1. Основні методи автоматизованого реферування Реферування
| Вид материала | Документы |
- Тест 1 Визначення поняття реферат. Назвіть англійський відповідник терміну «реферат»., 12.81kb.
- Реферат-конспект містить усі основні положення тексту, ілюстративний матеріал, аргументи,, 379.76kb.
- О. В. Лазаренко, А. А. Яковенко моделювання процесу узагальнення в системi автоматичного, 1438.21kb.
- Вимоги до реферату, 86.46kb.
- Назва модуля: Основи автоматизованого проектування. Частина Код модуля, 18.84kb.
- 1. Вступ. Основні поняття та методологія до історія розвитку та використання методів, 102.84kb.
- Тема предмет вивчення курсу, основні поняття, методи та основні цілі курсу Предмет, 60.95kb.
- Устатті розглянута проблема підвищення ефективності інвестиційної діяльності, 276.71kb.
- План лекції Тема І основні питання. Актуальність теми Лекційний матеріал Педіатрія, 473.4kb.
- Програма з біології на базі старшої школи на іспиті з біології вступник до вищого навчального, 323.41kb.
68.Шляхи забезпечення конкурентноспроможності видань на книжковому ринку
Маркетинг – комплекс дій, що застосовуються з метою вивчення, передбачення, формування, стимулювання і задоволення попиту на книжкову продукцію; комплекс заходів просування книжки на ринок.
Основні принципи маркетингу:
- вивчення стану і динаміки книжкової продукції
- макс пристосування книги до умов ринку за допомогою використання матеріальних ресурсів
- піар
- підвищення якості управління
- вдосконалення праці у видавництві + нові технології
- розширення поля
Маркетингові етапи:
1. Глибокий аналіз книжкового ринку (дослідження ємності ринку, кон’юктура ринку, дослідження основних партерів). 2. Оцінка і встановлення ділових зв’язків з партнерами на ринку
2. Визначення власної позиції на ринку
- Вивчення кола потенційних читачів (сегментування споживачів, вивчення мотивів попиту та придбання книжки, аналізу усіх можливих способів та методів. Можливі тенденції у зміні попиту);
- цінова політика
- визначення оптимальних систем розповсюдження (прям., через посередника тощо)
3. Забезпечення рекламою (застосування піару).
Специфіка видання:
для широкого кола,
для специфічного контингенту («Мистецтво», «Техніка»).
69.Особливості передавання інформації у технічній літературі
Перевидання (здебільшого – додається нова вступна стаття, можливе розширення коментарів – якщо треба, інформація про попередні видання; потрібно виробити прийнятну пунктуацію та орфографію, з’ясувати першоджерело).
Дані про перевидання. Дані про перевидання й опис змін (виправлене, доповнене, перероблене тощо) подають після даних про автора (-ів) і виділяють з обох боків тире.
Порядковий номер видання подають завжди спочатку, позначаючи арабськими цифрами, незалежно від того, як надруковано в книзі. До цифри додають через дефіс закінчення (-ге,-тє,-те,-ме). Наприклад, ”3-тє вид., перероб. і доп.”
1. Сучасний науковий рівень, проблеми і перспективи.
2. точно і чітко сформулювати визначення і висновки.
3. термінологія. Символіка, поняття властиві даній галузі.
4. ретельно продуманий довідковий апарат.
Види побудови тексту: Опис і Визначення. Для опису характерна констатація конкретної інформації, мета – створити картину предмета, процесу, явища. Опис у таких виданнях у технічних принципах. Тобто матеріал викладається у послідовності. Варіанти опису: для предметів рухомих і нерухомих. Якщо рухомий, то першим описується установка, а потім те, що його приводить у дію. Визначення – дають через формулювання родової ознаки і видових відмінностей.
Виклад: теза – визначення - аргументація тези – істина (висновок).
