Соціокультурна детермінація формування світогляду мусульманина в сучасному арабському світі

П Л А Н

Вступ

1. Чинники формування повсякденних світоглядних орієнтацій особистості в сучасному арабському суспільстві

2. Тенденції розвитку світоглядних орієнтацій особистості в сучасному арабському просторі

Висновки

Список посилань

ВСТУП

Модернізація арабського ареалу, поширення впливу культурного і духовного потенціалу світу ісламу загалом і арабського зокрема, «зіткнення цивілізацій”, що має місце в сучасному глобальному світі, зумовлює необхідність дослідження феномена арабо-мусульманського світогляду. Важливою причиною актуалізації досліджуваної проблеми є посилення впливу близькосхідного регіону на характер і спрямованість глобалізацій них процесів сучасності, на життєдіяльність сучасної людини. В країнах арабського Сходу знаходиться понад 70% світових запасів нафти і понад 15% світових запасів газу, що суттєво впливає на світові ціни та соціально-економічний добробут інших країн. Ізраїльсько-палестинське протистояння, проблема щодо подальшого соціального реформування іракського суспільства зокрема і актуалізація змісту, характеру і форм діалогу "Захід-Схід" взагалі - зумовлюють необхідність аналізу світоглядних орієнтацій особистості мусульманина арабського світу. Це дозволить дати пояснення багатьом аспектам поведінки та повсякденної життєдіяльності мусульманина, незрозумілих особливо з точки зору представника християнської цивілізації. Досліджувана тема має практичне значення у зв'язку з реалізацією інтересів України в країнах Близького Сходу, спричинених, зокрема, перебуванням там українських фахівців і розгортанням в подальшому соціально-економічного та культурного співробітництва України з арабським світом.

1. ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ПОВСЯКДЕННИХ СВІТОГЛЯДНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ АРАБСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Арабо-мусульманський світогляд, як і будь-яке інше соціальне явище, зумовлений впливом об’єктивного та суб’єктивного, взаємодією та взаємопереходом стабільного і плинного, ,,глобального” й ,,локального”, безумовного та ситуативно-контекстуального. Розглянемо більш детально соціокультурну детермінацію світогляду араба-мусульманина.

На початку XX століття арабський світ складався з відсталих аграрних країн, що перебували на різному ступені колоніальної залежності від західноєвропейських держав і Османської імперії. Розходження між окремими арабськими країнами полягали лише в мірі відсталості. Устрій переважно був феодальний, поряд з яким зберігалися пережитки рабовласницьких і родоплемінних виробничих відносин. Промислові підприємства, що з'являлися, були призначені для первинної обробки сільськогосподарської сировини й для обслуговування потреб колоніальних військ. Належали вони, як правило, іноземному капіталу. Арабська національна еліта, ділові кола й елементи капіталістичного устрою в економіці тільки починали з'являтися. Протягом XX сторіччя три найважливіші події суттєво вплинули на подальший розвиток кожної з арабських країн, причому не тільки соціально-політично, але й економічно: Перша світова війна і її наслідки; Друга світова війна і її результати; досягнення державної самостійності більшістю арабських держав. Арабські країни за роки незалежності використовували різні методи, підходи й моделі соціально-економічного розвитку, нерідко міняючи їх.

На початку ХХІ століття арабський ареал утворюють 22 країни (десять арабських країн знаходяться переважно в Південній Африці, а дванадцять - в Азії, на Близькому Сході) чисельністю близько 320 мільйонів чоловік, він має значний соціально-економічний і культурно-духовний потенціал. Спостерігається тенденція до зростання потужності арабського світу і його єдності на основі усвідомлення спільності інтересів і проблем (при цьому світоглядна єдність виступає основою інтеграції арабських країн).

