Geum.ru

Устатті досліджуються етапи формування інфолюдини в сучасному інформаційному просторі

Вид материалаДокументы
Подобный материал:




Текст статті люб’язно наданий до оприлюднення

журналом «Українська мова й література

в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах»

Тетяна Миколаївна Запорожець


Медійний простір як середовище зародження інфолюдини


У статті досліджуються етапи формування інфолюдини в сучасному інформаційному просторі. Розглядається питання нейтралізації негативного впливу ЗМІ на людину як комунікаційну модель у медійному середовищі.

Ключові слова: інфолюдина, інформація, інформаційний вплив, інформаційне середовище, засоби масової інформації, особистість, маніпуляція, медійний простір.


Кардинальні зміни в соціально-політичному житті людства, що відбулися під впливом становлення глобальної інформаційної індустрії наприкінці ХХ – початку ХХІ століть, формують не лише нове інформаційне суспільство, а й світосприйняття інфолюдини. Новий імпульс і нові якості отримує вся система масової комунікації, зокрема це стосується соціальної інформації, яка охоплює світоглядну, духовну, естетичну, публіцистичну, побутову інформацію тощо. Основу в розумінні масової комунікації становить інформаційний простір – середовище, у якому і завдяки якому виробляється, існує, циркулює, обертається інформація. Це поняття – соціально-політичне і вбирає в себе як територіальний, космічний, технічний, економічний фактори, так і людський, оскільки суспільна інформація призначається для людини, людина – її споживач, без людини вона втрачає свій сенс.

Глобальне інформаційне суспільство, яке проголошує знання, інформацію та постійне самовдосконалення особистості рушійними силами суспільного прогресу, впливає на всі сфери буття людини. Проблема формування і розвитку особистості та соціуму в сучасних умовах набуває все більшої актуальності, тому виникає потреба вироблення методів нейтралізації шкідливого впливу ЗМІ на людину, особливо на підростаюче покоління. Мас-медіа покликані всебічно і повно висвітлювати процеси в суспільстві. Вони впливають на громадян та на сам перебіг інформаційного процесу. Основні технічні можливості телебачення, преси, радіомовлення, Інтернету – це оперування цілими просторами, а за наявності грошей та бажання на них можна здійснювати досить сильний психологічній вплив, навіть тиск. Соціальне значення мас-медійних матеріалів полягає в тому, що вони є елементом та умовою здійснення символічної боротьби за уявлення про соціальну реальність. Однак завжди потрібно пам‘ятати, що інформаційне суспільство як особливий світ, де формується інфолюдина (Homo Informaticus) як комунікаційна модель, має позитивні й негативні наслідки. Розглядаючи значення інформаційного простору для особистості, слід ураховувати, що він здійснює вплив також і на суспільство, і на державу, а через них – опосередковано на кожного індивідуума.

Одне із головних завдань сучасної держави – гарантування інформаційної безпеки особистості, яка характеризується захищеністю її психіки і свідомості від небезпечних інформаційних впливів: маніпулювання, дезінформації, спонукання до самогубства, образ тощо [1].

Світовий інформаційний вибух спричинив переворот у суспільній свідомості, примусив по-новому мислити, шукати нові підходи в усіх сферах суспільного життя.

Метою статті є розгляд засобів масової інформації як чинників соціалізації особистості, яка формується в умовах медіа-культури; виявлення особливих ризиків, які містить медіа-простір для її розвитку.

Щодо питання розвитку масових комунікацій та інформаційних технологій і їхнього впливу на суспільне буття найближчого майбутнього, то до цієї проблеми виділяють два основних підходи: оптимістичний та песимістичний. Західні футурологи, теоретики інформаційного суспільства: А.Берл, Т.Веблен, Г.Канн, Дж.Гелбрейт, Д.Белл, А.Фріш, З.Бжезинський, О. Тоффлер, А.Турен є прихильниками першого підходу, пов‘язаного з вірою в прогрес, поступальний розвиток людської цивілізації до більш організованого суспільства. У філософії занепаду Т.Лессінга, О.Шпенглера, Х.Ортеги-і-Гассета, К.Манхейма, К.Ясперса представлено песимістичний погляд на проблему майбутнього, пов’язаний із тотальною кризою людської цивілізації у всіх сферах її життєдіяльності – економічній, політичній, науковій, культурній, релігійній. Ці підходи рівноцінні. У час швидкого розвитку інформаційного суспільства вони допомагають спрогнозувати майбутнє нових цінностей і їхній вплив на формування цивілізації, а також роль у житті людей інформаційно-комунікативних потоків та техніки.

