Розділ аналіз діяльності ват дмз ім
| Вид материала | Документы |
- 1 Актуальність використання банкіських платіжних карток в Україні, 12.4kb.
- Тема роботи, 1297.97kb.
- Методичні рекомендації до виконання контрольної роботи та проведення практичних занять, 759.32kb.
- План Вступ Розділ Аналіз екологічного стану соціуму в Україні та за її межами. Розділ, 498.53kb.
- План Вступ 3 Розділ Основи виникнення І становлення інституту президентства 7 Розділ, 590.65kb.
- Реалізація та обґрунтування економічної моделі конкурентоспроможності гірничо-збагачувальних, 239.43kb.
- Назва модуля: Проектний аналіз Код модуля: епі 6042 С01, 19.6kb.
- Розділ І. Основні напрями діяльності Правління аму в 2007 2008 роках Розділ ІІ. Розбудова, 3615.06kb.
- 1 Організована злочинність Розділ, 1213.18kb.
- Витяги із звіту Правління про результати фінансово-господарської діяльності ват "Прикарпаттяобленерго", 96.53kb.
1.4. Розробка стратегії завоювання зовнішнього ринку для ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського"
ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського" – найдавніше металургійне підприємство Дніпропетровського регіону випускає таку унікальну продукцію, що не має аналогів у вітчизняній і зарубіжній практиці, як періодичний прокат для автомобільної промисловості, а як відомо, Німеччина славиться своєю автомобільною промисловістю. А автомобільна промисловість неможлива без сировини та матеріалів, які надає чорна металургія, однак останнім часом в розвитку чорної металургії Німеччини існують деякі проблема, головна з яких - це часті конфлікти між власниками металургійних підприємств та профспілкою, які все частіше закінчуються страйками, що призводить до зривів поставок необхідної сировини та матеріалів.
Наступний фактор, який вказує на користь співпраці між зазначеним українським металургійним заводом та автомобільними підприємствами Німеччини – це той факт, що продукція українських виробників визначається високою якістю, відповідальністю всіма ГОСТам та міжнародним стандартам, але при цьому ціна на неї набагато нижча, ніж ціни на подібну продукцію німецьких виробників. Не дивлячись на це створюється погроза ще подорожчання продукції німецьких виробників чорної металургії, так як основною вимогою профспілки є підвищення заробітної плати робітникам цих підприємств, а це в свою чергу призведе до ще більшого підвищення цін.
Що стосується ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського", то співпраця їх з автомобілебудівними підприємствами Німеччини – це новий ринок збуту продукції підприємства, це новий закордонний партнер, а отже нове джерело отримання прибутку і розвиток підприємства.
Реалізація угод здійснюється в декілька етапів, на яких вирішуються певні завдання та виконуються відповідні формальності, пов’язані з оформленням та обробкою документації, необхідної для забезпечення виконання угод.
План проведення експортної операції буде складатися з наступних етапів:
- Маркетингові дослідження ринку;
- Вибір форм та методів роботи на зовнішньому ринку;
- Розробка організаційних та комерційних заходів;
- Проведення ринкової кампанії.
Слід помітити, що товар, який наше підприємство збирається експортувати до Німеччини відповідає всім міжнародним стандартам, про що засвідчує міжнародний сертифікат якості, а також цей товар не приймає участі в жодному з антидемпінгових розслідувань.
Буде використовуватися така форма роботи на ринку Німеччини, як прямий експорт, який передбачає підписання контрактів з самими споживачами нашої продукції, тобто з підприємствами автомобілебудування Німеччини.
Що стосується митного режиму, то він зараз сприятливий: проти продукції, з якою наше підприємство виходить на ринок Німеччини не застосовується жодних протекціоністських заходів, як явних так і прихованих. Після отримання в грудні 1996 року заводом міжнародного сертифікат якості на прокат стану "550"-2, продукція ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського" відповідає всім вимогам.
Що стосується транспортування, то тут теж ситуація складається сприятлива, так як, як наше підприємство має власні залізними колії, так і підприємства покупці мають власні залізними колії, що дозволяє нашому підприємству здійснювати доставку продукції до складу покупця напряму.
Що стосується умов платежу, то більшість покупців згодні надавати 100% передплату за майбутні поставки. Ця їх згода на таку форму розрахунків пояснюється тісній співпраці України та Німеччини на державному рівні, а також ще тим, що Німеччина на державному рівні забезпечує підприємствам, які є партнерами українських підприємств страхування від зовнішньоекономічного ризику, тобто ризик німецьких покупців при здійсненні передплати дуже низький.
Для знаходження майбутніх партнерів та налагодження з ними тісних економічних відносин підприємство планує за допомогою наступних організаційних заходів:
- участь представників заводу у великій кількості «днів України» в Німеччині та «днів Німеччини», які достатньо часто проходять в останній час в обох країнах, під час проведення яких відбуваються зустрічі бізнесових кіл обох країн з ціллю розвитку економічного співробітництва;
- приймати активну участь у виставках та конференціях, які присвячені машинобудуванню та металургії;
- використовуючи всесвітню мережу Інтернет для налагодження зв’язків з майбутніми партнерами за допомогою відправлення ним прямих ініціативних пропозицій стосовно обраної продукції ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського";
- ініціювати самим проведення переговорів та підписання контрактів;
- встановлення договірних відносин стосовно розробці та освоєння ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського" нових конкурентоспроможних виробів, які необхідні німецьким партнерам підприємства та поставки їх на експорт.