Головними елементами соціокультурної парадигми арабського світу у XXI столітті є:

– перехід арабського суспільства на новий цивілізаційний рівень, а саме, на рівень суспільства сучасних технологій;

– відновлення духовних, соціокультурних основ арабського світу через активне звернення до історичної спадщини, включаючи вищі досягнення середньовічної арабської філософської та наукової думки;

– інтенсивний розвиток форм самобутньої національної демократії з урахуванням системи цінностей ісламської культури і традицій умми (спільноти);

– перетворення національної культури (і духовності як її ядра) у фактор об'єднання всіх здорових, прогресивних сил для здійснення історичного ривка в сучасний цивілізаційний світ;

– принципова відмова від усіх форм тероризму і насильства, перехід до нової стратегії взаємовідношення людей і народів у рамках людської спільноти - до діалогу культур і соціально-політичних систем [1, 7].

Сучасні зміни духовного життя арабського світу в контексті нової соціокультурної парадигми XXI століття являють собою багатоаспектний і непростий процес. Арабська цивілізація, незважаючи на свій унікальний статус і зусилля щодо збереження соціокультурної самобутності, не може бути відсторонена від глобальних змін, які переживає зараз людство. Процеси глобалізації все більше торкаються арабського світу, уніфіковано впливаючи на цей регіон. Ретельніше розглянемо сутність глобалізації і її вплив на іслам взагалі і арабський світ зокрема.

В умовах, коли ще не склалася загальна теорія глобалізації, коли у вітчизняній і закордонній літературі не існує єдиної думки стосовно сутності, змісту, соціального призначення глобалізації, її історичних меж, необхідно спочатку узгодити деякі загальні питання цього соціального феномена. Це дозволить ґрунтовніше проаналізувати тенденції модернізації ісламу, зміни у світоглядних орієнтаціях представників арабського світу.

У науковій літературі на сьогодні склалися різні підходи до визначення дефініції "глобалізація". Наведемо деякі з них: "Глобалізацію ми розуміємо як складний і багатовимірний процес, що проявляється в економічних, політичних, культурних та інформаційних універсаліях, коли територіальність зникає як організуючий принцип соціального й культурного життя" [2]. Існують визначення глобалізації як "становлення єдиного світу – цілісного і за своїми загальними контурами, і за внутрішнім взаємозв'язком своїх взаємодоповнюючих компонентів" [3]. В. Л. Іноземцев дає таке пояснення глобалізації: "Сучасна глобалізація уявляється мені процесом перетворення регіональних соціально-економічних систем, які вже досягли високого ступеня взаємозалежності, у єдину всесвітню систему, що розвивається на базі відносно уніфікованих закономірностей". І далі – "...глобалізація являє собою перетворення ряду відособлених світових господарств у світову економіку" [4]. У. Т. Андерсон вважає, що глобалізація - це "потік конвергуючих сил, які створюють справді єдиний світ" [5] Н. В. Загладін під глобалізацією розуміє "новий етап світового розвитку, що характеризується різким прискоренням темпів інтернаціоналізації всіх сфер громадського життя (економічної, соціальної, політичної, духовної)"[6]. З точки зору А.П. Федотова, "термін глобалізація в найзагальнішому змісті означає сучасний процес планетарного об'єднання всіх сфер людської діяльності, що охоплює виробництво, технологію, торгівлю, культуру, політичні й державні інститути" [7]. На думку А. П. Бутенко, це – "такий щабель інтернаціоналізації суспільного виробництва, коли головним джерелом суспільного багатства стає вже не праця у своїй безпосередній формі, а наука як безпосередня продуктивна сила" [8].

Є погляди, згідно з якими джерела глобалізму вбачаються лише у боротьбі за природні ресурси. „Джерела нинішньої глобалізації варто шукати в ресурсній кризі 1970-х років... "Ресурсне" походження сучасної глобалізації дає про себе знати й сьогодні” [9].