На теренах СНД цю тему розробляють А.Єляков, М.Абрамов, В.Іванов, Н.Костенко, Є.Макаренко, А.Москаленко, В.Королько, О.Мелещенко, Л.Мукомела, В.Різун, Г.Почепцов, Б.Потятиник, В.Здоровега, Н.Габор, А.Чічановський, В.Шкляр та інші.

Людство стало заручником нового творіння сучасності – технологій, де інформація та комунікації присвоюють основи всіх процесів, що відбуваються.

Людина як творіння соціальне, учасник суспільно-історичного розвитку, творець матеріальної та духовної культури проходить соціалізацію, яка являє собою процес утвердження особистості, навчання і засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, характерних для даного суспільства. Формування особистості відбувається в процесі соціалізації. Соціалізацію можна визначити як процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм та цінностей, які дозволяють функціонувати йому як повноправному члену суспільства.

Українські реалії свідчать, що пропагуючи певні цінності, ЗМІ виступають тими чинниками, які мають виконувати виховну функцію. Сьогодні уникнути впливу телебачення та Інтернету як невід‘ємних елементів середовища, у якому функціонує людина, неможливо. Це особливо стосується особистості, не готової до сприймання та аналізу медіапереказів, що часто пов‘язано з недостатнім життєвим досвідом та несформованою внутрішньою позицією. Адже надзвичайно активно погляди та позиції особистості формуються в підлітковому віці. Проблемне поле, створене сучасними ЗМІ, формує культ сили, грошей, споживацьке ставлення до життя. «Вони фактично контролюють нашу культуру, пропустивши її через свої фільтри, виділяють окремі елементи із загальної маси культурних явищ і надають їм особистої вагомості, підвищують цінність однієї ідеї, обезцінюючи іншу, поляризують таким чином усе поле культури» [2].

У сучасному українському суспільстві виникла низка суперечностей, які особливо гальмують процес становлення моральності особистості в ньому. Головні суперечності такі:

- між інтенсивним напливом інформації і низьким рівнем моральної культури особистості;

- між вимогами соціального замовлення суспільства й ціннісними орієнтирами, пропагованими ЗМІ;

- між уявленнями батьків, педагогів про ідеал виховання й тими «взірцями», які презентує телебачення [3].

Соціалізація включає в себе як соціально-контрольовані процеси цілеспрямованого впливу на особистість, тобто виховання, так і стихійні, спонтанні процеси, які впливають на її формування.

Простір, який нині оточує людину, зазнав сильних змін – збільшення інформаційних потоків і знання про них затягують у себе людину. Його можна характеризувати з двох сторін: суспільство, у якому живе людина сьогодні, – це інформаційне суспільство; у соціумі, який базується лише на інформації, проживає тепер нова людина – Людина інформації (Нomo Іnformaticus) – продукт інформаційного суспільства. Інформація сучасного мас-медійного простору стала товаром.

«Людина мислить про себе у світі та про світ у собі, витворюючи так звані світомоделі. Саме вони є дзеркалами самосприйняття та самоідентифікації особистості різних епох» [4, 118]. Модель Людини-інформації – це феномен творіння сьогоднішнього суспільства, яке породжене на безупинній лавині інформації.

Сучасна людина настільки звикла до великого обсягу інформації, який постійно збільшується, що не уявляє собі життя без преси, телебачення, радіо, кіно і комп‘ютерної мережі. Опинившись через якісь причини без них, вона відчуває неспокій та дискомфорт, так званий «інформаційний голод».