Для досягнення поставленої цілі, по перше підприємству необхідно розробити та відкрити англомовний офіційний сайт ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського", який би пропонував майбутнім партнерам інформацію стосовно самого підприємства, його продукції, аналізу її якості та підтвердження його необхідними міжнародними сертифікатами та іншими документами, а також мав би перелік всіх можливих контактів з підприємством (всі необхідні телефони, електронну і пряму адресу підприємства). Також підприємству необхідно розробити рекламну друковану продукцію, яку можна було би використовувати підприємству під час його участі у виставках та конференціях, а також надсилати поштою. Також необхідно розробити та виготовити фірмові сувеніри та пам’ятні подарунки, які необхідно вручати під час участі у виставках, конференціях, а також під час проведення переговорів та підписання договорів.
Головною ціллю цих заходів – звернути на себе увагу майбутніх німецьких партерів, зацікавити їх та заохотити імпортерів встановити зв’язки саме з нашим підприємством, а не з нашими конкурентами.
Під час проведення зовнішньоекономічної операції підприємство здійснювало наступні витрати:
- витрати на прийняття участі в конференціях та виставках – 37 тис. євро;
- витрати на виробництво необхідної кількості продукції 800 тис. євро;
- митне оформлення товарів: митна вартість товару 1200 тис. євро, митна вартість = 2,4 тис. євро
Всього витрати складуть 839,4 тис. євро.
Для розрахунку економічної ефективності скористаємося наступною формулою [14]:
,де Ев – ефективність виробництва;
Рв – результат виробництва;
Зв – матеріально-грошові витрати.
Поодиноким показником, який характеризує ефективність зовнішньоекономічної діяльності, може бути показник рентабельності, що розраховується за формулою [14]:
Де Р – рентабельність зовнішньоекономічної операції;
П – прибуток від здійснення зовнішньоекономічної операції, зменшений на суму податку на прибуток, грош. од.
П = (1200-839,4) – ( (1200-839,4)*0,25 )= 360,6 – 90,15 = 270,45 євро.
В – загальні витрати на проведення зовнішньоекономічної операції, грош. один.
Тобто прибутковість даної зовнішньоекономічної операції дорівнює 32% - це достатньо високий показник.
Також слід зазначити, що внутрішні ціни на дану продукцію набагато нижчі ніж на зовнішньому ринку, тому відповідно прибуток від здійснення зовнішньоекономічної операції буде більшим ніж на внутрішньому ринку, однак тут ще можна виділити такий позитивний фактор, який заклечається в тому, що ще досі деякі українських підприємства із-за нестачі грошових коштів надають перевагу бартерним розрахункам, а зовнішньоекономічна операція надає підприємству «живі» гроші, які воно зможе направити на розвиток виробництва.
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВ
- Суть, види і принципи зовнішньоекономічної діяльності підприємств в Україні
Зовнішньоекономічна діяльність підприємства (ЗЕД) – одна із сфер його господарської діяльності, пов'язана із виходом на зовнішні ринки та функціонуванням на них, створенням спільних підприємств, здійсненням валютно-фінансових та кредитних операцій [1].
Господарським кодексом України зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) визначена як господарська діяльність, яка в процесі здійснення потребує перетинання митного кордону України майном суб'єктів господарювання та (або) робочою силою [8].
Підприємство є основною ланкою зовнішньоекономічної діяльності, його вихід на міжнародний ринок приводить в цілому до позитивних моментів як для самого підприємства, так і для економіки держави в цілому.
По-перше, зовнішньоекономічна діяльність є суттєвим чинником додаткового стимулювання стабілізаційних процесів у національній економіці, кризові явища у ній значною мірою можуть бути подолані завдяки використанню ефективних зовнішньоекономічних зв'язків.
По-друге, підприємства можуть гучно реагувати на зміни зовнішньоекономічних чинників, оптимально мобілізувати певні виробничі ресурси з метою раціонального використання переваг зовнішньоекономічних зв'язків;
По-третє, в рамках міжнародного економічного співробітництва партнери з інших держав суттєво впливають на розвиток вітчизняного підприємства, підвищення його технічного і технологічного рівнів;
По-четверте, підприємство, замкнуте лише на внутрішньому господарському комплексі, позбавлене здорової зовнішньої конкуренції, розвивається не надто ефективно [20].
Зовнішньоекономічна діяльність підприємства має настільки важливе значення в національній економіці, що вона є предметом пильної уваги з боку держави та елементом формування її економічної політики. Так, у Господарському кодексі України (ст. 10) визначено, що зовнішньоекономічна політика є одним з основних напрямів економічної політики держави і спрямована на регулювання державних відносин підприємницьких суб'єктів з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника [8].
Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [1] до такого виду діяльності належать:- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
- надання послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, у тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, агентських, консигнаційних, управлінських та ін.;
- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;
- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;
- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньо економічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
- створення банківських, кредитних та страхових установ на території України та за її межами;
- спільна підприємницька діяльність, що охоплює створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;
- підприємницька діяльність, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності;
- організація та здійснення діяльності, пов'язаної з проведенням виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, з участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
- організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту;
- орендні, у тому числі лізингові операції;
- операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах і біржах та на міжбанківському валютному ринку;
- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені законами України.
Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності є:
- юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку (державні, комунальні та інші підприємства);
- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
- підрозділи (структурні одиниці) іноземних суб'єктів господарювання, які не є юридичними особами за законодавством України і зареєстровані у визначеному законом порядку;
- зовнішньоекономічні організації, які мають статус юридичної особи, утверджені в Україні відповідно до закону органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Держава гарантує однаковий захист усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Зовнішньоекономічна діяльність підприємства поділяється на види, що зображені на рисунку 1.1.
зовнішньоторговельна діяльність
виробнича кооперація
Види ЗЕД підприємства
інвестиційне співробітництво
валютні і фінансово-кредитні операції
спільне підприємництво
Рисунок 1.1 – Види ЗЕД підприємства [1]
Підприємницькі структури, які проводять господарську діяльність на території України, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами [1]:
1. Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає:
— у виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України;
— обов’язку України неухильно виконувати всі договори і зобов’язання України в галузі міжнародних економічних відносин.
2. Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає:
— у праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв’язки;
— праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;
— обов’язку дотримуватися при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;
— виключному праві власності суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.
3. Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає:
— у рівності перед законом усіх суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
— забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб’єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;
— неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб’єктів, крім випадків, передбачених законом.
4. Принципом верховенства закону, що полягає:
— у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;
— забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності умови, менш сприятливі, ніж ті, які визначені законами України.
5. Принципом захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:
— забезпечує рівний захист інтересів усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України;
— здійснює рівний захист всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права;
— здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.
6. Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.
2.2. Порівняльна характеристика основних способів виходу на зовнішні ринки
2.2.1. Експорт, як найпростіший спосіб виходу на зовнішній ринок
За інтенсивністю і обсягами розрізняють нерегулярний і регулярний експорт. Нерегулярний експорт — це пасивний рівень зовнішньо-економічних відносин, коли підприємство час від часу експортує свої надлишки і продає товари місцевим оптовикам, що представляють закордонних покупців. Про регулярний експорт можна говорити тоді, коли підприємство має за мету розширити свої зовнішньоторговельні операції на конкретному ринку.
Застосовуючи стратегію експорту, підприємство виготовляє свої товари у власній країні, пропонуючи їх на експорт у модифікованому або в немодифікованому вигляді. Переваги цього способу [11]:
— потребує мінімальних змін у товарному асортименті
підприємства, його структурі;
— потребує мінімальних інвестиційних витрат та поточних грошових зобов'язань;
— забезпечує мінімальний ризик при вході на ринок та легкість виходу.
Експорт буває двох різновидів: непрямий та прямий.
За непрямого експорту підприємство користується послугами посередників, а за прямого проводить експортні операції самостійно. Підприємства, що тільки починають свою експортну діяльність, частіше використовують непрямий експорт. Вони віддають перевагу цьому варіанту з двох причин. По-перше, такий експорт потребує меншого обсягу капіталовкладень, оскільки підприємству не доводиться створювати за кордоном власний торговий апарат або налагоджувати мережу контактів. По-друге, за непрямого експорту підприємство менше ризикує. Оптовою реалізацією товару займаються посередники, які застосовують у цій діяльності свої специфічні професійні знання, уміння і послуги, і тому продавець, як правило, робить менше помилок.
Використання посередників при експорті має не тільки переваги, а й недоліки:
— ізольованість виробника від ринку, відсутність інформації про реакцію споживача на товар;
— залежність експортера від посередника;
— недостатня увага посередника до роботи з товаром експортера;
— відсутність у посередника в силу різних причин прагнення просувати товар експортера на всі доступні сегменти цільового ринку.
Непрямий експорт, або делегування повноважень без інвестування, має різноманітні форми.
1. Передача повноважень з експорту передбачає використання системи збуту, що знаходиться в одній або декількох країнах і належить іншому підприємству. Таку систему збуту експортер використовує тоді, коли його потенціал слабкий, щоб діяти самостійно на зовнішньому ринку.
2. Експортна франшиза — такий спосіб організації справи, за якого франчайзі купує у відомої компанії право на продаж її товарів під її товарним знаком.
