Світовий досвід розвитку акредитації
| Вид материала | Документы |
- Тенденції розвитку національної школи й проблеми національного виховання, 540.11kb.
- І. В. Тараненко кандидат економічних наук, доцент О. В. Охінько, 264.92kb.
- Електронні засоби навчального призначення світовий досвід й українська освіта // „вища, 179.96kb.
- Я України як незалежної держави вимагає вироблення та реалізації стратегії розвитку,, 122.51kb.
- 1. Назва модуля, 26.24kb.
- Реферат на тему, 13.13kb.
- Ужгордський національний університет на правах рукопису лазур ярослав володимирович, 1187.21kb.
- Співробітництво України з Міжнародним банком реконструкції та розвитку Міжнародний, 231.01kb.
- Зміст, 530.5kb.
- Тема Міжнародна торгівля Місце міжнародної торгівлі в мев. Світовий ринок товарів, 2110.15kb.
Світовий досвід розвитку акредитації
За визначенням Європейського регіональне бюро ВООЗ, акредитація є процесом незалежної зовнішньої оцінки якості роботи служб охорони здоров'я з метою сприяння підвищенню ефективності їхньої діяльності. За стандарти акредитації зазвичай приймаються досяжні рівні показників діяльності, що вважаються оптимальними.
Акредитацію слід розглядати як систему оцінки якості організаційних процесів і їхнього виконання зовнішніми структурами (інспекціями) на основі встановлених стандартів. Основна мета акредитації - визначити відповідність організаційних і технологічних процесів в установі, не залежно від форми її власності, організаційно-правової форми та підпорядкованості, встановленим стандартам, допомогти установі в поліпшенні діяльності, дати відповідні рекомендації.
Акредитація припускає створення незалежної системи зовнішньої оцінки діяльності у відповідності зі стандартами, що включають вимоги до кваліфікації персоналу, організації роботи установи, здійснення безупинного підвищення кваліфікації персоналу і кінцевих результатів надання лікувально-діагностичного процесу. Це передбачає контроль і підзвітність діяльності як установи в цілому, так і кожного медичного працівника при обов'язковості безупинного підвищення їх кваліфікації протягом усієї тривалості професійної кар'єри.
Акредитація лікарень була уперше введена в 20-х рр. минулого сторіччя в Північній Америці з ініціативи декількох професійних організацій, що включали Канадську й Американську терапевтичну і хірургічну асоціації, Асоціації лікарень, медсестер і інших.
Об'єднаний комітет, що діє в Канаді і США, здійснює регулярні перевірки діяльності лікарень. У Канаді такі організації, як Федеральний Департамент охорони здоров'я і добробуту, міністерства охорони здоров'я провінцій, Канадське діабетичне товариство, Асоціація працівників громадської охорони здоров'я і Канадський комітет зі стандартів, беруть участь у діяльності Опікунської ради в якості спостерігачів.
Процес акредитації відбувається в такий спосіб: Опікунська рада лікарні звертається з проханням про проведення акредитації, що передбачає прийняття лікарнею стандартів, встановлених Атестаційним комітетом. Атестаційний комітет запрошується для проведення інспекції і, у разі потреби, повторної інспекції. Лікарня оплачує вартість інспекції, зобов'язується надавати всі необхідні дані і співпрацювати з інспекторами. Група інспекторів перевіряє лікарняні служби, організацію і кваліфікацію персоналу. За результатами перевірки Атестаційний комітет готує конфіденційний звіт, що визначає рейтинг лікарні і вказує на існуючі недоліки, і вимагає представлення звітів про заходи щодо їх усунення. Атестаційний комітет також уповноважений здійснювати надалі додаткові інспекції і перевірки.
Під час акредитаційної інспекції перевіряються цілі і задачі установи, структура управління, напрямок діяльності, укомплектованість кадрами і проведені політика і заходи. Перевірка медичного персоналу включає організацію, рівень компетенції і процедури, що проводяться, клінічні привілеї, принципи добору керівників відділень і сферу їхньої відповідальності, регламент і програму професійних нарад. Перевірка здійснюється відповідно до закону і за узгодженням з керівництвом установи. Якість ведення клінічної документації оцінюється відповідно до повноти запису історії хвороби і наявністю повної документації про курс лікування під час госпіталізації, включаючи дані лабораторних досліджень.
У 80-х рр. минулого сторіччя акредитація стаціонарних медичних установ була введена у Великобританії й Австралії. Ідея такої акредитації викликає інтерес і в інших країнах, що прагнуть до забезпечення і підвищення рівня стандартів в охороні здоров'я. У Канаді акредитація стаціонарних медичних установ усе ще не обов'язкова, однак на практиці вона здійснюється для всіх середніх і великих лікарень (тобто на 75 і більше ліжок) і широко застосовується для малих лікарень. Введення акредитації виявилося дуже корисним для лікарняного керівництва і громади, а також для медичного персоналу, оскільки воно забезпечує його юридичний захист. У США акредитації підлягають практично всі медичні установи, тому що службам державного медичного страхування заборонено оплачувати медичні послуги, надані пацієнту установою, що не пройшла акредитацію, багато приватних компаній з медичного страхування також увели для себе це правило. У деяких штатах акредитація всіх лікарень є обов'язковою.
В даний час, коли в деяких країнах СНД, Великобританії, Ізраїлі й інших країнах світу здійснюється децентралізація управління медичними службами, організації охорони здоров'я перетворюються з державних у незалежні, стаючи некомерційними, а іноді і комерційними організаціями. Оцінка діяльності медичних установ, здійснювана на державному чи регіональному рівнях, вимагає розробки й апробації стандартів з урахуванням реальних умов у кожній конкретній країні, рівня її економічного розвитку і структури управління. У будь-якому випадку державний контроль повинен поєднуватись з участю неурядових організацій в акредитації і забезпеченні підвищення стандартів і якості медичного обслуговування. Два підходи (державний і неурядовий) повинні доповнювати один одного.
При проведенні акредитації незалежні організації мають визначені переваги. Акредитація, проведена не залежною від держави організацією, сприймається менш загрозливо. Акредитаційна комісія може містити в собі як фахівців, так і представників громадськості, що забезпечує охоплення більш широкого кола питань. Такий підхід дозволяє інстанціям, що здійснюють фінансування, виділити контрольну групу, необхідну для розробки стандартів, що забезпечує придбання відповідного досвіду і дозволяє проводити дослідження для контролю діяльності медичних установ, рівня медичного обслуговування і його результатів. Взаємодопомога і підтримка з боку країн, що нагромадили досвід у даній області, сприяють розвитку механізмів акредитації і забезпечують технічну і професійну підтримку в удосконалюванні системи акредитації медичних установ.
Перші ранні моделі акредитації (США) розглядали, в основному, організаційні процеси як основний засіб забезпечення якості клінічної практики. Наприклад, створення організації лікарів і хірургів, що мають привілей практикувати в госпіталі, для обмеження штату лікарів і хірургів, установлення правил, положень і політики, що регулюють роботу професіоналів-лікарів і так далі.
У 1980-90 роках відбулися зміни в поглядах на причини наслідків і результатів процесів, були введені стандарти і зроблений більший ухил убік технологічного процесу надання медичної допомоги і його результату. З уведенням вимог безперервного підвищення якості медичної допомоги система акредитації змінила підходи до оцінки якості убік збільшення уваги пацієнту (гарантій, прав пацієнтів, взаємозв'язку процесів і результатів).