Суспільствознавча наука характеризує розвиток арабської спільноти як складний процес внутрішньо суспільних трансформацій в умовах поглиблення експансії зовнішніх чинників – у всьому спектрі життя соціуму і досить критично реагує на переважну більшість визначень, де за незаперечний аргумент корисності “посилення контактів” обираються лишень зростання масштабів “гомогенізації” людства – процеси інтеграції в світовій економіці, стандартизація правничих засад та моральних норм на міжнародному рівні, універсалізація світогляду “суспільної людини” в процесі “суспільного виробництва”, а також через ЗМІ, науку, освіту, мистецтво тощо. “Кожна національна держава – це локальна мережа соціальних, економічних, політичних, культурних і формаційно-комунікативних інститутів. Процес, під час якого та чи інша мережа подібного трибу соціальних інститутів розповсюджується на населення всієї земної кулі, планети, глобуса, позначається терміном “глобалізація”. ... На жаль, нинішня глобалізація розгортається саме як процес уніформізації, тобто як процес уніформного насадження всім народам планети цілком визначеної соціально-економічної парадигми(або цивілізаційної моделі). Роль загальнообов’язкової парадигми тут виконує мережа інститутів індустріально розвинених ліберально-демократичних держав Заходу, точніше Америки” – цілком слушно зауважує про прозахідну суть (так звана “оксіденталістська” версія глобалізації) цього явища В. С. Лук’янець [10].

Б. Кримський констатує, що “ у глобальних вимірах спостерігається так звана криза “концепції модернізації”, тобто симптоми неочевидності успіху, покращення. ... Жодна з них не привела до знищення бідності, прямого чи прихованого безробіття, злочинності та соціальної невпевненості життя, незахищеності майбутнього”. Однак ці ж процеси уможливлюють, на думку автора, „не приниження внутрішньо-регіонального перед глобальним, а навпаки, звеличення конструктивної діяльності конкретних співтовариств до загальнолюдських цінностей світового співтовариства. Їх здійснення виявляється можливим унаслідок того, що ... у світовій історії вперше виникають інформаційно-духовні умови репрезентації універсального в індивідуальному (глобальна інформаційна мережа Інтернет). Ця інформаційно-кооперативна основа соціального інтелекту... розкриває оперативно-процедурні можливості нового мислення й дає змогу зв’язати його як з новими типами соціально-культурної діяльності, так і з теорією рішень – прикладною методологією подолання проблемних ситуацій.“ Найважливішим досягненням нового мислення ХХІ століття є усвідомлення того, що ситуації різноспрямованих цілей потребують компромісу, консенсусу – як цілком закономірного і правомірного засобу прийняття рішень, а не без принципової догідливості” [11].

Для арабського світу проблема глобалізації - це проблема збереження соціокультурної самобутності арабської цивілізації. Справді, в межах арабського етнокультурного простору відбувається самореалізація людини, збереження самобутності арабського етносу, самовизначення соціальних суб’єктів в умовах культурної глобалізації, що надає людині «укоріненості» в повсякденній життєдіяльності. Культурна глобалізація, як і глобалізація взагалі, є полі диференційований процес, що зачіпає відносини між етносами та релігіями, етносами і культурами, традиційними і сучасними цінностями, різноманітними культурними орієнтаціями, стилями життя, інтересами. Процеси глобалізації ведуть до формування глобальної культури, глобальної людини, глобальної свідомості, глобального громадського суспільства. Але це далека перспектива розвитку людства. Важливим фактором суспільного розвитку залишається т р а д и ц і я, що дає можливість виокремити традиційні й модернізацій ні суспільства. Арабське суспільство відноситься до традиційних, традиція для нього продовжує залишатися універсальним стабілізуючим механізмом, який дозволяє досягти стабільності соціального організму, зберегти, відтворити етнічну культуру і буття. Традиція є основою процесу культурної самоорганізації арабського соціуму. Традиція включає як консервативну, так і креативну складові.