3. Комерційні посередники активно беруть участь в експортних операціях. їх розрізняють за двома ознаками: винагороді (торгова націнка або комісійні) і сталості зв'язків з експортером. Основні види посередників, що працюють у сфері міжнародної торгівлі, такі:
— міжнародний маклер шукає і налагоджує контакти, не одержуючи повноважень продавця і покупця, працює за комісійні (куртаж) з обох сторін угоди;
— агент із закупівлі виконує доручення покупця знайти за кордоном товар визначеної якості і за визначеною ціною, з конкретним терміном постачання;
— агент з продажу виконує доручення експортера вивчити ринок, продати і поставити товар, виписати рахунок на умовах одержання комісійних у відсотках від ціни. Може бути гарантом покупця за додаткову плату; комісійний агент представляє експортера — постачальника товару за кордоном, працює на основі контракту; агент з міжнародної торгівлі купує і продає від свого власного імені;
— концесіонер — посередник міжнародної торгівлі, у якого тісний зв'язок з експортером, працює на умовах контракту і виконує три основні функції: торгову, технічну, фінансову;
— імпортер-дистриб'ютор укладає контракт з експортером, інколи працює на умовах виключності. Основа взаємовідносин із експортером — традиція. Сам виписує рахунки й інформує про покупців.
Прямий експорт передбачає прямий продаж через власний торговий персонал. Він застосовується у випадку, коли легко визначити споживачів або вони самі знаходять продавця. Організація прямого експорту може здійснюватися за допомогою:
— експортного відділу, що вирішує всі питання з просування товару на зовнішній ринок;
— торгового представника, який відряджений за кордон і працює тільки на своє підприємство. Він добре знає товар і просуває його на ринок;
— представництва — команди, яка постійно працює за кордоном, головним завданням якої є стимулювання збуту, укладання угод, контроль за їх виконанням [21].
2.2.2. Спільна підприємницька діяльність
Ця стратегія виходу підприємства на зовнішній ринок ґрунтується на поєднанні його зусиль із ресурсами комерційних підприємств країни-партнера з метою створення виробничих і маркетингових потужностей. На відміну від експорту при спільній підприємницькій діяльності (СПД) формується партнерство, у результаті якого за рубежем створюються певні потужності. Законодавство ряду країн передбачає, що присутність на їхньому ринку іноземної компанії можлива лише при укладанні контракту з місцевими фірмами про виробництво товарів у цих країнах. Навіть промислово розвинені країни іноді чинять тиск на експортерів, щоб вони створювали спільні виробництва за рубежем. Виділяють чотири види СПД:
1) ліцензування;
2) виробництво за контрактом;
3) управління за контрактом;
4) підприємства спільного володіння.
Ліцензування є одним із найпростіших шляхів виходу на зовнішній ринок. Ліцензіар укладає на закордонному ринку угоду з ліцензіатом, передаючи права на використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, торгового секрету в обмін на гонорар або ліцензійний платіж. Ліцензіар одержує вихід на ринок з мінімальним ризиком, а ліцензіату не доводиться починати з нуля, тому що він відразу набуває виробничого досвіду, добре відомий товар або ім'я. Використання ліцензування при СПД має економічні, стратегічні і політичні мотиви. Економічні мотиви полягають у тому, що ліцензіар знижує ризик створення виробництва за рубежем з огляду на невеликий обсяг продажу, небезпеку удосконалення товару конкурентом, обмеженість ресурсів тощо. Великі підприємства з диверсифікованим виробництвом, переглядаючи асортимент, зосереджують зусилля на сильних сторонах своєї діяльності, що дають високий прибуток. Продаючи ліцензії, вони відмовляються від продукції і технології, що не становлять інтерес сьогодні. У цьому полягає стратегічний мотив ліцензійної угоди. Політичні і правові мотиви лежать в основі ліцензійної угоди тоді, коли є обмеження на придбання іноземцями власності в країні-реципієнті або відсутній захист іноземної власності. Для зазначеного способу є характерним:
— наявність патентно-ліцензійного продукту або ноу-хау;
— використання для проникнення на новий ринок;
— обмежені інвестиційні витрати та поточні зобов'язання.
Однак ліцензування має й недоліки — підприємство має менший контроль над ліцензіатом, ніж над своєю філією. До того ж, у випадку великого успіху ліцензіата, прибутки підуть саме йому, а не ліцензіару. У результаті, виходячи на зовнішній ринок таким способом, підприємство може саме створити собі конкурента. Передаючи права на об'єкт ліцензійної угоди, підприємство втрачає контроль над своїми активами. Тому в ліцензійному контракті необхідно передбачити такі моменти:
— умови його припинення, якщо сторони не виконують своїх зобов'язань;
— методи перевірки якості товару, послуг;
— зобов'язання щодо витрат на створення системи збуту;
— географічні межі застосування активів;
— умови використання новаторських технологій, заснованих на знаннях, переданих за ліцензійною угодою;
— конфіденційність інформації, що міститься в ліцензійній угоді.
Іншим різновидом стратегії СПД є виробництво за контрактом, тобто укладання контракту з місцевими виробниками на випуск товару. Причини, що зумовлюють використання такого способу:
— дефіцит власних потужностей;
— наявність перешкод для експорту у відповідну країну;
— високі транспортні витрати;
— економія на факторах виробництва.
