
• Я України як незалежної держави вимагає вироблення та реалізації стратегії розвитку,, 122.51kb.
• 1. Назва модуля, 26.24kb.
• Реферат на тему, 13.13kb.
• Ужгордський національний університет на правах рукопису лазур ярослав володимирович, 1187.21kb.
• Співробітництво України з Міжнародним банком реконструкції та розвитку Міжнародний, 231.01kb.
• Зміст, 530.5kb.
• Тема Міжнародна торгівля Місце міжнародної торгівлі в мев. Світовий ринок товарів, 2110.15kb.

Доказова медицина і забезпечення якості медичної допомоги


Згідно з рекомендаціями ВООЗ, при медичні стандарти мають засновуватись виключно на використанні фактичних даних про якість науково-медичної інформації. Використовувати результати найбільш достовірних з наукової точки зору досліджень для вирішення завдань медичної практики дає змогу доказова медицина. На сьогодні цей науковий напрямок широко розповсюджений в багатьох країнах світу і стрімко набуває популярності в медичному середовищі України.

Розвиток доказової медицини вважається закономірним процесом, зумовленим особливостями теперішнього етапу розвитку медичної науки, який характеризується прогресивним зростанням як кількості біомедичних досліджень, так і їхньої вартості, нарощуванням темпів створення нових дороговартісних медичних технологій.

Метою доказової медицини є пошук, добір, інтерпретація й інтеграція надійних клінічних результатів, які одержують у дослідженнях, спостерігають клініцисти, і про які повідомляють пацієнти. Кращі з доступних і найбільш прийнятних для стану хворого технологій застосовують для поліпшення якості клінічних рішень, ефективності і безпеки лікування.

Цей метод передбачає використання найбільш доведених положень при прийнятті рішень щодо надання медичної допомоги хворим, причому вважати доведеним будь-яке положення стосовно питань клінічної практики можна лише в тому випадку, якщо воно було об’єктом наукового чи експериментального опрацювання досить великої кількості спостережень. Система доказів базується на складних і точних дослідженнях, виконаних за єдиною методикою у значній кількості різних медичних установ, за звичай у різних країнах, - так званих “багатоцентрових дослідженнях”.

Включення медичних технологій до протоколу визначається в першу чергу рівнем наукової доказовості їх клінічної ефективності.

З позиції сучасної науки докази поділяють на кілька рівнів:

а) докази, отримані в проспективних рандомізованих дослідженнях;

б) докази, отримані у великих проспективних, але не рандомізованих дослідженнях;

в) докази, отримані в ретроспективних нерандомізованих дослідженнях на великій групі хворих;

г) докази, отримані в дослідженнях на обмеженому числі хворих;

д) докази, отримані на окремих хворих.

Рандомізоване клінічне дослідження – експериментальне дослідження ефективності медичних втручань діагностичного або лікувального характеру, в якому об’єкти дослідження (хворі особи) методом випадкової вибірки (рандомізації) розподілені на групи (основну і контрольну), оцінка результатів здійснюється шляхом співставлення результатів у двох або більше групах. Це означає, що для пацієнта вірогідність потрапити в основну або контрольну групу буде однаковою, оскільки групи формуються методом випадкового добору. Отримана таким чином гетерогенність матеріалу дозволяє запобігти накопиченню випадкових помилок, завдяки чому результати можна екстраполювати на всіх хворих. Подвійні “сліпі” дослідження, в свою чергу, зменшують вплив деяких психологічних факторів на оцінку результату, оскільки ні сам пацієнт, ні лікар, що оцінює результат лікування, не знають, що саме (який активний препарат або плацебо) отримав хворий. Це дозволяє запобігти природній для людей схильності до вияву бажаного ефекту.

Розрізняють три ступені наукової достовірності результатів клінічних досліджень:

1. Високий ступінь достовірності - характерний для проспективних, рандомізованих, плацебоконтрольованих клінічних досліджень.
   
2. Помірний ступінь достовірності - властивий проспективним, але нерандомізованим контрольованим дослідженням.
   