У зв’язку з культурною глобалізацією виокремлюють такі соціокультурні мегатенденції ХХІ століття: культурна поляризація, культурна асиміляція, культурна гібридизація, культурна ізоляція. Арабський світ відкритий для використання культурних надбань людства, він не прагне ізоляції, але протистоїть проникненню в арабську культуру і повсякденну життєдіяльність арабів заборонених з точки зору ісламу речей – наприклад, легалізації проституції, реєстрації одностатевих шлюбів тощо. Арабський світ відкритий для процесів інтернаціоналізації економіки, політики, культури. Тут відбувається неухильне зростання і посилення впливів міжнародних інститутів громадянського суспільства, розширюються масштаби трансграничних комунікаційних і інформаційних обмінів, утворюється міжнародне правове і культурно-інформаційне поле.

Загальна характеристика арабського світу представлена в Таблиці 1.

Таблиця 1.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АРАБСЬКИХ КРАЇН

Країна	Населення (станом на 25.11.2008 року)	ссылка скрыта на душу населення в 2008 році (в доларах США)	Релігія	Середня тривалість життя (в роках)	Наяв-ність політич-них пар-тій в країні	ссылка скрыта, державний лідер
Алжи́р	33 769 668	6 700	Іслам: Суніти 99% Християни і Іудеї: 1%	Всього - 73,77 Чол.: 72,13 Жін.: 75,49	Є	Республіка. Президент: Абдельазиз Бутефлика
Бахрейн	718 306	33 900	Іслам: Суніти: 81,2% Шиїти: 4% Християни: 9% Інші: 9,8%	Всього - 74,92 Чол.: 72,41 Жін.: 77,5	Є	Монархія Король: Хамад ібн Іса аль Халіфа
Джібуті	506221	2 300	Іслам: Мусульмани:94% Християни: 6%	Всього - 43,31 Чол.: 41,86 Жін.: 44,77	Є	Республика. Президент: Ісмаил Омар Гелле
Єгипет	81 713 520	5 000	Іслам: Сунніти: 90% Копти: 9% Християни 1%	Всього - 71,85 Чол.: 69,3 Жін.: 74,52	Є	Республіка. Президент: Мухаммед Хосні Мубарак
Йорданія	6 198 677	4 700	Іслам: Суніти: 81,2% Християни: 6% інші: 2 %	Всього - 78,71 Чол.: 76,19 Жін.: 81,39	Є	Монархія. Король: Абдалла -2
Ірак	28 221 180	3 700	Іслам: Мусульмани -97% (Шиїти: 60-65% Суніти: 32-37%) Християни та інші: 3%	Всього - 69,62 Чол.: 68,32 Жін.: 70,99	Є	Республіка. Президент: Джалаль Тала Бані.
Ємен	23 013 376	2 500	Іслам: Сунніти, Шііти, Християни, Іудеї, Індуси	Всього - 62,9 Чол.: 60,96 Жін.: 64,94	Є	Республіка. Президент: Алі Абдалла Салех