Аналіз і оцінка технічного твору:
1. Актуальність теми, оцінка вибору теми (1),
2. Оцінка розробки теми (2), відповідність змісту цільовому призначенню
3. Достовірність матеріалу, який подано у тексті
4. Новизна проблеми або її трактування
5. Практична застосовність
6. Оцінка тексту (3): достовірність викладення матеріалу (відповідність новітнім досягненням наукової думки, зв'язок із практикою; правильність і достовірність фактичних даних, перевірка фактичного матеріалу, чіткість термінології, аналізування таблиць).
Оцінка ілюстративного матеріалу (4)
Оцінка структури твору (5)
70.Робота редактора над мовою і стилем технічних публікацій
Характерні особливості наук-техн. стилю:
- термінованісь мови,
- абстрактність значень,
- логічність побудови,
-стандартизованість засобів виразу, правильність і точність описуваних виробничих процесів, явищ і фактів, а також зв’язків і відношень між ними з позиції новітньої науки і термінів.
1. Визначення і усунення логічних помилок: визначення структури тексту і його логічних зв’язків; як викладено матеріал. При усуненні логічних помилок треба звертати увагу на зміщення планового матеріалу (це трапляється при нагромадженні складних речень), забороняється застосування тверджень, що взаємо виключають одне одного, також є помилкою співставлення або протиставлення логічно неоднорідних понять, стислість теж може викликати помилки - невиправданий лаконізм, неточність вживання слів.
2. Лексичні помилки: неправильне вживання термінів, зокрема професіоналізм; вживання без потреби іноземних слів.
3. Синтаксичні помилки: неправильний порядок слів і неправильне керування.
Одними з найважливіших аспектів, що визначають мовні та стилістичні пріоритети технічного видання є його цільове призначення та потенційна читацька аудиторія. Головне завдання технічної літератури – це передача технічних знань, накопичених у процесі матеріального виробництва. Тож все ж таки основна функція технічного твору – інформативна. Тобто саме інформацію, знання, а не щось інше (наприклад, у художній літературі – емоції, почуття, естетика) читач прагне знайти на сторінках технічного видання. А це породжує основні вимоги до технічного тексту: максимальна зрозумілість, однозначність, логічність. Звичайно, всього цього не можливо досягти, нехтуючи мовними й стилістичними законами. Адже використовуючи літературну, унормовану мову, автор збільшує шанси на те, що його думки, сформульовані на папері, будуть правильно, недвозначно сприйняті читачем.
Тож, в першу чергу, в технічному творі (в принципі, як і в будь-якому іншому) мають бути дотримані всі граматичні та синтаксичні норми. В контексті української мови особливу увагу слід звернути на такі аспекти: вилучення русизмів, а також неприродних нашій мові (властивих російській) синтаксичних конструкцій.
Окрім загальних мовних норм, до технічного тексту також застосовуються й більш локальні, визначені особливістю типу літератури, вимоги: уникнення емоційно забарвленої лексики, застарілих слів, діалектизмів, вилучення тавтологічних штампів. Зрозуміло, що будь-яка емоційність, образність у технічній літературі розсіює увагу читача, а отже, перешкоджає головному – глибокому і свідомому засвоєнню нової інформації. Щодо не загальновживаної лексики й тавтологічних штампів, то вони, звичайно, не сприяють насиченню та чіткості авторської думки – вони «розріджують» її.
Особливе місце в технічних текстах займають терміни. Адже саме вони містять у своєму змісті найбільшу інформативність. Однак це зовсім не означає, що нанизування термінів у тексті сприяє нагромадженню корисної інформації. Результатом такого нанизування може бути хіба що інформаційне «місиво», в якому вже не можливо буде відділити цікаві, нові відомості від інформаційного непотреба.
Важлива вимога до застосування термінів – уникати синонімії в межах одного твору. Адже різні назви одних і тих самих понять можуть призвести до цілковитої дезінформації та дезорієнтації читача.
Також дуже важливо в межах тексту наводити тлумачення тих чи інших термінів, не залишати читача сам на сам із незрозумілими словами. Бо якщо термін не має чіткого визначення, його інформативність дорівнює нулю.