3. Ретроспективний збір даних, опис випадків, експертні оцінки - належать до досліджень з найнижчим ступенем достовірності.
   

Медицина, заснована на доказах, використовує переважно дані 1-го і 2-го ступенів наукової достовірності.

Огляд і синтезування результатів наукових досліджень, створення реєстрів і баз даних, заснованих на показниках результатів лікування, а також розповсюдження отриманих даних серед тих, хто приймає рішення і забезпечує населення медико-санітарною допомогою, серед її “споживачів”, дозволили створити “еталони“ кращої медичної практики, які інші можуть наслідувати або намагатися покращити. Оптимальним на сучасному рівні розвитку медичної науки є спосіб організації досліджень стосовно оцінки ефективності тих чи інших медичних технологій на основі “Золотого стандарту”, доказом істинності результату якого є рандомізоване подвійне плацебоконтрольоване дослідження, переважно із використанням в якості критерію оцінки показника загальної смертності.

За допомогою доказової медицини стає можливим скорочення розриву між виникненням досягнень медичної науки та їх впровадженням у клінічну практику, вдосконалення пошуку нових медичних знань та їх поширення. Вона тепер створює “стіну”, яка виключає багато чого із знання та практики, отриманого з досвіду, але не підтвердженого формалізованими науковими методами.

Сьогодні учені та практики розглядають доказову медицину як:

- нову парадигму клінічної медицини, яка відрізняється від колишньої меншим впливом суб'єктивного фактора на вибір критеріїв діагностики і лікування і потребує від лікаря критичної оцінки думок різних експертів і результатів клінічних досліджень;

- набір еволюціонуючих принципів, стратегій і тактик медичної допомоги;

- сумлінне, точне й осмислене використання результатів найбільш доказових серед існуючих клінічних досліджень для вибору методів лікування конкретних хворих;

- гарантію найбільш ефективного й безпечного лікування, заснованого на самих надійних з доступних доказів;

- технологію пошуку, аналізу, узагальнення і застосування медичної інформації, яка дає змогу приймати оптимальні клінічні рішення;

- процес безупинного самокерованого навчання, який дозволяє інтегрувати найбільш надійні серед існуючих доказів з індивідуальним досвідом.

Потенційні можливості науково-доказової медицини дозволяють доповнити інтуїцію і кваліфікацію лікаря, думки авторитетних експертів і рекомендації популярних посібників, довідників новітньою та достовірною інформацією про найбільш ефективні й безпечні сучасні підходи до лікування на державному, регіональному, популяційному, субпопуляційному та індивідуальному рівнях, сприяючи вибору оптимального варіанта рішення в кожному конкретному випадку.

Використання даних доказової медицини в стандартах надання медичної допомоги дає можливість гарантувати пацієнтам передусім найбільш достовірні з наукової точки зору діагностичні, лікувальні, профілактичні заходи, ефективність і відносна безпечність яких підтверджена в правильно організованих дослідженнях із застосуванням сучасних епідеміологічних методів і адекватного статистичного аналізу. “Відносна безпечність” у даному випадку означає, що ризик небажаних наслідків захворювань перевищує ризик несприятливих побічних ефектів втручання.

Для успішного пошуку потрібної інформації з проблеми науково-доказової медицини велике значення має вибір доступних баз клінічних даних (MedLіne, Cochrane Lіbrary, Adonіs та ін.) і методологія пошуку (за ключовими словами чи словосполученнями, авторам і т.д.). Але навіть при найбільш ретельному і кваліфікованому пошуку необхідну інформацію з проведених клінічних досліджень не завжди вдається відшукати (наприклад, через неякісне індексування чи небажання фірм-спонсорів публікувати негативні результати). Тоді комп'ютерний добір доповнюють "ручним" пошуком даних, відсутніх в електронних базах, аналізом бібліографічних посилань у знайдених джерелах, запитами у фірми-виробники і т.п.

