Geum.ru

Удк 374. 4(438)(09) Наталія Савченко польська позашкільна педагогіка середини ХХ ст. Про методику масової виховної роботи

Вид материалаДокументы

Содержание


Аналіз останніх досліджень і публікацій
Метою статті
Літературні і декламаторські вечори.
Вечори казок.
Подобный материал:
УДК 374.4(438)(09)

Наталія Савченко


ПОЛЬСЬКА ПОЗАШКІЛЬНА ПЕДАГОГІКА СЕРЕДИНИ ХХ СТ.

ПРО МЕТОДИКУ МАСОВОЇ ВИХОВНОЇ РОБОТИ


У статті висвітлюються підходи польських позашкільних педагогів 50-х рр. ХХ ст. до методики масової роботи на прикладі розробок проведення у позашкільних закладах літературних і декламаторських вечорів та вечорів казок.

Ключові слова: позашкільні заклади освіти, методика масової роботи, форма організації позашкільних занять.


В статье освещаются подходы польских внешкольных педагогов 50-х гг. к методике массовой работы на примере разработок проведения во внешкольных учреждениях литературных и декламаторских вечеров и вечеров сказок.

Ключевые слова: учреждения внешкольного образования, методика массовой работы, форма организации внешкольных занятий.


This paper highlights the approach of the Polish-school teachers 50-ies of XX century. techniques to the mass of the example of developments in literary and non-school institutions deklamatorskyh evenings and nights tales.

Key words: Out-of-education institutions, methods of mass work, the form of extracurricular activities.


Постановка проблеми. В другій половині 50-х років ХХ ст. у польській позашкільній педагогіці відбувався інтенсивний процес осмислення форм, методів та засобів занять у позашкільних закладах освіти.

У тогочасній науковій педагогічній літературі Польщі зустрічаються різні визначення згаданих понять, часто вони вживаються взаємозамінно, або ж їм приписується невластиве значення. З цих причин кожен автор мусить докладно з’ясовувати, як саме він розуміє ці поняття і в якому значенні вживає їх у своїй публікації. Це ситуація, характерна для періоду становлення наукового апарату тієї чи іншої галузі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про наявність науково-теоретичного обґрунтування існуючих підходів до методики масової роботи, про що зазначено у численних публікаціях таких відомих польських дослідників як Я. Венгринович, С. Волошин, Р. Врочинський, С. Кавула, С. Ковальський, В. Оконь,Ч. Банах (C. Banach,), Ф. Гамульчак (F. Gamulczak), К. Денек (K. Denek), Б. Кересь (B. Kiereś), Г. Мушинський (H. Muszyński), В. Оконь (W. Okon), А. Панек (A. Panek) та ін.

Метою статті є висвітлення підходів польських позашкільних педагогів 50-х рр. ХХ ст. до методики масової роботи.

Виклад основного матеріалу. Масова робота – це така форма організації позашкільних занять, яка передбачає участь великої кількості або навіть всіх учасників закладу з метою проведення спільних розваг чи участі в таких заходах як перегляд вистав, фільмів, концертів, конкурсів, змагань, виступів танцювальних ансамблів тощо [4, с. 818 - 822].

Два методичні центри польської позашкійної педагогіки – Палаци молоді у Варшаві та в Катовіцах – на шпальтах своїх періодичних видань у другій половині 50-х років ХХ ст. друкують як методичні розробки різних масових позашкільних заходів, так і дискусійні статті. Зокрема, цікавим з цього погляду є зміст «Педагогічного бюлетеню» №5 за 1957 рік Катовіцького Палацу молоді, у якому вміщені розробки літературних і декламаторських вечорів (wieczory literackie і recytatorskie) та вечорів казок (wieczory bajek i baśni), а також дві статті Л. Дюбєля: «Літературні вечори та драматургічні постановки» [2, с. 5 - 7] та «Пробудження і розвиток навичок культурної поведінки на мистецьких заходах» [2, с. 7 - 9].

У передовій статті «Бюлетеня» розглядаються загальні засади масової роботи у позашкільних закладах.

Масові заняття завдяки своїй неоднорідності і способам реалізації, є найбільш привабливою формою роботи у закладах позашкільної освіти.