Це свідчить про незаперечну роль мас-медіа, адже саме вони є найголовнішою системою впливу на людину, яка живе в суспільстві і безпосередньо залежить від соціальних факторів, накопичуючи в собі інформацію про навколишнє середовище, яке стає для неї реальністю. А «реальність нашого світу така, що комп’ютерні технології, комп’ютерна пошта, комп’ютерні ігри, комп’ютерне задоволення, комп’ютерний біль все більше населяє сучасний ландшафт, трансформуючи нашу свідомість» [5, 129]. Людина зазнає поневолення від техніки, яка ж обіцяла визволення. Обробка тексту на комп’ютері вплинула, очевидно, на процеси мислення і писання більше, ніж ми це можемо усвідомити. Ми втрачаємо свободу та час. «Більша гнучкість, робить нас менш гнучкими, а більша кількість виробів, робить нас менш вільними» [6, 45].

«Хоча глобалізація високо підносить прапор свободи, але реально сфера свободи людини звужується, як шагренева шкіра, під дією не завжди помітних, однак потужних маніпуляторів — економічних, політичних, мас-культурних, мас-медіальних та інших. Яке місце залишиться для особистості під пресингом глобальних чинників, на що вона спиратиметься? Чи не перетвориться вона просто на статистичну одиницю, позбавлену можливості бути творцем — у культурі, в господарстві, в інтелектуальній сфері?» – Іван Дзюба [7].

Важливою умовою існування цього вільного суспільства контролю було підтримування міфу про людину з великої літери, так що кожен громадянин усвідомлював цей ідеал. І доки існує людство, триватимуть пошуки людиною відповіді на питання – хто ж вона є. І будь-яке його вирішення залишатиметься незавершеним, нерозв’язаною проблемою, тому що кожна людина дає ці визначення сама собі.

Людина – унікальне творіння Всесвіту. Вона важкодоступна для вивчення, незбагненна, загадкова. Ні сучасна наука, ні філософія, ні релігія не можуть сповна розкрити сутнjстs людини. Становлення творчої і гармонійно розвинутої особистості включає в себе як передумову засвоєння кожним індивідом досвіду попередніх поколінь і утворення як нових форм буття, так і самої людини.

«Журналістика – це конструктор реальності, а не її дзеркало», – пише професор Шкляр В.І. [8, 4]. Мас-медіа перестають бути дзеркалом суспільства, проте активно творять його. Інформаційний бум – це наслідок нових засобів масової комунікації, що змусили переробляти гори інформації. Існує відомий парадокс інформаційного прогресу: інформація збільшується, як вибух, а користі з інформації залишається дуже мало. І, отримуючи лавинами інформацію, все більше дезорієнтуємось, втрачаючи знання, а не навпаки. Неймовірний об’єм інформації витворив збентежене людство, а знання трансформувалось і втратило свою основу. Нині знання – це вже не «судження в поєднанні з переконанням», це вже не домагання правди та впевненості. Знання інформаційного простору полягають у відфільтровуванні найнеобхіднішої інформації [9, 41]. Маємо витворену особистість, яка відіслала себе на периферію історичної свідомості, а живе в ілюзорному світі технічної якості. І. Дзюба зазначає, що це «людство стає інформаційним наркоманом, яке посадило себе «на голку» новин. Носієм світової мудрості став телеведучий. Основною цінністю стала новизна, тобто скороминучість, доля якої – прогримівши сьогодні, завтра опинитись на звалищі відпрацьованого матеріалу» [10, 13]. Мода минулого тижня є безнадійно застарілою. Мода – це не просто віртуальна сцена, це своєрідний диктат світові технологічних та ідеологічних інновацій. Журналіст – це мас-медійний працівник, журналістика – це лаконічне, нейтральне, об’єктивне повідомлення і 75% комерції. «Сьогодні факт і думка переплелись: коментарі мають місце в новинах, редакційні матеріали переповнені фактами. Кінцевий продукт від цього не стає кращим, і ніколи раніше професія журналіста не несла в собі скільки небезпеки. Несвідомі чи свідомі помилки, зло, направлені маніпуляції і отруйне викривлення перетворюють новину на серйозну зброю», – наголошував лауреат Нобелівської премії Габріель Маркес [11, 174].