У багатьох країнах світу для забезпечення всіх зацікавлених сторін надійною та об’єктивною інформацією створені державні агентства з оцінювання медичних технологій. Ціллю цих агентств є всебічне вивчення медичних технологій з точки зору економічних, соціальних, етичних та ін. наслідків її впровадження та поширення. Звіт, який публікується агентством, лягає в основу рекомендацій (в англійській літературі – guidelines), які створюються для практичного лікаря і містять тільки достовірні, підтверджені численними клінічними дослідженнями дані, вільні від суб’єктивізму, притаманного багатьом практичним керівництвам та оглядовим статтям, в яких автори іноді викладають виключно власний погляд на проблему.

На практичному використанні концепції доказової медицини засновується діяльність Міжнародної асоціації агентств з оцінки медичних технологій (INAHTA), а також Міжнародного товариства з оцінки технологій в охороні здоров’я (ISTAHC).

Найбільш активно розробка та випробування медичних технологій з використанням методології доказової медицини проводиться в економічно розвинутих країнах. В Україні дослідження такого типу внаслідок недостатнього фінансування охорони здоров’я виконуються в досить обмеженій кількості. Низький рівень доступності інформації про безпеку та ефективність тих чи інших медичних втручань до розробників стандартів зумовлений також відсутністю необхідних наукових джерел, їх адекватного перекладу та запізнілим надходженням із зарубіжних країн результатів проведених методами доказової медицини досліджень. Це знижує ймовірність застосування ефективних технологій у державних стандартах і означає, що хворі можуть бути позбавлені якісної медичної допомоги або ж отримають неефективні чи навіть небезпечні методи діагностики та лікування.

Визнання і використання принципів доказової медицини в процесі надання медичної допомоги слід визнати мірою, необхідною не тільки для оптимізації інноваційних процесів і підвищення ефективності медичних послуг, а також для успішної інтеграції української охорони здоров’я в європейський та світовий медичний простір.

Коло проблем, для розв’язання яких використовується доказова медицина, розширюється. Сьогодні вона пропонує науковий підхід до розв’язання тих численних завдань, які найбільш гостро стоять перед вітчизняною медичною наукою, потребують вирішення із застосуванням сучасних методів для її успішного розвитку і підвищення ефективності.

Доказова медицина дає змогу шукати відповіді на запитання, які стоять не тільки перед клінічною медициною, але й перед іншими сферами, зокрема управлінням охороною здоров’я. Така інформація повинна також бути основою для державного планування діяльності галузі органами управління охороною здоров’я та формування науково обґрунтованої політики, зокрема, стосовно прийняття рішень про закупівлю лікарських препаратів, про створення стандартів лікування, медичної освіти тощо.


Міжнародна акредитація


Традиційно органи, що займаються акредитацією медичних установ, здійснюють свою діяльність у рамках національної держави. Якщо взяти як приклад США, то тут існує кілька таких організацій, включаючи Communіty Health Accredіtatіon Program (CHAP), Joіnt Commіssіon, Accredіtatіon Commіssіon for Health Care, Іnc. (ACHC), "Exemplary Provіder Program" of The Complіance Team і Healthcare Qualіty Assocіatіon on Accredіtatіon (HQAA). Проте сьогодні багато країн і лікарні в силу ряду причин усі частіше вдаються до допомоги великих міжнародних акредитаційних груп, що базуються за кордоном. Це і зниження власне витрат на проведення акредитації, а так само більш висока довіра до оцінок авторитетних міжнародних організацій. Немаловажним так само є те, що акредитаційний сертифікат, виданий авторитетною міжнародною організацією, значно підвищує конкурентоздатність медичної установи на глобальному ринку медичних послуг. Адже сьогодні лікування за кордоном стає усе більш актуальним у силу різних причин для громадян усіляких держав, як багатих, так і бідних. Цей феномен у сучасній літературі одержав назву "медичного туризму" чи "глобальної охорони здоров'я".

Звичайно пацієнт, може і сам кинути поверхневий погляд на стан лікарняних корпусів і матраців на ліжках, склавши при цьому власну думку про лікарню. Але цього недостатньо для того, щоб оцінити якість медичної допомоги. Тому спеціалізовані акредитаційні організації оцінюють рівень медичної допомоги в установах на підставі певних груп стандартів, що містять у собі наступні:

- Стандарти управлінської діяльності лікарень чи клінік.