Катар	824 789	87 600	Іслам: Мусульмани: 95% інші: 5 %	Всього - 75,19 Чол.: 73,5 Жін.: 76,98	Немає	Монархія. Емір:Хамад Бен Халифа Аль Тани
Комори	690 948	600	Іслам: Суніти: 98% Католики: 2%	Всього - 63,1 Чол.: 60,72 Жін.: 65,55	Є	Республіка. Президент: Ахмед Самбі
Кувейт	2 596 799	55 900	Іслам: Суніти: 70% Шиїти: 29% Християни, Індуси: 1%	Всього - 77,53 Чол.: 76,38 Жін.: 78,73	Немає	Монархія. Емір: Сабах аль Ахмед аль Джабер Ассабах
Ліван	3 971 941	10 300	Іслам і Християнство: Мусульмани: 59,7 % Християни: 39% інші: 1,3 %	Всього - 73,42 Чол.: 70,91 Жін.: 76,04	Є	Республіка. Президент - Мішель Сулайман
Лівія	6 173 579	12 400	Іслам: Сунніти: 97% інші: 3%	Всього -77,07 Чол.: 74,81 Жін.: 79,44	Немає	Республіка. Правитель: Муаммар Каддафі
Мавританія	3 364 940	1 800	Іслам: 100%	Всього - 53,91 Чол.: 51,61 Жін.: 56,28	Є	Республіка. Президент: Мухамед Уельд Абделазіз
Марокко	34 343 220	3 700	Іслам: Мусульмани: 98,7 % Християни: 1,1 % Іудеї: 0,2 %	Всього -71,52 Чол.: 69,16 Жін.: 74	Є	Монархія. Король: Мухаммед Y1
Об’єднані Арабські Емірати	4 621 399	37 000	Іслам: 96% інші: 4 %	Всього -: 75,89 Чол.: 73,35 Жін.: 78,56	Немає	Монархія. Шейх Халіфа Бен Заїд аль Нахайян
Оман	3 311 640	19 000	Іслам: Мусульмани Ібаді: 75% Сунніти, Шиїти і Індуси: 25%	Всього - 73,91 Чол.: 71,64 Жін.: 76,29	Немає	Монархія. Султан: Кабус Бен Саїд
Палестина	1 500 202	1 100	Іслам: Мусульмани - Сунніти : 98,7% Християни : 0,7 % Іудеї :0,6	Всього - 73,16 Чол.: 71,6 Жін.: 74,83	Є	Республіка. Президент: Махмуд Аббас
Саудівська Аравія	28 146 656	19 800	Іслам: 100% населення: Ваххабіти - 85%, Шиїти – 15%	Всього - 76,09 Чол. : 74,04 Жін.: 78,25	Немає	Монархія. Король: Абдулла ібн Абдельазіз аль Сауд
Сирія	19 747 586	4 700	Іслам: Сунніти: 74% Друзи, Алауїти: 16%	Всього - 70,9 Чол : 69,53 Жін.: 72,35	Є	Республіка Президент: Башар аль Ассад
Сомалі	9 558 666	600	Іслам	Всього - 49,25 Чол.: 47,43 Жін.: 51,12	Немає	Республіка. Президент: Абдулкассім салат Хассан
Судан	40 218 456	1 900	Іслам: Сунніти: 70% Християни: 5% Інші: 25%	Всього - 50,28 Чол.: 49,38 Жін.: 51,23	Є	Республіка. Президент: Омар аль Башир
Туніс	10 383 577	7 400	Іслам: Мусульмани:98% Християни:1% Іудеї та інші: 1%	Всього - 75,56 Чол.: 75,79 Жін.: 77,46	Є	Республіка. Президент: Зін ель Абідин Бен Алі