Загальна схема виробництва за контрактом на практиці має різні модифікації. Значного поширення набуло виробництво комплектуючих. До різновидів виробництва за контрактом відносять переробку давальницької сировини — толінгові операції. Технологічна схема їх виконання полягає у постачанні вітчизняних матеріалів, напівфабрикатів і компонентів за кордон, де вони обробляються, монтуються, а потім реімпортуются як готова продукція.
Цей спосіб виходу на зовнішній ринок також має недоліки. Застосовуючи його, підприємство менше контролює процес виробництва, що може мати наслідком втрату частини потенційних прибутків. Однак підрядне виробництво дає підприємству можливість розгорнути свою діяльність на зовнішньому ринку швидше, зі меншим ризиком і з перспективою вступу в партнерство з місцевим виробником або купівлі його підприємства.
Ще одним способом виходу на зовнішній ринок, що відносять до стратегії СПД, є управління за контрактом. За такого способу підприємство надає закордонному партнеру "ноу-хау" у сфері управління, а той забезпечує необхідний капітал. Інакше кажучи, підприємство експортує не товар, а скоріше управлінські послуги. Частіше за все це відбувається у формі консультацій для іноземних компаній. Такий спосіб використовувало підприємство "Хілтон", організовуючи роботу готелів у різних країнах світу. З погляду країни-реципієнта контракт на управління усуває потребу в прямих інвестиціях як засобі, обов'язковому для одержання управлінської допомоги. Підприємству, що надає такі послуги, контракти допомагають уникнути ризику втратити капітал, коли прибуток від інвестицій не високий, а капітальні витрати непомірно великі.
Управління за контрактом широко застосовується у країнах, що розвиваються, які мають капітал і виконавчий персонал, але не мають "ноу-хау" і кваліфікованих працівників. Пропозиції щодо кооперації за участю закордонного капіталу в цих країнах нерідко відхиляються через острах допустити іноземне засилля. Угода ж на здійснення комплексу робіт в галузі менеджменту обмежена в часі, і в остаточному підсумку закордонні фахівці будуть замінені місцевими.
Цей спосіб виходу на зовнішній ринок характеризується мінімальним ризиком і одержанням прибутку із самого початку діяльності. Недолік його полягає в тому, що для виходу на зовнішній ринок підприємству необхідно мати достатній штат кваліфікованих управлінців, котрих можна використовувати з більшою вигодою для себе. До цього способу також недоцільно вдаватись у тому випадку, коли самостійне здійснення всього бізнесу принесе підприємству, що виходить на зовнішній ринок, набагато більші прибутки. Крім того, управління за контрактом на якийсь час позбавляє підприємство можливості розгорнути власний бізнес у цій закордонній країні.
Ще одним способом проникнення на зовнішній ринок є створення підприємства спільного володіння. Таке підприємство є результатом об'єднання зусиль закордонних і місцевих інвесторів з метою створення місцевого комерційного підприємства, яким вони володіють і управляють спільно. Існують різні шляхи заснування такого підприємства, наприклад закордонний інвестор може купити частку в місцевому підприємстві, або місцеве підприємство може купити собі частку у вже існуючому місцевому підприємстві закордонної компанії, або обидві сторони можуть спільними зусиллями створити нове підприємство. Основні риси цього способу:
— він є обов'язковим при виході на окремі ринки;
— потребує інвестиційних витрат;
— супроводжується політичними ризиками;
— має високу ймовірність конфліктів з партнерами;
— передбачає складну процедуру виходу з ринку.
Підприємство спільного володіння може виявитися необхідним або бажаним з економічних або політичних міркувань. Зокрема, виходячи на зовнішній ринок, підприємство має дефіцит фінансових, матеріальних або управлінських ресурсів для здійснення проекту самотужки. Інша можлива причина — іноземний уряд тільки в такий спосіб допускає на ринок своєї країни товари іноземних виробників.
Цей спосіб, як і інші, не позбавлений недоліків. Партнери, що походять з різних країн, можуть розійтися в думках з питань, пов'язаних із капіталовкладеннями, маркетингом та іншими аспектами діяльності. Наприклад, багато американських фірм, вивозячи капітал у ті або інші країни, прагнуть використовувати зароблені кошти для повторного інвестування на розширення виробництва, а місцеві підприємства цих країн нерідко надають перевагу вилученню цих надходжень з обороту. Американські підприємства велику роль відводять маркетингу, а місцеві інвестори найчастіше покладаються винятково на організацію збуту. Крім того, створення підприємств спільного володіння може ускладнити для транснаціональної компанії втілення в життя конкретних заходів у сфері виробництва і маркетингу у світовому масштабі [2].
2.2.3. Стратегія прямого інвестування
Велика кількість підприємств, що ведуть зовнішню торгівлю, з часом засновують за кордоном власні виробничі філії для виготовлення товарів, споживаних на іноземному ринку. Цей спосіб виходу на зовнішній ринок передбачає інвестування капіталу в створення за кордоном власних складальних або виробничих підрозділів, забезпечуючи найбільш повне залучення підприємства до ЗЕД. У міру накопичення компанією досвіду експортної роботи і за досить великого обсягу такого зовнішнього ринку виробничі підприємства за кордоном дозволяють очікувати на значні вигоди.
