Житлове законодавство конституційне право на житло. Житловий кодекс
| Вид материала | Закон |
- Курс Конституційне право, Тема Поняття та предмет галузі конституційного права. Рекомендована, 35.74kb.
- 1. Конституційне право України як галузь права, 544.62kb.
- Конституційне право України як галузь права, 446.83kb.
- О. В. Михайлов господарське законодавство (право) Курс лекцій, 7599.32kb.
- Використаних, 1011.4kb.
- 1. Предмет, метод І система трудового права, 603.16kb.
- Системи координат”, 95.8kb.
- Програма вступного кваліфікаційного екзамену для здобуття освітньо-кваліфікаційного, 116.76kb.
- Р. С. Балакірєва конституційне право україни, 5831.21kb.
- Законодавство україни про видавничу справу, 150.62kb.
4.14. Розв'язання індивідуальних і колективних трудових спорів
Спільність інтересів колективу підприємства, установи, організації у цілому виключає антагоністичний (непримиренний) характер суперечностей, але не самі суперечності. Суперечності, що виникають між власником або уповноваженим ним органом, з одного боку, і працівником, з іншого боку, з приводу застосування законодавства про працю чи встановлення умов праці, при недосягненні згоди між власником-керівником і працівником називаються індивідуальними трудовими спорами.
Суперечності переростають у трудовий спір тоді, коли працівник не зміг урегулювати його безпосередньо з власником-керівником і звертається із заявою про задоволення своїх вимог (претензій) до органу, уповноваженого розглянути і вирішити спір, що виник. Індивідуальні трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах та районними (міськими) судами. Комісія по трудових спорах (КТС) — це органи досудового розгляду спорів, які обираються загальними зборами чи конференцією трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менше 15 чоловік. Працівник може звернутися до КТС у тримісячний строк з дня, коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. КТС зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви у присутності працівника, який подав заяву, і прийняти відповідне рішення по суті трудового спору. У разі, коли працівник або власник-керівник не згоден з рішенням КТС, він має право звернутися до суду за розв'язанням цього трудового спору, який остаточно вирішує індивідуальний трудовий спір. Законодавством про працю передбачаються підстави, коли працівник має право звернутися до суду за вирішенням трудового спору. Наприклад, за заявами працівників там, де КТС не обираються, про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і оформлення причин звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи тощо.
Відповідно до Конституції України працівник має право звернутися до суду за вирішенням трудового спору, не звертаючись до КТС.
Інші природа і порядок вирішення колективних трудових спорів, які регулюються Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 р. Цей Закон визначає правові та організаційні засади функціонування системи вирішення колективних трудових спорів і спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними.
Колективний трудовий спір (конфлікт) — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: встановлення або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи змін колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; виконання вимог законодавства про працю. Головною особливістю вирішення колективних трудових спорів є те, що вони вирішуються спочатку примирною комісією та незалежним посередником, а по суті — трудовим арбітражем.
Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору у зв'язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу чи професійної спілки, об'єднання професійних спілок чи уповноваженого нею (ними) органу. Страйк — це тимчасове, колективне, добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) на підприємстві (в структурному підрозділі) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).
4.15. Робочий час і його види
У правовому розумінні поняття робочого часу характеризується як норма тривалості часу, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов'язки відповідно до закону і правил внутрішнього трудового розпорядку.
Праця як доцільна діяльність людини відбувається в часі й виражається в конкретній мірі, визначеній суспільством. Серед показників, що характеризують продуктивність та якість праці, важливе значення має тривалість робочого часу і часу відпочинку від роботи, тривалість щорічних відпусток. Обмеження тривалості робочого часу К. Маркс називав "попередньою умовою, без якої всі дальші спроби поліпшення становища робітників та їх визволення приречені на невдачу" і пропонував у законодавчому порядку обмежити робочий день вісьмома годинами. Обґрунтована К. Марксом вимога восьмигодинного робочого дня знайшла відображення в законодавстві України. Скорочення тривалості робочого часу було і залишається одним з головних завдань держави: інтенсифікація, підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці в перспективі відкривають нові можливості для скорочення робочого дня, збільшення тривалості оплачуваних відпусток.