Джерело: The World Factbook//ссылка скрыта; Нuman Development Report 2008// org/hdr2008/statistics/data/

Для арабських країн характерна майнова нерівність як всередині кожної країни, так і між ними. Це обумовлено різним рівнем забезпеченості природними копалинами, кліматичними та ландшафтними умовами, рівнем розвину тості інфраструктури, місцем у світовому розподілі праці. В Таблиці 2 наведені дані про бюджети арабських країн в 2008 році, які дають уявлення про їх соціальний потенціал.

Таблиця 2.

БЮДЖЕТИ АРАБСЬКИХ КРАЇН В 2008 РОЦІ

	Країна	Бюджет – 2008		Населення
	Країна	Доходи (в доларах США)	Видатки (в доларах США)	Населення
1.	Алжир	57 030 000 000	40 530 000 000	33 769 668
2.	Бахрейн	5 418 000 000	4 968 000 000	718 306
3.	Джібуті	135 000 000	182 000 000	486 530
4.	Єгипет	35 050 000 000	44 833 000 000	81 713 520
5.	Іорданія	5 117 000 000	6 468 000 000	6 198 677
6.	Ірак	42 300 000 000	48 400 000 000	28 221 180
7.	Ємен	7 576 000 000	8 391 000 000	23 013 376
8.	Катар	27 120 000 000	22 590 000 000	824 789
9.	Комори	276 000 000	276 000 000	731 775
10.	Кувейт	85 280 000 000	37 770 000 000	2 596 799
11.	Ліван	6 178 000 000	8 350 000 000	3 971 941
12.	Лівія	39 880 000 000	19 480 000 000	6 173 579
13.	Мавританія	421 000 000	378 000 000	3 364 940
14.	Марокко	20 490 000 000	21 850 000 000	34 343 220
15.	Об’єднані Арабські Емірати	68 270 000 000	38 060 000 000	4 621 399
16.	Оман	14 020 000 000	13 680 000 000	3 311 640
17.	Палестина	1 149 000 000	2 310 000 000	1 500 202
18.	Саудівська Аравія	163 000 000 000	118 300 000 000	28 146 656
19.	Сирія	8 393 000 000	11 210 000 000	19 747 586
20.	Сомалі	5 000 000 000	5 000 000 000	9 558 666
21.	Судан	9 201 000 000	10 620 000 000	40 218 456
22.	Туніс	8 466 000 000	9 475 000 000	10 383 577

Джерело: The World Factbook // ссылка скрыта;
Нuman Development Report 2007// ссылка скрыта

У багатьох країнах Близького Сходу створилися й протягом декількох десятків років зберігаються авторитарні режими. За рівнем розвитку політичних і громадянських свобод арабські країни і на початку третього тисячоріччя в цілому суттєво відстають від інших країн, що розвиваються. Ці режими витрачають значні кошти на військові потреби й нарощування репресивного апарата, при цьому зберігається великий відсоток бідних і неписьменних людей серед населення, про що свідчать дані Таблиці 3.

Таблиця 3.

РІВЕНЬ ПИСЬМЕННОСТІ НАСЕЛЕННЯ АРАБСЬКИХ КРАЇН
(станом на 24.11.2008 р.)

№	Країна	Письменність населення (%)
№	Країна	Загальна	Серед чоловіків	Серед жінок
1.	Алжир	69.9	79.6	60.1
2.	Бахрейн	86.5	88.6	83.6
3.	Джібуті	67.9	78	58.4
4.	Єгипет	71.4	83	59.4
5.	Йорданія	89.9	95.1	84.7
6.	Ірак	74.1	84.1	64.2
7.	Ємен	50.2	70.5	30
8.	Катар	89	89.1	88.6
9.	Комори	56.5	63.3	49.3
10.	Кувейт	93.3	94.4	91
11.	Ліван	87.4	93.1	82.2
12.	Лівія	82.6	92.4	72
13.	Мавританія	51.2	59.5	43.4
14.	Марокко	52.3	65.7	39.4
15.	Об’єднані Арабські Емірати	77.9	76.1	81.7
16.	Оман	81.4	86.8	73.5
17.	Палестина	92.4	96.7	88
18.	Саудівська Аравія	78.8	84.7	70.8
19.	Сирія	79.6	86	73.6
20.	Сомалі	37.8	49.7	25.8
21.	Судан	61.1	71.8	50.5
22.	Туніс	74.3	83.4	65.3

Джерело: The World Factbook // ссылка скрыта;
Нuman Development Report 2007// org/hdr2007/statistics/data/

Кількісні аспекти в галузі підготовки кадрів превалюють над якісними. Зберігаються величезні гендерні розходження в сфері освіти, на ринку праці, у суспільно-політичному житті. Це, природно, гальмує дозрівання цивілізованого, громадянського суспільства, хоча зберігає певну цілісність традиційної мусульманської «умми», усе ще не підготовленої до викликів сучасності й тому прагнучої знайти опору у своїх фундаментальних основах.

У результаті багато арабських країн виявилися й недоіндустріалізованими, зі слабко диверсифікованою структурою виробництва й експорту, недостатньо розвиненим сільським господарством, слабкою підготовленістю до інформаційно-інноваційної революції. Відомо, що процеси урбанізації роблять світогляд людини більш толерантним, відкритим, науковим. Дані про рівень урбанізації арабського світу відображені в Таблиці 4.