Згідно зі статистикою, середній американець 1/3 свого життя проводить біля телевізора плюс 1/3 на роботі за комп’ютером – тобто у віртуальній реальності, плюс якусь частину часу виділяє на сон [12, 145]. Віртуальна реальність в умовах найновіших інформаційних технологій отримала нове народження. Вона, як магніт, притягує дорослих і дітей. Її об’єкти нематеріальні, штучні. Нерідко віртуальна реальність постає як об’єктивна, що стає причиною багатьох трагедій. Створена людиною реальність: непостійна, гнучка, а головне – піддається індивідуальній дії. В результаті в людини виникає відчуття всемогутності [13, 157]. Сьогодні здатність мислити вбивається на користь здатності бачити, чути, смакувати і дотикатися – така собі оргія відчуттів, яка лишає мало місця для інтелектуальності. Телеекрани перенасичені порнографією, насильством та комерційною рекламою. Вбивства, насилля і нелюдське ставлення – це головна тема багатьох програм. Складається враження, що телебачення розраховано на певну «середньостатистичну» аудиторію. «Телебачення не може приносити користь суспільству, поки воно не вивільниться від впливу комерційної реклами» [14, 225].

«Для досягнення успіху маніпуляція повинна залишатися непомітною, – зазначає Р. Шиллер. – Успіх маніпуляції гарантований, коли той, ким маніпулюють, вірить, що все відбувається природно й неминуче ... для маніпуляції потрібна фальшива дійсність, в якій її присутність не буде відчуватися» [15, 47]. Проте «для ефективного управління людьми їх слід переконати в тому, що вони незалежні» [16, 266].

Ця суперечлива особливість – видимість свободи рішення, волі, думки, поведінки індивіда при їх прихованій і жорсткій зумовленості чужими йому метою, інтересами – складає специфічну суть маніпуляції як соціально-філософського феномена. Прихований вплив можна ототожнити з духовним пануванням над особистістю. Щоб ефективно використовувати, примушувати, володарювати над масами, еліти створюють їм ілюзію, видимість свободи і самостійності, активно використовуючи ЗМІ.

Невміння, а деколи і небажання критично, осмислено підходити до отриманої інформації, уважно її аналізувати, прагнення економити свої інтелектуальні ресурси призводять до того, що люди добровільно стають заручниками маніпулятивних технологій.

Не дивлячись на те, що сучасні ЗМІ володіють величезними можливостями впливу на індивідуальну й масову свідомість, кожна людина несе відповідальність за свій вибір: чи бути такою, як всі, чи відстояти свої погляди, позиції та переконання, не втратити своєї індивідуальності, не перетворитися просто на якусь річ.

ХХ століття було золотою епохою засобів масової інформації. Завдяки техніці (спершу радіо, а потім телебачення) одне і те саме повідомлення може дійти до всієї нації, а з розвитком супутникового зв’язку, і всього світу.

Комп’ютерна та телекомунікаційна технологія часто звужують коло особистих живих контактів і роблять відносини між людьми відстороненими. Виникає ситуація, коли людина не може відрізнити оточуючу її реальність від того світу ефемерних цінностей та образів, що виникають завдяки вторгненню в життя ЗМІ та аморальної попкультури. Інформаційні засоби формування засад способу життя різні, але, насамперед, це звичайно телебачення, радіо та преса.

Більше п’ятої частини європейців дотримуються візуального способу контактів з медіа, користуючись телебаченням як єдиним для себе інформаційним джерелом (22%). Половина представників цього сегмента дивляться телевізор від 2,5 до 3 годин на день, тоді як радіо й газетам приділяють увагу 0,5 години. Візуальний стиль найбільш характерний для соціально слабких категорій людей 55 років (26%), пенсіонерів (27%), робітників фізичної праці й сільськогосподарських працівників (27-30%), з освітою нижчою за середню (26%), тих, хто має низький дохід і зазнає серйозних матеріальних труднощів (34%). Дві третини в цьому сегменті взагалі не користуються Інтернетом (61%).Серед носіїв цього стилю вважається важливим дотримуватися традицій, поводитися належним чином і, звичайно, бути багатим, мати гроші й дорогі речі, тобто мати те, чого вони позбавлені. Меншою мірою цей стиль характерний для людей з освітою вищою за середню (15%), матеріально благополучних (16%), професіоналів (15-17%). Серед 25 країн-учасниць Європейського соціального дослідження 2007 року типовими країнами є Болгарія (43%), Росія (34%), Португалія (28%), Франція (28%), Україна (26%) [17, 189].