Для творів технічної літератури характерний науковий, рідше науково-популярний стиль. Отож аналізуючи будь-яке технічне видання, слід зважати на дотримання в ньому всіх особливостей, норм цього стилю. Разом з тим обов’язково треба звертати увагу на потенційну читацьку аудиторію певного твору. Адже, наприклад, якщо в виробничих виданнях, орієнтованих на спеціалістів певної галузі, вживання великої кількості професіоналізмів, є явищем нормальним, і навіть корисним, то в навчальному посібнику для студентів надуживання такою лексикою викликає появу інформаційного «шуму», тобто перешкод для розуміння тексту.
Отже, робота як автора, так і редактора над мовою та стилем технічного видання вимагає неабиякої уваги, прискіпливості. Адже кожне хибне слово і кожна хибна синтактична конструкція в творі може призвести до цілковитої втрати його інформаційної цінності.
71.Робота редактора над таблицями і висновками в технічних виданнях. Методи перевірки достовірності табличного матеріалу
Таблиця – текстовий чи цифровий матеріал, розташований колонками і відокремлений один від одного лінійками.
Табличні дані мають бути однорідними і спів мірними. Основні елементи у таблиці: Номер таблиці, що зазначається без знаку №; назва таблиці, боковик, графи. Поради: Заголовок (головка) має відповідати змісту графи.
Перевірити доцільність вміщеного матеріалу у таблиці: інколи дають той самий матеріал, що вже є у тексті – це неправильно. Таблиці робити простими, зрозумілими, доступними. Треба, щоб головка була не багатоступінчастою і компактною. Підібрати конкретний чіткий заголовок таблиця повинна бути зв’язана з текстом за допомогою посилань обов’язково.
Іноді доцільно розбити одну таблицю на кілька. Назва стовпців повинні бути зв’язані синтаксично, щоб можна було читати їх як один текст. Усі позначення і данні – уніфіковані.
Вимоги до змісту таблиці:
суттєвість, а не випадковість ознак;
порівнянність даних; наявність повноти даних; достовірність вжитих даних;
підсумки перевірити;
логічна супідрядність елементів.
Якщо дані відсутні, то ставити три крапки або писати, що дані відсутні, а не залишати пустим; примітки можуть вживатися безпосередньо під таблицею або у вигляді окремої графи. Треба відрізняти від виводів – вивід з тексту, не має більше 2-х колонок, заголовку і не нумерується.
Висновки повинні містити підсумок викладеного матеріалу, може визначати подальший напрямок розвитку галузі.
72.Види зображальних матеріалів у технічних виданнях і особливості їх опрацювання редактором
За характером зображення:
предметні (створює подібність реальним предметом – фото, малюнки);
умовні (показує окремі риси предмета – креслення, схеми, діаграми).
Серед малюнків розрізняють технічний (зображення технічних предметів).
Підписи під ілюстраціями необхідні, щоб пов’язати ілюстрацію з текстом: є прості підписи (умовне позначення ілюстрації і назва) та складні ( крім назви подається розшифровка окремих деталей. Це робиться тоді, коли ці деталі не пояснюються у тексті).
При опрацюванні ілюстрацій треба:
доцільність ілюстрацій;
обов’язковий зв'язок з текстом,
придатність ілюстрацій для поліграфічного відображення.
Ілюстрація – інформація, зафіксована у двомірному просторі у вигляді крапок (пікселів) одного чи кількох кольорів на носії інформації.
Із видавничих позицій кожна ілюстрація має три компоненти:
- посилання в основному тексті на ілюстрацію;
- власне ілюстрацію;
- заголовок ілюстрації (нумераційний і тематичний), тобто її назву.
Розрізняють такі основні види ілюстрацій у технічному виданні:
а) реально-предметні (рисунок, фото);
б) умовно-предметні (креслення, схема);
в) аналітичні або абстрактні (графік, діаграма).
Рисунок – зображення художніми засобами будь-яких технічних об’єктів чи предметів або їх дії. Рисунок унаочнює об’єкт, сприяє запам’ятовуванню.