Метою масових занять є раціональна і цінна для виховання організація вільного від шкільних занять часу дітей і молоді, поширення наукових, технічних, політичних, мистецьких і художніх знань та фізичної культури; залучення їх до громадського життя і культурного середовища. Масові заняття повинні також пробуджувати в учасників різноманітні зацікавлення і завдяки цьому полегшувати їм вибір відповідних майстерень і гуртків. Це має особливе значення на початку навчального року, коли гуртки набирають учасників, а багато учнів, приведених до закладу позашкільної освіти товаришами, ще не мають чітко сформованих зацікавлень. Такі учні, зазвичай, вибирають якусь майстерню або гурток під впливом прикладу або якогось короткочасного настрою – саме таких нових учасників слід було б спочатку скерувати на різні масові заняття і заходи, щоб чіткіше окреслилися їх інтереси.

Масові заняття вже за своєю природою повинні об’єднувати якнайбільшу кількість учасників даного закладу; можна також запрошувати на деякі заходи дітей і шкільну молодь, що не належать до закладу, але підтримують з ним контакти.

На відміну від колективних занять, які учасники повинні відвідувати регулярно, у визначені терміни, на масові заняття молодь може ходити вільно, коли має для того бажання, оскільки особовий облік на масових заняттях не проводиться.

На зміст масової роботи можуть впливати найважливіші, цікаві для молоді суспільні, наукові і політичні питання, відкриття і винаходи, новинки з області літератури, поезії і мистецтва, музики, театру і кіно, а також різні види розваг. Отже, змістом масових занять може бути все, що відповідає зацікавленням дітей і молоді, що в невимушений спосіб дає їм знання, задоволення і розвагу, з умовою, що це буде пристосоване до їх віку і рівня інтелектуального розвитку.

У масових заняттях застосовуються різні методи роботи, які характеризуються досить великою свободою у відборі засобів реалізації та інтерпретації змісту. Однак серед них можна виокремити низку типових, таких, що найчастіше використовуються методів, що мають досить чітку структуру і подібні передумови. До таких методів відносяться:
  • лекція, доповідь, розповіді (wykład, odczyt, referat, opowiadanie);
  • дискусійні вечори (wieczory dyskusyjne);
  • вечори цікавої науки і техніки (wieczory ciekawej nauki i techniki);
  • музичні вечори (wieczory muzyczne);
  • літературні і декламаторські вечори (wieczory literackie і recytatorskie);
  • вечори казок (wieczory bajek i baśni);
  • кінематографічні сеанси і сценічні видовища (seanse filmowe i widowiska sceniczne);
  • ігри і розваги (zabawy, gry i rozrywki);
  • конкурси (konkursy);
  • екскурсії (wycieczki);
  • зустрічі (spotkania);
  • мандрівні табори (obozy wędrowne) [1, с. 3 - 4].

Згаданий вище Л. Дюбєль розмірковує над питаннями співвідношення «загальнодидактичної» та «позашкільної» методики, і зазначає: «Деякі з […] методів мають такі самі назви, які вживаються у дидактиці, наприклад, лекція, розповіді, опис, екскурсія тощо; але такі як вечори, конкурси, зустрічі, розваги, табори – мають назви і специфічні ознаки, котрі характерні тільки для позашкільної роботи. Вечір музики, казок або декламаторський, чи конкурс або зустріч не можуть вважатися методом, але якщо вони відповідно розроблені і мають відповідне методичне забезпечення, то у такому разі виконують завдання методу.

Щоправда у дидактичній термінології такі методи не зустрічаються, однак у методиці позашкільних занять вони мають часте застосування, як відпрацьовані способи реалізації виховних завдань» [2, с. 6].

Розглянемо методику проведення літературних і декламаторських вечорів та вечорів казок, запропоновану у згаданому числі «Педагогічного бюлетеня» як приклад «відповідних розробок».

Літературні і декламаторські вечори. Головними завданнями літературних і декламаторських вечорів автори розробки називають:
  • наближення молоді до поезії і літератури;
  • пробудження вразливості до краси в поезії і літературі;
  • навчання розуміння художньої вартості поетичних і літературних творів та їх інтерпретації;
  • популяризація поетичних і літературних творів.