Хоча відомо, що перегляд телепередач часто суміщується у побуті з іншими заняттями, структурує повсякдення, все-таки ці цифри виглядають досить насторожливо, нагадуючи одразу про наркотичну дисфункцію телебачення, тобто апатичне занурення у споглядання подій, далеких від власного реального життя [18, 180].

Та роль, яка належить телебаченню в організації дозвілля дорослих та молоді, робить його важливим інструментом формування суспільної свідомості. Але цей феномен має позитивні і негативні риси. Нині людина вважає, що реальність абсурдна. Телебачення створює «фіктивну реальність» – спотворений образ дійсності. Е.Фромм зауважив, що ЗМІ позбавляють людину спроможності скласти цілісну картину світу, підмінюють її мозаїкою з маси розрізнених та не пов’язаних між собою фактів. Це призводить не тільки до придушення здатності до критичних суджень, але й діє гнітюче на емоційну сферу людини [19, 11]. У зв’язку з такою революцією, яка охопила всю планету, можемо говорити про людину Homo Informaticus як про біологічне творіння з одним лише інформаційним суперінтелектом, позбавлене емоцій і душі. Сучасна цивілізація сформувала людину як масового споживача, що проявляється у стандартизації життя. Постійне збільшення лавинних потоків робить тиск на психіку особистості, тому не спрацьовують механізми психологічного захисту і знижується поріг критичного сприйняття інформації.

Сучасний російський дослідник Михайло Епштейн тиск ЗМК на людину назвав травмою свідомості. «Сьогодні людина отримує таку кількість інформації, яка в десятки тисяч разів перевищує ту, що її отримували наші попередники триста років тому. Травматизм зумовлений зростанням диспропорції між людиною, можливості якої біологічно обмежені, і людством, яке не обмежує себе в своїй техно-інформаційній експансії» [20, 12].

Живучи в інформаційному суспільстві, людина може називатися інформаційною людиною. Російський вчений М.Абрамов вивчає переродження класичного Homo faber в Homo informaticus. Цей процес пов’язаний із широким розповсюдженням комп’ютерної техніки і нового способу роботи у віртуальному офісі. «Такий працівник, – пише він, – буквально розчинений в інформаційному просторі і повністю від нього залежить, тоді як роль соціального простору тут другорядна» [21, 130]. Відбувається поступовий перехід від «Людини вміючої» до «Людини інформації».

   Одним із чинників, що обмежує свободу вибору індивіда, є прихований вплив ЗМІ. Більшість людей схильна до навіювання і управління, що здійснюють мас-медіа. Для об’єкта маніпуляції створюється ілюзія, видимість свободи вибору, але насправді переконання, погляди, думки йому нав'язуються ззовні. Це пов'язано з тим, що людина сучасного суспільства формується та існує в мегаінформаційному просторі, створеному ЗМІ. Вона будує свою поведінку переважно на базі інформації, котра щоденно передається по теле- й радіоканалах, з друкованих видань й Інтернету. Таким чином, людина інформаційного суспільства невільна, оскільки не може без участі мас-медіа отримувати всю необхідну інформацію про події в країні та світі. Часто люди стають заручниками маніпулятивних технологій через невміння або небажання критично, осмислено підходити до отриманої інформації.

Слабка структурованість інформації, поява паразитичної інформації, інформація, що не відповідає реальним потребам, багаторазове дублювання інформації – це сьогоденні проблеми, породжені великим потоком інформації.

Питання про те, чи дійсно ЗМІ мають такі необмежені можливості впливу на свідомість людей, залишається відкритим і зараз. У сучасній науці існують два підходи до проблеми маніпуляційних можливостей ЗМІ: медіаорієнтований і медіацентристський [22, 68].