Основні риси цього способу:
— максимальні інвестиційні витрати та поточні грошові зобов'язання;
— максимальна відповідальність за результати діяльності;
— максимальний контроль за діяльністю;
— складна процедура виходу з ринку.
Створення закордонної виробничої філії є формою прямих інвестицій в економіку іноземної держави. Фірма може керуватися такими мотивами:
— вертикальна інтеграція, коли необхідний контроль над різними етапами проходження товару від стадії сировини до його розподілу. Товари і маркетинг досить складні і вимагають об'єднання ресурсів декількох країн;
— міждержавна раціоналізація виробництва, коли є істотні розходження у вартості робочої сили, капіталу, сировини. Виготовлення комплектуючих частин у країні-експортері, а складання здійснюється в іншій країні, де дешевша робоча сила;
— теорія життєвого циклу товару, коли він перебуває на різних стадіях життєвого циклу у різних країнах;
— державне стимулювання інвестицій, коли надаються певні пільги для іноземних інвесторів, що і мотивує їх до відкриття своїх філій або самостійних підприємств;
— політичні мотиви, коли інвестиції в економіку певної країни пов'язані з її політичними рішеннями щодо інших країн.
Одна з переваг такої стратегії полягає в тому, що підприємство може заощадити кошти за рахунок більш дешевшої робочої сили або сировини, за рахунок пільг, наданих іноземними урядами закордонним інвесторам, за рахунок скорочення транспортних витрат тощо. Створюючи робочі місця в країні-партнері, підприємство забезпечує собі тим самим сприятливіший клімат у цій країні. Застосовуючи стратегію прямого інвестування, підприємство налагоджує глибші відносини з державними органами, клієнтами, постачальниками і дистриб'юторами країни, на ринок якої воно виходить. Це дає можливість краще пристосовувати свої товари до місцевого маркетингового середовища.
І, нарешті, важлива характеристика прямого інвестування полягає в тому, що здійснюючи його, підприємство зберігає повний контроль над своїми капіталовкладеннями і, отже, може розробляти такі установки у сфері виробництва і маркетингу, які будуть відповідати її довгостроковим завданням у міжнародному масштабі.
Однак це і найбільш ризикована форма організації ЗЕД — всі ризики інвестування підприємство бере на себе. Адже має місце певний контроль з боку уряду іноземної держави, особливо в питаннях вивезення прибутку, орендної плати тощо. Потенційно можливі націоналізація інвестиції, військові перевороти, жорсткі урядові обмеження тощо [18].
2.3. Стратегія реалізації зовнішньоекономічної діяльності підприємств
Стратегія зовнішньоекономічної діяльності передбачає обґрунтування довгострокових цілей фірми у спектрі її зовнішньоекономічних інтересів [23].
Вихід підприємства на зовнішній ринок, де панує жорстка міжнародна конкуренція, можливий лише за умови використання сучасних методів управління, насамперед маркетингу. У класичному розумінні маркетинг — це підприємницька діяльність, пов’язана із просуванням товарів і послуг від виробника до споживача. Сучасні спеціалісти у сфері економіки розглядають його більш широко — як філософію бізнесу, що визначає стратегію і тактику підприємства в умовах конкуренції.
Міжнародний ринок є надзвичайно складним утворенням. Він характеризується значною місткістю, що створює значні перспективи для підприємств, але одночасно висуває і додаткові вимоги до маркетингу. Підприємство має забезпечити відповідність якості товару, упаковки, дизайну, реклами міжнародним стандартам, а виробничого комплексу — сучасному науково-технічному рівню. Персонал повинен вміти налагоджувати тісні зв’язки із закордонними представниками та організовувати на високому професійному рівні міжнародні торги, виставки, ярмарки, конференції тощо. Експортно-імпортна політика підприємства потребує специфічного підходу до підтримання конкурентоспроможності як з кількісних, так і з якісних параметрів, більш старанного дотримання принципів і методів маркетингу.
Маркетингове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємства включає [13]:
— дослідження основних характеристик зовнішніх ринків, їх динаміки, тенденцій розвитку та пріоритетів;
— визначення основних суб’єктів, що діють на цих ринках, особливостей їх поведінки і мотивації;
— характеристику основних параметрів міжнародного маркетингового середовища;
— розробку стратегії виходу та діяльності на потенційному зарубіжному ринку;
— визначення проблем та специфіки зовнішньоекономічної діяльності на конкретних зовнішніх ринках.
Основною метою, з якою підприємства виходять на зовнішні ринки, є максимізація прибутку за рахунок використання ефекту масштабу. Досягнення цієї мети не вичерпує всі елементи мотиваційного механізму, який складається із конкретних збуджувальних мотивів. Наведемо деякі з них [20]:
1. Обмеженість та відносно низькі можливості розширення внутрішнього ринку.
2. Рівень розвитку внутрішнього ринку, за якого вигідно розміщувати капітали за кордоном: насичення ринку товарами; посилення тиску конкурентів; зростання залежності від посередницької торгівлі; зростання зборів, що пов´язані із захистом довкілля; труднощі у дотриманні соціального законодавства.