Оскільки «користування цінностями художньої літератури і поезії» потребує відповідної підготовки, то заклад позашкільної освіти, організовуючи різні літературні, декламаторські, драматичні вечори, може значною мірою сприяти систематичній роботі школи в цьому напрямі. «Це такі заняття, які не вимагають створення особливих умов, а їх виховна та освітня цінність велика. Поглибленню і розширенню володіння програмним матеріалом сприяє інсценізація тексту, наслідком якої є краще розуміння сенсу, ідеї і форми твору…, оволодіння його композицією, ритмом, мовою...

Розуміння змісту і форми творів, формування естетичної вразливості щодо їх краси, емоційне переживання їх змісту, оволодіння дикцією, модуляціями голосу, практичне оволодіння застосуванням логічних акцентів, чуттєвої інтонації – ось основні здобутки молоді, яка бере участь у таких вечорах» [2, с.4].

Організатором літературних і артистичних вечорів має бути декламаторський або літературний гурток, учасники якого можуть або самі наповнити програму вечора, або запросити на такий вечір відомого майстра живого слова.

Декламаторські і літературні вечори можуть бути присвячені тільки одному поетові чи письменникові, або ж можуть стосуватися певної літературної, суспільної, історичної теми, яка ілюструється певними поетичними чи прозовими творами. У першому випадку декламуються або читаються твори одного поета чи письменника, в другому – обговорюється певне літературне питання.

Основою літературних і декламаторських вечорів можуть бути також певні історичні або суспільні питання (автори розробки пропонують для прикладу «Листопадове повстання», «Дивізія Косцюшка», «Мати», «Вчителі», «Море в польській поезії» тощо [1, с.15]), що описують красу Батьківщини, її річок, полів і лісів, будять живі патріотичні, моральні і громадянські почуття. Такі вечори найкраще виконують своє завдання, коли вони присвячені певній річниці, ювілеєві, державному святові. Декламаторські вечори набувають інколи форми монтажів. Досить часто такі монтажі не потребують спеціальних пояснень, оскільки поетичні чи прозові композиції промовляють за себе своїм змістом. Проте у більшості випадків, коли вечір присвячений літературній проблемі, необхідна коротка вступна лекція, що має на меті підготовку і налаштування учасників на слухання і розумінням читаних або декламованих творів. Так само перед декламуванням творів ведучий повідомляє назву твору та автора, подає коротку його характеристику, з’ясовує художню цінність. Такий самий характер повинні мати всі проблемні вечори, присвячені творчості якогось одного автора. Зусилля організаторів мають бути прикладені у двох напрямках, а саме: розповідь про автора та ознайомлення у художній формі з найвизначнішими чи характерними фрагментами його творчості. Вступна лекція має бути проведена так, щоб її слухали з цікавістю і задоволенням. Тому найкраще, якщо це вступне слово матиме розповідно-анекдотичну форму, оскільки його метою не може бути ознайомлення учасників зі всією біографією і творчістю автора. Вистачить, якщо діти добре запам’ятають один або два епізоди з життя автора і переживуть їх глибоко на тлі його декламованих творів. Якщо, наприклад, вечір присвячений Ю. Словацькому, а завданням є усталити в пам’яті та уяві учасників момент від’їзду поета за кордон, це зрозуміло, що сухе подання фактів не виконає цього завдання. Без сумніву, буде краще, якщо барвисто описати диліжанс, до якого сідає Словацький, потім приятелів, що його проводжають, поета, що вихилився у вікно і довго махає хустинкою, врешті зникаючі контури Варшави. Так подані і описані певні фрагменти із життя Ю. Словацького збудять безсумнівно живі почуття і зацікавленість учасників, а постать Ю. Словацького з хустинкою, у вікні диліжанса надовго залишиться в їх уяві [1, с. 17].

Дуже важливим складовим елементом кожного декламаторського вечора є музика, яка з одного боку служить для створення настрою, з другого ж може бути чинником поєднання окремих частин вечора, або ж бути ілюстрацію до декламованих поетичних творів. Найчастіше застосування на декламаторських вечорах має фортепіанна музика.