Згідно з першим підходом, людина розглядається як активний і критично налаштований споживач інформації; ЗМІ не можуть підпорядковувати собі свідомість людини, навпаки, людина пристосовує ЗМІ до своїх потреб. Людина вибирає з інформаційного потоку ті повідомлення, які відповідають її потребам, тим самим формуючи ринок інформації. Але при аналізі ЗМІ як інструменту впливу на масову свідомість слід пам'ятати, що насамперед вони є засобом комунікації. Людина не просто механічно переробляє отриману інформацію, вона відсіває непотрібну, індивідуально сортує інформацію за ступенем важливості, сама встановлює черговість сприйняття. Будь-яка людина самостійно інтерпретує інформацію, що надходить, фільтруючи й оцінюючи її залежно від власної картини світу, свого соціального статусу, культурного розвитку, віросповідання, віку, статі тощо. Спроби ЗМІ нав'язати кардинальні зміни в стереотипах часто стикаються з активним психологічним опором, що є результатом селективного відношення людини не тільки до самої інформації, але й до її джерела [23, 16]. Згідно з медіацентристським підходом аудиторія ЗМІ – пасивна маса, схильна до навіювання й стороннього управління. ЗМІ створюють для цієї знеособленої маси нову реальність, ілюзорний світ. ЗМІ нівелюють індивідуальність людини, позбавляють її самостійності й свободи вибору. На думку одного з представників цього напряму Т. Томпсона, ЗМІ є сурогатні, лицемірні, принижуючі людську гідність явища, схильні до спрощення, ЗМІ – масове виробництво, що ігнорує індивідуальні смаки. Вони поневолюють розум і руйнують природну культуру [24, 45-58].

Не можна повністю заперечувати позитивного значення ЗМІ, оскільки вони є ефективними інструментами підтримки суспільної рівноваги й соціальної взаємодії. Водночас слід визнати, що маніпулятивні можливості мас-медіа величезні. У сучасному світі людина не здатна самостійно отримати й перевірити всю необхідну їй інформацію, тому вимушена багато що сприймати як правду. Тож наповнюючи потрібним змістом повідомлення, що передаються ЗМІ, можна подавати суспільству не лише знання про навколишню дійсність, а й цілеспрямовано формувати емоційні та поведінкові стереотипи, установки, шаблони. Можна стверджувати, що сучасна людина формується й живе в особливій, спотвореній реальності, де ЗМІ створюють сприятливий ґрунт для прихованого впливу на свідомість людини [25,107-108].

У процесі дослідження феномена прихованого впливу мас-медіа на свідомість людей необхідно враховувати, що результат такого впливу залежить від багатьох чинників – соціальних, культурних, політичних, економічних умов, а також від індивідуально-психологічних особливостей людини, на яку спрямований маніпулятивний вплив [26, 145-146].

Коли засоби масової інформації отримують у суспільстві велику владу, вони починають «демасифікуватися»: цей термін, обґрунтований конкретними даними, був введений О. Тоффлером [27, 327]. Простежуючи розвиток та занепад окремих ЗМІ, можна відтворити систему розвитку і занепаду людини, яку створювали ті чи інші медіа у час свого поступального розвитку. Так, на початку ХХ століття найпопулярнішою і найчитабельнішою була газета. Потім газети починають втрачати своїх читачів і з’являється альтернатива друкованому слову – радіомовлення, пізніше – телебачення, яке до сьогодні залишається домінуючим серед засобів масової комунікації. ХХІ століття можна знаменувати століттям боротьби двох могутніх ЗМК: телебачення та Інтернету. Розквіт Інтернету позначив кінець переважання традиційних засобів масової інформації, які не можуть існувати без паперу, кінескопів і радіохвиль. Замість цього Мережа пропонує такі формати подання інформації, про які нещодавно можна було лише мріяти.

Кращий захист від згубної дії ЗМІ, на думку професора Б.Потятиника,– освіта аудиторії. Чим більше глядачі дізнаються про негативну дію телевізійного насильства і про ті його різновиди, які найбільш небезпечні, тим краще вони зможуть захистити себе від цієї небезпеки. Зросла свідомість громадськості повинна сприяти формуванню навичок критичного сприйняття побаченого [28].