3. Подолання залежності від внутрішнього ринку, сезонних коливань попиту та розсіювання ризиків шляхом завоювання закордонних ринків.
4. Скорочення витрат виробництва за рахунок кращого використання виробничих потужностей, зменшення податкових платежів, у тому числі шляхом виробництва продукції за кордоном.
5. Продовження життєвого циклу товару.
6. Використання державних програм сприяння, які діють у своїй країні чи за кордоном.
7. Підвищення ефективності збутової діяльності шляхом посилення ринкових позицій на основі створення відділень, філій, дочірніх підприємств, розширення мережі сервісних пунктів тощо.
8. Компенсація коливань валютного курсу шляхом організації паралельного виробництва і збуту у відповідних країнах.
9. Подолання тарифних та нетарифних бар’єрів шляхом організації закордонного виробництва.
10. Підвищення престижу підприємства на національному ринку як суб’єкта міжнародних економічних відносин.
Водночас не слід залишати поза увагою й інші фактори, які ставлять під сумнів доцільність виходу підприємства на зовнішній ринок. Ось деякі з них [14]:
1. Рівень прибутку від ЗЕД може виявитись насправді значно нижчим, ніж планувалось, через нестабільність економічної або політичної ситуації за кордоном.
2. Модифікація товару для відповідності його вимогам закордонного ринку може виявитись надто витратною.
3. Проникнення і закріплення на закордонному ринку буде вимагати значних коштів.
4. Застосування урядом країни-імпортера нетарифних бар’єрів на шляху експортованого товару поставить під загрозу бізнес на цьому ринку.
Вихід підприємства на зовнішні ринки зазвичай є тривалим еволюційним процесом. Досвід показує, що систематичне, поступове набуття досвіду в зовнішньоекономічній діяльності — найкращий, а в багатьох випадках і єдиний шлях до стабільного успіху. Для отримання доступу на закордонні ринки підприємство повинне пройти декілька етапів, кожен з яких має свої особливості.
1. Етап пробного експорту характеризується односторонніми спробами підприємства продати закордонному покупцю стандартну вітчизняну продукцію. Успішні продажі на окремому зарубіжному ринку підприємство намагається повторити і на інших ринках. Як наслідок — багатообіцяючі окремі продажі без повторних замовлень, невеликі доходи при досить значних витратах.
2. Етап екстенсивного експорту. На цьому етапі відбувається охоплення незначної кількості ринків без їх сегментації. Експортний асортимент представлений традиційним для даного підприємства набором товарів.
3. Етап інтенсивного експорту — відбувається обмеження асортименту найбільш вигідною продукцією по кожному ринку з використанням всіх методів активного маркетингу. Закордонна торговельна мережа експортера отримує значний розвиток, зовнішньоекономічні зв’язки стали більш глибокими й ефективними, але все ще залишаються придатком внутрішньоекономічних відносин.
4. Етап експортного маркетингу — продукція все більш пристосовується до вимог зовнішнього ринку. Підприємство розвиває двосторонні відносини із зовнішніми ринками, збираючи й обробляючи відповідну інформацію. Маркетингові комунікації набувають міжнародних ознак.
5. Етап міжнародного маркетингу — закордонні ринки починають грати домінуючу роль у формуванні маркетингової концепції даного підприємства.
6. Етап глобального маркетингу — підприємство більш не орієнтується на внутрішній ринок, а переймається задоволенням потреб, характерних для споживачів усього світу [2].
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ЗДІЙСНЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ОПЕРАЦІЙ
3.1. Механізм впровадження стратегічного плану здійснення експортної операції для ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського"
Механізм впровадження розробленої стратегії включає розробку та підписання контракту на здійснення експортної операції підприємствам.
Найпершою стадією у підготовці до укладання зовнішньоекономічного контракту є участь представників заводу у таких міжнародних заходах, як зустрічі представників крупного, середнього та малого бізнесу під час «днів України» та «днів Німеччини», спеціалізованих виставок та конференцій. Головною ціллю участі в цих заходах – збір інформації та контактів з потенційними партнерами підприємства.
Наступним шагом є направлення пропозицій ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського" по всім зібраним контактам. Після отримання запитів від тих потенційних партнерів, яких зацікавила пропозиції, у відповідь ним будуть відправлені оферти, в яких будуть вказані основні умови майбутніх контрактів.
Планується що весь процес підготовки до укладання контрактів буде відбуватися з застосуванням сучасної техніки: телефонів, телетайпів та всесвітньої мережі Інтернет, за допомогою яких будуть майбутнім партнерам надаватися проформи контракту.
Після того, як контрагенти прийдуть до взаємоприйнятних умов, робітниками підприємства буде підготовлено остаточний варіант контракту. Після закінчення всіх підготовчих стадій буде назначений день коли сторони зустрінуться для остаточного обговорення майбутнього контракту та підписання його.
Попередні переговори з приводу підписання контракту будуть проводитися представниками обох контрагентів, після того, як сторони прийдуть до остаточного варіанту контракту буде визначено день офіційного підписання контракту, коли зустрінуться вже керівники підприємства.