Декламаторський вечір для наймолодших дітей, присвячений, наприклад, поезії Ю. Тувіма міг би виглядати у загальних рисах, на думку авторів «Педагогічного бюлетеня», таким чином: у першій частині подаються деякі відомості про автора; підкреслюється, що Ю. Тувім є поетом буднів, поетом міста; звертається увага дітей на те, що дуже часто люди проходять повз якісь речі і не помічають їх, а поет відкриває їх красу і тоді ми пам’ятаємо їх довго. Ю. Тувім дуже любив дітей, писав для доньки гарні віршики-казки, але завжди на сюжети, взяті з життя. У цю розповідь варто вставити ще кілька важливих моментів з життя поета і на цьому завершити вступну частину. Другу частину складе декламація віршів Ю. Тувіма у музичному супроводі. Спочатку можна дати якийсь малий музичний твір, наприклад, «Мазурку» Шопена, а на закінчення твір характерний, наприклад, «Потяг» («Pociąg») у виконанні на акордеоні.

Твори, які мають бути декламовані, добираються відповідно до того, про що йшлося у вступній частині; отже тут можна дати «Негренятко Бамбо», «Зoся-Сaмoся», «Слон Трабальський», «Локомотив». Кожен твір має бути оголошений конферансьє таким чином, щоб дітей спеціально налаштувати на слухання саме цього твору. Музичний твір «Потяг», який своєю ритмікою нагадує ритміку вірша Ю. Тувіма під назвою «Локомотив», буде немовби слуховою конкретизацією цього вірша, а водночас і закінченням вечора [1, с. 19].

Зрозуміло, що такі заходи дають юним глядачам багато переживань, відкривають їм очі на красу слова, навчають відчувати і оцінювати, пробуджують зацікавленість і любов до поетичних і літературних цінностей.

Ще більше значення, як вважає Л. Дюбель, мають літературні і декламаторські вечори для старшої молоді, наприклад, ліцейних класів [2 , с.4]. Через постійну участь у таких вечорах вона поглиблює і розширює свої знання з літератури, запам’ятовують тексти, вчаться краще розуміти їх сенс, ідеологію і форму, оволодівають дикцією, модуляцією голосу і уміннями практичного застосування логічних акцентів, що в оволодінні рідної мови і її літературної форми має неабияке значення.

Декламаторські вечори для молодших дітей мають бути урізноманітнені застосуванням інших додаткових форм, – конкурс на найкращу декламацію, вікторина «Згадуй-вгадуй» («Zgaduj-zgaduli»), у якій всі учасники можуть брати участь у відгадуванні декламованих творів. (У такому разі слід застосувати всі вимоги до організації конкурсів, тобто: оголошення конкурсу, журі, нагороди тощо [1, с. 19 - 22].

Вечори казок. [1, с. 22 - 27] У багатьох закладах позашкільної освіти влаштовуються масові заходи також і для малих дітей. Такі акції не тільки сприяють організації вільного часу дітей молодшого шкільного віку, але й готують малюків до участі у різних гуртках за інтересами. До найулюбленіших дітьми масових заходів належать ігри і розваги, а також вечори казок. Розповіді казок – це один з високоефективних способів виховного впливу на дітей, адже казка зосереджує увагу дитини, впливає на її уяву і почуття, а також стає часто мотивом дій. Казка уможливлює дитині розуміння багатьох складних життєвих питань, оскільки спрощує проблеми, пристосовувавши їх до розумового рівня дитини, показує хороших і поганих людей, створюючи недвозначні ситуації, котрі дозволяють легко розрізняти добрі і погані вчинки. У кожній казці глибоко таїться якась думка або виховний намір, який оповідач може відповідно використати як під час оповіді, так і в розмові з дітьми після закінчення казки. Оскільки казка впливає головним чином на почуття і уяву дитини, спричиняючи в неї виникнення відповідних поглядів і моральних почуттів, зрозуміло, що чим сильніше справить вона враження на дітей, тим глибше проникне її моральний сенс до свідомості дітей, тим виразніше проявиться в їх поведінці. Тому вечори казки мають проводитися так, щоб їх сила впливу і кінцевий ефект справили на дітей якнайсильніше враження; при цьому під кінцевим результтатом розуміється бесіда, яка проводиться з дітьми після закінчення казки з метою виявлення її моральних цінностей. З цього погляду велике значення має відбір відповідної тематики казок, при якому слід керуватися такими трьома мотивами: 1) щоб казка була пристосована до віку і розвитку дітей; 2) щоб зміст казки був якнайбільш цікавий і привабливий, що виражається в контрасному зіставленні рис характеру героїв казки, в живості дії і виразності обставин, в які потрапляють герої; 3) щоб у змісті казки крилася завжди якась істотна виховна цінність.