В Україні тривалість робочого часу встановлена законом і не може бути змінена угодою сторін трудового договору. Виняток становлять випадки, коли громадян приймають на роботу на умовах неповного робочого дня чи неповного робочого тижня або коли в процесі трудової діяльності вони досягають угоди з власником або уповноваженим ним органом про роботу на умовах неповного робочого дня або неповного робочого тижня.
Тривалість робочого часу визначається з таким розрахунком, щоб праця на користь суспільства давала можливість розвивати продуктивні сили, а трудящим — необхідний час для відпочинку, активної участі в громадському житті, підвищення культурно-технічного та освітнього рівня. Тому великого значення набуває правове регулювання робочого часу. За допомогою норм трудового права держава вимагає від працівників найбільш ефективно використовувати робочий час, забороняє їм відхилятися від своїх безпосередніх занять, не дозволяє працювати понад встановлену тривалість робочого часу.
Тривалість робочого часу є, по суті, нормою праці, яка водночас відіграє роль регулятора охорони здоров'я і життя працівника.
Законодавство про працю розрізняє такі види робочого дня і робочого тижня: нормальний робочий день і тиждень; неповний робочий день і тиждень; ненормований робочий день. Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства та організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати норму тривалості робочого часу працівників меншу, ніж 40 годин на тиждень (ст. 50 КЗпП України).
Для працівників встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації з додержанням встановленої тривалості робочого тижня. На підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним
днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати семи годин при тижневій нормі 40 годин, шести годин — при тижневій нормі 36 години і чотирьох годин — при тижневій нормі 24 години.
П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів (ст. 52 КЗпП України).
Скорочена тривалість робочого часу. Законодавство про працю, встановлюючи тривалість робочого часу, завжди враховує умови праці, професію, вік працюючих та інші особливості, що мають для цього значення. Так, відповідно до ст. 51 КЗпП України скорочена тривалість робочого часу встановлюється: для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень; для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень; для учнів, які працюють протягом року у вільний від навчання час (вона не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченого для осіб відповідного віку), — не більше 12 годин на тиждень; для працівників, зайнятих на роботах, пов'язаних зі шкідливими умовами праці, — не більше 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.
Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників — науковців, науково-педагогічних працівників, викладачів середніх спеціальних навчальних закладів, учителів усіх загальноосвітніх шкіл, вихователів і викладачів музики дошкільних закладів, медичних та інших працівників. Конкретна тривалість робочого дня для цих працівників визначається відповідними нормативними актами. Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда, за рахунок власних коштів.
При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу, наприклад, у зв'язку зі шкідливими умовами праці. Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною у тих випадках, коли це необхідно за умов виробництва, зокрема на безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.
Стаття 54 КЗпП України зазначає, що нічним вважається час з 10-ї години вечора до 6-ї години ранку.
Забороняється залучення до роботи в нічний час: вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років; осіб молодших 18 років; інших категорій працівників відповідно до законодавства. Робота жінок у нічний час не допускається, за винятком випадків, передбачених ст. 175 КЗпП України.
Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.
Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у ст. 51 КЗпП України, скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати п'яти годин.
Неповний робочий час. За угодою між працівником і власником може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Приймаються на роботу з неповним робочим часом або переводяться на такий режим лише інваліди війни, інваліди інших категорій, якщо таке скорочення робочого часу рекомендоване їм медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК), а також в інших випадках, передбачених законодавством.
На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановити їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадитися пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівника (тривалості щорічної відпустки, врахування трудового стажу тощо) — ст. 56 КЗпП України.
Мінімальну чи максимальну тривалість неповного робочого часу законодавством не визначено. Тому норма робочого часу і період роботи протягом доби чи тижня визначаються тільки за угодою між працівником і власником. У разі необхідності власник має право прийняти на одну посаду двох працівників, але така угода не може бути змінена в односторонньому порядку.