Так як українське законодавство вимагає обов’язкового укладання контракту в письмовій формі, то контракт буде укладено в письмовій формі. Планується, що контракт буде заключено на обох мовах контрагентів (українській та німецькій).
Часом виникнення прав та обов’язків сторін вважається дата підписання контакту.
Контроль за виконання контракту покладається на робітників зовнішньоекономічного відділу підприємства. Основними стадіями виконання контракту вважаються наступні:
- укладання контрактів з контрагентами підприємства;
- систематичний контроль за виготовленням експортних товарів та за готовністю товару до попереднього приймання представниками покупця;
- контроль за дотриманням терміну відвантаження товару;
- повідомлення імпортерів про готовність товару до відправки для того, щоб вони могли здійснити передплату;
- повідомлення імпортерів про відправку товару;
- оформлення всіх необхідних товаросупроводжувальних та платіжних документів;
- розгляд та задоволення претензій імпортера.
Проект контракту представлено у Додатку В.
ВИСНОВКИ
Зовнішньоекономічна діяльність підприємства – одна із сфер його господарської діяльності, пов'язана із виходом на зовнішні ринки та функціонуванням на них, створенням спільних підприємств, здійсненням валютно-фінансових та кредитних операцій.
Сучасні процеси глобалізації світового економічного розвитку не оминають і Україну, яка поступово інтегрується до міжнародної економіки. Основним суб’єктом сучасних міжнародних економічних відносин виступає підприємство як ключова ланка ринкової економіки. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є важливою і невід’ємною сферою господарської діяльності, яка при ефективному використанні всього комплексу сучасних форм і методів міжнародного бізнесу здатна позитивно впливати на ефективність виробництва, його технічний рівень, якість продукції, що виробляється.
Вихід підприємства на зовнішні ринки сприяє пристосуванню економіки до системи світогосподарських відносин, формуванню економіки відкритого типу. Саме тому розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств — це суттєвий фактор підвищення ефективності господарської діяльності в масштабах усього народного господарства.
Зовнішньоекономічна діяльність — це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, що побудована на взаємовідносинах між ними і здійснюється як на території нашої держави, так і за її межами.
Найбільшу частку в експорті України займає металургійна продукція. Одним з великих металургійних заводів України є відкрите акціонерне товариство "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського", яке виробляє широкий асортимент високоякісної та конкурентоздатної металургійної продукції, якість продукції підприємства підтверджується міжнародними сертифікатом якості на прокат, який було отримано підприємством у 1996 році. Також це підприємство є виробником такої унікальної продукції, яка не має аналогів в світі, як періодичний прокат для автомобільної промисловості, яка може зацікавити німецьких виробників, так як він має високу якість при цінах, нижчих за ціни внутрішніх виробників. Отже, у якості об’єкту експортної операції було обрано країну – Німеччина, у якості товару – періодичний прокат.
План проведення експортної операції буде складатися з наступних етапів:
- Маркетингові дослідження ринку – які показали, що ринок металопродукції країн ЄС є достатньо перспективним, не дивлячись на всі проблеми, які виникли між українськими експортерами та європейськими покупцями. Серед таких проблем – це відсутність в Україні статусу ринкової економіки, а також численні антидемпінгові розслідування;
- Вибір форм та методів роботи на зовнішньому ринку – у якості форми здійснення експортної операції було обрано прямий експорт без створення представництва на території Німеччини;
- Розробка організаційних та комерційних заходів. Були заплановані наступні заходи: участь представників заводу у великій кількості «днів України» в Німеччині та «днів Німеччини»; активну участь у виставках та конференціях; використання всесвітньої мережі Інтернет для налагодження зв’язків з майбутніми партнерами; ініціювання проведення переговорів та підписання контрактів; встановлення договірних відносин стосовно розробці та освоєння нових конкурентоспроможних виробів.
- Проведення ринкової кампанії. Ця компанія складається з: створення офіційного англомовного сайту заводу; участь у виставках, конференціях та «Днях Німеччини та України»; надсилання потенційним партнерам листів запитів та оферт, проектів контрактів.
Витрати на проведення експортної операції складаються з: витрат на прийняття участі в конференціях та виставках; витрат на виробництво необхідної кількості продукції; митне оформлення товарів. Загальні витрати складуть 839,4 тис. євро.
Економічна ефективність дорівнюється 1,42, рентабельність зовнішньоекономічної операції – 32%. Також слід зазначити, що внутрішні ціни на дану продукцію набагато нижчі ніж на зовнішньому ринку, тому відповідно прибуток від здійснення зовнішньоекономічної операції буде більшим ніж на внутрішньому ринку, однак тут ще можна виділити такий позитивний фактор, який заклечається в тому, що ще досі деякі українських підприємства із-за нестачі грошових коштів надають перевагу бартерним розрахункам, а зовнішньоекономічна операція надає підприємству «живі» гроші, які воно зможе направити на розвиток виробництва.
Отже, можна зробити висновок, що розроблена в роботі експортна операція достатньо ефективна і рентабельна, а отже можна рекомендувати підприємству її застосувати.
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