Помітною тенденцією останніх десятиріч є зростання рівня урбанізації майже всіх арабських країн, що відповідає світовим тенденціям розвитку. У великі мегаполіси перетворилися такі арабські міста, як Каїр, Дубай, Касабланка тощо.

Це зумовлено, перш за все, більшими можливостями людини в містах реалізувати власний життєвий проект, а, іноді, просто вижити, знайти роботу, отримати соціальні послуги і пільги, створити сім’ю, дати освіту дітям.

Вище наведені дані свідчать, що найбільш урбанізовані арабські країни є лідерами соціально-економічного розвитку в арабському світі. Так, рівень урбанізації в Кувейті - 97 %, Бахрейні – 90 %, Катарі – 91, ОАЕ становить 84%, Лівії – 86 %, Саудівській Аравії – 80 % ( див. Табл.4).

Таблиця.4

РІВЕНЬ УРБАНІЗАЦІЇ АРАБСЬКОГО СВІТУ

№	Країна	Населення, (%)
№	Країна	місто	Село
1.	Алжир	56	44
2.	Бахрейн	90	10
3.	Джібуті	83	17
4.	Єгипет	45	55
5.	Йорданія	71	29
6.	Ірак	75	25
7.	Ємен	34	66
8.	Катар	91	9
9.	Комори	31	69
10.	Кувейт	97	3
11.	Ліван	87	13
12.	Лівія	86	14
13.	Мавританія	54	46
14.	Марокко	48	52
15.	Об’єднані Арабські Емірати	84	16
16.	Оман	13	87
17.	Палестина	91	9
18.	Саудівська Аравія	80	20
19.	Сирія	52	48
20.	Сомалі	26	74
21.	Судан	25	75
22.	Туніс	57	43
	Арабські країни в цілому	63	37

Джерело: Всесвітня географія// ссылка скрыта; The World Factbook // ссылка скрыта.

Спрямованість світоглядних орієнтацій людини арабського світу залежить від її участі в трудовій сфері, від рівня морального та матеріального задоволення від праці. Таблиця 5 свідчить про рівень безробіття та бідності в арабських країнах. Слушною є думка, що чим вищій рівень безробіття і бідності, тим вагоміші радикальні настрої і деструктивні орієнтації особи в такій арабській країні. Так, велика кількість безробітних у Джібуті, Іраці, Палестині зумовлює песимістичні нотки в світоглядних орієнтаціях населення. Найбільше безробітних саме в сільських місцевостях через відсутність вільних робочих місць і високий рівень народжуваності. На початку XXІ століття арабські країни почали відігравати суттєвішу роль у світовій політиці. Але традиційно їхня політична вага і значення залежать від ролі у нафтовій сфері. Однак арабський світ – це, передусім, великий регіон на стику Європи, Азії й Африки, регіон давньої і високої цивілізації, один з найважливіших у світі геополітичних центрів. Здавна досягнення арабської культури ввійшли складовою частиною у світову цивілізацію.

Таблиця 5.

РІВЕНЬ БЕЗРОБІТТЯ ТА БІДНОСТІ В АРАБСЬКИХ КРАЇНАХ

№	Країна	Кількість безробітних (%)	Кількість населення, що живе за межею бідності (%)
1.	Алжир	11,8	25
2.	Бахрейн	15	–
3.	Джібуті	59	42
4.	Єгипет	9,1	20
5.	Йорданія	13,5	14,2
6.	Ірак	18-30	нема даних
7.	Ємен	35	45,2
8.	Катар	0,7	–
9.	Комори	20	60
10.	Кувейт	2,2	–
11.	Ліван	20	28
12.	Лівія	30	7,4
13.	Мавританія	20	40
14.	Марокко	9,8	15
15.	Об’єднані Арабські Емірати	2,4	19,5
16.	Оман	15	–
17.	Палестина	34,8	80
18.	Саудівська Аравія	13-25	–
19.	Сирія	9	11,9
20.	Сомалі	нема даних	нема даних
21.	Судан	18,7	40
22.	Туніс	14,1	7,4