- Організація процесів самовдосконалення: як установа працює зі своїми помилками для того, щоб вони не повторювалися.

- Загальні і медичні етичні стандарти, що діють у даній лікарні: як вищі управлінці і рядові співробітники лікарні застосовують індивідуальні і колективні етичні стандарти стосовно окремого пацієнта і до груп пацієнтів.

- Якість і професіоналізм клінічного персоналу, включаючи рівень освіти і професійної підготовки: співробітники повинні подати докази свого безупинного професійного навчання і росту.

- Організація документообігу в лікарні чи клініці: як фіксуються медичні записи в історії хвороби, як вони аналізуються.

- Профілактика і реєстрація інфекційних ускладнень у лікарні чи клініці. Контроль санітарного благополуччя.

- Свідчення надійної, справедливої і чесної системи розгляду скарг пацієнтів (час від часу вони неминучі), а так само механізми розумної і справедливої компенсації втрат пацієнтів, якщо їхні претензії обґрунтовані.

Приведений вище перелік не є вичерпним, але усе-таки він містить базові основи, що дають деяке уявлення про міжнародну акредитацію. Крім того, варто завжди перевіряти чи має лікарня повну акредитацію чи тільки часткову (наприклад, з профілактики інфекцій). Зрозуміло, що оцінити неспеціалісту всі ці питання досить складно. Тим більше, що існує кілька загальновизнаних міжнародних систем акредитації:

• Trent Accreditation Scheme (застосовується у Великобританії і Європі, Гонконзі, Філіпінах і Мальті). Уперше використана в 2000 році в Гонконзі.
  
• Joint Commission International, або JCI (Організація, що базується в США). Перший госпіталь "Bumrungrad Іnternatіonal Hospіtal", акредитований в Азії в 2002 році.
  
• Australian Council for Healthcare Standards International, або ACHSI (розташовано в Австралії).
  
• Canadian Council on Health Services Regulation, или CCHSA (розташовано в Канаді).
  

Перелік використаної літератури


1. Опыт развития аккредитации и систем качества в мире // ссылка скрыта

2. Який характер акредитації лікарень в Європі ?//Офіційний веб-сайт Європейського бюро ВООЗ//ссылка скрыта

5. ссылка скрыта// ссылка скрыта

6. Онгарбаева Х.Ж. ссылка скрыта // ссылка скрыта

7. Положение об аккредитации организаций здравоохранения в Кыргызской республике //eb.kg/link/yprav.phpl

8. Ярош Н.П. Підходи до оцінювання рівня наукової доказовості клінічних рекомендацій// Україна. Здоров’я нації. – 2008. - №1 (5). – С. 138-146.

9. Developing a methodology for drawing up guidelines on best medical practices // Recommendation Rec(2001)13 adopted by the Committee of Ministers of the Council of Europe on 10 October 2001. – Council of Europe, 2001. – 78 р.

10. Ярош Н.П. Методичні підходи до розробки протоколів надання медичної допомоги населенню (методичні рекомендації). – Київ, 2003. – 15 с.

11. The contemporary use of standards in health care. – WHO, 1993. – 69 p.

12. SIGN 50: A guideline developers' handbook – Published February 2001, Last updated May 2004 // www.sign.ac.uk/guidelines

13. Forland F. ссылка скрыта / Regional G-I-N symposium Europe “Guidelines on the danube“.– 2006. – october // ссылка скрыта

14. Report prepared by the Wellington school of medicine for the New Zealand guidelines group inc / E. McKinlay, D. McLeod, T. Dowell, Ph. Howden-Chapman // Clinical Practice Guidelines. A selective Literature Review. – Wellington School of Medicine University of Otago. Prepared for the New Zealand Guidelines Group, March 2001 – 49 р.

15. Handbook for the preparation of explicit evidence-based clinical practice guidelines / New Zeland G-I-N guidelines group, November 2001. –– 157 р. // ссылка скрыта.

