Л. А. Сидорчук система правоохоронних органів україни навчально-методичний посібник

Вид материала

Навчально-методичний посібник

Содержание Тема 2. конституційний суд україни 3. Статус суддів Конституційного Суду України. 2.І. Методичні вказівки Конституційного Суду України

Подобный материал:

• Головне управління юстиції у тернопільській області методичний посібник, 4778.85kb.
• Навчально-методичний посібник Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 3103.88kb.
• Навчально-методичний посібник (друге видання), 1764.23kb.
• М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
• Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1693.26kb.
• Л. P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. Вид друге, перероб., 4077.25kb.
• Навчально-методичний посібник Донецьк 2010, 664.64kb.
• Контрольні питання для підготовки до іспиту з дисципліни «Організація судових та правоохоронних, 41.83kb.
• Г. О. Фролова фінансовий аналіз навчально-методичний посібник, 5022.82kb.
• Методичні рекомендації з оптимізації мережі загальноосвітніх навчальних закладів, 813.27kb.

ТЕМА 2. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

1. Правовий статус та завдання Конституційного Суду України.

2. Організація та діяльність Конституційного Суду України.

3. Статус суддів Конституційного Суду України.

4. Провадження в справах, рішення та висновки Конституційного Суду України. Гарантії діяльності суддів Конституційного Суду України.

2.І. Методичні вказівки

Перед початком розгляду цієї важливої для засвоєння теми необхідно чітко усвідомити, що сьогодні конституційне правосуддя належить до ви­знаних у світі стандартів демократії. Запровадження його в Україні, як і на теренах інших нових незалежних держав є закономірним явищем.

Студенту край важливо знати, яка з існуючих у світовій практиці моделей консти­туційного правосуддя є характерною для України. Для цього необхідно ознайомитися з існуючими в науці теоріями щодо трактування цього питання.

При засвоєнні питань тематики перед студентом постає завдання усвідомленого розуміння ролі Конституційного Суду України у формуванні грома­дянського суспільства, демократичної, правової держави. Проблема складна, оскільки охоплює надзвичайно важливі як у практичному, так і в науково-теоретичному планах аспекти.

Необхідно звернути увагу на ту обставину, що в теорії і практиці вітчизняного та зарубіжного конституціона­лізму Конституційний Суд України вже визнано таким, що відіграє помітну роль у збереженні балансу закріплених Конституцією повноважень Президента, Верховної Ради, народних де­путатів, виконавчої влади, місцевого самоврядування, основу яких становить вільне волевиявлення українського народу.

Важливим питанням, що потребує уваги та визначення його сутності є дослідження впливу рішень Конституційного Суду України (позитивних або негативних) на розвиток суспільства і держави. Наразі необхідно звернути увагу на ту обставину, що рішення та висновки єдиного ор­гану конституційної юрисдикції не спрямовані проти становлен­ня громадянського суспільства, демократичної, правової держа­ви або на їх протиставлення одне одному, як іноді про це йдеться в юридичній літературі та у засобах масової інформації. Конституційний Суд формує практику, згідно з якою його правові позиції, викладені в під­сумкових рішеннях у конкретних справах, мають загальний характер і обов'язкові для всіх державних органів, органів місцевого самовря­дування, посадових осіб у всіх аналогічних правових ситуаціях. У цьому полягає одна з вимог стабільності режиму конституційності в державі.

Потребує наголосу питання щодо пошуку в нашій державі більш ефективніших форм і способів здійснення єдиним органом конституційної юрис­дикції покладених на нього Основним Законом України повноважень.

Студент після вивчення цієї теми має знати, що діяльність Конституційного Суду України спрямована на захист та забезпечен­ня реалізації конституційних прав і свобод людини і громадяни­на, додержання здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, додержання Конституції органами державної влади, Верховною Радою Авто­номної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами тощо. При цьому необхідно зазначити, що, вирішую­чи всі ці питання, пріоритетними для Конституційного Суду є діяльність пов’язана з захистом прав і свобод людини. В цьому контексті студенту необхідно чітко знати, що права і свободи люди­ни та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держа­ви. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утверджен­ня і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком дер­жави. Якраз на реалізацію цих положень Основного Закону спрямована ді­яльність Конституційного Суду України, незалежно від того, чи вирі­шує він питання конституційності законів, інших нормативно-право­вих актів, чи йдеться про надання висновків, офіційного тлумачення положень Конституції і законів України, а також при розгляді інших питань, пов'язаних із захистом прав і свобод громадянина.

Важливо також знати, що в процесі своєї діяльності Конституційний Суд України впливає на формування у громадян, в цілому суспільства більш високої правосвідомості та правової культури.


1 питання. Правовий статус та завдання

Конституційного Суду України

При розкритті цього питання необхідно виділити три основні групи чинників, які дають цілісне уявлення про правовий статус та завдання Конституційного Суду України як єдиний орган конституцій­ної юрисдикції в Україні.