Роль засобів масової інформації в процесі формування ціннісної орієнтації інфолюдини, їхній вплив на духовний та моральний розвиток її особистості неоднозначні. Людина не аналізує інформацію, а, навпаки, інформація перебудовує людину.

Ідея Homo Informaticus проходить через всі мас-медіа. На сучасному етапі інформаційне суспільство розглядається як деякий особливий світ, де забезпечено свободу самовираження людини, вільний доступ до культурної спадщини людства, можливість постійного морального та духовного самовдосконалення. Здається, ніби створені всі умови для розвитку особистості інфолюдини, превалюючими ознаками якої є інтелект та знання. Проте, як і будь-яка інша людина, Homo Informaticus повинна отримувати, виховувати і розвивати такі якості, як духовність, соціальність, моральність, реальність.

Сучасне суспільство породило нову універсальну людину, яка створює вигляд зовнішньої активності, проте її внутрішній світ залишається пасивним, вона функціонує як автомат. Вона не здатна вільно і всебічно розвиватись, адже зазнає все проникного впливу нав’язливої інформації, без якої вона не може брати участь у житті суспільства та і просто стає несучасною, немодною. Тому необхідно знайти розумний баланс між інформаційними технологіями, мас-медіа і цінностями гуманізму.

Людина повинна пам’ятати про свою сутність: зробити життя якомога повнішим, наповнити високими цінностями. Кожна людина, за своєю природою, має свій унікальний шлях і свої неповторні погляди на світ. Мотиви поведінки людини непередбачувані, мало хто будує життя свідомо. Людина має навчитись вирізняти з потоку перманентної невизначеності справжні добро, любов і протистояти духовному геноциду. Вона не може забувати про вдосконалення та розвиток свого життєвого проекту – передусім бути людиною.

Журналістика покликана боротися за людину в людині [29].

Професійні знання та уміння журналістів охоплюють сферу масової комунікації, тобто сферу спілкування, яка безпосередньо пов’язана з впливом на маси. Їхні честь і гідність не повинні дозволяти маніпулювати людьми [30, 8].

Висновки. Створена інформаційна панорама стала новою історичною фазою розвитку глобального інформаційного суспільства. Інформація не лише констатує соціальний простір, а є його рушійною силою.

Нові інтерактивні ЗМК змінюють тип міжособистісного спілкування, і сама їх поява вже впливає на якість суспільства. Інформаційне довкілля, що забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей, доступ до світових інформаційних ресурсів, швидко змінили концепцію суспільства. В інформаційному суспільстві постмодерної ери народилася нова оригінальна комунікаційна модель – Homo Informaticus.

Людина, живучи у вимірі перманентного інформаційного потоку, стає заручником шаблонного виміру. Поступово вона стає інфозалежною.

Для нейтралізації негативного впливу ЗМІ на людину необхідно враховувати психологічні особливості сприймання інформації особистістю. Лише сформованість на основі загальнолюдських цінностей стійкої внутрішньої позиції людини дозволить їй адекватно сприймати, аналізувати пропаговані вартості, формуючи від шкідливої інформації стійкий самозахист.


Список використаних джерел та літератури

[1] Жарков Я. Небезпеки особистості в інформаційному просторі. /:Жарков Я.// Юридичний журнал, 2007. – № 2. – С. 18–23.

[2] Моль А. Социодинамика культуры.- М.:Прогресс, 1973. С.26

[3] Невмержицька О.В.Розважальні програми центральних каналів телебачення України як чинник морального виховання підлітків: Автореф. дис…канд..пед.наук: 13.00.07/Херсонський держ. ун-т.- Херсон, 2006.

[4] Титаренко М. О. Світомодель Homo Informaticus та її парадигми в сучасному соціокультурному дискурсі /М. О. Титаренко //Вісник Львівського університету. Серія: Журналістика. – 2005. – Вип. 28. – С. 118–134.

[5] Еріксон Т. Тиранія моменту : швидкий і повільний час в інформаційну добу / Т. Еріксон ; пер. з англ. В. Дмитрука. – Львів : Кальварія, 2004. – 196 с.