Фотознімок – зафіксований механічним способом процес роботи чи загальний вигляд предмета, механізму, машини або технічний об’єкт чи його дія. Перевага – в документальності.
Креслення – зображення в геометричних пропорціях побудови чи конструкції машини, механізму, деталей. Перевага – конкретність.
Схема – зображення предмета чи процесу в загальних рисах.
Графік – зображення на основі осі координат зміни двох чи більше величин, що порівнюються.
Діаграма – графічне зображення відношень між будь-якими величинами, що порівнюються.
Підписи до ілюстрацій складаються з п’ятьох частин:
1) назви (іноді скороченої) різновиду ілюстрації (Рис., Мал., Фото, Схема, Графік, Креслення, Карта, Ілюстрація тощо);
2) нумераційної назви, тобто порядкового номера ілюстрації;
3) тематичної назви, в якій іноді можуть вказувати складові частини ілюстрації;
4) пояснення, або експлікації, до окремих елементів ілюстрації;
5) додаткових відомостей про ілюстрацію (вказівок на джерело її запозичення, автора ілюстрації, масштаб її відтворення тощо).
Нумерація ілюстрацій буває наскрізна, індексаційна, постатейна, пороздільна.
Наскрізна – ілюстрації нумерують від першої до останньої з позначеннями: Рис. 1, Рис. 2, Рис. 3 ...
Індексаційна – за розділами (Рис. 1.1, Рис. 1.2, Рис. 1.3 ...) і за параграфами (Рис. 1.1.1, Рис. 1.1.2. Рис. 1.1.3).
Постатейна – в межах кожного твору (статті) в збірнику.
Пороздільна – вказується не тільки номер ілюстрації, а й номер чи заголовок розділу (Рис. 1, розд. 1). Застосовується рідко.
Отже, ілюстративний матеріал – вагомий аспект технічного видання, що має бути ретельно підібраний та продуманий комплексно. Ілюстрації повинні не тільки забезпечувати взаємозв’язок з основним текстом, але й виконувати у технічному тексті вагомі функції: наочну, доповнювальну, поглиблювальну, пояснювальну.
Про кількість і характер ілюстрацій у майбутньому виданні треба вести мову ще на підготовчому етапі редакційно-видавничого процесу.
Робота редактора на цьому етапі має такі напрями.
1. Разом з автором скласти комплексний план ілюстрування видання.
2. Визначити критерії відбору ілюстративного матеріалу (залежно від адресного призначення видання).
3. Визначити місце розміщення ілюстрацій і тексту.
4. Відредагувати текстівки, підписи до ілюстрацій.
73.Особливості редакційної підготовки виробничо-практичних видань.
Виробничо-практичне (вид відомостей з технології, техніки та організації виробництва призначені фахівцям певного профілю та відповідної класифікації). Вимоги: сучасний науковий рівень, проблеми та перспективи, точно чітко сформулювати визначення та висновки; вживання термінології, символікита понять, що властиві даній галузі (у кожній галузі один і той самий термін трактується по-різному).
Під час редагування В.В. редактор повинен:
- Добре володіти методикою розкриття трудового досвіду робітників,
- Допомагати автору вміло використовувати різноманітні прийоми, що дозволяють якнайкраще донести до читача суть передових способів праці, звертати його увагу на важливі деталі,
Найчастіше використовуються такі методи подачі матеріалу про трудову і виробничу діяльність:
-Аналіз досвіду, що вже існує і використовується в роботі,
-Критика того, що є застарілим, і тому не виправдовує свого використання,
-Показ нової техніки, технології, організації праці.
Ці методи реалізуються у вироб. літературі (В.Л.) за допомогою оповіді, опису і роздуму.
Оповідь – найкраща форма тоді, коли необхідно показати послідовну зміну операцій в роботі, розповісти про технологічні процеси.