До першої групи необхідно віднести понятійний апарат, історичні аспекти виникнення цієї інституції в світі, її становлення та розвиток.

Наразі, якщо в системі ієрархічної побудови правових актів держави конституція посідає основне місце, то відповідно вона потребує особливої правової охорони. Як правило таку охорону здійснюють державні органи та посадові особи шляхом застосування різноманітних правових засобів у межах наданої їм компетенції. Серед існуючих засобів охорони провідним і найбільш дієздатним є конститу­ційне судочинство. В основі цієї форми захисту ключовим елементом є перевірка судовим органом держави відповідності законів та інших нормативно-правових актів відповідним положенням конституції.

Отож, в теорії конституційного права під конституційним судочинством необхідно розуміти діяльність судових ор­ганів, предметом розгляду яких є консти­туційні питання, що безпосередньо пов'язані з забезпеченням додер­жання органами державної влади верховенства положень конституції, охорони конституційних прав і свобод людини, принципу поділу влади і прийнятті по них рішень, що тягнуть за собою правові наслідки.

Важливим моментом при засвоєнні цього питання є дослідження генезису інституту забезпечення судової охорони конституції. Вперше така доктрина виникла в Сполучених Штатах Америки і базувалася на основі судових прецедентів. Суть її полягала в тому, що тільки виключно судова влада наділена правом давати роз’яснення щодо застосування норм закону. Цей прецедент заклав основи так званої американської моделі судової охорони конституції, головною особливіс­тю якої є здійснення охорони конституції судами загальної юрисдикції.

В теорії конституціоналізму прийнято виділяти три основні етапи становлення світового конститу­ційного процесу, наразі, це: американський, європейський та постсоціалістичний.

На першому етапі переважною більшістю держав використовувалася виключно американська модель запровадження судової охорони конституції. З тими чи іншими новаціями така модель була запроваджена в окремих державах Латинської Америки (приміром, Аргентині, Болівії, Бразилії), скандинавських державах (Данії, Швеції, Норве­гії), англійських колоніях (Австралії, Канаді, Новій Зеландії тощо).

Другий етап характеризується запровадженням європейсь­кої моделі конституційного судочинства. На відміну від американської, в основу цієї моделі були покладені засади щодо виокремлення конституційного судочинства із загаль­ного судочинства і запровадження спеціального органу, який наділявся відповідними повноваженнями в сфері забезпечення судової охорони конституції. Для більшості країн світу таким органом є конституційний суд. Важливо зазначити, що саме європейська модель конституційного судочинства знайшла більш широке впровадження в європейських, азіатських і африканських державах. Практично в середині 50 років двадцятого століття ця модель була впроваджена в більшості державах світу, за виключенням країн, так званого, соціалістичного табору.

Третій етап становлення конституційного судочинства пов’язується із загальною кризою соціалістичної системи і переходом держав, що входили до неї, на демократичні засади побудови суспільних відносин. До таких країн необхідно віднести Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Румунію, Болгарію, а також нові незалежні країни, що утворилися після розпаду Югославії та Радянського Союзу. В цих країнах отримала поширення європейська модель конституційного судочинства.

Важливого значення в процесі засвоєння нашого питання є розкриття понятійного апарату конституційного суду, ознак, що характеризують цей орган, а також визначення його місця і ролі в системі правосуддя. Є доцільним виділити загальні та специфічні ознаки, що притаманні цій інституції. До загальних ознак, що характеризують все судочинство необхідно віднести, по-перше, ту обставину, що конституційні суди є судовими органами і регламентують свою діяльність процесуальними нормами. Ця ознака є також властивою і для судів загальної юрисдикції. По-друге, правовий статус цих органів в більшості країнах закріплений у відповідних розділах конституції з визначенням їх конституційної юрисдикції. По-третє, процедура судочинства в конституційних і загальних судах базується на таких принципах судочинства, як не­залежність, колегіальність, гласність, змагальність і рівно­правність сторін.

До специфічних ознак, які властиві лише органам конституційного судо­чинства необхідно віднести, по-перше, особливий порядок їх формування, зокрема, за активної участі трьох або двох гілок державної влади. Прикладом держав де формування здійснюється за участі всіх гілок влади є Болгарія, Італія, Іспанія, Литва, Мадагаскар, Мол­дова, Монголія, Республіка Корея. Однак в окремих державах конституційні суди можуть утво­рюватися за участі двох гілок вла­ди — законодавчої і виконавчої (приміром в Австрії, Албанії, Вірме­нії, Румунії, Росії, Франції). По-друге, судді конституційних судів призначаються і обираються на певний, відносно короткий строк без права повторно­го призначення і обрання. Такі строки можуть коливатися в межах від 6 до 12 років. В окремих державах через певний термін передбачається ротація складу суддів конституційного суду. По-третє, до складу конституційного суду можуть залучатися не тільки професійні судді, але й викладачі в галузі права, держав­ні службовці, політичні діячі, а в окремих державах навіть особи, які не мають юридичної освіти.