У закладах, що мають належні умови, для зали розваг і казок призначається приміщення середньої величини, з можливістю затемнення вікон. Під стінами в кутках влаштовуються вмонтовані шафи, що служать для зберігання іграшок і аксесуарів для інсценування казок. Підлога вкривається м’яким килимом, а стіни орнаментуються декораціями, що є фрагментами з деяких відомих дітям казок. Для створення казкового настрою і сильнішого впливу на уяву і почуття дітей застосовуються ще такі засоби: під час розповіді казки у залі повинен панувати напівморок, а для світлових ефектів використовується рухомий рефлектор з різнокольоровим склом. Якщо казку розповідатиме чоловік, то краще, якщо він переодягнеться і загримується, наприклад, на дідуся-казкаря або красналя (krasnala); якщо ж це буде жінка, – то на добру ворожку, бабуню або циганку. Бажано також, щоб до кожної казки підготувати відповідне тло й аксесуари для інсценування або ілюстрування змісту казки. Таке тло може бути навіть постійним, змінюватися в ньому будуть тільки певні елементи, відповідно до змісту казки. Доповненням обладнання зали казок є екран для демонстрації кінематографічних казок або слайдів.

У закладах, що не мають окремої зали казок, для цієї мети використовується яка-небудь не дуже велика зала, наприклад, бібліотечна, але до кожного вечора казок її слід відповідно підготувати, тобто, наприклад, – учасники замість того, щоб сидіти на килимі, можуть принести з іншого залу стільчики, замість постійного тла можна використати якесь драпірування і кілька замінимих елементів, за екран може служити поверхня стіни тощо.

Вечори казок проводяться таким чином, що до відповідно підготовленої і декорованої зали на призначену годину сходяться діти і розташовуються на килимі або на стільчиках. Створюється казковий настрій через затемнення залу, на тлі декорації з’являється загримований оповідач (кa), який вітається з дітьми і оголошує назву казки, котру має намір розповісти. Розповідь казки можна проводити по-різному, найчастіше однак застосовується: жива і барвиста розповідь, із використанням міміки, жестикуляції і модуляції голосу; розповідь казки із застосуванням пантомімічної драматизації її змісту дітьми; розповідь казки у поєднанні з її словесною драматизацією; інсценування казки.

За першого способу розповіді казок найбільше значення мають здібності оповідача, а також його уміння відповідним чином впливати на слухачів модуляцією голосу, мімікою і жестикуляцією для створення відповідного настрою, переживань, емоцій, які можна ще посилювати застосуванням постановочного реквізиту, демонстрованого оповідачем.

Другий спосіб розповіді казки, з одночасним застосуванням її пантомімічної драматизації, найкраще проілюструє приклад на основі казки М. Карнаухової (М. Karnauchowа) під назвою «Принцеса Жабуся» (Królewna Żabusia), із збірки казок «Найчарівніша краса» («Najcudnieysza pięknosc») [1 , с. 25 - 26].

Діти розташовується в залі казок таким чином, що її передня частина, поблизу тематичні пристосованої декорації залишається вільною для виступаючих. Оповідач сідає серед дітей або в кутку зали біля декорації і після створення казкового настрою за допомогою світлових ефектів починає розповідати казку. Під час розповіді з’являються спочатку король і його три сини (відповідно загримовані учасники), які відтворюють дію, що розігрується в казці, лише за допомогою жестикуляції і рухів. Пізніше з’являються три принцеси – невістки короля, котрих король піддає випробуванням. Врешті сцена з балу, у якій Жабуся зачаровує всіх своєю красою; сцена коли принц Ян палить жаб’ячу шкіру, і остання сцена визволення Жабусі, яка як зазвичай в казці, кінчається щасливо для тих, на чиєму боці була симпатія слухачів. Зрозуміло, що всю цю інсценізацію слід ретельно приготувати і поставити з учасниками артистичного гуртка або, наприклад, гуртка «Любителів казок».