Арабські країни становлять значний інтерес і в плані розвитку політичної та економічної моделі сучасного суспільства. Світове співтовариство створює шляхи до між цивілізаційного порозуміння з арабськими країнами. Проте в останні роки з Арабським Сходом почали пов’язувати поширення такого небезпечного для всього світового співтовариства явища, як міжнародний тероризм. Пошук методів боротьби з ним буде неповним без вивчення всіх світоглядних підвалин його існування. Багато в чому цими обставинами і визначається зацікавленість представників науки, політики й економіки до арабських країн Близького Сходу та Північної Африки.

Деякі арабські країни (зокрема невеликі за населенням країни — експортери нафти і газу в Персидській затоці) змогли акумулювати значне багатство за рахунок експорту природних ресурсів. Інші ж через відсутність таких ресурсів були вимушені піти більш традиційним шляхом, починаючи з розвитку простих галузей (виробництво текстилю тощо) і поступово піднімаючись сходами доданої вартості. Можна виділити три групи арабських країн. Найбільші за населенням, але небагаті арабські країни (наприклад, Єгипет, Марокко, Сирія) опинилися в групі країн початкового розвитку, економічне зростання в яких визначається наявністю чинників виробництва. У цих країнах достатньо трудових ресурсів, проте капіталу і природних ресурсів не вистачає для швидкого зростання. Їх становище особливо ускладнюється конкуренцією з іншими країнами, у яких дешева робоча сила, — Китаєм і Індією.

Другу групу країн арабського регіону складають ті країни, економічне зростання яких визначається не тільки наявністю чинників виробництва, але й підвищенням ефективності. Це Алжир, Лівія, Оман, Туніс, Йорданія. Їх економіки за рівнем розвитку приблизно відповідають економікам Колумбії, Венесуели, Бразилії, Туреччини, Таїланду.

У третю групу арабських країн потрапили ті держави, в яких ставка робиться вже не на ресурси або підвищення ефективності їх використання, а на інновації. Завдяки цьому ОАЕ, Бахрейн, Катар і Кувейт знаходяться в одній групі з розвиненими економіками. Втім, за своєю конкурентоспроможністю вони поки відстають від глобальних лідерів — США, Японії, Великобританії, Фінляндії, Швейцарії, за більшістю показників наближаючись до рівня країн сходу і півдня Європи.

Згідно з Доповіддю ООН Human Development Report-2008 арабські країни за індексом розвитку людського потенціалу поміж 177 країн посідають наступні місця: Кувейт – 33, Бахрейн – 39, Катар – 46, ОАЕ – 49, Оман- 56, Лівія – 64, Саудівська Аравія – 76, Йорданія – 86, Палестина – 100, Сирія – 107, Єгипет – 111, Марокко – 123, Комори – 132, Судан – 141, Джібуті – 148, Ємен – 150, Мавританія – 153 місце. До речі, Україна посідає в цьому переліку 78 місце, поступившись шести арабським країнам [12].

Трансформація арабського суспільства являє собою реакцію на процеси глобалізації та модернізації, при цьому арабський світ активно зайнятий пошуками свого власного шляху соціальних перетворень. Арабські країни можуть просуватися по шляху соціального прогресу тільки в умовах ліберальної соціально-економічної політики, в умовах конкуренції. Тому успішні на міжнародному ринку арабські компанії можуть з'явитися тільки в тих країнах, які мають високу конкурентоспроможність.

Підсумовуючи, зазначимо, що об’єктивними чинниками формування арабо-мусульманського світогляду в сучасних умовах є глобалізація, модернізація арабського світу, іслам, тенденції розвитку якого ми розглянемо в наступному розділі.

Blog

Соціокультурна детермінація формування світогляду мусульманина в сучасному арабському світі

Содержание