[6] Еріксон Т. Тиранія моменту : швидкий і повільний час в інформаційну добу / Т. Еріксон ; пер. з англ. В. Дмитрука. – Львів : Кальварія, 2004. – 196 с.

[7] Скрипник О. Іван Дзюба : «Сфера свободи людини звужується, як шагренева шкіра» // Дзеркало тижня. – 2006. – 8 лип.

[8] Шкляр В. І. Мас-медіа і виклики нового століття / В. І. Шкляр. – К. : Грамота, 2003. – 48 с.

[9] Бевзенко Л. Д. Соціальні зміни у дзеркалі самоорганізаційного моделювання /Л. Д.Бевзенко //Вісник НАН України. – 2002. – № 9. – С. 39–46.

[10] Дзюба І. М. Україна перед Сфінксом майбутнього / І. М. Дзюба. – К. : Видавн. дім «КМ Академія», 2001. – 35 с.

[11] Маркес Г. Самая лучшая работа на свете // Индекс/ Досье на цензуру. – 1997. – № 2. – С. 173–176.

[12] Гримак Л. П. У колыбели «Нomo Internetus» (Вместо заключения): Тайны гипноза. Современный взгляд / Л. П. Гримак. – СПб. : Питер, 2004. – 303 c.

[13] Еляков А. Д. Homo Informaticus в информационном мире / А. Д. Еляков // Свободная мысль –ХХІ ст. – 2005. – № 3. – С. 150–161

[14] Кириллова Н. Б. Медиакультура : от модерна к постмодерну / Н. Б. Кириллова. – М. : Академический Проект, 2006. – 448 с.

[15] Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. – М.: Мысль, 1980. – 98 с.

[16].Гэлбрейт Дж. Новое индустриальное общество. – М.: Мысль, 1968. – 266 с.

[17] Костенко Н. В. Национальные аудитории медиа в сравнении / Н. В. Костенко // Украинское общество в европейском пространстве / под ред. Е. О. Головахи, С. О. Макеева. – К. : ИС НАНУ, 2007. – С. 174–204.

[18] Медіа. Демократія. Культура / за ред. Н. В. Костенко, А. О. Ручки. – К. : Ін-т соціології НАН України, 2008. – 365 с.

[19] Охріменко О. Г. Антропологічна філософія техніки: концептуальні засади / О. Г. Охріменко ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. — К. : ПАРАПАН, 2002. — 16 с.

[20] Епштейн М. Інформаційний вибух і травма постмодерну / М. Епштейн // Література плюс, 1998. – № 2. – С. 8–14.

[21] Абрамов М. Г. Человек и комп’ютер : от Homo Faber к Homo Informaticus / М. Г. Абрамов // Человек. – 2000. – № 4. – С. 127–136.

[22] Богомолова Н.Н. Массовая коммуникация и общение. – М.: Знание, 1988. – 78 с.

[23] Березкина О.Н. Политический имидж в современной политической культуре: Автореф. дисс. ... д-ра политол. наук. – СПб.: Питер, 1999. – 30 с.

[24] Thompson T. Discrimination and popular culture. – London.: Longman Group, 1964.

[25] Дуцик Д. Політична журналістика. – К.: Вид. дім "Києво – Могилянська акад.", 2005. – 138 с.

[26] Павлова Е.Д. Манипуляционный потенциал средств массовой информации // Актуальные проблемы современной науки. – 2004. – № 2. – С. 145-146.

[27] Тоффлер О. Футурошок / О. Тоффлер. — СПб. : Лань, 1997. — 461 с.

[28] Потятиник Б. Електронна агресія: знати, щоб вберегтися [електронний ресурс]/ Потятиник Б.– Режим доступу: URL //o.lviv. ua/mediaeko/ndch/polit_ekran_agr.htm

[29] Лильо Т. Я. Йосип Лось : «Університет не може бути товариством з обмеженою відповідальністю» / Т. Я. Лильо // День. – 2004.– 4 черв.

[30] Різун В. В. Загальна характеристика масово-інформаційної діяльності : лекція перша / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка / В.В. Різун. – К., 2000. – 34 с.