При встановленні режимів праці з неповним робочим днем тривалість робочого дня, як правило, не може бути меншою 20—24 годин при відповідно п'яти- і шестиденному робочому тижні. На осіб, прийнятих на роботу з режимом неповного робочого дня або неповного робочого тижня, повністю поширюється законодавство про працю, тобто їм на загальних підставах зараховується трудовий стаж, надаються відпустки, у разі тимчасової непрацездатності виплачується допомога по соціальному страхуванню тощо.
Важке соціально-економічне становище України вимагає, щоб у кожному об'єднанні, на кожному підприємстві й на кожному робочому місці максимально використовувалися резерви зростання продуктивності праці. Необхідно забезпечити зниження скорочення витрат робочого часу, зміцнення порядку і дисципліни, вдосконалення нормування, широке застосування прогресивних форм наукової організації праці.
У використанні робочого часу важливе значення має режим робочого часу. Від того, наскільки раціонально і правильно на підприємстві, в установі, організації чергуються праця й відпочинок, залежить зростання продуктивності праці.
Режим робочого часу не може бути єдиним для всіх підприємств, установ, організацій. Він залежить від характеру виробництва, тривалості робочого часу, конкретних умов діяльності виробництва, роботи громадського транспорту тощо. Навіть для працівників одного і того ж підприємства, установи, організації можуть встановлюватися декілька різних режимів праці. Режим робочого часу, тобто час початку і закінчення щоденної роботи (зміни), визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку конкретного підприємства, установи, організації і графіками змінності відповідно до законодавства. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний організувати облік прибуття на роботу і залишення роботи.
Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється. На безперервних роботах забороняється залишати роботу до приходу змінного працівника. У випадках нез'явлення змінного працівника робітник чи службовець заявляє про це старшому по роботі, який зобов'язаний негайно вжити заходів.
Ненормований робочий день. Поряд з нормованим робочим днем на практиці застосовується ненормований, тобто понад встановлений нормальний або скорочений, робочий день без додаткової оплати. Як компенсація за можливі переробітки понад встановлений робочий час працівнику надається додаткова відпустка (до семи робочих днів).
Ненормований робочий день — це особлива умова праці, яка допускається законодавством тільки для певної категорії працівників, і полягає в тому, що вони у разі виробничої потреби можуть залучатися в окремі дні до ненормованої роботи, тобто роботи, тривалість якої перевищує їх робочий час. При цьому така робота не визнається понад нормованою. Наприклад, робота страхового агента, експедитора з постачання тощо. Ненормованим робочим днем може бути робочий день, коли у разі особливої необхідності працівник зобов'язаний відповідно до законодавства виконувати свої обов'язки, передбачені трудовим договором, протягом часу, що перевищує встановлену для нього тривалість нормального (скороченого) робочого часу, без додаткової оплати.
Особливість роботи працівників із ненормованим робочим днем полягає у тому, що тривалість їх праці понад встановлений законодавством час обмежена не кількістю годин, а колом функціональних обов'язків. Такі обов'язки визначаються трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями. Працівники з ненормованим робочим днем додержуються встановленого порядку використання робочого часу на загальних підставах. При ненормованому робочому дні працівники звільняються від роботи у вихідні та святкові дні, як й інші трудівники.
Ненормований робочий день можна встановити лише для певних категорій працівників: адміністративного, управлінського, технічного й господарського персоналу; осіб, праця яких не піддається обліку в часі (консультанти, агенти, інструктори тощо); осіб, робочий час яких за характером роботи подрібнюється на частини невизначеної тривалості. Перелік посад працівників з ненормованим робочим днем на підприємствах, в організаціях, установах затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з Федерацією профспілок України тощо.