Описові тексти використовують тоді, коли мова йдеться про нову техніку, нові матеріали. Однак при цьому не завжди доречно подавати спочатку загальну характеристику «предмету», тому що часто читач-виробничник уже знайомий з принциповими даними, і йому потрібен лише такий опис, який дає уявлення про суть новизни.
Особливо важливими у В.Л. є прийоми розкриття трудового досвіду, що дозволяють наочно, цікаво, запевняюче викладати матеріал.
Одним із найпоширеніших прийомів розкриття трудового досвіду є порівняння. Перевага цього прийому в тому, що він є дохідливим, простим, доступним і досвідченим авторам і читачам і початківцям. Порівняння допомагає зв’язати старе з новим, показати, що нова техніка і технології, як правило, засновуються на попередніх досягненнях, на вже відомому багатьом читачам досвіді. Часто автори використовують також додаткові пояснення, яке дає можливість обґрунтувати той чи інший прийом роботи, допомагає засвоїти його не лише механічно, а й свідомо.
Наочно показати трудовий досвід допомагає аналогія.
У В.Л. нерідко користуються й прийомом протиставлення.
Дуже важливо, щоб висловлені твердження обґрунтовувалися прикладами. Це допомагає уникнути декларативності і робить твір більш авторитетним.
Трудовий досвід розкривається більш повно і переконливо, якщо автор навмисно фіксує увагу читача на важливих деталях. В одному випадку він використовує графічний матеріал, наприклад сильно збільшене зображення тієї чи іншої деталі машини, в іншому –привертає увагу читача власне оповіддю.
Одним із засобів розкриття виробничого досвіду є прийом підкреслення. У цьому випадку автор веде мову лише про один метод, інструмент і т.д., але детально розповідає про особливості того, що він описує.
Корисно під час розкриття нового досвіду роботи давати історичний екскурс. Це особливо доцільно, коли розповідається про виробничий колектив, що існує багато років і який зазнав значних змін.
У книгах, присвячених узагальненню трудового досвіду дуже доречним є критичний розбір. Він одзволяє з усіх боків розглянути якість обладнання, виявити його конструктивні недоліки (ненадійність, складність експлуатації і т.д.) і цим самим дати поштовх допитливій думці читача.
Одним із недоліків при розкритті трудового досвіду є надто короткий опис нововведення, неповна характеристика виконаної роботи, замовчування про деякі особливості техніки і технології, що використовуються. Уникнути цього можна, використавши прийом розгорнутої характеристики.
Важливу роль у В.В. відіграє повтор. Повтор будь-якої важливої тези, підтвердженої новими фактами, допомагає краще зрозуміти і засвоїти викладений матеріал.
У виданнях, що містять не лише опис роботи, а й різноманітні розрахунки, використовують ще один корисний прийом – приблизне розв’язання поставленої задачі. Не кожен читач зможе самостійно використати формулу, щоб отримати необхідну відповідь. Тому краще дати йому готове розв’язання.
Перевірка фактичного матеріалу
Коли мова йде про методику перевірки фактичного матеріалу, то при цьому маються на увазі порівняння фактів з авторитетними джерелами, внутрішню перевірку, офіційне підтвердження. У будь-якому випадку треба намагатися використовувати найбільш свіжі, останні дані, добирати найбільш авторитетні джерела; там, де це необхідно, слід вказувати, звідки взятий матеріал.
Значне місце займає так звана внутрішня перевірка. Мова йде про відомості, які нема можливості перевірити за допомогою інших допоміжних джерел. Уважно вчитуючись у матеріал, редактор встановлює, чи є безпомилковими розрахунки автора, чи правильні оригінальні таблиці, висновки, чи точні посилання автора на власний текст, на ілюстрацій ний матеріал.
Внутрішню перевірку краще проводити поступово, тобто спочатку перевірити підсумки в розрахунках автора, потім посилання на сторінки тексту рукопису і т.д.
Іноді автори замість того, щоб дати приблизні цифри, говорять про них, як про абсолютно точні дані. Насправді краще наводити приблизні відомості, що дають лише загальне уявлення про даний факт.