Більшим визнанням серед дітей користується інший спосіб ілюстрації казок, який сприяє також активізації всіх учасників вечора. Після прослуховування казки з учасниками проводиться її обговорення, в якому даються характеристики героїв. Описується зовнішній вигляд принца Яся, принцеси-жабки, старших братів і старого короля. Потім вибирають з-поміж учасників тих, хтоі найкраще підходить до виконання тієї чи тієї ролі. Після відбору «акторів» і реквізиту інструктор пояснює і демонструє, як має кожен триматися на сцені, які слід виконувати рухи і яка повинна бути міміка. Так наприклад, сумний вираз обличчя матимуть обидві невістки, коли не зуміють виконати завдання короля. Злість і відчай буде на їх лицях, коли до бальної зали увійде принцеса-жабка. Захоплення виражатиме лице Яся, коли побачить, на яку гарну принцесу перетворилася огидна жаба тощо. У бальній і кінцевій сцені можуть брати участь всі діти, співаючи і танцюючи а також аплодуючи молодій королівській парі.

Словесна драматизація казки полягає в тому, що безпосередньо після оповіді казки, діти представляють цю казку, передаючи її зміст власними словами. Найкраще до драматизації надаються такі казки, в яких бере участь велика кількість осіб. Під час переказування казки дітьми оповідач дещо підказує дітям, а не дуже красномовним і несміливим допомагає висловлювати думки. Це підказування оповідача зовсім не псує розваги малим дітям, які не звертають на нього особливої уваги, стежачи пильно за дією, що розігрується на сцені. Відбір «акторів» і реквізиту може бути проведений так само, як було описано вище.

Після закінчення розповіді кожної казки, незалежно від то, чи була вона інсценізована, чи ні, оповідач розпочинає зі слухачами розмову, в якій намагається відзначити найважливіші (для виховної мети) риси характеру і вчинки героїв казки, надаючи водночас таке спрямування розмові, щоб діти зайняли щодо них і їх вчинків чітку позицію, щоб відреагували почуттями і щоб виховний сенс казки глибоко запав у свідомість дітей.

Вечори казок, які оповідаються або інсценуються, дають багато можливостей для формування і розвитку етичних почуттів і навичок культурної поведінки. Використання фабули казки впливає на формування поглядів і моральних переконань, розвиває активну життєву позицію, впливає на почуття і волю, і є досконалим чинником виховного впливу з умовою, що зміст казок і їх моральний сенс будуть вдало, дискретно і без зайвої афектакії використані оповідачем [3].

Висновки. До головних освітніх цінностей згаданих у статті «вечорів» автори «Педагогічного бюлетеня» відносять насамперед те, що вони пробуджують вразливість до краси слова, збагачують пасивний і активний словник дитини, навчають культури слова, унаочнюють різницю між буденною та літературною мовою, будять зацікавленість красою живого слова і є однією з форм залучення дітей до мистецтва. Виховний вплив «вечорів» значно зростає тоді, коли цей метод масових занять застосовується систематично, регулярно. З одного боку, діти, знаючи вже дати і назви «вечорів», будуть з нетерпінням і радістю їх очікувати, з іншого ж, – організатори «вечорів» забезпечують собі таким чином безперервність виховної роботи за планом.


ЛІТЕРАТУРА

1. Biuletyn Pedagogiczny nr 5. 1957.

2. L. Dubiel, Wieczory literackie i imprezy dramatyczne. Biuletyn Pedagogiczny nr 5. 1957.

3. L. Dubiel, Budzenie i rozwijanie nawyków kulturalnego zachowania się na imprezach artystycznych. Biuletyn Pedagogiczny nr 5. 1957.

4. W. Pomykało (red.), Encyklopedia pedagogiczna, Warszawa 1993, s. 818-822.