16. Niek Klazinga. Guidelines in context, context in guidelines. – G-I-N Conference Lyon, 2005 // ссылка скрыта

17. Guideline Development Methodology / Promoting effective health and disability services // New Zeland G-I-N guidelines group. – 2003. – 58 p. // ссылка скрыта

18. NZGG Guideline Development Team Process / New Zeland G-I-N guidelines group. – 2004. – 2 р.

19. Опросник по Экспертизе и Аттестации Руководств / The AGREE Collaboration. – 2001. – September. – 26 р. // www.agreecollaboration.org

20. M.Bews A Draft National Strategy for Clinical Indicators in Scotland // www.nhshealthquality.org

21. Critical Appraisal of Clinical Performance Measures for Quality Management Quality Criteria and Quality Indicators in Health Care / L.Altenhofen, W.Brech, G.Brenner, M.Geraedts, E.Gramsch et all. // ссылка скрыта

22. Developing a methodology for drawing up guidelines on best medical practices. Recommendation Rec(2001)13 adopted by the Committee of Ministers of the Council of Europe on 10 October 2001 and explanatory memorandum Council of Europe Publishing // ссылка скрыта

23. Research methods used in developing and applying quality indicators in primary care / S.M. Campbell, J. Braspenning, A. Hutchinson, M Marshall // Qual. Saf. Health Care. - 2002. - № 11. – Р. 358-364.

24. Campbell S. M., Braspenning J., Hutchinson A., Marshall M. Research methods used in developing and applying quality indicators in primary care //ссылка скрыта2002. – N 11. – P. 358-364.

25. BMA’s General Practitioners Committee and the NHS Confederation (2003). Annex A: Quality indicators – Summary of points. (Annex to: Investing in General Practice: The new General Medical Services Contract) / Available at www.dh.gov.uk/assetRoot /04/05/02/53/04050253.pdf.

26. Campbell S M, Braspenning J, Hutchinson A and Marshall M N. Improving the quality of health care: Research methods used in developing and applying quality indicators in primary care // BMJ. – 2003. – № 326. – Р. 816–819.

27. Collopy B. Clinical indicators in accreditation: an effective stimulus to improve patient cae // International Journal for Quality in Health Care. – June 2000. – Р. 12–13.

28. A Draft National Strategy for Clinical Indicators in Scotland, NHS Quality Improvement Scotland 2006, althquality.org.

29. Guthrie B, Love T, Fahey T, Morris A & Sullivan F. Control, compare and communicate: designing control charts to summarize efficiently data from multiple quality indicators // Quality & Safety in Health Care. – 2005. –№14. – Р. 450–454.

30. Howley, P, Gibberd R., (2003) Using hierarchical models to analyze clinical indicators: a comparison of the gamma-Poisson and beta-binomial models International journal for Quality in Health Care. – 2003. – Vol. 15, № 4. – Р. 319–329;

31. Identification of quality indicators of stroke care ссылка скрыта, ссылка скрыта, ссылка скрыта. // Arztl Fortbild Qualitatssich. – 2006. - №100(4) – Р. 265–274.

32. Lilford R, Mohammed MA, Spiegelhalter D & Thomson R. Use and misuse of process and outcome data in managing performance of acute medical care: avoiding institutional stigma // Lancet. – 2004. – №363. – Р. 1147–1154.

33. Mannion R & Davies HTO. Reporting health care performance: learning from the past, prospects for the future // Journal of Evaluation in Clinical Practice. – 2002. –№8. – Р. 215–228.

34. Marshall T., Mohammed MA & Rouse A. A randomized controlled trial of league tables and control charts as aids to health service decision-making // International Journal for Quality in Health Care. – 2004. – №16. – Р. 309–315.

35. ссылка скрыта., ссылка скрыта., ссылка скрыта., ссылка скрыта., ссылка скрыта. Development of performance indicators for the primary care management of pediatric epilepsy: expert consensus recommendations based on the available evidence // Epilepsy. – 2006. – 47(12):2011-9.

36. Investigating attitudes to and use of the clinical outcome indicators. – Scotland: Research project undertaken by the Clinical Indicators Support Team (2002) / www.indicators.scot.nhs.uk/