Під час внутрішньо перевірки редактор стежить за термінологією. Він вимагає, щоб автор використовував терміни, прийняті в даній галузі, і добивається однаковості їхнього вживання протягом усього рукопису.
Композиція. Використання різних видів правки
Робота над композиціє починається з критичного розгляду рукопису. Редактор визначає, чи виконане поставлене завдання, чи всі питання теми охопив автор, чи не вийшов він за межі теми. Далі перевіряється співвідношення частин рукопису: яке місце займають головні і другорядні питання. Потім – підпорядкованість частин і зв’язки між ними.
Правка-вичитка найчастіше використовується при перевиданні виробничих інструктивних матеріалів загального характеру (правила внутрішнього розпорядку в цеху або на підприємстві, протипожежної безпеки і т.д.).
Правка-скорочення використовується при підготовці збірників матеріалів, довідників виробничого характеру. Вона включає такі прийоми, як скорочення прикладів, витяг (коли текст публікується не повністю, а частково), переказ (коли частина тексту публікується повністю, а частина подається у короткому переказі), лексико-стилістичне скорочення, ліквідація абзаців.
Найбільш широко використовують скорочення прикладів, адже автори-практики для ілюстрування своєї думки перевантажують текст зайвими, вартими скорочення прикладами.
Важлива вимога до В.В. – наводитись повинні лише найнеобхідніші цифри, а там, де можна, цифри повинні округлятися.
Правка-обробка використовується при редагування В.В. найбільш часто. Основні прийоми – виправлення, уточнення, перестановка, перенос, вставка.
Правка-переробка найчастіше використовується при підготовці брошур новаторів виробництва, що володіють багатим досвідом, але не вміють викласти його для друку. Правка-переробка включає перепланування, групування матеріалів, компоновку глав, додавання, відновлення композиційних зв’язків.
Робота над мовою рукопису.
Велику увагу під час редагування В.В. треба приділяти термінології. Рекомендуються користуватися термінами, встановленими держстандартами. У випадку, коли держстандарти не містять необхідної інформації, слід користуватися термінологією, офіційно прийнятою в даній галузі (галузеві словники).
Якщо в даній галузі використовується кілька рівнозначних синонімічних термінів, вказані держстандартами, слід використовувати один термін, прийнятий в даному видавництві.
Нерідко трапляється два позначення одного й того самого поняття, причому одне виражене українським терміном, інше – іншомовним (клема – зажим, індикатор – покажчик і т.д.). в цьому випадку краще використовувати український термін. Важлива задача В.В. – знайомити читача зі спеціальною термінологією, подавати її грамотно, науково, в необхідних випадках давати роз’яснення.
У тих випадках, коли автори використовують нові слова-терміни або нові форми відомих у мові слів, редактор має стежити, щоб ці слова були зрозумілі читачеві і відповідали нормам української літературної мови.
Відбір ілюстрацій
У В.В. ілюстрації наводяться для показу переваг і особливостей нової техніки, технології, організації праці, критики недоліків і т.д.
Треба звертати увагу на:
- зміст іл. матеріалу,
- необхідність і доцільність представленого автором іл. матеріалу в даному виданні,
- доступність іл. матеріалу читачу,
- можливість використання іл. матеріалу з урахуванням наявних поліграфічних можливостей.
Іл. матеріал має бути зрозумілим, по можливості «образним», наочним.
Схеми як виразний графічний матеріал активно використовуються у В.В. існують такі схеми:
- с., що виражають функціональну залежність різноманітних елементів у складних комплексах (с. технологічного процесу);
- принципові с., що показують, які деталі були використані, як вони зв’язані між собою, який принцип дії окремих частин, вузлів (с. радіоприймача);
- кінематичні с., що зображають у найпростішому вигляді основні деталі, вузли, їх розташування і взаємозв’язок (кінематична с. друкарської машини);
- монтажні с., що дають уявлення про взаємне розташування деталей і їх зовнішній вигляд.