Безпосередньо на підприємствах, установах, організаціях список посад працівників з ненормованим робочим днем встановлюється власником за погодженням з профспілковим комітетом відповідно до переліку, затвердженого вищим у порядку підлеглості органом, і додається до колективного договору, а в установах оголошується наказом.
Надурочні роботи. Надурочними вважаються роботи, що їх працівник виконує за розпорядженням власника і з дозволу профспілкового комітету, тривалість яких перевищує встановлену тривалість робочого дня.
Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Власник або уповноважений ним орган можуть застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством, а саме: при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії та негайного усунення їх наслідків; при проведенні суспільно необхідних робіт з водопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв'язку для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування; у разі необхідності закінчити розпочату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних причин (умов) виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, а також коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих; у разі необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення; для продовження роботи у разі нез'явлення працівника, який заступає, коли робота не припускає перерви (в цих випадках власник зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником).
Законодавство забороняє залучати до надурочних робіт вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років; осіб молодше 18 років; працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва в дні занять. Законодавством можуть бути передбачені й інші категорії працівників, яких забороняється залучати до надурочних робіт. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.
Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік. Власник повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника. Надурочні роботи можуть проводитися лише з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації.
Чергування. На підприємствах, в установах, організаціях іноді можуть встановлюватися, як виняток і тільки за погодженням з профспілковим комітетом, чергування, при яких вирішуються невідкладні організаційні та інші питання, що не входять у коло службових обов'язків працівників на підприємстві, в установі, організації. Чергування здійснюється після закінчення робочого дня або у вихідні та святкові дні. Чергування у вихідні та святкові дні компенсуються наданням працівникові протягом найближчих 10 днів відгулу тієї ж тривалості, що й чергування. Це правило не поширюється на всіх робітників і службовців. Для працівників деяких галузей народного господарства можуть встановлюватися окремі правила компенсації за чергування. Певні категорії осіб взагалі не можуть залучатися до чергування: матері, що мають дітей віком до 12 років, і вагітні жінки.
4.16. Правове регулювання часу відпочинку
Конституція України (ст. 45) визначає: кожен, хто працює має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів що тижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Право на відпочинок є реальним правом, яке надійно гарантуються і охороняється законом. Наша держава надає відпочинок трудящим і створює необхідні умови для раціонального його використання. Правове регулювання часу відпочинку здійснюється з урахуванням дії економічних законів, зокрема законів економії робочого часу и закономірності скорочення тривалості робочого дня. К. Маркс писав що мірою багатства колись буде не робочий, а вільний час. Відповідно до трудового права України поняття часу відпочинку і часу вільного від роботи збігаються. Часом відпочинку в правовому понятті вважається час, протягом якого трудящі вільні від виконання своїх трудових обов’язків. Цим самим правове поняття часу і відпочинку різниться від економічного поняття вільного від роботи часу в який окрім часу відпочинку, входить і часі виконання домашньої роботи виконання громадських доручень, обов'язків, час, що витрачається на проїзд до місця роботи, підготовку до роботи наступного дня тощо.
Трудове право України визначає такі види відпочинку: перерви протягом робочого дня (зміни); щоденний відпочинок після роботи щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні); щорічні (святкові) неробочі дні; щорічні відпустки та інші види відпусток
Перерви протягом робочого дня надаються працівникам для відпочинку і харчування (обідня перерва тривалістю не більше двох годин, як правило, через чотири години після початку роботи) Перерва не включається в робочий час. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть піти з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу.
Перелік таких робіт і місце обідньої перерви визначаються власником за погодженням з профспілковим комітетом. Крім обідньої перерви, для деяких категорій працівників спеціальними норматив ними актами визначаються додаткові короткі перерви, які включаються в робочий час і оплачуються: жінкам — для годування дитини; вантажникам — для відпочинку; особам, що працюють на відкритому повітрі, — в холодну пору року для зігрівання. Так, відповідно до ст. 183 КЗпП України жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини.
Щоденним відпочинком є перерва в роботі після закінчення робочого дня (зміни). Тривалість такого відпочинку залежить від конкретного режиму робочого часу. Однак у всіх випадках мінімальна тривалість щоденного відпочинку разом із часом обідньої перерви має бути за загальними правилами не менша за подвійну тривалість робочого часу в робочий день, що передує відпочинку. Наприклад, при семигодинному робочому дні і годинній обідній перерві (при поденному обліку робочого часу) міжденна перерва (щоденний відпочинок) у роботі становить 16 годин.
Щотижневий відпочинок. Вихідні дні надаються всім працівникам. При 5-денному робочому тижні — два вихідні на тиждень, при 6-денному — один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий день при 5-денному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи організації, погодженим з профспілковим комітетом і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем (ст. 67 КЗпП України).
Вихідні дні на підприємствах, в установах, організаціях, пов'язаних з обслуговуванням населення (магазини, підприємства побутового обслуговування населення, театри, музеї, школи-інтернати тощо), де робота не може бути перервана в загальний вихідний день, встановлюються місцевими Радами народних депутатів.
На безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, зупинення яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, затвердженим власником за погодженням з профспілковим комітетом.
Законодавство про працю забороняє роботу у вихідні дні. Залучення окремих працівників у ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках: для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків; для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна; для виконання невідкладних, непередбачуваних робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому
нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або окремих підрозділів; для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання простою рухомого складу або скупченню вантажів у пунктах відправлення і призначення тощо. Залучення працівників до роботи у вихідні дні проводиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Святковими днями в Україні є: 1 січня — Новий рік, 7 січня — Різдво Христове, 8 березня — Міжнародний жіночий день, 1 і 2 травня _ День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня — День Перемоги, 28 червня — День Конституції України, 24 серпня — День незалежності України.
Неробочими днями є також дні релігійних свят: 7 січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень); один день (не639582*1діля) — Трійця.
За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.
У зазначені вище святкові та неробочі дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні та вантажно-розвантажувальні роботи. Робота у зазначені дні компенсується відповідно до ст. 107 КЗпП України, тобто на бажання працівника, який працював у святковий день, у неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку або оплачена робота у подвійному розмірі. Працівники безперервно діючих підприємств, установ, організацій і працівники, для яких встановлено підсумковий облік робочого часу, залучаються до роботи в загальновстановлені вихідні та святкові дні. Час цієї роботи, як правило, включається в місячну норму робочого часу. Вихідні дні для них передбачаються графіком роботи.
Щорічні відпустки. Такі відпустки встановлюються відповідно до Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Законом України "Про відпустки" (ст. 4) встановлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу з шкідливими умовами праці; додаткова
відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах і в кар'єрах, працівникам лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, та ряду інших категорій працівників з особливими умовами праці встановлена щорічна відпустка до 28 і більше календарних днів. Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України.
Інвалідам І і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю ЗО календарних днів, а інвалідам III групи — 26 календарних днів. Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Сезонним працівникам, а також тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу. Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджується Кабінетом Міністрів України.
Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Конкретна тривалість відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах (ст. 7).
Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:
1) окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, — тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт і професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
2) працівникам з ненормованим робочим днем — тривалістю до семи календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.
Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
Відпустки без збереження заробітної плати. Такі відпустки можуть бути надані працівникові на його прохання за угодою сторін У зв'язку із сімейними обставинами та з інших поважних причин. Тривалість такої відпустки не може перевищувати 15 календарних днів на рік. Закон України "Про відпустки" передбачає також випадки, коли відпустки без збереження заробітної плати надаються працівникові на його прохання в обов'язковому порядку. До них належать:
— надання відпусток особам, які беруть шлюб (строком до 10 календарних днів);
— надання відпустки для закінчення санаторно-курортного лікування відповідно до медичного висновку;
— надання працівникові відпустки у разі смерті його рідних тривалістю залежно від ступеня спорідненості з померлим від трьох до семи днів;
- складання вступних екзаменів у вищі навчальні заклади та у ряді інших випадків.